Сегодня, 28 июня, Президент Украины Петр Порошенко поздравил граждан страны с Днем Конституции и рассказал, как продвигается реформа, связанная с Основным Законом нашего государства. Об этом KV стало известно из выступления Президента Украины по случаю Дня Конституции. “Шановні співвітчизники! Дорогі українці! Лише 21 рік тому, після багатогодинних баталій, багато з яких ми сьогодні дуже добре пам’ятаємо, ранком 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України – Основний Закон нашої держави, який і досі вважається одним із найдемократичніших у світі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Але наші предки залишили по собі також один із найдавніших конституційних документів взагалі в історії людства, в історії його політичної думки. Цей документ з’явився у 1710 році, задовго до подібних актів і мав скорочену назву “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”. Ще тоді це був суспільний договір, який Пилип Орлик, спадкоємець великого Мазепи, уклав як гетьман Війська Запорозького із козацькою старшиною і запорожцями. Коли у 1996 році Верховна Рада України схвалила Конституцію незалежної держави, наш Основний Закон, який вважався і вважається зараз одним із найбільш прогресивних, це для нас було і залишається справжнім святом. І сьогодні ми, українці захищаємо нашу незалежність від російського агресора. Ми захищаємо не лише нашу землю, ми захищаємо не лише нашу територіальну цілісність,  ми захищаємо демократію, захищаємо свободу, захищаємо волю, стверджуємо свій європейський вибір. І для перемоги в цій боротьбі ми проводимо глибинні реформи. Деякі з цих реформ потребують змін до Основного закону. Зокрема, минулого року я запропонував Верховній Раді внести зміни до Конституції для забезпечення відновлення правосуддя. Я дуже дякую парламентським колегам за те, що мої пропозиції були підтримані. Я пишаюсь, що європейські стандарти незалежності, неупередженості, правової визначеності, рівності, відкритості були підтримані конституційною більшістю голосів депутатів парламенту. І зараз реформа, що стартувала зі змін до Конституції рік тому, продовжується. Днями завершується конкурс до Верховного Суду, який для успішної діяльності потребуватиме не лише того, що ми вже зараз маємо – у відкритому прямому ефірі кандидати здавали іспити на професійність, складали електронні декларації, проходили випробування на детекторі брехні. Дуже важливу роль відігравала і Громадська рада доброчесності. І сьогодні цей конкурс знаходиться на завершальному етапі. Але він потребує нових процесуальних норм і правил. І я дуже сподіваюсь, що найближчим часом Верховна Рада прийме у другому читанні відповідні законопроекти і ми будемо мати повне перезавантаження Верховного Суду України, який забезпечить незалежність, неупередженість права. Старт роботи найвищого суду у системі судоустрою є нашим головним пріоритетом на наступні тижні і місяці. Чому це так важливо? Бо резонансні справи, рішучі кроки по боротьбі із корупцією, які зараз демонструє Генеральна прокуратура, Національне антикорупційне бюро нагадають всім нам про такий анахронізм як депутатська недоторканість. Відповідний мій законопроект змін до Конституції готовий. Вимагає він політичної волі від народних депутатів – раз і назавжди урівняти себе в правах з громадянами України. Так само, як ми зняли недоторканість з суддів. Ще раз наголошую, що я сподіваюсь, що народні обранці у недалекому майбутньому ухвалять відповідні рішення. Адже серед них, напевно, немає жодного, хто б не обіцяв скасування цієї недоторканності у своїх виборчих програмах. Сьогодні, в день Конституції України, біля пам’ятника великому українцю гетьману Пилипу Орлику – ми згадуємо, що українській конституційній думці понад 300 років. Українці крізь віки пронесли розуміння важливості рівних прав, демократичного ладу і відповідальної влади. Саме таку державу ми творимо зараз. Ми повертаємось, нарешті, до європейського дому через завершення процедури ратифікації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, через те, що 11 червня Україна, нарешті, отримала безвіз не просто як право безвізових подорожей до Європейського Союзу, а як остаточне “Прощавай!” російській імперії. І ми возз’єднуємося із сім’єю, частиною якої були століттями. Я сповнений гордості за нашу країну. Я вірю в її історичне майбутнє. Слава Україні!” Фото: Администрация Президента Украины КиевVласть

"Нужда и бедность – неизбежный удел стоячего государства" (М.Гоголь) На початку березня нинішнього року "УНІАН" оприлюднило такі вражаючі цифри: "Борги українців за комунальні послуги зросли до 19 мільйярдів гривень. Найбільша заборгованість за опалення і гарячу воду 11,1 млрд., заборгованість за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій становить 2,5 млрд.грн, заборгованість за вивезення побутових відходів 400 млн.грн". А видання "Патріоти України" у статті: "Борги українців за житлово-комунальні послуги невпинно зростають"(12.02.2017) наводить загальну цифру боргів у 23 мільярди грн. Жахлива статистика!  Україна у когорті 10 найбідніших країн світу. Такого нам не могло приснитися колись навіть у страшному сні. Українців залякують (й почали вже на практиці робити антиконституційні дійства проти людей)- примусовим виселенням з житла за несплату житлово-комунальних послуг на певні суми. А чим більшості платити, якщо тарифи астрономічні і  не зовсім адекватні по відношенню до мізерних зарплат і пенсій ?. Проблему можна розглядати і в іншій площині.  Щодо порушеної теми, то дії нинішньої влади протирічать статтям 3,8,22,46,47,48 Конституції України. Для безвідповідальних чиновників чи байдужих людей, що втратили віру у справедливість, є тематична необхідність процитувати конституційну статтю 48 “Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” .Відтепер, рядки з наведеної статті Конституції, а також інших, про які нагадано вище, виглядають для знедолених громадян, як потворні ілюзії чи злий витвір законодавчого мистецтва, які  ігнорують  сучасні горе-керівники. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Антинародна тарифна вистава триває. З березня підняли в черговий раз тарифи на електроенергію. А ПАТ “Київенерго” надіслали киянам за березень 2017 року квитанції з такими ж ганебними і завищеними цифрами, як і взимку. Коли і хто притягне керівників і власників цієї структури до відповідальності ?  Громада міста не без підстав вважає, що давно пора провести перевірку сумнівної тарифної діяльності “Київенерго” і повернути киянам, як мінімум 40% від сплачених надмірних сум на рахунки енергомонополіста.  Скільки триватиме знущання з людей ?.. Центр дослідження регіональної безпеки Сумського державного університету  наприкінці минулого року провів велику бесіду -інтерв’ю з директором Інституту демографії та соціальних досліджень, академіком НАН України Е.Лібановою. Зупинимося лише на кількох моментах: Запитання:  Рівень життя за ці три роки впав? -Відповідь: Безперечно. Це стосується і купівельної і платної спроможності, і співвідношення зарплати більшості працюючих і середньою заробітною платою доходів населення із середніми по країні. Я дуже люблю використовувати показник “відносна бідність”. Він точний. Бо порівнює рівень життя кожної родини з так званим медіанним рівнем. Цей показник ділить все населення рівно на дві групи: нижче та вище медіанного рівня скупних витрат. Так от, у нас питома вага тих, чиї доходи нижчі за медіанний рівень перевищує 50%. - Запитання: В яких ще країнах такий показник ? -Відповідь: Чесно кажучи, в Європі таких країн я не знаю. За 25-річчя незалежності України наше населення скоротилося з 52 до приблизно 42 мільйонів. Причини різні. І головна з них не еміграція, а підвищена смертність людей. Вона викликана поступовим зниженням соціальних стандартів життя, низькими зарплатами і пенсіями, печерним рівнем стану вітчизняної медицини і дуже високими цінами на ліки в аптеках. Це дуже суттєвий цивілізаційний виклик, від здатності відповісти на який, залежить не тільки те чи інше майбутнє, але й збереження країни. На фоні цієї знедоленості дуже шкода маленьких дітей, батьки яких не мають змоги вивозити їх на літній відпочинок, повноцінно харчувати чи ликувати протягом року. Для багатьох витрати на дитячі розваги і необхідні побутові речі, книжки, комп’ютери також у розряді мрій на майбутнє. Тільки чи буде воно у них за такої бідності у державі ? Найбільш вразлива і знедолена частина населення – пенсіонери. Скорбота межує із протестом, коли чуєш або читаєш різні, просто ганебні для влади виступи в засобах масової інформації, у яких так і не знайти відповіді на запитання: Як сьогодні вижити пенсіонеру, який отримує пенсію у 1000-1500 гривень.?  А таких у нас мільйони…Чи Конституція і Закони писані не для всіх? Усе більше людей не задоволені владою, її відношенням до потреб народу, порушенням  чиновниками Конституції і Законів України. Це так би мовити сумарне узагальнення питання. А на закінчення приведу кілька суспільно значущих важливих думок. Новинний портал “За Збручем” ZZ.TE.UA надрукував небайдужі роздуми тернопільского підприємця, мецената, громадського діяча та активіста “Народного контролю” Володимира Бліхара. “ Джерело влади в Україні – народ щоразу на виборах делегує свої повноваження і президенту, і парламентарям, і місцевим самоврядним органам з надією, що ті упродовж всієї каденції  чесно та сумлінно служитимуть суспільству, громадам, кожній людині. Саме для цього й формується державний апарат чиновників. У демократичному світі така система взаємовідносин між владою та народом працює уже десятиліттями і майже ніде не дає збоїв. То чому ж українці за порівняно короткий період  існування незалежної держави уже двічі заповнювали протестні майдани? Чому вони зводили барикади, беззахисними гинули під кулями снайперів? Очевидно, справа не в системі. А у тих, хто і у 2004-му, і у 20014-му, ставши за спинами наших героїв та прикриваючи власну нікчемність галасливими закликами, отримали високі посади.  