Юрій Шухевич виступив на мітингу зі сцени Львівського Євромайдану. Виступу Шухевича передували промови народних депутатів від партії ВО Свобода Едуарда Леонова та Ірини Фаріон.
Син провідника українського народу, Романа Шухевича – засудив зі сцени Майдану дії опозиції та закликав людей підтримати об’єднання громадських організацій “Правий сектор”.
Ложка дьогтю до бочки сказаного “опозиціонерами” меду від пана Юрія Шухевича.
Майже три місяці тому назад тут великий Майдан, маса молоді закликали “Революція! Революція!”. І вони дійсно вірили, вийшли й вірили, що вони йдуть робити ту революцію і були впевнені в своїй перемозі. Мали рацію. Але вони сказали ще одне.
Революція, Майдан, але без політиків. І, власне, вони не хотіли політиканів, бо вони знали, куди ті заведуть. Тепер на Майдані стоять ще й досі люди з надією, яку їм обіцяли у передумові переговорів: реабілітація всіх репресованих і покарання винних у побитті, в катуванні, вбивстві мирних протестувальників. То була передумова до переговорів.
То була передумова до переговорів. Ми що побачили? Переговори, але без Майдану! Без тих, які простояли три місяці, а не їздили по Європах! Тих, хто, власне, виставив ті умови, в той час, як ці навіть не погодилися представників Майдану вкючити в переговорну групу. Бо що таке опозиція? Опозиція і панівна партія – разом вони є влада. І влада між собою домовилася, заговорила Народні ради. І потихеньку здали ці адміністрації, навіть, де вони вже були захоплені повністю. Під тиском так званих Народних рад, які були, в дійсності, далеко не народними. Там були депутати, але народу там не було.
Але чи можемо ми повірити Януковичу? Чи можемо ми повірити тій владі? Ні, і ще раз ні. Вже не раз вони обдурювали нас. Сьогодні генеральний прокурор говорить про 325 в’язнів, депутати від опозиції озвучували цифри 1500, а то і 2500. А ми ще не знаємо, скільки ув’язнено – ув’язнення продовжуються, але активістам тепер інкримінують “хуліганство”, і вони не попадають під ніякі амністії.
Заради того, щоб розчарувати Майдан, щоб розвести його, посіяти зневіру, демо-ліберальній опозиції треба назвати провокаторами тих, які, власне, гинули. Які підставляли своє чоло під кулі. І тепер вони задоволені, що зможуть рапортувати там, що вони забрали тих “провокаторів” забрали з Грушевського, з КМДА, а ще й в додатку в Галичині поздавали. Для чого? Для того, щоби домовитись. Щоби їм повернути ту чи іншу Конституцію.
А я хочу їх спитати, панів депутатів: а при минулій Конституції ви не так же само крали і грабували Україну, як при цій? Так само! Якщо ви повернете якусь там Конституцію, що – будуть в нас праведні суди? Що – ДАЇшники не будуть вимагати від водіїв хабарів? Урядовці не будуть вимагати хабарів? Податкова не буде нищити, тиснути підприємців? Нічого подібного, все було і буде. Але вони домовляться. Вони відновлять Конституцію і покладуть вам на стіл. І скажуть, які вони герої! От і весь героїзм…
Це є опортунізм, це є розкол отого Майдану. Розчарування, стрімління його розігнати. Якщо б тут стояли ті хлопці й дівчата, які з радістю кричали “Революція!”, і яких я вітав з цим, то можете бути певні – вони би сказали інші слова тут на честь тої нашої славної опозиції.
Я заявляю і оголошую, що тут, на вулиці Коперника 6/7 проводиться запис до силового крила Правого Сектору. Отих, що під червоно-чорними прапорами вмирали на барикадах. Які дійсно хочуть і готові не говорити, говорити і заговорювати всі віча, всі майдани, весь народ – а які готові боротися. Тому закликаю всіх небайдужих взятися, рішитися і, хто хоче – записатися. Повірте, Україну вони не здадуть. Я впевнений в цьому.
Слава Україні! Слава Нації!
источник: una-unso.in.ua
фото ru.tsn.ua
В воскресенье, 16 февраля, около полуночи, недалеко от входа в КГГА, активисты военизированной группы С14, аффилированной с ВО “Свобода”, во главе с помощником депутата Андрея Ильенко, Євгений Карась, известный так же по кличке “Вортекс”, напали на ассистентов швейцарской журналистки и художницы Мари Бестешевски.
“Мы стояли около входа в КМДА, когда в нашу сторону двинулось около семи человек переодетых в камуфляж и стали тыкать пальцами в одного из ассистентов Илью Власюка, пытаясь сбить с его головы шапку и выкрикивая “Это он! Это он!”. Нападающие оттеснили Илью от меня и второй ассистентки, после чего повалили на землю продолжая избивать, затем мы потеряли его из виду”, комментирует Мари.
Прохожие не препятствовали избиению, лишь сопровождавший группу журналистов правозащитник Александр Мнацаканян пытался вытащить из окружения девушек.
По словам Ильи, после падения на него наставили пистолет, но один из людей в камуфляже помог ему подняться, и придержав остальных, дал возможность убежать.
Нападающие не успели нанести серьезных повреждений, оставив лишь пару ссадин на лице и по словам потерпевшего, необходимости обращаться за медицинской помощью у него нет.
Читайте: Ночью в КГГА произошла потасовка между активистами
фото Greg Davis
Знову міська влада не готова запитувати киян, де розставляти тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності. Але влада має це зробити.
Поки столиця “майданувала” та готувалася до святкування нового року, міська влада готувала майданчик для подальшої “роботи” в наступному році. Так, 30 грудня 2013 року розпорядженням № 2354 “Про утворення комісії з розгляду заяв про можливість розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території м. Києва” було утворено комісію з розгляду заяв про можливість розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території м. Києва (далі по тексту – Комісія), затверджено її склад та положення.
Відповідно до положення Комісія являється консультативно-дорадчим органом, який буде радити КМДА та її профільним структурним підрозділам де, які, ну і головне чиї тимчасові споруди та МАФи встановлювати в столиці.
До її складу увійшли представники міської та районних державних адміністрацій та деякі депутати міської ради. Жодного громадського діяча та пересічного киянина включено не було.
І тут виникає логічне питання: а де ж у цьому всьому місце простого столичного жителя, який кожного дня терпить не зручності від усього цього. Від хаотичного та незаконного розміщення таких споруд біля виходів з метро, на зупинках громадського транспорту, на прибудинкових територіях, біля дошкільних та навчальних закладів, в яких досить часто реалізують такі товари як алкогольні напої, тютюнові вироби неповнолітнім особам. А на противагу цьому в деяких мікрорайонах міста купити основних продуктів харчування та побуту не можливо, бо ані магазинів, ані тимчасових споруд не має. І все це при тому, що кияни за свої податки утримують чиновницький апарат.
З громадськістю влада знову не готова радиться та запитувати їх думку.
Все це наштовхує на думки про те, що таким чином будуть впроваджені нові тіньові та корупційні схеми встановлення тимчасових споруд, які не будуть відображати інтереси киян та жителів столиці.
Це все відбувається після того, як міська влада восени при презентації Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд запевняла, що інтереси киян в цих питаннях будуть стояти на першому місці.
Я твердо переконаний, що в такій Комісії в своїй більшості має бути представлена громадськість, а не чиновники, бо, власне, на сьогодні виходить так, що вони самі з собою радяться. А відтак, раджу всім бажаючим звернутися до КМДА з відповідним клопотанням та включитися до складу даної Комісії.
Для зручності надаю приклад такого клопотання. Цей приклад можна брати за основу, але він не є типовим, а відтак кожен з вас може його корегувати та змінювати.
Особисто я не дозволю нехтувати правами та інтересами киян і зроблю все можливе для їх захисту.
__________________________________________________________________
В.о. Голови Київської міської
державної адміністрації
ГОЛУБЧЕНКУ А.К.
_________________________
(ПІП повністю)
адреса для листування:
_________________________
Тел.: ____________________
Шановний Анатолію Костянтиновичу!
30 грудня 2013 року розпорядженням № 2354 “Про утворення комісії з розгляду заяв про можливість розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території м. Києва” було утворено комісію з розгляду заяв про можливість розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території м. Києва (далі по тексту – Комісія), затверджено її склад та положення.
Відповідно п. 6 Положення про Комісію, вона утворюється з представників КМДА, РДА, підприємств, установ, організацій.
Я являюсь представником (членом) ________________________________ (вказати в якій організації ви перебуваєте, найоптимальніший варіант це громадська організація, а якщо не входите до складу ніякої організації, то запрошую до лав Фундація молодих лідерів України, яку я очолюю), а відтак можу бути включеним до складу Комісії.
Пункт 7 Положення вказує, що персональний склад Комісії затверджується розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, розпорядженням № 2354 від 30.12.2013р. “Про утворення комісії з розгляду заяв про можливість розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території м. Києва”,
ПРОШУ:
1. Внести зміни до розпорядження № 2354 від 30.12.2013р. та включити мене, ___________________ (ПІП) до складу Комісії.
2. Про результати розгляду даної заяви та вчинені дії надати відповідь в письмовому вигляді, на адресу вказану вище, у встановлений законодавством термін.
