Наразі Україна протистоїть Росії - державі із значно потужнішою військовою силою, але не має достатньо озброєння та професійних військових кадрів. На думку кандидата на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслана Кошулинського, саме тому потрібно впроваджувати зміни до військового навчання та призову до армії.
Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зокрема, він поділився із KV своїми думками стосовно змін у моделі військового призову.
“Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення. Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома. Тому в моїй програмі - “Плані докорінних перетворень” - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну.
Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.
За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія. Якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання.
У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили”.
За словами Кошулинського, швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Але суспільство треба підготувати до цього.
“У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю. Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.
Кошулинський вважає, що готова чи не готова Україна до такої реформи, впроваджувати її необхідно.
“У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.
“Варто відновити допризовну підготовку у школах, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова. А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.
Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.
Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.
Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.
Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги”.
Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно”
Фото: KV
KиевVласть
Українська політика за періоду незалежності ще не сформована остаточно, і їй бракує багато чого. На думку кандидата на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслана Кошулинського, державному політикуму ще треба пройти низку змін - перехід з мажоритарної системи на відкриті списки, сформувати партійну культуру та не допускати “перебіжчиків” з партії до партії, і виховати здорову конкуренцію проектів та ідей.
Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Так, Кошулинський вважає існуючу систему проходження народних обранців до парламенту “дірявою” - тобто такою, яка дозволяє фальсифікації та маніпулювання.
“Відкриті списки краще, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.
Я б взагалі мінімізував відсотковий поріг для входження політсили у парламент. Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш. Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000. Які партії є - усі повинні бути в бюлетені. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій.
Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч”.
Кошулинський також вважає, що в українському політикумі “перебіжчики” становлять проблему, що випливає з відсутності партійної культури і таких понять, як честь та гідність. Бракує також здорової конкуренції між політиками.
“Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".
Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця. Ця розмова йшла ще в парламенті за моєї каденції, разом із питаннями зняття недоторканності. Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.
Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то межа, яку політик не має права перетинати - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".
Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення”.
Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно”
Фото: KV
KиевVласть
Кандидат в президенти від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський виступає за знищення олігархічної системи, що склалася в Україні, та підготовку до протистояння Росії на всіх рівнях. Він пропонує розірвати усі зв'язки із Росією та залучити до перемовин з агресором британських та американських партнерів. Про перші укази президента Кошулинського та стратегічне бачення розвитку України читайте в ексклюзивному інтерв'ю кандидата нашому виданню.
KV: 24 лютого націоналісти організували на Майдані віче "За чисті вибори". На Вашу думку, коли українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами?
Руслан Кошулинський (РК).: Я вірю, що це обов'язково станеться. Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами. Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але люди не хочуть, щоб їх обманювали. Наше віче і було якраз присвячене порушенню цього питання. Ми хотіли дати людям зрозуміти, що можна збиратися разом і показати силу, щоби людина зрозуміла - в тому-таки суспільстві є такі самі люди, які думають так само, які не хочуть, щоб їх обманювали, які хочуть чистих виборів, докорінних змін і гідного майбутнього.
KV: Як ви ставитеся до тези, яку просувають деякі політики: “Дають - бери, але голосуй серцем”?
РК.: Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники. І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…
KV: Як ви ставитеся до ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина?
РК.: Такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель. Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть.
KV: Виборча кампанія-2019 чимось відрізняється від попередніх?
РК.: Влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності. Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого.
А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було Якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.
KV: Чому українці продовжують на це "вестись"?
РК.: Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції.
KV: Тобто 28 років намагаються консервувати технології? Але ж портрет виборця з пострадянських часів змінився?
РК.: Так, змінився, але порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.
KV: Ви проїхали багато населених пунктів під час своєї передвиборчої кампанії. Чи є регіональні відмінності? Про що частіше за все запитують люди?
РК.: Війна залишається питанням номер один з огляду на те, що на час війни Президент є головнокомандувачем. Якщо ти їздиш і представляєш свою програму, люди будуть запитувати: як закінчити війну, як швидко це можна зробити, яка формула, яким чином? Далі - тарифи, реформи - пенсійна, медична, базові питання виживання.
KV: Продаж землі?
РК.: Так. Кому продавати, скільки продавати, яка величина - дуже багато запитань. Фермери у сільськогосподарських регіонах навіть пропонують свої моделі. Це питання частіше лунає там, де аграріїв більше, де фермерство більш поширене або розвинене. До речі, дуже активно наші фермери цікавляться, чи зможуть вони конкурувати після продажу землі з іноземним агрохолдингами?
KV: До Конституції внесли зміни стосовно шляху України, вписавши, що Україна прямує до ЄС та НАТО. Чи задають питання Вам на зустрічах стосовно місця України у світі у цьому контексті?
РК.: Запитують, чи треба нам це, наскільки швидко ми зможемо туди прийти, але негативу немає.
KV: А чи варто було закріплювати ці засади на рівні Конституції, як вважаєте?
РК.: Це суто декларативне закріплення. І, на превеликий жаль, воно не підкріплене жодними зобов'язальними механізмами. Яке наше сьогоднішнє політичне становище? 2200 км кордону із Росією. 1084 із Білоруссю. Через Керченський міст Азовське море практично анексоване. Крим анексовано. Позаду нас - Придністров'я. Ми в напівоточенні.
Бюджет Збройних сил України - 3 млрд доларів США. Бюджет збройних сил Московії- понад 70 млрд доларів США. Це країна із ядерною зброєю та космічними військами, яка всю державну машину запускає на військову агресію, тому що вона не хоче конкурувати технологіями, грошима, економікою - у неї найкраще виходить торгувати війною. За цих умов сьогоднішній стан України з її 30 млн населення проти 150 млн у РФ та величезної ресурсної бази незаздрісний.
