Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
20 липня 2020 г. 16:15
Раздел: Територія розуму
72 трагічних і героїчних дні: про що мовчать київські доти
11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників.
Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”.
Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись до Києва через Фастів і Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147 і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).
Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.
Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва.
Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра.
У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ.
Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.
Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора Мриги .
Київський укріпрайон
Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.
Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".
Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону — 85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства.
Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь.
Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли.
КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків.
Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення, які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова, Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка, Мриги і впиралася в р. Дніпро. Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя лінія – околицею міста.
Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів: “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование.
При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам.
Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”...
— Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.”
Після першої невдалої спроби взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація.
30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки.
1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців.
Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його.
Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд.
Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів.
На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон.
Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення.
На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).
Для боротьби з ДОТами 71-а німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40 з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками.
5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва.
Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова.
5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села Юрівку й Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів. Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї стрілецької дивізії. У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися.
Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів".
У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням.
Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях.
Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати.
В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день.
Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон.
За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву.
Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.
Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС” у 2005 році
"…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми збиралися зустрітися з друзями на стадіоні “Динамо”. Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити поранених солдатів із західних областей України. Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців. А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва.
Мені видали військову форму, санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати, де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру. З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС.
Поруч з нами оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ.
У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися на Лисій горі. Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись. Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона. Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти, як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах...
Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.
Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів
Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”. Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили. Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так мене й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи, до палаючих хат. Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...”
Шляхами мужності, болю і слави
Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини.
Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка.
Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка.
Північна група розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун. Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун, у непролазних нетрях триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ".
Південна частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі, поблизу хутора Мриги.
Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги, гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб). КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.
Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші.
П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон.
Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва.
Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище.
ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів.
ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома.
Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР). Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".
ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186, бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі.
Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три; бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася. З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.
Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії.
Споруда ДОТу № 127 виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою.
Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик - унікальний чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений.
Другий кулеметний ДОТ (№ 179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування. На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і кілька пам'ятних знаків.
У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами, врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для здійснення якихось сатанистських обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим.
Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб.
З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.
На братській могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.
Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем.
На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала", командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади".
Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя. Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки. Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців.
На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується. Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми!
Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик”
Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД)
Дот №131 біля с. Кременище
Дот № 106 – опорний пункт “Мриги”
ДОТ 127
Памятний знак біля ДОТу 179
Один із входів у ДОТ 179
ДОТ 210
Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть
17 липня 2020 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Чому історія про київський будинок-вбивцю насправді стосується кожного
Протягом останніх років нам, науковцям, говорять про те, що проблема якості повітря – несуттєва, вирішувати її не на часі, а контроль важливих для здоров’я показників повітря –то взагалі наші забаганки. Тільки тоді, коли Київ накрили пилові бурі і дим від пожеж, люди нарешті почали перейматися: а чим же насправді ми дихаємо?
Звичайне повітря, навіть без запаху диму, може вбивати імунітет. Перебування в приміщенні, де від стін йдуть токсичні виділення, призводить до фатальних наслідків для здоров’я і життя. Це підтверджує гучна історія про будинок-вбивцю на Лісовому масиві в Києві.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Майже 70 мешканців цього будинку померли від хвороб, спровокованих забрудненим повітрям у приміщенні, де рівень концентрації токсинів перевищував норму в десятки разів, були виявлені грибкові забруднення, у тому числі, "вбивці імунітету", які провокують рак легень, туберкульоз і астму.
Нарешті будинок-вбивцю знесуть, але цьому передували роки звернень і протестів жителів. Щоб привернути увагу до проблеми, люди навіть перекривали дороги.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Ми живемо в такий час, коли зміни в державі відбуваються тільки під тиском громадськості. Зараз, коли обговорюється формат безпечного навчання дітей з 1 вересня, батьки мають підняти питання: а чи безпечні приміщення навчальних закладів, де перебувають їх діти?
Експертно дати відповідь на це може тільки фахівець. Але в Україні з боку держави сьогодні не здійснюється жодного контролю за безпекою повітря у школах і дитячих садочках.
В Україні слід терміново провести обстеження всіх приміщень шкіл і дитсадків на предмет вмісту в повітрі небезпечних для організму хімічних сполук. Шкідливі речовини можуть виділяти будівельні матеріали і навіть звичайні меблі. З цим були пов’язані кілька резонансних випадків, коли школярам під час занять раптово ставало зле і доводилося звертатися по медичну допомогу і госпіталізацію. А проведені постфактум епідеміологічні розслідування констатували, що причина – синтетичні будівельні матеріали і меблі, які виділяють шкідливі токсичні речовини (формальдегід, ксилол, толуол), що використовуються під час їх виробництва.
Коли хімічні токсичні речовини виділяються одночасно з підлоги, зі стелі, і зі стін, в результаті ми отримуємо шкідливий ефект, коли норми критично перевищуються і перебувати в цьому приміщенні небезпечно для здоров'я. Якщо головне джерело забруднення – меблі, їх потрібно виносити в окреме провітрюване приміщення і чекати, поки дія хімічних речовин вичерпається. Якщо це покрівельні матеріали, в приміщенні потрібно заборонити перебування людей і кілька місяців максимально його провітрювати.
Якщо це проблему не вирішує, залишається радикальний варіант – повна заміна будівельних матеріалів, які є джерелом розповсюдження токсичних хімічних речовин.
Терміново слід вирішити ще одну серйозну проблему – загрозливі концентрації радіоактивного газу радону в приміщеннях. Внаслідок хвороб, які спричиняє радон, щороку помирають 6 тис. українців. Цей радіоактивний газ просочується в приміщення з грунту і не має запаху, тому без експертизи його виявити неможливо. Через це про вплив радону дізнаються уже маючи наслідки, серед яких і дитяча онкологія.
Головна небезпека впливу радону – в організмі залишаються радіоактивні продукти його розпаду, які накопичуються в кістках, внутрішніх органах, і викликають найважчі форми раку. В Кіровоградській області у 50% навчальних закладів перевищені рівні радону. А потім ми дивуємося, чому ж так різко помолодшав рак?
Організм дитини надзвичайно вразливий до впливу будь-якого шкідливого фактору і хімічних подразників. Через це діти частіше хворіють, а будь-яка хвороба не минає безслідно для дитячого здоров’я.
Батьки мають вимагати від влади, щоб навчальні заклади, де перебувають їхні діти, як мінімум, двічі на рік обстежувались. І щоб за результатами обстеження якості повітря влада вживала заходи і впроваджувала технічні рішення.
Лише за умов фахового контролю нормативів і комплексного вирішення питань хімічної і радіаційної безпеки, наші будівлі будуть безпечним простором для людей.
Читайте: Независимый экомониторинг показывает превышение допустимого загрязнения воздуха в Киеве до 8 раз (карта)
Святослав Протас, кандидат медичних наук, голова Державної СЕС України в 2014-2016 ррКиевVласть
29 червня 2020 г. 15:10
Раздел: Стиль
Літати без крил: під Києвом відбувся фестиваль повітряних куль (фото, відео)
26-28 червня у Макарівському районі біля столиці пройшов щорічний фестиваль аеростатів “Мамо, я вдома”. Протягом трьох днів поціновувачі яскравих вражень здійснювали мандрівки на повітряних кулях. Редакції КиевVласть також вдалось торкнутись неба і побачити, наскільки дивовижна Україна з висоти пташиного польоту. Усе найцікавіше дивіться у нашому ексклюзивному фоторепортажі.
Щорічний сімейний фестиваль “Мамо, я вдома” дарує унікальний шанс стати частиною захоплюючої подорожі на повітряній кулі. Цього року, подія мала дещо камерний формат через карантинні обмеження — було вирішено зробити попередню реєстрацію як учасників польотів, так і гостей фестивалю. Таким чином, організатори могли регулювати кількість відвідувачів та забезпечувати всі необхідні умови для безпечного відпочинку.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Після приїзду на локацію, учасники проходять обов’язковий загальний інструктаж, де організатори та пілоти розповідають, яким чином відбуватиметься підготовка до польоту. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Підготовка: як виглядає повітряна куля із середини та чому слід одягати головний убір
“Найважливіше для вдалого польоту — це оптимальна температура повітря. Адже коли занадто тепло, кулі не можуть злетіти”, — розповів пілот фестивалю Мирослав. Поки сонце поступово опускається, а літні сутінки приходять на зміну спекотному дню, чекаємо подальших інструкцій і споглядаємо процес “створення” куль. Традиційно, аеростат складається з корзини, де власне і перебувають мандрівники, і величезної кулі, наповненої гарячим повітрям.
