Кандидат в депутати Верховної Ради від 97 одномандатного виборчого округу, “свободівець” Анатолій Фатєєв (на фото) до війни був простим інженером технічного нагляду у Броварах. Коли почалася війна, пішов на фронт, де втратив обидві ноги. Повернувшись, зрозумів, що боротьба за країну точиться не тільки на сході, а й кожного дня на мирній землі, особливо напередодні виборів до Парламенту.
KV: Розкажіть про себе і про те, як опинилися в "Свободі".
Анатолій Фатєєв: Я народився в Казахстані, а коли мені було 8 років, батьки переїхали в Молдавію, де я жив до 30 років. У 1992 переїхав до України, в тодішній Дніпродзержинськ (нині Кам'янське) Дніпропетровської області. У мене було радянське минуле. В юнацтві був, можна сказати, бунтарем: ловив радіо ВВС і “Голос Америки”, слухав рок-музику, читав книги дисидентів. Все це сформувало в мені критичне ставлення до комунізму і марксизму-ленінізму, і спочатку я став ліберальним демократом, а згодом переконався, що демократія не допрацьовує, тому що Україна політично дуже молода, тут ще не сформована політичне середовище.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я придивлявся, стежив, читав різну пресу. У 2010 році почув про "Свободу", почав виписувати і читати їх часопис, вивчати їх програму, і поступово зрозумів, що цей напрямок для мене більш ідеологічно витриманий, оскільки він чіткий, цілеспрямований, це єдині державники з розумінням напрямки розвитку країни. Їх висловлювання мені здавалися іноді радикальними, але у них є стрижень – на відміну від інших, які пристосовуються до існуючої ситуації постійно.
Я пройшов Майдан, війну, а після війни вже чітко зрозумів, що "Свобода" – це єдиний напрямок, в якому я можу далі воювати за свою країну. Пам'ятаю, як знайшов місцевий осередок партії, прийшов на милицях, кажу "Хлопці, прийміть мене. Я хоч і з інвалідністю, але чим зможу – тим готовий допомогти".
Для мене війна рано закінчилася – я пробув на фронті два місяці і вибув з лав. Але для себе за час реабілітації я подумав і вирішив, що раз я вижив, раз Бог зберіг мені життя, значить, я повинен робити щось хороше – в тому числі в політичному плані. Тут теж йде війна, тут теж є "сєпар". А перемога в цій війні буде тільки тоді, коли є чітко організована сила. На фронті і в армії адже як: є батальйон, штаб, служби забезпечення. І в політичному житті будь-яка партія – той же батальйон, структура, що діє на тій чи іншій ділянці фронту. Для мене "Свобода" – це мій батальйон. А програма "Свободи" – це моя програма.
Мопед, який Анатолію подарували волонтери. Фото – KV
KV: Чому вирішили піти в народні депутати?
Анатолій Фатєєв: Перше, що сподвигло – підтримка товаришів з місцевого осередку партії. Вони мене наштовхнули на думку: “Ти людина чесна, принципова, гідний того, щоб піти спробувати захистити нашу країну на цьому напрямку. Тебе поважають місцеві, ти не зрадиш”. Наші хлопці повірили в мене. І я подумав: якщо не я піду – піде хтось інший, налаштований проти України. І я можу перед Богом сміливо сказати, що я не зраджу і піду до кінця.
KV: Чому 97-й округ? Які тут є проблеми?
Анатолій Фатєєв: Я живу тут, у мене тут діти, онуки, друзі, знайомі, мене тут знають люди. Я займаюся тут громадською діяльністю, я член координаційної ради АТО, мене знають всі АТОшники. Мене багато хто знає і тому багато мені вірять.
Тут проблеми ті ж, що і у всієї країни, загальні, і я, як майбутній нардеп, повинен вирішувати спільні проблеми, які також стосуються міст. Люди запитують у мене прямо, чи можу я підняти пенсію або відремонтувати дорогу. Я можу допомогти створювати на законодавчому рівні механізми, щоб ці проблеми не замовчувалися і вирішувалися якомога скоріше. Оскільки парламент контролює держбюджет, моя задача також – проконтролювати, щоб його не дерибанили.
Читайте: Они хотят в парламент-2019: 97 избирательный округ Киевщины (Березань, Бровары, Барышевский район и часть Броварского района)
Мені люди говорили в очі: “а кого вибирати, якщо всі йдуть туди дорватися до корита?” Мені боляче таке чути, та я відповідав: я не для того йшов на майдан, на війну, щоб дорватися до корита, і в депутати я тим більше не для того йду. Я людина самодостатня, у мене все необхідне є, більшого не потрібно: квартира від держави, мопед, який подарували волонтери, любляча сім'я, друзі. Вони і країна – на першому місці для мене. Матеріальне для мене на другому плані. Та й батьки виховали мене чесною людиною, до того ж.
Я не розумію, навіщо мені ці мільйони могли б бути потрібні. Я був за кордоном, бачив, як живуть люди, пройшов через це, для них гроші теж не на першому місці. Наші люди ще не пройшли цей шлях.
KV: Чому вирішили піти на війну?
Анатолій Фатєєв: Я мужик, я був вихований так: коли для країни настають важкі часи, її потрібно захищати. Це було питання честі і совісті, і совість сказала, що потрібно йти на захист держави. І я розумів, що якщо я не піду на схід, на війну, війна прийде сюди, до дітей і онуків. Я пішов туди перемагати і відтіснити, викинути московських найманців.
Там, до речі, дуже сильна пропаганда: я впевнений, що якби мене так промивали телевізором, з якого ведуть мовлення про “укропів” і фашистів, із мене теж би за рік зробили “сєпара” і українофоба (сміється). Дуже сильне зомбування.
KV: Ви підтримуєте контакт з бійцями АТО. З якими проблемами вони стикаються нині?
Анатолій Фатєєв: Перш за все, з тим, що там, на війні, всі чітко і ясно: ми прикриваємо один одному спину, там один за всіх і всі за одного; а тут вони грузнуть в побуті, матеріальних і життєвих питаннях, колишнє братство розпадається. В нашій ГО було близько 70 ідейних, готових до всього бійців – зараз залишилося від сили 20, при тому, що всього в ній налічується 172 людини. Бойовий дух спадає нанівець. Мені простіше, у мене є запобіжник – ноги. Вони щодня і щоночі мені нагадує – війна не закінчилася. Не будемо перешкоджати, буде мовчазне потурання народу – країну у нас відіжмуть. Я б теж "втомився від війни", але мені ноги не дають забути про те, що я повинен продовжувати боротися.
У 2014-2015 році стрижень серед бійців був міцний, зараз же більшість добровольців в сум'ятті, у їхніх рядах роздробленість.
KV: А як щодо рівня державної підтримки для бійців АТО, в тому числі які отримали поранення?
Анатолій Фатєєв: Вона відчувається; мені протези допомогла придбати держава, мені надали квартиру. Так, дружина бігала рік, щоб її вибити, але державна підтримка бійців, які отримали поранення і в т.ч. тих, хто отримав інвалідність, є і працює. Утім, багато бюрократичних перешкод. Але я розумію, що вони працюють як фільтр, тому що інакше до "корита соціальної забезпеченості" полізе багато тих, хто видає себе за таких, що ніби воювали на сході – а їх вже досить багато.
Бюрократичну машину можна оптимізувати, це так – як мінімум, не пускати цю справу на самоплив. Ми щомісяця збираємося на координаційній раді з хлопцями і вони виносять питання про лікування, тому що прийдеш туди або сюди – отримуєш відмову з якоїсь причини. Ми звертаємося до місцевої влади, і що можна вирішити на місцевому рівні – потихеньку, але зусиллям обох сторін вирішується. Якщо питаннями займатися, просувати їх, нагадувати владі про них – справа рухається з місця. Наприклад, завдяки депутатам-”свободівцям” ми переконали місцеву владу дати добровольцям-фронтовикам статус УБД (учасників бойових дій). Це питання вирішується помісцево, але воно не вирішене на державному рівні. Це один з напрямків моєї роботи, тому що я сам пішов добровільно і багато таких же добровольців знаю.
KV: Який ваш першочерговий пріоритет?
Анатолій Фатєєв: На даний момент я бачу реванш промосковських сил, і в першу чергу для мене важливо зупинити його і відстояти всі досягнення Революції Гідності. Вони не були розвинені при владі Порошенко, а нині треба хоча б зберегти напрацювання і напрямок нашої країни як такої, що поважає себе і своїх громадян. Потрібно на законодавчому рівні впроваджувати виховання молодих людей з ранніх років в дусі патріотизму та любові до Батьківщини. "Україна понад усе" – гасло, який повинен стати загальним для всіх. Людей, що народилися в Союзі, перевиховати складно, тому потрібно звернути увагу на молодь.
Потрібно створювати економічно сильну державу, починаючи з нижніх рівнів. Прогресивна податкова система: малі податки для малого та середнього бізнесу, великі – для великого. Спростити схему розвитку бізнесу. Податкові пільги. А олігархам, монополістам потрібно створити на державному рівні створити, навпаки, невигідні умови. Створимо умови для конкурентного середовища – зможемо почати розвиватися. У нас монополіст завищує ціни – на товари, які в Європі можуть коштувати дешевше. Взяти той же НКРЕКП: підвищують ціни на електроенергію, газ, граючи в ворота Ахметова та Фірташа. Тарифи повинні бути адекватні і порівняти з рівнем зарплат і пенсій, щоб людина, яка отримує навіть мінімум, мав гроші на проживання після оплати комунальних послуг. А для цього потрібен державний контроль.
KV: Чому люди повинні голосувати за націоналістів?
Анатолій Фатєєв: Ніхто не зможе поставити потужний щит проти реваншизму, крім "Свободи": це єдина вольова партія, якій це під силу. Я не вірю, що молоді команди, що створюються штучно, зможуть протидіяти цьому реваншу. Я бачу перебіжчиків: побачили, як у однієї політсили рейтинги вскочили – і метнулися туди, всунув. У Парламенті потрібна сила, у якої буде чітка, принципова позиція.
KV: Чи потрібні Україні Євросоюз і НАТО?
Анатолій Фатєєв: Звичайно, тому що глянемо правді в очі: ми зараз слабкі, ніби мале дитя, тільки народилися, плюс зараз Україна розхитують зсередини. Ми повинні побудувати сильну країну, так, але до того моменту нам треба рухатися в бік країн Європи, НАТО, тому що це щит, під яким можна сховатися до тих пір, що ми міцніємо. Жодна з країн Європи самостійно не вистоїть проти Росії, але разом вони – сила. Але для того, щоб до них потрапити – а це непросто – потрібно прийняти європейські умови, і я можу сказати: вони кращі, прогресивніші. Як простий інженер-будівельник за фахом, наведу приклад: ми відносно недавно перейшли від радянських на нові державні будівельні норми, наблизивши до європейських, і порівняйте новозбудовані будівлі з хрущовками. Різниця очевидна. І так потрібно переходити всюди – а після переходу закріпити результат і розвивати. У нас дуже багато сфер, де ми можемо вирватися вперед, але ці сфери в занепаді: літакобудування, вертольотобудування. Українець Сікорський винайшов вертоліт, але в Україні вертольоти практично і не будуються, поки все навколо користуються його напрацюваннями та розвивають їх. Нам не можна відставати, світ і так пішов далеко вперед.
KV: Чи продовжують "свободівці" їздити на фронт і передавати солдатам речі першої необхідності і медикаменти?
Анатолій Фатєєв: У порівнянні з 2014-2015 роками стали рідше бувати на передовій. Цьому є пояснення: у свободівців теж знизився рівень життя, ми менше збираємо допомоги, ніж раніше. Серед нас немає олігархів або просто заможних. Пересилаємо гроші, купуємо щось, але чесно – все складніше фінансово, збідніли. Населення теж зараз допомагає менше. У нас є в “Свободі” Льоня Забара, він їздить на фронт і передає зібрану допомогу. Ось як виходить: раніше волонтери АТОшникам допомогу збирали, тепер АТОшники стоять в наметах, збирають допомогу і везуть волонтерам.
Та й волонтери багато втомилися, теж можна зрозуміти. Плюс, рівень патріотизму впав, немає у людей такого ж сильного пориву допомагати бійцям, як раніше.
Багато українців зараз працює за кордоном – очевидно, тому, що там вони можуть заробляти більше. Чи можливо їх повернути сюди і що для цього потрібно зробити?
Для того, щоб повернути українців з-за кордону, потрібно хоча б умовно наблизити рівень наших зарплат до європейських, тому що ми розуміємо: рівень Німеччини і Франції для нас поки недосяжний. Це не можна зробити одним помахом. Але ми можемо на державному рівні допомогти працівникам вкладати зароблені гроші в свою справу тут. Вони навчилися там працювати, вони знають, як займатися своєю справою, але вони сюди не хочуть, тому що тут чиновники, пожежники, поліцейські, все кришують, всім на лапу дай. Потрібно прибрати цю складову, а також надати їм, в залежності від обраної галузі і відповідно терміну окупності, певні пільгові канікули – від року до п'яти. Держава може надати допомогу на цьому рівні. Їм потрібно дати зрозуміти, що тут теж можна заробити.
Туди ж їдуть кращі. Мені далеко за прикладом ходити не треба: я знаю двох дівчаток-волонтерок, працьовиті, патріотки – але тут їм нічого не світило, вони тут не потрібні. І вони поїхали в Польщу. У нас створюються штучні умови, щоб ми були бідними і не мали змоги розвиватися. А у нас є всі задатки, щоб бігти попереду.
KV: Говорячи про війну на сході, як її закінчити – зброєю або дипломатією?
Анатолій Фатєєв: Обидва напрямки. Я б ще додав економіку, тому що без розвиненої економіки в країні не буде сильної, боєздатної армії, високотехнологічної зброї. І ще важлива наявність патріотичного виховання.Читайте:
95 округ має три основні проблеми, – кандидат Олександр Кириченко
Чому Біла Церква має голосувати за націоналістів, – кандидат Вадим Кошель
Фото: коллаж KVКиевVласть
Если в Вашем доме запылилась книга, которая занимает место, не стоит выбрасывать или отправлять ее на макулатуру. Ведь есть те, кто непременно захочет ее прочесть. В рамках спецпроекта “Где в Киеве” издание КиевVласть предлагает своим читателям узнать, куда можно отдать ненужные книги.