Економічні санкції проти РФ, які включали наші європейські партнери, діють з літа 2014 року і вже давно не працюють. Московські фірми, що потрапили під санкції, вже перереєстровано у Білорусі, і всі це знають. Для відтворення своїх внутрішніх та геополітичних амбіцій Московія прагне відновити кордони, що були за часів Радянського союзу. Це потрібно для того, щоб стояти на кордоні з країнами НАТО. Тож або ми залучаємо допомогу країн НАТО і стаємо їх гравцем, щоб мати можливість долучення до технологій, швидких грошей для закупівлі зброї, для реорганізації збройних сил.
Ми не позбулися досі радянських штампів, починаючи від взаємин і закінчуючи технікою. Не було кардинальних змін за 5 років. Поки ще є парадна армія. Але нам вкрай потрібен зовнішній чинник, аби ми мали час, щоб була змога хоча б зупинити ворога, бо подолати його військово ми поки не в змозі. Але для того потрібні техніка, вишколені війська та бажання влади.
KV: Яка ваша думка стосовно військового призову?
РК.: Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення.
KV: Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома.
РК.: Так. Тому в моїй програмі - Плані докорінних перетворень - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.
KV: За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія.
РК.: До війни є професійна армія. Але якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили.
Швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Тобто, єдність суспільства. Але суспільство треба підготувати до цього. У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю.
Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.
KV: Чи готова Україна до такої реформи?
РК.: У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.
KV: А що стосовно реформи військової освіти? Наприклад, чи варто по справжньому, а не для галочки, відновити допризовну підготовку у школах?
РК.: Так, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова.
KV: Про це і питання, на чому навчати - на сучасній зброї чи на тій, яка є?
РК.: Що є на озброєнні - на цьому і вчити.
А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.
Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.
Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.
Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.
KV: Чи потрібно залишати військову кафедру при вищих навчальних закладах?
РК.: Треба. Іншого варіанту в нас немає. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Я пам’ятаю випадок, коли одного військового, моряка флоту, поставили вчитися на артилериста. Він казав: "Навіщо, якщо я належу до флоту?"
KV: Ви кажете, що нам не вистачає молодшого офіцерського складу. А де брати чесних генералів?
РК.: Звісна річ, занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги.
KV: Міністр оборони - це цивільна людина чи винятково військова?
РК.: Це може бути цивільна людина, якщо вона в цьому орієнтується. А вона має для цього відслужити в армії. Бо інакше буде те ж саме, що міністр охорони здоров’я без медичної освіти або прокурор без юридичної. В обов’язках міністра немає багато мілітарного. Воювати - справа Генштабу. Міністр повинен забезпечити.
Отже, міністр оборони - посада політична, але вона мала би бути із умовою хоча б елементарного знання військової справи. Він забезпечує військо, він повинен мати уявлення. Вчитися йому на цій посаді нема часу. Він повинен мати досвід.
KV: Військовий досвід міністра потрібно закріплювати законодавчо?
РК.: В сьогоднішніх умовах - певно, що так. За приклад маємо Ізраїль, де всі найвищі посадовці - колишні військові, які пройшли горнило війни. Вони під себе підігнали швейцарську модель і вдосконалили її. Не служиш в армії - сплачуй більший податок, не май змоги обіймати державні посади.
KV: Як Ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження посади віце-президента, як це діє у США?
РК.: На мій погляд, за сьогоднішніх умов це було б сучасно і до потреби. Ідеальної моделі не існує, слід розуміти, кожна країна підбирає модель для себе. У нас модель змішана, вона не пристосована до сьогоднішніх викликів, одним з яких є, безумовно, війна.
Яскравим прикладом, до речі, можна назвати збори парламенту для оголошення воєнного стану. Добре, що не було подальшого розвитку ситуації. Але якщо загроза була б реальною? По-друге, люди хочуть бачити одного відповідального і за економіку, і за зовнішню політику, так і за оборону. В США є віце-президент, але відповідальність все одно на самому президентові.
KV: “Свобода” готова впроваджувати таку реформу?
РК.: Так, це наші програмові засади.
KV: Поговоримо про скасування пенсійної реформи. Це - один з пунктів вашого плану докорінних перетворень. Чим заміняти?
РК.: Перше питання до принципів нарахування пенсії: чому вона нараховується з пенсійного фонду, а не з бюджету? Ми вимушені чекати наповнення фонду, але ж пенсії - це така ж стаття видатків, як і заробітні плати. То чому б не перекинути це до бюджету і тим самим "викинути" ще одну посередницьку ланку.
KV: А хто буде за це відповідати?
РК.: Міністр соціальної політики. По-друге, це принцип формування, який виходить за межі нашого бачення: сьогодні рівень пенсійного забезпечення нижчий за рівень прожиткового мінімуму, який не відповідає нормам. Апріорі не можна ставити пенсію нижчою за прожитковий мінімум.
По-третє, сьогодні стаж не враховується до пенсії у логічний спосіб: чим вищий стаж, тим вища пенсія. Сьогодні так: скільки би ти не пропрацював, тобі будуть нараховувати пенсію згідно усталеній нормі. Дуже значна різниця в пенсіях, до декількох десятків разів максимум більший за мінімум. Кардинальне відчуття несправедливості. Держслужбовець або правоохоронець радянського ще рангу може отримувати неймовірну пенсію, а інша людина могла пропрацювати все життя на заводі чи у колгоспі і отримувати мінімальну пенсію.
А ще ми за те, аби імплементувати систему накопичувальної пенсії через приватні пенсійні фонди, тобто дати право людям відраховувати в пенсійні фонди свої кошти.
KV: Для цього потрібно відродити у людей довіру до банків.
РК.: Так, тому держава має виступати гарантом.
KV: Чи готові українці зараз до пенсійної реформи? Людям, наприклад, не подобається підвищений пенсійний вік…
РК.: Аналогічно, пенсійний вік має бути прирівняний до середньої тривалості життя. Кажу з власного досвіду: мій батько прожив лише до 63 років, і якщо би він не мав пришвидшеної пенсії, як працівник хімічного виробництва, до пенсії він би не дожив.
Тривалість життя українців низька, ми маємо від цього відштовхуватися.