Прийшли у владу на для того, щоб служити народу, а щоб надалі обкрадати його – матеріально, морально та духовно, – відбираючи кошти, майно, нівелюючи одвічне прагнення українців до волі, позбавляючи їх надії на краще достойне життя. Не підтверджені діями обіцянки, тотальна корупція, приручені суди та силові структури, непомірні амбіції та хамське ставлення найнятих чиновників-бюрократів до потреб і проблем людей – ось що нині найбільше замулює джерело влади, віддаляє нас від омріяного майбутнього.” Закінчити публікацію вважаю за доречне словами відомого українського письменника Володимира Базилевського, який у великій статті в “Літературній Україні”; “Хам тріумфуючий: психологія плебейства” відзначив: “Українська влада ніколи не була українською. Жоден з українських президентів не був виразником тих нагальних потреб, забезпечення яких дало би поштовх піднесенню якості державності. Кожному бракувало не тільки політичної культури, а й культури загальної. А без такої культури неможливе бачення корінних причин національного занепаду. Плебеїзованість українських державників плюс відсутність характеру – зіграли зловісну роль у тому, що маємо державу на курячих ніжках”. Олександр Борщевський, лауреат золотої медалі і премії "Незалежність" Київської організації Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу "Світ єдиноборств" КиевVласть

Столична влада веде переговори з японськими і французькими компаніями, щоби побудувати у Києві сучасні сміттєпереробні заводи. Про це заявив мер Києва Віталій Кличко в ефірі телеканалу “Київ”.   Але ж у нас є проект, набагато досконаліший західних аналогів. Автори розробки Автоматизованого біоенергетичного комплексу (АБЕК) з переробки твердих і рідких побутових відходів – працівники  МЦВТТ “ЕРІДАН”, ДНВК „Київський інститут автоматики” (ДНВК КІА)”, НТЦ "АНТ" та низки суміжних організацій за участю НАН України. Цей комплекс журналісти назвали „Розмарин”, адже це символ достатку і процвітання, а ще він є лікарською рослиною і вчені запевняють, що  їхня технологія очищення побутового непотребу дозволить рости на „рештках” не лише траві для худоби, а й розмарину. А загалом вони пропонують  містам відмовитися від зовнішніх джерел газопостачання та електроенергії, оскільки все це „виробляє” кожне місто в достатній кількості. Енергоносії просто  потрібно грамотно взяти з відходів і рослинної біомаси. Ось для цього й створили вони унікальний комлекс АБЕК „Розмарин”,  який вирішить екологічні, енергетичні проблеми міст і селищ, створить нові робочі місця та нарешті поверне нашим занедбаним чорноземам їхню родючість. Проект легко адаптується до умов, скажімо, Бердянська, Мелітополя, Запоріжжя, Херсона... Справа державної ваги Нагадаю Київський інститут автоматики  (КІА) в СРСР був головним системним інститутом, займався  автоматизацією (АСУ) атомних,  теплових електростанцій, магістральних газо- і нафтопроводів, металургійних заводів і гірничо-збагачувальних комбінатів, агропромислового комплексу, а в корпорації КІА працювало близько 10 тисяч висококласних фахівців, включаючи дослідний завод і 4 філії. Коли Європою та Азією почав ширитися  метод біогазових установок – виробництво метану, який отримували внаслідок зброджування органічних побутових та сільгоспвідходів  у закритих ємностях, наші вчені пішли  вперед. Вони запропонували поєднати ці установки з тепличними комплексами та тепловими насосами, що дозволяє збалансувати потреби будь-якого міста в енергоносіях. Без нафти, вугілля, природного газу, струму атомних і теплових електростанцій. Але ударний проект, як і очікувалося, в корумпованій державі відразу ж забуксував. Правда, під час виборів до Верховної Ради 2012 року якась руханка почалася. Тодішнй Прем’єр Азаров, до якого вдалося пробитися „ходокам”, розгледів раціональне зерно, навіть доручив утілити пілотний варіант у Слов’янську. Чому в Слов’янську? Бо там балотувався в нардепи його син. Розрахунок був до банального простий: молодший Азаров видає групу вчених як власну знахідку, вони починають працювати, електорат бачить „реальні кроки”  з оздоровлення загидженого міста й голосує за нього. Так і сталося, електорат обрав Азарова –молодшого в парламент, а проект відразу ж згорнули. Азаров-тато пояснив, що в бюджеті на це нема грошей... Ще детективніша історія стосунків із Київської міською держадміністрацією. Хоча тут проблема набагато гостріша – Бортницька станція аерації нагромадила більше 10 мільйонів тонн мулу  (300-гектарна мертва водойма), на полігоні №5 в селі Підгірці – немислима кількість твердих відходів, які виділяють смертоносний фільтрат та метан.  І ось вченим удалося (так їм здавалося) наблизитися до розв’язання цієї екологічної проблеми за сприяння Міністерства промполітики, бо вони тісно співпрацювали з „Київпроектом” та НАНУ у цьому напрямку.  Щомісяця на полігоні вони доповідали про хід роботи над проектом керівництву КМДА (Мазурчаку), та коли дійшло до справи, - чиновники раптом відсунули своїх фахівців, провели закритий тендер. Хто виграв? Угадайте з трьох разів. Звісно, ж  іноземна компанія. Та все б нічого, але німці запропонували застарілий метод утилізації відходів, у кінці їхнього процесу стоятиме... мулоспалювальний завод. А це – дим, смог, отруєне довкілля, які б фільтри там не ставили на  трубі та ще й найотруйніший золошлак. Яке безглуздя. На Харківському масиві вже є подібне  диво – спалювальний завод „Енергія”, який обкурює все навкруги, так ще всадять  потужніше „диво”... Подібну технологію запропонували також японці, які взялися навіть профінансувати її. Наші ж учені пропонують принципово інший метод: тверде сміття сортують, виділяють з нього органічні відходи, які надходять у спеціальні анаеробні реактори разом із рідкими каналізаційними стоками  і там зброджуються для отримання біогазу. Біогаз іде на вироблення теплової та електричної енергії, а маса, звільнена від метану після бродіння (в свою чергу з каналізаційних стоків відбирають і доочищують воду) - це фактично органічні добрива, які можна вносити на сільгоспугіддя. Ніякого спалювання при цьому нема.   Один із об’єктів за цією технологією працює на тваринницькому комплексі в селі Оленівка на Дніпропетровщині та в місті Марганець на промислових стоках. Декілька комплексів працюють на пивзаводах. Керівництво Науково-технологічного центру „Аналітика- наука-технології” (НТЦ АНТ) Віктор Горбенко та Олексій Носек сумно констатують: за десять останніх літ у кого тільки не перебували…  І в  Тимошенко та Клюєва, у Голови комісії з екології Верховної Ради Томенка, у заступника Секретаря РНБО Сивковича, Міністра Близнюка ( за Януковича) і в мера Києва  Попова та першого заступника Голубченка... Усі схвалювали проект, казали купу компліментів, але ніби змовившись, відправляли розробників... шукати інвесторів. Самим. А держава? Треба віддати належне Тимошенко, яка сама головувала на засіданні Кабінету Міністрів із розгляду проекту та ініціювала Постанову Кабміну з його реалізації ще в квітні 2009 року. На жаль, невдовзі вона опинилася за гратами, тому не змогла вирішити питання фінансування, і все заглухло. Та які б політичні чвари не стрясали суспільство, сміттєва проблема – була, є і буде залишатися справою державної ваги? А коли б  звернули увагу на вітчизняне ноу-хау, такої ганьби, яка виникла у Львові останнім часом, просто б не було. До речі, ресурс полігонів у переважній більшості великих і малих міст України стрімко закінчується. Через 2-3 роки „Львівський синдром” перекинеться на всю країну. Та ні в Кабміні, ні в меріях, як кажуть, і кінь не валявся… - Сумно, - констатують автори проекту, - настільки ми відстаємо від світу через недолугість наших чиновників. Порівняйте: у Китаї ще 1975 року вийшла відповідна державна постанова, і за п’ять років там збудували 10 мільйонів (!) біогазових установок. А ми стукаємо в усі двері, що потрібна державна програма „Чисте місто”, та це глас волаючого в пустелі... Коли б ви знали, скільки підприємств лише в Києві, скидають нечистоти в річку Дніпро! А по всій Україні – у малі річки та інші водойми! Чи ж зверталися до теперішніх „верхів”? Зверталися. - Таке враження, - зітхають науковці, - що змінюються дійові особи, таблички на кабінетах, а дух байдужості той самий. Нуль результату, нуль! Без кеша, виходить, ніхто вас і слухати не збирається... Мислячих керівників так мало, що ми ніяк з ними не зустрінемось, а випадає все така публіка, котра жадає лише неправомірної вигоди... Остання наша, так би мовити, проба пера – похід в Мінекології. Вони там на весь світ протрубили, що готують стратегічний план переробки сміття по всій Україні. Автори проекту доповіли на національному форумі свій проект. І що? Їм сказали: подайте технічні пропозиції. Подали. Жодної відповіді. І міністерсткого стратегічного плану чомусь вже не чути… Слід додати, що після різкого зменшення поголів’я худоби за роки незалежності в Україні руйнується родючий шар чорнозему гумус. Якщо в 1990 році сільгоспвиробники вносили 250 мільйонів тонн органіки, то тепер – менше 10.  