Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
15 липня 2017 г. 13:00
Раздел: Тексти
Про податки і Вартість цивілізованості суспільства
"В житті є дві речі, яких не можна уникнути – це смерть і податки". Так колись сказав американський президент Бенджамін Франклін. І дуже скоро ця фраза стала крилатою. "Податки – вартість цивілізованості суспільства", – викарбовано на фасаді Міністерства внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки. Мало хто сплачує їх за власним бажанням. Проте податки потрібні для гармонічного розвитку держави.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Боєздатна армія гарантує суверенність держави. Відремонтовані дороги та надійні шляхи сполучення – запорука комфорту для людей і надійності транзитів. Реставрація пам`яток старовини необхідна для збереження національної культурної спадщини. Але ці і багато інших заходів потребують колосальних витрат. Жодна людина не візьме їх на себе особисто. Зарплати вчителям і лікарям можуть платити приватні підприємства – школи, ліцеї та клініки. Але тоді медичні послуги і навчання завжди будуть платними. Отже, доведеться забути про обов’язкову загальну середню освіту.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зважаючи на ці та інші причини, контролювати такі процеси має держава. Кошти для цього беруться з державного бюджету. Основою поповнення бюджету України є податки. Тому не дарма цьому питанню приділяється так багато уваги.
Але не все так добре, як могло б бути. І так низькі зарплати державних службовців часто виплачують невчасно або взагалі не виплачують. Тоді лікарі змушені йти до приватних клінік, де платять більше, або брати хабарі – щоб вижити. Кваліфіковані кадри у школах давно стали дефіцитом. "Учителі йдуть у менеджери. Працювати у школі ніхто не хоче. Молоді викладачі надовго у нас не затримуються, якщо можуть знайти іншу роботу", - скаржиться директор школи Віктор Панченко. Пенсіонери усе життя важко працювали і сплачували податки, щоб тепер отримувати свої пенсії. А втім, їм часто не вистачає коштів навіть на їжу.
Люди зневірюються у необхідності віддавати шмат свого хліба державі. Чому так стається і чи є якийсь вихід?
"Моє – це моє, і наше – теж моє"
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого власне були одночасно й доходами держави. Це були "приватно-правові", а не публічно-правові доходи. Монархи та великі землевласники стягували плату з "підданих", що населяли їхні володіння. А потім розпоряджалися на власний розсуд: могли побудувати школу, а могли… пропити, програти, прогуляти.
фото: historyrevealed
В Україні подібна ситуація була за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини. Великі князі за Київської Русі розпоряджалися державними фінансами з користю – створили велику міцну державу і розбудували багато чарівних міст. За Івана Мазепи скарбниця гетьманської України зовсім не відокремлювалася від його особистого майна. Саме про Мазепу можна сказати, що він і себе не образив, і людей не забув. Не дарма він зажив слави "великого будівничого" та мецената. Він віддавав мільйони золотих на будівництво і оздоблення православних храмів.
"Чому ви нам за сонце платити не повинні?"
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії. Це були певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни. Вони виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення. Одним з основних їх видів була так звана “безхазяїна регалія”. Усе, що було "нічиїм", оголошувалося таким, що належить до казни, і могло оподатковуватися. Таким чином податку підлягав… вітер. Як можна оподаткувати вітер? Дуже просто. Встановлювалася державна монополія на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були інші природні явища, вода та надра.
фото: historyrevealed
Різного виду дивні податки стягувались з людей і значно пізніше. На початку XVIII сторіччя в Башкирії існував податок на очі. При чому світлоокі мали платити вісім алтинів, а кароокі – два-три. У Венеції з 1993 року податком обкладається тінь. Цей податок стягується з власників магазинів і кафе, яких у перлині Італії чимало. Тому не дивно, що у місті пообідати на вулиці (під навісом) коштує приблизно на 30% дорожче ніж у приміщенні того ж ресторану. А в Болгарії й досі утримується податок на побутове сміття.
"Людина – єдиний птах, якого можна обскубати багато разів" (Дж. Дюрант)
У кожної людини є соціальний і громадянський обов`язок, і вона мусить сплачувати податки. Але усьому є свої межі. Оподаткування не має права робити життя людей нестерпним. Згадаймо, як загинув давній київський князь Ігор. Він збирав данину з підкорених племен. Деревляни сплатили йому, що мали, але йому цього виявилося замало. Ігор вирішив повторно обкласти їх даниною. Тоді плем`я зрозуміло: "Якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить". І князь загинув жахливою смертю. Ситуація в країні поліпшилася лише після унормування "податкової системи" княгинею Ольгою. Ольга запровадила фіксований розмір данини – уроки і погости – адміністративні пункти для їх стягнення.
фото: stateimpact
Але сьогодні в нашій країні питання стоїть навіть не в зниженні податків. В таких розвинених країнах Європи, як Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Італія та ін. податки сягають більше 40%. А рівень життя там високий. Раціональне та ефективне використання зібраних коштів – ось головна проблема. Адже насправді податки і мають гарантувати надійне та матеріально забезпечене життя.
Податок та "багатство народів"
Податки виникали разом з зародженням держав. Спочатку селяни їх сплачували натуральним продуктом (тобто мукою, курками, молоком і т.п.). В Російській імперії, і в тому числі на теренах України, попри імператорські наміри реформувати аграрний сектор така ситуація зберігалася і в XIX ст. З переходом до грошових відносин податки теж сплачували грішми.
Поняття "податок" першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” - лише у 1770 р. За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки бувають різні…
У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Власне, податки – це обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, які вносяться окремими людьми чи підприємствами.
Які ж є в Україні різновиди податків? Перш за все, це податок на додану вартість (відомий як ПДВ), акцизний збір, мито, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, а також за спеціальне використання корисних копалин, лісних ресурсів, прісних вод та інші. Податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на прибуток підприємств. Податок на додану вартість усі ми сплачуємо, хочемо того чи ні, ледве не кожного дня. Він включається до вартості будь-яких продуктів і товарів, які ми купляємо у магазинах, а також усіх видів робіт і послуг. Це одна п’ята (20%) їх вартості.
фото: сайт ДФС
Акцизний збір також включається до вартості товарів, але лише деяких. Він встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, різними для окремих груп товарів. В Законі України від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями” налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів. Перш за все це лікеро-горілчані вироби (найвища ставка – 90% від вартості у відпускних цінах), вина та інші алкогольні напої, тютюнові вироби, а також ікра, шоколад, кава та дорогоцінні ювелірні вироби.
фото: rickety
Податок на прибуток підприємств – це складне і суперечливе питання у вітчизняній економіці. Левова частка надходжень до державного бюджету здійснюється саме завдяки йому. З іншого боку, базова ставка податку – 30%. А якщо врахувати ще й багато інших відрахувань, що мають сплачувати власники підприємств, то вести чесний бізнес для малого та середнього підприємства стає майже неможливим, ще й в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід пам’ятати, що процвітаючий малий та середній бізнес – це основа міцної економіки і добробуту будь-якої держави. Не дарма це досить часто повторюють лідери багатьох західних країн. Тому "душити" їх податками, щоб "захистити" малозабезпечені верстви населення, принаймні нерозумно. Знищення середнього класу вже відбувалося за радянської влади. Гіркий історичний досвід свідчить, що у такий спосіб неможливо побудувати справедливе суспільство. Тож треба шукати раціональних рішень та реформувати підхід до розвитку малого бізнесу, щоб розвивати молоду вітчизняну ринкову економіку.
Хто винен і що робити?
Небажання громадян сплачувати податки значною мірою пояснюється недовірою людей до діючої влади. На жаль, переконаність в корумпованості вищої влади і її соціально несправедливих діях стала традиційною для незалежної української держави. Тому сподіватися, що прийде державна влада, що викликатиме "довіру" населення, - утопічно. Що ж робити в такому випадку? Саме народ є основою держави, а тому він і має контролювати (і, в разі необхідності, конструктивно оскаржувати) дії уряду. Громадянин важкою працею заробляє свої 3000 гривень за місяць, а потім п’яту частину цих грошей віддає державі. Чи має він право знати напевно, куди пішли його кровно зароблені гроші? Безперечно має!
Звільнити країну від керуючих кадрів, що не спроможні довести її до ладу, і забезпечити людям можливість стежити за розподілом державних коштів – це єдиний спосіб досягти порозуміння і добробуту в державі. Державна податкова адміністрація спромоглася організувати електронну звітність платників в Інтернеті. Значить, має бути під силу і влаштувати звітність розподілу отриманих податків: в Інтернеті та друкованих органах ЗМІ. Тоді люди переконаються в тому, що є сенс їх платити.
Перспективним я вважаю корегування і, можливо, збільшення податку з власників транспортних засобів. Вилучені таким чином гроші мають піти на ремонт доріг та покращення системи громадського транспорту, ремонт тролейбусів, трамваїв і т.п. По-перше, в такий спосіб громадський транспорт стане зручнішим і комфортнішим – для всіх верств населення. Краще стане пенсіонерам, що завжди ним користувалися. А ті, хто не зможе сплачувати податок за власний автомобіль, теж будуть ним користуватися без особливих нарікань – адже система громадського транспорту буде покращена. При цьому кількість автомобілів на вулицях зменшиться, а грошові надходження до держави збільшаться. Одночасно вирішиться проблема "тягучок" і "пробок" на дорогах, і покращиться екологічна ситуація у великих містах.
Неврегульоване законодавство – болюча проблема сьогодення для українців. Звісно, це стосується не лише податкової сфери. Проект Податкового кодексу в Україні розробляється і обговорюється. І розробляється та обговорюється уже два роки. А крім того, будь-які закони ще мають бути дотримані, і це велика проблема в нашій країні. Адже – ні для кого не секрет – багато з них залишаються декларативними. Як стверджують розробники, проект Податкового кодексу спрямовано, зокрема, на стимулювання розвитку малого підприємництва, "реальне забезпечення прав платників податків" та дотримання міжнародних угод з питань оподаткування. І, звісно, на посилення контролю за сплатою податків. Залишається лише сподіватися, що довгоочікуваний Податковий кодекс справді виправдає покладені на нього надії і нормалізує юридичні відносини в цій сфері.
"Ніщо так не відрізняє людину від тварини, як заповнення податкової декларації". Це, звісно, сатиричне висловлювання, але в ньому є частка правди. Слід пам’ятати, що наша держава ще дуже молода. Вона потребує джерел для існування. Тому, перш ніж звалювати усі біди на кого-небудь, варто згадати і свій громадянський обов’язок – хоча б в певному обсязі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Катерина Кузьменкова, десятикласниця.
КиевVласть
9 липня 2017 г. 12:00
Раздел: Тексти
Тваринний страх або про те, як звірі страждають через байдужість і жадібність людей
Як кажуть в народі, і тварина розумна, - дарма, що не говорить. А якби тварини вміли говорити? Мабуть, тоді б ми втратили останніх друзів. Всім відома приказка про те, що ми відповідальні за тих, кого приручили. Ми взяли собі котика чи собачку, годуємо її та вигулюємо, любимо всім серцем, іноді купуємо делікатеси, шиємо одяг та возимо по виставках. Ми знаємо та розуміємо, що той котик чи та собачка любить нас так само, як і ми її. Це – живе створіння, яке теж здатне відчувати прив’язаність, біль, страх, радість…
Проте не всі люди спроможні осягнути ту відданість. Дуже часто на долю котиків чи собачок припадає набагато більше страждань та болю, ніж вони того очікують. І всі ці страждання через найкращих друзів – людей.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Пташиний ринок
Ні для кого ні секрет що "птичка" – жахливе місце, на якому багато тварин закінчують своє життя. На початку зими мені довелося відвідати Пташиний ринок у Києві. Шукала я там незвичайних тваринок – Африканських сонь. Зовсім у них не розбираюся, але людина з іншого міста попросила дізнатися, чи є в наявності та скільки коштують ці пухнасті гризуни.