KV: Чи можливо відмовитися від пенсії взагалі на державному рівні, аби люди самі відкривали собі пенсійні рахунки і вкладали туди за змогою, а держава виступала лише регулятором і гарантом?
РК.: Сьогодні суспільство не готове до цих речей. Можливо, колись, але точно не сьогодні. Нині людина переконана: я відпрацював, я заслуговую на пенсію, яка за розміром була б достатньою, щоб купляти ліки, продукти харчування, щоб не боятися тарифів. Люди хочуть спокою і впевненості, що держава їх не покине.
Сьогодні сподівання на державу у старшого покоління достатньо велике, тому якщо й ламати це, то, можливо, у майбутньому, кілька поколінь потому, але не зараз.
KV: Чому не приймається Закон "Про цивільну зброю", який лежить з 2014 року?
РК.: Чиста математика. Хто сидить на потоках, хто видає зброю? Якщо травматичну зброю можна без проблем придбати, то ця лінія вже приносить комусь прибуток. Якщо почати продаж нарізної зброї, то той, хто отримує прибуток з продажу травматичної зброї, цього прибутку не матиме. Сьогодні напрямок травматичної зброї тримає МВС, тому воно до останнього не буде давати можливості прийняти цей Закон.
KV: Тобто, справа виключно у грошах, а не у страху?
РК.: Виключно так. Страх втрати монополії хіба що, тобто суто фінансова частина.
KV: Чи потрібен взагалі Україні цей закон?
РК.: А це неминуче. Кількість зброї на руках з початку війни величезна. Сьогодні змінилася культура поведінки зі зброєю, на сьогодні значно більше стало людей, які звикли до зброї і поважають її.
KV: Ви не боїтеся того, що якщо Закон буде прийнято, то доступ до зброї призведе до більшої кількості правопорушень із її використанням, включаючи самосуд?
РК.: Увесь світ задає таке питання: боятися чи не боятися. Країни по всьому світу в тій чи іншій мірі дозволяють носіння зброї. Є навіть країни, в яких це повністю заборонено, але це їхній історичний досвід. Порівнювати себе з іншими, згідно християнської мудрості - це або зневіритися, або загордитися. Треба порівнювати себе сьогоднішнього та вчорашнього.
Отже, чи треба це сьогодні? Треба, адже велика є кількість зброї на руках, і не завжди в порядних людей. Але чи можемо ми забирати право на свій захист? Треба дати усвідомити людям, що вони мають право захистити себе, бо інакше люди все одно будуть застосовувати зброю, але у незаконний спосіб.
KV: На зустрічі з жителями Згурівки ви сказали, що освіта в Україні повинна бути менш громадянською і більш національною. Поясніть, будь-ласка, цю тезу.
РК.: Сьогодні в країні освіта громадянська. Одним із спонсорів написання закону про освіту є фонд "Відродження" Сороса, який офіційно проплачував промоції і таке інше. Сьогоднішня громадянська освіта дозволяє виховувати дешеву робочу силу, яка не прив’язана корінням патріотизму до своєї землі і може вільно мігрувати світом у пошуках кращого життя. Національна освіта ж була ініційована Софією Русовою. Її позиція була у тому, що коли національна складова втрачається, ми втрачаємо тоді і патріотичних людей. Виникає прагматичне доволі запитання: в кого ми вкладаємо кошти? Якщо ми хочемо, щоб наступні покоління збагачували матеріальні та духовні ресурси країни, то навіщо ми вкладаємо в тих, хто цю країну готовий покинути?
У тих, хто мігрує, немає патріотичного стрижня. Світогляд, як відомо, формують дві базові науки - історія та література. Сьогодні українська література злилася із зарубіжною і практично нею нівельована, і історія України - наше бачення і наша оцінка подій минулого - об’єднана із світовою. Ще слід додати нівелювання традиційних цінностей.
Ось вам приклад: в одній зі шкіл зайшов до аудиторії, де сидів третій клас, вчителька на дошці написала слово "Лайфхак" кирилицею. Я англійською запитав у неї, мовляв, а що таке "лайфхак"? Пояснити не змогла. Не знає в повному обсязі англійської, але оперує словами, які є модними. Ніби якщо дитина буде знати, що таке "лайфхак", вона буде щаслива, не буде почуватися вторинною. Ця вторинність денаціоналізує, я проти цього. Перш за все треба давати своє бачення. Треба закладати любов до свого, бо якщо цього немає - людині це не буде потрібно, вона не буде вважати це своїм.
Громадянська освіта відриває від традиційних цінностей, закладає кардинально інші ментальні установки, ніж ті, які існують в українців.
KV: Повернемося до політики. Відкриті списки чи мажоритарна система?
РК.: Відкриті списки, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.
KV: Який відсотковий поріг слід встановлювати для входження політсили у парламент?
РК.: Я б взагалі мінімізував відсотки…
KV: Це ж буде парламентський вінегрет.
РК.: Хіба його немає зараз? Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш.
KV: Але ж має бути певний ценз для проходження у парламент…
РК.: А навіщо? Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000.
KV: Тобто які партії є - усі повинні бути в бюлетені?
РК.: Так. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій. Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч.
Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".
Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця.
KV: Ця розмова йшла ще в парламенті за вашої каденції, разом із питаннями зняття недоторканності…
РК.: Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.
KV: Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то чи є межа, яку політик не має права перетинати?
РК.: Межа - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".
Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення.
KV: Три перші кроки Кошулинського на посаді Президента?
РК.: Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.
Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - у вас війна гібридна чи гешефтна?
Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.
Далі - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км.
KV: Які основні законопроекти Ви маєте намір внести протягом перших 100 днів президентства?
РК.: Свободівський Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.
KV: До кого президент Кошулинський зробить перший міжнародний візит?
РК.: Це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.
KV: Коли президент Кошулинський сяде за стіл перемовин з українськими олігархами? Ви плануєте зібрати їх до, під час чи після прийняття антиолігархічного пакету?