Книжный рынок на Петровке
Отдать свои старые книги можно и на рынке Петровка, который существует на карте города уже более 20 лет. Берите с собой всю домашнюю литературу, которая уже не нужна или не интересна, и отправляйтесь в отдел книг б/у. Загляните к нескольким продавцам, чтобы узнать вариацию цен, либо отдайте их бесплатно, если не хотите тратить время на торги.
Адрес: ул. Семьи Кульженко, 23Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Фундация Дарины Жолдак
Фундация Дарины Жолдак занимается проектами по популяризации чтения, развития украинского языка, культуры и искусства, а также оказывает помощь детским домам и больницам. Чтобы отдать книги, надо занесите их в Fedoriv Hub. Их получат те дети, которые действительно в них нуждаются – в детских приютах, интернатах и больницах.
Адрес: ул. Большая Васильковская, 5, оф. 27
Сайт: zholdak.org
Laska Charity Store
Это первый благотворительный магазин в Киеве. Идея его проста и широко распространена во всем развитом мире – одни люди безвозмездно приносят что-то в магазин, другие это что-то покупают. Вырученные деньги, за вычетом расходов на содержание магазина, идут на благотворительность и социальное благоустройство города.
Адрес: ул. Липинского, 3; ул. Малоподвальная, 15
Сайт: laskastore
Мурахи
На сайте можно выложить любую ненужную вещь в хорошем состоянии, включая книгу, а все вырученные за нее деньги пойдут на социальные нужды населения. Также сервис позволяет отследить, куда попали деньги за ваш товар. Помогают "Мурахи" таким организациям, как "Повернись живим", фонд помощи онкобольным детям "Краб", благотворительный фонд "Свичадо", Happy Paw и многим другим.
Сайт: murahy.com
Кнайп-клуб “Купидон”
Последним приютом украинской интеллигенции называют клуб его основатели. Это было одно из первых мест в Киеве, где появились полки для обмена книгами. К чести “Купидона”, буккроссинг тут процветает по сей день – возможно, благодаря отсутствию wi-fi. В помещении также работает книжный магазин, если вы не нашли книгу по вкусу для обмена.
Адрес: ул. Пушкинская 1-3/5
Сайт: Kupidon.Kyiv
В следующих текстах проекта “Где в Киеве” вы узнаете, где в столице Украины выпить молочный коктейль.
Заглавное фото: nashkiev.uaКиевVласть
Майже півтисячі юних журналістів, фотографів, літераторів, операторів, телевізійників із 7 країн світу (Україна Білорусь, Бельгія, Польща, Голландія, Чехія та Словаччина) приймав Київ на XVII Міжнародному Фестивалі “Прес-весна на Дніпрових схилах”.
Впродовж трьох днів юна й доросла журналістська "братія" з різних кінців світу та України мала нагоду познайомитися ближче, обговорити спільні проблеми та визначити орієнтири. У фестивалі взяли участь понад 500 юних киян – учасників міських молодіжних форумів, прес-боїв, фото-фристайлів, літературних та журналістських конкурсів. До оргкомітету надійшло близько 2000 робіт у 10-ти номінаціях.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фестиваль – це не лише свято, а й конкурси, нагороди, знайомства! А Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах”, організаторами та співорганізаторами якого є: Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки КМДА, Київський Палац дітей та юнацтва, Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Академія Української преси, Державний комітет телебачення та радіомовлення; Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, що ось уже 17 років поспіль проходить в столиці – це МЕГА-ФЕСТИВАЛЬ, — це журналістика без кордонів для активної молоді та дорослих професіоналів.
Урочиста церемонія нагородження переможців цьогорічного Фестивалю відбулася в сучасній модній локації Києва – Pochayna Event Hall– одному із найінноваційніших майданчиків для проведення яскравих подій Києва. Це унікальна локація, обладнана професійною проекторною системою Panasonic формату 360°. Ця кругова проекція справляє вкрай сильне, незабутнє враження, викликаючи потужний ефект присутності.
У номінації “Журналістська робота” перемогу виборола Кароліна Муляк з м. Кривий Ріг. Також призові місця дісталися Софії Паладій з Буковини, Валерії Єфремовій з Кривого Рогу та киянці Анні Корубко.
Кращими літераторами журі визнало: вихованця ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ Артемія Антонєнкова, Іллю Карпачова з м. Святогірськ Донецької області й Корнелію Колпакчі з м. Лиман Донецької області.
У номінації “Газета” перемога дісталася редакції газети “Дзеркало ліцею”, ліцею № 7 м. Вінниця. Також серед переможців: газета “ІрпіньTime” Національного університету державної фіскальної служби України з м. Ірпінь, “Шкільний світ” Криворізької школи № 126 і “Країна творчості” обласного Будинку художньої творчості, м. Миколаїв.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Своїх переможців визначила номінація “Інтернет-журналістика та ІТ-проект”. Почесне І місце судді віддали вихованцям гуртка “Медіадизайн” інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” КПДЮ, а ІІ й ІІІ місця зайняли Ольга Плотнікова, вихованка гуртка “Моя професія” Чернівецького обласного Центру науково-технічної творчості учнівської молоді та автор блогу “VIS-A-VIS” з м. Бориспіль Ольга Кацан.
Кращими медіа-проектами журі визначили: проект “І обласний форум “Молодіжна медіаплатформа Полтавщини” вихованців гуртка “Юний журналіст” Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді, проект “Ніссе очима молоді” родини Сміт з Нідерландів (Оксана Сміт– директор об’єднання слов’янських шкіл Нідерландів, керівник міжнародного проекту “Відкрита Європа – відкрита для всіх”) і проект “Твої права та обов’язки” вихованки клубу “Юні кореспонденти” Кременчуцького міського будинку дитячої та юнацької творчості Анастасії Воліченко
У номінації “Відеоробота” найкращим виявився фільм “Сонячні дні” команди НВК “№ 56” м. Херсон. Серед кращих – відеофільми “Живи реальністю” Володимира Лубенця з м. Кривий Ріг і “Новий погляд на передумови голоду” киянина Андрія Желтова і відеоролик “Ти можеш” проекту RazomFilm Дарії Дмитришиної, вихованки ІТА “ЮН-ПРЕС
Кращими “повелителями фотооб’єктиву” стали: Анастасія Зозуляк з Тернополя й киянки Вероніка Маркіна і Вероніка Балашова.
Номінація “Радіоробота” відкрила нові імена. Заслужену перемогу везуть із Фестивалю вихованці кіноакторської студії громадської організації “Спільнопродакшн” м. Івано-Франківськ. Не відстають від них і вихованці дитячої інформаційної агенції “Крила” Чернігівського обласного Палацу дітей та юнацтва та киянка, вихованка гуртка “Радіожурналіст” інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” Катерина Шаповаленко.
У номінації “Голос покоління Z” дитяче журі моніторило журналістські матеріали про дитячі та молодіжні проблеми й досягнення, матеріали для дітей та молоді.
Перемогу юні журналісти віддали Наталії Плохотнюк, журналісту, завідувачу клубу “Журналістська ініціатива” ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва за цикл робіт про події у молодіжному житті столиці. Разом з нею нагороди від молоді отримали Катерина і Матвій Ганапольські, телеведучі ток-шоу для молоді “18-” на “Прямому” каналі та журналісти газети “Дворічанський край” Харківської області Володимир Домнін і Ольга Саніна.
Другий день Фестивалю пройшов у “Парку Київська Русь” – Центрі культури та історії Стародавньої Русі, який ще називають енергетичним центром України. Розпочався насичений фестивальний день із брифінгу “Древній Київ. Подорожуй у часі!” з організатором, натхненником і керівником унікального “Київського Князівства”, Президентом Всеукраїнської федерації середньовічного бою Володимиром Янченком. Потім був квест-вояж “Від Дитинця до європейської столиці!” і неймовірне видовище - Чемпіонат світу з середньовічного бою IMCF 2019.
– Шановні юні й дорослі журналісти! Хочу поділитися з Вами, а також з усіма українцями та гостями нашої країни, новиною: вперше в історії нашої держави саме тут відбувається Чемпіонат світу з середньовічного бою IMCF 2019, в якому беруть участь збірні команди 29 країн світу. І я сподіваюсь, що Збірна України переможе, – зазначив Володимир Янченко, – Для нас є дуже важливим, що Чемпіонат світу з середньовічного бою пройде в Україні. Українська Збірна протягом багатьох років робила все, аби досягти цього. Ми прагнемо, аби учасники та гості заходу ближче познайомилися з Україною, поспілкувалися з нашими людьми, а повернувшись додому, розповіли всім про нашу країну, про її гостинність. У складі IMCF наша збірна вперше взяла участь в Чемпіонаті, що проходив 2017 року в Данії, де показали гідний рівень. В усіх категоріях, окрім дуельних, українці завоювали золоті медалі та отримали найбільшу кількість очок в загальнокомандному заліку. В 2018 році наша Збірна посіла друге місце.
Володимир Янченко звернувся до всіх учасників Фестивалю: “Запрошую всіх сприяти розповсюдженню інформації про Чемпіонат, аби підтримати наших бійців та врешті решт допомогти Україні стати найкращою державою світу та сприяти інтересу до нашої країни”. Він доповнив, щоб всі українці та гості країни не жалкували “лайків та репостів” у FaceBook та активно запрошували всіх своїх знайомих приїжджати та вболівати за національну збірну”.
Що учасники “Прес-весни” і зробили у своїх газетах, фото-відео-матеріалах і журналістських роботах!
Третій, звершальний день Фестивалю був не менш насиченим. Це і ярмарок медіа-ідей “Вільна преса – вільна країна”, і презентація бліц-досвіду керівників делегацій, і цікаві майстер-класи, воркшопи й жваві дискусії з науковцями, викладачами профільних вишів, журналістами-професіоналами, фахівцями Національної спілки журналістів України, Академії Української преси, Державного комітету телебачення та радіомовлення тощо.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
І, як завжди, юні й дорослі журналісти, на знак єднання у спільному пориві творчості, посадили біля Палацу дітей та юнацтва чорнобривці й ялиночки.
Наступного року засновнику Фестивалю – Інформаційно-творчому агентству “ЮН-ПРЕС” виповниться 30 років! Чекаємо на Фестивалі!
КиевVласть
Вже незабаром Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова із головою Іванківської селищної ради Олександром Поліщуком.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Олександр Поліщук: Район специфічний, оскільки серед усіх населених пунктів тільки Іванків може виконувати роль центру майбутньої громади. Об'єднуватись потрібно у єдину громаду. Але Іванківський район - один із найбільших в Україні, тут більше 80 сіл. Через це вимоги, які є у процесі децентралізації, будуть порушені. Йдеться про під'їзд швидких, пожежних, надання послуг.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Також велике питання - чи буде така громада самодостатньою. Наразі район живе за рахунок податків із підприємств, що працюють у зоні відчуження. Поки невідомо, чи залишаться вони за громадою, чи відійдуть до державного бюджету. Керівництво району займається цим питанням, але поки конкретної відповіді ми не отримали. Це обов'язково має бути врегульовано прийняттям постанови Кабінету Міністрів.
Взагалі робота щодо об'єднання була розпочата у 2015 році, ми прийняли відповідні рішення. Тоді згоду дали майже всі сільради, за виключенням чотирьох - Страхоліської, Розважівської, Кухарської та Горностайпільської. Сьогодні вже ці рішення у часових межах втратили свою силу. На цьому процес зупинився.
KV: Які стосунки із районом?
Олександр Поліщук: Нормальні стосунки, рада та адміністрація розташовані на території селища. Звертаємось до них з приводу реалізації проектів, разом звертаємось до області.
KV: Чи узгоджує з вами район перелік об'єктів, які подаються в КОДА для фінансування за рахунок коштів із Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП)?
Олександр Поліщук: Ми приймаємо рішення на сесії селищної ради, передаємо у район, а вони - в область. Поки ми приймали тільки одне рішення і потім вносили до нього зміни. Ми рекомендували ремонт школи №2, будівництво очисних споруд у селищі, їх КОДА до переліку включила. Також подавали реконструкцію двох великих доріг, але район ці проекти навіть не передав у область.
KV: Які ще проекти плануєте подавати на фінансування?
Олександр Поліщук: Їх дуже багато. Найбільш фінансово затратні, окрім школи і очисних споруд, - будівництво багатоквартирного будинку соціального призначення, повна заміна водопроводу і капітальний ремонт центральних вулиць. Всього їх чотири, на дві вже виготовлена проектно-кошторисна документація, ми готові починати роботу, аби дали кошти. Це близько 40 млн гривень, тоді як річний бюджет Іванкова - 20 млн.
KV: Як громада Іванкова відреагувала на новину про будівництво ЦСВЯП?
Олександр Поліщук: Протестів не було, тому що фактично нас ніхто не запитував. Будівництво почалось без обговорення із Іванковом. Вважається, що компроміс було знайдено ще десять років тому, коли приймали закон про 10% коштів на інфраструктуру для Іванківського, Поліського районів і міста Славутич. Звісно, були активісти, які виступали категорично проти будівництва. Але їхня думка тут нічого не вирішила.
KV: Вже отримали кошти по затвердженим об'єктам?
Олександр Поліщук: Наскільки мені відомо, ці кошти ще навіть не передали на область. Мабуть, чекаємо, поки усі проекти подорожчають і потім доведеться платити за них вдвічі більше.
KV: Будівництво скандальних мостів за рахунок коштів Іванківського району було заборонено судом. Роботи були зупинені?
Олександр Поліщук: Так, район відстоював наші кошти і у судовому порядку мости виключили із переліку об'єктів Іванківщини. Але там будівництво розпочато і роботи продовжуються.
KV: Чи проводиться робота із інвесторами?
Олександр Поліщук: Це досить складне питання, ми розташовані далеко від столиці, тому інвестори не дуже цікавляться. Основні наші інвестори - це сільськогосподарські підприємства. До 2010 року землі навіть не були розпахані, ніхто не доглядав за ними. Ми активно почали займатись цим питанням, прийшли агрохолдинги, фермери, почали орендувати землю.
Звісно, тут урожаї не такі, як у Білоцерківському, Сквирському, Васильківському районі, де чорноземи. Ми інвестору не можемо запропонувати такі умови. Але ті підприємці, які беруть нашу землю, дуже допомагають. Платять орендодавцям і до місцевого бюджету.
KV: Чи є вільні території, які б можна було запропонувати потенційним інвесторам?