Отже, на вулиці стояв мороз близько -10. У безкінечних рядах все, чого тільки душа покупця може бажати: пташки, собаки та коти, гризуни, акваріуми із рибами… Отже, зупинимося на гризунах. Кролики та морські свинки тут сидять навіть не у клітках, а просто рядочком на поличках, притулившись одне до одного. Пацюки так само туляться, але вже у невеликих акваріумах. Деякі з них, схоже, сплять, проте, невідомо, чи так насправді. Хом’яки скажено крутяться на спеціальних колесах – може, хоч так їм тепліше. Питаю у продавчині, чи є африканські соні. Вона відправляє мене до сусіда, каже, він єдиний, хто має цих тваринок. Чоловік, про якого йшла мова, каже: "Так, соні у мене є, але вдома. Вони ж з Африки, люблять тепло, а зараз холодно, тому я їх не беру із собою. Якщо треба – можемо домовитися". Я мовчки оглянула "товар" чоловіка: те ж саме становище із змерзлими кроликами на поличках. "А вони тепло не люблять? Невже їм не холодно?", - подумала, подякувала та пішла далі. А далі – торгівельні точки з птахами: папуги, канарки та інші різнокольорові пернаті, начибучившись, сидять, сховавши голову собі кудись глибоко в пір'я. Клітки, звичайно ж, стоять прямо на вулиці, на морозі. На одній з кліток лежить обрізана пластикова пляшка, в якій – мертвий папуга. Серце мені скочується кудись у п’яти, але прямую далі. Пропустимо котиків та собачок, які трусилися від холоду. Тут ситуація не така погана, насправді: деякі хазяйки додумалися все ж одягнути своїх тваринок у теплі комбінезончики.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Ще одна історія, варта уваги – про продавця екзотичних створінь. Помітила на одному із столиків (торгівельною точкою, палаткою або ще якось це назвати важко) велику мушлю. Мушля виявилася від африканського равлика Ахатини. Я дуже люблю цих равликів, у мене вдома живе таких вже близько десятка. А тут – вирішила з цікавості розпитати продавця. Чоловік виявився охочим на "поговорити". Десь з-під столика він дістає щось схоже на скриню, зі скрині – велике пластикове відро. Відкриває. У відрі – декілька Ахатин. Равлики повисовувалися повністю зі своїх мушель, навіть висунули ріжки, але – не рухаються. Навіть якщо доторкнутися до ріжка. Нормальний равлик при цьому втягує ріжки. На запитання, чи равлики живі, хазяїн відповідає: "Звичайно, вони просто трохи померзли, коли я їх додому приношу, вони відходять!" Та сама відповідь слідувала і на запитання про нерухомих палочників та величезних мадагаскарських тарганів, які всі, як один, лежали так само нерухомо на боку. Звичайно, не секрет, що подібні "екзоти" - не звиклі до нашого клімату. Коли температура опускається нижче певної позначки, вони впадають у стан анабіозу. Проте, де гарантія, що змучені київськими морозами таргани та равлики прокинуться з цієї сплячки та "відійдуть"?
Такою є ситуація зимою. Але влітку справи не кращі: з таким пеклом, як було минулого літа, кошенята й зайчата цілими днями сидять під сонцем.
Останній раз на сумнозвісному ринку я була у глибокому дитинстві. Але, відвідавши це місце цього разу, впевнилася: туди більше ні ногою. Не радила б і дітей туди водити. Всіх тваринок обов’язково буде шкода і всіх захочеться забрати додому.
Як відомо, купівля пухнастого друга на Пташиному ринку може закінчитися обманом: вам продадуть ніби породистого песика, а виросте от потім звичайний "двортер’єр". Та це ще півбіди: справжні хазяйви любитимуть свого пса незалежно від того, якої він породи. А от що робити, якщо разом із котенятком ви купите букет різних хвороб, які можуть передатися і людині?.. Це вже зовсім інше питання.
Нерідко трапляються подібні випадки жорстокого утримання братів наших менших і у зоомагазинах. На інтернет-форумах любителів гризунів, равликів, або інших тварин, які продаються у магазинах, неодноразово підіймається тема про умови, в яких живуть тварини, наводяться списки зоомагазинів, де не слідкують за живим товаром. Мені, приміром, доводилося на власні очі бачити в подібному місці тісну клітку з пацюками. Від голоду та тісноти пацючата повидирали одне одному очі, але так і продовжували існувати в тих умовах. Цікаво, хто їх купить? Звичайно ж, окрім тих, хто захоче просто, знову ж таки, із жалості викупити гризунів та доглянути за ними.
Сам собі продавець
Нікого не здивуєш торговцями типу "сам собі продавець". Переважно це – жінки "в возрастє" або бабусі. Вони полюбляють підземні переходи, виходи з метро, а також інші схожі місця. Їх мета – якомога швидше та вдаліше продати незапланованих безпородних кошенят і цуциків у добрі руки. Їх рідко хто забирає, і страшно подумати, куди ці безпомічні тваринки відправляються потім, якщо не знайшли нового хазяїна.
Немає меж людській жорстокості, в цьому впевнююся ледь не щодня. От, наприклад, нещодавно біля метро Лук’янівка, на вулиці, стояла охайно зодягнена жінка із маленьким акваріумом, в якому однин на одному грілися декоративні пацючата. Це саме тоді, коли різко вдарили морози. Так, зрозуміло, що жінка, скоріше за все, не в змозі самостійно утримувати неочікуване поповнення. Але навіщо стовбичити на холоді з скляним контейнером у руках, якщо ми живемо у добу Інтернету? Можна розмістити оголошення на сайтах. Або, у крайньому випадку, розклеїти на дверях сусідніх під’їздів. Так і шанс більший, що гризунів заберуть.
У Київському Палаці дітей та юнацтва, що на Арсенальній, часто проходять масштабні виставки котів. І от, під час минулої виставки через декілька метрів від виходу з КПДЮ стояла бабуся із картонкою у руках. Я навмисне не підходила та не читала, що там написано, але мабуть, щось на кшталт "Віддам у хороші руки". Важливо відмітити, що бабуся – не така вже й старенька, аби її подальші дії можна було списати на похилий вік. Здається, навпаки, літні люди люблять тварин та забирають бездомних пухнастиків собі. Отже, бабуся намагалася "впарити" комусь двох кошенят: білого та темного. Звичайних, невідомої породи, але гарненьких та пухнастих. Слід нагадати, що на дворі саме закінчувався січень: всюди сніг та дуже-дуже холодно. Бабуся, певне, не додумалася сховати кошенят за пазуху свого пальто. Малята сиділи в неї на плечах та верещали на всю вулицю. Вони намагалися злізти звідти: високо та холодно, але жорстока хазяйка рвучким рухом брала кошенят за шию та садовила назад. Вони падали на землю, вона підіймала їх назад і так до безкінечності. До жіночки підходили раз за разом діти, - слід пам’ятати, що окрім виставки того дня у Палаці за планом йшли заняття у дитячих гуртках. Батьки цих дітей та просто дорослі відвідувачі виставки призирливо приглядалися до бабусі, підходили та питали щось, а малеча брала кошенят на руки та гріла за коміром куртки. Не знаю, чим все закінчилося, і знати не хочу. Сподіваюсь, що кошенята все ж знайшли прилисток у добрих людей. А єдине, чого хочеться побажати жінці – аби її коли-небудь роздягнули та примусили стояти на холоді цілий день.
Посли доброї волі
В Інтернеті, на блогах та сайтах типу livejournal.com або olx.com дуже розповсюджені оголошення про те, що собака або кіт шукає нового хазяїна. Мова йде про ті, добрі оголошення, коли волонтери або просто небайдужі беруть собі на тимчасове утримання хворих або просто бездомних тварин, створюючи щось на кшталт тимчасового притулку, та шукають їм постійних хазяїв. Такі вчинки й справді варті поваги. Дуже часто рятують життя тваринам, які потрапили під машину, або викупають хворих тварин із зоомагазинів чи ринків. Оголошення розміщуються як у спеціальних спільнотах та сайтах, так і у спільнотах жж типу "віддам задарма", де у добрі руки віддають миле собача, пухнастого кролика чи цуцика, від якого відмовилася попередня хазяйка.
Людей, які роблять такі добрі справи, по праву можна назвати послами доброї волі: часто вони є єдиним порятунком для тварин.
Особливої уваги заслуговує вже досить відомий притулок для тварин у Гостомелі. Серпінська Ася Вільгельмівна, керівник притулку, доглядає за бездомними котами і собаками вже не один рік. Сумно те, що частіше притулок поповнюється, аніж тваринки потрапляють у люблячі руки. Часто волонтери, а особливо – молодь, приїжджають до Гостомеля аби допомогти з годуванням та просто дати тваринам трохи справжнього, людського тепла. Притулок завжди радий відвідувачам та вдячний за будь-яку допомогу (Контакти: Серпінська Ася Вільгельмівна, керівник Гостомельского притулку Телефон 241 0435
Мобільний 0 97 564 5907).
В Україні існує багато громадських та благодійних організацій, рухів і об’єднань захисту тварин: "Молодіжна Ліга Захисту Тварин", Київське товариство захисту тварин, громадська організація "Захист" та безліч інших. Ситуацію регламентує ЗУ "Про захист тварин від жорстокого поводження".
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: allsWalls
КиевVласть
6 липня 2017 г. 09:40
Раздел: Територія розуму
Чому прокуратура покриває Кличка?
Відкритий лист Генеральному Прокурору України Луценку Ю.В.
Шановний Юрію Віталійовичу !
Мешканці будинку 14/33 по вулиці Драйзера у м.Києві 12.06.2017 звернулися з колективною заявою у Генеральну прокуратуру з клопотанням розглянути питання про притягнення до відповідальності посадових осіб Київської міської держадміністрації (КМДА) на чолі з головою В.Кличком і Деснянської райдержадміністрації (в.о.голови В.Крохмалюком)-за бездіяльність, безвідповідальність і порушення Конституції та Законів України , дискредитацію органів державної влади. У скарзі громадян також йшлося про невиконання чиновниками обіцянок про капітальний ремонт у будинку, заміну ліфтів і створення людям нормальних умов проживання, що гарантовані їм Конституцією і Законами.
Конкретизовані і зібрані факти, які були передані з копіями документів у Генпрокуратуру, на думку представників громади засвідчили, що вказаними чиновниками протягом останніх п’яти років порушувалися й порушуються нині ст.3,6,8,19,60,68 Конституції України, Закон України “Про основи національної безпеки” ст.6,7 (загрози національним інтересам у внутрішньо-політичній сфері), Закон України “Про звернення громадян” ст.7, ст.15, Закони України “Про місцеві державні адміністрації (ст.2,3,13) і “Державну службу” (ст.8) Сумарно це призвело до зловживання владою і службовим становищем, дискредитацію органів державної влади зі всім подальшим розвинутим і конкретним формулюванням ст.364 Кримінального Кодексу України…
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
З Генпрокуратури 19 липня було відправлено лист за підписом заступника начальника 1-го наглядового відділу за додержанням законів Є.Сологуб у Прокуратуру Києва з рекомендацією “перевірку доводів, викладених у заяві необхідно провести згідно з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства. За наявності порушень вжити заходів реагування”.
Проте, в.о.начальника відділу Прокуратури Києва А.Музика вирішив проблему, на мій погляд, досить своєрідно у махровому бюрократичному стилі, відправивши заяву громадян з пакетом документів у…Київську місцеву прокуратуру №3 (по суті Деснянського району) для перевірки викладених у заяві доводів.
Виникає питання: а що посадовці столичної прокуратури хіба ж не знають, що органи прокуратури районного рівня не наділені повноваженнями щодо здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів Київською міською держадміністрацією ? Чи щось в цьому сенсі змінилось ?....
Розиграний Київською прокуратурою дивний спектакль поки триває кумедно і не зовсім у правовому полі, безглуздо. Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №3 Д.Терещенко відправив вищезгадану заяву й документи для розгляду…у Деснянське районне управління поліції м.Києва, яке має ще менше прав і повноважень ніж прокуратура.