РК.: А нащо їх збирати? Вони самі прийдуть. Ми прагматики. Якщо Кошулинський приходить до влади, парламент лишиться той самий. І тоді так: покажіть, шановні члени парламенту, хто ви - слуги олігархів чи представники українського народу? Якщо друге - натисніть кнопку і проголосуйте за ухвалення Антиолігархічного пакету. Ні? Тоді "працедавець" у жовтні буде дивитися з огляду на таке рішення, чи підтримувати цей парламент.
Сьогодні немає сенсу про це розмовляти, бо парламент не має у складі фракції націоналістів. Якщо з ними розмовляти, то лише якщо на руках є козирі, а їх до жовтня не буде. Будуть тільки президентські повноваження - укази, вето. Протистояння з цим парламентом буде серйозним. Але недовгим, якщо врахувати, що влітку парламент іде у відпустку, а у серпні починається передвиборча кампанія.
KV: Президент Кошулинський пропонуватиме зміни до Конституції?
РК.: Ніколи не кажи ніколи, як то кажуть. Вочевидь, є механізми, які я хотів би запровадити на рівні Конституції, але робити різкі кроки під час війни - не найкраще рішення. Бажано це було б вирішувати за допомогою референдуму. Але немає закону про референдум. Тому чи до потреби сьогодні витрачати кошти на це? Тебе найняли на роботу, ти бачив посадові інструкції - працюй, а не змінюй речі під себе.
KV: Президент Кошулинський внесе законопроект про імпічмент Президента?
РК.: Так. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було.
Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів.KиевVласть
Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ взяли участь у відкритті фотовиставки Руслана Боровика - захисника Донецького аеропорту, члена асоціації ветеранів АТО України "Спогади солдата". Фотограф і кіборг Руслан Боровик розповів про найтрагічніші години оборони ДАП, про те, як іще починаючи з миротворчої місії в Іраку, він відкладав автомат, щоб зробити знімок, і нерідко отримував за це "наганяй" від командирів.
В Національному історико-архітектурному музеї “Київська фортеця” - два зали світлин з війни і два відеоряди світлин з Революції гідності! Кожне фото - історія, яка назавжди закарбовується у пам’яті. Це наша з вами історія, яку вже ніхто не зможе переписати, бо вона увічнена у світлинах і у наших серцях. Це ексклюзивні знімки, яких у жодного фотографа, що заїжджав у ДАП, немає.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
У заході, присвяченому пам’яті Героїв Небесної Сотні та четвертої річниці завершення битви за Дебальцеве, взяли участь учасники АТО, молодь, творчі колективи Київського міського будинку вчителя.
Руслан Боровик намагається приховати хвилювання. Розуміє, що виступає перед дітьми з недитячою темою. Хоча про Аеропорт чоловік розповідає не вперше, зізнається, щоразу немов переживає усі події заново.
"Був такий репортаж, що ми відступили зі старого терміналу, залишили хлопців. Ми не залишили, ми не могли забрати, тому що вони були під завалами. Потрібний був певний час відкопати, дістати, але коли йде бій... На наступний день почалися втрати. Позивний "Рембо". Він перший загинув з нашого батальйону", – каже військовослужбовець 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади ЗСУ Руслан.
Донецький аеропорт Руслан Боровик пам'ятає новим і блискучим, колись прилітав у нього на футбольний матч. І не міг уявити, що сучасні термінали стануть місцем запеклих боїв. Наступного разу він потрапив у ДАП у розпал героїчної оборони.
Завдяки Боровику світ дізнався не лише про бої, але і про будні кіборгів. Щоразу, коли була можливість, він відкладав автомат і брав у руки фотокамеру.
Так і з’явилася виставка фотографій, які доброволець зробив безпосередньо в Донецькому аеропорту в 2014 році, коли він там воював.
"Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір", - розповідає гранатометник 90-го батальйону Руслан Боровик з позивним “Багдад”.
- Поранення, яке я отримав 16 січня під час штурму церкви, яка знаходиться на території Донецького аеропорту, примусило мене залишити свою роботу й відкласти і походи в гори. Я не можу довго ходити, тим більше з навантаженням. Але продовжую займатися своїми хобі: збираю та висаджую у батьків за містом квіти, готую цікаві страви різних кухонь світу, вивчаю історію України. Минулого року мені трапилася книга Миколи Аркаса видання 1912 року "Історія України-Русі", в якій детально в тому числі розповідається саме про захват нашої митрополії Росією. На жаль, люди не знають історії власної країни, тому і стаються такі події, як у нас на сході. На тих, хто не знає свого коріння, легко діяти за допомогою пропаганди, підтасовуючи та пересмикуючи факти, - розповідає Руслан Боровик.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Руслане, розкажіть свою історію, а саме, як Ви потрапили на схід.
- Нічого особливого. Пішов у військкомат і записався, пройшов усі процедури, медогляд…
- Була повістка?
- Ні, я її трохи випередив. Коли почалася війна на Донбасі, я ніяк не міг зрозуміти, чому не приходить повістка мені, людині з досвідом. Ходив у військкомат, питав, а там лише знизували плечима. При цьому я бачив, що призивали поварів, через два тижні навчань призначаючи їх снайперами. Та неможливо, щоб за такий термін людина, яка не мала військового досвіду, ставала снайпером... Вже почав думати записатися в батальйон "Донбас", хоча я не до кінця розумів їх суть, бо було не багато інформації. Тому надавав перевагу офіційним підрозділам. Тоді саме почався набір у 95-ту Житомирську аеромобільну бригаду. Навчання, полігони і на схід. Коли нарешті я потрапив у 90-ий батальйон, який тільки почали формувати на базі 95-ої десантної бригади, виявилося, що відсотків 70 тих, хто туди потрапив, так само як і я, місяцями оббивали пороги військкоматів. Більша частина служби пройшла у Донецьку, аеропорт “ Донецьк ”, територія біля Донецьку, Водяному, Опитному – нічого особливого.
- Чому ви почали фотографувати?