(дата)
(підпис)
__________________________________________________________________
Роман Хорольський, адвокат, правозахисник, громадський діяч
Читайте: Голубченко пригрозил снести все незаконные МАФы
Грудневі події чітко показали, що головним слабким місцем київської влади є комунікації з жителями міста. У даному випадку влада не зуміла упередити конфліктну ситуацію. Більше того, саме невдоволення її неефективністю та корумпованістю і спонукало киян до протестів. І те, що цими днями будь-які дії влади давали поштовх до нових протестів, зайве підкреслює, що політика взаємодії з громадянами, що практикувалася останні роки, вже не діє. Тільки системні зміни у бік відкритості і прозорості міської адміністрації можуть гарантувати мирне співжиття цих двох, ворогуючих нині, сторін.
Разом з тим, жителям Києва необхідно самим опановувати основи доброго самоврядування.
Які позитивні уроки для столичної влади та для самих киян ми можемо винести з Євромайдану?
Взаємна недовіра влади і громади - основа непорозумінь
Розходження місцевої політики з реальним потребам і очікуванням громадян - одна з основних причин, що спонукали киян підтримати Євромайдан. Держава в особі органів влади покликана обслуговувати своїх громадян. А для цього вона повинна знати проблеми і потреби людей. Не влада своїми розпорядженнями вказує жителям міста на проблеми, для подолання яких влада спрямовуватиме бюджетні кошти. Навпаки - саме громадянське суспільство ініціює ідеї, які потім органи влади закріпляють у законодавчому порядку. Це є одним з базисів демократичного суспільства.
В цілому, визначення пріоритетів міської політики, у тому числі використання бюджету, має узгоджуватися з інтересами мешканців столиці, а не затверджуватися “за зачиненими дверима”. Андріївський узвіз, Пейзажна алея, Гостинний двір – ці улюблені місця киян перетворювалися на справжні поля бою за рідне місто через те, що при визначенні долі цих культурних перлин не було взято до уваги бачення городян. У цивілізованих країнах влада спочатку питає людей, яка їхня думка, а потім приймає рішення, враховуючи інтереси громади. Так повинно бути не тільки у Києві. Столиця - це приклад для всієї України.
Уже в червні цього року соціологи звертали увагу на зростаючу напругу у місті. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 56% киян висловили незадоволення діяльністю міської влади, в тому числі 32% - повністю незадоволені. 61% киян вважали, що справи в столиці йдуть у неправильному напрямку, в тому числі 34% були повністю в цьому переконані.
Якщо ми проаналізуємо реалії 5-ти рівнів зростаючого громадського контролю (1- інформування; 2 – консультації; 3- спільне прийняття рішень; 4- спільні дії; 5 – підтримка незалежних дій громадськості), то побачимо, що за рівнем активістської політичної культури кияни, у першу чергу - учасники демократичного протестного руху - знаходяться вже на 5-му рівні, вони абсолютно готові до громадського управління столицею, і лише потребують від влади створення відповідних умов, у т.ч. делегування їм певного кола повноважень. А наша влада сьогодні “застрягла” на 1-му рівні – вона ніяк не може налагодити хоча б елементарний однобічний процес інформування громадян про свою діяльність та рішення, які приймаються.
Громадське управління столицею - це коли нагальні проблеми громади вирішуються через суспільну мобілізацію, дієві партнерські взаємовідносини з владою і громадський контроль. Тим більше, що чинне законодавство надає чимало прав, механізмів реального впливу громадян на владу. На сьогодні близько 700 Законів України та 2 000 правових актів регламентують функції місцевого самоврядування. Проте, як бачимо, реальної влади народ як не мав, так і не має.
Майдан, як форма самоорганізації громадян, чітко показав, що держава сьогодні стала іншою, а це, перш за все означає, що її громадяни вже мають інший цивілізаційний етап громадянської культури. Отже, час переходити від чиновницького свавілля до активізації громадської участі.
Перезавантаження взаємостосунків: зараз або ніколи
Мешканці столиці хочуть, щоб важливі завдання розвитку міста вирішувалися в інтересах киян і разом із киянами. Які зміни у діяльності місцевої влади можуть виправити ті недоліки, на які вказують громадяни, що вийшли на мирні акції протестів?
1. Організація суспільного інформування та зворотного зв’язку. Останні соціологічні дослідження доводять, що на сьогоднішній день населенню не так важливо знати про дії влади, як владі необхідно знати думку громадян. Тому важливо налагодити: 1- широке інформування громадськості про всі соціальні заходи, що проводяться міською владою; 2- канали зворотного зв’язку (через мережу Інтернет, у т.ч. технічні можливості для киян надсилати свої ініціативи на веб-сайти міської та районних адміністрацій; “Контактний центр міста Києва”, вдосконаливши систему реагування Департаментів КМДА на звернення киян; діяльність Громадських рад та інших консультативно-дорадчих органів; проведення громадських обговорень; розгляд місцевих ініціатив тощо); 3- обов’язкове врахування думки громадськості при прийнятті рішень влади; 4- роз’яснення населенню прийнятих рішень, зокрема представникам тих соціальних груп, права і законні інтереси яких ці рішення зачіпають; 5 - системне вивчення громадської думки на основі проведення ситуаційного аналізу по м. Києву (САС), що дасть можливість не тільки визначити відношення мешканців міста до влади та її діяльності, а й знати думки людей про проблемні питання столиці (з подальшим зосередженням уваги на їх вирішенні), визначити причини їх виникнення.
2. Відкритість і прозорість діяльності влади. По-перше, проекти розпоряджень міської адміністрації, що мають суспільно важливе значення, повинні проходити широке громадське обговорення. Це, в тому числі, стосується і прийняття бюджету. Рішення повинні бути оприлюднені не вибірково. По-друге, нарешті прийшов час розпочати виконувати чинне законодавство у частині зобов’язання структурних підрозділів КМДА звітувати перед громадою про напрямки витрачання бюджетних коштів. По-третє, варто запровадити чітку і зрозумілу роз’яснювальну роботу щодо планів та пріоритетів діяльності як державної, так і міської влади. Чого, наприклад, не спостерігалося щодо вибору між Асоціацією з ЄС та Митним союзом. Якщо ми хочемо, щоб суспільство діяло у свідомий спосіб, а не керувалося емоціями чи лозунгами політиків, владі варто виконати свою просвітницьку функцію, організувати роз’яснення фахівцями переваг та недоліків того чи іншого вибору.
3. Компетентність і спроможність кадрів. У першу чергу, кияни обурюються непрофесійністю деяких посадовців міської влади. Тому найбільш очікуваним є запровадження прозорої конкурсної систему підбору кадрів, з врахуванням фаху і досвіду претендентів. По-друге, міській владі необхідний чіткий контроль за якістю відповідей, що надаються громадянам. Інформація на кшталт “за часи Радянського Союзу у місті Києві здійснювали обслуговування громадян…” навіть найбільш терплячих може довести до відчаю. Важко говорити про довіру населення до влади, коли люди ходять по колу, а проблеми лишаються невирішеними. По-третє, на сьогодні у кожному Департаменті та управлінні КМДА визначено осіб, відповідальних за напрямом “Зв’язки з громадськістю”.
Від того, наскільки ці посадовці зможуть спонукати громадян до активності та створювати умови для співучасті у вирішенні спільних питань, залежить загальний рівень життєдіяльності столиці. Але підвищення компетентності цих державних службовців потребує засвоєння ними сучасних комунікативних технологій, знань щодо громадянського суспільства, соціальної мобілізації, особливостей розвитку третього сектору, методів залучення громадськості до участі у формуванні та реалізації державної політики, аналізу громадської думки тощо.
“Моя хата” уже не скраю
Політична культура активістського типу характерно проявилася у відповідальності за свою громаду, яку продемонстрували кияни на Майдані. Політики не управляють Майданом, це ? територія повністю підконтрольна тільки громаді.
Нам важливо винести з цих подій унікальний досвід самоорганізації. Майдан, дійсно, вражає гостей самоорганізованістю і дисципліною. Для скептиків варто тут же зауважити: на території Майдану існує контроль за порядком та збереженням комунального майна. Щодо лавочок чи клумбочок, знятих з місця та застосованих для укріплення барикад, хотілось би нагадати, що це - вимушені заходи самозахисту у відповідь на силові дії влади. У преамбулі Загальної декларації людських прав, яка є складовою частиною української правової системи, вказано: “…беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення”.
Чіткий розподіл обов’язків учасників Майдану дає можливість ефективно здійснювати харчування учасників протестів, прибирання території, її охорону, надання медичних послуг тим, хто їх потребує, забезпечення дровами та іншим паливом, а також організовувати для громадян цікаву патріотичну культурну програму, змістовну та інформативну просвітницьку роботу.
Хоча до початку Майдану результати соціологічних досліджень свідчили про переважну схильність киян до відособлення від інших мешканців міста, проте кілька силових розгонів показали високу солідарність громадян, взаємодопомогу і взаємовиручку, готовність пожертвувати своїм комфортом заради ближнього та заради спільного блага.
Варто також відмітити успішне проведення на Майдані кількох загальних зборів громадян. Втілення на практиці такої форми участі громадськості у житті міста мало б значний позитив. Статутом територіальної громади міста Києва передбачено, що рішення загальних зборів, яке прийняте більш, ніж 1000 їх учасників, вважається обов’язковим до розгляду на сесії Київської міської ради. Крім того, що члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у Київраді будь-якого питання, віднесеного до предметів відання місцевого самоврядування, цей механізм є вагомим при громадському контролю за діяльністю депутатів Київради, і навіть при застосуванні процедури їх відкликання.