Коло безвідповідальної гри чиновників вказаних прокурорських інстанцій поки замкнулося. Як Ви раніше, шановний Юрію Віталійовичу, під час своїх телевізійних виступів, неодноразово нагадували тим чиновникам , хто не хоче сумлінно, чесно, кваліфіковано працювати про можливість отримання ними, як на футбольному полі червоної карточки. А у наведених мною фактах, кому вже давно слід показати таку карточку ?
З повагою,
Олександр Борщевський, громадський активіст, головний редактор журналу "Світ єдиноборств", член Національної спілки журналістів України
КиевVласть
18 червня 2017 г. 12:00
Раздел: Де у Києві
Малі річки Києва – блакитне мереживо столиці
"Київ – місто на Дніпрі". Цей вислів знає чи не кожен, проте більшість киян та гостей столиці навіть і не здогадується про існування інших річок, що були сховані під землею або взагалі зникли. Під містом повноцінно існують 13 річок та близько 60 водоймищ. Більшість з цих річок несуть небезпеку для киян внаслідок бездумних антропогенних впливів на природні процеси та стрімкого розвитку промисловості.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Навесні в арт-вестибюлі станції метро "Золоті Ворота" демонструвалася виставка "Київ історичний", де було представлено копії карт 20 сторіччя з підводними водоймами столиці. Якби у нас була можливість перенестись в 19 ст. та пройтись вулицями Києва, то більшість вулиць своїм зовнішнім виглядом мало нагадували такі звичні сьогоднішні. Всі пасажири станції метро "Золоті Ворота" могли ознайомитися з історичними фактами про топоніміку міста, його забуті місцини.
За словами ініціаторів проекту, мета виставки – нагадати мешканцям Києва про багатовікову історію столичних річок, витоки яких народилися задовго до створення Київської Русі. Також організатори хотіли привернути увагу до проблеми екології водойм столиці.
Ще на початку 20 ст. Київ був буквально розрізаний великою кількістю малих річок та струмків, що відігравали свою роль у житті міста. Зараз важко навіть уявити, що на місці сьогочасного Хрещатика була річка. Київ не раз потерпав через річку Хрещатик, особливо під час злив. Із сусідніх пагорбів струмок наповнювався водою, виходив з берегів, підтоплюючи будинки. Щоб вирішити цю проблему, річку вирішили "закувати" у колектор. Русло Хрещатика вирівняли і сховали у величезну цегельну трубу, засипавши зверху землею.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
КП "Київський метрополітен" оголосив початок історичного квесту.
- Ви зможете мандрувати минулим завдяки сучасному метро! Вийти на якійсь станції, яка зветься ім'ям річки, опинитися століття тому та побачити, що річка нікуди не зникла, тече собі по поверхні ріднесенька, - зазначали організатори виставки, - Можна знайти будь-яку київську річку на карті, сфотографувати її, Продумайте шлях до річки через метро та зробіть селфі на станції. Напишіть розповідь про свою пригоду. Викладіть фото у мережі з тегом #живирічко.
Дослідницька група юних журналістів "ЮН-ПРЕСУ" вирішила взяти участь в акції і звернути увагу жителів столиці на проблему забруднення малих річок. Свою подорож ми розпочали зі станції метро "Дніпро", де побачили велич Борисфена, на якому тримається Київ. Там ми зробили декілька фото і відразу вирушили на наступну станцію.
Ми дізналися про якесь невідоме озерце в районі станції "Олімпійська". На перший погляд воно видалося стічною ямою відходів від сусіднього "МегаМаркета". Внаслідок грунтових вод, що вийшли на поверхю утворилося озеро, яке в народі називають "Котлованом", через його схожість з великою виритою ямою. Ця територія з озерцем вже давно знаходиться за парканом, навколо розкидане скло та сміття. Але паркан не високий , тому будь-хто має можливість потрапити туди та випадково покалічитися.
Наступним етапом нашої подорожі була річка Либідь. З "Олімпійської" ми пішки вирушили спочатку до Володимирського ринку, далі звернули праворуч і попрямували вулицею Казимира Малевича, де відкривався вид на Либідь, яка витікає з колектора. Так, внаслідок того, що одну з досить відомих річок Либідь "закували" в колектор, кожний рік її води підтоплюють центр міста. Прогнози на майбутнє взагалі невтішні – бетонні стіни колектора рано чи пізно зруйнуються і річка затопить місто. Нижче " Оушен плази" також відкривається вид на річку та на залізничні колії, вздовж яких вона тече.
За часів Київської Русі ця річка була південним рубежем Києва. У XVI—XVII століттях тут було споруджено греблі з млинами, більшість яких належала київським монастирям. довжина річки становить 16 кілометрів. Що цікаво, ця річка не замерзає. Це пов’язано з переважаючим надходженням води з-під землі. Значну роль відіграють і скиди теплої води. Либідь має кілька витоків, розташованих у Солом’янському районі Києва. Усі вони тепер під землею — вода тече колекторами. Один бере початок біля вулиці Радищева, другий — від вулиці Каблукова, неподалік від залізничної станції “Борщагівка”. У Відрадненському парку в річку впадає струмок Відрадний. Поблизу спорткомплексу Національного технічного університету “КПІ” впадає колектор, який починається на хуторі Грушки. Тепер у ньому схований Волочаєвський струмок. На поверхню Либідь вперше виходить після перетину Залізничної вулиці, далі переважно тече у бетонному руслі. За кілька метрів після виходу з колектора у Либідь впадає притока Вершинка. Близькість річки до залізниці невипадкова — її свідомо проклали вздовж Либеді, оминаючи київські пагорби. Біля Палацу урочистих подій у Либідь впадає струмок Піщаний, що іде з перехрестя вулиць Олександра Довженка і Дегтярівської, а далі, зачіпаючи край Пушкінського парку, протікає під територію зоопарку. Поблизу Повітрофлотського проспекту Либідь ховається під землю. Неподалік у Либідь впадає притока Скоморох (тепер ця річка тече у колекторі). На поверхню Либідь знову виходить біля залізничного вокзалу. Під мостом річка приймає струмок Ботанічний, а за 100 метрів нижче - досить велику притоку Мокрий струмок. Перед мостом, на якому закінчується вулиця Федорова, у річку впадає найбільша ліва притока — Клов. У цьому колекторі (його назва — Прозорівський) сходяться ще два: Кловський Ще за кількасот метрів у річку впадає притока Ямка, що починається на південному схилі Черепанової гори і тече у колекторі. Перед бульваром Дружби народів Либідь приймає свою найбільшу притоку Совку, а трохи далі - Оріхуватку. На цьому струмку у Голосіївському парку влаштовано Оріхуватські ставки. Після них річка зникає у колекторі. Поблизу вулиці Кіквідзе у Либідь впадає її остання ліва притока — Буслівка (Бусівка). Перед перетином Наддніпрянського шосе розташована єдина ділянка Либеді з природним руслом довжиною 350 метрів. Місце впадіння Либеді у Дніпро розташоване трохи нижче ТЕЦ-5— за високовольтною лінією електропередач. Дощові і талі води, що стікають вулицями, забруднені нафтопродуктами, важкими металами, органічними речовинами.
У парку "Нивки" ми побачили річку Сирець та озера, які вона утворює. За кількасот метрів південніше проспекту Перемоги, між станціями „Нивки” і „Святошин”, бере початок Сирець. Існує й більш віддалений від гирла витік, розташований приблизно за кілометр на північ від зупиночної платформи „Борщагівка”. І хоч Сирець порівняно невеликий, близько 12 км, він кілька разів істотно змінює свій вигляд: то тече в природних берегах, то під землею. Поблизу залізничної платформи „Рубежівська” обидва рукави Сирця зливаються в один. Тут в Сирецький струмок впадає Курячий Брід - справжнісіньке болото в тому місці, де дві київські річки зливаються в одну. Притокою Курячого Броду є ручай Западинка (Западинський), який тече через місцевість з подібною назвою. Далі річка на значній довжині тече вздовж залізниці. У середній течії р. Сирець тече у досить глибокій долині, що частково вкрита деревною рослинністю. Тут щосили б'ють джерела, які тутешні жителі зуміли дуже красиво облагородити. Таким чином, річка тече протягом двох-трьох кілометрів, потім виходить на поверхню. Тут через Сирець прокладено місток з металевими шпаківнями. Сирість” місцевості стала підставою версії щодо походження назви річки. Після перетину вул. Богатирською Сирець має штучне русло і впадає в одне з озер озерної системи Опечень, яке розташоване найближче до станції метро “Оболонь” Сучасні ставки - це занедбані, нечищений, квітучі та вонючі острівці води, на берегах яких можна навіть іноді побачити любителів рибної ловлі. Озера Опечень сполучаються колектором із трохи нижче Московського моста. На старих картах показано існування на Сирці низки млинів.
Активісти й екологи б'ють тривогу, проводять різні акції з порятунку річок. Ми теж хочемо долучитися. Аби річки радували око, треба докласти багато зусиль. Наразі необхідна міська програма впорядкування та оздоровлення малих річок Києва.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: Национальный фотоархив городов Украины Retro.ua
КиевVласть
4 червня 2017 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Чи будуть українці відзначати 30-річчя своєї країни?
Ось уже чверть століття як Україна отримала право на самостійність і недоторканність. 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української РСР прийняла історичний документ - Декларацію про державний суверенітет України, і що ж відбувається щороку 24 серпня? Як Україна святкує День Незалежності?
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
А ось як: люди масово виходять на вулиці свого міста для того, що показати як сильно вони "люблять" свою країну. Цього дня вони зігріваються теплом національного прапора, співають на Майдані Незалежності патріотичні пісні, надягають вишиванки, які тільки й купили для свята, цитують Шевченка. І що в результаті? Сотні людей напиваються до безпам’ятства, а на наступний же день скаржаться на державу за погане життя.
Чому ж псевдопатріотизм так швидко поширюється серед українців? Просто стало "модним" постити в соцмережах записи про Україну, прив'язувати синьо-жовті стрічки до портфелів і надягати віночки. Так би мовити новий мейнстрім і бажання виділитися серед інших бажаючих.
Усе українське стало трендом. Але назріла одна велика проблема: люди не розуміють, що розвиток псевдопатріотизму може тільки "занепастити" Україну, як єдину цілу державу.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Далеко за прикладом типового псевдопатріота ходити не потрібно, я можу розповісти про себе. Починаючи з Майдану тринадцятого року та не розбираючись у причинах та ідеях революції, я просто видавала себе за патріотку. Чому? Адже саме тоді почалася ця нова течія, за яким слідував кожен третій. Якщо ти не носиш синьо-жовту стрічку, або не кричиш про свій патріотизм - ти чужинець. Зараз в ящику у мене купа речей з українською символікою: п’ять стрічок, брелок, 2 кофти з прапором і тризубом і віночок. Тоді я не знала навіщо це мені, просто це було модно. Пройшло два роки і я зрозуміла, скільки на мені заробили, та скільки могли ще заробити, якщо б я не почала вникати в ситуацію. Я не знаю, патріот я зараз чи ні, але краще вже я буду нейтральна, ніж продовжувати з рештою псевдопатріотів руйнувати країну.
Псевдопатріоти "залюбили" Україну до смерті. Ще в 19 столітті Віктор Гюго сказав: "Не можна бути героєм, б'ючись проти вітчизни", але в 21 столітті чомусь люди не дотримуються цього, вважаючи героєм кожного, хто скаже, що любить Україну, не доводячи цього. Ні, вони не б’ються проти неї у прямому сенсі, вони знищують її своїми не істинними промовами.
По-перше, справжній патріот замислюється про майбутнє країни, він шукає шляхи вирішення проблем, він упевнений, що спільно з іншими він повинен знайти і реалізувати кращі варіанти її розвитку. Що ж робить патріот в лапках? Правильно, нічого. Він закриває очі на недоліки, аби рішення проблем своєї країни не звалювалося на нього, адже достатньо всього лише помахати прапором і все - ти вже хороший громадянин.