- Я фотографією захопився ще з Іраку, куди я вперше потрапив у 2004 році - після строкової служби в армії підписав контракт. У той час американці якраз зменшували чисельність своїх військових в Іраку, бо зазнавали втрат. І в цю країну увійшла ціла бригада української армії, яка контролювала ірано-іракський кордон. До цього я любив малювати, але коли потрапив в Ірак – усе, що я там бачив, мене вражало: це зовсім інша культура, флора, фауна, архітектура зовсім інше життя. І хотілось це все десь зобразити, щоб лишилось не тільки в пам’яті. Але коли рухаєшся на БТРі, при температурі повітря +50, то не дуже зручно малювати… Тому замінив олівець на фотоапарат і так з часом це стало таким серйозним хобі. Я знайшов вихід – фотографувати. Купив "мильницю" і почав робити знімки. Через рік я потрапив в Ірак ще раз, у другу ротацію. Тоді зі мною вже була цифрова камера. А дзеркальна, яку мені на 30-річчя подарувала дружина, я вже використовував на нашій війні. Вона, правда, постраждала. Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір.
- Що вас надихало?
- Фотографії для мене - не так натхнення як емоційна розрядка, так фотографуючи я намагався привести свої нерви в нормальний стан, тому що війна багато точок. Фотографував більше для себе: де міг, що вдавалось. Нічого особливого не планував. Так як із часів Іраку: там з друзями дивились та сміялись, як приїхали додому багато хто просив показати і дивувались. То тут я вже знав, що це потрібно: війна закінчиться, а історія у цих кадрах має лишитися про ті місця, про тих героїв, багато з яких уже нема в живих вони повинні залишитись, щоб про них знали, пам’ятали та не забували.
Розповідав Руслан і про свої враження від подій на Майдані в 2014 році: “На Майдан я приходив після роботи – тоді вже працював інкасатором. Бував там до другої-третьої ночі. Не приставав ні до жодної сотні чи організації. Допомагав чим міг. Треба було – будував барикади, жбурляв каміння, чинив спротив разом з усіма... Коли країна віддала Крим, я цього ніяк не міг збагнути. У військових є бойовий статут, його вони мали дотримуватися. Так, ситуація була непростою і делікатною, але ж можна було навіть завалити перевал з Сімферополя до південної частини півострова, і вже були б перешкоди ворогу... Легко віддали...
Йдучи в армію, я відразу взяв з собою фотоапарат. Дружина казала, що шкода буде, якщо його пошкоджу. Але я відповів так: повернуся або з ним, або вдвох не повернемося...
Коли я починав фотографувати, хлопці не хотіли показувати свої обличчя, відразу вдягали балаклави. Максим Ридзанич, позивний Адам, який пройшов аеропорт і загинув через місяць після його падіння, відразу попросив його не знімати, тому, на жаль, у мене немає його портрета. Перші знімки в аеропорту я зробив, коли ми приїхали туди за пораненими. Коли ми залетіли в термінал, стрільба була активна. Але бійців було достатньо, щоб вести бій. І тому я відклав свій автомат і дістав камеру. Зробив перший кадр, як хтось вхопив мене за плече: ти хто такий? Журналіст? Я показав свій гранатомет. І відразу стало простіше – ти один із нас, роби, що хочеш. Просто крім гранатомета та автомата у мене є ще й фотоапарат. Ще одна зброя.
Війна в Україні зовсім інша, ніж те, що я бачив в Іраку. Там не використовували артилерію, там не було тривалих боїв. Головне, що там робили найманці-араби, - закладали фугаси на дорогах, по яких могли проїхати колони техніки. Причому підривали, як правило, останній БТР. І коли ми починали відстрілюватися, ворог тікав, кидаючи свою зброю. Там не було лінії фронту, тому ніколи не було зрозуміло, де може вибухнути. Там за два з половиною роки українська армія втратила двадцять бійців.
Що таке війна? Це запах крові і смерті. Це коли з БТРа випадає людина без рук, без ніг. А ще кумулятивний струмінь пропалює наскрізь броню, бронежилет. Я бачив це на власні очі.
- Які фотографії для Вас – найдорожчі?
- Мабуть, усі, бо все це – пам'ять. Дуже дорога для мене фотографія - це портрет Жені Яцини. 1 січня був такий гарний ранок: морозно, засніжено. Ми змінилися після наряду. Я навіщось взяв з собою підсумок з фотоапаратом. Що мав знімати вночі - незрозуміло. Женя задумався, і в цей момент я й клацнув. Через два тижні він загинув... Найбільше мені шкода, що багатьох бійців не сфотографував. Звичайно, що найбільш дорожчі мені знімки тих, хто загинув. Цього пса також немає в живих. Тайсон був унікальним собакою. Він не боявся пострілів. Більше того, якщо біля нього хтось стріляв, кидався на дуло автомата. Особливо не любив п‘яних.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Після поранення Руслан повернувся на фронт на милицях.
- Як я міг їхати на реабілітацію, коли багато наших хлопців залишалися в полоні, доля деяких була не відома?, - каже колишній гранатометник, - Після демобілізації я лише один раз з‘їздив на фронт, бо журналісти попросили показати місця, де ми воювали.
Він мріє колись приїхати на руїни Донецького аеропорту й пофотографувати там. Вірить, що після нашої перемоги в аеропорту буде створено меморіал.
Фотовиставка буде експонуватися до 28 лютого включно за адресою: вул. Госпітальна, 24А, у приміщенні Музею "Київська Фортеця".KиевVласть
Слова “націоналізм” сьогодні деякі побоюються, асоціюючи його з радикалізмом. Проте чіткий поділ на “партнерів” та “ворогів” України конче необхідний, щоб об’єднати людей. На думку кандидата на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслана Кошулинського, українцям треба дати зрозуміти, що україноцентризм - це у першу чергу турбота про своє і своїх, а потім захист від “чужих”.
Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
На думку Кошулинського, влада не робить того, що має за своїм положенням, а до того ж не робить чіткого поділу на “своїх” і “чужих”, тим самим не захищаючи інтереси своїх громадян і у першу чергу - свого товаровиробника.