Здалеку, наповнення кулі гарячим повітрям нагадує процес створення мильних бульбашок. Чим більше повітря потрапляє всередину, тим більшою стає куля. Однак, підійшовши ближче, можна побачити міцні мотузки, з яких складається внутрішній каркас гігантської “мильної бульбашки”. На цьому етапі, мабуть, кожен відчув себе Алісою з країни Див, адже зазирнувши (або навіть зайшовши) всередину кулі, відчуваєш себе ну дуже маленьким.
Безпосередньо перед самою посадкою, пілот проводить більш детальну настанову стосовно правил поведінки та безпеки на кулі. Головне — триматись за спеціальні мотузки і не чіпати “отой чорний шланг”, який веде до балонів з пропан-бутаном. Вже у корзині починаєш розуміти, навіщо наголошували на головному уборі у рекомендаціях до польоту. Полум’я, яке нагріває кулю зігріває водночас і її пасажирів (навіть влітку). Тому, подумки подякувавши собі за спостережливість, дістаєш білий капелюх і готуєшся до найдивовижнішої пригоди у своєму житті.
Політ: як не боятись висоти і чому кулі не літають надто високо
Старт кулі не можна порівняти з іншими видами повітряного транспорту. З одного боку, ти очікуєш моменту “підняття шасі” або різкої невагомості. З іншого боку, готуєшся до поштовху чи легкої турбулентності. Насправді, відчуття більш природні та гармонійні, аніж на злітній смузі. Уявіть собі, що ви підстрибуєте високо-високо, а замість приземлення, підкорюєте гравітацію і прямуєте у небо.
Наш пілот розповів, що ті, хто бояться висоти часто обирають політ на кулі як спосіб боротьби зі страхом. Якщо вже так вийшло, що картинка поступово зникаючої з-під ніг землі вас лякає, варто зосередитись на горизонті, та не дивитись у самісінький низ. Тоді з’являється враження подорожі на повітряному ліфті, або ж на крилах пташки.
За весь час польоту, куля тримає висоту близько 400-500 метрів. Для збільшення висоти, необхідно частіше нагрівати кулю, що пропорційно віднімає дорогоцінні хвилини польоту. До того ж, кількасот метрів вгору перетворять пейзажі довкола у картинку з Google Maps. Натомість, політ над верхівками дерев дарує незабутні відчуття вільного польоту.
З кулі можна також було роздивитись будинки найближчих селищ і високоповерхівки столиці. Здавалось, ось-ось зітреться лінія горизонту, а світ довкола перетвориться на розкішне панно зелені. Цей момент стає чимось сакральним і чарівним, лише між тобою і небом.
Приземлення: чому це одна з найулюбленіших частин польоту
Коли ти летиш на повітряній кулі, приземлення здається таким же простим, як і старт. Тим не менш, до приземлення слід готуватись заздалегідь. Спочатку, обрати відкритий простір без дерев. Далі, відбувається поступове зниження, тож “гальмування” здійснюється по дугообразній траекторії.
Під час максимально низької точки коло землі, варто трошки зігнути ноги і триматись за поручні. Після першого приземлення, куля не зупиняється, а продовжує плавно пересуватись по полю. Кожен раз коли корзина торкається землі та відстрибує від неї нагадує атракціон. Стає зрозуміло, чому цей момент прогулянки запам’ятовується найбільше.
Коли торкаєшся землі вперше після польоту, хочеться знову підстрибнути і піднятися високо в небо. Душа ще десь мандрує поміж хмар. І так хочеться сказати, “Мамо, зустрічай, я вдома”.
Фото, відео: Наталія Грінченко
КиевVласть
26 червня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Що таке апартаменти?
Апартаменти чи квартира? Апартаменти — це квартира? Що це? Часто апартаментами називають великі за площею квартири у багатоповерхівках. Проте це неправильно. Адже єдина спільна риса цих типів приміщень — те, що обидва об’єкти є нерухомістю, у якій можна жити. Розгляньмо детальніше, у чому ж відмінність, та знайдемо відповіді на інші актуальні запитання.Чим апартаменти відрізняються від квартир?
Ви заходите до приміщення, де є спальні, вітальня чи гостьова, кухня, санвузол і тераси. Вас запитують: “Це апартаменти чи квартира?” З вірогідністю 99% вашою відповіддю буде: “Квартира”. Дійсно, зовні апартаменти не відрізнити від просторої квартири у житловому комплексі. Адже основна відмінність апартаментів від квартири юридична, а точніше — статус будівлі, де вони розташовані.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Квартири належать до об’єктів житлової нерухомості, апартаменти — до комерційної та формально мають статус нежитлового фонду. Якщо ви захочете оформити прописку, то, найімовірніше, отримаєте відмову: це нежитлові приміщення, тут дозволене лише тимчасове проживання. У найкращому разі вас зможуть прописати терміном до 5 років. Попри це апартаменти мають всі умови для комфортного проживання і високий рівень обслуговування.Розташування має значення?
Має. Апартаменти — це ідеальний варіант нерухомості, який можна легально зводити у рекреаційних, курортно-лікувальних, історичних й туристичних зонах. Для забудовника нежитлового фонду діють менш суворі вимоги, ніж до того, хто займається будівництвом житлових комплексів. Для побудови багатоповерхівки першою вимогою є розташування об’єкта у житловій зоні. Водночас апарт-комплекс може “вирости” навіть на першій лінії пляжу, у парку, історичному мікрорайоні міста чи поруч із лісом — там, де зазвичай люди відпочивають, займаються туризмом, відновлюються.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Статусом забудови комплексу апартаментів може бути “готель”, “комплекс для відпочинку”, “комплекс для туризму”, “комплекс санаторного типу” тощо. Постійне проживання в апартаментах недозволене, а тому Державні будівельні норми (ДБН) не порушуються. В Україні прикладом такої забудови є набережна в Одесі: земельні ділянки берегової лінії моря стали місцем для зведення комфортабельних комплексів з обмеженими юридичними характеристиками, проте з перевагами для мешканців. Зокрема краєвиди з вікна, чисте повітря та близькість до природи роблять життя у приміщеннях підвищеного комфорту ще привабливішим для інвесторів.
Апартаменти — для інвестицій?
Звичайно, не пейзажами єдиними ваблять апарт-комплекси. Апартаменти є вигідним інвестиційним вкладенням: такі приміщення можна використовувати для здачі в оренду, для відкриття готелю чи курортного комплексу, облаштування офісів, конференц- чи спортзалів та ресторанів.Чи все так ідеально?
Витрати на комунальні послуги й обслуговування апартаментів будуть вищими у порівнянні з квартирою. Причиною є те, що для житлового фонду встановлені нижчі тарифи на комунальні послуги. Але, як йшлося вище, апартаменти не належать до житлового фонду, а тому, оформивши право власності, мешканці не зможуть укласти прямий договір із постачальниками комунальних послуг.
Власнику апартаментів доведеться також сплачувати щорічний податок на нерухомість. Це обходитиметься в 1% від мінімальної зарплати за кожен квадратний метр. Якщо ж буде прийняте рішення продати апартаменти, то доведеться сплатити аж 6,5% – 5% податку на нерухомість та 1,5% воєнного збору. Таких витрат можна було б уникнути під час продажу квартири (об’єкта житлового фонду) за умови, що вона була у власності понад три роки. У разі з нежитловим фондом, 6,5% доведеться платити незалежно від періоду, скільки апартаменти перебували у власності.