По-друге, прикриття патріотизмом використовують ті люди, які хочуть завоювати довіру, а потім і владу. Відігрівання на патріотичних почуттях людей стало прямим шляхом для підвищення кар'єрного росту та власної репутації.
Багато хто сказаже: "Ну і що? Проблеми були завжди і навіть найпалкіші патріоти не здатні їх вже вирішити. Псевдопатріотизм ні до чого поганого не приведе, все залишиться так, як є". Але давайте розберемо все по поличках: псевдопатріотизм - це сукупність хибних поглядів та дій, які дехто видає за любов до Батьківщини, і ця хибність може привести до поганих наслідків, а саме: розпад української нації та культури.
На патріотичній хвилі люди ставлять статуси українською мовою, репостять записи з висловлюваннями українських діячів і просто кричать направо і наліво про те, яка у нас розкішна мелозвучна мова, що це найбільше багатство нашої країни. Але ось що ми чуємо насправді: "Простите, можно я буду говорить на русском? Мне так удобней", "Ты разговариваешь на украинском? Господи, у нас не говорят на нем", "Ты можешь перейти на русский? Я тебя не понимаю". Який ми можемо зробити з цього висновок, виходячи з цієї ситуації? Такі псевдо патріоти наносять найбільшу шкоду українській мові, не розуміючи цього. Зрештою наша "солов’їна" може загинути на полі протистояння "справжніх" патріотів.
Другим наслідком може стати розпад української культури. Наприклад, раніше такі свята, як День Незалежності, День Соборності, День Перемоги відзначали з повагою. Люди збиралися разом щоб віддати честь святу, виходили на вулиці міста, щоб щиро побажати один одному благополуччя, ну і звичайно, для того, щоб вшанувати нелегку історію свого народу. Сьогодні свята – для деяких лише привід для гулянь і випивки. Тут вже ні про яку повагу не може йти мова.
Найсерйознішою проблемою може стати розкол між громадянами України. Нас з дитинства вчили, що завжди потрібно говорити правду, не обманювати, інакше буде гірше, але чомусь наші "патріоти" цього не засвоїли і розповідають казки про свою любов до Батьківщини всім, кому не лінь слухати. Брехня - це хибний шлях, по якому йде половина нашого населення, і що ж вона робить? Вона воює з іншою половиною громадян, ведучи Україну до роздроблення нації. У підсумку вийде, що єдиної мети у нас немає, до рішень проблем країни ми не прийдемо через конфлікти один з одним, і тільки погіршимо становище країни.
До чого призведуть ці наслідки псевдопатріотичної хвилі українців? Все забудеться? Скоро це перестане бути мейнстрімом? Або ж такі "патріоти" виправляться і будуть розвивати Україну? Ні! Нічого не виправиться і буде тільки загострюватися. Як говориться, пізно вирішувати наслідки проблем, якщо вже їх наробили. Розпад культури і нації призведе до того, що Україна не зможе далі існувати самостійно і незабаром українці забудуть про День Незалежності.
Восени 1862 Павло Чубинський написав вірш: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…", який пізніше став гімном нашої Батьківщини. Можливо, через деякий час нам прийдеться забути і як співається цей гімн, і його текст взагалі, адже це може перетворитися на реальність. Я не знаю, чи пізно вже опам'ятовуватися чи ні, але знаю одне: українці - сильний народ, який багато пережив для того, щоб ми зараз відзначали День Незалежності. Давайте будемо служити Батьківщині і бути справжніми патріотами.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Вікторія Головіна, кореспондент студії "Юн-прес" Центру дитячо-юнацької творчості, м. Бердянськ
КиевVласть
3 травня 2017 г. 13:10
Раздел: Стиль
В Києві відкрилась весняна виставка “Цвіт сакури”
У четвер, 27 квітня, в Музеї сучасного мистецтва України відбулося відкриття спільної виставки двох талановитих сімей художників зі Львова та Закарпаття Дідик-Войтович. В рамках проекту “Сімейні цінності – Родинні зв’язки” експозиція “Цвіт сакури” представила роботи, які наповненні дивовижними фарбами, щирістю, гармонією і красою.
Дві сім’ї художників зі Львова та Закарпаття (Іван Дідик, Надія Дідик, Наталя Мирончук-Дідик, Іванка Войтович, Олександр Войтович) поєднали красу Галиничи і Закарпаття в одній виставці. Полотна цих живописців представлені в залах багатьох країн Європи, де воно гідно оцінені. Тепер кожен бажаючий може приєднатись до рядів шанувальників цих майстрів.
Один з авторів робіт виставки Олександр Войтович поділився з КиевVласть своїми поглядами на сучасне мистецтво і розповів про те, що його надихає до творчості.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Олександр Войтович – сучасний український художник, мешкає у Львові. Відомий своїм оригінальним трактуванням жіночого образу та історичного минулого улюбленого міста і його жителів. Здобув освіту у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Львівській академії мистецтв. Брав участь у багатьох виставках в Україні та закордоном.
KV: Коли ви зрозуміли, що будете художником?
Олександр Войтович: Хоч я і малював в дитинстві як і більшість дітей, але усвідомлення стати художником прийшло доволі пізно, можливо через те я і не поступив з першого разу у художнє училище.
KV: Як створювалася перша картина?
Олександр Войтович: В мене є натюрморт, який я вперше намалював олійними фарбами на полотні – я пригадую це відчуття – щось магічне, неймовірне, цей запах олії і відчуття себе крутим художником.
KV:Де ви берете джерело натхнення?
Олександр Войтович: Місто надихає – вулиці, атмосфера кав’ярень, люди які п’ють каву, вино та про щось спілкуються. Але особливим джерелом натхнення є образ Жінки, її місце у цій чудовій суєті міста. Я вивчаю Її природу, та вплив на цивілізаційний процес. Жінка в моїх творах, як позачасова особа - то в образі якоїсь Сивіли чи Давньої богині, то сучасна з усіма актуальними тенденціями нашого часу.
KV: Якісь художні чи музичні твори впливають на ваші роботи, коли ви працюєте?
Олександр Войтович: Звичайно, на всіх щось впливає, а на художника особливо. Я пройшов вже немалий шлях впливів на себе різноманітних художніх та музичних творів різних епох і це сформувало мене таким яким я є зараз. Деякі великі твори мають вплив і до тепер, але моїм своєрідним кредом завжди було – не бути ні на кого подібним. Я постійно шукаю якусь свою особливу індивідуальну стежину у творчості, що загалом і відрізняє мене у сучасному багатогранному арт процесі. І в цьому мені допомагає щось нестандартне – в музиці, картині, ситуації, людині, книзі і т.д. Саме такі моменти надихають на нові серії робіт, де домінує якийсь колір, або архітектурна форма на тлі, діалектично-філософський настрій чи буквальна відвертість.
KV: Картина якого художника у вас найулюбленіша?
Олександр Войтович: В мене не має одного улюбленого художника, тим більше окремого твору. В кожного автора є щось що може зачепити – в одного тема, в іншого манера виконання чи особливий настрій твору. Звичайно, є світові шедеври, які постійно десь “пробігають” повз мене і щось навіюють – як, наприклад, твори ранніх модерністів чи стародавнє східне мистецтво.
KV: На вашу думку, чи можливо навчити людину творчості, або це вроджений талант?
Олександр Войтович: Так, кожну людину можливо навчити малювати, але створити щось особливе не навчиш. Хороший наставник чи педагог-викладач може багато розкрити в людині та наштовхнути на творчість, але Справжня творчість – це пристрасть, глибина та інтелект! А цьому вже не навчиш, до цього треба дійти самому. Це велика праця, яка потребує немало часу та зусиль, але і цього замало якщо немає якоїсь одухотвореності, яка закладена від природи.
KV: Чия думка про вашу творчість для вас важлива (близькі, родичі, колеги)?
Олександр Войтович: Моєї дружини Іванки та людей які вже давно колекціонують мої твори чи постійно слідкують за моєю творчістю, їх думка і підтримка є для мене особливо важливою і прийнятною, крім того мені хочеться їх постійно дивувати чимось новим, свіжими ідеями – так як моя творчість допомагає багатьом дивитись на світ з іншого ракурсу. А щодо Іванки, то вона є для мене надзвичайною жінкою та художницею, яка постійно надихає мене і була перша хто переконав мене у майстерності моїх ранніх ще пошукових творів, що надало мені впевненості у моїй подальшій творчості.
KV: Як ваша особистість відображається в роботах?
Олександр Войтович: В експресії лінії, лаконізмі кольору, відвертості та певній провокації, а ще люблю стан такого собі споглядання чи арт медитації, що також відображає мене в деяких творах-серіях таких як Жінка і філософ чи Споглядання.
KV: Ви пишите з натури чи з уяви?
Олександр Войтович: По різному. Зараз більше з уяви, але навколишня реальність і в першу чергу люди та емоції мають прямий вплив на мою уяву!
KV: Чого на вашу думку бракує сучасним художникам?
Олександр Войтович: З одного боку сучасне мистецтво є надзвичайно цікавим та різноманітним, воно постійно відкриває нові можливості побачити світ іншими очима, висловитись нестандартними засобами. З іншого боку така свобода вираження призводить до певної розгубленості як глядача, так і самого мистецького процесу, губляться орієнтири і певні духовні цінності без яких мистецтво не може бути мистецтвом.
KV: Чи є різниця між творчими тусовками у Києві, Харкові, Львові, Одесі та закордонними – у Лондоні, Мілані, Парижі?
Олександр Войтович: По суті різниці немає, відрізняються можливості. Кожна творча тусовка розвивається в контексті культурного та історичного середовища свого міста (країни), з його проблемами та можливостями. Часто накладається і економічно-політичний момент, що також сильно впливає на світогляд художників і настрій їх творів як, наприклад, в Україні.
KV: Як продаються роботи, де краще?
Олександр Войтович: Продаються, але не кожний день, бо це не продукт щоденного споживання, тут покупець має “визріти”, тобто зрозуміти що він хоче, увійти в смак – це ж елітний продукт, який потребує деякої підготовки! Краще продаються твори там, де зазвичай, більше грошей, хоча і не завжди так, ще має значення середовище. Наш покупець вихований у традиційних рамках і його дещо лякає контроверсійність сучасного мистецтва. Мої роботи не раз викликали резонанс і непорозуміння через деяку відвертість теми. Був навіть громадський скандал пов’язаний з моєю картиною Сієста, яка експонувалась в рамках арт-проекту в одній з кав’ярень Львова, то ж я змушений був забрати твір з виставки. Більшість звичайно стали на мій захист, але в очах консервативної частини, моя творчість тримала ярлик вульгарності. Зрештою картину Сієста придбав один лондонський колекціонер, а скандальна історія надала картині ще більшої цінності.
KV: Хто купує чи колекціонує ваші роботи?
Олександр Войтович: Іноземний західний покупець легше купує мистецтво, і не лише через можливості – його середовище більше навчило розуміти і цінувати творчість. В Україні з цим складніше, і справа часто не в грошах, а в потребі. Західний світ сформувався на мистецтві, там воно завжди було рушійною силою суспільства, науки, економіки та поглядів, тому й результат – потужні музеї, галереї, меценати та фундації. В нас також, щось подібне вже є, і є люди які потребують відчувати себе меценатом і бути причетним до самих арт процесів. Мені приємно, що деякі мої шанувальники мають у своїх колекціях вже не один десяток моїх картин, і на цьому не зупиняються.
KV: В Україні художнику реально заробляти мистецтвом?
Олександр Войтович: Звичайно, що реально. Багато залежить від самого художника, але не тільки! В Україні майже відсутній арт-ринок, мізерна кількість галерей, які б мали цікавитись та просувати сучасне мистецтво, я вже не говорю про якихось менеджерів чи арт критиків. Це все б активніше розвивалось, як би була велика купівельна спроможність українців та своєрідна “мода” купувати мистецтво. Тому здебільшого художник самотужки пробиває собі шлях, шукає простори для виставок, виходить на гранти і якось дає собі раду. Також Інтернет багато сприяє сучасному художнику у популяризації власної творчості.
