Період з 2014 по 2018 рік Олександр Третьяков називає найскладнішим за всю історію країни. Сьогодні війна для нас — повсякденна реальність. Україна не була готова до неї, проте ми змогли згуртуватися і стримати надзвичайно сильного та небезпечного супротивника, який до війни добре підготувався. Тримаючи оборону на Сході, українська держава зуміла провести цілу низку важливих реформ, які визначили майбутнє України на багато років та навіть десятиліть. Все це попри постійну протидію з боку Росії не лише на військовому, а й на дипломатичному, інформаційному, політичному фронтах. Про те, що вдалося зробити за чотири роки роботи в парламенті, які ще завдання стоять перед країною і про шляхи їх вирішення – в інтерв’ю з головою парламентського Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю Олександром Третьяковим. KV: Громадська мережа “Опора” назвала вас одним з найбільш ефективних голів Комітетів Верховної Ради – понад третину з поданих вами законопроектів було прийнято парламентом. Олександр Третьяков: Рішення балотуватись до Верховної Ради в 2014 році для мене стало своєрідним іспитом, який я вирішив влаштувати сам собі. Адже пішов на вибори по мажоритарному виборчому округу, де люди голосували безпосередньо за кандидата, а не за партію. Перед цим радився з багатьма мешканцями Святошинського району, вивчав існуючі проблеми, зважував власний досвід і знання. Я знав, що для мене це буде непростий іспит, але зважився на нього. І дуже вдячний мешканцям Святошинського району, які віддали за мене свій голос. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Також вдячний і тим, хто за мене не голосував. Рішення цих виборців також стало для мене величезним стимулом і мотивацією працювати більше. Вважаю, що результати є,  їх можна побачити у тому числі в згаданому вами рейтингу.  Але найважливіше, що за прийнятими законопроектами стоять реальні люди, реальні ветерани, члени їхніх сімей, яким були дуже потрібні ці законопроекти. Україна - це Європа  KV: Ви завжди виступали з патріотичних та проєвропейських позицій. Однак, чи вважаєте правильним фіксувати рух до Європи та НАТО у Конституцію? Олександр Третьяков: Рух до Європи для оновленої України розпочався з підписання Угоди про асоціацію. Пам’ятаю, як восени 2013 року у складі Громадянської ініціативи “Третя Українська Республіка” ми одними з перших розпочали просвітницьку кампанію на тему переваг асоціації з ЄС. А коли Янукович відмовився підписувати угоду, відстояли наші переконання на Євромайдані. Починаючи з осені 2014 року, вже після підписання і політичної, і економічної частин Угоди про асоціацію, перед українським парламентом постало головне завдання - приведення українського законодавства у відповідність до європейських норм. Одним з результатів цієї роботи є в тому числі надання Україні безвізового режиму, завдяки якому українці змогли відчути зближення з Європою на власному досвіді. Станом на початок вересня цього року, 1 мільйон 290 тисяч українців змогли відвідати Європу без віз. Заради отримання позитивного рішення Європейського парламенту щодо безвізу Україна ухвалила низку законів, зокрема, щодо електронного декларування чиновниками їхніх статків. Олександр Третьяков під час акції Громадянської ініціативи “Третя українська республіка” на підтримку євроасоціації України. Осінь 2013-го Безумовно, одним із найважливіших завдань в контексті євроінтеграції має стати закріплення прагнення нашої держави до ЄС та НАТО в Основному Законі України. Ми маємо зафіксувати ці стратегічні напрямки у преамбулі до Конституції. Це стане своєрідною страховкою від зміни зовнішньополітичного курсу майбутніми керманичами держави. Перший крок ми вже зробили — парламент ухвалив рішення про включення відповідного законопроекту до порядку денного 9-ї сесії та передачі проекту закону до Конституційного Суду. За це проголосував 321 народний депутат. Відповідні зміни до Конституції Верховна Рада планує ухвалити на початку 2019 року. Соціальний захист ветеранів - справа честі для держави KV: Як ви обирали напрямок роботи в парламенті? Чому саме Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю? Олександр Третьяков: Відповідь на це питання я дав собі ще до того, як восени 2014 року дізнався результати виборів. Один з моїх життєвих принципів — працювати там, де можу бути корисним, де можу реалізувати найбільшу кількість ініціатив, необхідних державі та співгромадянам. Україна у стані війни, а сам я за професією військовий. Тому для мене було логічним взятися за цю ланку роботи та очолити Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю. З перших днів роботи одним з ключових завдань нашого Комітету стало законодавче регулювання системи соціального захисту учасників війни на сході України та постраждалих учасників Революції Гідності. У 2014-2015 роках нам з колегами по комітету довелося створювати цю систему фактично з нуля. Тепер ми постійно працюємо над її удосконаленням. За чотири роки ми розробили та провели через парламент десятки необхідних законодавчих ініціатив, які забезпечують дотримання соціальної справедливості та надають людям відповідні державні соціальні гарантії. Сьогодні обов’язок держави — захистити наших захисників. І так само — рідних тих, хто не повернувся. KV: Які свої законодавчі ініціативи ви вважаєте ключовими? Олександр Третьяков: На сьогодні можу говорити про декілька законопроектів, які стали законами і вже працюють. По-перше, вже повністю врегульовано надання статусу учасника бойових дій учасникам АТО. Особливо відзначу той факт, що надано право на отримання статусу учасника бойових дій добровольцям. Тепер всі постраждалі добровольці, навіть з нелегалізованих батальйонів, отримають статус інваліда війни, а на сім’ї загиблих будуть поширюватися належні державні послуги та пільги. Також передбачено, що цивільні особи, які брали участь в АТО, мають право на встановлення статусу учасника війни, а не статусу учасника бойових дій, як було раніше. Це справедливе і логічне рішення, адже дозволяє диференціювати і не змішувати учасників бойових дій та цивільних осіб, які безпосередньо до бойових дій не мали жодного відношення. Це викорінить зловживання та дозволить зменшити навантаження на бюджет та не дозволить звертатися за пільгами тим, для кого вони не передбачені законодавством. Додам, що у разі загибелі під час участі в АТО сім’ям цих осіб надано право отримати відповідний статус сім’ї загиблого ветерана. До речі, постраждалі волонтери також отримають статус інваліда війни. За ці ініціативи я хотів би окремо подякувати громадським організаціям, волонтерам, добровольцям, депутатам, які брали участь в розробці цього надважливого закону. KV: Чи вдалося вирішити питання з “повторним” медоглядом, коли ветерани без кінцівок змушені були періодично підтверджувати свою інвалідність? Олександр Третьяков: Це була принизлива процедура і абсолютний нонсенс. Ми врегулювали це питання законодавчо. Тепер особам, які внаслідок поранення або захворювання, отриманих під час участі в антитерористичній операції, дістали ушкодження, які призвели до необоротної втрати кінцівок, іншого органу або повної втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється безстроково. На цей закон чекали тисячі військових та їхніх сімей. KV: Чи правильно буде сказати, що робота Комітету здебільшого зосереджена на проблемах ветеранів АТО? Олександр Третьяков: Робота з ветеранами АТО і законодавче забезпечення цього напрямку – дуже важливі, але ми не забуваємо і про інші категорії населення. Ще один важливий законодавчий крок - врегулювання виплат допомоги людям з інвалідністю з дитинства. Ми усунули несправедливість та передбачили, що розмір соціальної допомоги людям з інвалідністю найтяжчої категорії (з дитинства І групи підгрупи А) не буде урізатися після досягнення ними 18 років. Важливо і те, що ми надали соціальні гарантії родинам Небесної Сотні, встановивши, що на сім’ї осіб, які загинули або померли внаслідок участі у Революції Гідності, поширюються норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що надає право на відповідні соціальні гарантії. Загалом ми опікуємось усіма категоріями учасників бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни та їхніми дітьми. Постановами, розробленими нашим Комітетом, надано право на державну підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах усім категоріям учасників бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та їхнім дітям, які не досягли 23-річного віку. Підтримка надається у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, пільгових кредитів для здобуття освіти, соціальної стипендії, безоплатного забезпечення підручниками, безоплатного доступу до мережі Інтернет, а також безоплатного проживання в гуртожитку. Мінветеранів - приклад успішної співпраці держави й громадського суспільства KV: Напевне, найважливішою вашою ініціативою і головним проектом стало створення Міністерства у справах ветеранів? Олександр Третьяков: Ідея створення такого міністерства виникла у мене під час парламентських слухань на тему “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи” восени 2016 року. Ми довго працювали над моделлю майбутнього міністерства: вивчали закордонний досвід, консультувалися з юристами, волонтерами, ветеранами. Я твердо переконаний, що ми маємо створити не чергового бюрократичного монстра, а державну установу нового типу, у якій будуть повноваження та можливості для комплексного вирішення всіх проблем ветеранів. Адже більшість проблем виникають через відсутність розумної системи управління та інформування. Люди часто просто не знають, у яку з понад 20 інстанцій звернутися, щоб отримати належні послуги. Отже, наявність відповідального державного органу, який має забезпечити роботу з ветеранами за принципом “єдиного вікна”, має вирішити більшість існуючих проблем. Олександр Третьяков під час парламентських слухань “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи” Ми довго йшли до цього і можу з гордістю повідомити, що нарешті ми маємо Міністра у справах ветеранів. 22 листопада Верховна Рада погодила на цю посаду Ірину Фріз. До початку роботи Мінветеранів ще треба пройти певний шлях. Але призначення міністра означає, що вже має стартувати процес створення майбутнього держоргану, який вирішуватиме проблеми ветеранів. Всі напрацювання для цього є. До речі, протягом року не раз доводилось чути інсинуації, що, мовляв, Третьяков створює міністерство “під себе”. Я не звертав на це уваги, бо моя мотивація у тому, щоб наші ветерани, наші захисники отримали ту увагу з боку держави, на яку вони заслуговують, проливаючи кров та ризикуючи життям на фронті. Я і надалі допомагатиму створенню ефективної, за кращими міжнародними зразками, системи соцзахисту наших ветеранів. Вважаю це своїм обов'язком, як політика та громадянина. KV: Багато  експертів та наших закордонних партнерів називали створення міністерства найуспішнішим прикладом співпраці держави і громадянського суспільства. Олександр Третьяков: З самого початку я розумів, що створення Міністерства у справах ветеранів неможливе без залучення самих ветеранів та представників громадськості — у першу чергу правозахисників, які опікуються питаннями юридичного захисту ветеранів. Саме тому у березні цього року на базі комітету було утворено Робочу групу зі створення Міністерства у справах ветеранів. До складу робочої групи було залучено представників громадських організацій. Понад 100 людей висловили намір долучитися до роботи. Я впевнений, що це буде ефективне міністерство лише в тому випадку, якщо там будуть працювати самі ветерани АТО. І щоб реалізувати цю ідею, ми ініціювали створення курсів підвищення кваліфікації та підготовки ветеранів війни та учасників АТО до державної служби “З фронту до міністерства”.  