Необхідно звертати увагу на розташування об’єкта під час купівлі у ньому апартаментів. Якщо при побудові житлового фонду вимоги до забудовника передбачають забезпечення мешканців розвиненою інфраструктурою поруч із комплексом, то до будівництва нежитлового фонду таких вимог немає. Наявність шкіл, дитсадків, поліклінік, закладів громадського харчування, інших культурних та соціальних об’єктів неважлива.
При купівлі апартаментів варто уточнювати питання, пов’язане з внутрішньою інфраструктурою комплексу. Зрештою, відповідальні девелопери намагаються задовольнити усі потреби інвесторів та облаштувати максимально комфортний комплекс. Тому поруч з апартаментами з’являються ключові елементи інфраструктури. Мова йде про ресторани, спортивні комплекси, басейни, заклади для дітей, суспільні простори. І байдуже, що до найближчого міського супермаркету їхати 20 хвилин, коли є свій крафтовий магазин з продовольчими товарами поруч з апарт-комплексом.У чому переваги?
Купівлі апартаментів сприяють:
швидка окупність;
пейзажні розташування;
просторі планування;
сервісне обслуговування.
Можливість відразу здавати приміщення в оренду чи розвивати готельну справу зі сприятливим розташуванням — одна з ключових переваг придбання апартаментів для бізнесу.
Якщо апартаменти купуються для проживання, то зазвичай власник може укладати угоду з обслуговувальною компанією, яка візьме на себе відповідальність за утримання помешкання, прибирання, сплату комунальних послуг.
Що може формувати вартість обслуговування апартаментів? Басейн у дворі, власна кур’єрська служба доставки, консьєрж-сервіс, зона для приймання гостей, власний спортивний зал, зелені газони, доглянута територія, завжди готовий допомогти персонал тощо. Переважно ці витрати виправдані отриманим навзаєм комфортом.Чи варто купувати апартаменти?
Апартаменти — ідеальне рішення для тих, хто шукає варіант нерухомості для бізнесу (особливо готельного, туристичного, курортного) із вигідним розташуванням і високою окупністю. Рівень отриманого сервісу буде також на іншому, майже преміальному рівні. Недолік із відсутністю можливості оформити прописку може відштовхувати охочих придбати апартаменти для проживання. Проте це невиправдано: крім юридичних формальностей, просторі видові апарт-комплекси повністю обладнані для життя і стануть хорошою альтернативою квартирам.
Хоч апартаменти як тип нерухомості — явище для України відносно нове, воно вже знайшло позитивний відгук у смаках інвесторів.
Читайте: Ваврыш подтвердил готовность купить 100% строительной компании Saga DevelopmentКиевVласть
24 червня 2020 г. 10:04
Раздел: Новини
У Софіївській Борщагівці на Київщині створено новий парк-пам’ятку “Зелена брама”
22 червня на пленарному засіданні 35-ої сесії депутати Київської обласної ради підтримали подання Київської обласної державної адміністрації та прийняли рішення про створення нового парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення – “Зелена брама”.
Про це KV стало відомо з повідомлення пресслужби Київської облдержадміністрації (КОДА).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Новостворений парк площею 30 га розташований у Києво-Святошинському районі. Даний лісовий масив є єдиною зеленою зоною на території села Софіївська Борщагівка.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Тому цей об’єкт такий важливий для збереження біорізноманіття, очищення повітря, поліпшення мікроклімату, сприяння збереженню здоров’я населення та забезпечення активного відпочинку мешканців.
Читайте: На розвиток медицини Київщини виділено рекордні 250 мільйонів гривень
Фото: пресслужба КОДА
КиевVласть
17 червня 2020 г. 11:26
Раздел: Новини
В роботу запустили чат-бот Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА
Департамент екології та природних ресурсів Київської облдержадміністрації (КОДА) запустив сьогодні офіційний інформканал: спеціальний чат-бот в Telegram та у Messenger.
Про це KV стало відомо з допису прес-служби КОДА.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Обласна влада зробила черговий крок до покращення спільного, з мешканцями області, контролю за якістю екологічного стану Київщини. Та тепер має у своїй команді першого робота. Його розробляли майже півроку”, – йдеться у повідомленні.
“Канал створено заради налагодження прямого зв’язку з мешканцями Київщини, – розповідає Євген Калінін, заступник голови Київської обласної державної адміністрації. – Намагаємося оперативно інформувати громадськість про стан довкілля, допомагати їм у вирішенні й екологічних питання та швидко отримувати зворотній зв’язок щодо нагальних екопроблем”.
Чат-бот і назвали відповідно: ЄноТік. Його легко знайти на офіційній сторінці Департаменту: http://ecology-kievoblast.com.ua/ чи в додатку Telegram й за ім’ям @ecoecobotbot.
На сьогодні він пропонує інформацію та послуги за кількома напрямками. Насамперед, це оперативні дані про стан атмосферного повітря у 13 містах Київської області (Бровари, Бориспіль, Васильків тощо).
Крім того, програма дозволяє отримати консультацію з адміністративних послуг. В тому числі: про дозволи на викиди речовин, що забруднюють середовище, декларації про відходи, оцінку впливу на довкілля, стратегічну екологічну оцінку.
Новостворений інструмент допоможе дізнатися як правильно подати скаргу щодо порушення екологічного законодавства та інформує про наявність дозвільних документів на конкретному підприємстві.
А ще, за допомогою ЄноТіка можна подавати пропозиції та звернення до Департаменту екології та природних ресурсів.
Програма щойно запущена. Поступово її розвиватимуть та вдосконалюватимуть. “Ми всі гідні того, щоб жити під чистим небом та дихати свіжим повітрям. І для цього потрібно працювати”, – додали у КОДА.
Читайте: На Київщині облаштують 7 футбольних полів та 15 мультифункціональних майданчиків
Фото: прес-служба КОДА
КиевVласть
12 червня 2020 г. 18:00
Раздел: Тексти
Вскочили у збитки: через карантин овочівники Київщини викинули на смітник сотні тонн врожаю
Протиепідемічні заходи та закриття ринків призвели в столичному регіоні до овочевої кризи. Не маючи доступу до ринків, фермери тоннами викидали на смітник нереалізовану моркву, огірки, помідори та ранній врожай. Сьогодні господарства підраховують мільйонні збитки й жаліються на брак державної підтримки. Кажуть, галузь ледь виживає через відсутність компенсацій, пільгового кредитування та дорогі енергоносії.
На початку травня регіон здивувала новина: жителі Гостомеля знайшли масштабне звалище моркви. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Як писала KV, тоді фермер Костянтин Завгороднюк (ТОВ “Зелена Гільдія Групп”) розповів, що вивіз моркву на полігон, аби використати як органічні добрива.
“Я знаю багато фермерів, які цьогоріч не справилися із ціною на моркву і вивозили її в кручу. Але ми знайшли для неї застосування, як майбутнє органічне добриво для наших полів”, – коментував ситуацію фермер.
За словами депутата Київської обласної ради Євгена Чубука (фракція “Свобода”) овочі загалом непридатні як добриво, тож через резонанс та тиск з боку місцевої влади фермер, на його думку, був змушений розповідати, що вивіз моркву на звалище, аби та стала добривом. Хоча йдеться про неможливість реалізувати продукцію.
“Загальної інформації втрат через нереалізовану овочеву продукцію в карантин по області чи районах немає. Її не збирали ні районні управління АПК, ані департамент КОДА. Не вживали й заходів, щоби допомогти фермерам реалізувати продукцію. Це не про перший мільйон тонн зерна, намолоченого під час жнив”, – говорить він.
Як же розповів у коментарі KV сам фермер агрохолдингу “Зелена Гільдія Груп” Костянтин Завгороднюк, під час карантину всі підприємства постали перед проблемою реалізації продукції на внутрішньому ринку. Через це ціна на деякі види овочів була нижчою за собівартість. Також карантин вплинув на реалізацію ультраранньої продукції. Також проблеми зі збутом мали фермери, які зберегли торішню продукцію до цього періоду.