KV: У яких галереях світу вже представлені колекції?
Олександр Войтович: Переважно в приватних галереях Іспанії, Франції, Великобританії та інш. Мої твори є в декількох муніципальних збірках Угорщини, Словаччини та Польщі. В Україні представлені в колекціях трьох державних музеях мистецтв та Музеї сучасного мистецтва України. Ну і звичайно велика кількість картин в приватних колекціях в багатьох країнах світу, навіть такій як Замбія.
KV: Куди ви мрієте потрапити (де мрієте виставлятись) ?
Олександр Войтович: Для натхнення мрію відвідати деякі екзотичні країни, а щодо виставкової діяльності, то, звичайно Лондон – цей Вавілон мистецтва та галерей, хоч я не раз там вже виставлявся, це місто постійно приваблює новими можливостями. Також цікавить Нью-Йорк, можливо Токіо.
Виставка “Цвіт сакури” проходить в Музеї сучасного мистецтва України (Київ, вул. Кирилівська, 41). Експозиція триватиме до 24 травня.
Фото: Егор Шевцов
КиевVласть
25 квітня 2017 г. 11:00
Раздел: Тексти
Олексій Кудрявцев: “Чим прозорішим стає ринок будівництва, тим більший супротив від тих, хто не готовий до змін”
Більше року тому перше місто на Київщині в рамках децентралізації отримало від Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) додаткові містобудівні повноваження. Як зараз йде процес децентралізації системи держархбудконтролю в Україні та на Київщині, як працюють новоутворені органи ДАБІ, яких змін варто очікувати у містобудівному законодавстві та як ДАБІ протидіє незаконному будівництву, докладно розповів в інтерв’ю КиевVласть голова ДАБІ Олексій Кудрявцев.
KV: Вже більше півтора року триває процес децентралізації системи держархбудконтролю, який проводить ДАБІ. Розкажіть, які результати цієї реформи?
Олексій Кудрявцев: Сьогодні можна констатувати, що реформа децентралізації системи держархбудконтролю відбулася. Вже працює 65 новоутворених органів, з яких 19 в обласних центрах. Ефективність від передачі повноважень очевидна. Наприклад, у Луцьку – місті, яке одне з перших отримало від нас повноваження, збільшено об’єми будівництва практично на 15%. Загалом завдяки децентралізації максимально спрощуються послуги для людей, насамперед, завдяки тому що вони можуть отримати їх безпосередньо у своєму регіоні.
Зараз маємо на розгляді ще близько 25 заявок від громад на отримання містобудівних повноважень, з яких по Київщині 3 заявки. Більшість з цих громад найближчим часом отримають повноваження. Серед перших будуть Трускавець у Львівській області, Павлоград у Дніпропетровській та Кам’янець-Подільський у Хмельницькій області.
Сьогодні п’ять обласних центрів – Запоріжжя, Хмельницький, Рівне, Миколаїв, Полтава – досі не створили власні інспекції держархбудконтролю. Ми працюємо з міськими головами цих міст щодо отримання містобудівних повноважень в найближчій перспективі.
Читайте: Глава ГАСИ Кудрявцев: “Реформа в сфере градостроительства состоялась”
KV: Чи перевіряла ДАБІ якість роботи новоутворених органів?
Олексій Кудрявцев: Так, роботу новоутворених органів, які працюють більше півроку, перевірено. Тим, які починають працювати, надаємо максимальну консультативну та методичну допомогу.
Під час перевірок ми дивимося як працює новоутворений орган: як ним здійснюються перевірки об’єктів будівництва, як реагує на скарги та звернення громадян. В декількох містах під час перевірок ми фіксували факти необґрунтованих відмов у реєстрації дозвільної документації. Йде мова про декларації. Ми вказували на ці зловживання у приписах і разом відпрацьовували їх усунення.
ДАБІ – це не каральний орган, ми надаємо підтримку, максимально допомагаємо новоутвореним органам, щоб вони якісно запрацювали. При цьому беремо до уваги не тільки внутрішні документи новоутвореного органу, а й отримані нами на ці органи скарги. Можу сказати, що більшість новоутворених органів якісно виконує свою роботу, скарг отримуємо дуже мало.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Скільком містам на Київщині вже передані ДАБІ містобудівні повноваження? Як Ви оцінюєте їх роботу?
Олексій Кудрявцев: У Київський області 11 міст отримали повноваження. Першим було місто Ірпінь, де сьогодні робота налагоджена на належному рівні. Ефективно працює інспекція в місті Бориспіль. Поки що скарг на діяльність новоутворених органів у Київській області до нас не надходило.
№
Місто у Київській області
Дата отримання додаткових містобудівних повноважень
1
Ірпінь
31.03.2016
2
смт Макарів
14.04.2016
3
Українка
26.04.2016
4
Бровари
08.06.2016
5
Обухів
16.06.2016
6
Богуслав
27.09.2016
7
Васильків
08.11.2016
8
Тетіїв
18.11.2016
9
Вишгород
01.12.2016
10
Бориспіль
16.12.2016
11
Біла Церква
10.03.2017
На сьогодні нами вже проведено перевірки трьох новоутворених органів архбудконтролю у Київській області (Ірпінь, Бровари, Макарів). Всі вони працюють більше півроку. В ході перевірок було виявлено ряд незначних порушень, про усунення яких було вказано у приписах і які на сьогодні вже усунуті. Найбільш поширені – пов’язані з реєстрацією чи відмовою в реєстрації декларативних документів у будівництві.
KV: На передачу повноважень ДАБІ щодо здійснення контролю над будівельними процесами владі Києва знадобився практично цілий рік. Чим пояснюється такий доволі тривалий термін?
Олексій Кудрявцев: Для створення власної інспекції міська влада, перш за все, має внести зміни до структури виконавчого органу, підібрати відповідних фахівців, забезпечити новостворений орган необхідними приміщеннями, а також визначитися з керівником інспекції. Місто Київ не зовсім коректно порівнювати з іншими містами, адже на столицю припадає близько 25% від загального обсягу будівництва в країні. Тому терміни та дата передачі повноважень диктувалися великим обсягом дозвільних документів, який підлягав передачі новоутвореному органу держархбудконтролю.
Читайте: ГАСИ передала властям Киева контрольные и разрешительные функции в области строительства
KV: Оцініть, будь-ласка, якість організації та ефективність контролю над будівництвами I-IV категорій складності, який здійснює Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю Київської міськдержадміністрації.
Олексій Кудрявцев: Щоб оцінити роботу Департаменту, треба зробити перевірку. Наразі вона триває. В цілому бачимо, що новий орган запрацював, є реагування на скарги, фахівці департаменту проводять перевірки, виявляють порушення та вживають заходів щодо їх усунення.
А загалом якісно оцінити роботу інспекції міста Києва можна буде тоді, коли в столиці зменшиться кількість скандальних забудов. Київська міська влада сьогодні має всі важелі впливу на процеси у будівництві. Адже міська влада – виділяє земельну ділянку, містобудівні умови та обмеження, а тепер фактично видає і дозвільні документи на будівництво. Ще одним вагомим механізмом для боротьби з незаконним будівництвом стане Закон України №1817-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності”, який набере чинності з 10 червня 2017 року.
Читайте: Архитектурно-строительный контроль: Киев пасет задних
KV: Які якісні зміни в містобудуванні Ви очікуєте після 10 червня 2017 року з початком дії норм згаданого Вами Закону?
Олексій Кудрявцев: Цей закон спрямований на те, щоб звести до нуля кількість незаконних будівництв. Із вступом в дію його норм, розповсюджене сьогодні порушення – заниження категорії складності – взагалі стане неможливим.
Справа в тому, що для об’єктів ІІІ категорії складності з 2011 року працює так званий декларативний принцип. Цим користуються непорядні забудовники, які в декларацію про початок будівництва вносять недостовірні відомості і починають будувати. У підсумку на земельній ділянці, де, наприклад, не передбачено зведення багатоповерхівки, замість споруди на 4-поверхи, виростають хмарочоси.
При видачі дозволів на будівництво для споруд IV та V категорії складності такого не відбувається, бо попередньо перевіряються всі документи для початку будівництва (виділення земельної ділянки, містобудівні умови і обмеження, технічні умови; проектна документація; експертиза проектної документації).
Варто відзначити, що анулювання дозволів на будівництво відбується дуже рідко, чого не скажеш про скасування реєстрації декларацій. Тобто при будівництві на підставі дозволів ризики, що об’єкт в процесі будівництва набуде статусу незаконного, зведені до мінімуму.
З 10 червня декларативний принцип для початку виконання будівельних робіт буде скасовано. Для будівництва об’єктів класів наслідків СС-2, СС-3, а до них відносяться багатоповерхові будівлі, торговельні об’єкти, соціальні об’єкти, потрібно буде отримувати виключно дозвіл на будівництво. Тобто забудовник надаватиме завірені документи для початку будівництва. А отже дозвіл на будівництво можна буде отримати лише при наявності повного комплекту документів. А за прийняте рішення про видачу дозволу, тобто фактично за законність будівництва, відповідальність буде нести посадова особа, яка його видала.
Читайте: Новый закон заставит органы госархстройконтроля на местах нести ответственность за свои разрешения на строительство, - глава ГАСИ Кудрявцев
З іншого боку новий закон спрощує дозвільні процедури для об’єктів будівництва малого та середнього бізнесу та приватного сектору. Йде мова про об’єкти І та ІІ категорії, які належать до класу наслідків СС-1. Зараз таких об’єктів понад 80%. З 10 червня їх будівництво можна розпочинати на наступний день після подання повідомлення.
KV: Які ще, на Ваш погляд, зміни необхідно прийняти у містобудівному законодавстві?
Олексій Кудрявцев: Законотворчої роботи ще досить багато. Закон недосконалий. Тому після набуття вже прийнятих змін ми будемо аналізувати ситуацію у будівництві та вносити пропозиції для подальшого удосконалення містобудівного законодавства, в тому числі щодо правових механізмів знесення незаконних забудов.
Адже сьогодні ми можемо отримати судове рішення щодо знесення незаконної забудови, а що робити далі ніхто не знає. Тому на даний час знести незаконно збудований об’єкт практично неможливо.
Читайте: ГАСИ приказала снести ЖК "Пражский квартал-2"
KV: Нещодавно було повідомлення про те, що ДАБІ вимагає до 23 травня 2017 року знести всі зведені об'єкти житлового комплексу "Празький квартал-2" (Петропавлівська Борщагівка). Як Ви бачите виконання цієї вимоги, якщо питання знесення незаконних забудов законодавчо не врегульоване?
Олексій Кудрявцев: У ході перевірки з'ясувалося, що великий житловий комплекс будувався не як єдиний об’єкт, а кожен будинок окремо. Тобто замовник занизив категорію складності об’єкта будівництва, замість V категорії складності було визначено ІІІ, і зводив великий житловий комплекс без проведення експертизи проектної документації, а це в першу чергу безпека людей, які там проживатимуть. Така ситуація якраз і можлива внаслідок зловживання декларативним принципом.
З метою усунення виявлених правопорушень видано припис про приведення земельної ділянки до первинного стану. Якщо вимоги припису не будуть виконані до 23 травня, Держархбудінспекція звернеться з позовом до суду про знесення об’єкта. Різниця в тому, що за невиконання припису встановлюється адміністративно-господарська відповідальність, а за не виконання рішення суду – кримінальна.
Читайте: Голова Петропавловской Борщаговки построит жилой комплекс на свалке
Сьогодні в єдиному реєстрі дозвільних документів відсутня інформація щодо цього будівництва. Але у соціальному плані ситуація досить непроста, бо є мешканці, які проти цієї забудови, а є інвестори, які вже купили квартири. Тому забудовнику і міській владі потрібно шукати вихід із ситуації в правовій площині.