Олександр Поліщук: Майже немає. Є багато територій, де розташовані закинуті підприємства. До чорнобильської катастрофи тут був потужний льонзавод. Є велика територія колгоспу, яка наразі неосвоєна. Не працює молокозавод, завод горілчаних виробів і ще багато інших. Але усі вони знаходяться у приватній власності. Ми намагались вести діалог із керівниками, оскільки зараз розробляємо генеральний план селища. Поки вони не планують відновлювати діяльність.
KV: Чи є проблема росту онкологічних захворювань серед жителів Іванкова? У якому стані медична сфера?
Олександр Поліщук: Останнім часом така проблема є серед населення усієї країни. Не можу сказати, що у Іванкові низький ріст захворюваності. Медицину реформуємо, розділили на дві ланки. Первинна ланка обслуговує жителів селища, вторинна, районна лікарня, - надає більш широкий спектр послуг.
Район вкладає досить серйозні кошти у розвиток медицини - проводиться реконструкція будівель, обладнання. Але є проблема із кадрами. Є програма підтримки лікарів, яка працює у селищній та районній радах. У Іванкові купуємо лікарям житло. Спочатку як службове, а якщо продовжать працювати на нашій території - то передамо у приватну власність. Близько п’яти квартир за два роки вже було придбано.
KV: Яка ситуація у селищній раді? Як миритесь із депутатами?
Олександр Поліщук: Є депутати, які не згодні із політикою, що проводить селищний голова. Є й ті, хто підтримує. Деякі питання голосуємо без проблем, деколи - не знаходимо консенсусу. Але частіше співпрацюємо, ніхто не блокує роботу ради. У нас декілька депутатів від політсил, але більшість - самовисуванці, тому про політичні ігри тут взагалі не йдеться.
KV: Чи є "сміттєва" проблема?
Олександр Поліщук: Поблизу селища є напівлегальний полігон. Його також було подано у перелік об'єктів для фінансування за рахунок ядерного сховища. На цей об'єкт виготовлена проектно-кошторисна документація, необхідно близько 40 млн гривень. Земля під ним знаходиться у комунальній власності, а сам полігон потрібно узаконити. Проектом передбачено встановлення сортувальної лінії, огородження, освітлення і таке інше.
Часто виникають проблема зі стихійними звалищами, шукаємо по ярах сміття, яке скидають місцеві жителі. Складно привчити людей, що за вивіз сміття потрібно платити, усе хочуть безкоштовно. Намагаємось переконувати, що потрібно заключати договори із нашим підприємством. У багатоквартирних будинках простіше - там стоять контейнери і договір заключений автоматично. Від приватного сектору організовано централізований вивіз сміття один раз на тиждень.
KV: Наскільки проблемною є ситуація із очисними спорудами?
Олександр Поліщук: Хоч і назвали цей процес реконструкцією, там необхідно будівництво. Колись почали будувати першу чергу, але фактично їх немає. Ми забруднюємо річку Тетерів. Я на посаді дев'ятий рік і весь цей час триває епопея із виділенням коштів. У 2010 році був виготовлений проект за рахунок району, обіцяли кошти, але таких сум там немає. Були переговори із Міністерством екології. Одного разу вдалось “вибити” частину суми, але нам їх передали 23 грудня - за 5 днів будуйте очисні споруди. Звісно, ми не встигли їх освоїти і вони повернулись, звідки прийшли. Тому, як і раніше, чекаємо. Тепер вже від ЦСВЯПу.
KV: Чи є проблеми із перевізниками?
Олександр Поліщук: До складу Іванківської селищної ради входить ще три села. У нас є приватний перевізник, у якого один автобус. Він курсує декілька разів на день - сім кругових рейсів. Вартість квитка 9 гривень, з яких 3 гривні компенсує селищна рада, тобто для пасажирів він коштує шість. Також прийнято рішення про пільгове перевезення, для них безкоштовно. Проблем із маршрутом до Києва не виникало.
KV: Яка ситуація із тарифами? Чи є невдоволення серед мешканців?
Олександр Поліщук: Ми встановлюємо тарифи на обслуговування прибудинкових територій. Я вважаю, що тариф помірний, враховуючи рівень по області. Туди включено мінімально послуг. Частково оплачуємо із бюджету утримання та ремонт ліфтів у багатоквартирних будинках. Водопостачанням займається підприємство районної ради, там плата немаленька. Але останнє підвищення було близько двох років потому і підвищувати наразі не планують. Хоча два водоканали - районний і селищний, звертались до райради щодо субсидії на погашення боргів.
KV: Яка кількість населення отримує субсидії?
Олександр Поліщук: У районі проживає близько 29 тис. населення, із них субсидії отримують близько 5,5 тисяч. По селищу показник приблизно такий самий - пільга надана кожній п'ятій сім'ї.
KV: Із областю співпрацюєте?
Олександр Поліщук: Ми все вирішуємо через район. Губернатор до нас не приїздив, але особисто знайомі. Поки ніяких рішень по селищу не було. Але дуже чекаємо розблокування коштів на покращення інфраструктури.
KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання?
Олександр Поліщук: Не планую виїжджати за межі району. Але поки невідомо, у якому форматі буде розвиватись селище - як громада, чи як самостійна адміністративна одиниця. Якщо буде ОТГ - то на яких умовах. Якщо залишить її без податків із Чорнобильської зони - тут навіть нічого буде розвивати, вона буде найбіднішою в Україні. Я не готовий керувати такою ОТГ. Тому що кожен староста буде вимагати від голови, а це 8 десятків сіл. Бюджет Іванкова усіх не прогодує.
KV: Чи було вам за дев’ять років роботи вашої роботи за щось соромно?
Олександр Поліщук: Був період, коли хотів покинути посаду. У 2016 році навіть написав заяву на звільнення. Не бачив підтримки депутатів, але вони мене не відпустили. Складно працювати, коли кожну ініціативу сприймають як бажання збагатитись. Тяжко кожного разу вмовляти і доводити, що це важливо для селища, а не особисто для мене. Депутати створювати тимчасові комісії, проводили перевірки. Але досі ні одна із них не подала звіту. Вже 2019 рік, я досі працюю. Як буде далі - час покаже.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”
Ігор Сапожко: “Нинішня модель агломерації з Києвом несе певні перестороги для Броварів”
Олександр Зарубін: “Управління містом передам винятково його жителям”
Забудови набережної міста Українка не буде, - в.о. мера Тетяна Кучер
Христина Чорненька: “Ми на шляху перетворення Ржищева у туристичний центр”
Бородянська ОТГ очікує на обіцяну державою інфраструктурну субвенцію, - Олександр Сахарук
Юрій Фомічев: “Громада Славутича нормально сприйняла будівництво ядерного сховища”
Ірпінь матиме в парламенті потужного лобіста інтересів громади, - в.о. мера Анастасія Попсуй
Подейкували, що створення Миронівської ОТГ розвалить район, - Віталій Савенко
Вже рік Тетіївська ОТГ чекає на погодження облради для затвердження меж, - Руслан Майструк
Фурсівська ОТГ не віддасть Білій Церкві свої землі та податки, - Микола ФурсенкоКиевVласть
Удивительный феномен память человеческая. Нет, нет и напомнит она нам о наболевшем, как незаживающая рана, заставляющая переживать. Речь пойдет о проблемах с увековечиванием памяти погибших во время событий на Майдане, которых народ назвал “Героями Небесной Сотни”.
Вспомним, как пять лет тому, 31 марта 2014 года, глава Киевской горгосадминистрации (КГГА) Владимир Бондаренко подписал решение “О проведении Всеукраинского открытого конкурса на проект “Мемориального комплекса памяти Героев Небесной Сотни в Киеве”. Решение это было своевременное, четкое, предполагало получить результат конкурса в июне 2014 года и приступить к строительству Мемориала. Но вскоре руководитель горгосадминистрации сменился. Изменилось и отношение к решению.
Подготовкой условий и проведением конкурса тогда занялся Департамент градостроительства и архитектуры КГГА. Директор этого Департамента, главный архитектор Киева Сергей Целовальник и его заместитель Анна Бондарь стали организовывать различные слушания за “круглым столом”, превратившиеся в бесконечную говорильню.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Под их руководством в ходе круглого стола 22 июля 2014 года было принято решение расширить объявленный ранее конкурс до “Международного открытого конкурса на концепцию обновленного общественного пространства центрального ядра Киева с мемориализации событий Революции Достоинства - Территория достоинства/Terra Dignitas”. Это увеличило сроки проведения конкурса.
Тем временем мэр Киева Виталий Кличко, выступая в конце 2014 года на открытии памятника Героям Небесной Сотни в Броварах, сказал, что в следующем, т.е. 2015, году в Киеве тоже будет сооружен “Мемориальный комплекс памяти Героев”.
Но только к июню 2015 года на площади Независимости мэр Киева вместе с главным архитектором сделали сообщение о результатах конкурса. Тогда слушателей было немного - в основном сами организаторы и члены жюри (глава жюри - архитектор, писатель, профессор технического университета в Дармштадте (Швейцария) Карл Фингерхут).
Первую премию в конкурсе за лучший проект получили архитекторы Александр Мартинели, Ханью Чен, Кинью Шао (Тайвань).
Фото: Gloss.ua
По их проекту вечная память о погибших героях трактовалась созданием аллеи из красных кленов и бирками на них с именами погибших. Клены будут в лунках с гравием и водой, что является, по словам Александра Мартинели, “ключевым элементом дизайна”. Существующая мостовая бывшей улицы Институтской должна была засыпаться землей для создания газона. А по центру запроектирована аллея, которая ведет вверх к маленькой деревянной греко-католической капличке на 10-12 человек. Все. Куда возложить цветы? Где поклониться?
Я видел это мероприятие по телевизору. Сергей Целовальник тогда в ответ на неудобный вопрос от граждан, почему память о погибших трактуется посадкой аллеи, сказал: “Мы решили уйти от совковости”. Я вспомнил прекрасные памятники у нас и в Европе. Например, великолепный памятник Солдату-победителю с ребенком на руках в Берлине.
Но, видимо, так представляют в проекте события нашей истории иностранные архитекторы и дизайнеры. Наше же национальное видение другое, свое. Впоследствии многие это высказали. Власть почувствовала такое отношение и взяла паузу. Посадка кленов не состоялась.
Организаторы занялись “увековечиванием” проделанной работы в создании альбомов и многостраничного красочного отчета с цифрами и фотографиями с заседаний “круглых столов”. Поражает статистика: 6 месяцев ежедневных обсуждений, 1000 опросов, более 35 публичных мероприятий, 1650 посетителей, 100 волонтеров, 478 заявок из 40 стран мира, 149 конкурсных протоколов. А в графе “Требования общественности Киева” указано, что право на определение тематики и идеологии конкурса принадлежит народу Украины.
Всей этой бумажной продукции, сочиненной в Департаменте градостроительства и архитектуры КГГА, предстояло стать просто макулатурой. Люди же ждали реальных действий.
Читайте: Мемориал “Небесной сотни” спустя 2,5 года: никто ничего не сделал
В преддверии третьей годовщины трагедии в КГГА ограничились только небольшим благоустройством сквера. Там на маленькой полянке, где собирались люди, почему-то посадили липы и посеяли траву, оставив только проход к капличке. Перед сквером на тротуаре установили на больших бетонных блоках новые металлические решетки и фотографии погибших. Все это выглядело примитивно. Думал, что хотя бы бетонные блоки облицуют, но дежурный сказал, что приезжал Виталий Кличко, все одобрил и посоветовал архитектору разделить конструкцию на две части, так как очень массивная.
Тогда в конце 2016 года о сооружении Мемориала словно забыли. Мне пришлось в очередной раз обратиться к мэру Виталию Кличко с претензией. Через месяц получил короткий и формальный ответ за подписью нового на тот момент главного архитектора Киева Александра Свистунова.
Я был удивлен и понимал, что “послан”. Но куда? Да в никуда, ибо Минкульт, как я до того убедился, организацией конкурсов не занимался, кроме представительства на совещаниях в Администрации Президента. Когда я однажды сгоряча спросил у одного из сотрудников: “Так кто же все-таки?”. Он ответил: “Бухгалтерия”. Так и было - через них шло финансирование.
Неожиданно узнал, что работой по подготовке конкурсов занимается подчиненный министерству “Украинский институт национальной памяти”. Он проявил себя еще в первом туре, когда наполнил большую часть конкурсных условий своим материалом. Это было чрезмерно и не способствовало нормальному творческому процессу участников. А если учесть еще и недостаточную компетенцию в этом чиновников в Администрации Президента, руководивших проведением конкурса, то естественно возникают вопросы.
Со временем в Администрации Президента все же решили вернуться к увековечиванию памяти Героев Небесной Сотни и взялись готовить новый тоже международный конкурс. Тогда в АП перевели на работу и координатора прошлого конкурса - заместителя директора Департамента градостроительства и архитектуры КГГА Анну Бондарь.
Читайте: Виталий Кличко отпустил Анну Бондарь обеспечивать взаимодействие Кабмина и Администрации Президента
К тому времени уже было принято распоряжение Кабмина №501-р от 19 июля 2017 года “Об организации и проведении Международного открытого архитектурного конкурса проектов на лучшее проектное предложение по объекту “Национальный мемориальный комплекс Героев Небесной Сотни - Музей Революции Достоинства (Киев)”. Второй международный через три года после первого решения о конкурсе.
Но и в этот раз чиновничья система забуксовала. Только 23 октября 2017 года министерство культуры на исполнение распоряжения Кабмина от 19 июля 2017 года огласило о проведении конкурса.
Организаторы готовили его условия несколько месяцев. Труд получился большой и объемный. После его отправили на доработку и перевод на английский в Берлин в компанию Hossbach LehmhausGbR, с которой был заключен договор на проведение конкурса в Украине. Стоимость ее услуг составила 2,5 млн гривен.
В Берлине организаторы рассмотрели материалы 66 участников, представивших для этого по несколько своих работ. Из всех отобрали 24 - по 12 на каждую номинацию Музей и Мемориал. Все проходило в Германии без нашего участия. Затем отобранные в Берлине участники конкурса из 12 стран собрались в Киеве для ознакомления с местом событий и вручения привезенных из Берлина условий конкурса на английском языке. Все проходило “за закрытыми дверями”, посторонних не пускали, прессу не приглашали.
Наступил 2018 год. Многие киевляне ждали окончания конкурса 20 января, желая увидеть проекты. Некоторые, в том числе и я, считали самым удобным для этого местом “Украинский дом” на Европейской площади. Там с проектами могли ознакомиться максимально большое количество людей, высказать свое мнение в Книге отзывов, а жюри узнать их мнение. Но ни в январе, ни в феврале этого не произошло.