“У зв’язку з пандемією, закрилися ринки і мережі ресторанів. Це вплинуло на відносини з торговельними мережами: представленість на ринку велика, а канал продажу залишився один. Це дало нагоду мережам знаходити вигідніших постачальників, озвучувати жорсткі закупівельні вимоги. Наш холдинг вирощує картоплю, моркву, цибулю та буряк в області вже понад 15 років, тож в обсягах продажів на цю мережу збитків не зазнали. А ось від продажів у сегменті HoReCa (ресторанний бізнес – від ред. KV) і ринку втратили орієнтовно 40 % прибутку. Банківські структури, лізингові компанії та фінустанови йшли назустріч і реструктуризували виплати. Місцеве ж самоврядування, у рамках законодавства, запропонувати поліпшень або допомогу нам не можуть. Це не в їхній юрисдикції. На державному рівні холдингам складно добитися підтримки, у рамках фермерського господарства ця система працює простіше. Ми робимо запити, ставимо питання компенсації через асоціації, але й донині такий проєкт щодо овочевого бізнесу не сформульований. Зернова ж галузь працює стабільно, тому що ця продукція йде на експорт”, – додав він.
Броварські теплиці
Перед проблемою реалізації та збуту постало й найбільше промислове тепличне господарство в області ПрАТ “Комбінат “Тепличний” (площа 42,7 га, селище Калинівка Броварського району). За словами голови правління Володимира Чернишенка, через карантин довелося йти на поступки покупцю, ціни впали втричі порівняно з аналогічним періодом минулого року.
“Ми вирощуємо огірки та помідори й перший масовий товар був уже в березні. Через закриття ринків продукцію не було куди збувати. Частину, навіть більш-менш якісну, довелося викинути. Утилізували близько 50 тонн. Рятували ситуацію лише цьогорічна низька ціна на газ, впроваджені енергозберігаючі технології та новітні зрошувальні системи. Компенсувати втрати овочівникам ніхто ж не планує. Та і взагалі галузь проблемна, а виживає самотужки, адже програми держпідтримки не передбачені. Свого часу розглядалося питання відшкодувань за нове будівництво, але 50% коштів від вартості, так ніхто й не одержав. Овочі ж у необмеженій кількості завозять із Туреччини, Ірану, Європи. Сьогодні нікому обстоювати українського виробника, який може гарантувати біопродукцію вищої якості та міжнародну сертифікацію виробництва”, – розповів Герой України Володимир Чернишенко.
Експертна думка
Промислові тепличні господарства на Київщині – явище нечасте. Вирощуванням ранньої овочевої продукції, здебільшого зелені, займаються на присадибних квіткових ділянках. Хоча керівники районів зізнаються, що для овочевого напрямку в селах є досить непогані умови та родючий ґрунт. Фермери ж займаються вирощуванням пізніх овочів у відкритому ґрунті. Це, до прикладу, Фастівський, Обухівський, Баришівський, Бородянський та Васильківський райони. Тож карантин ці господарства зачепити не встиг.
Як зазначив президент – голова правління асоціації “Теплиці України” Євгеній Чернишенко, в 1992 році в Україні промислові овочеві теплиці займали 1200 га, сьогодні ж діючі зимові теплиці покривають площу в 180 га. Першочергові фактори, які вплинули на зменшення виробництва – брак підтримки держави. А також – дорогі енергоносії, відсутність пільг на електрику та високі кредитні ставки.
"Проблема з реалізацію виникла з початком карантинних заходів. Додало негараздів і те, що в цей час зайшло дуже багато імпортованої продукції із Туреччини, Польщі та Нідерландів. Мережі тримали дуже високу ціну на неї й тому реалізація місцевого продукту майже не відбувалася. Більш-менш стабілізувалася ситуація лише через три тижні. Ціни ж впали на 30% і лише поступово вийшли на минулорічний рівень. Але, на жаль, втрати були значні. Так, комбінат "Тепличний", у порівнянні з реалізацією в травні 2019 року, втратив орієнтовно 50 млн гривень. Тож про розвиток і розбудову цьогоріч можна забути. Компенсації – не в цей час і не в нашій країні. Крім того, держава має значний дефіцит бюджету. Надати допомогу обіцяють малому фермерству та бізнесу. Одна зі значних проблем цієї галузі – відсутність дешевих кредитів, хоча би до 7% років на 5–7. Це б галузі надало відчутну допомогу", – запевнив він.
У Згурівському районі ринки через карантин ще не відкривались. І, як зазначив голова Згурівської районної ради, ексголова "Асоціації фермерів" Згурівського району Степан Кузьмич, карантин припав на особливий пік продажів, створивши сільським овочівникам значні незручності.
“Селянин живе за рахунок своєї присадибної ділянки, а через карантин багатьом довелося зменшити обіг продукції. Адже в основному збут овочів відбувався саме через ринки, які в районі досі не працюють. Плюс проблема ще в тому, що сільські ринки офіційно не зареєстровані. За час карантину держава мала би давно врегулювати всі ці питання. До райради приходять та жаліються на заборону реалізувати продукцію. Особливо це проблематично стало для тих, хто закуповував овочі ще восени. Думаю, більшості довелося викидати товар через закінчення терміну придатності або через невигідну ціну, яка не покривала збитків від зберігання. Державою передбачені механізми підтримки сільського господарства, але дрібний селянин ними не користується. Доки фермер пройде всі ці інстанції, то все господарство ляже під бюрократичну косу”, – зауважив він.
На думку ж голови Фастівської районної ради Геннадія Сиваненка, вирощування ранньої овочевої продукції сьогодні є дуже актуальним, але для його розвитку в Україні не вистачає стимулу від держави.
“Україна має всі передумови для вирощування ранніх овочів. І в нас є малі господарства, які хочуть цю мережу розвивати. Проте умови кредитування та інші цінові виплати, не завжди влаштовують дрібних фермерів. Адже власних обігових коштів, як правило, вони не мають. І тут якраз на цю проблему має звернути увагу держава та місцева влада, і надавати фінансову допомогу на розвиток овочевої галузі і малого підприємництва”, – додав Сиваненко.
У коментарі KV депутат облради, керуючий адвокатським бюро "Титикало та партнери" Роман Титикало зазначив, що в Україні відсутня норма, яка би передбачала компенсацію втрат товарного виробництва у зв’язку із коронавірусом чи подібними ситуаціями.
“Все лягає на плечі підприємців, які мають передбачати подібні ситуації і списувати на підприємницькі ризики. Обласні рада та адміністрація можуть зреагувати на ситуативні звернення. Та для цього потрібна цільова програма, яку має розробити обласна адміністрація. Обласна рада є лише законодавчим органом. Адміністрація ж – це настільки негнучкий механізм, що навіть, якби вона захотіла втілити цю программу в життя, то поки відбудуться всі ці процеси, фермери не зможуть зібрати й документи з відповідними підтвердженнями й оцінкою втрат. Тому це питання має розглядатися на державному рівні”, – говорить він.
Як зазначив на своїй сторінці в Facebook голова Нацради з економічного розвитку Олексій Дорошенко, у законодавстві сьогодні передбачена лише утилізація прострочених продуктів спецорганізаціями, за яку компанія має сплатити податок на прибуток. Як і для передачі подібної продукції зоозахисникам. Тож виробникам дешевше викинути продукцію на звалище. А цьогоріч фермери й зовсім не мали можливості для її реалізації через карантин.
“Частину продуктів виробники переробляють, якщо це є безпечним і дозволено. Але на практиці більшу частину продуктів, яка залишилася після закінчення терміну придатності, не утилізують, а використовують повторно, або викидають на смітники. Цього року ми вперше бачили продукцію, яку викидали фермери через неможливість її реалізації, оскільки ринки були закриті”, – йдеться в дописі Дорошенка в соцмережі.
Тому на онлайн нараді, яка відбулася 26 травня, Асоціація постачальників торговельних мереж запропонувала Мінрозвитку економіки внести зміни до законодавства. Внесення поправок до закону надало би можливість фермерам безкоштовно передавати продукти харчування, термін придатності яких закінчився, або продавати такі продукти на корм тваринникам.