Читайте: Голову Петропавловской Борщаговки Кодебского обвиняют в “крышевании” незаконных строек
Зараз якраз нами, профільним комітетом Верховної Ради та Мінрегіоном, розробляється законодавчий механізм виходу з такої ситуації, щоб інвестори, які вклали гроші, не були ошукані.
Читайте: Незаконное строительство в Киеве 2017: полный список по районам
KV: Правоохоронні органи декілька разів заявляли про зупинення незаконних забудов у Києві. ДАБІ працює у цих питаннях спільно з силовими відомствами?
Олексій Кудрявцев: Правоохоронні органи працюють щодо незаконних забудов окремо від нас, однак вони можуть залучати представників Держархбудінспекції на перевірки. До нас постійно надходять звернення правоохоронних органів щодо надання інформації та копій документів щодо об’єктів будівництва, здійснення відповідних заходів архбудконтролю. Ми завжди оперативно реагуємо на подібні звернення, адже метою всіх цих заходів є боротьба з незаконним будівництвом.
Читайте: В Киеве на Подоле правоохранители остановили незаконное строительство (фото) и Прокуратура остановила незаконное строительство многоэтажки в центре Киева (фото)
KV: У 2015 році ДАБІ провела понад 20 тис. планових та позапланових перевірок, нарахувала понад 120 млн. грн штрафів. У 2016 році теж було проведено також понад 20 тис. перевірок, однак сума штрафів перевищила 270 млн грн. У зв'язку з чим сума фінансових санкцій зросла майже вдвічі?
Олексій Кудрявцев: До середини 2015 року тривав мораторій на перевірки юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тому більшість перевірок у 2015 році здійснювалися щодо фізичних осіб, розміри штрафів щодо яких значно менші, ніж відносно юридичних осіб.
KV: Скільки реально штрафів було сплачено забудовниками у 2015 і 2016 роках?
Олексій Кудрявцев: Досить багато забудовників оскаржують у судах накладені штрафи. А суди достатньо часто приймають рішення про відміну цих санкцій переважно з процедурних причин. Тому працюємо над підвищенням рівня документів, які складаються за результатами контрольних заходів.
KV: Скільки перевірок проведено і на яку суму були оштрафовані в 2015-2016 рр. забудовники Київської області та Києва?
Олексій Кудрявцев: У 2015 році ДАБІ було проведено у столиці майже 2 тис. перевірок та накладено за їх результатами штрафів на загальну суму понад 35 млн гривень, таку ж суму у 2015 році сплачено з урахуванням попередніх періодів. У 2016 році у Києві було проведено також понад 2 тис. перевірок та за їх результатами накладено штрафів на загальну суму понад 36 млн гривень.
У Київський області у 2015 році було проведено майже 1 тис. перевірок, за результатами яких виписано штрафів на загальну суму 20 млн гривень. При цьому сплачено знову ж таки з урахуванням попередніх періодів було майже 17 млн. гривень. У 2016 році нами було проведено понад 800 перевірок і накладено штрафів на загальну суму 56 млн гривень.
KV: У жовтні минулого року депутати Київради Наталія Манойленко та Андрій Осадчук направили Вам депутатський запит з проханням пояснити, чому в буферній зоні Києво-Печерської лаври на вулиці Лейпцизькій, 13 зводиться висотка. Чи перевірено законність цього будівництва, наявність дозвільних документів?
Олексій Кудрявцев: Ми виходили на перевірку цього об’єкта будівництва, але не змогли її розпочати, бо не було відповідальної особи. Сьогодні, Держархбудінспекція, на жаль, не має примусового впливу на суб’єктів містобудування. Тому зараз ми вживаємо всі можливі заходи щодо забезпечення присутності представника забудовника під час перевірки.
Проте дозвільна справа по цьому будівництву є, всі документи в наявності, оформлені згідно законодавства. Дозвіл на будівництво видано без порушень. У даному випадку питання більш коректно ставити тим, хто надав цю земельну ділянку під будівництво житлового комплексу і тим, хто видав містобудівні умови та обмеження.
Читайте: Высотка в буферной зоне Киево-Печерской Лавры обезобразит вид на правый берег столицы - депутаты Киевсовета
KV: Чи може ДАБІ вплинути на будівництва, які останнім часом часто починаються в буферних зонах і ведуть до того, що історичні об'єкти Києва можуть бути виключені зі списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО?
Олексій Кудрявцев: Якщо місто надає земельну ділянку, надає містобудівні умови та обмеження і документи, оформлені без порушень, ми не можемо зупинити будівництво, якщо воно не відступає від виданих документів.
Читайте: Канули в Лету: Софию и Лавру могут исключить из списка исторического наследия ЮНЕСКО
Ми можемо впливати тільки там, де є порушення. Наприклад, на Гончара, 17-23 було здійснено корегування проекту будівництва без отримання вихідних даних на проектування. Ми зупинили це будівництво. Зараз забудовник шукає вихід із ситуації.
Читайте: ГАСИ запретила скандальную стройку на ул. Гончара, 17-23
KV: 10 квітня на сайті Київради була зареєстрована електронна петиція з вимогою зупинити будівництво житлового комплексу "Ярославів град", який зводиться на території колишнього Сінного ринку. Автор вказував на відсутність дозвільних документів у забудовника. Це дійсно так - будівництво незаконне?
Олексій Кудрявцев: Це будівництво зараз ведеться на підставі виданого дозволу на виконання будівельних робіт. Документи, необхідні для його отримання, всі в наявності. Зараз на підставі отриманого нами звернення здійснюється перевірка цього будівництва. Вже до кінця тижня отримаємо результати.
Читайте: Киевляне требуют остановить незаконную стройку на территории Сенного рынка
KV: Чи були випадки, коли ДАБІ скасовувала документи, видані місцевими органами влади, зокрема, містобудівні умови та обмеження?
Олексій Кудрявцев: Так і неодноразово! Нагадаю, півтора роки тому ДАБІ отримала можливість перевіряти роботу уповноважених органів містобудування та архітектури. Так, за результатами перевірок у 2015-2016 роках було скасовано понад 300 містобудівних умов та обмежень, а також видано близько 400 рішень щодо зупинення дії містобудівних умов та обмежень.
Можу виділити п'ять найбільш поширених порушень, які були виявлені під час таких перевірок, наприклад, у Київській області. Уповноваженими органами містобудування та архітектури не ведеться містобудівний кадастр та моніторинг; містобудівні умови і обмеження на забудову земельної ділянки видаються без затвердженого в установленому порядку плану зонування або детального плану території (ДПТ); не враховано вимоги ДБН 360-92** “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”; будівельні паспорти видані на індивідуальні житлові будинки, а по факту, планується будівництво таун-хаузів; видача містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки не відповідає цільовому використанню земельної ділянки.
KV: У лютому-березні цього року у ЗМІ з'явилися ряд публікацій, у яких Вас звинувачували у корупції, створенні тіньової каси та організації поборів з забудовників…
Олексій Кудрявцев: Сьогодні ДАБІ стала набагато відкритішою для громадян та забудовників. Ми робимо все можливе, щоб спростити всі дозвільні процедури та одночасно унеможливити появу незаконного будівництва. За останній рік наша структура, перш за все, її персональний склад, зазнав суттєвих змін. На сьогодні в ДАБІ працює команда професіоналів, які хочуть створити в Україні конкурентний ринок будівництва, де діють зрозумілі правила як для забудовників, так і для інвесторів, громадян. А подібні провокаційні публікації в ЗМІ – це спроба мене скомпрометувати забудовниками, які не хочуть впровадження реформ у містобудуванні та не готові прозоро працювати в межах правового поля.
Ми постійно стикаємося з протидією тому, що робимо. Чим прозорішим стає ринок будівництва, тим більший супротив від тих, хто не готовий до змін. Але процес якісних змін, запроваджених нами, вже не має зворотної дії.
Фото надано пресс-службою ДАБІ
КиевVласть
6 квітня 2017 г. 11:45
Раздел: Територія розуму
Полковник Мамчур – жертва шахраїв чи співучасник злочину секретаря Київради?
6 квітня провладна більшість Київради на своєму засіданні буде протягувати ухвалення детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської та проспекту Науки у Голосіївському районі Києва. Хоча проект цього ДПТ у силу ряду обставин не викликав значного суспільного інтересу, він є найбільш показовим у сенсі демонстрації схем роботи нинішньої міської влади – влади, що публічно заявляє про непримириму боротьбу із самовільним будівництвом, а насправді забезпечує роботу шахраїв, які самовільно займають земельні ділянки і будують багатоповерхівки без жодного дозвільного документа, знищуючи зелені зони та паплюжачи історичну спадщину.
Приказка
Ця історія почалась наприкінці весни 2014 року, коли такий собі Михайло Булигін вирішив розпочати у Києві власний будівельний бізнес. Михайло особливо не напружувався і використав доволі поширену схему самобуду: на присадибній ділянці під індивідуальне будівництво (максимум 4 поверхи і таунхауси) почав через кооператив будувати на вулиці Іртишській, 20 багатоповерховий житловий будинок під назвою “ЖК Єнісейська Садиба”. Завдяки дерегуляції зареєструвати декларацію на початок будівельних робіт жодних проблем не представляло.
У цей час мажоритарним депутатом Київради від округу, де відбувалося будівництво, був добре відомий у вузьких колах представник партії “УДАР-Солідарність” Олександр Найдьонов, професійний рівень знань якого у питаннях землекористування не викликає жодних сумнівів – 7 років на керівних посадах у Київземі за часів Черновецького. При такому нагляді безкоштовно самовільним будівництвом не займешся, тож і будиночок пана Булигіна підріс до семи поверхів, щоб компенсувати додаткові витрати.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Згодом починається будівництво чергової багатоповерхівки. На цей час до роботи ЖБК “Єнісейська Садиба” вже було залучено кілька колишніх топ-менеджерів “Укогруп” Войцехівського, що мали необхідний досвід. Новий будинок так само розмістили на землі під малоповерхову забудову, але поверхів вже стало 8 і з дозвільними документами взагалі не заморочувались.
А тепер починається сама казка, адже апетит прийшов під час їжі. Навесні 2015 року Єнісейська Садиба поклала око на вільну ділянку на вулиці академіка Писаржевського, 8 поряд із гаражним кооперативом неподалік від своїх перших будинків та купила там стару автозаправку площею 56 квадратних метрів. Але маленька автозаправка не може перетворитися у житловий комплекс, якщо не має прав на землю, а самовільне захоплення земельної ділянки – це вже кримінальний злочин, тож треба мати або надійну “кришу”, або офіційно отримати право користування землею під забудови, а для цього має бути для початку затверджений Детальний план території (ДПТ). І не будь який ДПТ, а такий, що передбачає реалізацію намірів Булигіна. Але з цим виник цілий ряд проблем.
Проблема 1. ДПТ розробляється на підставі відповідного рішення Київради, але ділянка на Писаржевського, 8 знаходилась поза межами затвердженого плану на розробку. Проблему вирішили легко – у квітні 2015 року сумнозвісний Вавриш замість головного архітектора Києва Сергія Целовальника укладає договір на розробку ДПТ з добре відомою ТОВ “Терра Проджект” і примальовує необхідну ділянку.
Інвестором розробки ДПТ виступає ЖБК Єнісейська Садиба-2. Хоча міська програма створення містобудівної документації (рішення КМР № 518/10006 від 13.11.2013) у п. 5 прямо вимагає, що Департамент у разі необхідності та за наявності інвестиційних пропозицій готує проект рішення Київської міської ради про зміни у переліку містобудівної документації, наведеної у додатку до Програми, думкою Київради ніхто не цікавився. Та й навіщо цією думкою цікавитися, якщо при затвердженні ДПТ можна першим пунктом ці зміни відразу і внести? Так, це незаконно, але Київрада і не таке підтримує.
До речі, Сергій Целовальник був дуже грамотним корупціонером і шанував Кримінальний кодекс не гірше за Остапа Бендера, тож восени 2015 року він у пояснювальній записці до проекту чесно написав: “Прийняття рішення дасть можливість та правові підстави для розроблення містобудівної документації на території міста, які не визначені у Переліку”.