“Патріотизм, як кажуть військові, - це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником.
Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти.
Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені.
Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні.
Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону”.
Це питання, вважає кандидат, напряму пов’язане із питанням зі східним регіоном України, де владу люди не сприймають серйозно саме через відсутність чіткої диференціації та позиції.
“Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади.
Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором.
Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти…
Не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися”.
Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно”
Фото: KV
KиевVласть
12 лютого 2019 року відбулася зустріч єдиного кандидата на посаду Президента України від націоналістичних сил Руслана Кошулинського з жителями Бучі. Захід відбувся за участи голови фракції ВО “Свобода” в Київській обласній раді, голови обласної організації ВО “Свобода” Ігоря Сабія та місцевих активістів-свободівців.
Про це KV стало відомо з повідомлення на сайті ВО "Свобода".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Кандидат-націоналіст представив передвиборчу програму та відповів на численні запитання присутніх. “Перш за все потрібно встановити справедливий мир в Україні. Важливий чинник – це ідеологія. Чинна влада дозволяє собі під час воєнного стану закордонний відпочинок, проведення фестів, а тим часом на Донбасі ворог продовжує ідеологічну антиукраїнську пропаганду. В таких умовах навряд чи можна розраховувати на наближення нашої перемоги”, – наголосив Руслан Кошулинський.
Читайте: Руслан Кошулинський провів зустрічі у Володарці, Тетієві та Ставищі
Фото: прес-служба ВО "Свобода"
KиевVласть
Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню.
KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок?
Руслан Кошулинський: Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори.
KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури?
Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю.
KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності?
Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри.
На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї.
На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б.
KV: Яку люстрацію пропонуєте ви?
Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану.
KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити?
Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого.
KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко.
Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника?
KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування?
Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..
Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати.
Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет.
Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів.
KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону.
Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми.
А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає.
Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку. Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців.
KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація, але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція?
Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців.
Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи.
Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися.
KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут?
Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це.
За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном.
Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови.
В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців.
Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця.
І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна.
Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок.
KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави.
Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ.
На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф.
У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств.
До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам?
KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові?
Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати.
Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте.
Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту.
KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву?
Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, - це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником.
Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі.
Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара.
KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє?
Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти.
Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені.
Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні.
KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів?
Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна?
Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину...
Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку.
KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку?
Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності.
KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом?
Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери.
Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група.
Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський.
KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини...
Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би.
Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре.
KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни?
Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону.
Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади.
Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором.
Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти…
Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися.
KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України?
Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди.
Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави.
Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ.
І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.
А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії.
Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті.
KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ?
Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання.
KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають?
Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков...
Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше.
П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2.
Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання.
KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща?
Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви.
KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово?
Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого.
В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”.
Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє.
KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди?
Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть
Розвиток волонтерського руху - це найкраще, що сталося в Україні за останній час. Не маючи вікових обмежень, він із небувалим розмахом підняв хвилю доброчинства, котра й до сьогодні не вщухла. Волонтери допомагатимуть до тих пір, поки в їхній допомозі буде необхідність. А вона була, є, і, впевнений, буде. Бо ніколи не буває зайвою увага, турбота, підтримка - як матеріальна, так і моральна.
Із початком військового протистояння на Донбасі разом із армією піднявся народ. І хоча влада не визнавала того факту, що саме завдяки волонтерам Збройні Сили України стали непереможними, ми знаємо - саме народ забезпечував і забезпечує своїх захисників усім необхідним, бо громадянська активність зросла в рази. Волонтери миттєво реагували на заклик про допомогу бійцям у зоні АТО, пораненим у госпіталях, сім'ям військовослужбовців.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
У Таращанському районі, що на півдні Київщини, працює більше десятка волонтерських груп. Однією з перших, ще в грудні 2014 року, розпочали свою діяльність вправні господині з села Петрівське. Вони готують партії сухих борщових наборів для бійців зони АТО. І ця діяльність для них - не термінове завдання, а невідкладна робота й посильна допомога, яка приносить задоволення, адже все - заради перемоги. Поштовхом став лист-звернення волонтерської групи з Білої Церкви з проханням допомогти теплими речами, сушеною продукцією та продуктами харчування, котрий зачитали зі сцени під час святкування Дня села. Не залишились петрівчани байдужими, адже й сільські хлопці теж захищають Україну від ворога. Так і створилась волонтерська група, організована місцевими активістами Миколою Кошманом та Раїсою Воскресенською. До речі, збирали волонтери й кошти для бійців. Зі слів Миколи Івановича, найчастіше вони витрачаються на медикаменти для воїнів, закупівлю лимонів, кави, цигарок та яблук. Також на томатну пасту та пакувальні пакети (адже до кожного борщового набору додавали по три тюбики томатної пасти).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Нашим бійцям потрібно допомогти не тільки продуктами, а й звести до мінімуму час на приготування перших гарячих страв. Тому й трудяться жіночки у так званій кухарській бригаді”, - каже Микола Кошман.
- Якщо ми сьогодні не нагодуємо свою армію, то завтра доведеться годувати чужу, армію російського агресора. Хіба не так? - приєднується до розмови Раїса Воскресенська, - Перші партії продукції робили зі своєї сировини. Жителі села давали хто що міг. Рецепти перших наборів знайшли в Інтернеті, уже в подальшій роботі самі їх вдосконалювали. До кожного набору додається у пакетику український часник. Сушимо продукцію хто як може: у кого вдома є сушарки — у них, решта - на лежанках. У перші партії наборів у ящики поклали листи з побажаннями солдатам і написали номери своїх мобільних телефонів, щоб хлопці звідти подзвонили й повідомили, чи дійшли до них набори, чи смачні. Воїни телефонували, щиро дякували.
Готують вправні жіночки ще й засмажку для супу чи каші. До речі, такий сухий борщ “Петрівський” вариться всього 20 хвилин. Господині самі перевіряли. Ще й рецептом поділилися. Може, ще хтось захоче долучитися до цієї справи. Отже: до одного сухого борщового набору входить 200 грамів сушеної картоплі, суха зелень, 150 грамів сушеної капусти, 100 - сухого бурячка, 50 - сушеної моркви, перець, лавровий лист, 3 пачки томатної пасти (додається до набору), 140 грамів засмажки (цибуля, жир). І в кожен пакетик - прохання й побажання повертатися живими!
Окрім борщових наборів, петрівчанки ще готують для бійців цілющі сухі чаї під назвою “Український садочок” із гілочок вишні, малини, смородини тощо. Окремо — сушену м'яту, липу, навіть лікарські трави. Заготовки для чаїв роблять батько та син Анатолій і Віталій Ковальчуки. Усе це - і борщові набори, і чаї - пакують у Петрівському сільському клубі, яким керує Лариса Андрусенко, одна з майстринь “кулінарної бригади”.
“Такі набори”, - кажуть жіночки, - не є конкретною адресною допомогою. На Сході вони потрапляють у різні бригади, головне - до наших українських захисників. Уперше їх передали нашим бійцям через учасників гурту “Побратими”, які часто їздять на Схід із концертами”.
Ініціативна група тісно співпрацює з ГО “Барикада Таращанщини” (керівник - Серій Бараненко), яка забезпечує петрівчанок необхідними продуктами для виготовлення наборів. Також під час розмови петрівські вправні господині згадали добрим словом патріотів, які дали кошти на закупівлю томатної пасти до наборів й на 300 кг капусти – це і окремі мешканці села, й власники магазинів, і, навіть, релігійна організація. У двох сільських магазинах стоять скриньки, у них небайдужі жителі Петрівського залишають гроші на такі потреби. Щонайкращі слова подяки звучали з вуст членів ініціативної групи на адресу матері бійця з села Велика Березянка, який загинув у зоні АТО (вона в'яже теплі шкарпетки для бійців), та жінок, які торгують молочними продуктами на ринку: вони передали домашнє згущене молоко, сметану й сир для воїнів ( господині приготували вареники, налисники, смачнючі пироги й відправили їх захисникам у зону АТО).
“Вони нас захищають там, на Сході. А ми їм допомагаємо звідси. Стараємось. Знаємо: разом - впораємось. На землі українській буде мир, бо прагнемо до нього всі разом”, - кажуть петрівські жінки.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
“Любити і допомагати” - девіз усіх тих, хто не може залишатися осторонь людей, які потребують підтримки. Майдан, війна на Сході України зорганізували звичайних людей і за короткий час навчили їх бути волонтерами. Тими, хто взуває, одягає, екіпірує, годує українських військових, а найголовніше - не дає їм зневіритися. Такими є й герої моєї розповіді. Саме такі люди рухають країну вперед.
KиевVласть
Питання запровадження воєнного стану в країні назріло давно. Починаючи з 2014 року, після анексії Криму, Ілловайська, Дебальцева, Донецького аеропорту. Вчорашнє захоплення українських суден в нейтральних водах Приазов’я стало останньою крапкою. Я підтримаю запровадження воєнного стану.
Але є серйозне питання щодо:
- Перше - доцільності обмеження деяких прав та свобод громадян як базових демократичних стандартів. Потураються природні, основоположні та невід'ємні права людини;
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Друге - доцільності дії закону по всій території України.
Я буду наполягати на дискусії щодо обмеження прав та свобод громадян як фундаментального питання демократії, права приватної власності, свободи слова і думки.
Нагадаю лише кілька пунктів Закону України “Про правовий режим воєнного стану” щодо заходів, які можуть здійснювати органи влади:
1) використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їхньої роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю;
2) примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об’єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка;
3) запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;
4) встановлювати особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
5) перевіряти документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України;
6) забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів;
7) встановлювати заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
8) регулювати роботу підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації, а також використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення; забороняти роботу приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі;
9) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян телекомунікаційне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв’язку;
10) усувати з посад керівників підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними визначених цим Законом обов’язків та призначати виконувачів обов’язків керівників зазначених підприємств, установ і організацій.
Ми повинні спочатку захистити наших громадян всередині держави, а потім розібратися з зовнішнім ворогом.
Ярослав Москаленко, парламентар, голова МДО "Київщина"KиевVласть
18 листопада в Києві на президентських праймеріз укропівці столиці, Київщини та Криму віддали більшість голосів народному депутату України Олександру Шевченку. Загалом Олександр Шевченко здобув перемоги в 24 із 26 регіонів, тож представлятиме УКРОП на президентських виборах у березні 2019 року. Однопартійці вірять, що саме Шевченко зможе змінити постмайданівську країну, яка з кожним днем котиться до соціально-економічної прірви.
Кандидат від народу
Партія УКРОП першою серед політичних сил України наважилася організувати публічні президентські праймеріз. Укропівці переконані: обирати кандидата кулуарно серед ставлеників партійної верхівки - недемократично. Його особистість має викристалізовуватися завдяки конкурентній боротьбі в партійному середовищі.
Кандидат має пройти нелегке випробування - низку зустрічей із представниками партії та її прихильниками в усіх областях. Кандидат має переконати їх, що саме він достойний піти на вибори президента, що саме йому під силу змінити постмайданівську країну, вивести її з економічного та соціального піке, до якого вона потрапила через недолуге правління олігархічної влади на чолі з Петром Порошенком.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За два місяці претенденти - Олександр Шевченко, Ірина Головатенко та Оксана Тунік-Фриз - побували у різних куточках України, об’їздили десятки населених пунктів, зустрілися з десятками тисяч людей. Прямий діалог допоміг виявити больові точки - ті проблеми, які хвилюють населення, фактично обкрадене чинною владою за допомогою різних злочинних схем.