Читайте: Минэкономразвитию предлагают узаконить бесплатную передачу просроченных продуктов питания или продажу их на корма животноводам
Нагадаємо, на Київщині садівництво та виноградарство опинилися на межі виживання. Додали проблем аграріям жорсткі погодні умови та карантин. Не зважаючи на те, що уряд виділяє на підтримку галузей 400 млн гривень, а профільний департамент КОДА активно рекламує програму держпідтримки, фермери й малі господарства не поспішають ставати в чергу за грошима. Садівники та виноградарі жаліються на бюрократизм і податкову колізію під час отримання коштів і в один голос кажуть: реформа взаємин між сільгоспвиробниками та державою потрібна Україні як повітря.
Читайте: Садівництво та виноградарство Київщини потерпають від бюрократії, погоди та податкових колізій
Фото: коллаж KVКиевVласть
28 травня 2020 г. 15:00
Раздел: Тексти
Садівництво та виноградарство Київщини потерпають від бюрократії, погоди та податкових колізій
На Київщині садівництво та виноградарство опинилися на межі виживання. Додали проблем аграріям жорсткі погодні умови та карантин. Не зважаючи на те, що уряд виділяє на підтримку галузей 400 млн гривень, а профільний департамент КОДА активно рекламує програму держпідтримки, фермери й малі господарства не поспішають ставати у чергу за грошима. Садівники та виноградарі жаліються на бюрократизм і податкову колізію під час отримання коштів і в один голос кажуть: реформа взаємин між сільгоспвиробниками та державою потрібна Україні як повітря.
Як стало відомо KV, 12 травня в.о.голови Київської обласної державної адміністрації (КОДА) Василь Володін погодив деякі питання функціонування обласної комісії із надання фінансової підтримки розвитку галузей садівництва, виноградарства та хмелярства.
У розпорядженні йдеться про створення комісії, яка прийматиме заявки від аграріїв на отримання відшкодувань, а також про затвердження положення про її роботу.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За що дають кошти і як їх отримати
За даними КОДА, торік 24 агрокомпанії Київщини, які займаються садівництвом, хмелярством та вирощують ягоди, отримали відшкодування в розмірі 53,1 млн гривень. Крім того, у січні 2020-го було зареєстровано кредиторську заборгованість перед одним підприємством у сумі 1,6 млн гривень, яку уряд обіцяє погасити протягом року.
Як розповіла KV заступник директора управління – начальник відділу фінансово-кредитного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку КОДА Лідія Литвиненко, з 2018 року в області щороку таку підтримку отримали 24 підприємтсва. Для того, щоб аграрії змогли отримати фінансування й цьогоріч, Мінекономіки має затвердити відповідну форму заявки та бланків для подання пакету документів.
“Аграрії вже телефонують, цікавляться, але необхідно дочекатися бланків. Думаю, що за декілька тижнів їх мають затвердити. Підприємств у таких галузях працює небагато, тому що це досить трудомістка праця з тривалим терміном окупності капіталу. Проте потреба є. Насамперед, аграрії звертаються за відшкодуванням вартості придбаних саджанців. Для них це більш актуальне. Холодильне обладнання та лінії переробки будують не всі підприємства, бо дороговартісне”, – розповіла вона.
Окрім напрямку покриття витрат за придбаний посадковий матеріал (до 80 % від вартості), постанова передбачає відшкодування за спорудження шпалери (споруди для вирощування хмелю – від ред.) і встановлення систем краплинного зрошення, будівництво холодильників і лабораторних установок (до 30 % вартості), придбання обладнання тощо.
Крім того, цьогоріч Кабмін розширив напрямки, на які господарства можуть отримувати кошти. Наприклад, знято обмеження щодо ємності холодильників (раніше на кошти могли претендувати лише ті, хто будував холодильник ємністю від 500 тонн), додалися цехи первинної переробки винограду і відшкодування за придбання ліній із переробки плодів та ягід на соки і виноматеріали, на погашення кредиторської заборгованості. Встановив уряд і граничний відсоток відшкодування – не вище 25 млн гривень за кожним напрямком.
За словами Литвиненко, як і торік, для стимулювання збільшення площ і обсягів виробництва цих галузей держава спрямує 400 млн гривень.
“За областями наперед кошти не розподіляють. До першого жовтня підприємства надають заявки, їх розглядають профільні комісії. І лише тоді кінцеве рішення затверджує наказом Мінекономіки, розподіливши безпосередню кошти підприємствам. Гроші в повному обсязі надходять вже до кінця року”, – додала вона.
Згідно зі встановленими урядом у 2019 році нормативами, за посадковий матеріал яблуні садівник може отримати від 30 до 60 гривень за одну яблуню, 35-45 гривень за грушу, до 80 гривень за вишню, черешню, абрикос, персик. За саджанець винограду дають 22 гривні, хмелю – 36 гривень. 330 гривень можна отримати за волоський горіх, по 50 і 80 гривень – за насадження мигдалю і фундуку.
Фермери, які хочуть взяти участь у програмі, мають звернутися до профільної комісії КОДА й подати визначений перелік документів. Також інформацію щодо участі в програмі можна одержати безпосередньо в департаменті АПК за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, к.306 або за телефоном: (044) 234–45–87.
Держпідтримка не для всіх
Опитані KV агровиробники переконані: підтримка держави – це дуже гарно, але попри задекларовані благі наміри, реальний стан справ влаштовує не всіх. Фермери жаліються на бюрократію, на вибірковий підхід до підприємств, податкові міни і неоперативність державного апарату. Карантинний 2020 рік – цьому яскравий приклад. Майже всі учасники ринку, з якими поговорило наше видання, нарікають на те, що держава більше приділяє уваги хліборобам та тваринникам. А якщо садівники чи ягідники через погодні умови, чи пізнє зняття карантину, втратять кошти, – то допомогу від держави отримують лише одиниці.
Як розповів KV керівник приватного Білоцерківського плодового розсадника "Чечіль-Сад" Андрій Чечіль, вітчизняні аграрії звикли покладатися на свої сили і не дуже вірять у якість держпрограмм.
“Галузь садівництва в області потребує розвитку, але ми всі питання звикли вирішувати власними силами. Створюючи фермерське господарство, я звернувся до районної влади щодо виділення коштів за програмою на закупівлю техніки. Але у відповідь не отримав жодної реакції. На владу тепер надії не маю. Ці програми з повернення коштів ефективні, коли маєш великий бізнес і потрібне коло знайомих. В іншому випадку – усе зав’язане на бюрократичних процесах. Складається враження, що в держави садівництво та виноградарство взагалі не в пріоритеті. Якщо такі карантинні умови застосовуватимуться до виробників ще й до осені, буду змушений закрити підприємство через брак коштів на виплату зарплатні від нереалізованої продукції”, – розповів він.
Не сподівається на допомогу держави і керівник підприємства ТДВ "Василівське" (село Василів Білоцерківського району, спеціалізується на вирощуванні смородини, волоського горіху та ліщини) Юрій Кириченко, в якого весною 2020-го загинуло 11 га смородини.
“Всі програми державної підтримки працюють лише на папері. Маю в цьому досвід, адже раніше звертався по допомогу. І це проблема економіки країні взагалі. Коли більше півроку збираєш документи й лише через півроку мають прийняти рішення чи нададуть ці кошти – це значна втрата часу. Немає в Україні і вигідного кредитування, щоби мати можливості розвиватися І це питання не лише галузі садівництва, а підтримки всього сільського господарства”, – говорить він.
Не без проблем і в галузі виноградарства. Бориспільський фермер Сергій Сівчук із 30-річним стажем вирощування винограду і саджанців розповів KV, що отримати державну допомогу через бюрократію є шанс далеко не в усіх виноградарів.
“Здебільшого фермери працюють із видами сортів винограду, які сприятливіші до умов області і краще реалізуються, аніж із районованими, які мають реєструватися у виді діяльності підприємства. Тож, хто вирощує подібні, не зареєстровані сорти на підтримку від держави й не розраховує. Та й посадковий матеріал має бути здоровий, а цього дуже важко досягти в нашій справі. І було б куди краще, якби держава звернула увагу саме на цю проблему й погодолися виділяти кошти на подібні заходи”, – додав Сівчук.