В четвертую годовщину Революции Достоинства, как и в предыдущие, люди возлагали цветы к временной памятной установке. Власть отметила день памяти в “Мыстецком арсенале”.
В СМИ появилось сообщение, что в конкурсе победил проект из Нидерландов (архитектор Ирина Волинец). Тогда подумал, что она, видимо, как и многие там, на заработках. Но 20 февраля 2018 года в Администрации Президента состоялась встреча с организаторами и участниками конкурса. Там сообщили, что победил проект, созданный украинской командой из Львова - архитекторы Ирина Волынец и Марина Процик. Также уточнили, что конкурс не завершен - идет второй тур по проекту музея, результаты которого должны быть оглашены в июле-августе 2018 года. И опять все затихло на полгода.
Фото: pravda.com.ua
Читайте: Объявлен победитель конкурса проектов Мемориала Героев Небесной Сотни в Киеве и На мемориале Героев Небесной Сотни в Киеве собираются высадить 100 лип
К июлю недовольство людей затянутым конкурсом и игнорированием общественного мнения как-то дошло до власти. Было принято решение о выставке проектов в Доме архитектора на ул. Гринченко, 7. Удивило то, что о ней публично не сообщали, поэтому ее практически не посещали. Общественное обсуждение, на которое я попал по чистой случайности, проводилось формально, ощущалось, что для жюри оно уже ничего не значит. Слушали выступления о фирме-организаторе конкурса с переводом на английский, затем о кропотливой работе жюри с переводом на немецкий… Потом прибыл министр культуры Евгений Нищук, который поддержал проект Ирины Волынец и Марины Процик, и призвал недовольных к порядку.
Народный архитектор Юрий Худяков высказал целый ряд серьезных недостатков этого проекта. Не выдержал и я, но ограничился только несколькими основными.
В проекте площадь Независимости была увеличена за счет бывшей проезжей части улицы Институтской и Мемориал “Стена памяти” вошла в архитектуру площади, разместившись в откосе зеленого склона. Стена памяти из 107 вертикальных плит белого гранита с фамилиями погибших подобна Стене памяти жертв Голодомора, что установлена в Вашингтоне (США). Не берусь судить ее архитектурный уровень. Стена как стена. Но прежде, чем ее там соорудить или принимать решение, следовало бы подумать о судьбе самой площади Независимости, где регулярно проводятся праздничные мероприятия и концерты. Уместно ли такое сочетание? Мне не понятно, о чем думали чиновники в Администрации Президента, Кабмине, минкульте, КГГА и депутаты. Неужели они просто согласовывают все, что подготовил им “Украинский институт национальной памяти”, предложивший совместить праздники с трауром, радость с грустью? Ведь память требует своего особого места, тишины.
Такое есть - немного выше в сквере, где рядом гибли люди и пролилась кровь. Это место видел весь мир и сопереживал. Там и следует соорудить Мемориал и назвать его “Сквер памяти Героев Небесной сотни”. А тот, что на ул. Михайловской, который так был наспех назван вскоре после Майдана, где люди залечивали свои раны и отдыхали, назвать “Сквером майдановца”. Заново его обустроить, соорудить небольшое кафе “Барикада” с помещением для встреч и общественных занятий.
А путь к Мемориалу от площади Независимости должен быть не по какой-то липовой аллее, а по брусчатке мостовой, по которой шли люди, где проливали кровь. Движение с площади к Мемориалу в сквере Героев Небесной Сотни с возложением цветов и поминанием погибших должно быть основным, а в особых случаях и датах ритуальным, а не наоборот, как предлагается. Удивлен, что этого не понимают некоторые чиновники. Удивлен, почему победители в двух конкурсах - архитекторы из Азии и Европы придумали эти аллеи из разных пород деревьев, а высокое жюри, возглавляемое иностранными архитекторами все это одобрило.
Приближалась 5-я годовщина Майдана. 18 февраля телевидение показало Президента Украины приклонившего колени перед стендами с фотографиями погибших, перенесенными вглубь сквера к капличке. Казалось, что все прошло как обычно. Однако это была 5-я годовщина. 19 января и я, как в прошлые годы, пошел к месту трагических событий 2014 года.
К капличке можно было подойти только по узкой дорожке. Около нее небольшая замощенная площадка (30 м.кв.). На ней перенесенные с тротуара стенды с фотографиями погибших. Людям собраться негде - вокруг размокший чернозем, завезенный осенью для газона. По периметру сквера расставлены словно улики какие-то голубые ящики (50 шт.), к которым не подойти. Священник сказал мне, что “это артефакты”. За капличкой стояла аппаратура. Все это на следующий день забрали.
И наконец самое неприятное, что увидел, повернувшись в сторону Крещатика - забор, ограждающий с обеих сторон Аллею Героев Небесной Сотни до Крещатика, из отличных досок, обитых со стороны тротуаров окрашенными в зеленый цвет металлическими листами, на которых с небольшим промежутком висели плакаты с каким-то детским рисунком и надписями.
Читайте: В Киеве начались работы по возведению Мемориала Героев Небесной Сотни (видео)
Пошел по мостовой вниз в отчаянии. Дежурный в стоявшей полицейской машине не остановил. Прошел мимо декоративных огромных часов к месту будущего мемориала на площади Независимости. А там уже разобрана часть мостовой…
Глядя на это безобразие, отчаяние превращается в злость. Когда-то, работая над конкурсным проектом Монумента Независимости (вошел в пятерку лучших, первое место не определили), я изучал историю этой местности - “Козьего болота”. Уже тогда была улица, которую назвали Институтской после строительства здания Института благородных девиц (Октябрьский дворец). Она хранит глубокую историю древнего Киева. А в феврале 2014 года ее история пополнилась большими событиями, а сама улица обагрилась кровью погибших. Как же все это засыпать, чтобы сделать какую-то прогулочную аллею? Это же нелепость.
Напрашивается вопрос - отчего все это происходит? Мой главный ответ краткий - от того, что и все в стране. А если касательно архитектуры и конкурса, то вопросов много:
Почему даже к 5-й годовщине памяти Героев Небесной Сотни в Киеве нет Мемориала?
Почему два международных конкурса не дали достойных результатов, а их проведение затянулось на 4,5 года?
Почему организацию конкурса поручили иностранной фирме?
Почему иллюстрированный 155 страничный альбом условий конкурса на английском языке появился в Киеве только в ноябре 2017 года, за 2 месяца до даты окончания конкурса, а украинского так и не увидели?
Почему согласились на условия организаторов в Берлине не допускать к участию украинских дипломированных архитекторов без сертификата? Ведь сертификация архитекторов в Украине только внедряется.
Почему согласились с организаторами не проводить общественное обсуждение проектов до заседания жюри?
Почему и кто решил отметить 5-ю годовщину Майдана строительством забора?
Почему и кто придумал разместить Мемориал на площади Независимости?
Это вопросы для размышления тем, кто, как говорится, “не в теме”. Те, кто в теме, тот знает. Я тоже. Но не рад. Жить с этим тяжело.
Я бы первым делом срочно разобрал бы этот злополучный забор. Стоило бы провести в “Украинском доме” открытое общественное обсуждение одобренных проектов, дабы убедиться в их непригодности.
После решением Кабмина объявить открытый Всеукраинский конкурс на проект Мемориального комплекса Героев Небесной Сотни и Музея Революции Достоинства в Киеве. Сроки конкурса установить жесткие: май-июнь с началом работ по благоустройству сквера Героев Небесной Сотни по новому проекту в июле 2019 года и окончанием основных работ к февралю 2020 года. Весь же комплекс с Музеем Революции Достоинства построить и открыть к 10-ю событий на Майдане - к февралю 2024 года.
Пишу так подробно на эту больную тему с целью обратить внимание на то, что происходит и чего нельзя допустить. Ведь это наша общая боль.
Николай Жариков, Главный архитектор Киева 1987-1992 гг., народный архитектор УкраиныКиевVласть
Нарешті!... На Подолі!.... А де ж іще має йти суто подільська вистава? Дивно, що до її постановки на “історичній батьківщині” минуло півтори сотні років. П'єса “За двома зайцями” стала популярною і відомою одразу після її першої постановки у 1883 році та залишається такою і донині.
Був уже і знаменитий фільм режисера Віктора Іванова, головні герої якого “оселилися” наприкінці Андріївського узвозу поблизу однойменної церкви, і вистави в Молодому театрі, театрі ім. І. Франка, в опереті й Театрі драми й комедії. А тепер – і в Театрі на Подолі, поруч з будинком, де два століття тому мешкала реальна родина Сіркових, донька яких, Проня Прокопівна, навчалась у пансіоні, а потім мало не стала жертвою шлюбного афериста, збирає аншлаги прем’єра “Зайців” у постановці режисера з Івано-Франківська Ігоря Матіїва. Театр на Подолі просто зобов’язаний був подати власну версію скандального весілля, яке, на щастя, не відбулося. Кому, як не їм, знову опинятися в центрі всіх столичних пліток, розвиваючи історію Проні й Свирида, втілених у пам’ятнику по сусідству?
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Усі добре пам’ятають сюжет комедії “За двома зайцями” Михайла Старицького. Але мало хто знає, що це переробка п’єси Івана-Нечуя Левицького “На Кожум’яках”. Ще менше чули про версію “Зайців” 20-х років, зроблену Василем Васильком та Віктором Ярошенком, які переселили улюблених персонажів у добу НЕПу.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Час диктує свої вимоги, а комедія, якщо хоче лишатися живою, повинна зображати сучасників. Які вони герої нашого часу? Ким сьогодні є манірна Проня чи метросексуал Голохвастов?
“Фейк на дві дії” — саме так визначили жанр нової постановки “За двома зайцями” її творці.
“Ми ризикнули трошки переписати текст, зробити його сучаснішим, хоча канву Старицького залишили”, — каже після аншлагової прем’єри Ігор Матіїв, - Автор нового прочитання Оксана Прибиш уважно вивчила обидві версії твору — Старицького й Нечуй-Левицького. І зробила абсолютно сучасну версію, героїв якої ми зустрічаємо скрізь і, зокрема, на Подолі”.
Перенесений у наш час Голохвастов - знову в боргах, хоча він себе позиціонує як спеціаліста з коучінгу й ораторського мистецтва, іміджмейкера, менеджера, психоаналітика, тобто звичайного пустомелю, який заробляє гроші, “вішаючи локшину на вуха довірливих лохів”. Але щось тут у нього пішло не так і обдурений ним бандюк чи бізнемен-нувориш узяв розкішного юнака в заручники й примусив фізично відпрацьовувати борг. У красунчика Свирида є всього п’ять днів, щоб вибратися з неприємностей. І тут на очі йому потрапляє розбалувана гуляка, “силіконовий” метелик з нічного клубу Проня, батьки якої нічого не шкодують для “дитинки”. І у підприємця-афериста відразу ж виникає блискучий план - “захомутати страхолюдну Проньку”, а разом і з нею – й грошики її батька. Сучасна Проня – це, за визначенням режисера, “протюнінгована ненажерливість”. Тут же на горизонті з’являється й красуня Галочка. І Свирид Петрович, втратив контроль над собою, як то кажуть, “поплив”. Справа майже дійшла до ЗАГСу. Але тут в його плани вмішується мама однієї з дівок. І все йде шкереберть….
У виставі “За двома зайцями” Матіїва (сценографія Андрія Романченка, художника-постановника й художника по костюмах) дія розгортається на нинішній Контрактовій площі, тут видно і Чортове колесо, і навіть фасад самого Театру на Подолі. А в центрі сцени стоїть знайомий пам’ятник Григорію Сковороді, майже в натуральну величину. Саме під ним усе й відбувається. Цей же пам’ятник, який не витримує блюзнірства й дає добрячого копняка крутієві-донжуану Свириду, ставить крапку в історії. (Ну, прямо Командор чи Кам’яний Гість). Жаль, що цього не зробив наречений Галі Степан, юнак у камуфляжі, з військовою виправкою й манерами воїна.
Свирида Голохвастого грають Іван Завгородній і Юрій Феліпенко, а Проню — Катерина Вайвала й Катерина Рубашкіна.
Режисер-постановник вистави - Ігор Матіїв, який до війни на Донбасі поставив у Донецькому театрі кілька вистав, а в березні 2014 року, коли в Донецьку вже починалися перші сутички на мітингах, він випустив виставу "Сліпий" про українського героя.
П’єса таки переписана чи, сказати б, перекладена з “архаїчної” мови Нечуя-Левицького і Старицького — на ту нинішню, яку культивують у наших телеящиках і яка чомусь вважається українською. Звісно, вона програє колоритній мові оригіналу. Всі герої - сучасні, наші, але в них немає нічого, вартого співчуття. Що ж, може вони, сучасники, й не варті нічого, крім зневаги й осміяння. Вийшла зла й сувора соціальна сатира.
- Але ж ми ні на крок не відійшли від оригінального сюжету, - каже Ігор Матіїв, - Лише змінили лексику. Просто показали, що всі герої – фейк, усе навкруги побудоване на брехні. Найважчим для нас було заявити, що ми таки переписали класику. Ось усі вважають, що Сковорода-пам’ятник поставив крапку в історії незабагливого іміджмейкера з-за канави та “силіконової ляльки”, випускниці курсів іноземних мов Проні Сіркової. Але чи всі звернули увагу на задник сцени, де чітко вималювався кадр: Голохвастов, Секлета і Проня п’ють чай у Парижі, на фоні Ейфелевої вежі? Тобто, історія не закінчилася й до розв’язки ще далеко?.... На жаль, у житті здебільшого перемагають не чесні й прямолінійні Степани чи Галочки, а Голохвасті… Повернувшись із війни, Степан, зіткнувшись з бюрократичною машиною, зі зневагою “господарів життя”, не завжди зможе втриматися на плаву, не спитися, не вкоротити собі віку, не стати на стежку криміналу…. А Свирид Петрович Голохвастий – вічний. Він викрутиться, бо ж “ромашка в ополонці” не тоне. Він, як правило, каже те, що люди хочуть від нього почути. І в цьому його перевага.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Режисер дивується, що під час роботи над виставою, поставленою в рекордний термін – за два місяці, дехто з молодих акторів не сприймали матеріал, нове прочитання п’єси, й хотіли ставити класику.