Курси пройшли у Національній академії державного управління при Президентові України, і навчанням ветеранів опікувалися найкращі викладачі академії. Станом на 1 жовтня 2018 року сертифікати отримали 100 ветеранів з 11 областей України, які, повернувшись до мирного життя, вирішили присвятити себе держслужбі, в тому числі у Міністерстві у справах ветеранів. Ветерани сплачували лише 30% вартості навчання. Решту 70% профінансовано коштами донорської допомоги благодійної організації “Фонд Олександра Третьякова”. Парламентські пріоритети KV: Які напрямки роботи Верховної Ради на сьогодні вважаєте головними? Олександр Третьяков: Держава в стані війни, отже, вважаю, що нашим пріоритетом має бути модернізація збройних сил. Для успішної протидії викликам сучасного світу Україна має бути здатною подбати про власну безпеку. За ці чотири роки ми фактично підняли армію з руїн та впевнено крокуємо до побудови професійної сучасної армії. Хоча сьогодні ще немає можливості повністю відмовитися від призову, прийнято закон, який робить його більш цивілізованим. Щороку збільшується військовий бюджет. Збройні сили отримують сучасне озброєння не лише завдяки міжнародним партнерам, а й виготовлене на вітчизняних підприємствах. Завдяки військовому замовленню в державі розпочалося відновлення високотехнологічного виробництва. Другий пріоритет - сучасна освіта. Протягом років незалежності Україна дотримувалася старої радянської моделі освіти. Поодинокі реформи не встигали за вимогами світу, який стрімко змінюється. Розпочата у 2017 році реформа ставить перед державною системою освіти ключову мету — навчати людей знань та компетенцій, які дійсно стануть їм у пригоді в майбутньому. Ну, і нарешті я вважаю, що успіх країни неможливий без сильного місцевого самоврядування. Адже рішення щодо розбудови інфраструктури, підтримки місцевих виробників, забезпечення матеріально-технічної бази закладів освіти та медицини мають ухвалюватися на місцях із глибоким розумінням проблематики. Для забезпечення можливостей розвитку регіонів було зроблено логічний крок — повноваження та ресурси були передані тим, хто найкраще може їх застосувати — місцевим громадам. І за останніми даними,  37% мешканців об’єднаних територіальних громад вже відчули підвищення якості життя. Завдяки цій реформі Київ також отримав нові можливості для розвитку. Завдяки бюджетній децентралізації 60% податку на доходи фізичних осіб залишаються в Києві. З самого початку цієї каденції у парламенті я послідовно відстоював позицію щодо того, що 3/4 надходжень від податку з доходів фізичних осіб мають залишатися у бюджеті Києва. У 2016 році такі норми було впроваджено урядом. Вважаю, що мету щодо розширення фінансової самостійності столиці було досягнуто. Благодійність KV: Відомо, що ви також займаєтеся благодійністю. В яких напрямках скеровуєте допомогу? Олександр Третьяков: Як голова Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю, у своїй практиці я неодноразово стикався з випадками, коли державні інститути або не здатні вирішити проблему людини, або свідомо саботують її вирішення. Зміна системи потребує часу, а допомогти людині потрібно вже сьогодні. Для таких випадків ми з командою створили Фонд Олександра Третьякова. Основні пріоритети роботи фонду — допомога ветеранам та членам їхніх родин, людям з інвалідністю та киянам, які проживають у Святошинському районі, в якому знаходиться мій виборчий округ. Серед проектів фонду — освітні програми для учасників війни на сході України, конференції та інші заходи для ветеранів та їх громадських організацій, забезпечення людей з інвалідністю необхідними медикаментами та засобами реабілітації, матеріально-технічне забезпечення закладів освіти Святошинського району, допомога у реалізації культурних ініціатив тощо. Так, наприклад, за сприяння Фонду Олександра Третьякова 22-23 серпня 2018 року в Києві у “Мистецькому арсеналі” відбувся міжнародний форум волонтерів і ветеранів “Там, де ми — там Україна”, який зібрав представників більше 100 українських волонтерських організацій та спілок ветеранів. У форумі також взяли участь Президент України Петро Порошенко, посол США в Україні Марі Йованович, представники міжнародних організацій. Основною метою заходу стало налагодження стосунків між громадськими організаціями та державою в питаннях соціального захисту ветеранів та членів їхніх родин. Розвиток Святошинського району KV: Давайте поговоримо про Святошинський район, від якого ви обрані до парламенту. Що вдалося зробити і що не вдалося? Олександр Третьяков: Коли я говорю про результати децентралізації, я в першу чергу спираюся на досвід столиці і свого округу. Як народний депутат докладаю усіх зусиль, щоб домогтися необхідних обсягів фінансування розвитку Святошинського району з державного та міського бюджетів. Найактуальніші проекти ми визначаємо у тісній співпраці з районною адміністрацією та завдяки постійному діалогу з мешканцями через громадські приймальні. Завдяки злагодженій та системній роботі в районі вже понад три роки зберігається тенденція сталого зростання. Святошин — один з лідерів розвитку серед районів столиці. За оцінкою Київської міської державної адміністрації, він посів 4-те місце за успішністю роботи за результатами 2017-го року. З 2015 по 2017 рік щорічно збільшувалося фінансування з міського бюджету. Окремі важливі проекти та програми, не передбачені у міському бюджеті, фінансуються за рахунок додаткового фінансування (субвенції) з державного та міського бюджетів, яке може надаватися на запит депутата від відповідного мажоритарного округу. У 2015 році з державного бюджету було виділено 5 млн. грн. У 2016 році — 17 млн. грн. цільової субвенції, у 2017-му - 20 млн. грн. Цього року з державного бюджету було виділено 10 млн. грн.. та, за моїм зверненням до Київського міського голови Віталія Кличка, збільшено фінансування району з міського бюджету ще більше ніж на 40 млн. грн. Завдяки цьому ми змогли зберегти темпи розвитку і розбудови інфраструктури району. KV: Як конкретно витрачаються гроші, що виділяються району через субвенції? Олександр Третьяков: Для прикладу, цього року для початкових класів шкіл були придбані мультимедійні дошки, обладнано комп’ютерні класи, зроблено капітальні ремонти в школах та садочках, придбано снігоприбиральну техніку.  Окремо можу виділити заходи з енергоефективності. Цей напрямок в районі реалізується вже третій рік поспіль. Утеплюються заклади освіти, заклади охорони здоров’я. На ремонти останніх, до речі, також було витрачено гроші з цільової субвенції. Також цьогоріч після реконструкції було відкрито кінотеатр “Лейпциг”. Це, до речі, один з найстаріших комунальних кінотеатрів. Завдяки його реконструкції нам вдалося відродити осередок культури в районі. Святошин - лідер з розвитку освітньої інфраструктури KV: Якщо говорити про освітню інфраструктуру, то як змінилась ситуація з чергами в дитсадочки та перші класи шкіл? Олександр Третьяков: З 2015 року вдвічі скоротилася черга до дитячих садочків. За підсумками 2017 року, створено 450 місць для дітей від 2 до 6 років у дитячих навчальних закладах. Це найбільший показник за останні 5 років. Відновлено роботу двох садочків: ДНЗ №179 та №266 “Бджілка”, які не працювали або приміщення яких використовувались не за призначенням. Відновлено або створено додаткові групи у низці закладів. Цього року Святошинський район посів друге місце у Києві за темпами розбудови освітньої інфраструктури. За останні чотири роки в освітню галузь району інвестовано понад 300 млн. грн. Район посідає друге місце за темпами впровадження програми “Нова українська школа”. Не відстає і позашкільна освіта. Протягом останніх 2-х років створено 1000 нових місць в підліткових клубах району. Розвивається мистецька освіта: художня школа №5 та музична школа №22 отримали нові сучасні приміщення. Третій рік поспіль музичні школи району забезпечуються новими інструментами. Спорт, доступний кожному KV: Мешканці району кажуть про помітне зростання кількості спортивних майданчиків та стадіонів. Олександр Третьяков: Сьогодні в результаті нашої спільної роботи оновлено спортивну інфраструктуру у кожній другій школі. Лише у цьому році споруджуються 7 футбольних майданчиків зі штучним покриттям, яке відповідає професійним футбольним стандартам. 1 вересня 2018 відкрито найбільший у Києві пришкільний стадіон біля шкіл №254 та №223. Триває реконструкція стадіону “Темп”. Усього в районі — 22 сучасних футбольних поля. У 8 школах у 2018 році ремонтуються спортивні зали. Окрім цього, в рамках програми Київського міського голови встановлено 55 майданчиків Street Workout. Завдяки цьому мешканці усіх мікрорайонів Святошина мають змогу безкоштовно займатися спортом неподалік від дому. У рамках проектів Громадського бюджету, ініційованих активістами моєї команди, на території 69 дитячих садочків та шкіл району встановлено сучасні спортивні майданчики. Надсучасний центр соціальних служб KV: Не можемо оминути увагою ще один важливий аспект для життя святошинців – соціальний захист. Ті, хто вже відвідав Центр соціальних служб, залишаються просто в захваті від рівня сервісу. Олександр Третьяков: Аналогів Центру соціальних служб Святошинського району, який діє з червня 2017 року, немає ані в Києві, ані загалом в Україні. Тут кияни мають можливість отримати близько 100 соціальних послуг в одній установі. При цьому — за європейськими стандартами. Це — оформлення субсидій, пільг, соціальних виплат, пенсій, забезпечення засобами реабілітації, санаторно–курортним лікуванням, заходи із соціального захисту від безробіття тощо. Центр надання соціальних послуг Святошинського району Середній час очікування в черзі становить 10–12 хвилин, середній час обслуговування одного відвідувача — 10–15 хвилин. За 2017 рік та дев’ять місяців 2018 року соціальні послуги у Центрі отримали понад 400 тисячі осіб. Програма енергоефективності KV: Болюче питання: стан житлового фонду. Чи можна його покращити? Олександр Третьяков: Питання, дійсно непросте. Нам дісталася спадщина масової радянської житлової забудови з усіма наслідками. Більшість будинків споруджено без урахування вимог щодо енергоефективності та комфорту повсякденного життя людини. У Святошині високий відсоток зношеності житлового фонду, порівняно з іншими районами. Два будинки з трьох потребують капітального ремонту. Втім, практика доводить, що сумлінна праця дозволяє зробити кожен куточок рідного міста затишним та зручним для життя. З 2015 року в районі відремонтовано майже 1000 об’єктів житлово-комунального господарства. Це — полагоджені дахи, комунікації та електричні мережі, замінені вікна, утеплені фасади та багато іншого. У районі з 2016 року реалізується програма з енергоефективності. У місцях загального користування встановлюється LED-освітлення та сутінкові реле. Завдяки програмі у 2017 році вдалося зменшити споживання та оплату електроенергії у 2,7 рази. Загалом 200 будинків району охоплено програмами з енергозбереження. KV: Що ще можна зробити, щоб життя мешканців району стало більш комфортним? Олександр Третьяков: У Святошинському районі сьогодні налічується понад 50 парків та скверів. Станом на 2018 рік, десята частина з них ремонтується та оновлюється. Відновлюється робота бюветів з питною водою. Станом на жовтень 2018 року, відновлено 4 бювети за адресами: вул. Наумова, 27, б-р Вернадського, 85, просп. Леся Курбаса, 6 (у парку “Інтернаціональний”), пров. Червонозаводський, 2/13 (проводяться планові ремонтні роботи). Триває будівництво нового бювету на вул. Бахмацькій та реконструкція бювету на розі б-ру Ромена Роллана та вул. Тулузи. Мешканці Святошинського району під час толоки у парку “Совки” Цього року розпочато реконструкцію найбільшого парку району — “Совки”. Перша черга робіт передбачає спорудження нової вхідної групи, будівництво нових дитячих ігрових зон, заміну лавок, покриття доріжок тощо. Загальна площа благоустрою становить 2,2 га. Роботи будуть завершені у 2019 році. KV: Яким чином ви визначаєте пріоритетність питань, які потребують вирішення? Олександр Третьяков: Усі ключові інфраструктурні проекти визначаються в діалозі з громадою. У Святошинському районі на постійній основі працюють 5 громадських приймалень. П’яту було відкрито у 2018 році за адресою вул. Кільцева дорога, 5-б. У приймальнях кияни можуть надати інформацію щодо проблем та потреб району — наприклад, які об’єкти потребуються негайного ремонту. Також, кожен, хто цього потребує, може записатися на прийом та проконсультуватися у юриста. Серед проблем, які турбують громадян, — оформлення спадщини, житлові питання, пенсії та соціальні виплати, земельні питання, призначення аліментів та багато інших. Окрім цього, регулярно проводжу прийоми громадян у Комітеті у справах ветеранів та осіб з інвалідністю як голова цього Комітету. За період VIII скликання Верховної Ради я отримав звернення від 35 000 осіб. Провів 188 особистих прийомів, під час яких поспілкувався з 920 громадянами. Фото: прес-служба Олександра Третьякова KиевVласть