Не вдалося одержати минулого року кошти й компанії “Бері Комерц” – один із найбільших експортерів ягід полуниці в Україні. Як розповів KV голова Бородянської райради Георгій Єрко, підприємство має тепличний комплекс на 25 га у селі Вишняки. Комплекс наразі розбудовується, розширюючи посадковий матеріал, тож у компанії сподівалися на державну підтримку.
“У цьому питанні не спрацювала саме районна адміністрація через недбалість деяких працівників. Сільгоспуправління припустилося помилки в розрахунку однієї цифри й у результаті підприємство, яке б мало розвиватися, не одержало 1,7 млн гривень допомоги. Це минулорічний бюджет, тож кошти безповоротно втрачені. Проте сподіваюсь, в цьому році підприємство зможе отримати державну підтримку”, – зауважив він.
Експертна думка
Голова асоціації фермерів Київської області Олександр Чубук:
Через ситуацію з епідемією від держави в бік підтримки сільгосппрацівників взагалі не спостерігається жодних дій. Фінансова допомога не надається, усе на етапі розмов. Багато аграріїв і досі не отримали кошти за відшкодування придбаної техніки. Сподіваюся, ринок врегулює всі ці питання й не реалізована продукція не буде потрапляти на звалище.
Голова Згурівської районної ради, ексголова "Асоціації фермерів" Згурівського району Степан Кузьмич:
Ця державна програма діє вже третій рік. Вона працює, надаючи підтримку як великим, так і малим підприємствам. Але користується нею мала кількість: не всі одноосібники бажають зв’язуватися з державою через систему бюрократії й колізію в нарахуванні податків. Фермери сьогодні мають можливість отримати дотацію й повернути кошти за придбання саджанців, техніки, насіння. Новостворені фермерські господарства мають шанси взагалі на значні відшкодування. Асоціація постійно пропагандує аграріїв, бо такими програмами треба користуватися. Працює і Фонд підтримки фермерів на безвідсотковій основі, але з поверненням коштів. Хоч і не значними темпами, але тим не менш, аграрії участь беруть і техніку купують.
Депутат Київоблради, ректор Білоцерківського національного аграрного університету Анатолій Даниленко:
На Київщині започатковують перспективні сади. У Володарському районі одноосібник практикує вирощування плодів сливи, яка при дотриманні комплексу дає 20 тонн з гектару. І тут виникає вже потреба в холодильному обладнанні, яке допоможе зберегти якість продукції. І без держпідтримки фермер не розкрутить подібне виробництво й не зрушить питання попиту на українську продукцію. Сьогодні випускаються студенти, які мають значний практичний досвід у новітніх технологіях і таке покоління має підтримувати влада. Нам необхідно надолужувати втрачене в розвитку садівництва. За кордоном надзвичайний попит на ягоди, які і ми закуповуємо. Там діє програма підтримки фермерського руху. Для нас же це актуальна проблема через те, що подібними програми мало хто користується із-за бюрократії в цих процесах і занадто високі кредитні ставки. Через постійне митарство в оформлені документів, у будь-якого фермера опускаються руки. Ці ж заходи мають відбуватися спрощено та прозоро.
Київщина - найбільш сприятлива природно-економічна зона для вирощування ягід. Та поспілкувавшись із керівництвом Кагарлицького, Володарського, Сквирського, Переяслав-Хмельницького районів, виявилось, що садівництво, виноградарство, і тим паче хмелярства, не є досить популярними. Куди вигідніше аграріям займатися саме зерновими культурами. Якщо й долучаються до вирощування, то здебільшого приватні одноосібники або окремі сільгосппідприємства, як один із напрямків діяльності.
Як раніше повідомляла KV, у 2018 році садівникам і виноградарям Київщини обіцяли повернути 80 % від вартості саджанців. Аграрії новаціям були раді і сподівалися, що вжиті заходи посприяють виходу зі стагнації всієї галузі.
Читайте: Власти Киевщины подкинут деньжат хмелеводам и виноградарям
Фото: коллаж KVКиевVласть
27 травня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Привіт з Чорнобиля: Іванківську ТЕС підозрюють у спалюванні радіоактивної деревини
Нацполіція Київської області розпочала кримінальне провадження щодо діяльності Іванківської теплоелектростанції. Підприємство підозрюють у закупівлі та спалюванні радіоактивної деревини із Чорнобильської Зони. Жителі Іванківщини стверджують, що вже давно страждають через викиди станції та постійний гуркіт і неодноразово просили допомоги в області, екологів та поліції. Поки ведеться слідство, місцева влада наполягає — якщо провину ТЕС доведуть, таке підприємство у їхньому районі має бути ліквідовано.
Кримінальне провадження
Як стало відомо KV, 17 квітня поліція Київської області розпочала кримінальне провадження щодо закупівлі та спалювання Іванківською теплоелектростанцією радіоактивної деревини із Чорнобильської зони.
“До поліції надійшла інформація про те, що одне з товариств Іванківського району закуповує деревину із Чорнобильської зони, яка за забрудненням радіонуклідами перевищує встановлені норми. У подальшому ця сировина використовується на теплоелектростанції як паливо. Працівники слідчого управління поліції Київщини відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 241 (Забруднення атмосферного повітря) Кримінального кодексу України”, — повідомляла раніше KV із посиланням на прес-службу Нацполіції в Київській області.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За попередньою інформацією, посадових осіб Іванківської теплоелектростанції можуть притягнути до відповідальності через порушення законів “Про відходи”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про охорону навколишнього природного середовища”.
Правоохоронці вилучили зразки сировини, промислових відходів та ґрунту, за якими наразі проводиться експертиза, також триває слідство.
Скарги мешканців
Як зазначила народний депутат Ольга Василевська-Смаглюк (“Слуга народу”, 96 округ), місцеві жителі Іванківщини звернулися до неї зі скаргами через можливий вплив діяльності теплоелектростанції на екологію району.
“Місцеві жителі поскаржились, що із ТЕС йде чорний дим, а на городи осідає радіоактивний попіл. Вони запідозрили, що там спалюють деревину із Чорнобильської зони. Я звернулась до поліції, вони виїхали на місце, провели слідчі дії. Уперше за багато років туди приїхала поліція. Були екологи, які вилучили проби грунту, повітря. Відкрито кримінальне провадження. Жодної інформації поки немає, я думаю, правоохоронцям потрібно дати ще час. ТЕС поки працює, але коли я приїжджаю на округ, чорного диму немає. Лише пара, або взагалі нічого”, — каже вона.
За словами депутата Іванківської райради Олега Берегового, починаючи із 2012 року, коли в Іванкові з’явилася ця станція, жителі виступають проти її діяльності.
“Також є питання щодо законності її розміщення. Коли селищна рада приймала відповідне рішення, під будівлею був мітинг. Акції протесту відбувались і пізніше, активісти перекривали дороги проти роботи ТЕС, звертались до поліції. Ніхто не реагував. Там багато порушень — не встановлений спеціальний фільтр, жодної звукоізоляції. Мешканці скаржаться, що вночі неможливо спати, через шум з’явилася нервозність. Чорна копоть, дим, піднімається в повітря. Відсоток онкологічних захворювань у районі зріс після відкриття ТЕС. Нам вдалось відслідкувати, що зола від використання радіоактивної деревини відправляється в Бородянський чи Макарівський район аграріям на добриво в поля. Мабуть, продавали. Хоча її мають утилізувати у спеціальний спосіб”, — зазначив він.
Депутат Київоблради, член екологічної комісії Максим Запаскін розповів KV, що з погляду логістики електричній станцій найбільш зручно використовувати деревину із Чорнобильської Зони.
