четвер, 28 березня 2024 г.

COVID-19 розділив людей на два табори

COVID-19 розділив людей на два табори

Медіа-код – це людяність перш все, підтримка. COVID-19 розділив людей на два табори: одні все ще не вірять у страшний вірус або відносяться до нього байдуже, а інші – це люди, знайомі яких пережили випробування COVID-19 або і самі опинилися в цьому пеклі. Мене коронавірусна інфекція відправила на лікарняне ліжко.

Звичайна районнна лікарня на Київщині  обладнана під інфекційне віддділення для лікування хворих на COVID-19, вдуматися тільки “19”, а на вулиці зараз вже 21-й рік. Перший поверх обладнаний для людей, що потребують лікарського нагляду, а другий - для тяжко хворих, що не можуть дихати без апарату штучної вентиляції легень.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

Ходімо, я покажу тобі перший поверх, більшість людей, що тут перебувають, отримали також  ускладнення на нервову систему, тому не лякайся, якщо раптом хтось буде сваритися, хтось плакати, а хтось весело говорити.

В кінці довгого коридору ти бачиш яскраве фіолетове світло, яке відділяє плівка, це пристрої для дезинфекції , за плівкою склонивши голову на стіну сидить змучена від важкої зміни молоденька медсестра Катя, знову нові хворі, крапельниці, уколи.

Відразу біля плівки стоїть стіл, де ти можеш виміряти тиск та сатурацію. А поруч - дві кімнати від яких лине різкий лікарняний запах, такий, як ти міг чути в аптеках, відчувається надто сильно, це -  “процедурна”. Бачиш? Тут безліч голок, баночок, таблеток та інших пристроїв, назви, яких пересічна людина навряд чи вимовить, не говорячи вже про запам’ятовування.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Але найцікавіше тут, відкривай двері. 8 ліжок, по 4 з кожної сторони з вузькими коридорчиками між ними, праворуч стоїть холодильник, далі вішалка, й маленький умивальник. Це тільки зараз я не звернула увагу на це, пізніше, коли з сусідніх палат будуть приходити хворі, щоб покласти свою їжу в холодильник, я це обов’язково помічу.

Почалося, 5 година ранку, медсестри з візочками та пристроями для крапельниць відчиняють двері й, шурхочучи своїми костюмами, дістають твою руку з-під теплої ковдри, вводять розчин зі шприцу, один, другий, третій, тобі стає трішки нудотно, але це минеться, далі - крапельниця, їх також три.  Шоста година, знову тиша, але сон вже зник, тому всі починають підводитися, чистити зуби, вмиватися, та щось їсти. Мене відразу попереджають: вода буде лише холодна, і можливості прийняти душ також не буде.

Тепер можеш ще трішки подрімати, і прокидаєшся від крику: “Сніданок!”. На годиннику - дев’ята ранку.  Береш собі кашу чи суп, трішки чаю, потім починається прийом жмені пігулок. 

А далі час, який буде тягнутися найдовше, ніч пережити легше, а вдень тобі буде морально просто важко. Десь чується крик:Медсестру, в n- палату, тут стало гірше!”, хтось жаліється на нестачу коштів, адже чеки на ліки складаються з чотирьохзначних цифр, хтось ігнорує телефонні дзвінки, бо не хоче ні з ким говорити , хтось мовчки дивиться в стіну і гіркі сльози течуть по щоках… Ти одразу починаєш цінувати рідний дім і посмішку близьких зранку. Та й  взагалі, ти переосмислюєш все своє життя.  Бачиш ось цю жінку, вона щаслива в сім’ї, діти до неї приїздять вже втретє за день, вони спілкуються через вікно. Відразу хочеться подзвонити рідним. А ось бабця, яка телефонує всім своїм знайомим і скаржиться на життя, на те, що діти до неї приїдуть тільки завтра, адже вона обов’язково і їм, як то кажуть “виноситиме мозок”, до речі, так вона робитиме години до 11-ї ночі.

Ось ця висока поважна жіночка – вчителька, з нею можна бауло б поговорити, але через ускладнення від COVID-19, вона може посміхатися, а потім різко заплакати, далі зателефонувати комусь і насварити…

О 13-й знову зайдуть медсестри, і знову по твоїх венах потече вся таблиця Менделєєва,  потім обід, таблетки, і знову час, який тягнеться вічність. 0 17.00 це повториться знову. А ввечері ти довго не зможеш заснути, через незручний катетер в руці, поодинокі  покашлювання сусідів у палаті, розмови, гул сирен швидкої допомоги...

А що за цей день відчуваєш ти ?  Ти не хочеш ні з ким говорити, очі виплакали більше сліз, ніж за останні роки, а поглянути на рідних не має сил, адже не має нічого болючішою, аніж нещасні очі близької тобі людини. Ти говориш собі: “Тримайся, тільки не показуй своє нещастя близьким, їм і там дуже тяжко”. Але як тільки ти їх побачиш, сльози потечуть градом.

Як тобі екскурсія? Сподобалось?

На щастя, зусилля медиків даром не минулися. Та й молодий організм допоміг. Я знову – на навчанні, вдома, з друзями.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

КиевVласть

Юлія Бублик, студентка оптико-механічного коледжу

Теги: юн-пресс, история, ковид

четвер, 28 березня 2024 г.
20:44
У Гостомелі працюватиме перевізний цифровий флюорограф
20:22
Протягом доби зафіксовано 48 бойових зіткнень, - Генштаб ЗСУ
20:02
У Києві розпочали відключати опалення в житловому секторі
19:42
Поліцейські затримали киянина, який через помсту вбив собаку колишньої дівчини
19:23
Бучу відвідала делегація з Боснії і Герцеговини
19:04
ВАКС продовжив обов'язки судді Верховного суду Князєву
18:46
КОВА максимально сприяла правоохоронним органам у затриманні “крота”, - Руслан Кравченко
18:26
Завтра у Димерській громаді частково не буде світла
18:06
Донори крові з Києва - у топі серед команд DonorUA for Teams
17:46
Новий міжнародний залізничний маршрут з Києва до Кошице планують запустити вже цього року
17:21
“Українська команда” передала батальйону “Свобода” велику партію дронів-літаків, – Палатний
17:03
Український гідрометцентр попередив про небезпечні метеорологічні явища на Київщині
16:46
Ювенальні прокурори зафіксували загибель 537 дітей внаслідок збройної агресії рф
16:26
У президентській резиденції на Липській вирішили відремонтувати каналізацію
16:06
Зеленський представив нового голову Служби зовнішньої розвідки
15:46
Для Голосіївського району столиці збираються накупити цибулин тюльпанів та нарцисів на 1,4 млн гривень
Календар подій