Розвиток волонтерського руху - це найкраще, що сталося в Україні за останній час. Не маючи вікових обмежень, він із небувалим розмахом підняв хвилю доброчинства, котра й до сьогодні не вщухла. Волонтери допомагатимуть до тих пір, поки в їхній допомозі буде необхідність. А вона була, є, і, впевнений, буде.  Бо ніколи не буває зайвою увага, турбота, підтримка - як матеріальна, так і моральна. Із початком військового протистояння на Донбасі разом із армією піднявся народ. І хоча влада не визнавала того факту, що саме завдяки волонтерам Збройні Сили України стали непереможними, ми знаємо - саме народ забезпечував і забезпечує своїх захисників усім необхідним, бо громадянська активність зросла в рази. Волонтери миттєво реагували на заклик про допомогу бійцям у зоні АТО, пораненим у госпіталях, сім'ям військовослужбовців. Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” У Таращанському районі, що на півдні Київщини, працює більше десятка волонтерських груп. Однією з перших, ще в грудні 2014 року,  розпочали свою діяльність вправні господині  з села Петрівське. Вони готують партії сухих борщових наборів для бійців зони АТО. І ця діяльність для них - не термінове завдання, а невідкладна робота й посильна допомога, яка приносить задоволення, адже все - заради перемоги. Поштовхом став лист-звернення  волонтерської групи з Білої Церкви з проханням допомогти теплими речами, сушеною продукцією та продуктами харчування,  котрий зачитали зі сцени під час святкування Дня села. Не залишились петрівчани байдужими, адже й сільські хлопці теж захищають Україну від ворога. Так і створилась волонтерська група, організована місцевими активістами Миколою Кошманом та Раїсою Воскресенською. До речі, збирали волонтери й кошти для бійців. Зі слів Миколи Івановича, найчастіше вони витрачаються на медикаменти для воїнів, закупівлю лимонів, кави, цигарок та яблук. Також на томатну пасту та пакувальні пакети (адже до кожного борщового набору додавали по три тюбики томатної пасти).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Нашим бійцям потрібно допомогти не тільки продуктами, а й звести до мінімуму час на приготування перших гарячих страв. Тому й трудяться жіночки у так званій кухарській бригаді”, - каже Микола Кошман. - Якщо ми сьогодні не нагодуємо свою армію, то завтра доведеться годувати чужу, армію російського агресора. Хіба не так? - приєднується до розмови Раїса Воскресенська, -  Перші партії продукції робили зі своєї сировини. Жителі села давали хто що міг. Рецепти перших наборів знайшли в Інтернеті, уже в подальшій роботі самі їх вдосконалювали. До кожного набору додається у пакетику український часник. Сушимо продукцію хто як може: у кого вдома є сушарки — у них, решта - на лежанках. У перші партії наборів у ящики поклали листи з побажаннями солдатам і написали номери своїх мобільних телефонів, щоб хлопці звідти подзвонили й повідомили, чи дійшли до них набори, чи смачні. Воїни телефонували, щиро дякували. Готують вправні жіночки ще й засмажку для супу чи каші. До речі, такий сухий борщ “Петрівський” вариться всього 20 хвилин. Господині самі перевіряли. Ще й рецептом поділилися. Може, ще хтось захоче долучитися до цієї справи. Отже: до одного сухого борщового набору входить 200 грамів сушеної картоплі, суха зелень, 150 грамів сушеної капусти, 100 - сухого бурячка, 50 - сушеної моркви, перець, лавровий лист, 3 пачки томатної пасти (додається до набору), 140 грамів засмажки (цибуля, жир). І в кожен пакетик - прохання й побажання повертатися живими! Окрім борщових наборів, петрівчанки ще готують для бійців цілющі сухі чаї під назвою “Український садочок” із гілочок вишні, малини, смородини тощо. Окремо — сушену м'яту, липу, навіть лікарські трави. Заготовки для чаїв роблять батько та син Анатолій і Віталій Ковальчуки. Усе це - і борщові набори, і чаї - пакують у Петрівському сільському клубі, яким керує Лариса Андрусенко, одна з майстринь “кулінарної бригади”. “Такі набори”, - кажуть жіночки, -  не є конкретною адресною допомогою. На Сході вони потрапляють у різні бригади, головне - до наших українських захисників. Уперше їх передали нашим бійцям через учасників гурту “Побратими”, які часто їздять на Схід із концертами”. Ініціативна група тісно співпрацює  з ГО “Барикада Таращанщини” (керівник - Серій Бараненко), яка  забезпечує петрівчанок  необхідними продуктами для виготовлення наборів. Також під час розмови петрівські вправні господині згадали добрим словом патріотів, які дали кошти на закупівлю томатної пасти до наборів й на  300 кг капусти – це і окремі мешканці села, й власники магазинів, і, навіть, релігійна організація. У двох сільських магазинах стоять скриньки, у них небайдужі жителі Петрівського залишають гроші на такі потреби. Щонайкращі слова подяки звучали з вуст членів ініціативної групи на адресу матері бійця з села Велика Березянка, який загинув у зоні АТО (вона в'яже теплі шкарпетки для бійців), та жінок, які торгують молочними продуктами на ринку: вони передали домашнє згущене молоко, сметану й сир для воїнів ( господині приготували вареники,  налисники,  смачнючі  пироги  й відправили їх захисникам у зону АТО). “Вони нас захищають там, на Сході. А ми їм допомагаємо звідси. Стараємось. Знаємо: разом - впораємось. На землі українській буде мир, бо прагнемо до нього всі разом”, - кажуть  петрівські жінки. Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” “Любити і допомагати” - девіз усіх тих, хто не може залишатися осторонь людей, які потребують підтримки. Майдан, війна на Сході України зорганізували звичайних людей і за короткий час навчили їх бути волонтерами. Тими, хто взуває, одягає, екіпірує, годує українських військових, а найголовніше - не дає їм зневіритися. Такими є й герої моєї розповіді. Саме такі люди рухають країну вперед. KиевVласть

Проблема домашнього насильства неймовірно важлива навіть у світових масштабах. До поліції звертаються лише 10-15% постраждалих від такого насильства. На початку листопада у Фастові 51-річний чоловік через ревнощі викинув дружину з вікна четвертого поверху. За даними правоохоронців між подружжям на ґрунті ревнощів виникла сварка. Після рукоприкладства зіштовхнув дружину через вікно квартири, розташованої на четвертому поверсі житлового будинку. У результаті  завданих травм під час домашнього насильства жінка померла, а чоловікові загрожує позбавлення волі строком до 15 років. Згідно з законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" в Кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає покарання за даний вид насильства. Згідно ККУ "домашнє насильство" – умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо нинішнього чи колишнього чоловіка або дружину чи іншого родича, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілого. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За порушення закону загрожує покарання у вигляді 150-240 годин громадських робіт, арешт до 6 місяців, обмеження волі до 5 років, або позбавлення волі до 2 років. Київ став першим містом в Україні, де Міністерство юстиції в жовтні започаткувало ініціативу “Сімейні радники”. Це нова спільна ініціатива Мін’юсту, системи безоплатної правової допомоги та громадськості, спрямована на забезпечення захисту прав громадян у сфері сімейного права. Наразі потерпілі від домашнього насильства уже не залишаться сам на сам зі своїми проблемами. На захисті їхніх інтересів стоятимуть волонтери, які захищатимуть і надаватимуть їм необхідну допомогу. Це - комунікатори між людьми, які потребують допомоги, і тими інституціями, які забезпечують надання цієї допомоги, які самі раніше були в складних життєвих ситуаціях.  Вони - лідери суспільної думки у власній громаді, волонтери Міністерства юстиції, що допомагають громадянам, які потерпають від домашнього насильства, несплати аліментів та інших сімейних проблем. Також вони на місці з’ясовуватимуть ситуацію щодо кожного конкретного випадку й одразу розв’язуватимуть проблему, а не відкладатимуть питання подалі в шухляду. Тепер більше не буде замовчувань, а приказка типу “б’є - значить любить” відійде в минуле. Відтепер сімейні радники співпрацюватимуть з юристами системи безоплатної правової допомоги, фахівцями державної виконавчої служби Мін’юсту, психологами, співробітниками Міністерства соціальної політики, Національної поліції і за потреби - з представниками інших органів влади. Першими сімейними радниками у столиці стали Віта Чигрина та Наталя Демченко. Нещодавно Віта Чигрина сама опинилася в скрутній ситуації: залишившись без документів і власної домівки, вона виховує п’ятьох дочок, допомагає жінкам із важким розлученням і бореться за їхні права всупереч 25 рокам нещасного шлюбу, домашньому насильству та браку коштів. Це саме той випадок, коли життєві труднощі не ламають, а надають сил. Тепер Віта на волонтерських засадах як сімейний радник допомагає іншим, хто, як і колись вона, опинився у скрутній життєвій ситуації й самостійно не може вибратись із неї. Наталя Демченко, засновниця руху “Дитина має право”, теж потерпала від помсти чоловіка після розлучення. Несплата аліментів, насильство та шантаж - це всі ті неприйнятні речі, з якими зіткнулася жінка. Сьогодні вона допомагає іншим впоратись із сімейними негараздами. Як працюють сімейні радники? Вони працюють на безоплатній основі у Центрах бюро правової допомоги разом з представниками державної виконавчої служби, психологами та юристами БПД.  