Чим і перекладав всю відповідальність за злочин на депутатів Київради. На відміну від нього, новий головний архітектор Києва Олександр Свістунов з Кримінальним кодексом не товаришує, тож пішов на службове підроблення і 2017 року в пояснювальній записці вказав, що ДПТ розроблений на підставі старого рішення КМР.
Проблема 2. ДПТ не може суперечити Генеральному плану міста. А за Генпланом, на Писаржевського, 8 – зелені насадження загального користування. І стандартний “хід конем” з посиланням на проект ГП-2025 не працює – у проекті також зелені насадженні і жодної житлової забудови. Вирішили елементарно: намалювали те, що потрібно, на Закон – “забили”.
Проблема 3. Санітарно-захисні зони від ГБК “Либідь-2” та інших об’єктів, що роблять неможливим будівництво житла. Вирішили також елементарно – нікого не питаючи (а об’єкти поза межами ДПТ Саперної Слобідки), намалювали інші об’єкти, зменшивши СЗЗ. На місці гаражного кооперативу з’явився багатоповерховий паркінг біля дальньої межі ділянки кооперативу. Ось тільки щось у Департаменті містобудування та розробників ДПТ не зійшлося – проектний план сусіднього ДПТ Корчувате не передбачає знесення цих об’єктів.
Тобто маємо справу зі звичайнісінькою фальсифікацією, але ця фальсифікація буде мати дуже серйозні наслідки для власників гаражів – у разі затвердження ДПТ Саперної Слобідки та будівництва житлового комплексу, вони зобов’язані привести СЗЗ свого кооперативу у відповідність до ДПТ, тобто або знести половину гаражів, або власним коштом будувати багатоповерховий паркінг для всіх членів кооперативу.
Проблема 4. Громадські слухання, на яких проект ДПТ рознесуть як захисники зелених зон, так і члени кооперативу. Ну це вже зовсім легко – на початку серпня 2015 року, в період відпусток, стандартно у розділі “Реклама” газети “Хрещатик” дають невеличке повідомлення, а далі – тиша. Результат очікуваний: лише схвальні відгуки від зацікавлених осіб.
Не очікуючи затвердження ДПТ та землевідведення, ЖБК “Єнісейська Садиба” захоплює земельну ділянку та починає знищення зеленої зони (відразу після укладання договору про розробку ДПТ), а згодом, у вересні, самочинне будівництво першого будинку в 12 метрах (СЗЗ гаражного кооперативу складає 50 метрів) від межі кооперативу.
Вам не здається дивним, що під час виборчої компанії, коли влада займається власним піаром на протидії незаконній забудові, а “летючі ескадрони” Білоцерковця розважаються по всьому місту, закопуючи будівельні котловани, хтось починає самобуд, та ще на самовільно зайнятій земельній ділянці? Але тут немає нічого дивного – на той час у Михайла Булигіна вже з’являється новий покровитель в особі тодішнього голови земельно-будівельної комісії Київради Володимира Прокопіва. З’являється у нього і підтримка у вигляді депутата Верховної Ради, але її ми залишимо “на десерт”.
Пан Прокопів, якому на виборах дістається округ з самобудами “Єнісейської Садиби”, –типовий сучасний український політик, який добре вміє не тільки адміністративний ресурс використовувати, але й знає, як на власну рекламу грошей дістати не із своєї кишені. Він швидко домовився про плідну співпрацю – “Єнісейська Садиба” його округ до ладу приведе, а він їхні самобуди захистить.
20 жовтня 2015 року, на останньому засіданні земельної комісії минулого скликання Київради, при палкій підтримці Прокопіва та Найдьонова ДПТ одностайно підтримали й направили на затвердження Київради. Але за місяць ситуація суттєво змінюється – Прокопів отримує посаду секретаря Київради і апетит як його, так і його підшефних, зростає. ДПТ відправляють на доопрацювання.
На початку 2016 року з ДПТ виникають додаткові проблеми – потрібно щось вирішувати із самобудом Анатолія Войцехівського “ЖК Мозаїка”, адже київській владі незрозуміло, в якому вигляді дозволяти його добудовувати. Ще більші проблеми виникають з боку ГБК “Либідь-2”, члени якого дізнаються про плани на їхні гаражі та починають активно розсилати звернення у контролюючи органи.
Щоби хоч частково вирішити проблему, задля “Єнісейської Садиби” роблять землевідвід 1.26 га для експлуатації та обслуговування наявних будівель і споруд з озелененням території загального користування на вул. Академіка Писаржевського, 8 (рішення № 715/715 від 14.07.2016). Тобто земельну ділянку відведено під експлуатацію старого автозаправного комплексу площею 56 м. кв.
А ось як на той час виглядала ця стара автозаправка:
Забудовник зовсім не переховувався і особисто викладав нові рекламні ролики-звіти про своє самочинне будівництво. Без реклами не буде покупців, а навіщо йому переховуватися, якщо вже про все домовлено з самим Прокопівим?
ЖБК “Єнісейська Садиба” ще до рішення про землевідвід реєструє Декларацію про початок будівельних робіт (на той час будинки вже майже збудовано), а у вересні 2016 року подає Декларації про готовність до експлуатації. Чисельні скарги ГБК “Либідь-2” дають перший результат – 17 листопада 2016 року Департамент архітектурно-будівельного контролю КМДА скасовує реєстрацію всіх декларацій забудовника як такі, що містять недостовірну інформацію. Але далі діло не пішло – міська влада навіть не намагається зупинити самочинне будівництво, а Булигін зупинятися не збирається. Одночасно прискорюється процес затвердження ДПТ Саперної Слобідки.
У грудні 2016 року до Київради надходить вже новий проект детального плану, в якому новий “ЖК Єнісейська Садиба” виріс що найменше у три рази в порівнянні з намірами 2015 року: замість 5 секцій 10-14 поверхів уже передбачено 9 секцій від 10 до 26 поверхів. Новий проект ДПТ додає нові проблеми.
Проблема 5. Зі східної сторони ДПТ – територія природно-заповідного фонду, межі якого можна змінювати лише за дозволом Кабінету Міністрів, а до цього рівня Прокопів ще не доріс. У Проекті-2015 і так вже “забули” врахувати протипожежні зони 50 метрів від ПЗФ, що хоча б старі 5 секцій втулити. Знову вдалися до банальної фальсифікації – намалювали нові межі ПЗФ як начебто вже чинні, а на звільненому місці розмістили заплановані житлові секції по 26 поверхів.
Як свідчать дані Містобудівного кадастру, це саме фальсифікація – офіційні межі природно-заповідного фонду такі, як були у Проекті-2015.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Проблема 6. Після чисельних скандалів на початку 2016 року було завершено розробку історико-архітектурного опорного плану міста Києва, який Мінкульт виніс на громадське обговорення. Під час візиту представників ЮНЕСКО у березні цього року керівництво КМДА запевнило їх, що новий ІАОП буде затверджено найближчім часом. Тільки ось будівництво “Єнісейської Садиби” ведеться на території Лисогірського історичного ареалу,
а режими використання території ареалу передбачають заборону створення нових житлових утворень, висота нових будівель не повинна перевищувати 12 метрів, повністю виключається зведення будівель підвищеної поверховості (більше 9 поверхів) та висотних.
З одного боку, новий ІАОП ще не затверджено, але він є складовою нового Генерального плану Києва та має більшу силу, ніж ДПТ. Більше того, після його затвердження всі ДПТ зобов’язані привести у відповідність до нього. От тільки є одна деталь: якщо ДПТ Саперної Слобідки встигнуть затвердити, відведуть землю під нове передбачене будівництво та нададуть відповідні містобудівні умови і обмеження, то про виконання положень ІАОП і збереження Лисогірського історичного ареалу можна буде забути.
Чи мали враховувати проект історико-архітектурного опорного плану під час розробки ДПТ? Так, мали, адже безпосередньо в пояснювальній записці до нього вказано, що положення проекту ГП-2025 враховано. Тож знову – банальна фальсифікація.
І це далеко не всі приклади з ДПТ Саперної Слобідки, як міська влада у Києві бореться з незаконним будівництвом, захищає зелені зони і культурну спадщину.
Але поза кадром залишалась суттєва участь ще однієї впливової персони – нардепа Юлія Мамчура, адже робити висновки щодо його ролі поки що зарано (на відміну від інших учасників, він зовсім не розуміється на земельному та будівельному законодавствах). Відразу необхідно зазначити: офіційний організатор всієї афери, Михайло Булигін, одночасно є й офіційним помічником Мамчура у ВР. І Булигін – не єдине, що пов’язує народного депутата і самовільне будівництво на вулиці Писаржевського, адже в організації і проведенні фіктивних громадських слухань проекту ДПТ та робочих зустрічей участь брав особисто Юлій Мамчур.
Сам народний депутат так сильно “влип”, що став повноцінним власником квартири у будинку за адресою Писаржевського, 8 – квартири у будинку, якого юридично не існує та на квартири у якому, за законодавством України, не може існувати права власності. Але у Мамчура це право, офіційно внесене у держреєстр прав, є.
Так хто Ви, полковнику Мамчур? Жертва шахраїв, що скористалися Вашою правовою необізнаністю, чи співучасник протизаконної діяльності, який проштовхує реалізацію всієї схеми, користуючись статусом народного депутата?
Юлій Мамчур
Сумнівно, що Юлій Мамчур відповість особисто, але ми все побачимо вже найближчим часом. Якщо у полковника є офіцерська честь і присяга на вірність України для нього не пустий звук, він особисто стане на захист Закону, візьме під особистий контроль як питання знесення самобуду на самовільно зайнятій земельній ділянці, так і кримінальні справи проти шахрая-помічника та корупціонерів у КМДА. Але якщо полковник вирішив, що настав час конвертувати у матеріальні блага свій імідж героя та статус народного депутата, то він до останнього буде захищати шахраїв і використає всі свої можливості, щоб захистити самобуди. А поки що достеменно відомо одне – НАБУ в будь-якому разі має відкрити справу і дізнатися, яким чином Юлій Мамчур усупереч вимогам законодавства отримав державну реєстрацію прав на квартиру, якої юридично не існує.
P.S. У понеділок, 3 квітня, Київський господарський суд за позовом прокуратури визнав недійсним договір оренди земельної ділянки на вулиці Писаржевського, 8. Представники “Єнісейської Садиби” в суді стверджували, що на ділянці нічого не будується. Що буде далі – подивимось, але, як свідчить досвід, тепер ДПТ будуть протягувати з подвійним завзяттям, щоби захистити усіх причетних до афери від кримінальної відповідальності.
Володимир Тищенко, громадський активіст
Джерело
КиевVласть
4 квітня 2017 г. 09:05
Раздел: Новини
Голова ГО “Рух територіальних громад” Тигов привітав Києво-Святошинський район з 80-річчям
4 квітня виповнюється 80 років з часу створення Броварського і Києво-Святошинського районів постановою Президії ЦВК УРСР про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Голова ГО “Рух територіальних громад” Олександр Тигов привітав мешканців району зі святом та відмітив, що чималий внесок у розвиток району зробило старше покоління його жителів.
Про це KV повідомили в громадському об’єднанні “Рух територіальних громад”.
“80-річчя славного Києво-Святошинського краю - це свято не лише для мешканців району, а й для Київщини та всієї України. Адже тут живуть і творять гарні, щирі люди, працьовиті та завзяті. Неабиякий внесок у розвиток та розбудову району вклали представники старшого покоління, мудрі наставники, вони є прикладом завзятого служіння малій Батьківщині. Також слід покладати великі сподівання на молодь, якій судилося визначати долю рідного краю в майбутньому”, - відмітив Олександр Тигов.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За його словами, Києво-Святошинський район багатий і на природні ресурси, і на культурні пам’ятки, має потужний промисловий потенціал, привабливий інвестиційний клімат.