У цих подіях вперше проявилась роль Громадської ради при міській адміністрації як громадського органу, що працював для киян, зменшуючи напругу між двома протилежними учасниками процесу (Майданом і Антимайданом), у пошуках компромісу, підтримував діалог з усіма сторонами, у т.ч. з лідерами опозиційних партій та представниками міської влади. Громадська рада дійсно показала свою репрезентацію позицій мешканців міста: її члени були учасниками різних мирних протестних акцій. Рада наочно довела свою спроможність до посередницьких функцій у розв’язанні локальних конфліктів, та ефективність у налагодженні суспільного діалогу з різними групами інтересів на рівні міста. Позиція Громадської ради як активного суб’єкта суспільного життя столиці у захисті інтересів киян, вимоги щодо припинення спроб силового розгону Майдану та звільнення арештованих учасників мирних протестів доносилася, у тому числі, і до керівників держави під час загальнонаціонального круглого столу.
Об’єднавча ідея для киян - реальна?
Коли ми говоримо про участь киян у мирних протестних акціях, то мусимо мати на увазі, що кияни (у різному відсотковому співвідношенні) підтримали і Майдан, і акції у Маріїнському парку. Очевидним є те, що міське населення має різну політичну культуру, різні мрії та різні очікування від влади. Хоча, як з одного, так з іншого боку громадяни хочуть кращого життя, добробуту і щасливого майбутнього для своїх дітей.
Нинішні події більш гостро, аніж раніше, поставили нас перед необхідністю пошуку об’єднавчої ідеї, яка б спрямовувала енергію громадян на розвиток і позитив. Певною мірою роль такої ідеї відігравала перспектива європейської інтеграції, як образу світлого майбутнього. Коли її поділяли провідні політичні сили, ми не спостерігали якихось ідейних розбіжностей у суспільстві.
У даних умовах для столиці роль такої ідеї могло б відіграти входження Києва до 50-ки щорічного рейтингу кращих міст, комфортних для життя. При підготовці рейтингу розглядається ситуація та умови життя населення у 420-ти містах світу на шести континентах. Дослідники аналізують 39 факторів, що згруповані у 10 категорій:
1. Політичне і соціальне середовище.
2. Економічне середовище.
3. Соціально-культурне середовище.
4. Охорона здоров’я і санітарія.
5. Освіта і навчання.
6. Комунальні послуги і транспорт.
7. Відпочинок і дозвілля.
8. Товари народного вжитку.
9. Житло та інфраструктура.
10. Природне середовище і клімат.
Втілення такої ідеї якраз найбільше відповідає очікуванням киян щодо прогнозованого майбутнього, і може спрямувати як дії влади, так і активність громадян для досягнення єдиної мети – добробут усіх жителів столиці, не залежно від віку, професій, політичних поглядів та світоглядних переконань.
Я не хотел вообще писать о Майдане. Я не хотел писать об очередной затанцованной, запетой, преданной надежде украинского народа на лучшую жизнь. Но процессы, как на самом Майдане, так и вне его, ведут Украину к катастрофе. И вот об этом я уже не писать не могу.
Что такое Майдан-2013? Надо понимать, что с 21 ноября и до сегодняшнего дня (27 декабря) Майдан прошёл три этапа своего развития. И каждый из этих этапов в корне отличается от предыдущего – причинами появления, процессами, составом участников и влиянием на страну. Я не буду особо углубляться в конспирологию, т.к. и без меня написано масса версий произошедших событий. По большому счёту сейчас важны дальнейшее развитие некоторых процессов, которые спровоцировал Майдан и их последствия.
1-й этап. 21 ноября – ночь с 29 на 30 ноября. Т.н. “Евромайдан”
Технологический формат. Запущен оппозицией при поддержке одной или больше группировок во власти. Главное требование – “Подписание Ассоциации с ЕС”. Реально создавался для чего угодно, только не для оказания реального давления на Януковича в подписании Ассоциации. Характеризуется огромным количеством дезинформации как по наполнению самого Соглашения, так и по аргументам против него. Минимальная вовлеченность населения в процесс. В оргструктурах Евромайдана большее влияние и роль играли общественные активисты (в большей части “агенты влияния” различных группировок во власти), чем партийные функционеры и депутаты.
Реально привёл к поляризации традиционного противостояния между западными и восточными регионами Украины. При этом и те и другие зачастую выдвигали аргументы и “доказательства” ничего не имеющие общего с реальностью.
Был в интересах СЩА, Германии, Польши, отдельных европейских чиновников и некоторых украинских ФПГ. Последние, видимо, хотели создания нового, более выгодного для себя баланса в органах власти.
Никак не мешал и не помогал Януковичу. Который был озабочен исключительно вопросом получения ресурса для поддержания Украины на полтора-два года. При этом деньги нужны были сразу. После Вильнюсского саммита и не подписания ЗСТ с ЕС потерял смысл в своих требовниях, т.к. Соглашение подписано не было.
2-й этап. 30 ноября – 12 декабря. Майдан
То, что случилось в ночь с 29 на 30 ноября имеет 3 основных причины:
В Украине очень много игроков разного уровня, заинтересованных убрать или, хотя бы, потеснить Януковича и его малодореформаторов с монопольного распределения бюджета и отвести угрозу собственным активам.
В стране де-факто выстроена авторитарная система, в которой силовые, судейские и законодательные структуры действуют вне закона в угоду собственным интересам. По отношению к населению им, фактически, разрешён беспредел.
За все годы нэзалэжности воспитано уже не одно поколение, для которых выпестован образ врага. Для каждого региона и социального слоя – свой.
Понятно, что инициаторами события были как люди из оппозиции, так и люди из власти. Привычка к безнаказанности и вложенный в сознание рядовых силовиков образ врага привели к жестокому разгону, аналогов которому ещё не было в стране. Но я уверен, что масштабов ответной реакции никто себе заранее представить не мог. События 30 ноября и 1 декабря показали, кроме всего прочего, непонимание всеми украинскими игроками мотиваций людей. Т.е. социологической картиной в стране не владеет в достаточной мере никто.
Люди вышли не за евроинтеграцию. И не за “наказание виновных”. И уж тем более не за лидеров оппозиции. Т.е. всё это и многое другое в какой-то мере присутствовало, но не было определяющим. Самой главной мотивацией был страх. Страх людей за собственную жизнь и жизни своих близких. Повторилась Врадиевка, но в гораздо больших масштабах. И уже не важно – были среди избитых дети или не были, сколько там было провокаторов и чьи они были. Люди вышли потому, что в нынешней Украине те структуры, которые должны по закону их защищать, являются элементами тоталитарной системы, направленной против самих же людей. Количество людей 1-го декабря в Киеве показало, сколь далеко оторвалась власть от народа. И насколько интересы власти расходятся с интересами граждан страны.
В этот день мы упустили уникальный момент, когда в Украине мог начаться процесс рождения политической нации – основанной не на этническом принципе, а на общности интересов граждан страны. И виновниками того, что это не произошло, являются наши оппозиционные партии, которые сделали всё, чтобы Киев и западные регионы не поддержали юг и юго-восток страны. А также СМИ.
В итоге народ и оппозиция вышли практически с разными требованиями. Народ вышел с требованием “Долой Януковича” и “Наказать виноватых”. Оппозиция – “Евроинтеграция”, “Отставка КМУ” и “Наказание виновных”. Т.е. совпадение только в одном пункте. Т.к. народ не субъектен — не имеет ресурсов, структур, медиа, представительства во власти, то контролируемые оппозицией и “союзные” ей СМИ приняли повестку оппозиции – “Евроинтеграция”, “Отставка КМУ” и “Наказание виновных”. Это и наличие украинских деструктивных националистов привело к моментально отсеканию от протеста восточной (условно говоря) части Украины. Последующие события под АП, снос памятника и т.д. и подача их в СМИ противопоставило население двух частей Украины друг другу. Неожиданно для себя Янукович получает поддержку населения половины страны.
Украинской оппозиции для того, чтобы протесты реально охватили всю страну, надо было выдвинуть следующие требования:
- Отставка Януковича, досрочные выборы;
- Проведение референдума по вопросам направления международной интеграции;
- После досрочных президентских выборов – досрочные парламентские;
- Наказание виновных в разгоне.
Убрать со сцены националистическую символику, перестать её употреблять со сцены. Пойти на это они не могли. Протест такого масштаба был оппозиции попросту не нужен. Президента до выборов они убирать не хотели, а евроинтеграционный мотив нужен был им для поддержки Европы и США.
К тому же ОО и УДАР без Свободы ничего не смогли бы сделать в полевом формате улицы и на самом Майдане. Они все вместе еле удержали ситуацию. У ОО и УДАРа попросту нет людей. Это партии депутатов и штабистов без наполнения. У Свободы есть реальные уличные структуры. Плюс к последним примкнули организации украинских националистов, не входящие в парламентскую “Свободу”.
Кроме этого, “повторение” формата Майдана 2004 с песнями, плясками и заклинаниями со сцены абсолютно не подходит под текущую ситуацию. Да и Янукович уже готов к Майдану. Пережив и 2004-й, и 2010-й (Налоговый майдан).
После провала активных действий 1-го декабря и попытки отставки КМУ 3-го – рациональный смысл существования Майдана исчез. Дальнейшие баррикады в правительственном квартале, их снос, провалившаяся попытка власти снести Майдан и освободить захваченные админ. здания привели ситуацию к окончательному пату. Относительно бескровным способом ни оппозиция не может проводить территориальную экспансию Майдана, ни власть задушить его.