Щоденна робота юстиції із захисту прав громадян надала нам можливість проаналізувати реальні проблеми людей і чітко організувати роботу різних структур заради оперативного їх розв’язання. Фактично сімейні радники визначатимуть проблеми громадян у соціальних мережах, надаватимуть інформацію щодо захисту їхніх прав, організовуватимуть спеціалізовану та професійну допомогу державних органів влади. Спеціалісти пройшли належну підготовку. Вони навчились, як взаємодіяти і спілкуватися з постраждалими від насильства, організовувати злагоджену та оперативну роботу всіх структур заради досягнення максимального результату. Робота сімейних радників - новий проект для України. Лише 2017 року в Україні вперше з’явились так звані параюристи. Такі громадські радники інформують своїх сусідів про їхні права, працюють над правопросвітою, перенаправляють людей до кваліфікованих юристів або відповідних громадських організацій, супроводжують громади у вирішенні дотичних до права питань (пільги, дороги, освіта, будівництво). Наприклад, у Сумській області громадська радниця допомогла мешканцям будинку скласти звернення до сільського голови щодо впорядкування прилеглої території: було спиляно старі дерева, перекладено дорожнє покриття. Сімейні радники працюватимуть також у вужчому спектрі - над уладнанням сімейних конфліктів і допомагатимуть жертвам домашнього насильства. Куди звертатись для отримання допомоги сімейного радника? Правову допомогу у родинних питаннях можна отримати у будь-якому центрі з надання БПД, але спеціалізовані Центри працюватимуть на базі таких точок доступу: м. Київ Третій київський місцевий центр з надання вторинної правової допомоги: м. Київ, Сімферопольська, 5/1 Контактний телефон: +38 044 566-01-19 Четвертий київський місцевий центр з надання вторинної правової допомоги: м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 2 а Телефон: +38 (073)-593-97-60 м. Миколаїв Другий миколаївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61 Контактний телефон:+38 (0512) 44-54-60, :+38 (0512) 44-54-61 м. Одеса Перший одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 98 Контактний телефон: +38 (048) 732-18-37, +38 (048) 732-18-38 м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровське бюро правової допомоги: м. Білгород-Дністровський, вул. Грецька, 24, перший поверх, каб. №8,9. Контактний телефон: +38 (04849) 2-22-25 м. Львів Другий львівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Львів, вул. Винниченка, 30 Контактні телефони: +38 (032) 255-65-71, +38 (032)255-36-65, +38 (097)7117991 Захищайте свої права з Мін’юстом! Читайте: Відповідальність батьків за безпеку дитини Батькам на замітку Що робити, якщо у вашому багатоповерховому будинку вимкнули опалення Увага! Викрали дитину! А кредит не справжній... “Недоторкані” чи “безкарні”? Трудові права неповнолітніх. Поради юриста “Ні” дискримінації для осіб з інвалідністю Що треба знати про субсидії Як протистояти поборам у школі Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві KиевVласть

У наймолодшому місті  Європи Славутичі відбувся ХXVI- Міжнародний Фестиваль дитячої творчості, телебачення та преси “Золота осінь Славутича”, учасниками якого були й юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” .  Уявіть, що ви опинилися у країні ваших бажань, де здійснюються мрії. Тут вас оточують вірні друзі і творчості не має меж. Це країна безтурботного дитинства, де живе прекрасна чарівниця ЗОСя... Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” …Водій тисне на педаль і автобус плавно гальмує. Із салону виходять діти різного віку з валізами. Волонтери зустрічають їх  бадьорими кричалками та посмішками на обличчі. Саме так почалася ювілейна двадцять п'ята "Золота осінь Славутича", або, як її називають участники - "ЗОСя".  Цього року в ЗОСі взяли участь 400 гостей із  шести країн світу: Казахстан, Китай, Польща, Білорусь, Голландія й Україна. Юні журналісти, телеоператори, фотокореспонденти, редактори і журналісти дитячих газет, теле- та радіо-програм, лідери учнівського самоврядування, а також творчі колективи та виконавці уже двадцять п'ятий рік поспіль приїздять із різних куточків України та світу до міста Славутич. На  юних журналістів тут чекала цікава, але зовсім не проста конкурсна програма. Столична дитячо-молодіжна преса була представлена редакціями  газет “Міст М” і “Юн-прес-інформ” Київського Палацу дітей та юнацтва та газети “Класс” школи №85. У номінації фото від Києва змагалися фотокори команд “Битий піксель” КПДЮ, “Класс” ЗОШ №85 і “Світлячок” Центру військово-патріотичного та спортивного виховання молоді “Десантник". Відеофільм подавали команди Київського Національного університету культури й мистецтв  і команда Limpid Look Production. На ЗОСю учасники  приїхали не з порожнімими руками, а з готовим випуском своєї газети, фільму чи фоторепортажу на тему "Моя мрія – моя відповідальність”. Друге завдання - буквально за одну добу зняти цікаву стрічку, десяток вражаючих фото, або ж зверстати нову газету, тему якої отримують при жеребкуванні. Журналістів збирають восени... Незважаючи на труднощі, все це робилося з явним задоволенням та завзяттям, адже, як кажуть в народі, курчат рахують восени. Золота Осінь Славутича тривала чотири яскраві дні, центр міста не стихав до пізньої ночі – на двох  великих сценах відбувалися концерти дорослих і юних співаків і танцюристів. А з екранів лилася ретроспектива фестивалю. До учасників фестивалю й славутчан звертаються знакові особистості Фесту, люди, які стояли біля витоків директор фестивалю організатор - Людмила Заїкіна, автор гімну ЗОСі  Сергій Котовський, керівник проекту  Олександр Линкевич, мер Славутича  Юрій Фомічев, і, звісно ж, людина, яка горить і живе цим фестивалем,  його організатор і багаторічний директор  Ніна Єрьоміна. - ЗОСя для мене – це відчуття супервідповідальності, - каже пані Ніна, - Відчуваю драйв, бо я дуже люблю ЗОСЮ. Неймовірно атмосферно, хочеться щоб участникам сподобалося все, що ми придумали, вся наша команда!   На ЗОСі було дві найяскравіші новини-події. Перша: Поліна Гавриленко, яка дванадцять років була обличчям “Золотої осені”, брендом Фестивалю, передала свій фестивальний вінок і символ влади  новій “ЗОСеньці”, переможниці  конкурсу "Міс ЗОСя" Єлизаветі Дудкіній. І друга – виступ на центральній площі міста народної артистки України Джамали.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  І, звичайно ж, традиційні заходи фестивалю: урочиста  хода учасників фестивалю центральною вулицею міста й традиційне кольорове братання. Це можливість для усіх згадати дитинство та розфарбувати друзів в усі кольори веселки.  На центральну площу міста виносять велике полотно з логотипом фестивалю та багато банок з фарбою, для того, щоб кожен присутній міг залишити свій відбиток руки на полотні Зосі. Зрозуміло, що лише полотном та рукою ніхто не обмежується. От і ходять потім цілий день сині, зелені, червоні та різнокольорово розмальовані люди (вік, місце проживання і соціальний статус ніякого значення не мають). Тут немає ворожнечі і неприязні, тому що сюди приходять дружити, знайомитися, брататися. Братання! Яскраве, барвисте (в буквальному розумінні цього слова). Тут легко знайти друзів. Просто підійди, постав відбиток долоньки на обличчі, одязі будь-якої людини. Ні, це не просто “виляпування” фарби по брущатці, забруднення  нових джинсів, за які можна одержати “втик” від мами, це не просто стадо недоумкуватих з розмальованими “фейсами” – це щось більше. Це фестивальне життя,  яким живемо всі ми. Кожного разу, коли ти залишаєш комусь на спомин свої “лапки”, ти віддаєш свою енергію, своє тепло, маленьку частинку себе. Руки, одяг і обличчя можна  відмити або відіпрати, а ось величезне фестивальне полотно, буде дбайливо зберігатися у фестивальному музеї. І, може, на черговому ювілейному  фесті ми побачимо всі 30 полотен разом. Цьогоріч на ЗОСівське братання  приїхала  дружина президента України  Марина Порошенко і губернатор Київщини Олександр Горган. Вони також узяли участь у веселощах і теж були  розфарбовані. Поважні гості залишили відбитки своїх долонь на спеціальній дощечці, яка згодом стане частиною арт-обєкту “Визначні постаті ЗОСі”.  А потім – безсонна ніч . Ми навіть не мали змоги відвідати крутий майстер-клас від Ігоря Дармостука, шеф-редактора “КиївВласть”. Хоча й хотілося, але боялися, що не встигнемо з газетою, або “піде геть думка”, яких і так не густо.   І, нарешті, оголошення результатів Фестивалю! У номінації  “Друковані ЗМІ”  гран-прі виборола газета “ІрпіньTime” Національного університету державної фіскальної служби України, на І місці - газета “Класс” ЗОШ №85, м. Київ. Серед фотографів перемогу здобули команди “Прес-центр “ТСН”, м. Кривий Ріг і  “Битий піксель”, КПДЮ. Серед телевізійників кращими виявилися  Творче об'єднання “Дитяча планета ЗМІ” Дитячого естетико-натуралістичного центру “Камелія”, м. Бровари та Limpid Look Production, м. Київ. Перемога в номінації “Медіа-проект” дісталася  команді “Юність” з м. Христинівка, Черкаської області  та студії дитячого кіно і телебачення “Стильні штучки”, м. Старокостянтинів. Серед вокалістів кращими стали:  Анастасія Купріянцева, поп-фольк гурт “Ляльки Корпорейшен”, м. Мінськ, Білорусь, Софія Юхнович, Народний художній колектив “Острів дитинства” зі Львова, зразковий ансамбль народної пісні “Святкi”, м. Мінськ, і  Корень Анастасія, м. Павлоград, Казахстан. У номінації хореографічне мистецтво найвищу майстерність показали: ансамбль сучасної хореографії “Фламінго”, м. Київ, КПДЮ, ансамбль народного танцю “Барвінок”, с. Софіївська Борщагівка, зразковий хореографічний ансамбль “Славутич”, м. Славутич та ансамбль пісні і танцю “Полтекс”, м. Лодзь, Польща. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” На п'ятий день знову гуде мотор автобусів, забираючи дітей додому… Слізні прощання, фотографії на пам'ять та щирі обійми. І вже звична за ці чотири дні кричалка: "ЗОСя - це супер, ЗОСя це - клас, ЗОСя - це те, що об'єднує нас!"  Ми з нетерпінням чекатимемо на наступну  ЗОСю. Юлія Позніхиренко, Вероніка Тригуб

Під таким гаслом у Київському Палаці дітей та юнацтва відбувся міський захід, присвячений Дню захисника України та Дню українського козацтва. Свято встановлено 14 жовтня 2014 року указом президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності, бойового подвигу та героїзму захисників України. У святі взяли участь ветерани АТО,  сім’ї загиблих героїв; учасники операції об’єднаних сил; військовослужбовці Збройних Сил України, Національної гвардії України, Національної поліції України; військові медики та волонтери-парамедики Товариства Червоного Хреста; представники громадських, благодійних, волонтерських організацій; лідери учнівського самоврядування міста,  педагоги. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Усі бажаючі мали змогу взяти участь у майстер-класах з радіозв’язку, параглайдингу, надання першої домедичної допомоги, рукопашного бою, розбирання та збирання автомату Калашникова разом з чарівними курсантками коледжу з посиленою фізичною та військовою підготовкою тощо.   На заході відбулися презентації: фотовиставки “Від пращурів до кіборгів”, експозиція з музею-галереї “Історія становлення української нації”, національно-патріотичний проект “Славетні епохи України” та виставка творчих робіт вихованців студії образотворчого мистецтва. Офіцери кінологічної служби Нацполіції України Павло і Віталій разом із своїми чотирилапими друзями-помічниками  захищали нашу країну на сході. Павло розповів, що “із цією дівчинкою - чорнявою вівчаркою на ймення  Янга” вони  разом із самого дитинства, довіряють один одному. Вони вже чотири ротації були на війні,  й незабаром знову збираються стати до виконання свого бойового обов’язку. До речі, за словами бійця, його рідні жодного разу не знали, що він – на війні.  - Чи не боїтеся Ви, що хтось із людей може образити Янгу? - Не образить. Вона дуже хороша й розумна дівчинка, з характером, тож не ображається. А для мене вона – найкращий друг. Особливо – на війні: собака тебе чекає, поруч з тобою воює, знаходить міни й наркотики, рятує життя людей. А потім - зігріває й “зализує” стрес.