Природні добрива замінили „хімією” та ще й з країни-агресора. Цей провал здатні суттєво поповнити ось такі комплекси АБЕК „Розмарин”, адже вони й дають після переробки побутових відходів зброджену органічну масу, яка дуже близька за своїми параметрами до  перегною, чого нині так бракує нашим виснаженим грунтам. Все геніальне - просте - Каналізаційні стоки ми „розщеплюємо” в анаеробному реакторі, виділяючи звідти метан (на електроенергію) та тепло  (на підігрів теплиць), - розповідають автори проекту - Виходить замкнений цикл виробництва. Причому, нічого ніде не смердить, не курить... І люди можуть ходити сюди на екскурсії. До речі, типові реактори такого типу мають значно нижчий ККД, аніж наші. Бо в них процес зброджування триває більш як два тижні після наповнення, а в наших - за шість годин! До речі,  полігони для сміття за умови встановлення нашого комплексу потребують уп’ятеро меншої площі, аніж вони займають нині. Окупність АБЕК „Розмарин” складає 12-18 місяців. Подібних бізнесів дуже мало. Причому, наша команда розробить ТЕО, бізнес-план, захистить його в банку, розробить проект, узгодить його із замовником, контролює будівництво, комплектує й монтує устаткування, навчає спеціалістів, реалізує сервісне обслуговування. - Ми готові зайти в будь-який обласний чи районний центр, - додає колега Горбенка, Леонід Юрійович Кауфман -  презентувати проект депутатам, і, отримавши позитивне рішення сесії, розпочати приведення конкретного населеного пункту до європейських стандартів очищення від відходів та забезпечення його достатньою кількістю енергоносіїв, добутих із тих таки відходів та органічної маси виробленої комплексом. І що дуже важливо - екологічно чистим методом, адже ми в своєму технологічному циклі просто використовуємо природні, а не хімічні чи термічні процеси. Мерії таким чином матимуть змогу отримувати „дармову” енергію для своїх мешканців, отже зменшувати тарифи, отримувати прибутки від цих комплексів, а не лише стягувати податки. Щоб усі були зацікавлені, ми пропонуємо створювати для діяльності наших комплексів відкриті акціонерні товариства, де акціонерами мають стати і ті, хто генерує енергію з відходів, і ті, хто її використовує. Наприкінці кожного року всі акціонери отримуватимуть дивіденди у вигляді цілком реальних грошей. Звісно, правління матиме змогу зацікавити тих, хто зробив найбільший внесок у розвиток справи, у тому числі інтелектуальний та організаційний, і все – під контролем акціонерів, легально, без жодних „відкатів” і страху перед правоохоронними органами. Якщо людям дохідливо пояснити, що проект АБЕК “Розмарин” дасть змогу принаймні вдвічі знизити комунальні тарифи, вони самі вийдуть під мерію і змусять депутатів узятися за його втілення. Боярська конкретика МЦВТТ „Ерідан” ДНВК КІА, НТЦ „АНТ”, ТОВ „Техноконт”, ПАТ „Укрводпроект”,  НТЦ „ЕКОМАШ”, ІБОНХ НАНУ, ТОВ „Виробництво” пропонують розробити і впровадити автоматизований комплекс очищення стоків та переробки органічних відходів продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу для міста Боярки. Це місто, як і сотні подібних, відчувають всі ”переваги” від розкладання органічних відходів на мулових полях муніципальних очисних споруд і на полігонах твердих побутових відходів. Під звалища відчужуються все нові й нові території, зростає забруднення навколишнього середовища. Проект АБЕК “Розмарин” для Боярки передбачає новий, екологічний і комплексний підхід до переробки не тільки стоків, а й органічних побутових і виробничих відходів. Для очищення стоків використовуються комбіновані методи анаеробного (закритого) і аеробного зброджування стоків разом із органічною частиною ТПВ. Утворюється біогаз і ферментована маса, котрі йдуть на виробництво теплової і електроенергії та можуть використовуватися надалі як добриво. У результаті реконструкції комплексів очищення стоків (КОС) КП „Боярка-Водоканал” пропонується на їхній базі створити першу чергу біоенергетичного комплексу типу „Розмарин”, а саме: автоматизовану систему диспетчерського управління технологічними процесами водопостачання та водовідведення з модернізацією електротехнічного і технологічного обладнання, на яку автори проекту виконали розробку робочої документації та пройшли експертизу проекту. На жаль, “попередники” керівництва м. Боярка віддали реалізацію НАШОГО проекту дилетантам, які дискредитували навіть саму ідею. Автори проекту мають можливість в стислі терміни переробити і впровадити “авторську” версію АСУ диспетчеризації з реальними функціями енергозбереження. На всіх численних свердловинах і насосних станціях КП “Боярка-Водоканал” буде забезпечене якісне й безвідмовне та енергозберігаюче управління завдяки розумній комп’ютерній диспетчерській системі. Цим буде реалізована перша черга проекту біоенергетичного комплексу, перехід до суттєвого скорочення енерговитрат, а також зниження собівартості одиниці об’єму питної води та стоків як у процесах їхнього очищення, так і в процесах транспортування. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Друга черга впровадження АБЕК “Розмарин” - реконструкція каналізаційних очисних споруд продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу з використанням  новітньої анаеробної технології очищення стічних вод з виробництвом біогазу; будівництво ділянки для доочищення стічних вод в тепличних біоставках з водною рослинністю для виробництва біомаси (додаткова органіка для процесу зброджування в метантенках); будівництво біогазової установки (метантенк) для отримання біогазу; будівництво когенераційної установки для виробництва електричної та теплової енергії  із біогазу; будівництво ділянки зневоднення відпрацьованого мулу, продуктів метанового зброджування органіки в метантенках з виробництвом високоякісних органічно-мінеральних добрив. Комплекс здійснюватиме подрібнення, ретельне механічне очищення стоків від різних домішок. Потім іде анаеробна обробка в герметичних реакторах, аеробна і доочищення на біоплато. Це дає змогу в 5 разів знизити енергетичні витрати на обробку стоків, на 75% зменшити кількість мулів, отримати біогаз, електричну та теплову енергію, органічні добрива, а також обігову технічну воду для поливу грунтів під декоративними, технічними та зерновими культурами. Таким чином екологічна ситуація в Боярці значно поліпшиться, зменшаться впливи звалищ на грунтові води, з’являться нові робочі місця як на самому комплексі, так і в цеху з випуску органічно-мінеральних добрив, цеху вирощування біомаси тощо. Сумарний ефект від впровадження може становити близько 80 млн. гривень на рік при витратах на створення першої черги близько 58 млн. грн., другої - 37 млн. грн. Головне, втілення цього проекту в Боярці стане пілотним проектом України для  створення подібних комплексів у решті міст. Поєднання комплексу АБЕК “Розмарин” із тепловими насосами дасть змогу перейти конкретно Боярці на самозабезпечення тепловою та теплоенергією. Звісно, фахівцям, які завдяки низці винаходів зуміли створити  проект європейського рівня, що передбачає не лише „зелену” переробку сміття, а й отримання достатньої кількості тепла та електроструму з відходів, потрібна державна підтримка, підтримка бізнесу. Чи ми спроможні лише все запозичати, обростати боргами, як реп’яхами, замість того, щоб самим заробляти і зробити свій прорив бодай у царині переробки відходів. Нагадаю: у багатьох, скажімо арабських країнах, цей вид діяльності є найприбутковішим і може бути прирівняним за рентабельністю до металургії. На фото: ентузіасти з Науково-технічного центру „Аналітика – наука- технології” Віктор Горбенко, Леонід Кауфман, Олексій Носек представляють проект „Розмарин” в одному з бізнес-центрів Такий вигляд має біогазова установка, яка не смердить. Олександр Михайлюта, лауреат премії „Незалежність” Київської спілки журналістів. Займаєтья журналістськими розслідуваннями та співпрацює із ГО "Рух территоріальних громад" КиевVласть

Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто знаходиться із місцевою владою в стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевВласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на осуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Павлом Різаненко (член депутатської фракції партії "Блок Петра Порошенка"). KV: Які з проблем Київської області, на Вашу думку, є найбільш актуальними? Які з них не вирішуються протягом десятиліть через специфічні особливості пристоличного регіону? Павло Різаненко: Найперше - це нерівномірний розвиток регіону. Бізнес приходить у ті населені пункти, які розташовані ближче до Києва. Це я спостерігаю і в своєму окрузі - в Броварському та Баришівському районах зовсім різна ситуація в плані розвитку. Так, у Броварському районі є суттєва трудова міграція ( тільки у Броварах за різними підрахунками до 50% населення працює та навчається в Києві), Броварський район завдяки безпосередній близькості до столиці є більш привабливим для інвесторів, ніж Баришівський. Відповідно, тут більша присутність бізнесу і відповідно більш розвинена інфраструктура. Крім того, Київська область дуже приваблива з економічної точки зору. Це, з одного боку, - позитив, а з іншого - ледь не прокляття. Саме через економічну привабливість боротьба за вплив на розподіл ресурсів тут більш жорстка. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Через це область дуже заполітизована. На рівні сільських, міських, районних та обласної ради депутати намагаються вирішувати питання щодо зовнішнього вектора або обороноздатності країни, призначення на державні посади і т.д. Це образно… Читайте: Досье: Ризаненко Павел Александрович KV: Як саме ця заполітизованість сьогодні впливає на управлінські процеси? Павло Різаненко: Політичні баталії відбуваються на фоні утворення об’єднаних територіальних громад, де система управління значно різниться.  Через надмірну заполітизованість Київщина значно відстає від інших областей у процесі формування об’єднаних громад.У районах є представницький та виконавчий органи влади - райрада та райдержадміністрація. Об’єктивно, сфера повноважень ОТР приблизно, як у районної ради, але виконком обирається на місці, а не формується “з центру” як в районі. По-суті, люди на місцях - власники своєї долі. KV: Яке Ваше ставлення до адміністративно-територіального реформування? Павло Різаненко: Однозначно, позитивне. Це - серйозна фінансова децентралізація повноважень. Якщо раніше рішення приймали службовці центральної виконавчої влади та представники на регіональному рівні, то тепер це будуть робити обранці в ОТР та виконкоми. Умовно кажучи, це так званий принцип субсидіарності, коли вирішення проблеми наближується до рівня самої проблеми. Ми постійно говоримо, що “йдемо в Європу”, але говоримо абстрактними поняттями. Сама ж Європа - не абстрактна. Вона проявляється у конкретних поняттях. Одне з них - принцип субсидіарності, при якому ресурси і повноваження повинні бути максимально наближені до рівня проблеми. З огляду на це, думаю, з часом адміністрації взагалі будуть ліквідовані. Рано чи пізно, ми прийдемо до повноцінного самоврядування.  KV: Тобто РДА можуть бути ліквідовані саме через нестачу повноважень? Після створення виконкомів ОТР у них взагалі залишаться якісь функції? Павло Різаненко: Питання існування адміністрації після того, як будуть створені ОТР, відпаде саме по собі, адже справді серед повноважень можуть лишитися хіба що рапортування та статистична звітність. Очевидно, найближчим часом виникне необхідність змінити Закон щодо адміністрацій, тобто, їх ліквідація відбудеться природним шляхом. Одна з функцій, яка реально може залишитися - це контрольна функція делегованих повноважень, але, знову ж таки, ця функція може бути передана іншій структурі. Раніше у прокуратури була функція загального нагляду. Вона не відповідала вимогам демократії та ринкової економіки в частині нагляду за взаємовідносинами об’єктів господарювання, але була цілком доречною в контексті органів державної влади та місцевого самоврядування. Роль “наглядачів” виконують активісти, які, знову ж таки, не мають ніяких для того повноважень. Тому я відстоюю позицію, що функція загального нагляду за органами державної влади та місцевого самоврядування все ж повинна бути повернута прокуратурі. KV: Районні ради та адміністрації належать до різних гілок влади, але часто ведуть однакову риторику: для повноцінної роботи обом структурам не вистачає повноважень. У якої з цих структур зосереджені реальні важелі впливу? Павло Різаненко: Не можу погодитися з цим твердженням. Все залежить від конкретної ситуації на місцях. Повертаючись до минулого питання, у адміністрацій є така функція, як перевірка виконання делегованих повноважень. Це серйозний важіль впливу, яким потрібно вміти користуватися, що залежить від керівника - голови адміністрації. Від того, наскільки добре він уміє налагодити процес. Центр прийняття рішень знаходиться у його руках, як і сама відповідальність за їхнє виконання. Можемо помітити і на прикладі Київської області: там, де є сильний очільник, ситуація стабільна. Насправді мене дуже дивує ця політична боротьба на рівні сіл, селищ, районів. У когось - мета ідеалістична, у когось - власний інтерес. У будь-якому випадку політична боротьба точиться саме навколо прийняття рішень щодо розподілу ресурсів. KV: Тобто, політика у Київській області - це і є розподіл ресурсів? Павло Різаненко: Здебільшого, саме так. Для прикладу, керівництво Броварського району виступає категорично проти Prozorro, пропагує, що гроші, які є в районному бюджеті, повинні винятково освоюватись місцевими підрядниками. Коли починаєш вивчати ситуацію і дізнаватися, хто ж ці підрядники, то виявляється, що роботи виконуються юридичними особами, які пов’язані з кількома депутатами районної ради. Ця ідея красиво подана, але я прихильник того, що гроші повинні витрачатися за принципом прозорості, змагальності та конкурентності . Розподілятися рівномірно, а не ділитися між чотирма підрядниками. Процес має бути інклюзивним. KV: Між Вами та броварським міським головою давній конфлікт. Чи впливають стосунки з міським головою на Вашу роботу в окрузі? Павло Різаненко: Завжди намагаюся якомога більше комунікувати з владою на місцях. Від цього залежить результат для громади. Лише маючи контакт  і спілкування, можна щось реалізувати. Десь це виходить активніше, десь не дуже успішно. Впливають і політичні, і особистісні фактори. Це також одна зі сторін життя, в якій дуже багато суб’єктивного... І якщо між людьми є особиста недовіра, то з цього нічого не вийде. У минулому в мене не дуже виходило співпрацювати з броварським міським головою. Для мене це важливе питання. За кількістю населення Бровари - це 45% всіх моїх виборців. Стосунки з мером міста- це давня історія, яка психологічно створює бар’єри, компроміси досі знаходити дуже важко але необхідно в інтересах громади. Наше бачення розвитку міста часто не збігається, але я не вважаю, що це особистісний конфлікт. KV: З якими проблемами до Вас приходять виборці? Павло Різаненко:  Виборці приходять з проблемами, 95% яких взагалі не стосуються депутатської діяльності - удосконалення законодавства. Багато з них звертаються із наріканнями про невиконання законодавства або недостатнє забезпечення виконання. Люди думають, що народний депутат повинен вирішувати матеріальні проблеми округу, хоч згідно закону це не зовсім так, адже він - це законотворець а не розпорядник бюджетних коштів. Навіть прийоми громадян він повинен проводити з метою вивчення потреб населення для змін законодавства. Якщо людей цікавить ремонт дороги або якісь поточні роботи, то це явно не у компетенції народного депутата, а розпорядника бюджетних коштів. Але все одно я не можу ці звернення ігнорувати і направляю їх до органів місцевого самоврядування. Так само і коли відбувається розподіл коштів у державному бюджеті, то разом із представниками місцевого самоврядування я як народний депутат беру участь у лобіюванні інтересів округу. Така практика є у всьому світі, зокрема, і в тих же Сполучених Штатах. KV: Ви подавали документи для участі в конкурсі на посаду голови Київської обласної державної адміністрації. Чи була у вас на той час власна візія подальшого розвитку Київщини та своя команда для її реалізації? Павло Різаненко: В конкурсі я участь не брав, лише подав документи. Якраз у той час у мене була поїздка з “Укроборонпромом” до США. Я проводив певні консультації з колегами-депутатами та керівництвом фракції, адже це не є одноосібна робота, а командна. Потрібно було чітко зрозуміти, яка буде координація по роботі з правоохоронними органами та Кабміном. Звичайно, у нас в області корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо. Саме тому я робив тоді особливу ставку на співпрацю з правоохоронцями. Важливо також, які є ресурси для роботи і хто готовий за це взятися. Ні для кого не секрет, що державна служба - це не високооплачувана робота. Залучити сюди фахових спеціалістів дуже складно, матеріальної мотивації висококваліфіковані кадри не мають. Після перемовин із соратниками я зробив певні висновки і все-таки не пішов на конкурс, а поїхав у відрядження. Вважаю свою роботу в Верховній Раді та в окрузі більш важливою, ніж потенційно на посаді голови облдержадміністрації. KV: Тобто державна служба на президентській вертикалі є завідомо збитковою? Павло Різаненко: Так, і тому професійні, люди не дуже хочуть іти на державну службу. Є також певна категорія, яка рветься до посад, але якщо проаналізувати біографію цих людей, то їхні “пориви” (старання) стають зрозумілими. Я помітив, що серед десятків кандидатів на різноманітні конкурси одиниці мають знання і досвід організаційно-адміністративної роботи, а також фінансову незалежність для того, щоб ці знання і досвід спрямувати на благі цілі, а не особисте збагачення. Дуже мало людей ідуть з якоюсь вищою мотивацією - послужити країні. Таких приходиться ледь не вмовляти. На конкурс голови РДА, наприклад, днем з вогнем не знайдеш таку людину. KV: Ця проблема досі актуальна через недоліки законодавства? Павло Різаненко: Закон про державну  службу, який недавно прийняли, має досить непогану теоретичну базу. Але грошового ресурсу для забезпечення виконання закону немає. Тобто, певного рівня заробітних плат, щоб це було привабливо для якісних спеціалістів. Щоб чиновник зміг чесно жити, виконувати свої обов’язки, забезпечувати сім’ю і не турбувати ся про те, де б узяти хабаря чи щось вкрасти. До речі, це не тільки питання держслужби, але й поліції, прокуратури і всієї бюджетної сфери. Логічно, що коли людина іде на державну службу на зарплату, на яку вона не може прожити, то виникає питання - чому вона туди йде? Одна справа, якщо в декларації кандидат показує великі статки, зароблені у бізнесі. Інша - це людина, яка ніколи не була в бізнесі, не має статків, а лише стаж на тій самій держслужбі або в органах місцевого самоврядування. При цьому, має дорогі автомобілі та будинки. Не хочеться нікого ні в чому звинувачувати, але в мене виникає просте запитання: звідки? KV: В такому разі справедливо було б торгнутися Вашої діяльності до депутатства, тим паче, про Ваші статки та мільйони ходять легенди. Наприклад, про те, що Ви з дуже багатої сім’ї. За рахунок чого Ви збагатилися? Павло Різаненко: Історія про багатих батьків - це чиїсь вигадки. Мої батьки зараз - пенсіонери. Мама все життя працювала зубним техніком у Броварській стоматологічній поліклініці. Рідний батько помер у 1985 році, коли мені було 10. Вітчим у 1991 році пішов на пенсію. Раптом знайдете якийсь бізнес у моїх батьків - розповісте. Але саме з батьками мені дуже пощастило, бо вони завжди турбувалися про мою освіту і вчили інвестувати насамперед в знання. Я знаю, що є чесні та нечесні методи політичної боротьби, люди завжди придумують все нові й нові деталі. І ці методи працюють у країні, де люди звикли до того, що якщо ти - матеріально забезпечена людина, то вкрав. Мабуть, 80-90% у наші державі, яка переживає період первинного накопичення капіталу, це відповідає дійсності. Але в мене дуже простий шлях. Я закінчив школу у Броварах. Пішов вчитися у торгово-економічний інститут у Києві за спеціальністю “Зовнішньоекономічна діяльність”, в 1994 році виграв конкурс Уряду США на навчання в Грейсленд Коледжі. Там отримав освіту по спеціальностях “Економіка” та “Бізнес-адміністрування” (окремі галузі). В 1996 році повернувся додому, працював у міжнародній компанії “Ернст енд Янг” (аудит, консалтинг). Працював у Москві в міжнародних інвестиційних компаніях. В 2007 році повернувся в України. Матеріально незалежним я став сам. В інвестиційному банкінгу принаймні до кризи 2008 року можна було заробляти великі гроші. Це високооплачувана професія, де люди на керівних ролях на рівні керівників отримують не лише заробітну плату, яка вимірюється сотнями тисяч доларів, але й частину прибутку. Це не дивина, що в цьому бізнесі в 30-40 років можна стати досить забезпеченою людиною. Особливо, якщо ти здібний і в позитивному розумінні агресивний. Тому для України ця історія нестандартна, а от для заходу - цілком. KV: Побутує думка, начебто, Київщина розвивається лише за рахунок своєї землі, і саме земля є найперспективнішим ресурсом регіону. Наскільки це твердження, на Вашу думку, відповідає дійсності? Павло Різаненко: Я не погоджуюся з думкою про те, що Київська область живе завдяки своїм багатим земельним ресурсам. Скоріш за все, наявність цього високовартісного активу лише загострює боротьбу за владу. І ця боротьба стане менш гострою лише тоді, коли завершиться приватизація. Важливо, щоб відбулося це якомога швидше. Саме державна власність у випадку з Київщиною є “яблуком розбрату”, джерелом корупції. Якщо проаналізувати, як сільські ради розпоряджаються цією землею, то вони не максимізують доходи. Максимізувати - це виставляти на аукціон право оренди чи власності по ринковій ціні. А в реальності часто боротьба точиться лише за те, щоб купити дешевше, якомога менше заплатити або отримати взагалі за безцінь чи безоплатно. Так, неформально, наші корупціонери живуть саме завдяки землі в Київські області, яка для них разом із розподілом бюджетних коштів - головне джерело збагачення. Це ціла мафія, яка має стосунки вже півтора десятка років. Уявіть, коли ця вся земля буде продана... Тоді саме корупціонерам не буде, за що жити. Але не громаді. Основний наповнювач бюджету для громади у всьому цивілізованому світі - це податок на нерухоме майно (землю та нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Ми рано чи пізно також до цього прийдемо. KV: Тобто, повна приватизація землі - це в ідеалі? Павло Різаненко:  Навіть у наших політичних реаліях це - питання часу. Приватизація відбудеться або швидше, або повільніше. А ще питання в тому, що отримає в цьому процесі громада. KV: Якщо вигідний варіант подальшого розвитку земельного ринку настільки очевидний, то чому обласна рада вже кілька разів звертається до центральних органів влади щодо неприпустимості відміну мораторію на продаж землі? Павло Різаненко:  Такі звернення мають лише політичну основу. Не варто забувати, що керівництво облради представлено партією ВО “Батьківщина”, яка на центральному рівні виступає проти ринку землі. А взагалі, в контексті Київської області, мова йде швидше не про землі сільськогосподарського використання, а промислові. З Києва виносяться та будуть виноситися за межі міста підприємства (наприклад, “Київгума” у мене на окрузі, яка раніше працювала у столиці). А це - робочі місця і податки. І саме приватизація дасть можливості розкрити потенціал землі. KV: В публічному полі часто звучать думки про те, що вплив колишнього голови КОДА Анатолія Присяжнюка після його відставки залишився. Ви погоджуєтеся з такою версією? Павло Різаненко: Так. Вплив екс-голови Присяжнюка, незважаючи на те, що він вже давно за кордоном, простежується й досі. Якщо повернутися в минуле, то Анатолій Присяжнюк був призначений завдяки протекції тодішнього керівника НАК “Нафтогаз” Юрія Бойка (сам Присяжнюк свого часу очолював “Чорноморнафтогаз”). Вважалося, що і вся Київська область перейшла під вплив “газовиків”. Це підтверджує і список Партії регіонів у Верховну Раду в 2012 році - Кацуба, Онищенко, Чудновський, Бадаєв- люди з орбіти пана Бойка. На рівні обласної ради певні політичні важелі мають люди, у яких були хороші стосунки з Присяжнюком - це і Олександр Качний, і Володимир Майбоженко, і Костянтин Бондарєв. Представники політичної еліти, незважаючи на зміни орієнтирів центру, на місцях не змінилися. Між цими елітами як була, так і є жорстка конкуренція. KV: Тобто, проблема кланів, яка була характерна для Київської області протягом десятиліть, нікуди не зникла? Павло Різаненко: Так. Зрештою, це універсальна проблема для всієї держави. Там, де обласні ради знайшли спільну мову з адміністраціями, ситуація більш-менш стабільна. Там, де цього не відбулося, - постійна політична боротьба. Київська область, на жаль, серед таких. І від цього страждають, насамперед, громади. Для прикладу - бюджетні залишки з минулого року в обласній казні близько половини мільярда. Виникає питання як до адміністрації, так і до ради, які повинні в цьому напрямку працювати в унісон: невже в області все так прекрасно? Невже немає проблем, на вирішення яких не потрібні гроші? Очевидно, що це не так. KV: Що може в цьому контексті змінити ситуацію? Як подолати проблему кланів? Павло Різаненко: Це - проблема не лише для області, але й для країни. Питання зводиться до законності та невідворотності покарання. Я думаю, ми повільно, але рухаємося в цьому плані. Ми бачимо це на прикладі голови ДФС Романа Насірова. Немає недоторканних, уникнути покарання неможливо. І саме це в подальшому буде впливати на модель поведінки високопосадовців. Зараз ми бачимо трансформацію суспільства. Після революції ми всі захотіли прокинутися одного дня у державі з законослухняними громадянами,  але такого не буває. Ми й не там, де були раніше! Сьогодні спостерігаємо багато розрізнених випадків корупції, але зараз вже немає чіткої корупційної вертикалі та систематизованої піраміди в якій все покривається зверху, як це було до 2014 року. Якщо тебе спіймали - сідай. КиевVласть

Запитання у заголовку до статті не випадкове, а дуже актуальне на сьогодні для українців. Особливо, коли вони наче у зашморгу місяць від місяцю з жахливістю й нетерпінням чекають платіжок від енергетичних монополістів, що втратили не тільки совість, але й народну довіру та повагу. З давніх давен відомо, що коли можновладці та керівники підтриманих ними владних організацій чи бізнес-структур одержують свої збагачення, надприбутки за рахунок знедолених людей, наступить час, коли рано чи пізно, але за свої антиконституційні вчинки вони обов’язково відповідатимуть якщо не перед народом чи судами, то перед Богом та історією - це вже точно. А суд Божий може бути страшнішим від звичайного. Потрібно декому подумати про це заздалегідь. Аби не потрапити у Пекло. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Останнім часом усе частіше прислуховуюся до думок людей різного віку у транспорті, на пошті чи в банках, магазинах, на вулицях. Лунають нескінчені прокляття і осуд влади за те, що вона не зупиняє надмірний та безпідставний ріст тарифів на опалення, гарячу воду та електроенергію. На очах людей сльози, у душах сум і зніяковілість. Для чого ж вони стояли на Майдані під час Революції Гідності ? Хіба ж для такого жебрацького життя ?.. Проаналізувавши статті 3, 13, 19 Конституції України, Концепцію і Закон “Про національну безпеку”, окремі положення Європейської Конвенції з прав людини, можна дійти до попереднього висновку, що у діях Національної комісії з регулювання електроенергетики і комунальних послуг вбачаються недоліки та порушення, як до речі також протирічать завданням для цієї організації, що відзначені у пунктах ( 2, 3.2, 3.3, 3.8) Положення про Національну комісію, затверджену Указом Президента України 10.09.2014 № 715/2014 У реальності ж, на мій погляд, – триває вакханалія тарифного свавілля, яка призвела до аморфно-анархічного процесу проти приголомшених українців. Все робиться не для споживачів згаданих послуг, а в деякій мірі проти них. Якщо політики і народні депутати, які у яскравих власних піар-промовах чи телевізійних дискусіях начебто проти таких тарифів і готові для підтримки людей подавати судові позови, приймати законопроекти і надсилати гнівні депутатські запити в урядові організації - перебувають здебільшого у патетичному настрої чи в полоні власних ілюзій, а реально нічого не в змозі зробити, то слід очевидно споживачам діяти на свій розсуд, й зокрема, не сплачувати в повному обсязі по надмірно високим тарифам, писати листи протесту і скарги у Генеральну прокуратуру, Президенту – гаранту Конституції та у міські владні органи, подавати судові позови, а також надсилати свої протести у засоби масової інформації. Не віриться, що такі рішучі дії громадськості залишаться без уваги влади. А може, дай Боже, й почнуть відбуватися якісь позитивні й справедливі зміни. Звичайно , боротьба за нормальне існування – заняття, яке забирає багато часу. Бідність вимотує і пригнічує людину, робить її покірливішою, відтворює відчуття неповноцінності. Людина з обмеженими потребами навіть не здогадується про існування належних йому по праву речей, яких можна вимагати і за які треба боротися. Вважаю за необхідне окремо зупинитися на компанії “Київенерго” “Діяльність” цього енергетичного монополіста викликає усе більше запитань і протестів киян. Особливо на такі метаморфози, як надсилання споживачам послуг надмірно високих квитанцій за послуги, які не можна назвати ідеальними. Це стосується і опалення і гарячого водопостачання. Є приклади, коли мешканцям будинків надходили платіжки за опалення з високими цінами, а на дошках об’яв таких будинків представники “Київенерго” розклеювали об’яви, що мовляв пізніше зроблять інші корегування з оплатою, а надсилали і надсилають ще більш завищені квитанції. Ніхто їх не зупиняє, навіть і мер В.Кличко, який публічно завжди виступає за порядок і справедливість. Про інші моменти. Якщо ви за 2-3 дні до кінця місяця маєте виїхати з Києва, а свідчення через інтернет по лічильникам за використання електроенергії передали за термін (27-28 днів, тобто за період реального споживання струму, а не за весь місяць )- вам виставлять рахунки із середніми показниками за колишні місяці, тобто здійснять звичайні приписки. От і думають люди: чи є тут кримінал ? Інші вважають, що безпідставні збагачення монополістів “Київенерго” відбувається також і на тому, що в мережах теплопостачання надається посереднє тепло, а у платіжках тарифи завищують у астрономічних пропорціях. Відтак, усе більше киян і представників засобів масової інформації переймаються питаннями: 1.Чому “Київенерго” було передано в управління компанії ДТЕК Р.Ахметова до кінця 2017 року на вельми невигідних для киян умовах ? 2. Чому органи прокуратури, які досліджували цей факт так і не закінчили розслідування та не звітували по цій проблемі громадськості ? Нинішня непрозора і не зовсім зрозуміла для багатьох діяльність ПАТ “Київенерго” піддається нищівній критиці у засобах масової інформації. 11.08.2016 року на сайті юридичного журналу “Конфлікти і закони” опубліковано розгромну статтю “Киевэнерго: обворовывать киевлян легко”, а портал “Останній Бастіон” 1.08.2016 надрукував статтю: “Посилюються протести проти тарифного свавілля “Київенерго”. Трішки раніше, на сайтах “Fraza-ua”, “Politica-ua” був розміщений гостро критичний матеріал “Киевэнерго отобрать у Ахметова и вернуть столице”. І ще наголошу про кілька важливих публікацій на цю проблемну тему: “Киевляне обвиняют Киевэнерго в мошеничестве” (телеканал “НТН”), “Киевляне разоблачили аферу со счетчиками тепла”, “Кияни відмовляються платити компанії Ахметова криваві гроші”, “Київенерго наживається на субсидіях” (інформаційний портал Znaj.ua), “Понад 700 будинків залишилися без гарячої води”(depo Київ”), “Кияни скаржаться за штучні борги від “Київенерго” (перший соціальний портал “Страйк”) . Цей перелік ганьби можна продовжувати… Торік на одному з мітингів-протесту громадськості біля Верховної Ради проти безпідставного зростання високих комунальних , чув на власні вуха і бачив плакати з протестами людей проти “Київенерго”. Люди вимагали ретельного розслідування сумнівних і непрозорих схем, пов’язаних із бізнес-діяльністю цієї енергетичної бізнес-структури і притягнення керівників до кримінальної відповідальності, а відміни драконівських платіжних схем. Схоже, владні чиновники поки не чують цього народного гласу. Огидно й ганебно про це писати. Уявимо нашу ситуацію з бджолярством. Метафорично поміркуємо на цю тему. Державний наш вулик теж видається живим: літають бджоли, пахне медом. Але це тільки видимість життя. І мед не той, і бджоли літають не так, як мають літати: відсутній “життєвий звук”, “тепло повноти”. З медовим ароматом зливається запах гнилизни і порожнечі. Немає “трепету праці”, а тільки “шум безладу”. Замість енергійних робочих бджіл, снують чорні бджоли-грабіжниці. Те, що мало б наповнювати вулик, виноситься з нього. Сам вулик – суціль руїна, де поряд з мертвими бджолами повзають напівживі, які за інерцією щось намагаються робити, пробують навіть захищатися і нападати, але марно. Усе запаскуджено і запущено. На сотах, які колись ретельно оберігалися як “ “вищі таємниці рідної справи”, тепер сотні безрадісних, понурих і конаючих бджіл. Святині більше не існує. Щезла “свідомість життя”. Чи відчувають цю ситуацію у державних владних кабінетах та у структурах правоохоронної системи, у Верховній Раді України ?... Є думки й пропозиції, що “Київенерго” потрібно негайно повернути у комунальну власність Києва. І гадаю, що рішучими діями Президента України і Генерального прокурора це можна зробити. Адже нормальна соціальна людина ніколи не зможе примиритися з фактами отаких “послуг” та опіки від згаданої структури. Загалом, проблема корозії людини – та грізна проблема, яка певно стоїть перед людством у третьому тисячолітті. Усі планетарні кризи – наслідки кризи людини. Але, якщо в інших країнах вона стримується системою законів, усталеними нормами життя, то в постколоніальних, як наша, живиться хаосом існування. І набуває паталогічних форм. Людина деградує у всіх вимірах і на всіх рівнях. З державного починаючи. Чи знайдеться вихід з такої ситуації ? І хто, врешті, стане на бік простих українців: Президент чи Господь? Олександр Борщевський, лауреат золотої медалі і премії "Незалежність" Київської організації Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу "Світ єдиноборств" КиевVласть

Про необхідність децентралізації влади в Україні йдеться вже давно, протягом багатьох років процес потроху рухався, проте в зворотньому напрямку - росла централізація повноважень та ресурсів по вертикалі органів виконавчої влади, але така централізація не вирішувала проблем людини в конкретному селі, селищі або місті. Виконавча влада стверджувала, що це відбувалося через те, що місцеве самоврядування може виконати покладені на нього функції і частина повноважень повинна передаватися на органи виконавчої влади. Тому виникає питання: на які рівні управління повинні бути передані ці повноваження і ресурси, щоб вони використовувалися максимально ефективно? Саме тут постає і питання ідеології та змісту реформи децентралізації влади. В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифікована Європейська хартія, прийнятий ряд базових нормативно-правових актів, які створюють правові та фінансові основи. Існуюча в Україні система місцевого самоврядування не відповідає потребам суспільства. Функціонування місцевого самоврядування не спрямоване на реалізацію її головного призначення - створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку в першу чергу людини, надання жителям територіальних громад якісних та доступних послуг на основі сталого розвитку дієздатної громади. Таким чином, Україна почала реформу з періоду “добровільного” об'єднання громад, в даний час існує 11338 місцевих рад, а саме - сільських, селищних і міських. В результаті очікується, що має утворитися близько 1500 дієздатних громад. Дієздатних - в широкому, комплексному розумінні цього поняття, яке включає ресурсний потенціал, високі рівень і якість життя громадян, надання їм більшості послуг як місцевого самоврядування, так і від державної влади. Згідно впровадження реформи децентралізації та дотримання норм чинного законодавства України, а саме Закону України “Про добровільне об'єднання територіальних громад” від 5 лютого 2015 № 157-VIII Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики формування здатних територіальних громад” від 8 квітня 2015 № 214, розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні” від 1 квітня 2014 № 333-р, за моєї ініціативи був запланований важливий для району захід, а саме - форум-зібрання “Стратегічна сесія по об'єднанню територіальних громад Києво-Святошинського району”, аби керівники органів місцевого самоврядування, сільські, селищні та міські голови, представники бізнесу і громадськості всі разом, в одному приміщенні, обговорили питання подальшої децентралізації. Дана стратегічна сесія була анонсована за місяць, проводилася щоденна організаційна робота, було запрошено чимало міжнародних експертів, також на сесії планувалося розробити паспорт територіального об'єднання Києво-Святошинського району, який повинен був стати основою майбутнього статуту ОТГ. Проведення форуму планувалося в спортивній залі Петропавлівсько-Борщагівської загальноосвітньої школи I-III ступенів.  До керівництва Києво-Святошинської районної державної адміністрації та структурного підрозділу - відділу освіти, від організаторів, були подані офіційні листи з проханням отримати дозвіл на проведення форуму в навчальному закладі, проте в останній день перед форумом, а саме 30 вересня, по факсу було отримано лист від вищевказаних інстанцій з відмовою провести даний захід в спортивній залі, пояснюючи це тим, що школа не може вмістити 300 чоловік, і до того ж в цей день проводяться гуртки та інші заняття (1 жовтня була субота, двері школи були зачинені і ніяких занять не було)! На щастя, погода 1 жовтня, виявилася сонячною, тому провести це зібрання на вулиці було не складно.  З 9:00 ранку активісти, громадські діячі та небайдужі мешканці району зібралися на подвір’ї  тієї ж самої Петропавлівсько-Борщагівської школи. Зустріч відбулася в форматі “запитання-відповідь” зі спікерами по децентрализації: мною, ініціатором проведення форуму, на той час головою Києво-Святошинської районної ради, а також координатором групи професійних фасилітаторів Світланою Саламатовою, експертом з економічних питань, стратегічного розвитку територій і децентралізації Андріаном Фітьо. Таким чином, представники громади змогли для себе дізнатися необхідну інформацію з питань децентралізації. А оскільки об'єднання територіальних громад є невідворотним, то громадськість зацікавлена в тому, щоб їм пояснили, яким  буде їхнє майбутнє. Всі рішення зафіксовано протоколом зборів. В зв'язку з вищезазначеною інформацією щодо впровадження реформи децентралізації ми разом з активістами, свідомими громадянами України, прийняли рішення і створили громадську організацію “РУХ територіальних громад”. Діяльність громадського об’єднання спрямована на здійснення загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, щодо організації і добровільного об’єднання територіальних громад за принципом конституційності, законності, добровільності, економічної ефективності, державної підтримки, повсюдності місцевого самоврядування, прозорості та відкритості, задля поліпшення соціально-економічного становища кожного громадянина. Діяльність спрямована перш за все, на подолання корупції як на місцях, так вцілому і в Україні. Створюючи сприятливе середовище з розвитку громад, адже об'єднання відкриває нові можливості, щоб територіальні громади більше отримували доходів і самостійно направляли їх на свій розвиток, адже сила нації в децентралізації і наша доля - в наших руках! Так само активісти громадської організації “РУХ територіальних громад” беруть участь в різних заходах, щодо децентралізації. Це семінар, в рамках проекту - “Децентралізація на практиці (I і II частини), польський досвід децентралізації для лідерів громад з 7-ми областей Центральної України, де в “живому” спілкуванні обговорювалися труднощі, що виникали і практичний досвід децентралізації на прикладі Польщі. 25 жовтня були учасниками важливого заходу, який проходив в Українському Домі, де агентством США з міжнародного розвитку (USAID) було оголошено ролі перших 25 об'єднаних громад, які взяли участь у новій програмі USAID DOBRE, ця програма допоможе громадам поліпшити якість послуг, оживити місцеву економіку, боротися з корупцією, а також поліпшити можливості для участі людей в розвитку громад. Одна з учасниць громадської організації “РУХ територіальних громад”, мала можливість пройти навчальний курс “Школа децентралізації для молоді”, який проходив в листопаді в Києві, організований “Асоціацією міст України” в рамках проекту USAID ПУЛЬС. За моєї ініціативи, як голови громадської організації “РУХ територіальних громад”, було проведено дві ознайомчо-інформаційні зустрічі з реформи децентралізації для жителів Києво-Святошинського району. Перша така зустріч відбулася 24 листопада в ресторанно-готельному комплексі “Екватор” для жителів таких населених пунктів, як: Боярка, Віта-Поштова, Білогородка, Малютянка, Бобриця, Тарасівка, Забір'я, друга - 3 грудня для жителів міста Вишневе і прилеглих населених пунктів Гатне, Крюківщина, Святопетровское. Обидві зустрічі відбулися за підтримки експертів та провідних фахівців з децентралізації: координатора офісу розвитку місцевого самоврядування в Київській області Романа Плугатора, експерта з економічних питань стратегічного розвитку територій Андріана Фітьо, доктора політичних наук, голови правління Експертної групи СОВА Михайла Саави, магістра державного управління, заступника голови правління Української асоціації оцінювання Лариси Пильгун, представника громадської спілки “Народовладне антінорупційне бюро України” Валерія Дрюченко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Зазначу, що командою громадської організації “РУХ територіальних громад” і надалі будуть проводитися такі відкриті зустрічі, до яких запрошуватимуться громадськість, представники влади, експерти та провідні фахівці, де кожен зможе висловитися, обговорити і посперечатися, а також  внести свої пропозиції. Адже об'єднання має відбуватися з урахуванням інтересів суспільства, це і є основний принцип територіальної реформи. Метою таких зустрічей є проінформувати людей, пояснюючи переваги об'єднання і спільного розвитку, оскільки без ефективного втілення реформи, дороги і надалі залишатимуться розбитими, комунікації - застарілими, вулиці - неосвітленими. В результаті об'єднання громади отримають шанс стати справжніми господарями на своїй землі, самостійно вирішувати, куди спрямовувати кошти і як розвивати власні території. Реформа дозволить поламати стару систему управління з її політичною, фінансовою та адміністративною монополією, а громади міст, селищ і сіл нарешті отримають реальну владу і фінансову незалежність від центру. Процес децентралізації не має зворотного напрямку, також держава надає фінансову підтримку об'єднаним громадам. Читайте: Глава Киево-Святошинского райсовета Тигов уходит с должности в общественный сектор Об'єднання, по суті, відкриває нові можливості для того, щоб територіальні громади могли більше отримувати доходів і самостійно направляти їх на розвиток інфраструктури. Головне - порозумітися і почати процес об'єднання. Найцінніше, що є в нашій країні, - це люди. Їх треба берегти і допомагати нормально жити, а не заганяти в постійну депресію та бідність. Люди мають право і всі підстави для цього, а Україна має можливості, щоб люди жили краще, і наше спільне завдання - це зробити! Всі регіони України об'єднує те, що вони “за” децентралізацію, хоча противників реформи вистачає. Чиновників в райдержадміністраціях і “місцевих князьків” цікавлять грошові потоки, тож вони блокують об'єднання громад. Така ситуація спостерігається в одному з найбагатших районів країни - Києво-Святошинському, де населення становить більше ніж 200 000 жителів, бюджет на сьогодні - більше 1 мільярда гривень, а після формування ОТГ складе не менше 5 мільярдів і це  вже в перші кілька років після об'єднання. Ситуація вкрай небезпечна, тому що даний район дуже привабливий для тих, хто не бажає віддавати владу українцям. Найбагатший район країни поки не має подальшого плану децентралізації. Олександр Тигов, голова громадського руху “Рух територіальних громад” Читайте: Неизвестный пытался поджечь дом главы БПП в Киево-Святошинском районе Тигова КиевVласть

Голова Київської облдержадміністрації Олександр Горган привітав мешканців Київщини з Новим роком та Різдвом Христовим. Про це KV повідомили у прес-службі КОДА. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Шановні мешканці Київщини! Щиро вітаю Вас із Новим роком та Різдвом Христовим! Завершується 2016 рік. Для Київщини він був особливим, адже приніс для громади багато перемог і досягнень, став періодом складних перетворень на шляху до європейського майбутнього, початком для втілення численних планів та задумів. Не все було бездоганно, але зміни ніколи не даються легко. Та незважаючи на це, ми рухались вперед і у багатьох важливих сферах нашого життя досягли суттєвих зрушень. І я вдячний усім, хто сприяв цим змінам. Мир і спокій, свобода і незалежність, добробут та єдність – ось головні прагнення кожного українця. Сьогоднішнє свято стало можливим завдяки українським героям, які знаходяться на передовій, захищаючи від терористів свободу, незалежність та територіальну цілісність України, які у ці дні  невтомно захищають наш спокій. Нехай їхня міць та мужність надихає кожного з нас! Шановні співвітчизники, для кожного з нас початок Нового року – це нові плани, мрії та сподівання.  Вірю в те, що новий рік принесе Україні мир та благополуччя! Нехай здійснюються всі мрії, нехай кожен день буде щедрим на гарні справи, а добро і любов не полишають рідний дім! Бажаю всім нам міцного здоров’я, а нашим родинам – щастя та добробуту! З Новим роком та Різдвом Христовим! КиевVласть

Ніколи не замислювалися над питанням: чому представникам влади вигідні примітиви та загалом плебеїзоване, інертне суспільство? Певно тому, що відтак відторгаються вищі цінності, з’являються тенденції лінійності, думання, примітивізму, байдужості до життєвоважливих процесів, які відбуваються щоденно навколо нас. Примітив – спрага задоволення ціною найменших зусиль. Факт відомий, не раз осмислюваний. Нагадаю тільки тому, що плебеїзація духу – процес задавлений. Сьогодні він сягнув межі потворності. Маємо напрочуд родючий грунт для негативу і він може примножуватися в міру того, як тимчасовці насаджуватимуть свою шкалу цінностей. Яка вже тут мораль, яка культура і моральні цінності. Схоже, настав давно час для інтелектуальної полеміки про культуру, відродження душі й цивілізації, і перенесення її в площину апокаліптичну: нинішня цивілізація з її непередбачуваністю – як замах на унікальність життя. Фізичне й духовне. Цивілізація не озирається на минуле і не переймається майбутнім. Живе сьогоднішнім днем. Своїм навальним вторгненням витісняє культуру, народні традиції на задвірки. Намагається здерти з неї старожитні строї. Але старожитність культури – ознака спадковості, всього того найкращого і найціннішого що мало б перейти майбутнім нашим нащадкам. Культура – якість, цивілізація- кількість (Бердяєв). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Цивілізація – ворог індивідуального. Її почерк – уніфікація. Наркотик, яким вона оп’яняється: безвідповідальність, безпорадність, анархічне ставлення до законів, корумпованість та тупість чиновництва. А також попса, у всіх вимірах та негативах. Її імперативи: втішайся і не думай, споживай і насолоджуйся, хапай і греби під себе! Українська людина впродовж відпущеного їй часу постійно натикається на мури нерозв’язаних проблем, які передаються їй з року в рік, у спадок від покоління до покоління. Людина хоче вірити у краще і не може. Її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму. Тому часто людина не живе, а відбуває життя, як повинність. Надто, коли йдеться про українського робітника чи селянина, службовця або інтелектуала-інтелігента. Всім зараз надто важко морально, психологічно, фінансово. Особливо через жорсткі і надвисокі ціни на газ, тепло, житлово-комунальні тарифи, проїзд в транспорті, ціни на ліки в аптеках та за медичні послуги у лікарнях, а також на продукти харчування. Доповнює цю безрадісну картину високий рівень безробіття, підвищена смертність і мізерні пенсії кількох мільйонів пенсіонерів. У нас рекордно велика кількість міністерств і відомств та величезна кількість чиновників, які пожирають бюджетні кошти платників податків. Чи розумно це у такій бідній країні? Причому рівень освіченості чималої кількості бюрократів від влади, їх намагання працювати завжди в інтересах держави і людей – залишає бажати кращого, а їхня українська мова – глум над мовою і здоровим глуздом. Наведу конкретний приклад. Нещодавно довелося спілкуватися з працівниками громадських приймальних Верховної Ради і Адміністрації президента, Кабінету міністрів. На мою думку, люди тут працюють непідготовлені, як з фахової точки зору так і незадовільного знання юридичних норм. А відчуття тонкощів моральних принципів та понять справедливості взагалі у них не простежуються. Як такі "фахівці" сюди потрапили? Це мої особисті враження, підкріплені чималим досвідом організаційно-політичної та інформаційної роботи. Передав я у ці приймальні кілька колективних звернень від інвалідів та ветеранів праці стосовно непрацюючих в їх 16-поверховому будинку старих ліфтів, що давно потребують заміни. Але відради так і немає - через бездіяльність та професійну недбалість керівників Київської міської державної адміністрації (КМДА)та іх колег із Деснянської райдержадміністрації (РДА) на чолі із колишнім завзятим керівником цієї владної структури у часи президентства Януковича – Віктором Крохмалюком. Певно тому і радикальних змін на краще у районі й досі не відбувається. Враховуючи те, що ця проблема давня, попросив і закликав чиновників не порушувати ст. 7 закону “Про звернення громадян” та не пересилати згадані заяви у КМДА, тобто, тим, на кого по суті скаржаться люди. Також проінформував працівників згаданих приймалень про те, що тисячі ліфтів у Києві потребують капітальних ремонтів чи заміни. Мер Віталій Кличко та його заступники, численний та надмірний бюрократичний штат у департаментах житлової інфраструктури та забезпечення не в змозі справитися із проблемою, їх давно треба гнати за це і притягати до відповідальності. Але мене не почули або не бажали почути. Надіслали знову скарги від громади в КМДА, а звідти та з інших інстанцій бідолашним йдуть незрозумілі, відверто наглі відписки. Конкретики і перспектив ніяких. Порушення конституційних прав людини очевидні. І це замість того, щоб викликати безвідповідальних чиновників до себе “на килим” (хоча б у приймальні) щоб попередити про адміністративну та карну відповідальність за порушення конституції та чинного законодавства та з вимогами виконати законні прохання громадян. Згадане - ,тільки один епізод з нашого непривабливого повсякдення. А скільки інших різних антиконституційних діянь робиться нині в Україні, яка начебто крокує у демократичну та правову Європу? Це і протистояння громад із забудовниками, знесення скверів і зелених зон, незаконне намивання піску на акваторії Дніпра та інших річок, корупція, зростання рівня злочинності, анархія на поганих автошляхах, низький стан українських лікарень та відсутніх в них сучасного медичного обладнання і необхідних ліків, проблеми з дитячими садками. Сірі заяви, убогі думки, озвучення яких часто дається з великими потугами. Вони одностайні, але це одностайність хижаків спраглих м’яса, наживи.Часто складається враження, що психологія українця в Україні – психологія витісненого у закути існування, психологія приниженого. Він не почувається своїм у своїй країні. Місто і влада артикулює свої правила норми співжиття, дотримуючись яких загублена українська душа (М.Шлемкевич) почувається ще загубленішою. Наш традиційний гандж – інерція мислення. Але досить, здається, мовчати і пристосовуватися до тієї чи іншої скрутної ситуації. Не такий в українців характер! Потрібно протестувати і протидіяти владному чиновницькому хамству, беззаконню, безкультур’ю. Очевидно більше слід надсилати листів протесту, заяв і пропозицій у вищі владні установи. Причому робити це щодня, щотижня. Уявіть, коли там, “нагорі” чиновники отримуватимуть щотижня від громадян хоча б 100 тисяч листів. Не віриться, що після цього не відбудеться перебудова мислення та конкретних дій в інтересах людини. Також більше активності та розумового мислення маємо демонструвати під час виборів всіх гілок влади. Хіба ж можна допускати до влади одних і тих же політиків, які не досягли в масштабах регіону чи країни позитивних змін чи дискредитували себе в очах виборців? Придивимось з уважністю фізіономістів до тих, хто нами керує. Ані проблиску того, що називають інтелігентністю, освіченістю. Дерев’яні, недобрі, мовби нашвидкоруч тесані обличчя. У поглядах нерідко – жорсткість і недовіра, у жестах і позах - присутність грубої сили у її загрозливо-стримуваних формах. Виказуючи на словах безоглядну відданість, кожен з них підозрює іншого, що той перебіжить йому дорогу. Що більше вони мають, то більше їм хочеться мати ще. Дурні гроші розбещують. Для них Україна – розчинена настіж комора, звідки можна поцупити все, що там ще залишилося. Окремі типажі спонукають згадати слова Гойї: є фізіономії, які краще б тримати у штанях. Тоді, коли заповідалася нова держава, інтелігентові навіть присниться не могло, яких монстрів виплодить затяжний хаос, які безодні людського падіння явить. У цих державних недержавників своя мораль. Свої закони. Своє розуміння конституції і законів. Але все в купі абсолютно не пов’язане з уболіванням за землю, яку вони топчуть. Розум – благо, але й покара. Потрапляючи в тупики, він рятується роботою. Добре, якщо вона не суперечить моральним принципам. Та чи достатньо цієї очевидності, щоб вважати її співучастю в Божих справах? Олександр Борщевський, член Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу “Світ єдиноборств”, лауреат золотої медалі “Незалежність” Київської організації спілки журналістів України КиевVласть

Мер Києва Віталій Кличко привітав українців з Днем Незалежності України та запевнив, що як би не було складно, українці зможуть побудувати країну, в якій мріють жити. Про це KV стало відомо з повідомлення прес-служби КМДА. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   "25 років... Досить для того, аби народилося і виросло нове покоління. Вільне і сміливе. Талановите та європейське. 25 років... Виявилося, на жаль, замало, щоб побудувати державу нашої мрії. Країну, в якій ми всі хочемо жити. Сьогодні Україна проходить через великі випробування. На сході захищає свою незалежність та право йти шляхом, який обрала. Захищає ціною життів своїх кращих патріотів", – наголосив міський голова. Віталій Кличко зазначив, що в мирному житті країна досі б’ється з системою, яку потрібно зламати, і відстоює реформи, які так необхідно втілити. "І як би не було складно, потрібно всім разом будувати свою країну. Дорога за дорогою, вулиця за вулицею, місто за містом. Ми зможемо. Ми вистоїмо, бо іншого шляху в нас немає. Вірте в себе! Вірте в Україну! З Днем Незалежності!" – сказав Віталій Кличко. Читайте: Привітання Максима Мельничука з нагоди Дня Незалежності України (відео) КиевVласть

Біля будівлі Київської обласної державної адміністрації відбулися урочистості з нагоди Дня Державного Прапора України. Під час церемонії були підняті два прапори – жовто-синій стяг та привезений прапор зі Сходу з підписами бійців антитерористичної операції. Про це KV стало відомо з повідомлення прес-служби Київської ОДА. Під час привітання голова Київської ОДА Максим Мельничук наголосив, що День Державного Прапора є одним з найбільш визначних свят української держави, адже він передує святкуванню річниці Незалежності України. "Нині під жовто-блакитним стягом наша нація виборює право на свою самостійність і незалежність, щасливе майбутнє наших дітей. На жаль, цей стяг нині скроплений кров’ю мужніх бійців АТО, які відстоюють наш суверенітет, соборність і свободу. Ми пишаємося своєю національною атрибутикою – жовто-блакитним стягом, який уособлює чисте небо та золотисті ниви. Тому хочу побажати усім родинам запашного хліба на столі, мирного неба над головою, дзвінких голосів дітей у домівках, щоб наша Україна зростала, була заможною і квітучою", – зазначив голова Київської облдержадміністрації. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Після підняття державного прапора заступник губернатора, голова апарату Київської ОДА Михайло Царенко вручив паспорти молодим мешканцям Київщини. Варто зазначити, основний документ громадянина вручали призерам обласних та всеукраїнських олімпіад, лауреатам міжнародних творчих конкурсів, громадським активістам. Михайло Царенко підкреслив, що синьо-жовті кольори українського стягу є предметом національної гордості. Також він наголосив, що упродовж останніх двох років в українців значно підвищився патріотичний дух та національна свідомість. По завершенню церемонії учасники заходу випустили у небо жовто-блакитні кульки з прикріпленими національними стягами з побажаннями миру та процвітання Україні. Нагадаємо, День Державного Прапора відзначається в Україні щороку 23 серпня на виконання Указу Президента України від 23 серпня 2004 року "Про День Державного Прапора України". Читайте: В столице начались празднования по случаю Дня Государственного флага (фото) КиевVласть