Всё эти события привели к росту градуса противостояния в самом обществе. Которое стремительно поляризуется по линии “за Майдан” — “против Майдана”. И укладывается в территориальное разделение Запад – Восток. При этом ещё раз “спасибо” СМИ, которые постоянно раскручивают тематику под брендом “Евромайдан”. Хотя это уже давно не так. После ночи на 11 декабря в Европе и США окончательно поняли, что если не принять меры по стабилизации обстановки, то на границах Европы можно получить ещё одну Сирию. Но в оппозиции ставить оказалось не на кого. Три головы не могут договориться между собой. И самое главное – с точки зрения Европы и США Янукович абсолютно легитимный президент. Если же оппозиция не оказалась неспособна “решить вопрос” 2-3 суток, то она не удержит ситуацию под контролем даже при “помощи” западных стран. В итоге США, Россия и Европа пришли к консенсусу, что поддержать необходимо действующего Президента. Лично я сейчас считаю, что встреча Нулланд с украинскими олигархами как раз была посвящена вопросу именно поддержки последними Януковича. И после 12-го (примерно) числа лидеры оппозиции, фактически, потеряли международную поддержку.
После этого требования Майдана начали окончательно размываться и меняться чуть ли не каждый день.
3-й этап. 13 декабря – по настоящее время. Декорации
С этого момента Майдан для УДАРа и ОО превращается в обузу. Распускать – это потерять поддержку на выборах 2015 даже в западных регионах. Оставлять – тоже самое, но несколько медленнее. Для Януковича угроза окончательно исчезла после подписания китайских и московских соглашений. Ресурс на полтора-два года получен, а вы там стойте, пойте, танцуйте. Януковичем явно принята тактика превращение Майдана в очередной “палаточный городок им. Тимошенко” (на Крещатике под Печерским райсудом). Стоит он уже два года и там даже людей нет.
Реальной поддержки из-за рубежа также нет. На лидеров оппозиции и многих нардепов открыты уголовные дела. Мало того, нет поддержки и людей с самого Майдана. Люди разочарованы в отсутствии результатов.
Несколько иная ситуация у Свободы. На Свободу, как единственную из оппо-партий обладающую реальными людьми, изначально возложили функции контроля орг.структур Майдана. За исключением сцены и пресс-центра Свобода контролирует все остальные структуры. А также КМДА и Октябрьский дворец (в последний вообще пускают только по партийным билетам Свободы). Позже контроль над сценой также передан Свободе. При этом Свобода выполняет очень важную, в целом, функцию для всей оппозиции – подавление попыток создания на Майдане центров сопротивления власти не подконтрольных оппозиции, а лучше – самой Свободе. В том числе и силовыми методами. Неоднократные случаи этого я знаю лично. При этом, чем дальше существует Майдан, тем более жёстче и неадекватнее становятся действия украинских националистов.
Кроме общих с УДАРом и ОО целей, у “Свободы” на Майдане есть своя собственная цель – рекрутинг новых людей в структуры свободы. В первую очередь они работают с молодёжью. И, в отличии от своих “союзников” данной цели “Свобода” достигает вполне успешно. Но в целом вопрос прекращения Майдана также чревать серьёзными электоральными потерями.
В целом существование Майдана на данный момент не несёт никакой угрозы власти. Попытки сделать видимость “Союза народа и партий” выглядят достаточно убого. Все эти общественные объединения “Майдан” под фактическим руководством партийных политиков являются попытками нарастить партийные оргструктуры в преддверии выборов 15-го года. В настоящее время Майдан (его постоянная часть) представляет собой этакое удивительную композицию из людей твёрдо знающих за что они стоят, но не знающих – зачем; людей, знающих зачем они стоят, но не знающих – сколько они тут будут стоять; и людей, твёрдо знающих, что они будут стоять “до конца”, но не знающих зачем, за что и чей именно конец это должен быть. Палатки, буржуйки, баррикады и прочее стали некими декорациями между которыми бродят массовка незавершённого спектакля и иностранные туристы с фотоаппаратами. Весь Майдан превращается в декорацию реального протеста, в этакую мега-Вставай Украина. Раз в неделю по воскресеньям, как на некий сакральный ритуал, на Майдан приходят Киевляне. Попротестовать. Бессмысленно и беспощадно.
К сожалению, и оппозиция, и власть (или отдельные группировки в ней) постоянно генерируют провокации для мобилизации людей. СМИ подхватывают и интерпретируют данные события так, что только повышают градус ненависти между сторонниками и противниками Майдана. Последний месяц показал, что в стране не существует ни закона, ни суда, ни морали. Во всяком случае, ни у политиков во власти, ни у политиков в оппозиции. Проблемные вопросы начинают решаться исключительно силовым методом с обеих сторон. И пусть это пока носит характер единичных случаев, но эти становятся чаще, провокации грязнее и охватывают всё больше и больше регионов.
В итоге мы приходим к противостоянию двух авторитарных систем – бандитско-воровской и националистическо-деструктивной. Кто бы не выиграл, мы проиграем.
Эпилог?
Данный путь приведёт страну только к конфликту наподобие сирийского. Т.к. людьми беспредел властей и оппозиции интерпретируются с позиций “свой-чужой” (Запад – Восток), а не с точки зрения закона и справедливости. При любом исходе Майдана мы не решаем никаких системных проблем. А именно:
Система государства как была бандитской и воровской, так ею и останется. Во всяком случае на Майдане не озвучено ни одной программы социального, экономического или антикоррупционного характера.
Противостояние между Западом и Востоком Украины никуда не денется.
Ещё большое влияние в Украине станут оказывать внешние Большие Игроки. Что неизбежно приведёт к какому-либо переформатированию власти в 2014-15 гг. Но не в интересах народа, а в интересах этих игроков. Учитывая то, что Украина является сферой интересов сразу нескольких из них – всё это будет носить характер ожесточённой борьбы. И не только политической.
На самом деле Майдан произошёл “преждевременно”. Причём для всех субъектов – и внутренних, и внешних. К нему никто не был готов. Очень похоже на то, что Майдан готовили на президентские выборы 2015.
Что делать?
Необходимо понять, что необходим кардинальный слом системы. Он нужен людям, он нужен украинским ФПГ (иначе они умрут либо из-за экономического кризиса; либо их перегрызут или встроят в свои интересы Большие внешние Игроки), он нужен и внешним Игрокам. Выборы 2015 скорее всего не приведут к стабилизации в стране. Российский кредит закончится. Можно взять новый, конечно, но его могут и не дать. А значит – это дефолт. Дефолт в такой ситуации – это хаос и анархия. Т.е. даже присвоенные всеми зарубежными Игроками украинские активы невозможно будет использовать. А новый кредит при существующей системе также будет прокушан за пару лет. Необходимо менять всю социально-экономическую модель государства.
Вторым, а по приоритету может и первым, вопросом является снятие напряжённости и противостояния между Западом и Востоком Украины. Для этого надо убрать из повестки основные вопросы, разделяющие их. И вывести людей и организации, которые эти вопросы продвигают из процессов. Невзирая на лица, партии, мандаты, статусы и т.д. Необходимо запретить и распустить и украинских правых националистов, и таких же русских националистов, ликвидировать их организации, лишить мандатов политиков, прекратить все разговоры об отделениях Крыма, Новороссии, Одессы Закарпатья, Галичины и т.д. Носителей таких идей для начала жёстко предупредить о недопустимости данного. Если не поможет – изолировать. Провести федерализацию страны. Где каждый субъект будет сам решать – сколько языков он будет использовать (кроме украинского государственного), какие памятники ставить или убирать и т.д.
Самое главное – кто это будет делать? Ни нынешняя власть, ни оппозиция это решить не способны. Народ – безсубъектен. Следовательно, необходимо создание нового субъекта – политической партии. Которая должна будет иметь представительство в советах всех уровней в максимальном числе регионов, свои СМИ, свои оргструктуры, наполненные реальными людьми. При этом существующие политики или гражданские активисты их поддерживающие настолько обанкротились либо у одной, либо у другой части страны. Так что потребуются совершенно новые люди, придерживающиеся вышеизложенных принципов.
Необходимость новой партии, её политическую и экономическую программы в общих чертах я описывал летом в цикле “Украина на краю”:
1. Украина на краю. Логика революционного поворота
2. Украина на краю. Политическая программа революционных преобразований
3. Украина на краю. План экономических реформ после революции
4. Украина на краю. План экономических реформ после революции. Часть IІ
Актуально и сейчас с поправкой на “принудительную толерантность”.
И лично от себя.
Я презираю людей, которые радостно вопят, когда избивают других людей только за то, что мнение и целеполагание избиваемых не совпадает с мнением вопящих и бьющих. Неважно, кто какую сторону представляет. В этом смысле какая-нибудь Ксюша Шкода ничем не отличается от Ирины Фарион. Именно вы являетесь тем бульоном, на котором взростает плесень ненависти.
Я презираю людей, которые активно, пусть даже “на работе”, несут чушь и раскачивают лодку – в СМИ, блогах, соц. сетях. Вне зависимости от стороны, которую они выбрали. Именно вы вносите в головы людей вирусы нетерпимости друг к другу.
Вам первым следует думать о том, что если полетят пули, то нацелены они будут в том числе и в вас.
А власти и оппозиции следует понимать, что хаос контролировать невозможно.
Точнее сказать, почему я за меценатов вместо политики - потому что они строили, а не ломали. Коммунисты взрывали церкви и сносили памятники царю, националисты теперь сносят памятники Ленину и срывают звезды с ворот. Пришли вандалы, разрушили-разломали, сказали, что восстановили историческую справедливость и ушли. Мне вот интересно, что в МОЕМ городе, где я родился, рос и помню многое, чего уже нет, еще исторически несправедливо и что разломают завтра.