Головний принцип Ігоря Матіїва як режисера у тому, що в будь-якій виставі має бути конфлікт, а персонажі повинні діяти. Як людина він керується головним постулатом: “Вір у свої сили й довіряй собі! Я за це несу відповідальність й отримую урок”. У найближчих планах – українська класика, зокрема Володимир Винниченко на малій сцені.
КиевVласть
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Василькова Володимиром Сабадашем.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Володимир Сабадаш: Ми надсилали запрошення тим селам та селищам, з якими об'єднання могло би бути економічно доцільним. Погодилась на об'єднання тільки одна сільська рада. Інші ради вирішили створювати громади окремо, без міста. Хоча я вважаю, що це неправильно як з економічної, так і з соціальної точки зору. Наразі місто витрачає близько 8 млн гривень на діток із району, які ходять до наших шкіл та садочків. Як би сильно населені пункти не хотіли відокремитись від міста, все одно центр усіх послуг у Василькові, тут вони набагато якісніші.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Дуже сподіваюсь, що цієї осені процес буде завершено, адже вже у 2020 році об'єднання буде обов'язковим і відбуватиметься відповідно до закону.
KV: Як покращувати інвестиційний клімат?
Володимир Сабадаш: Ми не можемо порівнювати свій бюджет із іншими пристоличними містами. В нас дуже мало підприємств. Раніше Васильків був дуже розвинутий промислово, але за 30 років незалежності зникло декілька військових заводів, шкіряних заводів, швейних фабрик. Зараз усі ці підприємства викуплені у приватну власність і їх власники чекають нагоди, щоб або дорого продати, або здати землю в оренду.
Наразі ми розглядаємо проект будівництва на 11 га багатоквартирних будинків. Для залучення інвесторів ми максимально спрощуємо формат спілкування, відкидаємо бюрократію. В нас є гарний приклад співпраці між державою та приватним підприємством - військовий завод, який останнім часом потужно запрацював. Він виготовляє військову техніку на замовлення Міністерства оборони і нещодавно на фронт відправив 45 ювілейну машину.
KV: Проводите земельні аукціони?
Володимир Сабадаш: Так, ми започаткували таку практику. Провели аукціон на земельну ділянку 1,2 гектари, віддали під житлову забудову. Зараз вносимо зміни у детальні плани територій і, скоріше за все, в цьому році там розпочнуть будівництво. Взагалі із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники. На жаль, пропозиції щодо великих об'єктів, підприємств та заводів, не маємо.
Взагалі я вважаю, що покращити економічну ситуацію нашого міста зможе процес створення Київської агломерації. Ми спілкуємось зі столицею щодо цього напрямку.
KV: Чи актуальна "сміттєва" проблема?
Володимир Сабадаш: Такої проблеми в місті немає. Нещодавно ми провели конкурс і уклали угоду з підприємством, яке співпрацює із сміттєпереробним заводом, що розташований недалеко від нас. Все сміття вивозять туди.
Звісно, є проблема, пов'язана із людським фактором. Не кожен житель міста хоче заключати договір на вивезення сміття і платити за це. Тому іноді нам доводиться ліквідовувати несанкціоновані звалища. Та, на жаль, поки це питання не буде врегульоване на державному рівні, прийняттям закону щодо фіксованої ціни для квартир і приватних будинків, нічого не зміниться.
KV: “Тарифні” бунти є, чи громаду у цьому розрізі все влаштовує?
Володимир Сабадаш: Раніше у нас цим питанням займався комбінат комунальних послуг, але ми провели конкурс і заключили договір із двома управляючими компаніями. Зараз усі тарифи обговорюються із мешканцями кожного будинку. Звісно, є проблеми, адже люди хочуть отримувати якісні послуги без підвищення цін.
Наразі у тепломережі заборгованість за опалювальний сезон складає майже 7 млн гривень. У минулому році також була заборгованість, і тоді ми компенсували кошти із міського бюджету. Але через це довелось відкласти фінансування шкіл, садочків та доріг. Громада таке рішення негативно оцінила, тому у цьому році ми пішли до суду. Потрібно розуміти, що заборгованість виникає через людей, які не сплачують за послуги вже декілька років. Я вважаю, що несправедливо, коли пенсіонери віддають останні гроші за комуналку, а дехто просто не хоче і не платить.
KV: Школи - на якому етапі побудова зруйнованої школи №6?
Володимир Сабадаш: Ми дуже довго виготовляли документи на цю школу, адже було порушено кримінальну справу і проводилось дуже багато експертиз. Наразі будівництво розпочато, там вже готовий фундамент. Бюджет, який ми можемо витрачати на першочергові проблеми міста, складає 40 мільйонів гривень. Враховуючи наше господарство, будувати школу за ці кошти просто неможливо. Наразі нам дуже допомагає в питанні фінансування народний депутат Ігор Кононенко. Ми маємо державну субвенцію, також допомогла область. Всього на цей рік заплановано 50 мільйонів гривень. Також ми подали документи у Державний Фонд Регіонального Розвитку для отримання грошової допомоги.
Взагалі проект будівництва розрахований на 3 роки, його вартість складає 214 мільйонів гривень. Якщо ми отримаємо кошти раніше, то, звісно, школа буде побудована швидше.
KV: Як вирішуєте проблему переповнених навчальних закладів?
Володимир Сабадаш: Проблема досить гостра, деякі школи навчаються в дві зміни. У дитячих садочках ми відкрили три додаткові групи, це приблизно 70 місць. Черга складає близько 100 діток. Наразі районний відділ освіти планує переїзд і ми переводимо в те приміщення свій відділ освіти, так в нас буде вільне приміщення для облаштування садочку, що дозволить повністю вирішити питання по дошкільним закладам.
Крім того, в нас будується житловий комплекс, забудовник якого зобов'язався побудувати дитячий садочок. Варто відмітити, що ми ставимо обов'язкову умову усім забудовникам - якщо хочете будувати житло, маєте побудувати школу чи садок.
Зруйнована школа №6 була розрахована на 600 учнів, нова школа буде мати тисячу місць. Цього буде для наших школярів достатньо.
Також ми прийняли рішення міської ради про безкоштовне перевезення школярів. Наше місто єдине в області, де є комунальне підприємство, яке займається внутрішніми перевезенням на території міста. Утримання цього підприємства обійдеться місту у 2-3 млн гривень, але школярі можуть пересуватися безкоштовно. До кінця року кошти виділені.
KV: Скільки відсотків петицій, які були підписані, наразі втілено?
Володимир Сабадаш: У минулому році ми вперше виділили 300 тис. гривень на громадський бюджет, у цьому році сума вже 600 тисяч. Містяни та громадські організації подають багато проектів, деякі з них вже реалізовані. Жоден не залишається без уваги.
KV: Проблеми із водою у багатоквартирних будинках - яка наразі ситуація?
Володимир Сабадаш: Проблема ще існує. Річ у тім, що система водопостачання у жахливому стані. В нас немає такого дня, щоб не сталось прориву. А якщо такий день і є, то ми його відмічаємо червоним на календарі.
Для вирішення проблеми ми буримо нові свердловини. Завдяки допомозі Київської обласної адміністрації та народного депутата ми зробили 5 нових свердловин, у цьому році завершимо будівництво нової лінії. Отримаємо додаткову воду. Також розроблено проект на обеззалізнення води, з цим теж велика проблема. Через великий вміст заліза, більшість жителів використовують воду з кранів як технічну. Якісна вода в місті тільки в одному районі - у військовому містечку.
Але знову ж таки - люди не можуть зрозуміти, що водоканал не може бути постійно збитковим, його потрібно фінансувати. Всі проти підвищення тарифів, у нас ціна найнижча в області. Наразі ми все ж таки розробили проект рішення для підвищення тарифів, але ціна все одно не буде вищою, ніж в інших містах.
KV: Невідомий МАФ на центральній площі - звідки там з’явився? Його вже прибрали?
Володимир Сабадаш: Це кав'ярня, яка досі стоїть на тому місці і має успіх. Люди, які намагаються здійняти навколо цього МАФу бучу, працюють у місцевого підприємця, який свого часу безкоштовно отримав від міста очисні споруди. Наразі вони в жахливому стані, запахи тут неймовірні. І переключаючи увагу громади на усілякі псевдоскандали ці активісти намагаються відвернути увагу від дійсно важливих проблем. По цьому факту ми подали до суду.
Була інша ситуація: ми давали дозвіл на встановлення МАФу у військовому містечку. Йшлося про 40 квадратних метрів площі, а привезли туди споруду на 400 “квадратів”. Звісно, що жителі обурилися і ми спільно із ними її звідти прибрали і скасували дозвіл на розміщення. Всі інші ситуації штучно створені.
KV: У лютому 2014 року ви склали повноваження міського голови. У чому причина? Чому повернулись на пост?
Володимир Сабадаш: З 2010 року я очолював міську організацію Партії Регіонів. Після Революції Гідності склав повноваження міського голови. У 2015 році я виграв вибори.
KV: Дерибан землі - чи була правдивою історія із виділенням сотень гектарів землі Партії Регіонів?
Володимир Сабадаш: У місті навіть немає стільки землі. Я точно впевнений, що такої ситуації не було.
KV: Племінник Присяжнюка - так вас часто називають. Які наразі стосунки із екс-губернатором? Він для вас авторитет? Завдяки йому ви зараз міський голова?
Володимир Сабадаш: Я гордий тим, що працював із Анатолієм Присяжнюком. Він дуже сильний управлінець. Я працював у Службі Безпеки України, де він був заступником голови, там ми і познайомились. У 2010 році він мене запросив попрацювати в іншій сфері. Тоді я очолив Васильківську районну державну адміністрацію.
Анатолій Присяжнюк - авторитетна особа. Зараз ми не спілкуємось. Не можна сказати, що завдяки йому я - міський голова. Я міський голова завдяки людям.
KV: Політичний аспект: чи з'являлися в місті кандидати в президенти? Були факти порушень?
Володимир Сабадаш: Ми працюємо згідно з чинним законодавством і жодних порушень не зафіксовано. Звісно, кандидати тут були і наразі я очолюю штаб Блока Петра Порошенко. З повною відповідальністю можу заявити, що ситуація із нібито підкупом виборців в області - це все неправда. Кажуть, нібито виборцям роздають кошти за голоси, але насправді існує програма “Турбота”, яка проголосована депутатами всіх фракцій і яка передбачає виділення коштів малозабезпеченим громадянам.
KV: Які стосунки із Ігорем Кононенко?
Володимир Сабадаш: Ділові. Він дуже багато допомагає місту. Він прийшов до нас у минулому році і за його сприяння зроблено більше десятка вулиць, які не ремонтувались з того часу, як існує місто. Школи, садочки, освітлення - з усім цим допомагає Кононенко. Сьогодні ми освітили близько 60% міста. Найближчим часом плануємо взяти кредит, щоб повністю вирішити питання освітлення.
Можу сказати, що з 2010 року ніхто не вкладав стільки сил у місто, як це робить наш народний депутат. Він знає, що в місті є три основні проблеми - це вода, школи та дороги. Так, проект по воді завершено в цьому році, питання зі школою на цей рік також майже вирішено, а стосовно доріг - ми отримаємо субвенцію і, також цього року завершимо проект реконструкції об'їзної дороги по вулиці Декабристів, там сума майже 250 млн гривень. Буде 4 полоси із сучасними зупинками, освітленням та інтернетом.
KV: Чи має вплив на політикум міста Тетяна Засуха?
Володимир Сабадаш: Не можу відповісти, я з нею давно не спілкувався. Але ми працювали разом у 2012 році і можу сказати, що вона дуже вольова та сильна жінка, яка змогла побудувати свій бізнес, яка допомагає людям. Звісно, кожен має свої переваги та недоліки. Але якщо ви заїдете у Ковалівку, де вона живе та працює, то будете приємно вражені рівнем розвитку цього села.
KV: Чи виділяються земельні ділянки учасникам АТО?
Володимир Сабадаш: Звісно виділяються, але межі міста ще не визначені, тому на отримання землі є черга. Є певні моменти із районною державною адміністрацією, яка має затвердити межі перед тим, як ми подамо їх у Верховну Раду. Тому наразі по тим землями, які маємо, розробляємо детальні плани територій та видаємо учасникам АТО. Вже ділянки отримали приблизно 130 бійців, черга більше ніж 400 осіб. І основна проблема саме в відсутності землі. Окрім учасників АТО, в нас є молоді сім'ї та інші жителі міста, які також хочуть будуватись. Я думаю, що проблему легко може вирішити створення Васильківської ОТГ.
KV: Чи відомо щось по історії з Детинцем, яким володіє фірма, близька до екс-мера Іващенка. Що з самим екс-мером?
Володимир Сабадаш: Я знаю, що є таке проблемне питання і наразі ми готуємо пакет документів на подачу до суду. На жаль, в цю історію був втягнутий місцевий житель, фахівець з історії. З умислом це було зроблено чи ні - я не знаю. Але знаю, що було роздано багато земель на валах, які представляють собою історичну цінність для міста і взагалі для України. З приводу долі самого екс-мера, нічого не можу сказати, не цікавився.
KV: Що зі справою про хабар головного архітектора міста?
Володимир Сабадаш: Цю справу розглядає суд. Я б не хотів говорити на цю тему, адже це людські долі. Але мені точно відомо, що людина, яка приносила хабар, приносила його не вперше, і не в одне місто Київської області. Ця людина у незаконний спосіб будує житло і за допомогою правоохоронних органів вводить його в експлуатацію, а потім продає. Я думаю, що вся ця історія просто провокація і суд встановить справедливість.
KV: Пам’ятник Героям Небесної сотні - у багатьох містах встановлено, чому немає у Василькові? Проект готовий, підрядник є.
Володимир Сабадаш: Не можемо дійти згоди із комісією щодо встановлення цього пам'ятника. Є спір з приводу того, як саме він має виглядати. Є в нас місцевий житель, скульптор, який розробив проект. І я думаю, що все ж таки його буде затверджено і сподіваюсь, що цього року пам'ятник буде встановлено, місце для нього вже визначено. Залишилось ще знайти кошти.
KV: Чи змінилось щось для міста із приходом нового губернатора?
Володимир Сабадаш: У мене ніколи не було проблем з Олександром Горганом і, зараз немає проблем з Олександром Терещуком. Всі губернатори йдуть місту назустріч. Тому, можу тільки подякувати. На нового губернатора покладаю великі надії. В першу чергу, у найважливішому для міста питанні - відбудові шостої школи.
KV: Які стосунки з районом?
Володимир Сабадаш: Нормальні робочі стосунки. Є невеликі проблеми із затвердженням генерального плану, але я думаю, що поступово ми їх вирішимо. Тим паче, після створення об'єднаних громад, районна рада та РДА втрачають свої юридичні повноваження.
KV: Яка ситуація в міськраді? Як миритись із депутатами?
Володимир Сабадаш: Майже всі депутати переживають за проблеми міста, ніяких яскравих подій, як у Верховній Раді, в нас немає. Звісно, кожен має свої політичні інтереси, але, в цілому, є співпраця. Всі розуміють, що в іншому випадку до нас не прийдуть інвестори, в місто не будуть вкладати кошти.
KV: Чи були ситуації, коли пропонували хабара? Як реагували?
Володимир Сабадаш: Ні, таких ситуації не було. Можливо через те, що усім відомо, що я виходець із правоохоронної системи.
KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання?
Володимир Сабадаш: Мені подобається тут працювати. Місто Васильків та у майбутньому об'єднана територіальна громада мають великі перспективи. Цей напрямок не настільки розбудований, як інші пристоличні території. А коли поблизу Білої Церкви буде збудовано міжнародний аеропорт, ми взагалі отримаємо нове дихання. І не тільки ми, а всі, хто поблизу Одеської траси. Ще одна перспектива - це велика кільцева дорога. Тож ми однозначно приречені на успіх.
З приводу амбіцій - я хотів би взяти участь у виборах до ОТГ. Поки планів щодо області чи парламенту я не маю. Мені потрібно попрацювати поки що тут, адже я переконаний, що якби у Верховній Раді працювали люди, які мають досвід управління містом і володіють всіма проблемами громади, було б набагато легше їх вирішувати.
KV: За час на посаді міського голови чи було вам за щось соромно?
Володимир Сабадаш: Звичайно було соромно, але я не буду говорити за що. Бувало, що рішення ми приймали поганого опрацювавши їх, потім доводилося відміняти. Були різні помилки, але їх потрібно визнавати і працювати далі.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Фото: KVKиевVласть
Сьогодні все більшої популярності набуває купівля різноманітних товарів і послуг через мережу інтернет. У цьому, безумовно, велика кількість плюсів: швидке замовлення, зручний сервіс, онлайн-робота магазинів. Тепер обрати потрібний товар стало можливим за лічені хвилини, що не тільки економить час, але й несе за собою безліч переваг, які створюють комфорт сучасного життя.
На жаль, мільйонний сервіс став одним із середовищ шахраїв. Інтернет-магазини, спам, спеціально встановлені боти роблять із користувачів інтернету жертв, які, самі цього не усвідомлюючи, потрапляють на наживку.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Часто в новинах чи на форумах вражають жахливі ситуації, коли жінки звертаються на одну зі сторінок так званого магазину в Instagram або “Фейсбук”, куди внесли передплату (а в деяких випадках і повну суму), а товар не було відправлено. Мало того, псевдовласник взагалі видалив сторінку разом із компромативним спілкуванням. Таких ситуацій налічується понад тисячі. Шахраї проникли в усі сфери людської довіри, тож як уникнути такої неприємної втрати часу та грошей?
Насамперед завжди будьте пильними при здійсненні покупок через інтернет-ресурси (магазини, аукціони, дошки оголошень, соціальні мережі тощо). Навіть якщо ви досвідчений покупець, при кожній новій покупці чітко дотримуйтесь правил безпеки.
Будьте особливо пильними з такими методами шахрайства, як:
Легкий заробіток. Заходячи на будь-який сайт можна побачити багато пропозицій заробити чималі гроші без усяких знань і умінь, досить тільки вкласти 10 доларів, а через кілька тижнів отримаєш 1000. Так, може ці “генії в економіці” і заробляють купу грошей, але це завдяки наївним та недосвідченим особам, які вірять в те, що саме їх 10 доларів повернуться назад. Зазвичай такі “вкладники” залишаються ні з чим.
Блокування облікового запису. У соціальних мережах (Twitter, “Однокласники”, “Фейсбук”, “Мой Мир”, “Вконтакте” та ін.) зареєстрована величезна кількість людей. Дії хакерів у соцмережах: при вході у свій акаунт висвічується інформація, що на вашу сторінку неможливо зайти, тому що вона заблокована і для її розблокування необхідно відправити повідомлення на відповідний номер. Та при його відправленні з вашого рахунку знімуть непогану суму. А потрібно всього-на-всього звернутися до служби підтримки, де вам безкоштовно нададуть дані для входу на свою сторінку.
Блокування електронних гаманців. Багато користувачів мережі мають електронні гаманці на таких електронних сервісах, як “Яндекс Гроші”, “Рапіда”, Webmoney, “КредитПілот”, E-gold. Одного разу в електронній пошті ви виявляєте повідомлення, в якому йдеться про те, що ваш електронний гаманець заблокований. Для відновлення його роботи потрібно перейти за посиланням, зазначеним нижче, і ввести персональні дані. Пам’ятайте: питання, що стосуються систем електронних грошей, потрібно вирішувати в службі підтримки цієї системи.
Лотерея. Вам прийшло повідомлення, що ви – щасливчик, який виграв приз, і щоб його отримати, вам треба спочатку відправити безкоштовне повідомлення на вказаний короткий номер. Після цього з рахунку вашого телефону знімається велика сума. Заздалегідь перевірте вартість відправлення повідомлення шляхом введення в пошукову систему відповідного запиту.
Віруси. Через інтернет ваша операційна система може підхопити вірус, наприклад, блокувальника Windows. Найчастіше цей процес відбувається непомітно. А після того як комп’ютер перезавантажили, система Windows блокується і на екрані монітора з’являється повідомлення: “терміново відправте смс на відповідний номер, інакше всі дані будуть знищені”. Це шахрайство. Код розблокування можна відшукати в пошукових системах або у виробників антивірусів на сайті, а також можна звернутися до спеціаліста з програмного забезпечення.
Сайти знайомств. У всесвітній павутині ви познайомилися з цікавою людиною, яка в процесі спілкування просить перерахувати гроші на оплату рахунку на телефон, поповнити інтернет або приїхати до вас. Після цього, наімовірніше, ніхто не приїде і не подзвонить.
Частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України “Шахрайство” передбачено, що заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Що ж робити у випадку, коли ви потрапили у пастку злодія, але не знаєте його особистих даних?
Для початку потрібно повідомити до найближчого відділення поліції, написати заяву. Далі уповноважені органи будуть проводити слідчі дії і шукати аферистів.
Читайте інформацію про даний інтернет-сервіс на форумах.
Будьте пильні: не варто робити інвестиції в сумнівні проекти і відправляти повідомлення на сумнівні номери.
Також якщо ви стали жертвою інтернет-шахраїв, то через форму зворотного зв'язку надайте інформацію до Департаменту кіберполіції.
Будьте пильними, користуючись інтернет-просторами. Слідкуйте за своїми діями та діями свого співрозмовника. В свою чергу представники державної служби забезпечать вам невідкладну допомогу у разі виникнення проблеми.
Будь-які ваші дії несуть за собою відповідальність. Уникайте підозрілих або невідомих посилань. Уважність і пильність – запорука стабільно спокійного життя в режимі онлайн.
Читайте:
Життя на колії. Чи можна бути впевненим у своїй безпеці під час подорожі залізничним транспортом
Радники у домашніх конфліктах
Відповідальність батьків за безпеку дитини
Батькам на замітку
Що робити, якщо у вашому багатоповерховому будинку вимкнули опалення
Увага! Викрали дитину!
А кредит не справжній...
“Недоторкані” чи “безкарні”?
Трудові права неповнолітніх. Поради юриста
“Ні” дискримінації для осіб з інвалідністю
Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві
KиевVласть
Період з 2014 по 2018 рік Олександр Третьяков називає найскладнішим за всю історію країни. Сьогодні війна для нас — повсякденна реальність. Україна не була готова до неї, проте ми змогли згуртуватися і стримати надзвичайно сильного та небезпечного супротивника, який до війни добре підготувався. Тримаючи оборону на Сході, українська держава зуміла провести цілу низку важливих реформ, які визначили майбутнє України на багато років та навіть десятиліть. Все це попри постійну протидію з боку Росії не лише на військовому, а й на дипломатичному, інформаційному, політичному фронтах. Про те, що вдалося зробити за чотири роки роботи в парламенті, які ще завдання стоять перед країною і про шляхи їх вирішення – в інтерв’ю з головою парламентського Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю Олександром Третьяковим.
KV: Громадська мережа “Опора” назвала вас одним з найбільш ефективних голів Комітетів Верховної Ради – понад третину з поданих вами законопроектів було прийнято парламентом.
Олександр Третьяков: Рішення балотуватись до Верховної Ради в 2014 році для мене стало своєрідним іспитом, який я вирішив влаштувати сам собі. Адже пішов на вибори по мажоритарному виборчому округу, де люди голосували безпосередньо за кандидата, а не за партію. Перед цим радився з багатьма мешканцями Святошинського району, вивчав існуючі проблеми, зважував власний досвід і знання. Я знав, що для мене це буде непростий іспит, але зважився на нього. І дуже вдячний мешканцям Святошинського району, які віддали за мене свій голос.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Також вдячний і тим, хто за мене не голосував. Рішення цих виборців також стало для мене величезним стимулом і мотивацією працювати більше. Вважаю, що результати є, їх можна побачити у тому числі в згаданому вами рейтингу. Але найважливіше, що за прийнятими законопроектами стоять реальні люди, реальні ветерани, члени їхніх сімей, яким були дуже потрібні ці законопроекти.
Україна - це Європа
KV: Ви завжди виступали з патріотичних та проєвропейських позицій. Однак, чи вважаєте правильним фіксувати рух до Європи та НАТО у Конституцію?
Олександр Третьяков: Рух до Європи для оновленої України розпочався з підписання Угоди про асоціацію. Пам’ятаю, як восени 2013 року у складі Громадянської ініціативи “Третя Українська Республіка” ми одними з перших розпочали просвітницьку кампанію на тему переваг асоціації з ЄС. А коли Янукович відмовився підписувати угоду, відстояли наші переконання на Євромайдані. Починаючи з осені 2014 року, вже після підписання і політичної, і економічної частин Угоди про асоціацію, перед українським парламентом постало головне завдання - приведення українського законодавства у відповідність до європейських норм. Одним з результатів цієї роботи є в тому числі надання Україні безвізового режиму, завдяки якому українці змогли відчути зближення з Європою на власному досвіді. Станом на початок вересня цього року, 1 мільйон 290 тисяч українців змогли відвідати Європу без віз. Заради отримання позитивного рішення Європейського парламенту щодо безвізу Україна ухвалила низку законів, зокрема, щодо електронного декларування чиновниками їхніх статків.
Олександр Третьяков під час акції Громадянської ініціативи “Третя українська республіка” на підтримку євроасоціації України. Осінь 2013-го
Безумовно, одним із найважливіших завдань в контексті євроінтеграції має стати закріплення прагнення нашої держави до ЄС та НАТО в Основному Законі України. Ми маємо зафіксувати ці стратегічні напрямки у преамбулі до Конституції. Це стане своєрідною страховкою від зміни зовнішньополітичного курсу майбутніми керманичами держави. Перший крок ми вже зробили — парламент ухвалив рішення про включення відповідного законопроекту до порядку денного 9-ї сесії та передачі проекту закону до Конституційного Суду. За це проголосував 321 народний депутат. Відповідні зміни до Конституції Верховна Рада планує ухвалити на початку 2019 року.
Соціальний захист ветеранів - справа честі для держави
KV: Як ви обирали напрямок роботи в парламенті? Чому саме Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю?
Олександр Третьяков: Відповідь на це питання я дав собі ще до того, як восени 2014 року дізнався результати виборів. Один з моїх життєвих принципів — працювати там, де можу бути корисним, де можу реалізувати найбільшу кількість ініціатив, необхідних державі та співгромадянам. Україна у стані війни, а сам я за професією військовий. Тому для мене було логічним взятися за цю ланку роботи та очолити Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю. З перших днів роботи одним з ключових завдань нашого Комітету стало законодавче регулювання системи соціального захисту учасників війни на сході України та постраждалих учасників Революції Гідності. У 2014-2015 роках нам з колегами по комітету довелося створювати цю систему фактично з нуля. Тепер ми постійно працюємо над її удосконаленням. За чотири роки ми розробили та провели через парламент десятки необхідних законодавчих ініціатив, які забезпечують дотримання соціальної справедливості та надають людям відповідні державні соціальні гарантії.
Сьогодні обов’язок держави — захистити наших захисників. І так само — рідних тих, хто не повернувся.
KV: Які свої законодавчі ініціативи ви вважаєте ключовими?
Олександр Третьяков: На сьогодні можу говорити про декілька законопроектів, які стали законами і вже працюють. По-перше, вже повністю врегульовано надання статусу учасника бойових дій учасникам АТО. Особливо відзначу той факт, що надано право на отримання статусу учасника бойових дій добровольцям. Тепер всі постраждалі добровольці, навіть з нелегалізованих батальйонів, отримають статус інваліда війни, а на сім’ї загиблих будуть поширюватися належні державні послуги та пільги.
Також передбачено, що цивільні особи, які брали участь в АТО, мають право на встановлення статусу учасника війни, а не статусу учасника бойових дій, як було раніше. Це справедливе і логічне рішення, адже дозволяє диференціювати і не змішувати учасників бойових дій та цивільних осіб, які безпосередньо до бойових дій не мали жодного відношення. Це викорінить зловживання та дозволить зменшити навантаження на бюджет та не дозволить звертатися за пільгами тим, для кого вони не передбачені законодавством.
Додам, що у разі загибелі під час участі в АТО сім’ям цих осіб надано право отримати відповідний статус сім’ї загиблого ветерана. До речі, постраждалі волонтери також отримають статус інваліда війни. За ці ініціативи я хотів би окремо подякувати громадським організаціям, волонтерам, добровольцям, депутатам, які брали участь в розробці цього надважливого закону.
KV: Чи вдалося вирішити питання з “повторним” медоглядом, коли ветерани без кінцівок змушені були періодично підтверджувати свою інвалідність?
Олександр Третьяков: Це була принизлива процедура і абсолютний нонсенс. Ми врегулювали це питання законодавчо. Тепер особам, які внаслідок поранення або захворювання, отриманих під час участі в антитерористичній операції, дістали ушкодження, які призвели до необоротної втрати кінцівок, іншого органу або повної втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється безстроково. На цей закон чекали тисячі військових та їхніх сімей.