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Хлопець запевняє, що після служби чотирилапі друзі відправляються додому і доживають спокійний вік у квартирах кінологів, з якими співпрацювали все життя. Ніхто їх не вбиває і не викидає на вулицю, про що постійно ходять байки в Інтернеті. - Чи бувало у вашому житті, що людина поводила себе гірше ніж собака? - Собака ніколи не полишить пораненого, не дозволить плакати наодинці, не зрадить. А що людина?  Скільком  чотирилапим потрібні були від вас лише гроші чи допомога? Отож Патріотичний концерт “Сила нескорених” розпочався з Гімну України. Лунали слова подяки матерям загиблих в АТО, хвилиною мовчання вшанували пам’ять героїв, що віддали життя за нашу свободу, за волю за незалежність. З вітальними словами звернулися директор Департаменту освіти і науки м. Києва Олена Фіданян і помічник уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників АТО Костянтин Винниченко. “Що таке патріотичне виховання? Патріотичне виховання - це коли ми усвідомлюємо, що не можна, щоб нашу землю хтось топтав, не можна, щоб гинули наші рідні, наші друзі, наші діти. Патріотичне виховання – це коли ми з вами свідомо захищаємо себе від агресора і це той світлий день, і він точно прийде коли в Україні запанує мир. Вона буде іншою, наша Україна, вона буде світлою, а тих, кого не має поруч з нами сьогодні – вони житимуть з нами завжди, бо кожна людина живе з нами до тих пір, до поки її пам’ятають. І ось це і є патріотичне виховання”, - зазначила Олена Фіданян. Ніхто не знає як складеться людське життя та доля кожного з нас випробовує на міцність - а ті, хто вистояли, витримали, зберегли гідність мають свою не одну героїчну історію. Один з них є навідник з прикордонного шахтарського міста Ровеньки, що на Луганщині, Віктор Свистунов, який активно допомагав ЗСУ та СБУ, допоки не потрапив до полону. Він розповів як все відбувалось та якими силами обороняли країну. Захисникам України діти передали малюнки, листи підтримки, обереги, виготовлені власноруч. Галинка Баган з Тернополя зворушила всіх своєю піснею “Дякую, солдати”, а  солістка Національної філармонії Тетяна Школьна з піснею “Народе мій” підняла бойовий дух присутніх. Зворушлива пісня, виконана Галинкою Баган разом із батьком Павлом. Не можна не згадати чарівний, і водночас напружений повітряний номер, виконаний сімейним дуетом Олексієм та Оксаною Курінськими. Привітати із Днем захисника України завітав французький виконавець із українською душею Поль Манандіз, учасник рок-опери “Моцарт”. За словами Поля: “Я закохався в українську столицю, його культуру, традиції, пісні, тому мої вітання для киян - зворушливі українські пісні!”, - каже французький співак. Учасники заходу переконані, що українська нація сильна, мужня, яка вірить у перемогу. Декілька разів я навіть заплакала, тому що коли ти відчуваєш подібні емоції, то подих захоплює  від милозвучності і суму водночас. Боляче думати про те, що зараз на фронті стоять молоді хлопці з кулеметами і автоматами, які повинні із дня в день розбирати їх, збирати, стріляти, а потім знову по колу. Серце коле, що стільки дівчат зараз сидять в окопах, а не їдуть у салон краси перед побаченням. Дихати важко, як бачу матерів, що втратили на фронті своїх синів, які загинули, щоб врятувати якусь незнайому дівчину чи простого хлопчика. А що роблять люди? Забувають. Ні, не всі, але тієї частини не досить, щоб заплющити очі.  Нащо вони це роблять? Для того, щоб моя  сім’я прокинулася після дзвону будильників, а не від гучних гармат за вікнами. Тому, що кордони нашоє держави не зроблені із пластиліну, щоб переліплювати їх, як комусь захочеться. Бо жителі міста чи  села не винні. “Ми сильні доти, доки шануємо. Вони – доки пам’ятаємо”. Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” Ніколи не треба забувати про те, що було, безсумнівно, але і пам’ятайте, що життя продовжується і саме зараз десь теж лунають вибухи. Наші серця ніколи не полишать імена небесної сотні, але треба робити так, щоб це була остання втрата для народу України. Слава Україні! KиевVласть

Тлумачний словник дає таке визначення слову “волонтер”: “Волонтер - це доброволець, людина, яка безкорисливо виконує будь-яку суспільно значиму дію. Найчастіше це участь у громадських організаціях”. А ще існують військові волонтери; тобто, люди, які добровільно вступили на військову службу. Ми ж хочемо розповісти про звичайних “народних волонтерів” мого міста. Сьогодні слово “волонтер” має не лише красиве словникове визначення, воно є суттєво необхідним, важливим і потрібним. Воно близьке й знайоме усім, а особливо зрозуміле й рідне воїнам АТО. Хто вони - “лицарі добра”, “янголи милосердя”,“береrині рідного краю”? Адже саме так ми часто називаємо наших місцевих жінок-волонтерів, які є “народними добровольцями”, що вже понад чотири роки підтримують учасників АТО. Лише уявіть, чотири роки перейматися чужими проблемами, брати на себе відчуття страху, ризику, частину горя постраждалих сімей і при цьому йти вперед і не здаватися. Матеріал створено в рамках Проекту  Юн-Пресс-KV” На запитання “як довго плануєте займатися волонтерською справою”, жінки в один голос відповідають: “Доки не переможемо!”. Це - звичайні жінки, у яких є чоловіки, діти, у більшості - онуки. До обіду вони стоять на базарі, а у свій вільний час працюють на користь Батьківщини. Головним ініціатором доброї справи є Вільхова Тетяна Гаврилівна, яка змогла зібрати довкола себе небайдужих до долі країни людей. “Кістяк” наших “янголів милосердя” складають Валентина Корецька, Наталія Гук, Тамара Бахтіярова, Світлана Овчаренко, Зоя Михальчеііко, Ніна Рибалко, Тетяна Мелкозьорова. Часто у підготовці до поїздки та приготуванні страв їм допомагають дружини загиблих воїнів Тетяна Салогуб, Валентина Бабенко, а також жителі міста: Людмила Куць, Володимир Яловега, Соломко Сергій, Вітanіна Онищенко, Тетяна Лещенко. Вони “воюють” тут на мирній землі, збирають все необхідне для наших захисників і відправляються на схід, повторюючи: “Усі солдати – наші рідні!”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Здається, що ці жінки просто живуть чужим життям, радіють і переживають, допомагають і підтримують, не розмежовуючи своє особисте життя від життя чужих синів та їх родин. За минулі три роки наші волонтери здійснили 70 поїздок на буремний схід. Найчастіше їздить Тетяна Вільхова. За кермом зазвичай Олег Безкібальний (один із першопрохідців), Сергій Соломко або Іван Харченко. Першу поїздку Тетяна Вільхова не забуде ніколи. Це була Мар`їнка, зі сльозами на очах згадує пані Тетяна. Перше, що вона запам`ятала, це військові на одному з блокпостів, які при десяти градусах морозу стояли в брезентових дощовиках, взуті в кросівки, перемотані скотчем! Каже, що вони були перед очима всю дорогу. Коли повертaлися додому, завезли хлопцям пару комплектів одягу та їжу. Як виявилося, у бійців навіть каструлі немає, щоб перелити капусняк. Тож довелося обрізати пластикові пляшки. “Їх радості не було меж!, - говорить Тетяна Гаврилівна. - На тому ж місці звернули увагу на долівку, вкриту гільзами та осколками. Того ж дня і ми потрапили під обстріл. Слава Богу, обійшлося!”. 3 розповіді Тетяни Гаврилівни розуміємо, що вона тоді більше злякалася за хлопців, які залишились позаду (бо телефонувати можна було тільки на відстані), а водій Вадим Безкібальний переживав за машину. Жартують: “Не встигли злякатися, тоді не відчували справжньої небезпеки!”. Тільки коли вони повернулися в рідні Кобеляки, де в центрі на площі Перемоги на них чекaли друзі й рідні, усвідомили, де були і що пережили, тільки тут оцінили вартість свого життя. Свою волонтерську діяльність “янголи” розпочaли з 2014 року, з самого початку антитерористичної операції. Спочатку їздили двічі на місяць, а іноді – й щотижня. Перші місяці було найважче. Хлопці стояли на передовій без елементарного забезпечення. Потребували усього: від миючих засобів до касок і бронежилетів. Саме в той час жінкам-волонтерам довелося познайомитися з чисто “чоловічими” термінами: стартер до уазика, рації, редуктори, “ броники”, мотки дротів, тепловізори та багато іншого. Кожного разу вони везуть солдатам домашню їжу (голубці, котлети, капусняк, вінегрет, овочі, солодощі, пиріжки, вергуни), відра, штикові лопати, одяг, каструлі і миски, мішки та поліетиленову плівку, гвіздки. А також бензопили, сокири, катушки запалення, матраци, ковдри та подушки, маскувальні сітки, намети та багато іншого. Волонтери стараються привітати воїнів з усіма святами. Насамперед, підтримують хлопців з Кобеляцького району. “Ми маємо списки усіх учасників АТО з кобеляцького краю, з якими тісно співпрацюємо”, - кажуть жінки. Звичайні жінки з базару вивчили напам`ять маршрут у Дніпропетровську та Луганську область. Жартують: “Краще за Кобеляцький район знаємо!”. За 10-15 днів до поїздки зідзвонюються з усіма нашими воїнами і домовляються про зустріч. Наперед знають, куди їхатимуть, де зустрінуться і кого побачать. Часто бувало від блокпосту до блокпосту їх супроводжують групи солдатів, передають “естафетою” від одних до інших, роблять коло круг волонтерів і не дають виходити їм на вільний простір. Як потім з’ясовується, оберігають від снайперів. Волонтери об`їздили майже увесь схід: Авдіївка, Мар`їнка, Дебальцеве, Широкине, Красногорівка, Щастя, Попасна, Старий Айдар, Станиця Луганська. І цей список можна продовжувати. Скрізь, де стоять наші хлопці, побували кобеляцькі “янголи милосердя”. Телефонна книга Тетяни Гаврилівни налічує понад 300 номерів учасників АТО. І ще стільки ж містить її волонтерський зошит. Скільки разів ми зустрічалися, з нею стільки ж були свідками телефонної розмови з хлопцями зі сходу. Вони телефонують до неї, як до рідної в будь-який час, розповідають про пережитий день, про потреби, розпитують про рідний край. Всі вони називають її “мамою Танею”. Коли приходять на декілька днів у відпустку, обов`язково біжать на базар, щоб просто обійняти і подякувати, роздивитися її щирі очі тут на мирній території. Крім того, наші волонтери мають активну життєву позицію. Вони підтримують сім`ї агиблих у АТО: Бабенко Віті, Салогуба Віталія, Кошлатого Григорія, Мелкозьорова Олексія, Дзерина Антона, Федоріна Юрія. Це як моральна, так і часто фінансова підтримка рідних, яку жінки організовують за власні кошти, коли ті їх найбільше потребують (організація поховань, хвороби, будь-яка скрута). Добрі зразкові справи волонтерів множаться з кожним днем. Вони їздять до поранених бійців у Дніпровський та Черкаський госпіталі. Весь Кобеляцький район долучився до волонтерської акції “Кошик для захисника України”. Діти, батьки та педагогічні колективи зібрали 220 “кошиків”. За фотографіями із соцмереж бачимо, що мікроавтобус, доверху заповнений пакунками та квітами, ледь зачинив свої двері. Особливо активними були Іванівська та Бутенківська, Вільховатська та Орлицька школи, Кобеляцъкий НВК №1, Кобеляцькі ЗОШ №2 та ЗОШ №3, а також Будинок дитячої та юнацької творчості імені М.А.Касяна, за що були нагороджені бойовими подяками Міністерства оборони України за підписом командира військової частини А4279 полковника О.О.Щербини. Під час підготовки матеріалу ми дізналися дуже тяжку історію однієї сім`ї переселенців зі сходу, з якими близько знайомі наші волонтери. Це родина нині покійного Юрія Федоріна, яка до 2014 року проживaла в Макіївці. Коли там почалися бойові дії, чоловік задля безпеки перевіз сім`ю до родичів у Маріуполь. Та ті, дізнавшись, що Юра пішов добровольцем захищати Україну, вигнали жінку й дітей зі свого дому. Вони знайшли прихисток у абсолютно чужому для них селищі Білики Кобеляцького району, де й проживають нині. Та на жaль доля не виявила прихильності до і так змученої та беззахисної родини. 28 червня 2017 року Юра загинув. “Описати горе сім`ї, де мама залишилася з двома донечками у чужому краї, просто неможливо!”, - пригадують волонтери. “Я особисто тричі відвозила допомогу в АТО Юрі, його погляд стоїть переді мною!”, - каже Тетяна Гаврилівна. У серпні його донечка Аня мала святкувати восьмий день народження, тато з мамою обіцяли подарувати золоті сережки. Тож, волонтери, які перш за все мами, перейнялися мрією дівчинки - і склалися на подарунок. Двоюрідний брат Юрія, побачивши у “Фейсбуці” зворушливий ролик, написав: “Ні, ви – не волонтери, ви – янголи, які спустилися з небес!”. Таких історій від “янголів милосердя” не злічити. На жаль, роботу волонтерів не завжди цінують і не всі підтримують. Але наші жінки не зупиняються а знову й знову збираються на схід. Та, мабуть, ніхто так не цінує їхню справу, як батьки учасників АТО. При зустрічі дякують і підтримують їх бойовий дух, пишуть слова вдячності в газетах. Переглянувши сотні фото, передивившись десятки відео-репортажів, поспілкувавшись з воїнами АТО та їх сім`ями, зустрівшись з волонтерами, усвідомлюємо наскільки важливою і необхідною є їх робота в сучасному суспільстві і, зокрема, в нашому місті. У час, коли національно-патріотичне виховання стоїть в пріоритеті на державному рівні, коли ведеться посилена робота з виховання дітей та учнівської молоді в дусі патріота України, наші жінки-волонтери є чи не найяскравішим проявом того справжнього людського патріотизму. Наші кобеляцькі “янголи милосердя” не на словах, а на ділі показують як треба любити країну, в якій ти народився, як треба шанувати захисників свого краю, як можна і як потрібно підтримувати і допомагати воїнам АТО, які стоять на варті нашого з вами миру. Матеріал створено в рамках Проекту Юн-Пресс-KV” Фото: “Ехо” KиевVласть

Підвищення ціни на проїзд в комунальному транспорті стало черговим приводом, аби кияни вголос почали обговорювати інші проблеми міського господарства. Комусь болить благоустрій, комусь - вивіз сміття, а хтось не може зрозуміти політичної кон'юнктури, в якій живе Віталій Кличко та його команда. Про ігри столичної влади з Генпланом та бюджетом, комунальну інфраструктуру, метро на Троєщину, а також про плани і політичні амбіції в інтерв'ю виданню КиевVласть розповіла депутат Київради, лідер партії "Соціальна Справедливість" Алла Шлапак. KV: Який ваш “діагноз” підвищенню тарифів на проїзд? Алла Шлапак: Це безпрецедентне рішення. Жодна влада не дозволяла собі таких різких і популістських кроків. Це підвищення тарифів на проїзд — найбільше. Чому саме в два рази - ніхто не знає. Ширяться чутки, що з цих коштів необхідно 1,8 млрд на закупівлю нових вагонів метро. Але ці кошти вже виділені з бюджету міста Києва і проголосовані бюджетною комісією. Тобто, вони не мають жодного стосунку до підвищення тарифу. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Крім того, ми бачили роботу прес-служби, хто тільки не погоджував це підвищення, залишилось тільки послу Сполучених Штатів зробити заяву, що Дональд Трамп погодив підвищення проїзду в Києві. І, звісно, у киян запитати. KV: Чи справді завдяки новим тарифам робітникам транспортних комунальних підприємств можуть підвищити зарплату? Алла Шлапак:  Я вважаю, що відбулась спекуляція правами робітників “Київпастрансу” і “Київметрополітену”. Я, як депутат, в очікуванні - чи дійсно їм підвищать заробітну плату. Враховуючи слова Віталія Кличко про те, що транспортна галузь залишиться дотаційною, гадаю, не відбудеться ані розвитку, ані оновлення транспорту, тощо. KV: Можливо метро на Троєщину за ці кошти побудують? Алла Шлапак:  Яскравим прикладом залучення інвестицій могла б бути саме транспортна галузь. Вже давно можна було б вирішити проблему із будівництвом метро на Троєщину. Є проект, де від метро Лісової до Чернігівської по землі передбачено метро до Троєщини. Це питання можна було б закрити і не спекулювати ним. Але, мабуть, вигідніше спекулювати. Крім того, я вважаю повністю корупційною ініціативу будівництва метро на Виноградар. Там живе 200 тис. людей, а на Троєщині - більше півмільйона. KV: Коли підвищували тариф у минулому році, чи обіцяли найближчим часом до цього питання не повертатись? Алла Шлапак:  З депутатами такі питання не узгоджують. Але коли проїзд піднімали на 1 гривню, було сказано, що тариф має бути вищим. І назвали орієнтовну суму: 7-8 гривень. Однак ніхто не зміг обгрунтувати і пояснити, чому. Українські чиновники звикли вимірювати середню температуру по лікарні. Тому так і вирішили: метро має коштувати 8 гривень і трамвай має коштувати 8 гривень. Хоча перше їде під землею, а інший - над нею і не потребує такого обслуговування. Навіть за радянських часів не було однієї ціни на комунальному транспорті. Там були економічні розрахунки. KV: Чи мають різнитись тарифи для киян та гостей столиці? Алла Шлапак:  Я багато разів піднімала це питання на бюджетній комісії - чому кияни та не кияни мають сплачувати одну ціну? Якщо ми говоримо про європейський рівень цін, то має бути чітка фіксація - ті, хто сплачують податки на території цієї територіальної одиниці, мають платити іншу ціну. KV: Як щодо перевезення пільговиків? Алла Шлапак:  Перевезення пільгових категорій теж доволі болюче питання. Весною Кабінет Міністрів ліквідував постанову, якою з державного бюджету компенсувався проїзд пільговиків і це повністю віддали на відкуп органам місцевого самоврядування. Після цього мало би збільшитись фінансування транспортної галузі в місцевому бюджеті як компенсація за пільговий проїзд. Але цих грошей в повному об'ємі в бюджеті не існує. Є політичний страх Кличка перестати перевозити пільговиків. “Київпастранс” і “Київметрополітен”, виходячи із закону, продовжує це робити і демонструвати політичну волю. Величезною проблемою є відсутність обліку пільговиків. Протягом 12 років я, як депутат, чую, що не сьогодні-завтра в кожному тролейбусі і на станціях метро встановлять валідатори. Сьогодні ми цього не маємо і невідомо, скільки пенсіонерів кожного дня перевозять, скільки з них киян. KV: Чи може влада знизити тариф на проїзд? Алла Шлапак:  Таким чином влада тільки підтвердить свою слабкість. Не тільки місцева, але й в цілому. Коли ти прийняв рішення, підписав його і легалізував - давати задню неправильно. Якщо незалежні експерти нададуть інформацію, що обгрунтований тариф - це 7 гривень, а не 8, тоді всі, хто підписував підняття, мають піти у відставку і бути притягнені до відповідальності. KV: Яка відповідальність передбачена? Алла Шлапак:  Вони можуть понести політичну відповідальність, яка наступає в наступному році - це президентські і парламентські вибори. Також вони можуть нести юридичну відповідальність. Яка для них страшніша - скоро побачимо. Але я впевнена, що кияни не забудуть цього підвищення. KV: Яка найбільша проблема столиці? Алла Шлапак:  Найбільша проблема в Києві - це системно-управлінська криза і відсутність бачення стратегічного розвитку столиці. Ми сьогодні бачимо велику кількість нових парків, аномальну кількість скверів. При цьому ми бачимо погіршення житлово-комунальної сфери. До речі, бюджетна резолюція на наступний рік передбачає зменшення фінансування сфери ЖКХ ще на 500 млн гривень. І як це можна пояснити? Нещодавно в Шевченківському районі згорів ліфт, половина ліфтів вимагають заміни. Я вже мовчу про під'їзди, дахи і комунікації. А все через те, що йде житлова забудова, яка абсолютно не враховує специфіку інженерних мереж столиці. KV: Як з приводу багаторічного “плачу Ярославни”, що Києву не додають коштів на делеговані функції столиці? Алла Шлапак:  Вже рівно 10 років, як змінилось ставлення Кабміну до столичного бюджету. В 2008 році був порушений принцип збалансованого розвитку регіонів. Більшість податків столиці забирають до центрального бюджету. Якщо раніше, як інші регіони, ми мали баланс 50 на 50, в кращі часи - 40 на 60 на користь міста, то вже десять років, як він на користь держави. Ще за часів Черновецького це було спекулятивне протистояння між центральною і міською владою. Протягом “темних” 2010-2013 років забирали зі столиці максимум, а повертали виключно цільовими коштами, де Азаров і КО ставити своїх “спостерігачів” на ті чи інші галузі. Тоді 80% тендерів у столиці вигравали компанії з Одеси. Відповідно, таким чином вони піднімали податки свого міста і вирвались в лідери. За ці роки Кабмін навчився в ручному режимі давати кошти столиці. Потрібна дорога на Конча-Заспу - буде дорога і більше нічого. На жаль, корупція стала рідною сестрою бюджетного фінансування. KV: Які мінуси системи “Прозоро”? Алла Шлапак:  Система “Прозоро” - наче гарна платформа, кожен може бачити, як повз нього пропливають кошти. Але коли обирається ціна, ніхто не враховує, що заключаючи контракт із польською фірмою, ми будемо віддавати їм свої кошти, вони просто підуть з України. В минулому році департамент освіти купив китайські парти по 5,5 тис. гривень. Це ганьба, я вважаю. А українські виробники не можуть запропонувати парти за 1,5 тисячі, тому що технічно це неможливо. І це головна проблема. KV: Як з приводу бюджету на наступний рік? Алла Шлапак: Бюджетний процес в цілому дуже специфічний. У столиці було провалено довгострокове планування. В цьому році і держбюджет, і місцевий мали плануватись на два роки, але знову буде на один. Він буде зменшений, це пов'язано з тим, що закінчився митний експеримент в рамках реформи, дорожний і екологічний збір. Є суттєві заниження за доходами. Той прогноз, який в бюджетній резолюції нам показує і пропонує до розгляду департамент фінансів, оптимістично виглядає тільки в галузі охорони здоров'я і освіти. Але знову-таки винятково за рахунок державних субвенцій на заробітну плату. KV: Як щодо зміни підходів? Алла Шлапак:  В першу чергу не треба забувати, що державний бюджет України приймає парламент. На мою думку, вже багато років там відсутнє київське лоббі. Це призводить до того, що особливий статус Києва не враховується ні під час бюджетного процесу, ані під час розгляду інших законів. Один з прикладів - проведення “Ліги чемпіонів”. Київ витратив більше 2,5 млрд гривень на підготовку. Туристичного збору ми отримали 120 тис. гривень. Це називається “бізнес по-українськи”. Коллеги мені сказали: ви не враховуєте, що громадське харчування отримало прибуток. Напевно, комунальний транспорт взагалі розбагатів настільки, що був змушений підняти тарифи в два рази. Я звикла говорити цифрами. Туристичний збір - це найяскравіший приклад дій місцевої влади під час проведення таких заходів. KV: Що робити із бюджетом? Алла Шлапак:  Процесс планування і формування бюджету потрібно зробити прозорим. Сьогодні є проект планування громадського бюджету Києва, де кияни виступили з ініціативою, щоб частину об'єктів із програми соціально-економічного розвитку формували в результаті того, як проголосують жителі столиці. І це є одним із правильних рішень. Крім політичної волі, для його реалізації нічого не потрібно. Друге - міський голова не має закривати очі на порушення формування технічного завдання на проведення тендерів. Не тільки я йому про це писала, але й інші депутати. Ми в цій ситуації можемо тільки звертати увагу мера на виявленні порушення. Я вважаю, що порушення і зловживання в цій сфері мають мати наслідки, в тому числі - адміністративні і кримінальні. Зараз це - замкнене коло, де рука руку маже. Але це коло прорветься, так не буде завжди. Не наступить юридична відповідальність, прийде політична. І мер має вирішити, чи він розплатиться за дії своїх підлеглих сам, чи зупинить їх пориви до крадіжок. KV: Ви вірите, що в сучасних умовах може