“Раніше ми звертались до Держекоінспекції, департаменту екології КОДА, щоб там провели перевірки. Конкретних результатів ми не отримали. Беззаперечних фактів для звернення в правоохоронні органи в нас не було. Ліса поряд зі станцією екологічно небезпечні, деревина там із високим радіологічним вмістом. Але логістично ТЕС це зручно й деревини там вистачає. Відповідно, коли це спалюється, радіоактивні частини нікуди не зникають, вони із попелом потрапляють в атмосферу і збільшується забруднення територій. Звісно, порівнюючи із пожежами в Чорнобильській зоні, це не так суттєво. Але все рівно це небезпечно, насамперед для місцевих жителів. Якби в Поліському та Іванківському районі почали втілювати проєкт вирощування екологічної верби, це б вирішило проблему. При вирощуванні вона забирає таку кількість CO2 з атмосфери, яку повертає при спалюванні. Це екологічно, але я не чув, щоби хтось цим займався”, — каже він.
Районна рада
Як розповів у коментарі KV голова Іванківської районної ради Валерій Потієнко, поки триває слідство, робити висновки щодо діяльності ТЕС зарано.
“Наскільки мені відомо, слідство наразі триває. Уся інформація, яка є в мережі — на рівні чуток. Поки офіційно не доведено, що ТЕС спалювала радіоактивну деревину. Я спілкувався зі слідчим, але подробиць поки що не розкривають. Обіцяють 26 травня надати інформацію. Раніше на станції вже проводились дослідження, нашим районним депутатам вдалось отримати золу і віддати на експертизу. Тоді було перевищення радіації. Але далі Фейсбуку ситуація не зрушилась”, — говорить він.
За його словами, якщо правоохоронці виявлять порушення на станції, вона має припинити діяльність.
“Я зацікавлений у тому, аби жителі знали правду, це не таємна інформація. Якщо на ТЕС спалюють радіоактивну деревину, її потрібно зачинити, вони не будуть травити наших людей. Ніякі податки та 150 робочих місць не варті здоров’я жителів. Якщо там використовується сировина, яка відповідає нормам, нехай працюють”, — закінчив він.
Поспілкуватись із представниками Іванківської ТЕС KV не вдалося. Варто зазначити, що станом на 21 травня повідомлення прес-служби Поліції у Київській області щодо відкриття кримінального провадження проти Іванківської ТЕС було видалено.
Нагадаємо, як раніше писала KV, з 2011 року жителі Іванківського району борються за закриття місцевої теплоелектростанції “ЕкоТЕС”. За їхніми словами, тут нібито спалюють деревину з Чорнобиля, а радіоактивну золу розвозять по всій Київщині. У районі побоюються, що якщо об’єкт не закриють, у довколишніх селах та Іванкові люди можуть взятися за зброю й почати особисто зводити рахунки з владою й олігархами.
Читайте: Иванковскую ТЭС подозревают у загрязнении воздуха из-за использования древесины из Чернобыльской зоны (фото)КиевVласть
22 травня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Торфовидобувні підприємства України та Київщини хочуть розпродати
Залишки державного видобутку торфу на Київщині розпродають. Оголошення про продаж цілісного майнового комплексу “Київторф” вже розміщено на електронному майданчику, а самі торги мають відбутися влітку. Видобувники кажуть, що активи вирішили злити через небажання держави спрощувати процедуру отримання дозволів на видобуток торфу та опір продавців вугілля та газу. Натомість екологи стверджують: контрольований видобуток торфу критично важливий для Київщини, яка протягом останніх років страждає від пожеж на торфовищах.
Як стало відомо KV, 25 листопада 2019 року на порталі ProZorro.Продажі з’явилося оголошення про приватизацію єдиних майнових комплексів (ЄМК) держпідприємства “Київторф” (*). Згідно наказу Фонду державного майна від 28 грудня 2019 року № 1574 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році”, майновий комплекс “Київторфу” за адресою місто Київ, вул. Промислова, 10 включений до переліку об’єктів, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках. Наразі очікується інформаційне повідомлення про стартову ціну лоту.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що таке “Київторф”
За словами гендиректора концерну “Укрторф” Андрія Озерчука, до складу Державного підприємства “Київторф”, входило 10 дочірніх підприємств на територій Київської, Черкаської та Полтавської областей. У Київській області це “Рожниторф” (Броварський район), “Стареторф” (Бориспільський район), “Кодраторф” і “Гавронщинаторф” (Макарівський район), “Обухівторф” (Обухівський район), “Димерторф” (Вишгородський район). У Черкаській області — “Ірдиньторф”, Полтавській — “Оржицяторф”, “Лохвицяторф”.
Але протягом 2003-2016 у ДП сплив строк дії майже всіх спецдозволів на видобуток торфу, а кілька з них, які тривали до 2019 (родовище “Карань”, 11 га Бориспільський, Переяслав-Хмельницький райони) чи навіть до 2026 (родовище “Оржиця 3”, 6,5 га) були анульовані постановою Кабміну Миколи Азарова та приписами місцевої прокуратури.
Оскільки підприємство втратило спеціальні дозволи на користування надрами, то наступним кроком стало припинення права користування земельними ділянками таких родовищ під видобуток торфу.
Цікаво, що деякі родовища, наприклад “Здвиж” у Макарівському районі Київщини розроблялися з 1933 року.
Ще більш давніші родовища були на Дочірньому підприємстві ДП “Київторф” у Черкаській області. Наприклад, родовище “Ірдинь” розроблялося (більш ніж 118 га) з 1929 року. Але у 2018 році “Черкаситорф” визнали банкрутом і продали через аукціонні торги. Зараз Дочірнє підприємство “Черкаситорф” повністю припинило свою роботу, майно демонтується та розпродається новими власниками, хоча ще в 2015 році здійснювався видобуток торфу та випуск торфобрикетів, працівникам виплачувалась заробітна плата, сплачувались податки до бюджетів.
Тож сегодня “Київторф” це фактично адмінбудівля, що знаходиться в селищі Бортничі поблизу Києва з двома працівниками — директором та бухгалтером. Крім цього є умовний офіс з директором і бухгалтером на ДП “Стареторф”, що на Бориспільщині, та кілька завалених складських приміщень та виробничих майданчиків біля родовищ.
Між тим балансові поклади торфу лише в Київській області становлять близько 37 млн тонн (балансові запаси торфу в Україні перевищують 838 млн тонн). Торф Київщини характеризується невисоким енергетичним потенціалом, але його широко застосовують в агропромисловості для покращення ґрунтів та вирощування сільськогосподарських культур.
“На жаль, у минулі роки не зрозумілою була позиція Державної служби геології та надр України, як органу що здійснює видачу спеціальних дозволів на користування надрами, по відношенню до державних торфодобувних підприємств. Наслідком такої позиції стали втрата спеціальних дозволів на користування надрами родовищ торфу у державних підприємств та “отримання” спецдозволів на користування надрами цих найкращих родовищ торфу приватними підприємствами”, — каже Озерчук.
Читайте: Золотые глубины: Киевоблсовет разрешит частникам разрабатывать недра восьми районов Киевщины
Цікаво, що у 2016 році Фонд державного майна підготував проєкт Закону “Про внесення змін до Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, яким пропонував виключити низку підприємств із зазначеного переліку та приватизувати їх. До переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації після їх виключення із Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, входило у тому числі ДП “Київторф”.
Галузь і гроші
За словами гендиректора “Укрторфу”, ДП “Київторф” давно не є прибутковим підприємством, а навпаки – має значну заборгованість перед кредиторами. Розрахуватись за своїми фінансовими зобов’язаннями самостійно підприємство не в змозі. Тому реальна перспектива – приватизація чи ліквідація цього підприємства, як і інших подібних підприємств ДК “Укрторф”, які втратили основні профільні активи – право користування надрами родовищ торфу та земельними ділянками під їх експлуатацію. Але в цьому випадку важливо, що очікується від приватизації. Якщо є мета просто продати всі активи за будь-яку ціну, то усіх їх чекає доля вже згадуваного “Черкаситорф” – його ріжуть.
Взагалі серед дев’яти підприємств-учасників, які входять до складу ДК “Укрторф”, сьогодні реальну виробничу діяльність здійснюють тільки чотири: “Волиньторф”, “Рівнеторф”, “Житомирторф” та “Чернігівторф”. Решта, через низку об’єктивних та суб’єктивних причин, не займаються профільною діяльністю.
“На мою думку, рішення стосовно приватизації державних торфопідприємств, у їх сьогоднішньому стані, приймалося попереднім Урядом швидко та недостатньо обґрунтовано, без врахування особливостей здійснення торфодобувної діяльності, пов’язаних зі складнощами адміністративного, законодавчого, фінансового, технологічного та екологічного характеру. Такі підприємства можуть бути ефективно приватизовані тільки у випадку відновлення їх платоспроможності, повернення (надання) їм спецдозволів на користування надрами родовищ та земельних ділянок під видобуток торфу, які використовувались підприємствами у попередні роки. Це можливе за умов збереження/відновлення сировинної та технічної бази підприємств, залучення інвестицій шляхом проведення корпоратизації галузі. В такому випадку реальним є збільшення капіталізації державної торфодобувної галузі, з метою отримання максимальних прибутків від її приватизації, та забезпечення умов для подальшого розвитку торфодобування в Україні”, – розповів Андрій Озерчук.
Торфодобувна галузь не фінансується з державного бюджету з 2012 року, додає гендиректор ДК “Укрторф”:
“Незважаючи на те, що ми сплачували 50%, 75%, а минулого року — 90 % щорічних податків з чистого прибутку, протягом 2016–2019 років ДК “Укрторф” був прибутковим, як і працюючі підприємства – учасники. Це свідчить про можливість прибутковості торфодобувного та торфопереробного виробництва, що в умовах загального падіння рівня промислового виробництва в країні, дорогого вартує”.
Читайте: Правоохранители пресекли незаконную добычу торфа в Бородянском районе Киевщины
Екологія Київщини
Між тим, від того, хто буде власником державних торфовищ і чи почнеться видобуток, залежить і екологічне благополуччя області. Регіон вже відчув на собі негативні наслідки неконтрольованого і спорадичного торфовиробництва і постійні пожежі на торфовищах – цьому яскравий приклад.
Як розповіла KV голова департаменту екології та природних ресурсів Вікторія Киреєва, торофова проблема – це одна з найактуальніших проблем регіону.
“На Київщині впав рівень води і всі торфи зневоднені, виникають масові пожежі. З іншого ж боку, невидобування торфу також негативно впливає на атмосферне повітря. Наразі в нас дуже низький відсоток видобування торфу на державному рівні взагалі. Сьогодні проблема в тому, що частина торф’яних площ перебувають у приватній власності. І подекуди відшукати цих власників просто неможливо, а вони мають відповідати за охорону природи та пожежну безпеку. Тому збільшення потужностей може бути доцільним, якщо цим займатиметься держава. В області сьогодні проблема саме з незаконним видобутком торфу, підприємства не дотримуються проєктних норм. На державному рівні програм захисту таких родовищ, на жаль, наразі бракує, а “Укрторф” перебуває на межі банкрутства”, — розповіла Киреєва.
Погоджується з думкою Киреєвої й депутат Київської облради, член комісії з питань екології, водних ресурсів, природокористування, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій Максим Запаскін. Він також стверджує, що сьогодні і далі фіксуються випадки “піратського” продажу торфу, особливо після розчищення річок. Продаж таких корисних копалин користується попитом і є вигідним заробітком. І сьогодні прикупити дві-три вантажівки з торфом не є проблемою. Такі випадки неодноразово фіксувалися в Обухові, Ірпені. А в Ірпені взагалі кричуща ситуація: торфовища перетворювали на сміттєзвалища для того, щоби згодом ці колись родючі території переоформити під забудови.
Читайте: Пойма реки Ирпень снова горела, активисты считают, что это умышленный поджог (видео)
“Декілька скарг щодо незаконного видобутку до нашої обласної комісії востаннє надходили ще на початку 2017 року. Цим питанням безпосередньо займається поліція та місцевий рівень влади. Наші торфи дуже цінні, особливо в якості ґрунту. Як варіант, торф використовують у вигляді палива. Але для цих потреб, як правило, він не дуже якісний. Усе ж більше він вартує як добриво для вирощування культур. Тим більше, що він має попит у посушливих країнах, куди й експортується. Арабські країни покращують якість своїх ґрунтів саме завдяки нашому торфу. Тому, вважаю, що для цих потреб і доцільно його в певному сенсі і видобувати. Це зменшить висихання поверхневого шару. Коли здійснювалася меліорація й дотримувалися норм, відбувалося зрошення поверхневих покривів і пожеж було менше. А реабілітація торф’яних боліт — дороговартісна справа. Й особисто не чув, щоби хтось займався сьогодні цим питанням”, — додав він.
За його словами, до питання видобування торфу має бути комплексний підхід, а процес відбуватися з дотриманням усіх проєктних і технологічних вимог, з використанням сучасних технологій та подальшою рекультивацією цих земель.
“Ми маємо використовувати природні багатства, але належним чином. На жаль, реалії призводять до критичних ситуацій, як із помповим видобутком бурштина й перетворенням тих територій на пустелі. Аби це не сталося і з торфом, його видобуток має здійснюватися саме державними підприємствами. Такі виробники на перше місце виносять інтереси держави на супротив комерційним. Комерційні підприємства схильні до масових порушень, наносячи тим самим шкоду довкіллю. Небезпека існує, а наслідки можуть бути плачевні. Торф — корисна копалина, але дуже критична. Усі торфовища розташовуються в місцях, де є вплив на підземні води й річки. І порушення природного балансу та складу цих ґрунтів може лише прискорити їх пересихання. Тому необхідно оптимізовувати, насамперед, роботу державних підприємств”, — резюмував він.
Читайте: За сутки в столице и на Киевщине зафиксирован 61 пожар в экосистемах
Читайте: Генералы песчаных карьеров: на Киевщине разгорелся скандал вокруг добычи песка под Борисполем
Прогноз
За словами Озерчука, є низка факторів, які стримують розвиток галузі, але держава спроможна їх вирішити.
“Маємо в країні значні запаси торфу та їх щорічний приріст, маємо бажання працювати, видобувати більше, експортувати, але продовжуємо наштовхуватися на інертність системи, яка стримує наш розвиток, витрачаємо значні кошти на гасіння сезонних пожеж, в яких горить корисна копалина – торф, замість того, щоб бути видобутою та використаною з користю для економіки”, – каже Озерчук.
Згідно з текстом останньої чинної Концепції розвитку торфової промисловості України на 2017-2020 роки, опублікованої Міністерством енергетики та вугільної промисловості ще у 2017 році, собівартість енергії, що міститься в торфових паливах, в рази менша за показник для таких традиційних палив, як кам’яне вугілля і природний газ. Озерчук каже, що ціна нижча за рахунок особливостей видобутку — родовища торфу розташовані ближче до поверхні, а видобуток не потребує складних шахтних робіт. А за підрахунками науковців, 78 тонн торфобрикету замінює 36 тисяч кубів газу.
Крім того, через своє органічне походження торф є основою для виготовлення широкого спектру продукції для сільського господарства, садівництва та городництва.
Але є проблеми. Серед перерахованих у документі: спрацьованість родовищ, зношеність торфових машин і торфобрикетних заводів, застарілість галузевої нормативно-технічної документації, складна, багатоступінчаста й довготривала процедура виділення площ торфових родовищ під промислове освоєння.
“Все це, звичайно, не додає позитивну в нашу роботу, особливо на фоні значних досягнень розвитку торфовидобування в таких країнах, як Литва, Латвія, Естонія, Білорусь: там більшість аналогічних проблем давно вирішено, торфодобувні підприємства стабільно працюють, експортуючи свою продукцію за кордон, в тому числі і в Україну. Але ми сподіваємось, що і в Україні найближчим часом вдасться виправити ситуацію з торфовидобуванням на краще”, – резюмував Озерчук.
* Державне підприємство “Київторф”, код ЄДРПОУ: 2968177
** Українське торфове товариство, код ЄДРПОУ: 32754160
*** Державний концерн “Укрторф”, код ЄДРПОУ: 35633030
Фото: коллаж KVКиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій