У Києві вироком Шевченківського районного суду до 6 років позбавлення волі засуджено чоловіка, який ошукав понад 30 громадян під виглядом збору допомоги для ЗСУ. Діяв шахрай восени 2022 року, відбуваючи покарання у Київському СІЗО. Зібрані гроші зловмисник використовував на власні потреби. Про це, як передає KВ, йдеться в повідомленні пресслужби Київської міської прокуратури. Підписуйтесь на “КиївВладу”  “Прокурором у суді доведено, що впродовж серпня-листопада 2022 року обвинувачений, відбуваючи покарання в ДУ “Київський слідчий ізолятор” за вчинення майнових злочинів, в порушення правил внутрішнього розпорядку отримав мобільний телефон та сім-картку, за допомогою яких створив акаунт в соціальній мережі”, – йдеться в повідомленні. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Надалі чоловік розмістив оголошення про збір грошових коштів начебто на потреби ЗСУ. Насправді кошти надходили на його банківські картки, якими він користувався до моменту його поміщення до слідчого ізолятора. Отримані від благодійників грошові кошти зловмисник привласнював. Під час судового розгляду обвинувачений свою провину визнав повністю. Вироком Шевченківського районного суду Києва чоловіка визнано винним в інкримінованому злочині та засуджено до 6 років 2 місяців позбавлення волі. Наразі чоловік відбуває покарання у виправній колонії в Черкаській області. Нагадаємо, у листопаді 2022 року правоохоронці повідомили про підозру в шахрайстві чоловіку, який займався псевдоволонтерством. Киянин, відбуваючи покарання у столичному слідчому ізоляторі, збирав через соціальні мережі гроші нібито на допомогу ЗСУ, однак витрачав їх на власні потреби. Читайте: В’язень київського СІЗО під виглядом волонтера ошукав понад 30 громадян Фото: Київська міська прокуратура КиївВлада

Із суботи, 2 вересня, тимчасово внесуть корективи у шлях слідування автобусного маршруту № 41-Д. Зміни у схемі руху відбуваються з метою вивчення пасажиропотоку. Про це KВ стало відомо з повідомлення Київської міської державної адміністрації (КМДА). Підписуйтесь на “КиївВладу”   Автобуси курсуватимуть за наступною схемою: ст. м. “Героїв Дніпра” – просп. Оболонський – вул. Озерна – вул. Богатирська – вул. Полярна – площа Тараса Шевченка – просп. Литовський – вул. Дніпроводська – селище ДВС – вул. Дніпроводська – просп. Литовський – площа Тараса Шевченка – вул. Полярна – вул. Героїв Дніпра – вул. Богатирська – вул. Озерна – просп. Оболонський – ст. м. “Героїв Дніпра”. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Зазначається, що зміни у схемі руху відбуваються з метою вивчення пасажиропотоку і прийняття подальших рішень щодо реорганізації маршрутної мережі. Читайте: На столичному Печерську з вересня зміниться рух тролейбусного та трьох автобусних маршрутів (схеми) Фото: відкриті джерела КиївВлада

Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) “Національна енергетичні компанія (НЕК) “Укренерго” обрала нового очільника, яким став незалежний член наглядової ради Даніель Доббені (на фото). У 2021 році Міністерство енергетики своїм назаком затвердило нову наглядову раду НЕК "Укренерго", до якої було обрано Доббені.  Про це KВ стало відомо з повідомлення пресслужби “Укренерго”.  Підписуйтесь на “КиївВладу”  Як повідомляють в “Укренерго”, 28 серпня наглядова рада ПрАТ НЕК “Укренерго”  обрала нового очільника. Ним став незалежний член Наглядової ради Даніель Доббені. Зазначається, що Доббені має понад 40 років досвіду роботи в енергетичній галузі. У 2008 році став першим президентом Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії (ENTSO‐E). Був президентом ОСП Німеччини 50Hertz GmbH та віцепрезидентом і президентом асоціації GO15. З 2003 по 2012 рік обіймав посади генерального директора Elia Group, бельгійсько-німецького оператора системи передачі. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться “Правління НЕК “Укренерго” вітає обрання Даніеля Доббені головою Наглядової Ради компанії. Його професійний досвід буде надзвичайно корисним для стратегічного розвитку компанії. “Укренерго” високо цінує принципи корпоративного управління, неупереджену незалежну діяльність Наглядової Ради і її конструктивну роль в проходженні компанією нинішніх непростих випробувань і викликів”, – прокоментував призначення Даніеля Доббені голова правління НЕК “Укренерго” Володимир Кудрицький. Зазначимо, у 2021 році Міністерство енергетики своїм назаком затвердило нову наглядову раду НЕК "Укренерго". До нього увійшли: Деян Остоїч, Педер Андреасен, Даніель Доббені, Роман Піонковскі – незалежні члени, Юрій Токарський, Михайло Ільніцький, Юрій Бойко – представники від держави.  5 січня 2022 року Міністерство припинило повноваження члена наглядової ради НЕК “Укренерго” – представника держави Михайла Ільницького, призначивши замість нього Олександра Баранюка. 14 квітня 2022 року Міністерство енергетики своїм наказом припинило повноваження незалежного члена наглядової ради НЕК “Укренерго” Деяна Остоїча у зв'язку з поданою ним заявою.  Читайте: Держава готується до всіх сценаріїв під час опалювального сезону, – Прем’єр-міністр   Фото: відкриті джерелаКиївВлада

Департамент суспільних комунікацій Київської міської держадміністрації (КМДА) оголосив тендери на послуги зі створення та розміщення інтерв’ю, новин, відеороликів, організацію та проведення пресконференцій та круглих столів. Одна з тем інформаційних кампаній, які збирається розгорнути КМДА, стосується підтримки ветеранів у суспільстві та необхідності розвитку Києва як міста їх реабілітації та відновлення. Ця медіаактивність розрахована до кінця 2023 року.  Про це KВ стало відомо з оголошень в електронній системі публічних закупівель Prozorro.Підписуйтесь на “КиївВладу”  Згідно оголошень, замовник оголосив тендери на такі послуги:  створення та розміщення інтерв’ю, новин; організація та проведення пресконференцій та круглих столів (йдеться про 10 годин пресконференцій та круглих столів, 10 підготовлених та розміщених інтерв'ю, 4 інформаційні матеріали). Очікувана вартість закупівлі – 200 тис. гривень; відкриті торги з особливостями призначені на 4 вересня 2023 року; виготовлення та розміщення інформаційної продукції в рамках проведення інформаційно-комунікаційної кампанії з роз’яснення механізмів з підтримки киян – Захисників і Захисниць (кампанія має складатися з виготовлення та поширення поліграфічної продукції, розміщенні інформаційно-просвітницьких матеріалів у соціальній мережі Facebook та на конструкціях зовнішньої реклами). Очікувана вартість закупівлі – 700 тис. гривень; торги призначені на 4 вересня; виготовлення та розміщення інформаційної продукції в рамках проведення інформаційно-комунікаційної кампанії з вшанування подвигу Захисників та Захисниць України (кампанія має складатися з виготовлення та поширення поліграфічної продукції, розміщенні інформаційно-просвітницьких матеріалів у соціальних мережах Facebook/ Instagram та на радіостанціях). Очікувана вартість закупівлі – 300 тис. гривень; торги призначені на 4 вересня. Ще один тендер на виготовлення та розміщення інформаційної відеопродукції, присвяченої героїзму ветеранів, уже відбувся сьогодні. У торгах взяли участь два підприємця, один з яких – ФОП Петренко Іван Миколайович – за розробку та виготовлення інформаційного сюжету (відеоролику) на тему важливості підтримки ветеранів у суспільстві та необхідності розвитку Києва, як міста їх реабілітації та відновлення, запропонував 375 тис. гривень. Наразі імовірний переможець тендеру очікує на рішення замовника (відбувається кваліфікація переможця). Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Зазначимо, від 19 травня 2023 року відкриті торги на Prozorro знову проходять з аукціонами: набула чинності постанова Кабміну (№471) від 12 травня, яка повертає раніше тимчасово скасовані через тривалі брекаути трираундові аукціони в публічних закупівлях. Тепер правила аукціонів будуть як і належить: кожен учасник має три кроки на пониження своєї ціни, а право останнього кроку отримує той, хто надав найнижчу ціну при подачі пропозиції. Водночас згадана постанова передбачає, що замовник може самостійно прийняти рішення про проведення відкритих торгів без аукціону – якщо надасть обґрунтування такого свого рішення.  Читайте: Справи насущні: скільки та на що у липні витрачав Кагарлик Фото: ілюстративне, з відкритих джерел КиївВлада

В.о. директора КП “Міський магазин” Сергію Мартинчуку (на колажі) загрожує до шести років позбавлення волі за зловживання службовим становищем і службове підроблення. Нещодавно правоохоронці повідомили йому про підозру в нанесенні збитків громаді Києва на суму 572,4 тис. гривень: за даними Нацполіції, саме стільки підприємство недоотримало внаслідок незаконного підписання Мартинчуком угод про пролонгацію договорів на право розміщення засобів пересувної вуличної торгівлі (т.зв. причепи типу “купава” й інші). Наразі посадовець не визнає свою вину. Разом з тим, схоже, йому відносно пощастило, адже на початковому етапі слідства вивчалися ще й факти масового хабарництва з боку керівництва цього КП, які все ж не були доведені. У КМДА публічно ніяк не коментують цю історію, але в кулуарах вона вже стала “камнем спотикання” між різними групами впливу на Хрещатику, 36. За інформацією джерел КВ в КМДА, нещодавно з'ясувалося, що перше півріччя 2023 року “Міський магазин” завершив зі збитками на суму 2 млн гривень. Як стало відомо KВ, наразі правоохоронці розслідують факти можливих порушень законодавства з боку в.о. директора КП “Міський магазин” Сергія Мартинчука. Підписуйтесь на “КиївВладу”  Відповідне слідство здійснюється в рамках кримінального провадження №42022102090000277, яке було відкрито Солом'янським управлінням Нацполіції Києва 17 листопада 2022 року. Нещодавно Сергій Мартинчук офіційно став стороною у цій справі – 21 липня 2023 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 (зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) та ч.2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу України. Максимальне покарання за інкримінованими посадовцю правопорушеннями – до 6 років позбавлення волі. Читайте: Директорові КП “Міський магазин” повідомлено про підозру, – джерело 15 серпня поточного року Солом'янський районний суд Києва обрав щодо цього посадовця запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання на термін до 21 вересня 2023 року. Це означає, що Сергій Мартинчук повинен прибувати до правоохоронців та суду за кожною вимогою, не відлучатися без їхнього дозволу за межі Київської області, здати свій закордонний паспорт тощо. Що цікаво, слідчі Нацполіції наполягали на тому, що до підозрюваного має бути застосований запобіжний захід у вигляді застави на суму 214,7 тис. гривень. Втім, Сергій Мартинчук зміг переконати суд у “несправедливості” вимог правоохоронців.  Зокрема, Мартинчук повідомив суду про те, що вказана сума застави є завищеною – тим паче в умовах, коли його дружина перебуває в декретній відпустці, а на утриманні сім'ї знаходяться троє неповнолітніх дітей. Також підозрюваний апелював тим, що він має міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботу, а тому можна застосувати до нього “особисте зобов'язання”, адже він, мовляв, “нікуди не дінеться від слідства”. Крім того, в якості аргументів Мартинчук зазначив той факт, що на початку повномасштабного вторгнення він вступив добровольцем до територіальної оборони. При цьому він повідомив суду, що вручена йому підозра є необгрунтованою. Але чому посадовець не погоджується з претензіями правоохоронців, в судових ухвалах не уточнюється.  Надалі, 17 серпня 2023 року, той же суд відмовив слідчим Нацполіції у задоволенні клопотання щодо відсторонення в.о. директора КП “Міський магазин” з посади. Свої вимоги правоохоронці пояснювали тим, що, перебуваючи на робочому місці, Сергій Мартинчук зможе вчиняти дії, направлені на уникнення кримінальної відповідальності – зокрема, впливати на свідків, які є його підлеглими, знищити докази тощо. Проте такі аргументи не переконали слідчу суддю Світлану Кушнір. Що розслідують правоохоронці Як стало відомо слідчим Нацполіції, 31 травня 2023 року Сергій Мартинчук продовжив строки дії договорів щодо розміщення засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, які були укладені між КП “Міський магазин” і ТОВ “Київ Бізнес Стріт”, а також з 26 фізичними особами-підприємцями (ФОП, їхні прізвища в судових ухвалах по цьому провадженню не уточнюються. – KВ). Задля цього ним були підписані спеціальні додаткові угоди з вищезазначеними суб'єктами господарювання.  На переконання правоохоронців, посадовець не мав права цього робити, адже дані угоди складалися вже після закінчення строку дії “основних”договорів. Як вважають у Нацполіції, такі дії в.о. директора КП “Міський магазин” суперечать спеціальному Порядку розміщення даних торгових точок, який було затверджено КМДА в 2015 році. При цьому, за інформацією слідчих, різниця розміру плати, яку, відповідно до додаткових угод, підприємці мали б перераховувати до каси “Міського магазину”, становила 50%.  Скріншот судової ухвали по цьому провадженню від 17 серпня 2023 року Як з'ясували правоохоронці, внаслідок укладання вказаних угод столичній громаді були нанесені збитки на суму 572,4 тис. гривень – про це стало відомо з результатів експертного дослідження, яке було проведено в рамках даного слідства. Вочевидь, це сталося саме через надання вищезгаданої “50-відсоткової знижки”. Наразі слідчі вважають, що такі порушення були вчинені Сергієм Мартинчуком в інтересах вказаних підприємців – щоб вони могли отримати неправомірну вигоду. Зазначимо, за інформацією слідства, вказані додаткові договори готували двоє підлеглих Сергія Мартинчука, яким він надав відповідні вказівки – завідувач сектору торгово-договірної діяльності та начальник відділу правового забезпечення КП “Міський магазин”. Наразі ці посадовці не мають статусу підозрюваних, але, можна припустити, що правоохоронці можуть звернути на їхню роботу більше уваги. Примітно, що на початковому етапі слідства, ще до вручення підозри “тимчасовому” керівнику “Міського магазину” Мартинчуку, правоохоронці вивчали “ширший” перелік можливих зловживань з боку посадовців вказаного КП. Так, ще у липні 2023 року слідчі припускали, що “комунальники” створили справжній "протиправний механізм по вимаганню та одержанню неправомірної вигоди з підприємців, які здійснюють діяльність в засобах пересувної дрібнороздрібної торгівлі". Зокрема, йшлося про можливе отримання хабарів за забезпечення перемоги в конкурсних торгах, на яких “розігрувалося” право розміщення таких торгових точок на території Солом'янського району столиці. Втім, з невідомих причин правоохоронці “не дотиснули” цю версію. Можливо, через те, що не вдалося нікого "піймати за руку" на передачі грошових коштів. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Що думають у КМДА Столична влада за більш ніж місяць публічно ніяк не відреагувала на факт оголошення підозри Сергію Мартинчуку – жодної публікації з цього приводу на сайтах та у соцмережах Київради та Київської міськдержадміністрації (КМДА) немає. При цьому, раніше, після гучних затримань чиновників, столична мерія традиційно звинувачувала правоохоронців та вищу державну владу у вчиненні тиску на керівництво міста. Так, наприклад, було після повідомлень про підозру першому заступнику голови КМДА Миколі Поворознику (йому зокрема інкримінується незаконне “вигнання” Апарату Ради нацбезпеки і оборони з ділянки на вул. Щусєва) і директору Департамента житлово-комунальної інфраструктури КМДА Дмитру Науменку (під слідством за фактом можливої розтрати бюджетних коштів при будівництві водопроводу на вул. Зрошувальній). Читайте: КМДА проти правоохоронців: як розслідується справа директора столичного Департамента ЖКІ Дмитра Науменка Разом з тим, за інформацією KВ, наразі на Хрещатику, 36 ця історія обговорюється більш ніж активно. Як повідомило редакції джерело в КМДА, наразі в столичній мерії вирішують долю Сергія Мартинчука зокрема і “Міського магазину” взагалі – йдеться про те, що вище керівництво Києва не має кінцевого вердикту стосовно того, чи має вказана особа і далі очолювати дане КП. За словами співбесідника KВ, оголошення підозри Мартинчуку спровокувало "непорозуміння" між двома впливовими особами із оточення очільника столиці Віталія Кличка – заступником голови КМДА Валентином Мондриївським та депутатом Київради Дмитром Білоцерковцем (співголова фракція партії мера Києва “УДАР”). Перший за розподілом обов'язків офіційно курує роботу “Міського магазину”, а другий, за інформацією джерела, є фактичним “покровителем” Мартинчука. Мовляв, саме Білоцерковець, який давно має значні інтереси в сфері вуличної торгівлі, пролобіював призначення вказаної особи в КП “Міський магазин”. Ба більше – співбесідник KВ стверджує, що саме Білоцерковець через Мартинчука “вручну” керував цим підприємством протягом останніх півроку. “25 серпня відбулося засідання комісії при КМДА з аналізу фінансово-господарської діяльності столичних КП. На ньому, зокрема, обговорювалося питання щодо діяльності “Міського магазину”. Хорошого мало – за результатами першого півріччя 2023-го підприємство отримало збитки на суму 2 млн гривень. Аналізуючи цю суму та інкримінований Мартинчуку злочин, можна дійти висновку, що за бажання КП могло би мати прибуток. Для цього Мартинчуку потрібно було б не продовжувати договори своїм знайомим, а відправити їх на “нові” торги. Але це, вочевидь, все ж нікому не потрібно. Мондриївський побоюється задавати незручні питання Білоцерковцю з цього приводу, адже не хоче входити в конфлікт з ним. Це не є секретом – Білоцерковець має значний вплив на Кличка”, – розповіло джерело KВ в КМДА.  Читайте: Из грязи в князи: Белоцерковец стал советником Кличко по стратегическим вопросам Who is Сергій Мартинчук  Сергій Мартинчук приступив до виконання обов'язків директора КП “Міський магазин” 7 грудня 2022 року. На той час він протягом місяця пропрацював першим заступником керівника цього підприємства – на дану посаду його було призначено 3 листопада минулого року. Мартинчук не є новачком у “бюджетній сфері”, адже має більш ніж десятирічний досвід роботи у різних державних та міських структурах. Свій чиновницький шлях він почав у 24 роки, коли в 2008-му став головним спеціалістом відділу економічного аналізу та прогнозування Головного управління житлового господарства КМДА. На цьому посту він пропрацював до 2011 року, після чого очолив Головне управління житлового господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (РДА), де був працевлаштований до 2013 року. Надалі, у 2013-2014 роках Мартинчук був керівником Департаменту житлової політики Мінрегіонбуду, а в 2014-ому місяць пропрацював на “рядовій” посаді в Держінспекції з питань захисту прав споживачів. Піком його кар'єри були посади голови Печерської РДА (з 19 серпня 2014 року по 16 липня 2019 року) і начальника Департамента будівництва та житлового забезпечення КМДА (з 24 липня по 14 грудня 2020 року). При цьому, найбільшу “впізнаваність” Сергій Мартинчук заробив саме як очільник Печерського району – саме у цей період він був фігурантом низки історій, у тому числі й корупційних. Наприклад, у серпні 2016 року мер Києва Віталій Кличко під час інспекції готовності навчальних закладів до нового навчального року був вкрай незадоволений діяльністю голови Печерської РДА та навіть погрожував його звільнити. У жовтні того ж року антикорупційна комісія Київради запідозрила Сергія Мартинчука у піарі за бюджетні кошти. Тоді депутатів Київради зацікавило, хто і за який рахунок видає районну газету “Вісник Печерянина”, яка була завалена “хвалебними одами” на адресу Мартинчука та поширювалася на всіх офіційних заходах у районі.  А вже у квітні 2018 року низка депутатів столичної міськради закликали голову КМДА Віталія Кличка притягнути до відповідальності Сергія Мартинчука за “бардак” у сфері житлово-комунального господарства Печерського району. Народні обранці зазначали, що відтоді, як у 2014 році його було призначено головою місцевої РДА, проблеми у ЖКГ району наростали, як снігова куля: аварійні служби повільно усували пошкодження, не було забезпечено своєчасне прибирання та вивезення сміття, не вирішувалися питання аварійного житлового фонду. При цьому, як повідомляли депутати, бюджетні кошти, виділені для району, використовувались неефективно.  У листопаді того ж року було оприлюднено фактичне підтвердження неефективного використання бюджетних коштів посадовцями Печерської РДА, очолюваної Мартинчуком. Тоді аудитори КМДА повідомили, що в 2017 році під час виконання покладених на цю адміністрацію заходів Програми економічного та соціального розвитку Києва чиновники допустити втрати міського бюджету на суму 5,1 млн гривень. За інформацією “ревізорів”, це сталося в результаті системних порушень при визначенні вартості капітальних ремонтів. Печерська РДА від таких звинувачень традиційно відхрещувалася.  Читайте: Подчиненные Сергея Мартынчука в 2017 году наказали столичных налогоплательщиков на 5,1 млн гривен Тепер Мартинчук очолює КП “Міський магазин”. Таку його “живучість” явно можна пояснити широким колом спілкування у вищому політикумі України. Наприклад, раніше деякі ЗМІ повідомляли, що посаду в Печерській РДА він зайняв завдяки тісним зв'язкам із близьким бізнес-соратником тодішнього президента України Петра Порошенка – Ігорем Кононенком. Ці ж медіаресурси наполягали, що участь у призначенні Мартинчука керівником Печерського району брав старовинний бізнес-партнер Порошенка та Кононенка – Олег Свинарчук (нині Гладковський).  Проклята посада Для Сергія Мартинчука підозра по вищезгаданому кримінальному провадженні стала першим гучним інцидентом на посаді “тимчасового” керівника КП “Міський магазин”. Разом з тим, у різних “розбірках” фігурували його попередники. І хоча, наприклад, Андрій Лаврук (очолював КП з 14 лютого по 16 червня 2022 року) і Вадим Ситник (з 16 червня по 7 грудня 2022-го) не встигли запам'ятатися якимись “страшними гріхами”, але двоє інших тепер вже екскерівників зробили більш ніж достатньо, щоб “Міський магазин” отримав реноме одного із найскандальніших комунальних підприємств Києва. Йдеться про Андрія Андрущенка (керував цим КП з 16 серпня 2016 року до 8 грудня 2020 року) і Амана Моламова (з грудня 2020 року до лютого 2022 року). Щодо першого, то, наприклад, ще у лютому 2020 року екс-голова профспілки КП “Міський магазин” опублікував на сайті “Київвлада” листа на ім'я міського голови Києва Віталія Кличка, в якому він звинуватив тодішнього директора підприємства Андрія Андрущенка та його заступника Ірину Ящук у масштабних фінансових махінаціях. За інформацією Тимакова, керівництво “Міського магазину” приймало до штату фіктивних працівників, займалося поборами зі співробітників, нараховувало влаштованій на підприємство мамі Ящук колосальні премії, не помічало фактів крадіжок тощо.  Після відповідної публікації на сайті “КиївВлада” Андрущенко “відчув себе приниженим” і подав позов до КВ і Віктора Тимакова про захист своєї "честі, гідності та ділової репутації", а також про відшкодування моральної шкоди. Але надалі він все ж відмовився від ідеї судитися через оприлюднені факти.  Читайте: Обвиняемое в коррупции руководство КП “Городской магазин” решило оправдаться через суд Не дивлячись на те, що Андрущенко неодноразово заперечував свою причетність до будь-яких фактів корупції, наразі він є офіційним фігурантом як мінімум двох справ стосовно порушень в роботі в КП “Міський магазин”.  Так, ще у липні 2022 року Нацполіція повідомила йому про підозру в заволодінні 52,7 тис. гривень. За інформацією слідства, ці грошові кошти Андрій Андрущенко у 2020 році за сумнівних обставин нарахував собі в якості доплати до заробітної плати. Також ексдиректор КП “Міський магазин” є обвинуваченим у справі щодо можливих розтрати і привласнення 618,5 тис. гривень при ремонті та реставрації комунального магазину “Сяйво книги” у 2019-2020 роках. Раніше слідчі з'ясували, що саме стільки “зайвих” фінансових ресурсів міського бюджету отримав підрядник ТОВ “БМК “Вавілон” за роботи, які не виконувалися, та матеріали, які не використовувались. Найближче засідання суду по даному провадженню заплановане на 11 жовтня 2023 року. Читайте: Экс-директора “Городского магазина” Андрущенко подозревают в “распиле”: что известно об этом деле Але справжнім “хітмейкером” став наступник Андрія Андрущенка на посаді керівника КП “Міський магазин” – Аман Моламов. У лютому 2022 року детективи Національного антикорупційного бюро (НАБУ) затримали його, а також депутата Київради Владислава Трубіцина (тоді – фракція “Слуга народу”, нині – позафракційний) та заступників керівників КП “Київська спадщина” Дмитра Ковальчука і КП “Міський магазин” Олексія Непряхіна у справі щодо можливого отримання хабарів на суму 1,39 млн гривень. За інформацією слідства, неправомірну вигоду цей “квартет” отримав від підприємців за право розміщення на вулицях столиці все тих же засобів пересувної торгівлі. В ході слідства НАБУ встановило: Аман Моламов повідомив одному з підприємців, що усі ці конкурси на розміщення “купав” є фікцією і що він, як керівник профільного КП, зможе забезпечити йому перемогу в будь-яких таких торгах у будь-якому місці. Також тодішній керівник КП “Міський магазин”, за даними слідства, пообіцяв бізнесмену, що “всі питання, пов`язані із правоохоронними органами в контексті використання пересувних торгових конструкцій, вирішує особисто він (Моламов. – KВ). Читайте: Корупція як компетенція: НАБУ завершило слідство у скандальній справі Трубіцина-Моламова У червні 2022 року стороною обвинувачення було прийнято рішення про завершення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. Після цього справа була передана на розгляд Вищого антикорупційного суду України. Найближче його засідання заплановане на 11 вересня поточного року. Фото: колаж КВКиївВлада

Українська компанія-постачальник важкого медичного обладнання “Артек Медікал Груп” виступила с попередженням про тиск на ДП “Медичні закупівлі України”, до якого можуть вдатись компанії-конкуренти з метою отримання незаконної переваги на тендерах. Про це, як стало відомо KВ, йдеться в пресрелізі ТОВ “Артек Медікал Груп”. Підписуйтесь на “КиївВладу”  Зокрема, представники компанії відзначають появу в мережі та ЗМІ низки публікацій, в яких стверджується, що керівником “Артек” є громадянин росії. Хоча бенефіціари ТОВ “Артек Медікал Груп” Наталя Курашко та Руслан Стретович є зареєстрованими платниками податків в Україні й ніколи не мали ані російського громадянства, ані зв’язків з російськими адміністративними органами. “Поширення подібних фейків напередодні тендерів на закупівлю медичного обладнання, в яких планує брати участь наша компанія, ми пов’язуємо зі спробою конкурентів натиснути на керівництво ДП “Медичні закупівлі України”, – каже директорка компанії “Артек Медікал” Наталя Курашко. – Розрахунок простий: коли пропозиція “Артек Медікал Груп” буде найкращою (а саме так і буде, бо в нас прямий контракт з виробником), наші конкуренти будуть публікувати фейки, мовляв, ДП віддало угоду “фірмі з російським корінням””. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться При цьому Курашко підкреслила, що її компанія готова до будь-яких перевірок з боку правоохоронців або спецслужб, оскільки працює у повній відповідності як до українського законодавства, так і до вимог виробника медичного обладнання, які є навіть суворішими. З огляду на це, ТОВ “Артек Медікал Груп” раніше вже подало позов проти ЗМІ, в якому було поширено недостовірну інформацію про діяльність компанії. Фото: надане компанієюКиївВлада

Державне підприємство (ДП) “Кримський дім” придбало за 90 тис. гривень у ФОП “Толстолуцька Анастасія Русланівна” послуги з комплексного запуску, а саме аналізу, розробки, виготовлення та розміщення рекламних та інформаційних оголошень з просування кримськотатарської теми та інформаційної політики щодо українського Криму у соціальній мережі Тік-Ток.  Про це KВ стало відомо з оголошення в електронній системі публічних закупівель Prozorro. Підписуйтесь на “КиївВладу”  25 серпня ДП “Кримський дім” заключив договір з ФОП “Толстолуцька Анастасія Русланівна” на закупівлю послуг із комплексного запуску, а саме аналізу, розробки, виготовлення та розміщення рекламних та інформаційних оголошень у соціальній мережі Тік-Ток. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Згідно договору, вартість якого склала 90 тис. гривень, підприємець має провести аналітичну роботу поточної ситуації у мережі Тік-Ток з просування кримськотатарської теми та інформаційної політики щодо українського Криму: аналіз поточної ситуації у мережі Тік-Ток; визначення та розробка портрету цільової аудиторії ДП; створення маркетингової стратегії; надання прикладів оформлення контенту у мережі; Крім того, договір передбачає проведення технічних робіт:  створення сторінки у Тік-Ток; розробка контент-плану; підготовка та розміщення у соціальній мережі публікацій; копірайтинг та рерайтинг текстів інформаційних повідомлень; забезпечення технічної підтримки.  Зазначимо, що ФОП “Толстолуцька Анастасія Русланівна” була зареєстрована у квітні 2023 року. Основний вид діяльності – оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність.  Нагадаємо, Центр зв’язку та управління Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) планує до кінця вересня придбати 2 тис. планшетів, на які хочуть витратити 55,5 млн гривень. Однак, громадяни звернулися до Держаудитслужби з вимогою припинити дану закупівлю, аргументуючи це тим, що “кошти повинні йти на обороноздатність країни”.  Читайте: Переяславський центр зв’язку ДСНС витратить 55,5 млн гривень на планшети   Фото: відкриті джерела КиївВлада

На початку червня 2023 року голови РДА Києва закликали Віталія Кличка подати у відставку. Між тим, очільник столиці залишився при посаді, а четверо голів міських райадміністрацій були звільнені президентом Зеленським. Причин цього кадрового рішення називали дві – проблеми із укриттями та неадекватні закупівлі. Напередодні опалювального сезону 2023-24 років КиївВлада вирішила поспілкуватися із головами столичних районів, щоб зрозуміти, до чого готується місцева влада і на що слід чекати мешканцям. Першим із десяти керівників РДА із виданням зголосився поговорити виконуючий обов’язки голови Святошинської РДА Василь Григоренко. Про стосунки із попередником, укриття, закупівлі, проблеми в комунальному секторі читайте інтерв’ю Василя Григоренка нашим журналістам. KВ: Після трагедії із загибеллю людей біля входу в одне з укриттів Деснянського району, питання бомбосховищ в рази загострилося для усіх районів столиці. Що з укриттями в Святошинському районі? Василь Григоренко: Питання є. Воно менш актуальне для масивів так званої сталінської забудови, де конструктивно були передбачені укриття, і гостріше – для масивів, які будувалися значно пізніше. Основна проблема в тому, що наразі по низці об’єктів освіти, нема можливості облаштувати укриття в підвалах.  Підписуйтесь на “КиївВладу” KВ: Але це ж не означає, що укриття збудувати неможливо? Василь Григоренко: Звичайно. Ми вже отримали топографічні зйомки та зробили бюджетні запити на виготовлення проєктів підземних укриттів для шкіл, які передбачають проведення комплексу робіт таких як: геодезичне вишукування, щодо стану грунту та глибни залягання грунтових вод. KВ: Коли я чую слово “укриття”, то уявляю старий підвал в, якому, в кращому випадку, пофарбовані стіни. При цьому тими самими соцмережам гуляють десятки ескізів модернових бомбосховищ… Василь Григоренко: Так, дуже багато комерційних, гуманітарних, спонсорських проєктів існує. Києву сьогодні потрібні, в тому числі укриття, що захищатимуть від осколкових уражень і якраз такий тип укриттів активно просувається у соцмережах, про які ви згадали. У району також є своя візія, щодо подібного типу об’єктів. Наприклад, облаштування підземнтх укриттів укриття з вентиляцією і усім необхідними під вуличними спортивними майданчиками. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться KВ: На скільки людей сумарно розраховані укриття в Святошинському районі? Василь Григоренко: На сьогодні ми дещо наростили кількість укриттів – покриття на 10% більше за населення району. Офіційно, згідно перепису, в районі проживає 340 000 людей, укриття в можуть вмістити 375 000 людей. Це вдалося шляхом домовленостей з інститутами, приватними підприємствами, приводили до ладу комунальні укриття. Але Біличі, Борщагівка, Нивки – це все ще проблемні місця, над якими ми працюємо. KВ: Чи всі школи обладнані укриттями до 1 вересня? Всі з них вийдуть на очне навчання? Василь Григоренко: Що стосується навчального року, ми єдиний район міста Києва, що не має проблем з офлайн початком нового навчального року. Проблема є буквально в 4 закладах освіти, але це питання, знову ж таки, відсутності стандартів для підземних укриттів. Одним з таких закладів освіти є Ліцей №154. Там поруч є коледж НАУ і новозбудований житловий комплекс, з якими ми домовились про користування укриттями. Ось так, шляхом домовленостей, ми поки вирішуємо це питання і паралельно проектуватимемо укриття.  KВ: Спілкуючись з вашими колегами з інших районів, а також з мерами міст Київщини, журналісти КиївВлади часто чують нарікання, що відкриті в режимі 24/7 укриття перетворюються на місця ночівлі для безхатьків. Згодні, що така проблема існує? Василь Григоренко: Є таке. І крадуть з укриттів також, що поробиш… Пропрацьовуємо варіант взяття частини приміщень під охоронну охоронними компаніями. KВ: До речі, район зміг набрати у цьому році перші класи, бо знову ж таки ваші колеги жаліються, що багато дітей вивезли і у перший клас нема кому йти? Василь Григоренко: Першачків в нас багато: ми набрали 126 перших класів, що на 13 більше, ніж минулоріч. А проблема, про яку ви кажете дійсно є. Знаю, що деяких районах близько 40% дітей виїхали, відповідно і недобори в перші класи. А у нас приріст першачків порівняно з минулим роком складає 10%. KВ: Наскільки Святошинський район готовий до цієї зими? Василь Григоренко: Все опалення в районі відбувається за рахунок котелень, в нас немає ТЕЦ. Звісно, це було проблемою під час блекаутів. Зараз у “Київтеплоенерго” 90% котелень мають генератори і необхідний запас палива. Всі школи з генераторами й всі пункти незламності теж. У випадку блекауту ми також готові піднімати воду з бюветів, тобто населення буде забезпечено водою. Сформовані бригади, які постійно на зв’язку і реагуватимуть у надзвичайних ситуацій. Та й труби у найбільш критичних точках ми замінили. От нещодавно виконали ремонт на магістральному трубопроводі. Між двома теплокамерами замість пошкодженної проклали нову сталеву трубу діаметром 700 мм з гідроізоляцією та утепленням. Якщо не буде потужних прильотів, то з цією зимою ми впораємось. Звичайно, в нас досі є зношені міжбудинкові й міжквартальні мережі. Вже є труби для заміни критичних ділянок трубопроводів опалення, чекаємо на поставку труб тепловодопостачання.  KВ: Київ став одним з лідерів за кількістю прийнятих ВПО. Як ведеться робота з цією категорію населення на районному рівні? Василь Григоренко: В нашому районі офіційно проживає 27166 внутрішньо-переміщенних осіб віком старше 18 років й 4 525 дітей. Вони усі зареєстровані у службі соціального захисту, де отримують виплати. Увесь ресурс, що ми можемо направити на допомогу внутрішньо-переміщенним особам і військовим, обов’язково йде туди.  Це стосується й культури: наш Центр культури “Святошин” оголосив набір у хор для військових і цивільних для підтримки один одного та профілактики посттравматичного синдрому – вокалотерапія.  Робота ведеться і в напрямку працевлаштування. Всім, хто сьогодні бажає йти працювати в комунальні служби, може бути надане місце у відремонтованому міні-гуртожитку, який ми створили. Але будемо відверті, що на заробітну плату у 10-12 тисяч готові не всі. Проте, бажаючі все ж таки є. І так як працюють люди зі статусом ВПО – навіть наші кияни іноді так не працюють. Дехто працював комунальником у своїх містах, і це не є для них новою роботою, дехто перекваліфікувався. Переважно йдуть працювати жінки.  KВ: Чому жінок-комунальників влаштовується більше? Василь Григоренко: Для того, щоб влаштуватись чоловіку офіційно на роботу, йому треба пройти через військомат. І це стає наріжним каменем. Тому й працевлаштовуються в основному жінки. Ми можемо забронювати 50% від працівників призовного віку. В нас є дефіцит працівників. Зокрема, 40% двірників нам просто не вистачає.  KВ: Як Святошинський район допомагає військовим? Чи ведеться робота з волонтерами? Василь Григоренко: Ми згуртувались з фондами та бізнесом. Про що йде мова? Наприклад, район на регулярній основі спільно з Громадською спілкою “Асоціація волонтерських команд України”, Благодійною організацією “Міжнародний благодійний фонд “Сприяння розвитку медицини”” та ПрАТ ВКК “СТС” передає продукти харчування підрозділам ГУР. До речі, вже придбали та плануємо до Дня Незалежності України передати підрозділу ГУР автомобіль Ford Ranger. Також підприємці району зібрали кошти на ШВЛ, який передедали війсковому хірургу 251 ОБ ТрО, що проходить службу на Бахмутському напрямку. Громадська спілка “Асоціація волонтерських команд України” придбала та передала військовим 321-ої бригади Сил територіальної оборони міста Києва автомобіль Land Rover – район був поряд і сприяв волонтерам. Провели захід по збору коштів на дрони для 131 окремого батальйону територіальної оборони – зібрали 250 000 грн.  Є також бажання створити реабілітаційний центр для військових. У РДА таких потужностей нема, але якщо на рівні міста дадуть добро, можна разом шукати донати. Там має бути і психологічна реабілітація, і центр дозвілля. Де військові зможуть поспілкуватись з побратимами, отримати розраду та кваліфіковуну медичну допомогу. Місце знайдемо…  KВ: Чи є думки, де можна розташувати такий реабілітаційний центр? Василь Григоренко: В нас в районі 4,5 тисячі мешканців воюють, це тільки ті, хто офіційно прописані. А завтра тут буде можливо жити 10 000 тих, хто повернеться з фронту.  Є декілька занедбаних будівель, які не експлуатуються. Тож, вони можуть стати місцем для реабілітаційного центру. Зокрема, будівля на вулиці Верховинній, 39.  Але це гра в довгу, потреба є вже зараз. Наразі опрацьовуємо варіант облаштування реабілітаційних кабінетів по району. Фото: тут може бути реабілітаційний центр для воїнів KВ: До речі, про багатоповерхівки. Громадські активісти критикують в тому числі Святошинський район, що під ЖК віддаються зелені зони. Василь Григоренко: Є така критика. Не буду заглиблюватися в питання, чи доречна вона на адресу РДА, але позицію маю: зелені зони потрібно максимально зберегти. З одного боку,  в нас є ще вільне місце, в нас не така щільна забудова як, наприклад, в центральних районах. З іншого в нас є вікові сосни, справжній природній спадок. Це варварство перетворювати його на житлові комлекси. Хочете будувати й інвестувати – вкладайте в бази відпочинку, табори для дітей, до нашого району дотична чудова природа і це треба враховувати. І ці ж бази будуть заповнюватися дітьми, бо потреба є – місто щорічно закуповує путівки для відпочинку дітей. Але поки це мої мрії й фантазії, давайте поки йде війна концентруватися на реаліях.  KВ: Зараз місцеву владу критикують за закупівлі, які не на часі: барабани, бруківка, декоративні саджанці… Василь Григоренко: Перше, з чого я почав, коли став в.о голови Святошинської РДА (Президент України 1 липня 2023 року звільнив з посади голову Святошинської РДА Сергія Павловського, – КВ) це взяв ручку і переглянув заплановані закупівлі. Повикреслював все, що зараз не на часі. Не потрібні нам зараз нові стільці, оргтехніка, кондиціонери, ремонти в кабінетах, зрізав закупівлі навіть на туалетний папір подекуди. Відкоригував і з урахуванням першочерговості перенаправили 18 млн. зі спеціального фонду на облаштування укриттів в закладах освіти. Я одразу попередив підлеглих, що не треба ставити питання, що не є терміновими. Питання фарбування стін в під’їзді не є зараз критично важливим. Найменша можливість зараз має бути спрямована на безпеку та підготовку до зими. Але не все пішло під ніж. Була, наприклад, дискусія, чи варто робити ремонт у тенісному клубі. Багато, хто говорить не на часі, але я зайшов декілька разів туди і кожного разу бачив військових. То може й на часі? Людям теж треба берегти своє ментальне здоров’я й мати якесь дозвілля.  Також оголосили реконструкцію нежитлової будівлі на Якуба Коласа, 8а для надання соціальних та реабілітаційних послуг для осіб з інвалідністю. Об’єкт великий, але потреба в ньому є і буде. KВ: Кажуть, що у вас були складні стосунки із головою РДА Сергієм Павловським, а зараз команда, яку він набирав у район навіть саботує вашу роботу. Василь Григоренко: З колишнім головою РДА ми іноді мали різні погляди на речі з огляду на різний життєвий досвід, але в цілому перебували у нормальних робочих стосунках.  Стосовно ж саботування, скажу так: іноді буває саботування роботи адміністрації, іноді досить велике. Подробиць не буде, адже проблема вирішуються. Кадрові рішення зараз на часі і вони є. Ну і однодумці є, які хочуть працювати на благо держави і працюють.  Також концентруюсь на роботі з громадськістю, з волонтерами. Вперше за 3 роки зібрав людей і просто поговорив. Про болі, про мрії, про потреби.. Деякі питання вдалось вирішити –  простим діалогом, бо рішення лежали на поверхні, їх просто не шукали… KВ: Чи бачите ви себе на посаді голови Святошинської РДА без приставки в.о.? Василь Григоренко: Сьогодні це вирішувати не мені. Якщо буде такий наказ, то однозначно будемо працювати і його виконувати.  KВ: Якщо трохи пофантазувати, який Святошинський район буде для вас ідеальним? Василь Григоренко: Після перемоги треба шукати інвесторів і будувати сучасні будинки по новим технологіям. Отак, почати, наприклад, з Південної борщагівки або Нивок, й йти далі. Будинок збудували, переселили людей, старий знесли. І таким чином омолоджувати Святошинський район. Але це дуже глобально. Це все після Перемоги.  Читайте: 90% забудовників відсіяли від участі в програмі “єОселя”, – комерційний директор “Інтергал-Буд” Лаєвська Фото: Євген Лоюк. КиївВлада

У період повномасштабної війни московії проти України у суспільстві часто виникає питання: чи можуть російські генерали повстати проти диктатора та яка доля може їх спіткати? Також нас часто обурює те, що на території рф проживає близько 10 мільйонів етнічних українців, підтримки яких ми зовсім не відчуваємо. До прикладу, в Канаді їх лише близько 1,5 мільйони і ми всі бачимо значну підтримку української діаспори. Як на мене, фундаментальна різниця в тому, що в Канаду та Америку їхали свободолюбні українці, які тікали від репресій, а в росію – заробітчани, які готові були змінити Батьківщину. У радянський час таким виключенням був генерал Петро Григоренко, який протиставив себе потужній системі. До питання, чи можна психічно здорову людину визнати хворою та роль у цій справі дисидента Семена Глузмана. У період повномасштабної війни московії проти України у суспільстві часто виникає питання: чи можуть російські генерали повстати проти диктатора та яка доля може їх спіткати? Також нас часто обурює те, що на території рф проживає близько 10 мільйонів етнічних українців, підтримки яких ми зовсім не відчуваємо. До прикладу, в Канаді їх лише близько 1,5 мільйони, ми всі бачимо та відчуваємо значну підтримку і Канади, і української діаспори. Як на мене, фундаментальна різниця в тому, що в Канаду та Америку їхали свободолюбні українці, які тікали від репресій, а в росію – заробітчани, які готові були змінити Батьківщину, але з будь-якого правила є виключення. У радянський час таким виключення був генерал Петро Григоренко, який протиставив себе потужній системі. Сучасна росія по його прикладу чекає, мабуть, українського героя!!! У даній публікації спробуємо провести певну історичну аналогію. Петро Григорович Григоренко народився 16 жовтня 1907 року в селі Борисівці Приморського району (тепер село входить в Приморську міську громаду Бердянського районі) Запорізької у селянській сім'ї. Працював слюсарем, кочегаром, зчіплювачем вагонів, помічником машиніста паровоза у залізничному депо в Юзівці. Працював політруком у трудовій школі та в дитмістечку для неповнолітніх правопорушників. Лейтенант Петро Григоренко (UAIN.PRESS) Закінчив Московську військово-технічну академію (1931-1934 рр.). З 1934 до 1937 рр. служив у Білоруському військовому окрузі, з 1936 до 1937 року – командир 52-го окремого інженерного батальйону Мінського укріпрайону. З 1937 до 1939 роках був слухачем Академії генерального штабу. Служив у Червоній армії на Далекому Сході, учасник боїв на річці Халхин-Гол (1939 рік). Був поранений під час мінометного обстрілу. Напередодні німецько-радянської війни був офіцером у штабі 1-ї Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії (з 1940 року – Далекосхідного фронту), командував 18-ю окремою стрілецькою бригадою. З грудня 1943 року був заступником начальника штабу 10-ї гвардійської армії (2-й Прибалтійський фронт). У лютому 1944 року був важко поранений і вирушив на лікування. З серпня 1944 року – начальник штабу 8-ї стрілецької дивізії Четвертого Українського фронту. Брав участь у боях у Карпатах. У лютому 1945 року отримав звання полковника. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної Війни й шістьма медалями. Петро Григоренко з сином Анатолієм. Березень 1945 року (UAIN.PRESS) З 1945 до 1961 року – викладач Військової академії імені Фрунзе (москва). З 1948 року – кандидат військових наук. З 1959 року – начальник кафедри оперативно-тактичної підготовки, генерал-майор. Автор 83 робіт із військової історії, теорії та кібернетики. У серпні 1961 року захистив докторську дисертацію. Петро Григоренко після XX зійду КПРС прийшов до висновку про невідповідність радянської системи ідеалам ленінізму. 7 вересня 1961 року виступив на партійній конференції Ленінського району м. Москви. У виступі закликав підсилити демократизацію виборів і широку змінюваність, відповідальність перед виборцями; вилучити всі умови, які породжують порушення ленінських принципів і норм, зокрема, високі оклади та незмінюваність. На вимогу присутнього на конференції представника ЦК КПРС був позбавлений депутатського мандата "за політичну незрілість" (деякі джерела стверджують, що на конференції був присутній Хрущов). Був усунутий від викладання в Академії, отримав сувору догану по партійній лінії та у січні 1962 року переведений у Далекосхідний військовий округ. Вперше Григоренка затримало КДБ 01 лютого 1964 року в аеропорту Хабаровська та доправило до Москви, де його помістили у внутрішню в'язницю КДБ. Він був звинувачений за ст. 70 КК РРФСР та направлений на судово-психіатричну експертизу в Інститут імені В.П. Сербського. 19 квітня 1964 року судово-психіатрична експертиза визнала Петра Григоренка неосудним із діагнозом: "Параноїдальний розвиток особистості, що виник в особистості з психопатичними рисами характеру". Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР 17 липня 1964 року його направили на примусове лікування у Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню. Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 серпня 1964 року розжалуваний у рядові, позбавлений нагород та пенсії. Після усунення від посади М.С. Хрущова, 22 квітня 1965 року був звільнений із лікарні як такий, що одужав. Григоренко восени 1967 року написав памфлет "Приховування історичної правди – злочин перед народом!", у якому детально проаналізував причини поразок Червоної Армії в початковий період війни і вказав на безпосередніх винуватців – Сталіна і його воєначальників. Памфлет був поширений у самвидаві. Члени Української гельсінської групи Микола та Раїса Руденки й Зинаїда та Петро Григоренки. 1970-ті (UINP.GOV.UA) З 1967 до 1968 року був одним із організаторів і активним учасником петиційної кампанії на захист підсудних на процесі Гінзбурга – Галанскова. Також виступав на захист Анатолія Марченка, Ірини Бєлогородської та інших дисидентів. Навесні 1969 року на прохання кримських татар Григоренко почав підготовку до суду над учасниками масових заворушень в узбецькому місті Чирчике, як громадський захисник. 2 травня 1969 року вилетів у Ташкент за телеграфним викликом на кримськотатарський процес. 7 травня в Ташкенті Григоренка знову заарештувало КДБ за статтею 191-4 КК УзССР (191-1 КК РРФСР). За постановою слідчого від 5 серпня 1969 року Григоренку була призначена судово-психіатрична експертиза, яку провели в Ташкенті 18 серпня. Члени комісії дійшли одностайного висновку, що "Григоренко П.Г. ознак психічного захворювання не виявляє зараз, як не виявляв їх у період здійснення (2 півріччя 1965 року ‒ квітень 1969 року)... та діяв при здоровому глузді". 13 жовтня 1969 року Петру Григоренку призначили повторну судово-психіатричну експертизу в Центральному Науково-дослідному інституті судової психіатрії імені Сербського, а вже у листопаді експертна комісія зробила висновок: "Страждає психічним захворюванням у формі патологічного (паранойяльного) розвитку особистості з наявністю ідей реформаторства, що виникли в особистості з психопатичними рисами характеру і початковими явищами атеросклерозу судин головного мозку. Несамовитий. Потребує примусового лікування в спецпсихлікарні". 30 грудня 1969 року кримінальну справу відносно Григоренка направили до суду "для застосування заходів медичного характеру". У радянський період існувала так звана "радянська каральна психіатрія", яка, на рівні з іншими методами тоталітарного режиму, широко використовувала механізм продавлення вільнодумства. Не відомо, що було краще: опинитись в ГАЛАзі чи у психлікарні. Багато дисидентів розповідали, що КДБ погрожувало запроторити їх в психлікарню і це дійсно було страшно. Якщо з місця позбавлення волі можна було повернутися після відбуття терміну, то час перебування в психлікарні був невизначений. Практика систематичного використання в СРСР психіатрії з метою ізоляції дисидентів сформувалася наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років. Хрущовська "відлига" розбудила суспільство і цим налякала владу. Для приборкання суспільної активності стали використовувати каральну психіатрію. Особливу роль тут відіграв голова КГБ СРСР Юрій Андропов (1967–1982), який у квітні 1969-го направив у ЦК КПРС проєкт плану розширення мережі психлікарень і вдосконалення їх використання для захисту інтересів держави та суспільства. Юрій Андропов Окрім понад десятка спецпсихлікарень МВС СРСР (до 1961 року їх називали тюремними), існували також спецвідділення у психлікарнях загального типу Міністерства охорони здоров'я СРСР. Підставою для поміщення в психіатричну лікарню було рішення суду про направлення на примусове лікування, проте часто "лікували" і без рішення суду. Багато випадків, коли в психлікарню поміщали тих, чиї попередні заслуги перед радянським союзом не давали можливості логічно їх звинуватити у зраді батьківщині чи застосувати інші політичні статті. Відомими дисидентами, які потрапили в жорна радянської каральної психіатрії, були Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Анатолій Лупиніс, Володимир Клебанов, Йосип Тереля, Ярослав Кравчук, Анатолій Корягін та інші. Примусове лікування завдавало серйозної шкоди здоров'ю людини. В автобіографічній книжці "У карнавалі історії" математик, публіцист Леонід Плющ детально описав своє "лікування" у Дніпропетровській спецпсихлікарні МВС: "Нейролептики та щоденні сцени притуплювали мене інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим у психушці, як я побачив на власному прикладі, призначені відразу зламати людину й знищити її волю до опору. Леонід Плющ (WIKIPEDIA.ORG) Хоч я намагався випльовувати таблетки, вони вбивали моє бажання читати або думати, і я швидко втрачав зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тоді й дружиною та дітьми. Пам'ять моя різко ослабла, і моя мова стала коротка й уривчаста. У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав. Я все більше боявся, що моя деградація невигойна і що я допоможу своїм катам тим, що збожеволію. Почуття безвихідності, необмеженості перебування в цьому пеклі спонукало багатьох здорових в'язнів думати про самогубство. Я теж втрачав волю до життя. Тримався тільки самозаклинанням: не розлютитися, не забути, не піддатися!". Є приклади, коли до психлікарень потрапляли за носіння хрестика, читання Біблії і довго там перебували. Щоб мати шанс вийти, треба було визнати себе хворим. Але й тоді, за спогадами Леоніда Плюща, не лікарі, а "КДБ ставить діагноз, призначає лікування і вирішує, коли в'язень видужав і може бути звільнений". Все-таки найвідомішою жертвою каральної психіатрії є генерал Петро Григоренко. Він був помітною постаттю правозахисного руху, а тому інакодумство радянського генерала намагалися пояснити божевіллям. У підсумку в психіатричних лікарнях генерал перебував упродовж шести з половиною років. Ташкентський міський суд 27 лютого 1970 року виніс ухвалу, в якій вказав: "Вважати встановленим вчинення Григоренком П.Г. злочинів, передбачених ч. 1 ст. 70, ст. 190-1 КК РРФСР і ст. 191-4 КК УзбССР у стані неосудності". На підставі ухвали суду Петро Григорович 26 травня 1970 року був поміщений до "психіатричної лікарні спеціального типу" в Черняховську Калінінградської області. Почалася кампанія щодо його звільнення. В 1971-році молодий київський лікар-психіатр Семен Глузман провів заочну психіатричну експертизу Петра Григоренка, на основі переданих йому адвокатом Софією Калістратовою матеріалів. Глузман вивчив його статті, повідомлення друзів, однодумців і дійшов висновку, що Григоренко "на психічні захворювання не страждає". Семен Глузман, 1989 рік (BBC.COM) Про адвоката Софію Василівну Калістратовою, яка захищала Петра Григоренка, доволі багато матеріалів[i] і її позиція дійсно була проактивна, на відміну від захисту Медведчуком Стуса[ii]. Заочна експертиза Семена Глузмана визнавала генерала здоровим і доводила незаконність застосування до нього методів репресивної психіатрії. Тому Глузман сам став в'язнем (сім років таборів і три роки заслання). Хоча висновок щодо Григоренка був заочним, а тому недостатньо вагомим для фахівців, проте він мав велике значення для громадськості. Його передали на захід, де він викликав значний резонанс. У 1977 році клопотання адвокатки Софії Калістратової у справі Григоренка, подане на основі проведеної Глузманом експертизи, оприлюднили на конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації в Гонолулу (США). Тут було прийняте надважливе рішення – ухвалено резолюцію про визнання факту зловживання психіатрією в СРСР. Тоді прийняли рішення створити Комітет із розслідування випадків зловживань та ухвалили резолюцію, що засуджувала каральну психіатрію в СРСР. Спільними зусиллями демократичних сил вдалося домогтися того, що 31 січня 1983 року Всесоюзне наукове товариство невропатологів і психіатрів СРСР офіційно вийшло зі складу Всесвітньої психіатричної асоціації. Врешті-решт, під тиском заходу генералу Петрові Григоренку вдалося емігрувати. КГБ домагався спростування експертизи Семена Глузмана. У листі з табору він писав: "В сентябре 1973 г. ко мне приезжал сотрудник центрального КГБ Дыгас Георгий Трофимович. Без всякой санкции на то прокурора, тайком, я был увезен в дом свиданий ИТК-36, где в течении трех дней без свидетелей подвергался психологической обработке. Сделка не состоялась, я отказался. А по всему видно было, очень хочется кому-то моей помощи. А вдруг Глузман согласится опроверг­нуть "измышления" Запада о помещении здоровых людей в советские психбольницы". И цена предлагалась не малая".  Оскільки карна справа Григоренка не є доступною для дослідження, в цій публікації проаналізуємо кримінальну справу Семена Глузмана, яка зберіглась в архіві СБУ та вільна для огляду та дослідникам, в якій збереглись також копії з матеріалів карної справи Петра Григоренка, зокрема копії експертиз у його справі. Справа під номером 39 була розпочата 14 грудня 1972 року управлінням КДБ у Київській області. Одразу вона була порушена полковником Боровиком відносно машиністки Середняк Любові Володимирівни 1953 року народження по ч. 1 ст. 62 КК УРСР – "антирадянська пропаганда та агітація". Начебто, Середняк займається зберіганням та розповсюдженням матеріалів антирадянського змісту. Одразу 14 грудня 1971 року Середняк заарештували та помістили до слідчого ізолятора КДБ при Раді міністрів УРСР у Київській області. Середняк на допиті повідомила, що у грудні 1971 року отримала від знайомого "Славіка" тексти "Хроника текущих событий" (випуски 21 та 22) і за винагороду взялась їх передруковувати в декількох примірниках на власній пишучій машинці. 10 січня 1972 року "Славік", начебто, давав ще книги для передруку: оповіді "Ограбление века", "Король в Нью-Йорке", "Все ясно", "Мраморная крошка" та одну розповідь без назви. У телефонній книжці Середняк слідчий виявив телефон Слави Глузмана і, допитуючи підозрювану питав, чи це не той "Славік", що давав їй тексти для передруку. 24 січня 1972 року Середняк висунули звинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187-1 КК УРСР: "Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад", було встановлено, що вона, фактично, розмножувала на власній пишучій машинці документи, які містять антирадянські наративи. На багатьох допитах Середняк повідомляла, що В'ячеслав Глузман допомагав їй доставати ліки для її мами, яка хворіла, але він не має жодного відношення до "Славіка", який їй передавав вказані вище тексти. 14 квітня 1972 року, через три місяці постійних допитів, Любов Середняк дала покази на В'ячеслава Глузмана: "Раніше я повідомляла не правду, коли говорила, що Славік, який передавав мені документи, я знаю лише наглядно. Славік, який передавав мені документи і Глузман Славік – це одна і та сама особа……. мені по-людськи було шкода Глузмана Славіка і тому я не назвала його. Зараз я маю бажання все чистосердечно розповісти …." (авторський переклад з російської). У показах вона почала свідчити, що документи друкувала не за кошти, а безкоштовно, і Глузман їй кошти не давав. Вони, начебто, познайомились 29 вересня 1970 року і після цього декілька разів зустрічались, також були свідками на весіллі Сергія Борщевського та Ірини Плевськой. Глузман В'ячеслав Фишерович в той час працював у Житомирській психлікарні і там же жив, але приїжджав в Київ, де жили батьки. Вони регулярно зустрічались, разом були у квартирі його знайомого письменника Віктора Платоновича Некрасова, розповіді якого їй передавав Глузман для передруку та які були вилучені при обшуку: "Ограбление века", "Король в Нью-Йорке", "Быль", "Все ясно", "Мраморная крошка". 16 квітня 1972 року Середняк Л.В. подала "чистосердечне зізнання", в якому дала покази на Глузмана. 17 червня 1972 року обвинувачувана "пригадала", що вона друкувала роботу Глузмана "Заочная психиотрическая экспертиза по делу Григоренко". Рукопис Глузман їй передав у листопаді 1971 року і вона декілька разів передруковувала цей документ, оскільки Глузман переставляв абзаци, щось викидував. Чистовий документ був надрукований на 28-ми чи 30-ти сторінках, це було у грудні 1971 року. Надрукувала вона чотири чистових примірники. В експертизі було вказано, що її проводили три експерти-психіатри, але прізвищ не було. Одного разу Глузман приходив до Любові Середняк зі своїм колегою лікарем-психіатром Фімою, але її вдома не застав, потім пояснив, що приходив подиктувати експертизу, але чи мав до цієї експертизи відношення Фіма їй не відомо точно. Та як говорив їй Глузман, частину писав саме Фіма. Зміст експертизи Середняк пам'ятала в загальних рисах. Там була розписана загальна біографія Григоренка, зміст попередніх двох експертиз, які проводились по кримінальній справі Григоренко, обґрунтування неправильності попередніх експертиз. В кінці експертизи було вказано, що встановлений Григоренку діагноз неправильний і він необґрунтовано поміщений у психіатричну лікарню на лікування. Експертиза була адресована на "Комітет захисту прав людини", де було вказано, що її склали три лікарі-психіатри, але їх прізвища вказані не були. Як тоді стверджувала Середняк, авторами були Глузман та його друг Фіма, хто був третім не відомо. На титульній сторінці експертизи було написано: "ЗАОЧНА ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ПО СПРАВІ ГРИГОРЕНКА". У березні 1972 року в Глузмана провели обшук, не знайшли нічого, а в травні його заарештували. На допитах Глузман визнав своє авторство заочної психіатричної експертизи у справі Григоренка, але відмовлявся розкривати деталі, посилаючись на медичну таємницю. На Глузмана дав покази його студентський товариш Гольц Ігор Ілліч, що він "серед свого оточення допускав завідомо брехливі роздуми, які дискредитують радянський державний та політичний устрій". 01 вересня 1972 року Глузмана притягнули у справі як обвинувачуваного за ч. 1 ст. 62 КК УРСР, обвинувативши його в тому, що "протягом 1969 – початку 1972 років, проживаючи у Києві, Житомирі та Коростені, Глузман С.., з метою підриву і ослаблення радянської влади серед свого оточення, систематично поширював брехливі вигадки, що дискредитують радянський державний і суспільний устрій, зберігав, розмножував і поширював літературу такого ж змісту". На допиті того ж дня Глузман свою вину визнав частково, зокрема в тому, що розповсюджував самвидав, а також залучив Сердюк Любов до розмноження самвидаву. Надцікавою є справа самого Григоренка. На жаль, її всієї немає у доступі, але саме у справі Глузмана є доволі цікаві документи та інформація у цій справі. Так, у томі 6 справи Глузмана на сторінках 215-232 є протокол огляду справи №101 по обвинуваченню Петра Григоренка, який складений у Москві. Відтак справа, по ідеї, мала бути у Ташкенті (столиця Узбекистану), але ні, її направили в Москву. Це знову ж таки свідчить про її політичну важливість для радянського режиму. Кримінальна справа щодо Григоренка Петра Григоровича 1907 року народження мала номер 101 та складалась з 22 томів. Григоренко був пенсіонером і проживав у м. Москва, якого обвинувачували по ст. 190-1 КК РСФСР – "Поширення свідомо хибних вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій". Справа проти Григоренка, порушена 07 травня 1969 року прокуратурою Узбецької РСР по ст. 190-1 КК РСФСР, була виділена ще з доволі гучної цікавої справи. Відомий судовий процес увійшов до історіографії як "процес десяти", або "ташкентський процес". З 1 липня по 5 серпня 1969 року у будівлі Ташкентського міського суду проходив "багатофігурний" процес кримських татар. На ньому було десять підсудних: Світлана Аметова, Решат Байрамов, Айдер Барієв, Рідван Гафаров, Роллан Кадиєв, Різа Умеров, Ізет Хаїров, Муніре Халілова, Ісмаїл Язиджієв, Руслан Емінов. Їх звинувачували в тому, що "включилися в активну діяльність з вирішення кримського питання... займалися виготовленням і розповсюдженням різноманітних документів, що містять свідомо хибні вигадки, що ганьблять радянський державний і громадський устрій, збором підписів під цими документами, проведенням нелегальних зборищ... розмноженням наклепницьких документів". Це були люди різного віку та професій, серед підсудних були дві молоді дівчини – Муніре та Світлана. Їх усіх поєднувало головне – активна участь у кримськотатарському національному русі. 07 травня 1969 відносно Григоренко П.Г. обрано запобіжний захід – тримання під вартою. 15 травня 1969 висунули обвинувачення в тому, що він з 1965 року брав активну участь у виготовленні, розмноженні та розповсюдженні документів, які містять та ганьблять радянський державний і суспільний устрій. Так, у травні 1968 року в м. Москві Петро Григоренко виготовив і розповсюдив документ, який містив в собі наклеп під назвою "До комуністів Радянського Союзу! До комуністів інших країн світу! До всього прогресивного людства!". У документі йшлось, що "начебто" в радянському союзі відсутні свобода слова та друку, зборів та мітингів, вуличних демонстрацій тощо, свобода пересування та вибору місця проживання. Після цього Григоренко продовжив друк та розповсюдження документів, які містили наклеп на радянську владу. Нагадаю, що ця справа для Григоренка не була першою, оскільки його вперше затримали 1 лютого 1964 року в аеропорту Хабаровська та доправили до Москви, де він був звинувачений за ст. 70 КК РРФСР та направлений на судово-психіатричну експертизу до Центрального науково-дослідницького інституту судової психіатрії імені Сербського. 17 квітня 1964 року судово-психіатрична експертиза визнала його неосудним із діагнозом "Параноїдального (бредового) розвитку особистості з явищами початкового артеріосклерозу головного мозку". Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР 17 липня 1964 року Григоренко був направлений на примусове лікування в Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню. Того ж року 29 серпня Постановою Ради Міністрів СРСР розжалуваний у рядові, позбавлений нагород та пенсії. Після усунення від посади М.С. Хрущова 22 квітня 1965 року був звільнений із лікарні як такий, що одужав. Також до справи Григоренка 1969 року були долучені судово-психіатрична експертиза від 17 квітня 1964 року зі справи Григоренка за 1964 рік, та що цікаво – їх копії долучені до справи Глузмана. Так, 17 квітня 1964 року було складено акт судово-психіатричної експертизи відносно Григоренко П.Г., який складався в присутності слідчого КДБ підполковника Кантова. Григоренко про себе повідомив експертам, що дитинство його було важким, він рано залишився без матері, яка померла від висипного тифу, і почав працювати в полі, фізично був слабким. У школі вчився добре, вважався найздібнішим учнем, багато читав, був допитливим, енергійним, завжди захищав слабких. Після закінчення 4-х класів сільської школи працював у депо учнем слюсаря, у цей час почав брати участь у громадській роботі, вступив у комсомольську організацію, прагнув до кожної нової справи додати свою ініціативу. Був наполегливим, впертим, цілеспрямованим. Самостійно знайомився про політичну літературою, активно прагнув розширити свій кругозір. У подальшому Григоренко навчався у Харківському технологічному інституті, а в 1931 році був мобілізований в армію і направлений до військово-інженерної академії, яку закінчив 1934 року. Протягом всього цього часу Григоренко слідкував за подіями, які відбувались в країні, брав участь у різних дискусіях. Закінчивши академію, не погоджувався, незважаючи на наказ, залишитися в ад'юнктурі, писав з цього приводу скарги, домігся прийому у Міністра оборони, в результаті чого його прохання було задоволене і він працював на будівельному об'єкті академії генерального штабу та до 1943 року жив у Хабаровську. Стверджував, що взаємини із товаришами по службі у нього були хороші, він успішно вів роботу. Однак спочатку війни отримав догану по партійній лінії за різкі висловлювання про стан збройних сил. Був на фронті. У 1944 році був поранений у ділянку гомілковостопного суглоба, 8 місяців перебував у госпіталі, незабаром після виписки зі госпіталю був контужений хвилею від снаряда, що розірвався, на короткий термін втратив свідомість, але в госпіталь не ліг. Вважає, що роки війни він був зібраний, діловим, розпорядчим. Після війни працював у Військовій Академії Фрунзе на кафедрі загальної тактики, був старшим викладачем, у 1949 році захистив кандидатську дисертацію. Повідомляє, що захист дисертації довгий час "гальмувався" нібито у зв'язку з тим, що в роботі він критикував багато положень, що утвердилися в практиці. Почувався добре, ніяких скарг на поганий стан здоров'я у нього не було. З 1959 року він був призначений начальником кафедри управління військами та був на цій посаді до 1961 року. Весь цей час вів наукову роботу, друкував свої роботи у різних збірниках. Також він зазначав, що весь цей час стежив за ходом подій у країні. Дуже багато міркував з приводу матеріалів XX з'їзду КПРС, вважав, що не повністю ліквідовані наслідки культу особистості Сталіна. Прийшов до висновку, що у всьому був виннен не Сталін, а система, яка його породила. Зі своїми зауваженнями вирішив виступити на районній партійній конференції у 1961 році, але після виступу був позбавлений мандата, відсторонений від завідування кафедрою. Слідом за цим він вирішив домагатися відновлення своїх прав, писати скарги і заяви в низку партійних і радянських установ, домагався прийому його в уряді. Після розгляду його справи на парткомісії Григоренко вирішив, що уряд у своїй роботі відступив від ленінських принципів, що він розхитаний і напередодні загибелі. У зв'язку з цим дійшов висновку необхідності роз'яснювальної роботи серед народу і підготовки "нового покоління революціонерів", яке зможе зруйнувати існуючий устрій. У 1962 році Григоренко отримав посаду начальника оперативного відділу армії Приморського краю, де працював до моменту арешту. Під час відпустки в 1963 році виготовив листівки, розмножив їх на друкарській машинці, потім поширив у Москві. До поширення листівок залучив своїх синів та племінника. У період слідства Григоренко, даючи свідчення по суті пред'явленого йому звинувачення, відстоював правильність своїх позицій, стверджував, що його вчинки правильні. У період перебування в інституті Григоренко активно протестував проти направлення його на експертизу, іронічно відгукувався про методи дослідження, що проводилися, різко говорив про те, що все, що відбувається в інституті – комедія, в яку втягнули і його. Разом із тим підвищував голос до крику, з різко почервонілим обличчям. Він наполягав на виклику прокурора, писав скаргу генеральному прокурору, протягом 3-х днів відмовлявся від їжі протестуючи. Стверджував, що в Інституті створюють "особливий режим" для того, щоб зламати людей, створюють штучну обстановку для того, щоб викликати у людини "психічний розлад". Говорив, що до нього спеціально "підсаджують" чоловіків, які впливають на його психіку. Однак надалі його поведінка стала більш спокійною. Згодом він свій день починав із читання літератури, робив численні виписки, охоче цитував і роз'яснював оточуючим хворим, намагався переконати в тому, що забуті ідеї Леніна і боротьба за відродження Ленінських ідей – це його обов'язок. У той же час він охоче розмовляє з лікарями, охоче викладає свої погляди. У розмові використовує велику кількість цитат із праць Леніна. З непохитною впевненістю стверджує, що уряд не має ні економічної, ні класової опори, а загибель його неминуча. Направлення в Інститут він розглядає як бажання слідчих органів позбутися політичного опонента. Він передбачає можливість визнання його душевнохворим, що може "лише тимчасово" паралізувати його "діяльність", але попереджає, що боротись він буде доти, доки не знищать його фізично. Свою боротьбу вважає справедливою і той шлях, що обрав, вважає єдиним правильним. Відкрито говорить, що коли трапиться "неймовірне" і його визнають психічно здоровим, суд він використає як трибуну для свого виступу та зуміє довести, що його діяльність не мала антирадянського характеру і в його вчинках немає складу злочину. На підставі викладеного, комісія прийшла до висновку, що Григоренко досі страждає психічним захворюванням у формі "параноїдального (бредового) розвитку особистості з явищами початкового артеріосклерозу головного мозку", психічний стан на даний час характеризується наявністю ідей реформаторства, зокрема перебудови державного апарату, що поєднується з ідеями переоцінки власної особистості, ідеями параноїдального тлумачення окремих нейтральних фактів. Наведені матеріали визнали такими, що свідчать про повільний, поступовий розвиток параноїдального синдрому, формуванню якого сприяли властиві Григоренку особливості особистості: переоцінка своїх здібностей, надмірна наполегливість, схильність до конфліктів з оточуючими. Несприятливою склалася для нього ситуація і в 1961 році. Як такого, що страждає психічним захворюванням, Григоренка визнали недієздатним і направили у спеціальну психіатричну лікарню на примусове лікування. Отже лікарі визнали Григоренка неосудним із діагнозом "Параноїдальний (бредовий) розвиток особистості". Цікаво, що цей документ був складений світилами радянської психіатрії, зкорема, головою комісії, директором Інституту психіатрії Академії медичних наук СРСР, академіком АМН СРСР, професором Андрієм Снежневським, якого вважають одним із батьків радянської каральної психіатрії. На допитах Глузман визнав своє авторство заочної психіатричної експертизи у справі Григоренка, але відмовлявся розкривати деталі, посилаючись на медичну таємницю. На Глузмана дав покази його студентський товариш Гольц Ігор Ілліч, що він "серед свого оточення допускав завідомо брехливі роздуми, які дискредитують радянський державний та політичний устрій". 01 вересня 1972 року Глузмана притягнули у справі як обвинувачуваного за ч. 1 ст. 62 КК УРСР, обвинувативши його в тому, що "протягом 1969 – початку 1972 років, проживаючи у Києві, Житомирі та Коростені, Глузман С.., з метою підриву і ослаблення радянської влади серед свого оточення, систематично поширював брехливі вигадки, що дискредитують радянський державний і суспільний устрій, зберігав, розмножував і поширював літературу такого ж змісту". На допиті того ж дня Глузман свою вину визнав частково, зокрема в тому, що розповсюджував самвидав, а також залучив Сердюк Любов до розмноження самвидаву. Надцікавою є справа самого Григоренка. На жаль, її всієї немає у доступі, але саме у справі Глузмана є доволі цікаві документи та інформація у цій справі. Так, у томі 6 справи Глузмана на сторінках 215-232 є протокол огляду справи №101 по обвинуваченню Петра Григоренка, який складений у Москві. Відтак справа, по ідеї, мала бути у Ташкенті (столиця Узбекистану), але ні, її направили в Москву. Це знову ж таки свідчить про її політичну важливість для радянського режиму. Кримінальна справа щодо Григоренка Петра Григоровича 1907 року народження мала номер 101 та складалась з 22 томів. Григоренко був пенсіонером і проживав у м. Москва, якого обвинувачували по ст. 190-1 КК РСФСР – "Поширення свідомо хибних вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій". Справа проти Григоренка, порушена 07 травня 1969 року прокуратурою Узбецької РСР по ст. 190-1 КК РСФСР, була виділена ще з доволі гучної цікавої справи. Відомий судовий процес увійшов до історіографії як "процес десяти", або "ташкентський процес". З 1 липня по 5 серпня 1969 року у будівлі Ташкентського міського суду проходив "багатофігурний" процес кримських татар. На ньому було десять підсудних: Світлана Аметова, Решат Байрамов, Айдер Барієв, Рідван Гафаров, Роллан Кадиєв, Різа Умеров, Ізет Хаїров, Муніре Халілова, Ісмаїл Язиджієв, Руслан Емінов. Їх звинувачували в тому, що "включилися в активну діяльність з вирішення кримського питання... займалися виготовленням і розповсюдженням різноманітних документів, що містять свідомо хибні вигадки, що ганьблять радянський державний і громадський устрій, збором підписів під цими документами, проведенням нелегальних зборищ... розмноженням наклепницьких документів". Це були люди різного віку та професій, серед підсудних були дві молоді дівчини – Муніре та Світлана. Їх усіх поєднувало головне – активна участь у кримськотатарському національному русі. 07 травня 1969 відносно Григоренко П.Г. обрано запобіжний захід – тримання під вартою. 15 травня 1969 висунули обвинувачення в тому, що він з 1965 року брав активну участь у виготовленні, розмноженні та розповсюдженні документів, які містять та ганьблять радянський державний і суспільний устрій. Так, у травні 1968 року в м. Москві Петро Григоренко виготовив і розповсюдив документ, який містив в собі наклеп під назвою "До комуністів Радянського Союзу! До комуністів інших країн світу! До всього прогресивного людства!". У документі йшлось, що "начебто" в радянському союзі відсутні свобода слова та друку, зборів та мітингів, вуличних демонстрацій тощо, свобода пересування та вибору місця проживання. Після цього Григоренко продовжив друк та розповсюдження документів, які містили наклеп на радянську владу. Нагадаю, що ця справа для Григоренка не була першою, оскільки його вперше затримали 1 лютого 1964 року в аеропорту Хабаровська та доправили до Москви, де він був звинувачений за ст. 70 КК РРФСР та направлений на судово-психіатричну експертизу до Центрального науково-дослідницького інституту судової психіатрії імені Сербського. 17 квітня 1964 року судово-психіатрична експертиза визнала його неосудним із діагнозом "Параноїдального (бредового) розвитку особистості з явищами початкового артеріосклерозу головного мозку". Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР 17 липня 1964 року Григоренко був направлений на примусове лікування в Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню. Того ж року 29 серпня Постановою Ради Міністрів СРСР розжалуваний у рядові, позбавлений нагород та пенсії. Після усунення від посади М.С. Хрущова 22 квітня 1965 року був звільнений із лікарні як такий, що одужав. Також до справи Григоренка 1969 року були долучені судово-психіатрична експертиза від 17 квітня 1964 року зі справи Григоренка за 1964 рік, та що цікаво – їх копії долучені до справи Глузмана. Так, 17 квітня 1964 року було складено акт судово-психіатричної експертизи відносно Григоренко П.Г., який складався в присутності слідчого КДБ підполковника Кантова. Григоренко про себе повідомив експертам, що дитинство його було важким, він рано залишився без матері, яка померла від висипного тифу, і почав працювати в полі, фізично був слабким. У школі вчився добре, вважався найздібнішим учнем, багато читав, був допитливим, енергійним, завжди захищав слабких. Після закінчення 4-х класів сільської школи працював у депо учнем слюсаря, у цей час почав брати участь у громадській роботі, вступив у комсомольську організацію, прагнув до кожної нової справи додати свою ініціативу. Був наполегливим, впертим, цілеспрямованим. Самостійно знайомився про політичну літературою, активно прагнув розширити свій кругозір. У подальшому Григоренко навчався у Харківському технологічному інституті, а в 1931 році був мобілізований в армію і направлений до військово-інженерної академії, яку закінчив 1934 року. Протягом всього цього часу Григоренко слідкував за подіями, які відбувались в країні, брав участь у різних дискусіях. Закінчивши академію, не погоджувався, незважаючи на наказ, залишитися в ад'юнктурі, писав з цього приводу скарги, домігся прийому у Міністра оборони, в результаті чого його прохання було задоволене і він працював на будівельному об'єкті академії генерального штабу та до 1943 року жив у Хабаровську. Стверджував, що взаємини із товаришами по службі у нього були хороші, він успішно вів роботу. Однак спочатку війни отримав догану по партійній лінії за різкі висловлювання про стан збройних сил. Був на фронті. У 1944 році був поранений у ділянку гомілковостопного суглоба, 8 місяців перебував у госпіталі, незабаром після виписки зі госпіталю був контужений хвилею від снаряда, що розірвався, на короткий термін втратив свідомість, але в госпіталь не ліг. Вважає, що роки війни він був зібраний, діловим, розпорядчим. Після війни працював у Військовій Академії Фрунзе на кафедрі загальної тактики, був старшим викладачем, у 1949 році захистив кандидатську дисертацію. Повідомляє, що захист дисертації довгий час "гальмувався" нібито у зв'язку з тим, що в роботі він критикував багато положень, що утвердилися в практиці. Почувався добре, ніяких скарг на поганий стан здоров'я у нього не було. З 1959 року він був призначений начальником кафедри управління військами та був на цій посаді до 1961 року. Весь цей час вів наукову роботу, друкував свої роботи у різних збірниках. Також він зазначав, що весь цей час стежив за ходом подій у країні. Дуже багато міркував з приводу матеріалів XX з'їзду КПРС, вважав, що не повністю ліквідовані наслідки культу особистості Сталіна. Прийшов до висновку, що у всьому був виннен не Сталін, а система, яка його породила. Зі своїми зауваженнями вирішив виступити на районній партійній конференції у 1961 році, але після виступу був позбавлений мандата, відсторонений від завідування кафедрою. Слідом за цим він вирішив домагатися відновлення своїх прав, писати скарги і заяви в низку партійних і радянських установ, домагався прийому його в уряді. Після розгляду його справи на парткомісії Григоренко вирішив, що уряд у своїй роботі відступив від ленінських принципів, що він розхитаний і напередодні загибелі. У зв'язку з цим дійшов висновку необхідності роз'яснювальної роботи серед народу і підготовки "нового покоління революціонерів", яке зможе зруйнувати існуючий устрій. У 1962 році Григоренко отримав посаду начальника оперативного відділу армії Приморського краю, де працював до моменту арешту. Під час відпустки в 1963 році виготовив листівки, розмножив їх на друкарській машинці, потім поширив у Москві. До поширення листівок залучив своїх синів та племінника. У період слідства Григоренко, даючи свідчення по суті пред'явленого йому звинувачення, відстоював правильність своїх позицій, стверджував, що його вчинки правильні. У період перебування в інституті Григоренко активно протестував проти направлення його на експертизу, іронічно відгукувався про методи дослідження, що проводилися, різко говорив про те, що все, що відбувається в інституті – комедія, в яку втягнули і його. Разом із тим підвищував голос до крику, з різко почервонілим обличчям. Він наполягав на виклику прокурора, писав скаргу генеральному прокурору, протягом 3-х днів відмовлявся від їжі протестуючи. Стверджував, що в Інституті створюють "особливий режим" для того, щоб зламати людей, створюють штучну обстановку для того, щоб викликати у людини "психічний розлад". Говорив, що до нього спеціально "підсаджують" чоловіків, які впливають на його психіку. Однак надалі його поведінка стала більш спокійною. Згодом він свій день починав із читання літератури, робив численні виписки, охоче цитував і роз'яснював оточуючим хворим, намагався переконати в тому, що забуті ідеї Леніна і боротьба за відродження Ленінських ідей – це його обов'язок. У той же час він охоче розмовляє з лікарями, охоче викладає свої погляди. У розмові використовує велику кількість цитат із праць Леніна. З непохитною впевненістю стверджує, що уряд не має ні економічної, ні класової опори, а загибель його неминуча. Направлення в Інститут він розглядає як бажання слідчих органів позбутися політичного опонента. Він передбачає можливість визнання його душевнохворим, що може "лише тимчасово" паралізувати його "діяльність", але попереджає, що боротись він буде доти, доки не знищать його фізично. Свою боротьбу вважає справедливою і той шлях, що обрав, вважає єдиним правильним. Відкрито говорить, що коли трапиться "неймовірне" і його визнають психічно здоровим, суд він використає як трибуну для свого виступу та зуміє довести, що його діяльність не мала антирадянського характеру і в його вчинках немає складу злочину. На підставі викладеного, комісія прийшла до висновку, що Григоренко досі страждає психічним захворюванням у формі "параноїдального (бредового) розвитку особистості з явищами початкового артеріосклерозу головного мозку", психічний стан на даний час характеризується наявністю ідей реформаторства, зокрема перебудови державного апарату, що поєднується з ідеями переоцінки власної особистості, ідеями параноїдального тлумачення окремих нейтральних фактів. Наведені матеріали визнали такими, що свідчать про повільний, поступовий розвиток параноїдального синдрому, формуванню якого сприяли властиві Григоренку особливості особистості: переоцінка своїх здібностей, надмірна наполегливість, схильність до конфліктів з оточуючими. Несприятливою склалася для нього ситуація і в 1961 році. Як такого, що страждає психічним захворюванням, Григоренка визнали недієздатним і направили у спеціальну психіатричну лікарню на примусове лікування. Отже лікарі визнали Григоренка неосудним із діагнозом "Параноїдальний (бредовий) розвиток особистості". Цікаво, що цей документ був складений світилами радянської психіатрії, зкорема, головою комісії, директором Інституту психіатрії Академії медичних наук СРСР, академіком АМН СРСР, професором Андрієм Снежневським, якого вважають одним із батьків радянської каральної психіатрії. Андрій Снежневський (WIKIPEDIA.ORG) Радянська практика оголошення радянських інакодумців божевільними була "одягнена" у цілком наукові формулювання і базувалася, начебто, на ґрунтовних дослідженнях та новітніх досягненнях радянської медицини у галузі психіатрії, одним з фундаторів яких і був Андрій Снежневський. У його роботах психіатрія здебільшого опиралась на вчення Павлова. Передовсім Снежневський розвинув власну теорію шизофренії і ввів нове пояснення цієї хвороби, у результаті чого стало можливим тлумачити ідеологічне інакодумство як симптом важкого психічного розладу. Його теорія настільки розширила перелік ознак шизофренії, що згідно з нею навіть незначні відхилення у поведінці трактували як симптоми цього захворювання. У 1960-1980 ріоки Снежневський був головною особою-світилом у радянській психіатрії – головний радник міністра охорони здоров'я з питань психіатрії, директор Інституту психіатрії і, відповідно, головний архітектор системи навчання та досліджень у психіатрії, головний редактор єдиного в Радянському Союзі журналу з психіатрії "Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова". Слід зазначити, що до цього у 1962 році Снежневський поставив діагноз "вялотекуща шизофрения" відомому дисиденту Володимиру Буковському. З часом Буковський сам прокоментував цей діагноз: "млява шизофренія (вялотикущая шизофрения) – діагноз, винайдений нашим вітчизняним, шановним психіатром професором Снежневським, і ідея, що полягає в тому, що шизофренія може розвиватися так непомітно і так довго, що тільки він, Снежневський, може це помітити. Мені він поставив діагноз "млява шизофренія" у шістдесят другому році. Я щасливий повідомити, що вона досі тече мляво". Цікаво, що Григоренко перебував в психіатричній лікарні разом з Володимиром Буковським, де вони і познайомились. Володимир Буковський (WIKIPEDIA.ORG) Також експертизу підписали: Данило Романович Лунц (1912-1977 рр.) – радянський психіатр, д.м.н., професор, полковник КДБ СРСР, один з відомих представників практики каральної психіатрії. Калашник Яків Михайлович – психіатр-експерт, д.м.н., професор. Працював в Інституті судової психіатрії ім. В.П. Сербського (заступником директора по науці (1954-1960 рр.), завідуючим сектора експертиз (1960-1968 рр.). Маргарита Тальце – психіатр-експерт. Про неї потім згадував Григоренко: "Вона не просто не розуміла, вона не в стані була зрозуміти значення моральних цінностей. Я годинами доводив їй, що неможливо користуватися благами життя, якщо навколо тебе люди бідують. Десятки раз вона перепитувала мене: "Ну вам-то, вам яка справа? Вам-то при вашому окладі і ваших закритих магазинах чого не вистачало?" І всі мої відповіді оцінювалися, як судження психічно не здорової людини. Не розуміла вона також історичних аналогій. Ці аналоги не були для неї доказами. Вона оцінювала їх тільки психіатрично. Ти послався на Чернишевського, записує: "Порівнював себе з Чернишевським", послався на Леніна : "Порівнює себе с Леніним".[iii] Справа Глузмана цікава й тим, що в його справі зберігаються копії з усіх психіатричних експертиз Григоренка. Так, 18 серпня 1969 року у місті Ташкент була проведена судово-психіатрична експертиза, яка визнала його психічно здоровим. У висновку експерти детально описали попередні експертизи, фізіологічний та психологічний стан Григоренка та, зокрема, вказано "Критично оцінює свою злочинну діяльність до 1964 року.… Протягом усієї бесіди зберігав вихованість, стриманість і коректність у зверненнях". В експертизі зробили висновок: "У Григоренка ознак психічного захворювання не виявляється на даний час, не проявлялися вони і в період вчинення інкримінованого йому злочину, він усвідомлював свої дії та міг керувати ними. Діяльність Григоренка мала цілеспрямований характер". При чому, вказаний висновок підписав доволі шанований психіатр Детенгов Федор Федорович (1898-1973 рр.) – радянський лікар-психіатр, д.м.н., професор, один з засновників психіатрії в Узбекистані, з 1940 року завідував кафедрою психіатрії Ташкенського медичного інституту, з 1962 до 1972 рік був головним психіатром Ташкенту. До складу експертної комісії також входили Е. Б. Коган, А. М. Славгородска, І. Л. Смирнова. Відповідно до наявної інформації, Ф. Ф. Детенгофа викликали в Москву, де Г.В. Морозов та Д.Р. Лунц здійснювали на нього тиск та вимагали від нього складання потрібного висновку[iv]. Отже, вказаний висновок не сподобався партійному керівництву і через три місяці Григоренка направили на стаціонарну судово-психіатричну експертизу в Інститут імені Сербського. У справі Глузмана є і заключна експертиза іІнституту імені Сербського від 19 листопада 1969 року, в якому експертна комісія начебто "встановила", що Григоренко "страждає психологічним захворюванням у формі патологічного/параноідального/ розвитку особистості з наявністю ідей реформаторства, які виникли у особистості з психопатичними рисами характеру і початковими проявами атеросклерозу сосудів головного мозку". Відповідний хворобливий стан виключає можливість відповідати за свої дії та керувати ними, а тому Григоренка слід вважати "неосудним" та по своєму психічному стану він потребує направленню на примусове лікування в спеціалізовану психіатричну лікарню. Експертизу підписали: Г.В. Морозов, Д.Р. Лунц, З.Г. Турова, М.М. Мальцева. Жертвам каральної психіатрії переважно ставили діагноз "уповільнена шизофренія", а також "марення сутяжництва" й "марення реформаторства", "маніакальний психоз". Щодо цього діагнозу Семен Глузман згодом згадував такий випадок: "Лекцію читав тоді провідний психіатр, директор Інституту Сербського, генерал-майор Морозов. І ось наприкінці хтось із судових експертів запитав, що таке "уповільнена шизофренія". Професор, академік Морозов усміхнувся і сказав: "Розумієте, колеги, це коли галюцинацій немає, марення немає, а шизофренія є". Адвокатка, яка захищала Григоренка П.Г., Котлярова С.В. 24 грудня 1969 року подала клопотання про призначення нової, третьої комісійної психіатричної експертизи, але слідчий Березовський 29 грудня 1969 року відмовив у задоволенні клопотання захисниці. 29 грудня 1969 року справа була направлена до Верховного Суду Узбецької РСР для застосування стосовно Григоренка примусових мір медичного характеру. 27 лютого 1970 року судова колегія з кримінальних справ Ташкентського міського суду ухвалила: "Вважати вчинені Григоренком Петром Григоровичем злочини, передбачені ст. ст. 70 ч. 1, 190-1 КК РСФРС та ст. 191-4 КК УРСР, у стані неосудності. Призначити Григоренко П.Г. примусове лікування з поміщенням його в психіатричну лікарню спеціального типу МВС РСФСР в місті Казань. Григоренка П.Г. утримувати в умовах, які виключають можливість вчинення нових суспільно небезпечних діянь, на весь час його хвороби". Адвокатка Котлярова С.В. подала касаційну скаргу на ухвалу суду та просила її скасувати і направити справу на новий розгляд по суті, але своєю ухвалою від 06 квітня 1970 року судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду Узбецької РСР ухвалу Ташкентського міського суду залишила без змін. Що стосується Глузмана Семена Фішеловича, то 01 вересня 1972 року йому оголосили про завершення слідства та звинуватили за ч. 1 ст. 62 КК УРСР: "Антирадянська агітація і пропаганда", яка карається позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років і з засланням на строк до п'яти років чи без такого. Захисником Глузману призначили з Київської обласної колегії адвокатів адвоката Глабай Н.А. Глузман обвинувачувався в тому, що він під впливом ідейношкідливих творів, так званого "самвидаву", прослуховував ворожі передачі закордонного радіо, а також неправильного тлумачив критику культу особистості, свідомо став на шлях проведення антирадянської діяльності. Протягом 1969 – початку 1972 років, проживаючи в містах Києві, Житомирі та Коростені, з метою підриву та ослаблення Радянської влади, серед свого оточення Гузман систематично поширював наклепницькі вигадки, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій, зберігав, розмножував і поширював літературу такого ж змісту. У другій половині 1971 року для здійснення своїх злочинних задумів Гузман залучив до розмноження "самвидавської" літератури друкарку Середняк Любов Володимирівну. Глузман в судовому засіданні визнав себе винним частково, а Середняк визнала себе винною повністю. 19 жовтня 1972 року Київський обласний суд під головуванням судді Дишел Г.А. оголосив вирок, відповідно до якого Глузмана засудили на 7 років суворого режиму з подальшим відбуттям заслання на три роки, а Середняк – на один рік. Адвокат Глабай в інтересах Глузмана оскаржив вирок в касаційному порядку, а також скаргу подав сам Глузман. 14 грудня 1972 року Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР під головуванням Вронського А.С. та за участю суддів Кузьмичової К.О. та Погребнека Ф.Т. касаційні скарги залишила без задоволення, а вирок без змін. Після виходу з в'язниці Глузман став відомим психіатром. Петро Григоренко і президент США Джиммі Картер (UAIN.PRESS) Що ж стосується Григоренка, то у 1978 році на його прохання він пройшов психіатричну експертизу у США. За висновками експертизи у Григоренка не було виявлено ознак психічного захворювання: "Всі риси його особистості радянськими діагностами були деформовані. Там, де вони знаходили нав'язливі ідеї, ми побачили стійкість. Де вони бачили марення, ми виявили здоровий глузд. Де вони вбачали нерозсудливість, ми знайшли ясну послідовність. І там, де вони діагностували патологію, ми зустріли щиросердечне здоров'я". Він продовжував брати участь у правозахисній діяльності. Був закордонним представником УГГ, виступав на Сахаровських слуханнях у 1979 році у Вашингтоні. Став членом української громади у США, православним вірянином. Виступав у різних країнах Європи, закликаючи до підтримки радянських дисидентів. Разом з Н. О. Світличною видавав українською та англійською мовами "Вісник репресій в Україні", інформацію з якого також поширювало і Радіо Свобода. Під час зустрічі із президентом США Рональдом Рейганом, Григоренко особисто розповів йому про репресії та переслідування інакодумців у СРСР. Григоренко помер в Нью-Йорку 21 лютого 1987 року та похований на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці біля Нью-Йорку. Джерело: www.istpravda.com.ua

Києві пройшов перший освітній самміт Aplus Edu, – новий формат щорічних “onboarding” зустрічей співробітників шкіл А+, мережі, започаткованої компанією KAN Development. Такий захід для вчителів у столиці проводитимуть відтепер щороку. Про це KВ стало відомо з публікації пресслужби девелоперської компанії KAN. Підписуйтесь на “КиївВладу”   Повідомляється, що ця щорічна міжнародна платформа створена для обміну досвідом працівників сфери освіти.  До події залучають лідерів думок й спікерів передових галузей.  “Нам вдалося об’єднати і підтримати людей, які виконують надважливу функцію в умовах війни. Пишаємося нашою командою супергероїв. Натхненні на продуктивну роботу, впевнено крокуємо в новий навчальний рік!”, — заявили в компанії. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Як раніше писала KВ, в столичному ЖК “Файна Таун” пройшов добросусідський гастрофестиваль "Fayna Food Fest", де гості могли поласувати стравами від локальних орендарів. Крім цього, подія мала благодійний характер – гості мали можливість зробити внесок для наших захисників. Читайте: В ЖК Файна Таун пройшов гастрономічний фестиваль “Fayna Food Fest” Фото: КАНКиївВлада