наступити будь-яка відповідальність? Алла Шлапак:  Потрібно говорити і прагнути до цього. Мовчки спостерігати за тими зловживання, що сьогодні є, я вважаю неправильним. З приводу юридичної відповідальності дійсно є багато нюансів. Немає жодної справи з бюджетних питань. Ми бачимо шоу з гвинтокрилами, але навіть там далі справа не йде. На жаль, правоохоронна система сьогодні не працює. Мені здається, це пов'язано з тим, що у революції гідності було багато позитивних зрушень, але один суттєвий недолік - на ключові посади прийшли люди, які не були професіоналами і не мали досвіду. KV: Розкажіть про проблему генерального плану. Алла Шлапак:  Нового генерального плану немає. Хоча міський голова два роки виходить і клянеться, що на наступній сесії депутати розглянуть проект. Є старий план, який змінений до невпізнаваності окремими рішеннями. Але з точки зору транспортної інфраструктури генеральний план - це в першу чергу цифри, прогнозована кількість населення, яка потрібна на цю кількість інфраструктури. Саме з цієї точки зору я виступаю за те, щоб якомога швидше прийняти новий генплан і була категорично проти детального плану забудови мого округу. Там не враховано інженерні мережі, використана інформація про дитячі садочки взагалі з інших мікрорайонів, де також живуть люди. Серед лікувальних закладів вони пишуть лікарню №12, яка обслуговує весь Київ і половину України. В Печерському районі один консультаційно-діагностичний центр, вони вважають, що 100 тисяч нового населення також туди сходять. KV: Що робити в цій ситуації? Алла Шлапак:  Генеральний план не має бути збіговиськом забудовників. Зрозуміло, що є бізнес. Але має бути влада, яка скаже: ось у нас 10 районів, в кожному стільки-то населення і квадратних метрів, на ці показники має бути така інфраструктура, хочете будувати - будь ласка, але маєте побудувати ще дитячий садок, школу і дорогу. Все дуже просто. Зараз мер каже - це депутати відвели землю, то неправда. Вся історія, коли визначається поверховість, широта, інфраструктура - це розпорядження КМДА. І тут найбільші зловживання. Наприклад, на вул. Кіквідзе є двоповерхова будівля, яку вже давно викупили і приватизували. В новому плані забудови передбачено будівництво багатоповерхового будинку. Депутати віддали землю згідно законодавству, але не голосували за багатоповерхівку. Таких прикладів дуже багато. Крім того, на лівому березі необхідно розвивати ділову інфраструктуру. Зараз там будинок на будинку. KV: Кажуть, що всі нові будинки заселені лише на третину. Алла Шлапак:  Перед виборами у 2014 році ми звіряли кількість виборців і у “Новопечерський липках” заселення було 9%. Можливо, там не всі зареєструвались. Але в таких мікрорайонах зазвичай офіційна реєстрація не перевищує 10%. KV: Як на вашому окрузі відбувається планування програми соціально-економічного розвитку? Алла Шлапак: Перед виборами я завжди провожу збір доручень виборців, де люди на бланках пишуть, що їх турбує в будинку, мікрорайоні і районі. Складається рейтинг згідно того, де більше підписів. І я пишаюсь тим, що за три роки депутатства було виконано 98% всіх доручень. З осені я починаю новий збір доручень. KV: Що просять більше за все? Алла Шлапак:  Найбільше це - житлово-комунальні питання. Ремонт дахів, під'їздів, поштові скриньки, дитячі спортивні майданчики, асфальтування. Як правило, мікрорайон - це школи, садочки і подібні об'єкти. Моя територія специфічна, тому що тут розташований єдиний муніципальний басейн “Юність” і я дуже радію, що разом із жителями нам вдалось його зберегти. У 2016 році була ідея побудувати там “свічку” і на першому поверсі пообіцяли басейн. В нас також є унікальна музична школа ім. Шостаковича з величезною історією, якій ми допомагаємо. Окрема тема - ботанічний сад ім. Гришка, який є державною власністю. На його територію дуже часто зазіхають. Один із проблемних об'єктів - автовокзал “Видубичі”, куди з'їжджаються люди різних територій, тому є певна соціальна напруга. Але там розташований приватний сектор, тому вона не настільки яскрава. В нас живе багато інженерів, які будували Північний міст. І одна з наших перемог - ми не дали Кличку переіменувати його у Фукса. Це була принципова позиція інженерів і конструкторів того часу. KV: Люди були проти перейменування вулиці Кіквідзе на Бойчука? Алла Шлапак:  Мої волонтери обійшли всі квартири і запитали думку людей щодо цього перейменування. Вони виступили категорично проти, хотіли назвати вулицю Ботанічною, оскільки ми близькі до Ботанічного саду. Але гуртожиток ім. Бойчука зробив свою справу в електронному голосуванні. А коли я прийшла до Кличка із підписами і копіями паспортів мешканців, щоб доказати, що ми тут живемо, сказали, що порядок такого не передбачає. Тому маємо вулицю Бойчука. Читайте: “Власти необходимо системно подходить к вопросу защиты детей”, - Алла Шлапак KV: Вам, як депутату, вистачає повноважень для вирішення питань виборців? Алла Шлапак:  Їх може вистачати, коли ти вперше став депутатом і, як багато молодих, бігаєш смітники переставляєш. Якщо говорити про вирішення системних питань і діяти не для того, щоб погасити пожежу, а щоб їй запобігти - то ні, не вистачає. За 12 років діяльності я можу констатувати, що пенсіонери в столиці живуть набагато важче, ніж в інших містах. В рамках своїх повноважень я можу тільки видати їм одноразову матеріальну допомогу. І я це роблю. Але як людям жити ще 11 місяців без допомоги? До того ж, 20 територій взагалі не мають депутатів і більшість їх жителів часто в моїй приймальні. Я буду рухатись далі, тому що розумію, що потрібно змінити на законодавчому рівні. Це стосується місцевого самоврядування, а саме: збільшення повноважень органів самоорганізації населення, відновлення аналогів районних рад. Має бути чітке визначення, що таке територіальна громада міста Києва і що - тергромада районів Києва. Громадські ради, які створені при районних адміністраціях, не працюють. KV: Розкажіть про перехідні залишки у бюджеті міста. Алла Шлапак:  Це надзвичайно гостра проблема. За минулий рік перехідні залишки складали більше 3 млрд гривень і до квітня не могли погодити, як їх розподілити. При цьому, в нас є інфляція, тощо. Я вважаю, що за недовиконання і перевиконання має бути чітка відповідальність. Принаймні така, що стосується подальшого обіймання керівних посад. KV: Чи є питання до керівництва Києва, на які вперто не відповідають? Алла Шлапак:  Коли мер, бюджет міста якого складає вже майже 2 млрд доларів, знайде кошти, щоб відновити програму з адресною матеріальною допомогою? Її чекають всі кияни і вона могла б стати компенсацією за ту дороговизну, яка є в Києві. Друге - публічний неформальний звіт перед громадою саме з його передвиборчою програмою. Нехай розкаже, що обіцяв і чи виконав. І останнє: місто Київ - це оплот місцевого самоврядування чи плацдарм Адміністрації Президента і уряду? KV: Ваш план максимум до кінця 2018 року? Алла Шлапак:  Виконати ті доручення виборців, які ще не виконані та зібрати нові на найближчі два роки. Відстояти інтереси Печерська під час формування бюджету і програми соціально-економічного розвитку на 2019 рік. І не втратити віру в те, що Києвом керують кияни. Якщо говорити про Аллу Шлапак як політика - я є головою політичної партії “Соціальна справедливість”, яка активно розвивається у багатьох регіонах України і ми маємо дуже амбітні плани. Тому друга половина 2018 року - це розвиток нашої регіональної мережі і проведення загальноукраїнського з'їзду, пов'язаного з президентськими виборами і висуванням кандидата в президенти. І, звичайно, підготовка до парламентських виборів. Читайте: Алла Шлапак хочет, чтобы в КГГА оперативно рассматривали проекты решений о соцзащите детейKиевVласть

З її життя можна було б написати найнепередбачуваніший роман. Перешкоди, страх, постріли, неодноразова загроза життю. Це все не одразу можна побачити в очах усміхненої пані Катерини Мельник. Сукні й підбори їй давно замінили  камуфляж та чоботи, а замість сумочки жінка носить з собою автомат.  Вона мала б оберігати сімейний затишок, а натомість оберігає країну. Педагогічна освіта передбачувала пані Катерині майбутнє біля дошки з малюками, але шкільна буденність не подобалась молодій жінці з великими амбіціями, тож вона вирішила піти на військову службу. Мабуть, гени далися взнаки.  Адже її батько і брат були військовими, і жінці прийшлася робота у військовій частині до душі, тут хоча пані Катерина не ходила на полігони, не брала до рук зброю… Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Та все змінилося в жовтні 2013 року, коли  військову частину розформували, і жінці-діловоду запропонували їхати  на нове місце служби до  Криму. Після довгих вагань Катерина  все ж-таки погодилася. Це виважене рішення далося непросто, та й нове місто зустріло Катю сіро й непривітно. Жінка ніяк не могла освоїтися на новому місці, бо тут на неї повісили важкий ярлик “бандерівка”. Зовсім чужа, без підтримки близьких,  Катя неочікувано  зустрілася  віч-на-віч з війною, яка раз і назавжди змінила її життя. Постійні мітинги й незрозумілі заклики активістів збивали з пантелику, а чужі прапори щоразу ятрили серце.  Вона навіть не помітила, як враз опинилася в Росії… Без жодного пострілу відомий півострів віддали ворогу, а військову частину  лякали розстрілом у разі повернення  на Батьківщину. Різні думки не давали спокою, але без сумніву: що б не сталося, вона має повернутися в Україну.  Було страшно… Чутки про розстріли на Батьківщині поширювалися, і ніхто не міг бути впевненим у своїй безпеці, бо не знав, що там відбувається.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  …За кілька годин військові перейшли кордон і відчули під ногами  рідну землю, хоча їх була лише  третина: усі інші зрадили присязі й залишилися в Криму. А ще жахливіше, що й ті, хто до останнього залишалися вірними Україні, почувалися забутими. Інші бригади зустрічали з рушниками та подарунками, а від окремої артилерійської бригади відвернулися всі організації, тільки вінницькі волонтери спромоглися допомогти і довезти стомлених військових до Батьківщини козаків -  Запоріжжя. Там теж уже пробуджувалися голоси так званої  “Запорізької Народної Республіки”, та, на щастя, після приїзду українських військових вони швидко стихли. У цей час на Сході почалася війна… З перших днів війни більшість знайомих  пані Катерини поїхали захищати рідну землю, і вона рвалася допомагати своїм друзям: брала вихідні, лікарняні, відпустки, щоб поїхати до хлопців на передову. Катерина почала їздити на передову туди, де ніколи не бували інші волонтери – занадто небезпечно. Але молоду дівчину з повною машиною продуктів для захисників не лякали звуки ворожої артилерії, і вона навідувалася у найгарячіші точки АТО. Катерина за власні кошти закупляла все необхідне - від харчів до амуніції - й їздила  на Схід. Вона почувалася на передовій  “у своїй тарілці”, тож навіть Новий рік святкувала на блокпосту.   У  2016 році, закінчивши курси  військового психолога, вона  вперше поїхала в АТО офіційно, як офіцер відділення по роботі з особовим складом 406 окремої артилерійської бригади.  Одразу ніхто відкриватися не хотів: бійці дуже скептично ставилися до слова “психолог”. Але жінка не була б схожою на себе, якби знову не вигадала щось креативне… Уявіть бригаду, де кілька десятків чоловіків сперечаються за право поліпити вареники. Та справа була не в тому, щоб приготувати цю українську страву. Військовим хотілося спілкуватися з новим членом їхньої бригади. Катерина захопила усіх наших захисників так, що блокпост, мов вулик, метушився до першої години ночі. Кожен чоловік вважав обов’язком допомогти жінці, яка швидко знайшла спільну мову з кожним. Вареників тоді наліпили на ціле військо, але головною метою було не це. У процесі приготування  Катя в дружній веселій атмосфері дуже легко відкривала для себе бійців і, таким чином, за кілька годин стала для кожного рідною душею. Вона розуміла, що перш за все повинна бути для захисників другом. Тією людиною, яка б втішила в нелегку годину, якій хотілося б розповісти про свої тривоги. Мельник відклала на другий план слово “психолог” і стала товаришем. Розуміла: багато з військових уперше тримали зброю в руках, уперше стріляли в людину, а це для декого психологічно складно, потрібна підтримка  фахівця. Коли душа бійця боліла, Катя, як швидка душевна допомога, вмить заспокоювала людину найефективнішими ліками – розрадою й порадою.   Головне – робити це так, щоб чоловік і сам не помітив, що потребував допомоги. А тут, серед бліндажів і напруги, між барикадами і окопами, стан  війни  відчувається зовсім по-іншому, ніж з м’якого дивана , тут зовсім інші події, ніж на екранах телевізорів, наче дві різні війни. Але вона одна. І вона вбиває кожного дня людей. Так не повинно бути , тож Катя робить усе для того, щоб події на Сході скоріше перетворилися в історію. Хоча і болісну, і криваву, але історію. Жінка  оберігає тих, хто захищає нас, вона вважає своїм обов’язком бути там, де вирішується доля рідної землі заради майбутнього України й любої донечки. Дванадцятирічна Аня – радість і щастя цієї мужньої жінки. Дівчинка важко переносить розлуку з матусею. Коли мама з’являється вдома – це справжнє свято, яке, на жаль, трапляється рідко. Дівчинка постійно надсилає бійцям листи, цукерки, долучає увесь свій клас до волонтерського руху. Так виховують її дідусь із бабусею. “Їм, - каже Катерина,  -потрібно пам’ятники зводити”. Катя з братом  Романом майже не  бувають вдома, а їхні батьки  засинають і прокидаються разом з новинами, тому що повністю прийняли вибір своїх дітей захищати Батьківщину. Катя  теж  важко переживає розлуку з дочкою, тому й прагне, щоб її дитина жила в мирній країні. Катерина Мельник пожертвувала сім’єю, комфортом, мирним тихим життям на іншому кінці країни, бо вважає своїм обов’язком захистити рідну землю.  Жінка впевнена:  кожна людина – творець маленької України у своєму серці, а всі разом ми – велика сильна нація, майбутнє якої залежить тільки від нас. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"KиевVласть Тетяна Удодова, м. Лисичанськ, переможець Міжнародного фестивалю дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах”

“Уявіть собі світ, в якому кожен може вільно створювати інформацію і знання, обмінюватися і мати доступ до них” – лозунг, яким керується команда волонтерів Вікімедіа Україна. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” Немає, мабуть, людини, яка хоча б раз не користувалася послугами інтернет- енциклопедії "Вікіпедія". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Окрім самої "Вікі-енциклопедії", ресурс включає "Вікі-сховище" (сховище для відео та аудіо файлів), "Вікі-джерела" (електронна бібліотека), "Вікі-словник" (словник тлумачення українських та слів іншомовного походження), "Вікі-підручник" (спрямований на написання літератури навчального характеру),  "Вікі-новини" (інтернет-видання, яке створюють користувачі) , "Вікі-цитати" (збірка цитат, афоризмів, приказок тощо), "Вікі-мандри" (портал, присвячений туризму) та багато іншого. "Вікіпедія" - це вільна енциклопедія, яку може доповнювати та редагувати кожен навіть без реєстрації. Україномовна "Вікіпедія" з'явилася у 2004 році. Люди, котрі створюють енциклопедію, волонтери. Наразі команда "Вікіпедистів" проводить "Вікішколи", вчить людей написанню матеріалів для "Вікіпедії", проводить різноманітні конкурси. Основні вимоги до написання статей на ресурсі - грамотність, автентичність тексту та його коректність. Обов'язковим є і нейтральне ставлення до предмета чи людини, про яку ви пишете. Також, важливими є посилання на автентичні джерела та фото. 30 січня українська Вікіпедія вiдсвяткувала 14-річчя від часу створення першої статті. Крім цього 10-річчя святкувала кримськотатарська "Вікіпедія" й 17-річчя "Вікіпедії" англійською. З цієї нагоди “Вікімедіа Україна” провела Вікімарафон з написання нових статей до української Вікіпедії, який тривав 27, 28, 29, 30 січня 2018 року. Участь в акції взяли усі охочі з будь-якої точки планети. Київ прийняв дописувачів у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича у понеділок, 29 січня. на фото: марафон у бібліотеці ім. М. Максимовича Відразу з’являється запитання: “Чому писати статті у "Вікіпедії" так важливо?” "Вікіпедія" - це світ, де можна поділитися своїми знаннями та залишити наступним поколінням щось важливе. Тому сміливо правте, перейменовуйте, змінюйте статті, закликає команда Вікімедіа Україна!  До речі, усі учасники “Вікімарафону” — тобто користувачі, які створять статтю упродовж марафону — можуть отримати пам'ятні сувеніри. Сувеніри можна отримати поштою або прийшовши на вікізустрічі, зазначені вище. Щоб отримати сувенір поштою, додавайте свої підпис на цю сторінку до 7 лютого (включно). Щасти! I наостанок трохи цікавих фактів про Вікіпедію: В українській Вікіпедії понад 760 тисяч статей — це 16 місце серед інших Вікіпедії; якщо роздрукувати всі статті української Вікіпедії у форматі паперової енциклопедії (як Британіка, наприклад), то вийде 227 173 сторінки; у середньому в українській Вікіпедії щодня з’являється 200 нових статей (або щомісяця 7200 статей); щомісяця сторінки української Вікіпедії переглядають 47 млн разів; перші місця у топ-50 найпопулярніших статей 2017 року займають: Україна, Тарас Шевченко, Київ Вікіпедію пишуть волонтери; близько тисячі користувачів редагують Вікіпедію щонайменше 5 разів на місяць, з них близько 200 роблять 100 і більше редагувань щомісяця; кожен може редагувати, але за 2017 рік хоча б 1 редагування зробило майже 16 тисяч осіб; перші три редактори, зі списку тих, які створили найбільшу кількість статей походять із Тернопільської, Запорізької та Черкаської областей. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” Фото: Вікімедіа УкраїнаKиевVласть

Після пережитого, побаченого і відчутого військові повертаються додому... Вони опиняються у іншому світі, мирному і щасливому, де не потрібно воювати і треба звикнути до життя без війни і навчитись жити із набутим на Донбасі досвідом. Два роки тому на базі Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді почала діяти програма "Здійснення комплексних заходів з надання соціально - психологічної допомоги учасникам АТО та їх родинам". За цей період увагою соціальних працівників охоплено більш ніж 3 000 учасників АТО та членів їх сімей, що проживають у Києві. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фахівці із соціальної роботи частіше самі проводять пошукову роботу таких сімей та учасників АТО та пропонують їм допомогу. Завдяки плідній співпраці зі службою зайнятості, воєнкоматами, волонтерськими організаціями, діяльність Соціальної служби більш продуктивна, ґрунтовна та своєчасна, адже обмін інформацією, приносить велику користь у наданні допомоги учасникам АТО та членам їх родин. З досвіду знаємо: самий важкий час для людей, що повернулися з війни - це першій місяць. Багатьох прикро вражає, що в Україні майже 4 роки йде війна, а в самій країні нічого не змінилося. Як зауважив соціальним працівникам один із демобілізованих воїнів: "Зовсім не поділяю категоричних заяв про те, що, якщо в частині країни війна, то на мирних територіях люди мають тільки сумувати. Адже нагоди для радості є – тільки вони у всіх різні, як і форми вираження цієї радості. Не вважаю, що люди мають припинити святкувати якісь свої гарні події чи дати. Ну як без цього? Але все залежить від ситуації. От я, наприклад, - святкував хрещення дитини. Робити банкет вартістю в автомобіль, мабуть, таки неправильно, а сімейне свято – це цілком нормально.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Натомість, коли ходив з друзями дивитися футбол в барі, трохи був здивований. Сидить 30 мужиків, п’ють пиво, а про війну – ні слова. Якось війна окремо, а життя – окремо. І в барах сидять переважно молоді люди, у яких "життя склалося" - батьки за кордоном, гроші шлють, автівки дорогі, і жодних страхів, що їх можуть мобілізувати.…От, в бари треба з повістками завітати. Адже, алкоголь у нас в країні законом дозволено вживати з 21-го року, а автомат тримати – з 20-ти. То ж, хто горілку п’є, той і воювати вже цілком може." На жаль, розчарування, острахи, приводять і самих воїнів до випадків алкоголізму як альтернативи психологічного розвантаження. Трапляються випадки, коли повернувшись з АТО, бійці замикаються у собі. Вони вважають, що тільки побратими та волонтери, які пройшли з ними воєнні шляхи, можуть їх зрозуміти. Бувають випадки, коли соціальні працівники зіштовхуються з відкритою агресією і чують в свій адрес: "Навіщо це тобі?" або "Що ви там розумієте у себе в кабінетах!" Але терпіння і тактовність соціальних працівників, психологів, а також допомога членів родин сприяє у соціальній адаптації учасників АТО. Велику роль у таких сім’ях відіграють саме дружини демобілізованих воїнів, які в свою чергу намагаються допомогти адаптувати чоловіків до мирного сьогодення, "вирвати з пазурів війні". Важливо іноді рішуче та спокійно виключити телевізор з цілодобовими новинами з передової, тактовно підштовхнути до участі у оформлені документів та вирішення питань, з якими безпосередньо зіштовхуються учасники АТО після повернення додому. І тут їм на допомогу приходять працівники соціальних служб. Через деякий час, за допомогою рідних, побратимів, соціальних працівників та психологів, вони повертаються до мирного життя, шукають і знаходять своє місце, а хтось стає волонтером, чи намагається знов повернутися на службу. Не поодинокі випадки, коли спеціалісти соціальних служб надають не тільки соціально - психологічну, а й матеріальну допомогу, залучаючи для цього органи влади та благодійні фонди. Так, фахівці Шевченківського районного центру соціальних служб опікуються багатодітною родиною учасника АТО Андрія К., який тричі був поранений, і тричі повертався на передову. Соціальні працівники допомагали сім’ї в час, коли боєць перебував у зоні АТО. Передусім, надавали соціально-психологічну підтримку. А коли чоловік лікувався у госпіталі, вони разом із дружиною оформлювали документи та пільги, залучали благодійні організації, які допомагали багатодітній сім’ї отримати безкоштовно речи і ліки. Окрім цього соціальні працівники допомогли влаштувати молодших дітей у дошкільний заклад. Соціальні працівники знайшли спонсорів і разом теж підготували подарунок - двоярусне ліжко для молодших дітлахів бійця. Андрій був дуже вдячний фахівцям соціальної служби, які піклувалися про його родину, поки він знаходився у зоні АТО. Соціальні працівники намагалися відволікти сім’ю від хвилювань за батька - запрошували дітей та їх матір на різноманітні заходи, проводили бесіди. У рамках програми надаються інформаційно-консультаційні послуги у районних військових комісаріатах, "єдиному" інформаційному вікні для учасників АТО (пр. Комарова. 7, вул. Хрещатик, 36). За інформацією щодо психотерапевтичної реабілітації або з будь-якої довідкової інформації для демобілізованих учасників АТО та членів їхніх родин можна звертатись до спеціалістів районних в місті Києві центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або за телефонним номером (044 (458-27-68) з 09.00.-20.00 Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фото: eagle.mnKиевVласть