Повернути кошти корупціонерів
Прикро, що наша країна, яка має потужний потенціал, опинилася на порозі прірви - боргової кредитної ями. Адже наступного року доведеться повертати зовнішні запозичення на сумму в понад 145 млрд гривень. Тим паче, в іноземній валюті, яку отримуємо за рахунок реалізації товарів чи інших ресурсів за кордон, і яка так важко повертається в Україну, оскільки осідає на рахунках наших олігархів у офшорних банках.
Олександр Шевченко упевнений, що тих грошей, які накрали українські корупціонери-можновладці, вистачить для того, щоби покрити всі фінансові зобов’язання країни перед Міжнародним валютним фондом. Якщо він стане президентом, то щонайперше сяде за стіл переговорів із керівництвом МВФ. І його вимогою буде повернення коштів корупціонерів, які 27 років грабували Україну, розсовуючи кредити по кишенях. Адже за цей час прості люди краще жити не стали, а олігархи від влади накопичили неймовірні статки.
Шевченко - не Порошенко
“Завдяки зустрічам із людьми в рамках праймеріз я отримав великий досвід: щоби тебе розуміли - треба говорити про прості речі, які турбують практично кожного з нас, не обіцяти те, чого не збираєшся виконувати. І я ним скористаюся, щоб довести народу: Шевченко - це не Порошенко”, - зазначив Олександр Шевченко.
За його словами, він десятки років чесно вибудовував свій бізнес і не має жодного цента в офшорах, він безцільно не накопичує кошти, а віддає перевагу інвестуванню в рідну країну.
Завдяки зусиллям однодумців з’явився чудовий гірськолижний комплекс “Буковель”, за сім років чи не найдепресивніший регіон України перетворився на одне з найбільш відвідуваних у Східній Європі місць відпочинку. Там пройшли лікування та реабілітацію більше тисячі солдатів - учасників російсько-української війни, 3200 дітей з діагнозом ДЦП, аутизм та вадами опорно-рухового апарату, безкоштовно оздоровилися 8 тис. пенсіонерів.
Крім того, команда Олександра Шевченка створила Центр військової підготовки та інформації, а також регулярно підтримує медичні заклади, спортивні та культурні проекти.
Країна гідності й правди
Особливий напрямок програми Олександра Шевченка, що має назву “Країна гідності й правди”, - агресивна та систематична боротьба з корупцією, яка роз’їдає нашу державу. Саме це допоможе Україні завоювати повагу в світі та забезпечити гідні умови життя для всіх українців.
Ще одне ключове завдання програми - створення сильної держави, яка зможе уникнути “великої” війни, однак поверне анексований Крим і окуповані ворогом території на сході країни.
Третій із важливих кроків - подолання бюрократії на всіх рівнях і побудова “простої” країни, де люди сумлінно сплачуватимуть податки. Необхідно налаштувати розвиток економіки, завдяки чому людина сплачуватиме консолідовано за всі види комунальних послуг - тепло, газ, електроенергію, воду - не більше 30% від її доходів.
Нам необхідно відновлювати довіру до держави. У людини має бути впевненість у майбутньому. А її дають гідна заробітна плата, пенсія, належне соціальне забезпечення, можливість дбати про своє здоров’я, спроможність дати освіту власним дітям. На жаль, реформи, які наразі нібито впроваджуються в Україні, виглядають звичайною імітацією.
Адже ми на власні очі бачимо, що у нас реально відбувається. Низькі прибутки та тиск чиновників спонукають українців згортати власний малий та середній бізнес, кидати тут роботу та шукати щастя в інших країнах.
Псевдореформи розвалюють економіку, медицину, освіту, правоохоронну систему. Чергове підвищення вартості газу болісно вдарить по кишенях наших співвітчизників. Час змінювати країну, щоби остаточної її не втратити.
Закон один для всіх
Олександр Шевченко переконаний, що Петро Порошенко та його оточення не зацікавленні у швидкому закінченні війни, яка точиться на сході. Адже на крові робиться злочинний бізнес, відмиваються шалені кошти, а також випрошуються кредитні запозичення. Лише за формулою “Роттердам+” в українців вкрали 35 млрд гривень. Завдяки блокуванню патріоти перекрили надходження цього вугілля з ОРДЛО.
“Якщо отримаю президентські повноваження, то видам розпорядження, аби нікого зі злочинців або ж підозрюваних у злочинній діяльності не випускали за межі України. Закон має бути один для всіх. Зроблю усе можливе, щоби налагодити чітку роботу правоохоронної системи. Необхідно вжити заходів, щоби світова спільнота нам повірила. Зокрема й щодо стосунків із Росією. З одного боку, накладаються санкції, а з іншого - ми торгуємо з цією країною. У першу чергу варто розірвати дипломатичні та будь-які інші стосунки з агресором”, - переконаний Олександр Шевченко.
Побудувати привабливу Україну
Олександр Шевченко наголосив, що перед нами стоїть непросте завдання - побудувати привабливу в економічному та соціальному плані Україну, до якої не лише приєднаються наші втрачені території, а й матимуть інтерес європейські країни.
Український народ мусить об’єднатися, незалежно від віросповідання, відмінності поглядів та переконань, заради цієї спільної мети. Слід збудувати країну, звідки люди не виїжджатимуть, а в яку інвестуватимуть. Країну, де вони почуватимуться справжніми господарями, а не рабами, на яких нас перетворила злочинна влада.
У справедливому суспільстві за 3-5 років Україна обернеться на справжнього європейського лідера в різних галузях, адже для цього є належний потенціал. Головне - не залишатися байдужими, власними зусиллями змінювати рідну країну на краще. А насамперед — треба зробити правильний вибір, від якого залежить наше майбутнє процвітання.
Читайте: Укроповцы столицы, Киевщины и Крыма поддержали Александра Шевченко на президентских праймериз партии
Фото: надано прес-службою УКРОПуKиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0006
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:14:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 7
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:14:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0003
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145050', '144900', '144903')
ORDER BY `published` DESC
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:14:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0007
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.6375
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:14:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 4120, 10
0.0021
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('75195', '75119', '74738', '74127', '73966', '73680', '73605', '70999', '70782', '70568')
0.6072
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:14:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)