KV: Чи правильно буде сказати, що робота Комітету здебільшого зосереджена на проблемах ветеранів АТО?
Олександр Третьяков: Робота з ветеранами АТО і законодавче забезпечення цього напрямку – дуже важливі, але ми не забуваємо і про інші категорії населення. Ще один важливий законодавчий крок - врегулювання виплат допомоги людям з інвалідністю з дитинства. Ми усунули несправедливість та передбачили, що розмір соціальної допомоги людям з інвалідністю найтяжчої категорії (з дитинства І групи підгрупи А) не буде урізатися після досягнення ними 18 років.
Важливо і те, що ми надали соціальні гарантії родинам Небесної Сотні, встановивши, що на сім’ї осіб, які загинули або померли внаслідок участі у Революції Гідності, поширюються норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що надає право на відповідні соціальні гарантії.
Загалом ми опікуємось усіма категоріями учасників бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни та їхніми дітьми. Постановами, розробленими нашим Комітетом, надано право на державну підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах усім категоріям учасників бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та їхнім дітям, які не досягли 23-річного віку. Підтримка надається у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, пільгових кредитів для здобуття освіти, соціальної стипендії, безоплатного забезпечення підручниками, безоплатного доступу до мережі Інтернет, а також безоплатного проживання в гуртожитку.
Мінветеранів - приклад успішної співпраці держави й громадського суспільства
KV: Напевне, найважливішою вашою ініціативою і головним проектом стало створення Міністерства у справах ветеранів?
Олександр Третьяков: Ідея створення такого міністерства виникла у мене під час парламентських слухань на тему “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи” восени 2016 року. Ми довго працювали над моделлю майбутнього міністерства: вивчали закордонний досвід, консультувалися з юристами, волонтерами, ветеранами. Я твердо переконаний, що ми маємо створити не чергового бюрократичного монстра, а державну установу нового типу, у якій будуть повноваження та можливості для комплексного вирішення всіх проблем ветеранів. Адже більшість проблем виникають через відсутність розумної системи управління та інформування. Люди часто просто не знають, у яку з понад 20 інстанцій звернутися, щоб отримати належні послуги. Отже, наявність відповідального державного органу, який має забезпечити роботу з ветеранами за принципом “єдиного вікна”, має вирішити більшість існуючих проблем.
Олександр Третьяков під час парламентських слухань “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи”
Ми довго йшли до цього і можу з гордістю повідомити, що нарешті ми маємо Міністра у справах ветеранів. 22 листопада Верховна Рада погодила на цю посаду Ірину Фріз. До початку роботи Мінветеранів ще треба пройти певний шлях. Але призначення міністра означає, що вже має стартувати процес створення майбутнього держоргану, який вирішуватиме проблеми ветеранів. Всі напрацювання для цього є.
До речі, протягом року не раз доводилось чути інсинуації, що, мовляв, Третьяков створює міністерство “під себе”. Я не звертав на це уваги, бо моя мотивація у тому, щоб наші ветерани, наші захисники отримали ту увагу з боку держави, на яку вони заслуговують, проливаючи кров та ризикуючи життям на фронті. Я і надалі допомагатиму створенню ефективної, за кращими міжнародними зразками, системи соцзахисту наших ветеранів. Вважаю це своїм обов'язком, як політика та громадянина.
KV: Багато експертів та наших закордонних партнерів називали створення міністерства найуспішнішим прикладом співпраці держави і громадянського суспільства.
Олександр Третьяков: З самого початку я розумів, що створення Міністерства у справах ветеранів неможливе без залучення самих ветеранів та представників громадськості — у першу чергу правозахисників, які опікуються питаннями юридичного захисту ветеранів. Саме тому у березні цього року на базі комітету було утворено Робочу групу зі створення Міністерства у справах ветеранів. До складу робочої групи було залучено представників громадських організацій. Понад 100 людей висловили намір долучитися до роботи. Я впевнений, що це буде ефективне міністерство лише в тому випадку, якщо там будуть працювати самі ветерани АТО. І щоб реалізувати цю ідею, ми ініціювали створення курсів підвищення кваліфікації та підготовки ветеранів війни та учасників АТО до державної служби “З фронту до міністерства”. Курси пройшли у Національній академії державного управління при Президентові України, і навчанням ветеранів опікувалися найкращі викладачі академії. Станом на 1 жовтня 2018 року сертифікати отримали 100 ветеранів з 11 областей України, які, повернувшись до мирного життя, вирішили присвятити себе держслужбі, в тому числі у Міністерстві у справах ветеранів. Ветерани сплачували лише 30% вартості навчання. Решту 70% профінансовано коштами донорської допомоги благодійної організації “Фонд Олександра Третьякова”.
Парламентські пріоритети
KV: Які напрямки роботи Верховної Ради на сьогодні вважаєте головними?
Олександр Третьяков: Держава в стані війни, отже, вважаю, що нашим пріоритетом має бути модернізація збройних сил. Для успішної протидії викликам сучасного світу Україна має бути здатною подбати про власну безпеку. За ці чотири роки ми фактично підняли армію з руїн та впевнено крокуємо до побудови професійної сучасної армії. Хоча сьогодні ще немає можливості повністю відмовитися від призову, прийнято закон, який робить його більш цивілізованим. Щороку збільшується військовий бюджет. Збройні сили отримують сучасне озброєння не лише завдяки міжнародним партнерам, а й виготовлене на вітчизняних підприємствах. Завдяки військовому замовленню в державі розпочалося відновлення високотехнологічного виробництва.
Другий пріоритет - сучасна освіта. Протягом років незалежності Україна дотримувалася старої радянської моделі освіти. Поодинокі реформи не встигали за вимогами світу, який стрімко змінюється. Розпочата у 2017 році реформа ставить перед державною системою освіти ключову мету — навчати людей знань та компетенцій, які дійсно стануть їм у пригоді в майбутньому.
Ну, і нарешті я вважаю, що успіх країни неможливий без сильного місцевого самоврядування. Адже рішення щодо розбудови інфраструктури, підтримки місцевих виробників, забезпечення матеріально-технічної бази закладів освіти та медицини мають ухвалюватися на місцях із глибоким розумінням проблематики. Для забезпечення можливостей розвитку регіонів було зроблено логічний крок — повноваження та ресурси були передані тим, хто найкраще може їх застосувати — місцевим громадам. І за останніми даними, 37% мешканців об’єднаних територіальних громад вже відчули підвищення якості життя. Завдяки цій реформі Київ також отримав нові можливості для розвитку. Завдяки бюджетній децентралізації 60% податку на доходи фізичних осіб залишаються в Києві. З самого початку цієї каденції у парламенті я послідовно відстоював позицію щодо того, що 3/4 надходжень від податку з доходів фізичних осіб мають залишатися у бюджеті Києва. У 2016 році такі норми було впроваджено урядом. Вважаю, що мету щодо розширення фінансової самостійності столиці було досягнуто.
Благодійність
KV: Відомо, що ви також займаєтеся благодійністю. В яких напрямках скеровуєте допомогу?
Олександр Третьяков: Як голова Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю, у своїй практиці я неодноразово стикався з випадками, коли державні інститути або не здатні вирішити проблему людини, або свідомо саботують її вирішення. Зміна системи потребує часу, а допомогти людині потрібно вже сьогодні. Для таких випадків ми з командою створили Фонд Олександра Третьякова.
Основні пріоритети роботи фонду — допомога ветеранам та членам їхніх родин, людям з інвалідністю та киянам, які проживають у Святошинському районі, в якому знаходиться мій виборчий округ.
Серед проектів фонду — освітні програми для учасників війни на сході України, конференції та інші заходи для ветеранів та їх громадських організацій, забезпечення людей з інвалідністю необхідними медикаментами та засобами реабілітації, матеріально-технічне забезпечення закладів освіти Святошинського району, допомога у реалізації культурних ініціатив тощо. Так, наприклад, за сприяння Фонду Олександра Третьякова 22-23 серпня 2018 року в Києві у “Мистецькому арсеналі” відбувся міжнародний форум волонтерів і ветеранів “Там, де ми — там Україна”, який зібрав представників більше 100 українських волонтерських організацій та спілок ветеранів. У форумі також взяли участь Президент України Петро Порошенко, посол США в Україні Марі Йованович, представники міжнародних організацій. Основною метою заходу стало налагодження стосунків між громадськими організаціями та державою в питаннях соціального захисту ветеранів та членів їхніх родин.
Розвиток Святошинського району
KV: Давайте поговоримо про Святошинський район, від якого ви обрані до парламенту. Що вдалося зробити і що не вдалося?
Олександр Третьяков: Коли я говорю про результати децентралізації, я в першу чергу спираюся на досвід столиці і свого округу. Як народний депутат докладаю усіх зусиль, щоб домогтися необхідних обсягів фінансування розвитку Святошинського району з державного та міського бюджетів. Найактуальніші проекти ми визначаємо у тісній співпраці з районною адміністрацією та завдяки постійному діалогу з мешканцями через громадські приймальні.
Завдяки злагодженій та системній роботі в районі вже понад три роки зберігається тенденція сталого зростання. Святошин — один з лідерів розвитку серед районів столиці. За оцінкою Київської міської державної адміністрації, він посів 4-те місце за успішністю роботи за результатами 2017-го року.
З 2015 по 2017 рік щорічно збільшувалося фінансування з міського бюджету. Окремі важливі проекти та програми, не передбачені у міському бюджеті, фінансуються за рахунок додаткового фінансування (субвенції) з державного та міського бюджетів, яке може надаватися на запит депутата від відповідного мажоритарного округу. У 2015 році з державного бюджету було виділено 5 млн. грн. У 2016 році — 17 млн. грн. цільової субвенції, у 2017-му - 20 млн. грн. Цього року з державного бюджету було виділено 10 млн. грн.. та, за моїм зверненням до Київського міського голови Віталія Кличка, збільшено фінансування району з міського бюджету ще більше ніж на 40 млн. грн. Завдяки цьому ми змогли зберегти темпи розвитку і розбудови інфраструктури району.
KV: Як конкретно витрачаються гроші, що виділяються району через субвенції?
Олександр Третьяков: Для прикладу, цього року для початкових класів шкіл були придбані мультимедійні дошки, обладнано комп’ютерні класи, зроблено капітальні ремонти в школах та садочках, придбано снігоприбиральну техніку. Окремо можу виділити заходи з енергоефективності. Цей напрямок в районі реалізується вже третій рік поспіль. Утеплюються заклади освіти, заклади охорони здоров’я. На ремонти останніх, до речі, також було витрачено гроші з цільової субвенції. Також цьогоріч після реконструкції було відкрито кінотеатр “Лейпциг”. Це, до речі, один з найстаріших комунальних кінотеатрів. Завдяки його реконструкції нам вдалося відродити осередок культури в районі.
Святошин - лідер з розвитку освітньої інфраструктури
KV: Якщо говорити про освітню інфраструктуру, то як змінилась ситуація з чергами в дитсадочки та перші класи шкіл?
Олександр Третьяков: З 2015 року вдвічі скоротилася черга до дитячих садочків. За підсумками 2017 року, створено 450 місць для дітей від 2 до 6 років у дитячих навчальних закладах. Це найбільший показник за останні 5 років. Відновлено роботу двох садочків: ДНЗ №179 та №266 “Бджілка”, які не працювали або приміщення яких використовувались не за призначенням. Відновлено або створено додаткові групи у низці закладів.
Цього року Святошинський район посів друге місце у Києві за темпами розбудови освітньої інфраструктури. За останні чотири роки в освітню галузь району інвестовано понад 300 млн. грн. Район посідає друге місце за темпами впровадження програми “Нова українська школа”.
Не відстає і позашкільна освіта. Протягом останніх 2-х років створено 1000 нових місць в підліткових клубах району. Розвивається мистецька освіта: художня школа №5 та музична школа №22 отримали нові сучасні приміщення. Третій рік поспіль музичні школи району забезпечуються новими інструментами.
Спорт, доступний кожному
KV: Мешканці району кажуть про помітне зростання кількості спортивних майданчиків та стадіонів.
Олександр Третьяков: Сьогодні в результаті нашої спільної роботи оновлено спортивну інфраструктуру у кожній другій школі. Лише у цьому році споруджуються 7 футбольних майданчиків зі штучним покриттям, яке відповідає професійним футбольним стандартам. 1 вересня 2018 відкрито найбільший у Києві пришкільний стадіон біля шкіл №254 та №223. Триває реконструкція стадіону “Темп”.
Усього в районі — 22 сучасних футбольних поля. У 8 школах у 2018 році ремонтуються спортивні зали. Окрім цього, в рамках програми Київського міського голови встановлено 55 майданчиків Street Workout. Завдяки цьому мешканці усіх мікрорайонів Святошина мають змогу безкоштовно займатися спортом неподалік від дому. У рамках проектів Громадського бюджету, ініційованих активістами моєї команди, на території 69 дитячих садочків та шкіл району встановлено сучасні спортивні майданчики.
Надсучасний центр соціальних служб
KV: Не можемо оминути увагою ще один важливий аспект для життя святошинців – соціальний захист. Ті, хто вже відвідав Центр соціальних служб, залишаються просто в захваті від рівня сервісу.
Олександр Третьяков: Аналогів Центру соціальних служб Святошинського району, який діє з червня 2017 року, немає ані в Києві, ані загалом в Україні. Тут кияни мають можливість отримати близько 100 соціальних послуг в одній установі. При цьому — за європейськими стандартами. Це — оформлення субсидій, пільг, соціальних виплат, пенсій, забезпечення засобами реабілітації, санаторно–курортним лікуванням, заходи із соціального захисту від безробіття тощо.
Центр надання соціальних послуг Святошинського району
Середній час очікування в черзі становить 10–12 хвилин, середній час обслуговування одного відвідувача — 10–15 хвилин. За 2017 рік та дев’ять місяців 2018 року соціальні послуги у Центрі отримали понад 400 тисячі осіб.
Програма енергоефективності
KV: Болюче питання: стан житлового фонду. Чи можна його покращити?
Олександр Третьяков: Питання, дійсно непросте. Нам дісталася спадщина масової радянської житлової забудови з усіма наслідками. Більшість будинків споруджено без урахування вимог щодо енергоефективності та комфорту повсякденного життя людини.
У Святошині високий відсоток зношеності житлового фонду, порівняно з іншими районами. Два будинки з трьох потребують капітального ремонту. Втім, практика доводить, що сумлінна праця дозволяє зробити кожен куточок рідного міста затишним та зручним для життя.
З 2015 року в районі відремонтовано майже 1000 об’єктів житлово-комунального господарства. Це — полагоджені дахи, комунікації та електричні мережі, замінені вікна, утеплені фасади та багато іншого. У районі з 2016 року реалізується програма з енергоефективності. У місцях загального користування встановлюється LED-освітлення та сутінкові реле. Завдяки програмі у 2017 році вдалося зменшити споживання та оплату електроенергії у 2,7 рази. Загалом 200 будинків району охоплено програмами з енергозбереження.
KV: Що ще можна зробити, щоб життя мешканців району стало більш комфортним?
Олександр Третьяков: У Святошинському районі сьогодні налічується понад 50 парків та скверів. Станом на 2018 рік, десята частина з них ремонтується та оновлюється. Відновлюється робота бюветів з питною водою. Станом на жовтень 2018 року, відновлено 4 бювети за адресами: вул. Наумова, 27, б-р Вернадського, 85, просп. Леся Курбаса, 6 (у парку “Інтернаціональний”), пров. Червонозаводський, 2/13 (проводяться планові ремонтні роботи). Триває будівництво нового бювету на вул. Бахмацькій та реконструкція бювету на розі б-ру Ромена Роллана та вул. Тулузи.
Мешканці Святошинського району під час толоки у парку “Совки”
Цього року розпочато реконструкцію найбільшого парку району — “Совки”. Перша черга робіт передбачає спорудження нової вхідної групи, будівництво нових дитячих ігрових зон, заміну лавок, покриття доріжок тощо. Загальна площа благоустрою становить 2,2 га. Роботи будуть завершені у 2019 році.
KV: Яким чином ви визначаєте пріоритетність питань, які потребують вирішення?
Олександр Третьяков: Усі ключові інфраструктурні проекти визначаються в діалозі з громадою. У Святошинському районі на постійній основі працюють 5 громадських приймалень.
П’яту було відкрито у 2018 році за адресою вул. Кільцева дорога, 5-б. У приймальнях кияни можуть надати інформацію щодо проблем та потреб району — наприклад, які об’єкти потребуються негайного ремонту. Також, кожен, хто цього потребує, може записатися на прийом та проконсультуватися у юриста. Серед проблем, які турбують громадян, — оформлення спадщини, житлові питання, пенсії та соціальні виплати, земельні питання, призначення аліментів та багато інших. Окрім цього, регулярно проводжу прийоми громадян у Комітеті у справах ветеранів та осіб з інвалідністю як голова цього Комітету. За період VIII скликання Верховної Ради я отримав звернення від 35 000 осіб. Провів 188 особистих прийомів, під час яких поспілкувався з 920 громадянами.
Фото: прес-служба Олександра Третьякова
KиевVласть
Фудпейрінг (FoodPairing) - це коли страви та напої паруються одне з одним, і виходить неймовірне поєднання смаків. Це особливе мистецтво насолоджуватися їжею, напоєм та їх синергією. І мало хто в Україні цим мистецтвом володіє. Але відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко нещодавно потрапила до ресторана “Барви”, де побачила на власні очі, як це все відбувається і, головне, як це все смакує.- Інно, привіт! Ти приїдеш до нас завтра? Ми якраз будемо проводити ексклюзивну вечерю у стилі FoodPairing? – пише мені у Facebook Руслан, один з улюблених барменів.- Звичайно, я так давно мріяла стати свідком цієї події, - відповіла я.
Субота, 18:00. Зупиняю таксі напроти “Паруса”. Ресторан “Барви” - прекрасний заклад в центрі міста з класичною, але сучасною українською кухнею. Обожнюю їхні голубці у вершковому соусі (175 гривень), вареники із щукою (155 грн), телячу печінку із баношем (175 гривень) та інші страви, які готуються тут за особливими рецептами справжніми майстрами.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
А ще я люблю цей ресторан за те, що він один з небагатьох, хто вклав в концепцію українського ресторану більш ширше поняття, ніж національна кухня. Позиціонування ресторану, як арт-простору, абсолютно доречне - тут постійно проходять події, присвячені українському мистецтву, поезії, музиці, кінематографу.
І, до речі, в 2016 році “Барви” посіли перше місце в Києві на конкурсі з фудпейрінгу. На який я вже запізнююсь.
Влітаю в “Барви” на півгодини пізніше. Мене одразу направляють до барної стійки. За нею 5 людей, які вже в процесі споживання делікатесів. За великою барною стійкою - шеф-кухар Сергій Байсаревіч та шеф-бармен Назар Макаров. До речі, Назар фактично створив барну історію “Барв” і перетворив ресторан на першу українську лабораторію коктейлів.
Мені одразу подають спеціальний сет з аперитивом від шефа. Згодом - коктейль і закуску. Всі інші вже чекають на основну страву і коктейль під неї.- Сергію, а що саме в цьому незвичному червоному чебуреці? – запитують шеф-кухара.- М’ясна основа - це косуля, білі гриби, шпинат і печений баклажан. Для соусу використовуємо йогурт, зелене масло, паприку копчену і дрібно нарізану м’яту, - пояснює Сергій.
Заливаю соусом свій чебурек і роблю ковток коктейлю.- А чому ваш фудпейрінг саме з коктейлями? - цікавлюся у Назара.- Ми перші в світі, хто придумав поєднувати страви з коктейлями. І здається в нас це вийшло. Спочатку фудпейрінг розглядався, як поєднання страв, які молекулярно підходять один одному, тобто таке собі їстівне поєднання. Потім з’явився вайнпейрінг – поєднання вина та їжі, а потім вже фуд енд коктейль пейрінг – страви та коктейлю. В цьому випадку побудова страви має особливий зміст, - пояснив Назар.- Тобто Україна – засновник цієї історії? - дивуюся я.- Так, абсолютно, - погоджується шеф-бармен “Барв”.
Намагаюся відчути, як мій коктейль пасує до чебурека, щоб розібратися в тонкощах такого мистецтва як фуд енд коктейль пейрінг. Смакує на відмінно. ЦІкавлюсь інгредієнтами, що входять до коктейлю.- Ми настоюємо кашасу на зеленому горошку, робимо сироп на фруктозі з обсмаженого насіння, додаємо сок лимону і прикрашаємо зверху гіркою трав’яною піною із смаком кампарі, - розкриває секрет Назар.
Назар та Сергій розказують гостям безліч цікавих історій про створення коктейлів та страв. Ми говоримо про барну та ресторанну історії України та інших країн, намагаємося знайти відмінності, порівнюємо рівень сервісу та обслуговування. Приходимо до висновку, що Україна в цьому напрямку дуже просунулася вперед і навіть в багатьох моментах випереджає Європу.- Назаре, а хтось із професіоналів закордонних вже мав можливість оцінити ваш ресторан і сервіс? - запитуюся.- У нас нещодавно був в гостях шеф-кухар з Італії, його ресторан в категорії “Мішлен” і привозила його до нас українська асоціація кухарів. Він багато чого спробував і був здивований тим, що в Україні стільки багато смачних цікавих інгредієнтів, - посміхається Назар.- А що саме він сказав про фудпейрінг? - не вгамовуюсь я.- Показником його схвалення були абсолютно пусті тарілки. Ви ж знаєте кухарі такі люди, вони ніколи не церемоняться і одразу кажуть так чи ні. Якщо б йому не сподобалось, ми б про це знали миттєво, - сміється Назар, готуючи грушово-ревневий сауер.
До складу цього коктейлю входять: грушевий український дистилят, пюре з червоного ревеню, сік лимону та лайму, невелика кількість сиропу тим’яну та екстракт дерева пілайа (використовується для приготування піни).- Чому саме цей екстракт? Загалом в усі сауери наче додається яєчний білок? – цікавлюся я.- Насправді це не так. Якщо заглибитися в історію, а коктейльна історія існує з 1806 року, в сауер ніколи не додався яєчний білок. Додавати його почали набагато пізніше. По-перше, у багатьох людей на білок алергія. По-друге, він має специфічний запах, який не всі сприймають. Тому ми використовуємо розчин пілайї – це емульгатор, який активно застосовується в косметиці, - каже Назар.
Тим часом Сергій виносить основну страву під грушово-ревневий сауер - качку на грилі з грибами ерінгами і запеченими баклажанами. Жовта частина страви - кукурудзяне пюре із сиром тофу, а червоний соус - випарене до консистенції бальзаміка вино.
Качка з сауером - це неперевершено смачно! Тому з особливою прискіпливістю цікавлюся у Сергія, скільки таких сетів існує в меню “Барв” і скільки часу займає приготування кожного окремого сету?
- Поки що у нас 5 таких сетів, але ми постійно розмірковуємо над новими парами. Для створення кожного сету необхідно приблизно 9-10 днів – це непростий процес: спочатку продумати, потім протестувати, потім затвердити, - каже шеф-кухар “Барв”.- А саме процес приготування сету? Скільки часу ви витратили, щоб приготувати цю качку? - не вгамовуюсь я.- Це залежить від страви. Є складні, наприклад, холодець з судака на подушці з томатів - для його приготування потрібно півдня, бо спочатку довго вариться рибний бульйон. А сьогоднішня качка просто мала протушкуватися годину, все інше - справа техніки, - пояснує Сергій.
Відкриваю меню фудпейрінга і вивчаю сети.
FP#1 - абрикосовий фізз подається з карпатською фореллю з рисом, томленим у соку з броколі.
FP#2 – “Мавка in Red” (варіація “Кривавої мері”) поєднується з тріо паштетів ручної роботи (качка, заєць, риба) у желе з копченого чорносливу.
FP#3 – тархуновий бренді “Краста” зпарували з паскою з медом і молоком, пана котою з тархуном і чорничним морозивом.
FP#4 – це наша качка з грушово-ревневим сауером.
А FP#5 – чорноморська риба з пюре з солодкого горошку, смаженими лисичками та квасолею з ікорним соусом, які смакують з коктейлем “Вино і акація”.
- Я вже хочу потрапити на всі чотири інших сети! - безапеляційно заявляю Сергію та Назару.- Почекайте, ми ще не закінчили з сьогоднішнім - на вас ще чекають березовий тіні та шоколадний мус з шовковичним желе та полуничним сорбетом, - сміється Сергій.
А Назар вже мудрує коктейль.- Цей коктейль подається в келиху на тонкій ніжці і без льоду. В березовому тіні взагалі немає вермуту. У нас чомусь люди не розділяють мартіні на коктейль і вермут, для них це синонім. Насправді ж, мартіні або скорочено тіні в барному світі – це коктейль, і однойменний вермут не завжди входить до його складу, - пояснює алхімік коктейлів і пропонує нам завершити приготування березового тіні особисто.
Назар подає нам келих, в якому вже є ром, настояний на розмарині, та сироп чебрецю. Ми паралельно додаємо до цих інгредієнтів випарений березовий сік, а Назар - ігристе вино.
Цей коктейль ми маємо смакувати з шедевром від Сергія - мусом з чорного шоколаду з додаванням маскарпоне в крихті з шоколадного бісквіту, прикрашеному свіжою шовковицею і шовковичним желе а з гарніром з полунично-шампанського сорбету.
Важко описати мій захват від побаченого, з`їденого та випитого. Йти з “Барв” не хочеться, тому беру коктейльну карту.
Я вже пила тут коктейль “Київський мул” - варіацію на тему “Московського мулу”, що був дуже популярним в США в 1950-ті роки. До складу “Київського мулу” входять українська горілка, сік лайму, сироп із смаженого ячменю та імбирний ель.
Ще серед моїх улюблених коктейлів в “Барвах”: “Золота перлина” (яблуківка, медове вино, лікер лікер Suze і Amaro Montenegro), “Гуцульський сауер” (червоний виноград, ромашковий сироп, сік лимону та джин Beefeater) та “Олд Фешн по-київськи” (каштановий сироп, копчений бурбон Wild Turkey, настій прополісу, ароматичний біттер Angostura). Вартість всіх коктейлів - 159 гривень.
- Давайте приготую ваш улюблений класичний? – пропонує Назар. - Давайте! До речі, я таким чином і відбираю заклади, що готують найкращі коктейлі в місті. Якщо Negroni буде смачний – я точно ваш постійний клієнт, назавжди, - посміхаюсь я.
Negroni виходить дуже смачний. І я триматиму слово - неодноразово повернусь до “Барв”. В тому числі - за ще одним сетом фудпейрінгу.
До речі, вечеря в стилі фудпейрінг коштує 1200 гривень за одну людину. Але це того варте! Приходьте і переконайтеся на власному досвіді. Впевнена, на вас чекають незабутні враження.
А я прощаюся з вами і нагадую, що наступна гастрономічна історія буде зі Львова. Оскільки я перебуватиму джаз-фесті і збиратиму найсмачніші ресторації міста Лева.
Читайте: Смачно їсти та пити на “Вуличній їжі” та “Гастро Балконі” (фото, відео)
Фото та відео автораKиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0006
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 13:28:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 6
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 13:28:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0008
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145123', '144431', '144353')
ORDER BY `published` DESC
0.0005
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 13:28:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0009
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.1451
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(повернуться повернулся повернулась повернулось повернулись повернусь повернёмся повернёшься повернётесь повернётся повернутся повернувшись повернёмтесь повернись повернитесь повернувшийся повернувшегося повернувшемуся повернувшимся повернувшемся повернувшаяся повернувшейся повернувшуюся повернувшеюся повернувшееся повернувшиеся повернувшихся повернувшимися)' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 13:28:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(повернуться повернулся повернулась повернулось повернулись повернусь повернёмся повернёшься повернётесь повернётся повернутся повернувшись повернёмтесь повернись повернитесь повернувшийся повернувшегося повернувшемуся повернувшимся повернувшемся повернувшаяся повернувшейся повернувшуюся повернувшеюся повернувшееся повернувшиеся повернувшихся повернувшимися)' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 260, 10
0.0012
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('79680', '79604', '78798', '78173', '76639', '76161', '74614', '71804', '71587', '65106')
0.0758
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 13:28:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(повернуться повернулся повернулась повернулось повернулись повернусь повернёмся повернёшься повернётесь повернётся повернутся повернувшись повернёмтесь повернись повернитесь повернувшийся повернувшегося повернувшемуся повернувшимся повернувшемся повернувшаяся повернувшейся повернувшуюся повернувшеюся повернувшееся повернувшиеся повернувшихся повернувшимися)' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)