Раз в год мы сидим над программой социально-экономического развития, и распределяем, что кому. На моих глазах не раз разгорались дискуссии, когда кто-то просил денег на восстановление-ремонт какого-то объекта, а кто-то из финансистов пытался возразить, что дешевле построить новое здание. Иногда да дешевле, но если это знаковое место, то на него нужно тратить, сколько бы оно не стоило, потому что надо уважать память. Очень трудно иногда донести нашим бизнесменам, которые приходят с “гениальным инвестпроектом”, что не нужна его высотка на Подоле и что нет, это не “сарай”, а историческое наследие, и его нельзя сносить, и к этом у дому еще его внуки должны ходить на экскурсии.
Поломали, что дальше?
А дальше опять включаются политики! Харьковский губернатор собирает деньги на новый памятник Ленина, глава Совмина Крыма агитирует за памятник “Единству Украины”, церковь - за святую Варвару, местные депутаты - за памятник медикам, оппозиция - за Бандеру и Махно. Пока свои предложения не озвучил сенатор Джон МакКейн и Владимир Жириновский, но не удивлюсь, если у них тоже есть свое видение, что сделать НАМ В НАШЕМ ГОРОДЕ. И вот на этом этапе у меня возникает чувство острой исторической несправедливости. Почему за город с тысячелетней историей решают все подряд? Кому здесь жить, политикам или людям?
Что делать?
Я предлагаю киевлянам перестать вестись на манипуляции и включаться в политические дискуссии. Это наш город, и только городской общине решать, кого или что они хотят видеть. И если активно включиться и показать, чего МЫ хотим, политики почувствуют свое место. Нужно взять инициативу на на себя и самим решить что мы хотим видеть в своем городе.
Мое мнение как киевлянина, а не как чиновника.
Свое мнение и аргументацию к нему я озвучил раньше - я за меценатов Лазаря Бродского и Николу Терещенко. Тем более, что есть такие объекты, как КПИ, художественный музей, куда давали деньги обе семьи. Это мое мнение не как чиновника КМДА, а как человека который родился в Киеве. У нас есть памятник основателям Киева - Кию, Щеку, Хориву и сестре Лыбидь. Но мы имеем и более современную историю, 100 летней давности, когда плеяда киевлян-бизнесменов настолько заботилась о городе, что сами горожане называли их отцами-основателями Киева. И все они, я считаю, недолюблены городом.
У нас есть памятник Николе Терещенко во дворе больницы, есть улицы Терещенковская и Дегтяревская. Но при этом у нас нет улицы Бродского, на похороны которого пришел практически весь Киев. Лазарь Бродский, который строил больницы, музеи, театры, училища, который построил Бессарабский рынок для горожан, гораздо более заслуженный для города человек, чем большинство, если не все, политики. Но не то что улицы, а даже маленького переулочка в свою честь, он, выходит, не заслужил. Зато у нас есть улица Патриса Лумумбы, который не факт, что вообще знал о существовании Киева, есть улицы имени венгерских коммунистов Мате Залки и Лайоша Гавро, но нет улиц Бибикова, Могилевцева, Ханенко. Пока мы, как киевляне, не будем уважать историю своего города и людей, которые заботились о его будущем, политики не будут уважать нас, и будут навязывать свое мнение. Все просто. Давайте уважать себя.
Друга частина інтерв’ю з Головою Громадської ради при КМДА Мариною Бурмакою вийшла по-різдвяному зворушливою. Ми спілкувалися, здебільшого, на особисті теми – про родину, життєві цінності і курйози. Першу частину інтерв’ю читайте ТУТ:
Професійні секрети не лежать у площині статі
KV: Прекрасної статі у нашому політикумі не так уже й багато. А Ви – яскрава молода жінка, ефективний керівник і активний громадський діяч. Чи є у Вас якісь секрети успіху?
Марина Бурмака: Професійні секрети навряд чи лежать у площині статі. Але моя сім’я виховала в мені сильний характер і важливі якості, що дозволяють впевнено йти по життю.
Перше – це висока працездатність з користю для людей. У нашій сім’ї всі завжди були зайняті якоюсь корисною працею − від 90-річної прабабусі до нас, маленьких дітей. Життя усіх предків мого роду було присвячено служінню людям. Наш тато нам говорив: “Людина, яка лягає спати у 9 годин вечора, нічого в житті не досягне”.
Мій день починається у 4 години ранку, я спішу жити і спішу робити хороші справи. У мене практично немає вільного часу, щоб я просто відпочивала і нічим не була зайнята. Автор відомої книги “Генії і аутсайдери” доводить, що бути геніальним може кожен. Просто треба дуже-дуже багато працювати.
Друга якість − це цілеспрямованість та наполегливість. Я поїхала з дому у 17 років і відтоді відповідаю за своє життя тільки сама. А в Київ вперше приїхала після інституту, і головним моїм багатством був диплом економіста. Вийшла з 612-го поїзда “Полтава-Київ”, купила газету “Авізо”, карточку і з телефона-автомата на вокзалі почала дзвонити, шукати роботу.
Так от, наполегливість і дала можливість упевнено йти вперед, отримати ще 2 освіти, захистити дві дисертації – з соціології і політології. За всі 17 років життя у Києві я й не пам’ятаю, щоб працювала лише на одній роботі – зазвичай, на двох чи трьох. А зараз я працюю і спілкуюся з найдивовижнішими людьми нашого часу! І коли минулого року першого Президента України Л.М. Кравчука запитали про найяскравіше враження від 2012 року, він сказав, що це “знайомство і робота з Мариною Бурмакою”.
Третє − це совість і порядність. У наш час великих спокус людям дуже складно зберегти ці якості. Однак, на мою думку, у будь-якій ситуації можна залишатися чесною і порядною людиною. Мені з дитинства розставили дуже чіткі “червоні прапорці”: що таке добре, і що таке погано. Тому для мене важливо жити і діяти у злагоді з самою собою, а це значить – з прадавніми правилами моїх предків про правду і гідність. У нас казали, якщо не знаєш, як вчинити, роби так, як велить тобі твоя совість. Так і живу.
KV: Я б назвав ще однією Вашою рисою - патріотизм. Ви згодні?
Марина Бурмака: Любити свою країну і своє місто – це для мене так же природно, як жити. Я навіть не уявляю, що може бути інакше. У нашому домі жовто-блакитний прапор України з’явився ще за чотири роки до проголошення незалежності України.
Тоді в суспільстві уже почали відбуватися, скажімо так, незалежницькі процеси, були серйозні конфлікти у прибалтійських республіках щодо виходу з СРСР, починалася війна у Карабасі, вперше відкрито заговорили про голодомор 1932-1933 рр.
Ми з братиком удвох поїхали на Сорочинський ярмарок. Батьки дали нам гроші, щоб ми купили у школу різні дрібниці: зошити, пенали, кеди, ну і на морозиво. А ми все те добро виміняли в якоїсь циганки на жовто-блакитний прапор. Приїхали додому горді і щасливі. Мама була в шоці, і нам би добре влетіло, але тато нас захистив. Сказав, що діти зробили правильний вибір і він виховав достойних людей.
“Люди прекрасні, земля, мов казка…”
KV: Хоча Ви сказали, що у Вас немає вільного часу, але чи маєте якесь хобі, якісь інтереси, окрім роботи?
Марина Бурмака: Ой, я люблю людей, вони мене дивують і захоплюють. Збираю дивовижні історії про своїх цікавих і неординарних земляків. Я про це можу говорити годинами. Наприклад, про полтавця Юрія Кондратюка − геніального інженера, одного з піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів; його теоретичні розробки були використані у програмі першого польоту американського космічного корабля “Аполлон” на Місяць у 1969 р. На знак великої поваги і вдячності до нашого земляка американські астронавти назвали один з кратерів Місяця іменем Кондратюка. А між тим, він півжиття мусив носити чуже ім’я, і мав дуже складну долю.
Про Івана Котляревського, якого ми знаємо як основоположника української літературної мови. А він був учасником таємних товариств, їздив на перемовини з Наполеоном, щоб французькі війська йшли на Росію через українські землі і допомогли нашим людям позбутися російського гніту, який був особливо жорстоким після того, як центральна Україна підтримала Мазепу.
Про полтавчанку Варвару Прозоровську, дружину легендарного полководця Олександра Суворова, яка, за твердженням сучасників, була справжнім генералісимусом у їхній сім’ї. До речі, Суворов неймовірно любив свою доньку, хотів їй дати хороше виховання подалі від розпутної північної столиці, і для цієї справи вибрав місто Полтаву.
А Ви знаєте, кому Пушкін присвятив один зі своїх найвідоміших віршів “Я помню чудное мгновенье...”? Полтавчанці Анні Полторацькій, у заміжжі – Керн, доньці предводителя Лубенського дворянства. З Пушкіном вони зустрілися у маєтку її тітоньки, у Тригорському. Анна пережила поета на 42 роки. Говорять, що коли її везли до місця поховання, труна зустрілася з пам’ятником Пушкіну, який везли в Москву до Тверських воріт.
І таких історій я Вам можу розповідати безкінечно. У моїй родині також є просто фантастичні історії про моїх предків, але то вже при іншій зустрічі. “Люди прекрасні, земля, мов казка…”, - писав мій улюблений поет Василь Симоненко.
KV: Ви так трепетно говорите про свою сім’ю…
Марина Бурмака: У нас була велика матріархальна родина, всі гуртувалися навколо прабабусі Насті – без їхнього слова нічого не робилося. У війні вони втратили чоловіка, загинув при форсуванні Дніпра під час визволення Києва. Її троє дітей, хоч і виросли, обзавелися сім’ями − та жили дворами поруч, господарство і кухня були спільними. Ви уявляєте, коли вся сім’я, душ 15, сходиться вечерять? А коли всі разом виходять на грядки – це ж сила! Такої мудрої, світлої і доброї людини, як наша прабабуся, на всьому білому світі не має. Проте, коли була війна, і німецькі танки їхали вулицею, руйнували хати, бабуся Настя в рішучості самі вийшли проти танка з вилами. Він зупинився, кілька хвилин постояв, розвернувся, й об’їхав нашу хату.
Мій Ангел бабусенька Поля. Її любов і зараз мене оберігає
У нас в роду, по татовій лінії - в основному, сини й невістки. З дівчаток - тільки моя бабуся Поля і я. Бабуся працювала на тракторі у колгоспі, після війни її поставили перед вибором: або їхати на Донбас, або лишатися вдома, але на тракторі. Вона у нас була заслуженою передовичкою, її фото - на всіх дошках пошани, постійно у газетах. У бабусі було багато медалей, по вечорах вона нам з братиком розповідала багато цікавих історій, як вони жили в окупацію, як тяжко працювалось людям після війни. Нас учили жити у повазі до людської праці і гідності.
Я б сказала, що в устрої життя переважало звичаєве право. У фразі: “Ти ж дівчинка” вміщалася вся багатовікова мудрість народу щодо важливості ролі Жінки у Всесвіті, чітка і зрозуміла модель поведінки, спосіб життя і мислення.
Взагалі, середовище, у якому ми з братиком виросли, − дивовижне. Нас виховували Ангели, але по-справжньому ми це зрозуміли тільки, коли вони пішли на небо. Це був абсолютно гармонійний спосіб життя у великій любові до оточуючого світу – до живої природи, людей, до своєї країни. Так що любов до людей – це найбільш комфортний мій стан.
KV: Це, напевно, найбільше відповідає православним традиціям.
Марина Бурмака: Коли мова заходить про віру наших людей, я згадую прекрасне оповідання Льва Толстого про місіонерів, які припливли на віддалений острів навертати у християнську віру місцевих жителів. Навчили, як треба правильно молитися “Отче наш…”, показали, як складати пальці для хресного знамення, читали їм про Адама і Єву, про Мойсея і т.п. Через певний час місіонери сіли на корабель і попливли додому. Одначе, вночі вони з подивом побачили, як до них по воді наближаються якісь вогники. Зупинили корабель, дивляться, а ті вогники – то старці з острова, біжать з факелами по воді. Підняли їх на корабель, а вони й говорять: “Ви знаєте, ми такі нерозумні, поки Ви нас учили “Отче наш…”, ми пам’ятали, а як ви поїхали – то ми й забули. Як же ми тепер без правильної молитви будемо?”.
Коли вже в незалежність до нас у село прислали Отця Івана, десь із західних областей – доброзичливого і смішливого, − його люди гарно прийняли і полюбили. Батюшка зі своїм кадилом гармонійно вписався у сільське середовище. Коли, наприклад, у якоїсь молодиці його застигав чоловік, і батюшка, піднявши рясу, тікав додому через буряки − люди співчували не чоловіку, а саме батюшці. А на свята, коли, скажімо так, при особливо гарному настрої, отець Іван вилазив на дзвіницю і грав там на гармонії – то люди з розумінням до цього ставилися, ніхто його за це не засуджував.
У моїй родині є багато фантастичних історій про моїх предків
Я ж народилося у тих місцях, що й Микола Гоголь. Там все спокійно вживається - і світле, і потойбічне, там чарівниця Солоха – майже в кожному дворі. У нас, взагалі, говорять, що після того, як Полтавщина, здебільшого, підтримала Мазепу, то Петро Перший цього не міг вибачити нашому люду. Тоді він наказав зібрати відьом по всьому Московському царстві, і заселити ними центральну Україну. Тож відомі Вам оповідки, про які пише Гоголь – то все не випадкові фантазії.
Я виросла у великій любові до оточуючого світу - до живої природи, до людей, до своєї країни
Мене хрестили у тій же церкві в Сорочинцях, що і Гоголя, правда робили це потайки, бо в ті часи такі речі були суворо заборонені. Та церква – дивовижна, вона збудована соратником Мазепи Данилом Апостолом. Наші люди кажуть, що у фундаменті церкви якраз і заховані легендарні мазепинські скарби.
До речі, Ви знаєте, що рідний племінник Гоголя, теж Микола, свого часу оженився на внучці Пушкіна, з’єднавши у родстві два великих імені? Ця подружня пара проживала і похована у Полтаві. Там і зараз проживають їхні нащадки.
З людьми, які творять добро, можуть статися найнесподіваніші чудеса
KV: Ви дуже тепло кілька разів згадали про свого брата. Чим він зараз займається?
Марина Бурмака: Він науковець, достатньо успішний, живе у Харкові, займається дослідженням космосу, кандидат фізико-математичних наук. Він менший мене на 5 років.
Але у мене багато двоюрідних братів, серед них мені і довелося виростати. Розбишакуваті хлопці − дуже суворе конкурентне середовище для зростання. Ну от як Ви вважаєте, хто був німцем, коли грали у війнушку? Отож. Я думала, коли виросту, стану червоним командиром, на коні і з шаблюкою. І не тому, що це красиво, а тому, що зможу сама себе захищати. Доводилося ні в чому не відставати, і я, пам’ятаю, навіть поспорила з хлопцями на 10 радянських рублів, що мене, у винятковому порядку, приймуть у суворовське училище. Але такі мрії були до певного часу.
Мені не було ще й п’яти років, коли тато навчив мене читати, і відтоді я це заняття полюбила на все життя. А в нас не те, що наші хлопці не читали – ніхто з дітей на всій вулиці цього не вмів. І от, пам’ятається, вийшла я за двір, сіла на лавочку, розгорнула газету, і почала вголос читати. Ніколи, мабуть, не забуду, як хлопці у мовчазному ступорі поставали навколо, і тихесенько-тихесенько слухали − аж не дихали. Десь тоді й почало з’являтися розуміння, що на світі існують речі, посильніше шаблюки і коня.
KV: А якусь Різдвяну історію можете нам розповісти?
Марина Бурмака: У нас у родині часто згадували про мою прабабусю по маминій лінії, яка була знахаркою, добре зналася на лікарських травах, заговорах. Вона завжди допомагала людям, і часто чомусь говорила: “Я допоможу людині зараз, а в скрутну хвилину Бог допоможе моїй дитині”. І коли з початком війни прийшли німці, її сина забрали у полон.
Вели, як він розповідав, тисячі поранених, голодних полонених лісовою дорогою – з усіх сторін конвой, та ще й з собаками. А він ішов всередині шеренги. І от, як у мареві він бачить перед собою на землі білу хлібину, наче щойно з печі. За всіма законами фізики такого просто не могло бути: спереду пройшли тисячі людей, і її б або забрали, або затоптали. Не вірячи своїм очам, він нагнувся, підняв ту хлібину, і заховав під одяг. Що то було, він до кінця життя так і не зміг пояснити, але завдяки цьому хлібчику він з товаришами і вижив. Так що з людьми, які творять добро, можуть статися найнесподіваніші чудеса.
KV: Що б Ви побажали читачам нашого сайту і всім киянам у Новому році?
Марина Бурмака: Щоб рік, який минає, лишився у нашій пам’яті періодом, коли ми не опускали руки і демонстрували людську гідність. Щоб у 2014-му орієнтиром для нас були шляхетність, високі етичні і професійні цінності. Щоб непохитною була віра киян у власні сили, а любов близьких і рідних людей додавала натхнення! Київ − найкраще місто, у ньому живуть дивовижні люди, і так буде завжди…
Спілкувалась Валерія Самаркіна
Першу частину інтерв’ю читайте ТУТ: Марина Бурмака: “Після засідань Громадської ради мені дзвонили директора департаментів КМДА з погрозами”
О равных партнерских взаимоотношениях чиновников с жителями города говорить пока что рано, считают в Общественном совете при КГГА.
Об этом в интервью KV рассказала глава Общественного совета при КГГА Марина Бурмака.
По информации Бурмаки, чиновники часто не желают общаться с членами Общественного совета, боятся вопросов и думают, что их “заказали бомбить”.
“Понимаете, наши чиновники совсем не привыкли к какому-то диалогу с людьми. У них модель взаимоотношений такова: чиновник пришел на встречу (как правило, опоздал), рассказал людям, то, что им нужно, или нет, и ушел. Даже некоторые заместители председателя КГГА так делают”, - возмутилась Марина Бурмака.
После заседаний, на которых рассматривают проблемы, связанные с деятельностью конкретного ответственного лица, чиновники часто звонят главе Общественного совета с претензиями и даже угрозами. Им не верится, что без чьего-то покровительства эта организация может работать эффективно. Поэтому, по словам Бурмаки, они допытываются, кто сформировал Общественный совет и кому он подчиняется.
Подробнее читайте: Марина Бурмака: “Після засідань Громадської ради мені дзвонили директора департаментів КМДА з погрозами”
Такое поведение столоначальников глава Общественного совета объясняет тем, что “когда люди начинают задавать вопросы – у чиновника происходит разрыв шаблона, и он пугается”. Так что, по мнению членов Общественного совета, говорить о равных партнерских отношениях чиновников с жителями города пока что рано.
Однако, Марина Бурмака отметила, что есть и такие главы департаментов КГГА, которые идут на контакт с Общественным советом. Среди них директор Контрактного центра Киева Егор Стефанович, директор департамента общественных коммуникаций КГГА Марина Хонда и директор департамента образования и науки, молодежи и спорта Оксана Добровольская.
Голова Громадської ради при КМДА Марина Бурмака розповіла KV про себе та особливості діяльності ради. Але при умові, що інтерв’ю буде українською мовою. Людина з кількома вищими освітами, лідер дієвих громадських об’єднань, кандидат політичних наук – про серйозні речі Марина Бурмака уміє говорити легко і з гумором.
Громадська рада у ці дні є активним учасником суспільного життя
KV: Чому така принциповість щодо мови?
Марина Бурмака: Просто бажання говорити у своїй країні своєю мовою. Суспільство зараз визначається, куди нам іти: до Росії чи до Європи. А цікаві ми будемо світу тільки тоді, коли станемо сильною і самодостатньою країною, яка, у першу чергу, дбає про свої інтереси і про своїх громадян. Тому, з поваги до своєї держави, до нашої історії, зрештою, до себе самої і до свого роду, хочу говорити рідною мовою. У її звуках я себе почуваю самою собою.
KV: Чим займаєтеся Ви і Громадська рада останніми днями? З міською владою якийсь діалог ведеться стосовно подій у сьогоднішніх реаліях?
Марина Бурмака: Спільно з колегами ми вирішили, що у цій ситуації Громадська рада повинна здійснювати оперативний моніторинг ситуації, яка відбувається у місті Києві, та своєчасно звертати увагу міської влади на проблемні питання громадян України, що в даний час беруть участь у громадських акціях у столиці. Ми прийняли спільне рішення, що Громадська рада повинна бути чесною, об’єктивною і бути поруч з людьми. Ця позиція якраз і є квінтесенцією нашої діяльності у цей час.
Ми намагаємося зменшувати напругу між двома протилежними учасниками процесу (Майданом і Антимайданом). У пошуках компромісу ми підтримуємо діалог з усіма сторонами, у тому числі з лідерами опозиційних партій та представниками міської влади. Наступного дня після силового розгону мирних протестувальників у ніч на 30-те листопада ми опублікували відкритого листа – за погодженням усіх членів ради і з підписами усіх членів Правління, в якому засудили такі дії влади. А також з вимогами до керівництва міста вжити невідкладних заходів щодо захисту життя і здоров’я громадян у столиці, їх прав і свобод, та унеможливлення у майбутньому подібних злочинів.
Ми, безперечно, відслідковуємо те, що відбувається у будівлі міської адміністрації. Висловилися на підтримку того, що в умовах перебування такої великої кількості людей, будівлі необхідна професійна державна охорона. Зрештою, з управлінням держохорони укладена угода.
Наша позиція доносилася і до керівництва держави − я брала участь у двох засіданнях загальнонаціонального круглого столу за участю чотирьох Президентів.
Тобто, у ці дні Громадська рада є активним учасником суспільного життя і вкотре доводить на практиці свою спроможність до посередницьких функцій у розв’язанні конфліктів, ефективність у налагодженні суспільного діалогу з різними групами інтересів на рівні міста.
Марина Бурмака: “Я дуже ціную унікальну можливість радитися с першим Президентом Л.М. Кравчуком”
KV: З ким конкретно із керівництва КМДА Ви змогли зустрітися і обговорити вихід з політичної кризи?
Марина Бурмака: Громадська рада є позапартійною і є політично нейтральною. Власне, наша політика – це інтереси киян. У цьому напрямку і працюємо. А вихід з кризи знаходиться не в стінах КМДА.
Тому ми спілкувалися з в.о. голови КМДА – першим заступником Анатолієм Голубченком – щодо забезпечення життєдіяльності міста, а також про можливості вирішення комунальних проблем на території Майдану спільно з учасниками демократичного протестного руху. Розмова із заступником голови КМДА Михайлом Костюком стосувалася підвищення цін на проїзд у громадському транспорті і відкритого обговорення з киянами цього питання. Незважаючи на суспільні події, з 1-го лютого ціни підвищать, і жителі міста повинні знати, що їх чекає.
Оскільки КМДА визначила Олександра Мазурчака керівником групи переговорників з громадянами, що зараз перебувають у будівлі міськадміністрації, ми також зустрічалися з ним, обговорювали варіанти приміщень, які влада запропонувала мітингувальникам. На мій погляд, це хороші варіанти: Молодий театр на Прорізній, Будинок учителя на Володимирській, Будинок культури заводу “Арсенал” та будівля на Бессарабській площі.
Проте, вочевидь, КМДА для громадян має символічне значення. Але ж треба розуміти, що перебування у будівлі не означає контролю за діями влади. Громадський контроль – це серйозна інтелектуальна праця, і хотілось би, щоб такі активні громадяни долучилися саме до неї.
Марина Бурмака про Громадську раду: “Я з великою повагою ставлюся до своїх колег”
Обписані стіни у КМДА – це хуліганство, а корупційні скандали у міській владі – це неподобство зовсім іншого виміру
KV: А в самій раді з Вами згодні? Громадська рада теж, мабуть, ділиться на фракції?
Марина Бурмака: По-перше, щоб було розуміння у Вас і Ваших читачів – я вже 14-ий рік у громадському русі, очолюю кілька громадських організацій. До того ж я - головний редактор всеукраїнської газети, в якій працює чудовий колектив. Тому у мене є роками напрацьована звичка і досвід погоджувати і врівноважувати різні інтереси − перед тим, як їх озвучувати.
По-друге, я з великою повагою ставлюся до своїх колег - надзвичайно мудрих, виважених і конструктивних. У нас чесні і демократичні взаємостосунки. Ми спілкуємося кожного дня, і позиція, яку я висловлюю – це позиція більшості Громадської ради.
По-третє, висловлюючись про нинішні події, я обов’язково говорю про учасників і Майдану, і так званого Антимайдану. Це все – наші громадяни, це – кияни, і вимоги обох сторін повинні бути почуті і враховані владою. Ми розуміли і пишалися тим, що Громадська рада представляє суспільний зріз мешканців міста – з різними професіями, інтересами, політичними симпатіями.
Протягом року наша увага і наша діяльність були спрямовані на досягнення спільного результату – налагодження системи відкритої взаємодії влади з громадянами, вирішення ряду проблемних питань для киян. Тому ця різність не була помітною, у нас ніколи не було навіть натяків на конфлікти на цьому ґрунті.
А зараз ми стали перед фактом, що чимала частина Громради підтримує Майдан, ще одна частина – була на акціях біля Маріїнського, а деякі громадські діячі сидять у фейсбуці і пишуть пасквілі на обидві сторони. Тому своїм першочерговим завданням вбачаю збереження нашого унікального колективу. І я сподіваюся, коли відновиться робота Громадської ради, ми знову будемо спільно працювати для киян.
KV: Ви так позитивно все описуєте. А як Вам тоді безлад у центрі міста? Зірвані лавочки?
Марина Бурмака: Ні, я проти безладу. Причому, категорично. І це проявляється не лише в особистій поведінці, а й у наполегливих вимогах до міської влади не створювати умов для МАФів, навести порядок з паркуванням автомобілів у місті, відремонтувати переходи і т.п.
Проте, нагадаю Вам, що у преамбулі Загальної декларації прав людини, яка є складовою частиною української правової системи, вказано: “…необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися, як до останнього засобу, до повстання проти тиранії і гноблення”.
Так що барикади у центрі – це змушений захід самозахисту громадян. Чесно кажучи, дивлюся я на них зі щемом у серці – це наші людочки позводили ці огорожі, щоб захистити себе від влади. Від тієї влади, яку сам же народ годує, вдягає, дає їй усілякі блага, від тієї влади, яка нас не чує і не бачить, а коли люди намагаються звернути увагу на свої проблеми – спричинені, до речі, незаконними діями або бездіяльністю цієї ж влади – то на них кидають озброєний “Беркут”.
А от обписані стіни у КМДА і зірвані ручки – це вже хуліганство. І Леніна даремно завалили. Але, вибачте, численні корупційні скандали у міській владі – славнозвісні “італійські каштани”, мільйонні зловживання у метрополітені, а що у Києві робиться з рекламою і т.д. – це ж теж неподобство, але вже зовсім іншого виміру. Я за те, щоб порядок був наведений у всьому.
Чомусь запитання чиновникам щодо їх роботи вони сприймають як замовлення їх “бомбить”
Марина Бурмака: “Про рівні партнерські взаємостосунки чиновників з жителями міста говорити ще зарано”
KV: Наскільки легко Вам вдається організовувати роботу таких різних людей у Громадській раді, і ще й спілкуватися з чиновниками КМДА?
Марина Бурмака: У Громадській раді є надзвичайно потужні фахівці, досвідчені і мудрі люди, працювати з якими − велике задоволення: Володимир Гріненко, який був 4 скликання депутатом Київради, 45 років працює у транспортній сфері; Любов Блінда − одна з найкращих фахівців в Україні з теорії і практики громадянського суспільства, кандидат наук; Надія Вернигора − багаторічний керівник управління Пенсійного фонду України у м. Києві; Михайло Войцехівський − директор Інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат наук; Ольга Горбунова − завідуюча однієї з київських поліклінік, доктор медичних наук; Вячеслав Биковець − один з найавторитетніших захисників інтересів малого і середнього бізнесу в нашій країні; Віталій Капранов − письменник і видавець, патріот і активний громадський діяч і багато інших.
У нас чітка і зрозуміла структура, розподілені обов’язки. Хтось працює активніше, хтось менш активно − на них і орієнтуюся. Хтось просто піариться. Ну що ж, і такі люди бувають.
З чиновниками так же. Є такі, що аж ніяк не хочуть виконувати ні закони, ні постанови Кабміну, у т.ч. ті, які їх зобов’язують взаємодіяти з Громадською радою, обговорювати проекти розпоряджень перед підписанням, звітувати перед громадянами за витрачені бюджетні кошти і т.д. З ними важче.
Були випадки, коли після засідань Громадської ради мені дзвонили директори департаментів з погрозами і якимись несусвітніми претензіями.
Розумієте, наші чиновники зовсім не звикли до якогось діалогу з людьми. У них модель взаємовідносин така: чиновник прийшов на зустріч (як правило, запізнився), щось розповів людям – те, що людям потрібно, чи не те – розвернувся і пішов. Ви ж знаєте, навіть деякі заступники голови КМДА так роблять.
А коли люди починають задавати питання – у чиновника, взагалі, розрив шаблону, він лякається. Наприклад, на круглому столі кілька учасників, і не лише члени Громадської ради, по черзі задають директору департаменту питання, чому не надаються відповіді на звернення громадян. Ну так співпало. Чиновник починає мене допитувати: “Хто Вам дав замовлення мене бомбить?”. Потім днями дзвонить мені, запитує, хто формував раду, кому ми підпорядковуємося, хто наш начальник і так далі. Але відповіді на звернення громадян так і не надає – нікому, ні Громадській раді, ні іншим киянам - я спеціально запитувала. Ну як Ви думаєте, це правильно чи ні?
KV: Ви можете назвати прізвища, про кого саме Ви говорите?
Марина Бурмака: От з наступного року так і робитиму – зразу ж надаватиму Вам інформацію з усіма прізвищами і прямою мовою. Але, щоб було зрозуміло, Громадська рада з самого початку діяльності заявила про нашу основну мету – налагодження партнерських взаємостосунків з владою, щоб питання розвитку Києва вирішувалися для киян і разом з киянами. Партнерських – не значить, що ми все погоджуємо. Це значить, що усі сторони – однаково рівні, мають однакові права і є однаково важливими у процесі взаємодії.
З посадовцями, які бачать нашу конструктивну й об’єктивну позицію, прагнення принести користь своєму місту, ми знаходимо порозуміння. Напрацьовуємо зараз дві великі програми, які ми планували покласти в основу нашої роботи на 2014 рік − це “10 кроків до покращення якості обслуговування киян у приватному маршрутному транспорті” − спільно з заступником голови КМДА Михайлом Костюком, і “10 кроків до безбар’єрного середовища у м. Києві” − спільно з заступником голови КМДА Кучуком.
Згідно розпорядження КМДА №477, за кожним департаментом закріплений один із членів Громадської ради, щовівторка проводяться зустрічі щодо актуальних питань для міста. Можемо говорити про розуміння і відкритість до громади директора Контактного центру м. Києва Стефановича, директора департаменту суспільних комунікацій Хонди, директора департаменту освіти Добровольської та ряду інших.
Ми почали вибудовувати абсолютно інший, цивілізований, рівень взаємодії влади з громадянами. Хоча не всі представники влади готові до таких взаємостосунків – ніде правди діти, однак, результати є, і досягнуті вони не марнославством, не прагненням до особистої користі, а системною, фаховою і кропіткою роботою членів Громадської ради − від складання документів, до системності зустрічей з чиновниками.
Спілкувалась Валерія Самаркіна
Другу частину інтерв’ю читайте за кілька днів
Шляхетна ініціатива Першого Президента незалежної України Леоніда Кравчука, на жаль, не стала рятівною соломинкою для потопаючого взаєморозуміння влади з громадянами.
Мої висновки після заходу, що пройшов на 2-му поверсі Палацу “Україна” під головуванням двох екс-Президентів: Л.М. Кравчука і Л.Д. Кучми, цілком збігаються з думками інших представників громадськості.
1. Підготовка круглого столу.
Чесно кажучи, у мене склалося дивне враження про підготовку, все робиться якось тишком-нишком, пропозиції не беруться до уваги, учора навіть не було своєчасно організовано акредитацію журналістів – її відкрили за 45 хв. до початку заходу. На прохання Л.Кравчука, ми подали до участі кілька кандидатур громадських діячів, які б точно представляли Майдан, і яким би люди вірили – це письменник Віталій Капранов, лікар і меценат Ольга Богомолець, громадський активіст Єгор Соболєв, журналіст Вікторія Сюмар, співачка Руслана, лідер столичних афганців Микола Гончаренко. Натомість, запросили зовсім інших людей.
2. Учасники.
У списку на 3-х сторінках ? переважно, представники влади, кілька політологів, духовенство. Нас, керівників громадських організацій – всього шість осіб, у т.ч. двоє - представники студентства. У списку, згідно якого пропускали на вході до палацу, представників опозиційних партій не було. Думаю, це не тільки демарш через нічні “рейди” силовиків. У них – своє кіно, і їм не так потрібен мир, як свій “ґешефт”. І домовлятися вони будуть не публічно, а закулісно і втихаря. Як завжди.
3. Виступи представників влади.
Топ-спікери Партії Регіонів О.Єфремов та О.Лукаш говорили “на своїй хвилі”, все про одне й теж: “Ті, хто хоче розв’язання проблеми – приходить на круглий стіл. Ті, хто не хочуть – ідуть баламутити ситуацію на мітингах. Мене турбує те, що за 20 років у нас було три революції. Це забагато. А для економічно ослабленої країни – це катастрофічно багато”. Причому, Лукаш дозволяла собі абсолютно хамські випади у бік українського народу, навіть обидва Президенти зробили їй зауваження.
Головний комуніст П.Симоненко повторив свою ідею референдуму. Цілком демократичну, до речі.
Голова КМДА О.П. Попов був небагатослівним. Він сказав, що будь-який діалог повинен існувати за принципами. І головним принципом у даному випадку повинне бути обговорення ситуації з врахуванням Законів України і Конституції.
В.Піховшек (ми відносимо його саме до 3-го пункту) назвав те, що відбувається зараз в Україні “махновським бунтом” та попередив, що “треба щось вирішити” до вихідних, бо у ці дні, як правило, відбувається “підвоз” демонстрантів з регіонів.
Найбільш конструктивним був В.Литвин. Він зауважив, що подолання політичної кризи в Україні можливе лише за умови незастосування сили як з боку міліції, так і з боку протестувальників та запропонував обом сторонам іти на взаємні поступки. Наприклад, звільняти адмінбудівлі синхронно зі звільненням активістів Євромайдану та з відведенням “Беркуту” з центру Києва
Заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк відмовився коментувати силовий розгін протестів 30 листопада і 1 грудня. Що ж до спроби розігнати Євромайдан у ніч на 11 грудня, він послався на рішення суду.
4. Духовенство.
Мудрість предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета у даному випадку була дуже влучною: “Сьогодні уночі розігнали демонстрантів, посилаючись на рішення суду. Але Ісуса Христа теж судили. І розіп’яли. А за часи Радянського Союзу були суди-тройки. Суд повинен бути справедливий. І якщо рішення суду - неправда, то виконувати його - все одно, що розпинати Христа”.
На захист громадян висловився також Головний раввин Києва та України Яков Дов Блайх.
Митрополит Павло (Лебідь) – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври ? був у своєму амплуа. Він надзвичайно агресивно звертався до громадськості: “Ви хочете влади і влаштовуєте безлад…”, відсилаючи “студентів ? іти учитися в аудиторії, а працівників – на заводи і фабрики”.
5. Позиція громадськості.
Представник Майдану одразу ж після відкриття круглого столу вибачився перед Президентами, і, пославшись не неможливість діалогу після нічного розгону Майдану і громадян у КМДА, покинув захід. Його емоції зрозумілі, але у даній ситуації варто все-ж-таки зрозуміти, що діалог – це не ознака слабкості.
В цілому, пропозиції громадськості зводилися до кількох позицій:
1) припинити спроби силового розгону учасників Майдану. Держава – в особі органів влади – є гарантом життя і безпеки громадян. Тому, якщо конфліктну ситуацію не вдалося упередити, її вирішення можливе тільки у форматі діалогу за круглим столом, коли всі сторони є рівними партнерами. Сьогодні партнером влади є Майдан.
2) негайно припинити арешти учасників демократичного протестного руху та звільнити невинних громадян, заарештованих 1-го грудня на Банковій. Навіть Л.Д. Кучма підтвердив, що “цих хлопців давно треба було відпустити”.
3) розпочати діалог влади з громадянами в усіх областях України. Згідно соц.опитувань, лише 5% людей вийшло на вулиці у відповідь на заклики опозиційних партій. А 95% - проти системного порушення самими ж представниками влади Законів України і Конституції. Я публічно запросила Голову КМДА, паралельно із загальнонаціональним круглим столом, відкрити прямий діалог з киянами, і чесно поговорити не лише про вихід з даної ситуації, а про системне “перезавантаження” взаємодії міської влади з громадянами.
6. Висновки, в цілому, досить сумні:
1) Представники влади дуже ворожо налаштовані щодо громадян, вони не просто не хочуть нас розуміти - вони просто не спроможні на це.
2) Представники влади живуть в абсолютно іншій реальності, аніж народ; спілкування між жителями різних планет можливе тільки мовою жестів. Для “підсилення думки” разом з жестами влада застосовує дубинки - як усі нормальні неандертальці у Кайнозойську еру.
3) Діалог громадян з владою можливий тільки тоді, коли у владі будуть інші люди. Не факт, що наступні після цих.
4) Цивілізований формат круглого столу, на жаль, не вирішить глибокої політичної кризи, створеної нецивілізованими методами.
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0005
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-05 07:22:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 2
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-05 07:22:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0003
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145248', '145190', '145142')
ORDER BY `published` DESC
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-05 07:22:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0004
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.5800
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"КМДА"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-05 07:22:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"КМДА"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 5000, 10
0.0018
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('14983', '14976', '53586', '1424', '1422', '1420', '53577', '14260', '53570', '1411')
0.5378
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-05 07:22:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"КМДА"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)