“Але найголовніша цінність, це - люди, які живуть і творять у районі. То ж шановна громадо району, дорогі Києво-Святошинці, у День народження нашого району, зичу нових досягнень, наснаги, добробуту, міцного здоров’я, миру і злагоди, терпимості та порозуміння!” - побажав голова ГО “Рух територіальних громад”.
Довідка KV: Києво-Святошинський район славиться багатовіковою історією, яка сягає у сиву давнину. Становлення, розквіт і занепад Київської держави, поневолення українських земель іноземними загарбниками і боротьба українського народу проти соціального та духовного рабства, трагічно-героїчні сторінки Української революції, “Сталінська індустріалізація” та соціальна колективізація, Голодомор 32-33-х років та інші злочини тоталітаризму, події Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови, неоднозначні та суперечливі наступні декілька десятиріч, непрості роки після проголошення Незалежності України.
Впродовж всього періоду до соціалістичної революції, відбувся цілий ряд адміністративно – територіальних змін. Київський уїзд входив до складу тодішньої Київської губернії, яка поділялась на 12 уїздів та 203 волості, із них Київський уїзд складався з 18 волостей.
У перші роки радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися незначні зміни. 27 квітня 1921 р. було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей. У вересні 1920 р. Київський округ був ліквідований. З цього часу і до створення областей райони підпорядковувались безпосередньо центру. Після реформи 1930 р. на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київському міськвиконкому підпорядковувались наступні 48 сільських і 3 селищних виконкоми, з них Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський.
4 квітня 1937 р. Президія ЦВК УРСР видала постанову про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Були створені Броварський і Київський (Святошинський) райони. До складу Київського (Святошинського) району ввійшло 33 сільські ради і 3 селишних ради: Білгородська, Бобрицька, Гатнянська, Горбовицька, Гореницька, Горенська, Крюківщинська, Лісниківська, Мощунська, Музичанська, Петрушківська, Петропавлівcько-Борщагівська, Поштово-Вітянська, Софіївсько-Борщагівська, Тарасівська, Хотівська, Шпитьківська, Юрівська, Личанська, Михайлівсько-Рубежівська, Мостищенська, Ходосіївська сільська рада в складі Обухівського району.
Про назву походження району - “Святошинський”
“Святошинський”, походить від імені людини, яка здійснила миротворчий, віколомний подвиг. Ім'я цієї людини - Святослав (жив у ХІІ столітті), преподобний Микола Святоша, який був сином Чернігівського князя Данила Святославовича та онуком Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського.
В дитинстві князевича Святослава, лагідно називали Святошею, а коли Святоша підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання служити йому. Тому будучи уже дорослим в 1107 році, прибув він до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім'ям Микола. А через надзвичайну його набожність мирське його лагідне ім'я Святоша поєдналося з монашеським. Так і увійшов він навіки в історію рідного краю.
Чернець Микола Святоша був працьовитим, три роки роботи на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах аж до монастиря. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття посуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі), не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Він був миролюбним, під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Був дуже безкорисним, усе що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На кошт Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи.
У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року, а провести його в останню дорогу прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, і які він за життя роздав, вказують на велику духовну приналежність їх цій віколомній особистості, життєвий приклад якої світитиме людям і в наступних тисячоліттях. Ось чому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським.
Розташування
Києво-Святошинський район (пристоличний), входить до складу Київської області. Розташований в центральній частині регіону, в лісостеповій зоні правобережжя Дніпра. Своєю східною межею (понад 60 км) прилягає до Києва. На півночі межує з Вишгородським районом, Бучанською та Ірпінською міськрадами, на заході - з Бородянським і Макарівським районами, на півдні - з Васильківським і Обухівським районами. До 1973 року до Києво-Свято́шинського райо́ну входила значна частина території теперішнього Вишгородського району.
Природні та водні ресурси
Корисні копалини району представлені в основному неметалічними (цегельно-черепичними глинами, будівельними пісками) та паливними торфовими покладами. Розвідано ряд родовищ підземних вод, які використовуються в господарсько-питних цілях.
По території району протікають 15 річок, серед яких: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка та інші.
Адміністративний устрій
Адміністративно-територіально район поділяється на 2 міські ради, 1 селищну раду та 25 сільських рад, які об'єднують 52 населені пункти. Адміністративний центр - місто Київ, яке є містом державного значення та не входить до складу району.
Транспорт
Районом проходить низка важливих автошляхів, зокрема:
E40 - європейський маршрут - найдовший євро автошлях, довжиною 8500 км, що з'єднує французьке місто Кале через Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан із казахським містом Ріддер біля кордону з Китаєм,
М06 - автошлях міжнародного значення на території України, Київ - Чоп (державний кордон з Угорщиною),
E95 - європейський маршрут, автомобільна дорога в Східній Європі на території Росії, Білорусі, України, Туреччини,
М05 - автомагістраль міжнародного значення на території України, Київ - Одеса,
E373 - європейський автомобільний маршрут, що проходить територією України і Польщі, траса пролягає від Києва через Коростень, Сарни, Ковель, міжнародний пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ, Холм, П'яскі до Любліна, в народі називають - “Варшавка”.
Населення
Середня чисельність наявного населення становить 170 644 осіб (на 1 грудня 2015), національний склад:
українці - 92,0%,
росіяни - 6,5%,
білоруси - 0,5%,
поляки - 0,2%.
Промисловість, освіта, медицина
Район є економічно розвиненим, тут працює багато потужних промислових та сільськогосподарських підприємств.
Освіта представлена одним вищим навчальним закладом - “Боярський коледж екології і природних ресурсів” (відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України). Є близько 100 загальноосвітніх закладів - школи, дитсадки, працює 44 лікувальні установи (поліклініки, амбулаторії, профілакторії).
Визначні об'єкти району:
Києво-Святошинський район, славиться своєю історією, заповідними та екскурсійними об’єктами, зокрема: садиба відомого українського художника Миколи Пимоненка в Малютянці, Михайлівська церква, Будинок Кістяківських, Городище скіфських часів, VI-V ст. до н. е. у Хотові, Городище Х-ХІІІ ст. у Білогородці, Дачні будиночки в Боярці, Покровська церква, Курган та Могильник у Гатному, Краєзнавчий музей, Поштова станція, церква Святого Сімеона Столпника, Михайлівська церква, Залишки садиби Олександра Терещенка та парк у Шпитьках, ДОТи Київського укріпрайону (Лісники, Кременище, Круглик, Юрівка, Тарасівка, Білогородка, Горенка), тощо.
Боярка
Це порівняно молоде місто. Проте Будаївка - його колиска - одне з найдавніших поселень в Україні. Пагорб, на якому стоїть старовинна дерев’яна місцева церква та старий цвинтар, у минулому був невеликим слов’янським городищем часів Київської Русі. Розміщення, розмір, форма городища, навіть те, що воно з усіх боків омивалось водою виритої навкруги канави, засвідчують штучне походження пагорба та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від нападу ворогів. Будаївське городище охороняється державою як історична пам’ятка.
Щодо походження назви “Будаївка” існує кілька версій. Перша згадка про село Будаївка в історичних документах з’являється на поч. XVI ст. У цей час його територія перебувала під владою Литви, а потім її захопила шляхетська Польща, а на початку XVII Будаївка належала магнатові Корецькому. У 1648 р. Будаївку визволено від польсько-шляхетської влади, а з 1649 р. включено до Білогородської сотні Київського полку.
У зв’язку з будівництвом у 60-х роках минулого століття залізничної колії Київ-Фастів, що проходила поблизу Будаївки, тут виникла залізнична станція Боярка (22 км від Києва). Назву вона отримала від сусіднього села, яке з 1926 р. перейменовано на Тарасівку. Назву міста “Боярка” етимологи пов’язують зі словом буєрах. На складеному Ушаковим плані Києва 1695 р. в його околицях трапляються назви Боярак, Бояраки. Село Тарасівка розміщено в ярах, у розмитій водою долині, а сусідня з ним Юрівка розкинулась на горбках, дослівно по-старослов’янському “на юру”. Отже, логічно маємо: на юру - Юрівка, на буєраках - Боярка.
В цій місцевості стрімко почало розбудовуватися дачне поселення, на тодішній вулиці Хрещатик, серед могутніх дубів та сосен з’явилися вишукані казкові будиночки, які й досі вражають мереживом дерев’яних фронтонів і віконниць. В одному з них у 1885 році відпочивав Микола Лисенко, основоположник української класичної музики залишив нам величезну творчу спадщину, одна з частин до опери “Тарас Бульба” була написана ним у Боярці.
Шолом Нохумович Рабинович (літературний псевдонім - Шолом-Алейхем) часто бував у Боярці. Цю місцевість він змалював під назвою “Бойберик” у відомому його творі “Тев’є-молочник”.
“Облетели цветы, догорели огни…”- цими словами марив весь Київ. А належать вони перу відомого поета Надсона, у 1886 року 23-річний юнак відпочивав у Боярці, як згадка про той час залишилась назва “долина Надсона” в лісі, де полюбляв гуляти поет.
Читайте также: Киево-Святошинский район готовится к децентрализации
КиевVласть
15 березня 2017 г. 11:20
Раздел: Територія розуму
Ех, дороги…
Столична влада начебто на словах взялася за ремонт вулично-дорожньої мережі міста. Похвально. Подивимося, як вона буде ефективна у цій справі на ділі. Бо такі речі — конкретні. Поки, наприклад, у нашому дворі, де ремонт асфальтового покриття обіцяли зробити підлеглі двох попередників нинішнього міського голови, і вже і його служби, віз і нині там.
Але зараз не про це.
У ЗМІ, публічних виступах, де дана тема не сходить з вуст міських керманичів, постійно простежуються їхні хвалькуваті мотиви про нібито нечувані майже за всю історію міста темпи теперішніх робіт, і завуальовані, а подекуди й прямі закиди попередникам на кшталт таких як “більшість доріг Києва не ремонтували 30 років” тощо. Некоректно якось і неввічливо виходить, бо це відверта неправда. 30 років тому це точно краще робили, але й 20 років тому не гірше.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Отже порівняємо конкретні дані.
Відкриваємо офіційний звіт “Про підсумки соціально-економічного розвитку м. Києва у 1995 році”, надісланий тоді депутатам Київради і уряду. Читаємо: “за рік комунальними службами міста відремонтовано 1250 тис.кв.м шляхових покриттів, відновлено 110 тис.кв.м дворових територій та в межах кварталу…” Додам, що, наприклад, ремонт зроблено на вулицях Маршала Кошового, Білецькій, Байковій, площі Перемоги і Повітрофлотському проспекті, капітально відремонтовані вулиці Грушевського і Січневого повстання (з перекладанням трамвайних рейок за новими технологіями). Введена в дію автомобільна дорога (2,2 км) від аеропорту Жуляни до однойменного селища, споруджено проїзд між вулицями Червоноармійською і Басейною і т.ін.
А тепер зазирнемо в Програму економічного і соціального розвитку Києва на 2017 рік, затверджену на сесії Київської міської ради 12.12.2016. Там чорним по білому написано: “У 2016 році продовжено розвиток транспортної мережі: завершено роботи по реконструкції просп. Перемоги та вул. Васильківської на ділянці від Голосіївській площі до Амурської площі; проводилася реконструкція доріг загальною площею 247,4 тис. кв. м. Протягом року виконувалися роботи з капітального ремонту та реконструкції 439,4 тис. м2 доріг, капітального ремонту міжквартальних проїздів на загальній площі 115,3 тис. кв. м”.
Цифри говорять самі за себе. По дворам і проїздам між кварталами вони практично однакові. По загальному метражу відремонтованого шляхового покриття вони у 1995 році були вищими.
Тож я радив би нинішнім міським рульовим не поспішати залізати на п’єдестал. До вас працювали в Києві люди, і після вас будуть. Просто намагайтесь робити добре свою справу тут і зараз без зайвого галасу та самовихваляння. У чому й бажаю успіхів. А кияни оцінять вами зроблене. З часом.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 - 1998 рр.
Джерело
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій