Поздравление Председателя Верховной Рады Украины Андрея Парубия по случаю 26-ой годовщины Дня Независимости Украины.  Об этом KV стало известно из сообщения с официального веб-портала Верховной Рады Украины. "Дорогі українці - в Україні і в усьому світі! Щиро вітаю з нашим головним святом – Днем Незалежності України! Сьогодні, відзначаючи 26-ту річницю відновлення української державності – ухвалення Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, ми вшановуємо понад тисячолітню традицію українського державотворення. Від часів могутності та величі древньої Руси-України до сучасного творення, виборювання та утвердження вільної держави українців. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Цьогоріч ми також святкуємо 100 років від початку Української революції – новітньої боротьби за відродження нашої державності. Менш ніж за півроку ми відзначатимемо століття проголошення незалежності модерної української держави – Української Народної Республіки. Тоді, 22 січня 1918 року, своїм Четвертим Універсалом Українська Центральна Рада проголосила Україну: “...самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Проголошення самостійності України у січні 1918 року, у самий розпал тодішньої російської агресії, стало неспростовним свідченням прагнення українців відродити та розбудовувати свою державу, щоби вільно та гідно жити на власній споконвічній землі. Універсалом 22 січня 1918 року був проголошений принцип самостійності, незалежності та суверенітету Української держави, а вже через рік, 22 січня 1919 року, на святкуванні першої річниці Незалежності був проголошений другий фундаментальний для нашої державності принцип – принцип Соборності. Соборність означає безумовну єдність всіх українських земель. Саме за Незалежність і Соборність Української Держави століттями боролися найкращі сини і доньки нашого народу. Якраз проголошення Незалежності у споконвічній українській столиці – Києві у січні 1918 року та тисячолітня історія українського державотворення стали у ХХ-му столітті дороговказом для безкомпромісної боротьби української нації за своє невід’ємне право мати власну Державу. У наших серцях завжди житимуть герої, які поклали своє життя за незалежність Вітчизни. Пам’ятаймо про українських воїнів на сході України, які зупинили новітню російську агресію і сьогодні мужньо захищають мирне життя українців та всіх європейських народів від смертоносної путінської загрози. Як наші предки тисячу років тому на полях битв мечем доводили своє право жити вільно, так і ми сьогодні боремося, щоб Україна була вільною і єдиною. У цей великий день згадаймо головні уроки нашої тисячолітньої історії. Єдність, відповідальність, віра у Бога та Україну, розрахунок на власні сили та стійкість – це шлях до перемоги та процвітання нашої Вітчизни. Єднаймося та працюймо задля розбудови справедливої та могутньої, передової Української Держави, щоби українці вільно та гідно жили у великій родині європейських народів! Слава Україні! Героям слава!” Фото: http://gordonua.com КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися, чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Поліської районної ради Андрієм Слепченко. KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого? Андрій Слепченко: Загальна сума бюджету, запланованого на 2017 рік, склала 5,2 млн гривень. В порівнянні із минулим роком на сьогоднішній день ми маємо збільшення надходжень у сумі 661 тис. гривень. Враховуючи специфіку району, ці суми для нас достатньо значні. Населення Полісся складає 6,5 тис. людей. Близько 30 сіл знаходиться в Чорнобильській зоні, вони не заселені.   Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Підприємництво на Поліщині свого часу було знищено. Зараз із найбільших платників податків залишились “Держлісгосп”, районна центральна лікарня та відділ освіти. Можна сказати, що в нас бюджет створюється із бюджета. KV: В районі працюють аграрії? Андрій Слепченко: Працюють, але є проблема. Як і в більшості районів - реєструються, де їм зручно, а обробляють і засівають землю у нас. Я вважаю, що цю ситуацію має врегулювати законодавець. KV: Районний бюджет отримує субвенції із багатших сіл? Андрій Слепченко: Так, ми беремо у багатших сіл кошти. Зазвичай це невеликі суми у 10-15 тис. гривень, які необхідні на харчування для дітей та підвіз їх до школи. Наразі ми відновлюємо місцеву пожежну охорону в с.Зелена Поляна також за рахунок сільських бюджетів. KV: Якого інвестора чекає Поліський район? Андрій Слепченко: Декілька днів тому за ініціативи народного депутата Івана Ступака   була проведена перша комісія з надання прикордонному переходу “Вільча” статусу міжнародного. Зараз там можуть пропускати транспорт лише зі сполученням Україна-Білорусь. Раніше існував міжнародний шлях, частиною якого був цей перехід. Протягом десяти років ми говорили про його відновлення, і тільки зараз процедура почалася. Найголовніше, що вся придорожна інфраструктура, яка там існуватиме, буде наповнювати наш районний бюджет. Але це буде не сьогодні і не завтра, поки комісія вивчає потік автомобілів та логістику. У відселеному смт Вільча, яке наразі не було передано в зону відчуження, є залізна дорога, що дає можливість побудувати елеватор. На сьогоднішній день в районі обробляється близько 8-10 тис. га землі, а продукцію реалізовувати ніде. Найближчий елеватор знаходиться в Овручі, це 80 кілометрів від нас. Також піднімається питання відновлення залізничної гілки до Чорнобиля. Третє, і найскладніше, - відновлення переробки продукції на місцях. KV: Чи були в районі випадки укладання так званих “договорів першої ночі”, коли селяни отримують кошти від певної особи і зобов'язуються в разі відміни земельного мораторію продати свою ділянку виключно їй? Андрій Слепченко: Я знаю, що в Київській області такі випадки доволі поширені, але в нас у районі такого ще не було, і сподіваюсь, не буде. До речі, звичайний договір оренди також передбачає першочерговий викуп. KV: Чи є в районі земельні скандали? Проблеми із видачею ділянок учасникам АТО? Андрій Слепченко: Земельних скандалів немає. На сьогоднішній день в районі зареєстровано 52 участника АТО. Протягом 2016 - 2017 років на території району 50 чоловік отримали земельні ділянки під будівництво та особисте селянське господарство. В цьому році звернулись не всі, дехто хоче ділянки у Іванківському, Вишгородському районах. До нас також приходять бійці з інших районів, навіть із Києва. Але тут немає “своїх” та “чужих”, якщо для отримання ділянки все юридично правильно оформлено - будь ласка. KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі? Андрій Слепченко: Я вважаю, що ні. Але безперечно - земельне законодавство потрібно вдосконалювати. Наприклад, в нас є товар - земля. Селянин, який неспроможний займатись господарством, має 2-3 паї. Сьогодні він як собака на сіні - майже нічого з них не отримує. 1-2 тисячі гривень орендної плати на рік - це хіба гроші? Якщо порівняти із європейськими цінами - 2-3 тис. євро - то це навіть не половина. Якби в нас були такі ціни, то про мораторій навіть мови б не було, ніхто не купував би ту землю. Є стільки шляхів, якими можна обійти наше земельне законодавство. Людей просто надурять. В першу чергу має бути встановлена законом мінімальна ціна на пай. Коли ми складаємо договір купівлі-продажу на будинок, то йдемо то нотаріуса, проводимо оцінку, встановлюємо вартість. Так має бути і з землею. KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені? Андрій Слепченко: За власні кошти ми не маємо можливості реалізовувати інфраструктурні проекти, тому в цьому році нам допомагає область. На завершальній стадії встановлення насосних станцій з частотними перетворювачами по водному господарству, заміна вуличного освітлення на енергозберігаюче у Красятичах, ремонт районної центральної лікарні. Планується також виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт будинку культури. На ці потреби планується витратити близько 10 млн гривень. В програми співфінансування ми почали потрапляти тільки з минулого року. За “депутатські” кошти Ярослава Москаленка, за яким закріплено наш район, планується будівництво спортивних майданчиків. Поки на стадії виготовлення технічної документації. У 2016 році було відремонтовано 6 кілометрів доріг по району, в цьому планується відремонтувати близько 9 кілометрів. KV: Розкажіть про “маршрутні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район зі зниження вартості проїзду і поліпшення якості перевезень? Андрій Слепченко: Зараз проїзд до Києва коштує 55-60 гривень. Звісно, люди не в захваті від таких цін, особливо ті, хто кожного дня їздить до столиці на роботу. Але бунтів не було. В нас багато пільговиків - близько 1,5 тис. Нещодавно ми із райадміністрацією обговорювали нову програму, яка має врегулювати співпрацю району із перевізниками. Але про її результати можна буде говорити лише в кінці року. Поки не компенсуємо перевізникам кошти, а вони навіть і не звертаються. Розуміють, що поки можливості немає. KV: Чи працює в районі “Прозорро”? Андрій Слепченко: Працює, але використовує його в основному відділ освіти. Коли у райраду треба купити дві пачки паперу, то, звісно, ми це робимо без тендера. KV: Криміногенна ситуація в районі врегульована? Андрій Слепченко: Звісно багато безхатченків тягнуть метал із зони відчуження. В селі Млачівка працює прикордонна застава, яка ловить багато порушників. Контрабанду через кордон доволі рідко намагаються провезти. Зате в Поліський район іноді олені та зубри із Білорусі “імігрують”. KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Андрій Слепченко: В межах Поліського району затверджена одна об’єднана територіальна громада. Як тільки почався процес децентралізації, декілька років тому, усі місцеві ради прийняли відповідні рішення. Але досі питання не вирішено. На місцях люди мають досить різні думки - хтось хоче створювати громаду, хтось ні. Так само і сільські голови. Тому сказати однозначно “за” чи “проти” об’єднання Поліський район - я не берусь. Наразі ніяких кроків у бік децентралізації в Поліському районі немає. Про вибори навіть мова не йде. KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу? Андрій Слепченко: Так, проблеми є. Наш район планують включити до Бородянського госпітального округу, який знаходиться доволі далеко від наших сіл. До нас приїздила керівник департаменту охорони здоров'я КОДА Алла Арешкович і особисто впевнилась, що створення госпітального округу в Бородянці позбавить жителів Поліського району медичних послуг. Враховуючи стан доріг і машин швидкої допомоги, довезти людину навіть від Красятичів до Бородянки - завдання складне. Тому ми будемо наполягати, щоб лікарню такої ж функціональності зробили і в Іванкові. Наша РЦЛ недостатньо забезпечена медичними кадрами. Але послуги надають на нормальному рівні. Вже кілька років ми хочемо створити умови для залучення молодих працівників, але на це поки немає коштів. KV: Чи є стабільність в роботі райради? Андрій Слепченко: В нас представлені наступні політичні сили - “Наш край”, БПП, Радикальна партія Олега Ляшка, УКРОП і “Нова політика”. В роботі райради є різні моменти, але більшість питань голосується без конфліктів. KV: Чи є конфлікт між РДА і радою? Андрій Слепченко: Співпраця є, працюємо в сусідніх кабінетах. А повноваження не ділимо, бо вони розділені законом.  KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією? Андрій Слепченко: Нам допомагає область, і це добре видно. Вже два роки поспіль нам виділяють кошти на програми розвитку. Можу сказати, що Поліському району приділяють велику увагу. KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру? Андрій Слепченко: Посада голови райради - це мій свідомий вибір. Хоча посаду мені запропонували місцеві депутати. Найголовніша моя мета - зробити так, щоб Поліський район став повноцінним районом Київської області. Я не буду говорити, що прийшов у політику, аби працювати на благо країни. Так кажуть всі, і це не цікаво. Конкретно в моїх планах - втілювати проекти розвитку в Поліському районі, залучати інвесторів. KV: Ви амбітна людина? Андрій Слепченко: Як у звичайної людини, в мене є амбіції. Але я розумію, що поки не маю того політичного досвіду, якого потребує посада навіть в області. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто” Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини” Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити” Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл” Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся” Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують” Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює” Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині” Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету” Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа” Василь Гриша: “Районні адміністрації вже себе віджили” Вадим Гедульянов: “Києво-Святошинський район повинен стати самостійним госпітальним округом” Фото: Ігор Дармостук, КиевVласть КиевVласть

Сегодня, 28 июня, Президент Украины Петр Порошенко поздравил граждан страны с Днем Конституции и рассказал, как продвигается реформа, связанная с Основным Законом нашего государства. Об этом KV стало известно из выступления Президента Украины по случаю Дня Конституции. “Шановні співвітчизники! Дорогі українці! Лише 21 рік тому, після багатогодинних баталій, багато з яких ми сьогодні дуже добре пам’ятаємо, ранком 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України – Основний Закон нашої держави, який і досі вважається одним із найдемократичніших у світі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Але наші предки залишили по собі також один із найдавніших конституційних документів взагалі в історії людства, в історії його політичної думки. Цей документ з’явився у 1710 році, задовго до подібних актів і мав скорочену назву “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”. Ще тоді це був суспільний договір, який Пилип Орлик, спадкоємець великого Мазепи, уклав як гетьман Війська Запорозького із козацькою старшиною і запорожцями. Коли у 1996 році Верховна Рада України схвалила Конституцію незалежної держави, наш Основний Закон, який вважався і вважається зараз одним із найбільш прогресивних, це для нас було і залишається справжнім святом. І сьогодні ми, українці захищаємо нашу незалежність від російського агресора. Ми захищаємо не лише нашу землю, ми захищаємо не лише нашу територіальну цілісність,  ми захищаємо демократію, захищаємо свободу, захищаємо волю, стверджуємо свій європейський вибір. І для перемоги в цій боротьбі ми проводимо глибинні реформи. Деякі з цих реформ потребують змін до Основного закону. Зокрема, минулого року я запропонував Верховній Раді внести зміни до Конституції для забезпечення відновлення правосуддя. Я дуже дякую парламентським колегам за те, що мої пропозиції були підтримані. Я пишаюсь, що європейські стандарти незалежності, неупередженості, правової визначеності, рівності, відкритості були підтримані конституційною більшістю голосів депутатів парламенту. І зараз реформа, що стартувала зі змін до Конституції рік тому, продовжується. Днями завершується конкурс до Верховного Суду, який для успішної діяльності потребуватиме не лише того, що ми вже зараз маємо – у відкритому прямому ефірі кандидати здавали іспити на професійність, складали електронні декларації, проходили випробування на детекторі брехні. Дуже важливу роль відігравала і Громадська рада доброчесності. І сьогодні цей конкурс знаходиться на завершальному етапі. Але він потребує нових процесуальних норм і правил. І я дуже сподіваюсь, що найближчим часом Верховна Рада прийме у другому читанні відповідні законопроекти і ми будемо мати повне перезавантаження Верховного Суду України, який забезпечить незалежність, неупередженість права. Старт роботи найвищого суду у системі судоустрою є нашим головним пріоритетом на наступні тижні і місяці. Чому це так важливо? Бо резонансні справи, рішучі кроки по боротьбі із корупцією, які зараз демонструє Генеральна прокуратура, Національне антикорупційне бюро нагадають всім нам про такий анахронізм як депутатська недоторканість. Відповідний мій законопроект змін до Конституції готовий. Вимагає він політичної волі від народних депутатів – раз і назавжди урівняти себе в правах з громадянами України. Так само, як ми зняли недоторканість з суддів. Ще раз наголошую, що я сподіваюсь, що народні обранці у недалекому майбутньому ухвалять відповідні рішення. Адже серед них, напевно, немає жодного, хто б не обіцяв скасування цієї недоторканності у своїх виборчих програмах. Сьогодні, в день Конституції України, біля пам’ятника великому українцю гетьману Пилипу Орлику – ми згадуємо, що українській конституційній думці понад 300 років. Українці крізь віки пронесли розуміння важливості рівних прав, демократичного ладу і відповідальної влади. Саме таку державу ми творимо зараз. Ми повертаємось, нарешті, до європейського дому через завершення процедури ратифікації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, через те, що 11 червня Україна, нарешті, отримала безвіз не просто як право безвізових подорожей до Європейського Союзу, а як остаточне “Прощавай!” російській імперії. І ми возз’єднуємося із сім’єю, частиною якої були століттями. Я сповнений гордості за нашу країну. Я вірю в її історичне майбутнє. Слава Україні!” Фото: Администрация Президента Украины КиевVласть

За 21 рік від ухвалення Конституція України змінювалася шість разів, і тричі ці зміни торкалися саме форми державного правління. Питання змін до Конституції зазвичай порушувалося тоді, коли треба було змінити щось “під себе”. І зрештою перетворювалося на латання прогалин і політичні торги, а не на фундаментальні зміни Основного Закону держави. Свою першу Конституцію – найважливіший елемент законодавчої системи, своєрідний підмурок державності – Україна отримала після тривалих і напружених дебатів 28 червня 1996 року. Важливість цього нормативно-правового акту, хай як це пафосно звучить, сповна розуміли В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Вадим Гетьман та інші колишні депутати-патріоти. Причина цьому проста: тогочасний парламент ще не був отруєний вірусом політиканства, не був безнадійно далекий від народу. На момент ухвалення Конституції її можна було справедливо вважати однією з найбільш демократичних і людино-орієнтованих у Європі, бо більшу частину “тіла” взято з чинного натоді французького аналога. Здавалося, все: Україна стала на шлях розвитку цивілізованих держав, де до Основного Закону ставляться з пієтетом і навіть обережністю, неухильно виконують і зайвий раз воліють не змінювати. Як у Сполучених Штатах Америки, де діють усі статті ухваленої 1787 року Конституції й де за більш ніж двісті років ухвалили лише 27 поправок. Наприклад, 27-му, останню на сьогодні ухвалену поправку, подали до розгляду 25 вересня 1789 року, а ратифікували… через більш як двісті років! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У нас – навпаки. Мушу констатувати, що всі спроби переписати основний документ зазвичай супроводжувалися жорстким протистоянням політичних еліт і зрештою призводили до посилення впливу олігархів, економічного застою, протестних акцій. Політичні компроміси У 2004-му, долаючи політичну кризу під час Помаранчевої революції, на вимогу політичних сил Віктора Януковича та Леоніда Кучми Верховна Рада змінила президентсько-парламентську форму правління на парламентсько-президентську, водночас збільшивши термін своїх повноважень до 5 років. Це був своєрідний бартер: Віктор Ющенко отримав підтримку під час третього туру президентської гонки, вимінявши її на левову долю своїх повноважень. Такий політичний компроміс протримався недовго. Розмиті повноваження президента й парламенту та жорстка політична конкуренція призвели до швидкого руйнування коаліції з Юлією Тимошенко й повернення до влади “біло-синіх”. Уже 2010 року обраний президентом Янукович знову взявся за конституційні ігри, успішно відновивши дію основного документа зразка 1996 року. До Революції Гідності владний баланс був чітко зміщений у бік непідзвітного, майже авторитарного Януковича, який, мов диригент, уміло керував “ручним” парламентом. У лютому 2014-го під тиском громадськості й зарубіжних партнерів Янукович погодився на відновлення Конституції 2004 року. Парламент ухвалив таке рішення простою постановою, а невдовзі почався новий етап конституційних реформ, за які після перемоги Євромайдану активно взявся вже Петро Порошенко. Однак, попри низку красномовних заяв та обіцянок, постмайданній владі не вистачило політичної волі завершити почате. Дві основоположні реформи – децентралізація й реформа судів, до яких Україна йде з 2014-го, досі не завершені. Вони відійшли на другий план, поступившись місцем політичній боротьбі за крісла й корупційні потоки. Такі безвідповідальні ігрища з Конституцією відбувалися і, що найголовніше, досі відбуваються в нашій країні. Владні еліти не розуміють, що Конституція – не контракт між політичними групами впливу, а насамперед – суспільний договір між громадянами. Більш ніж за два десятиліття Конституція так і не стала визначальним документом української держави. З року в рік Основний Закон втрачає свою цінність, а свято Конституції перетворюється на черговий вихідний день. З Днем Конституції вас! Читайте: В Киеве собрано почти 118 тыс. подписей за отставку Кличко (видео) Андрій Карпенко, лідер Об’єднання “Сила Громад” КиевVласть

Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто перебуває із місцевою владою у стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевVласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на розсуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Русланом Сольваром (член депутатської фракції партії "Блок Петра Порошенка"). KV: У політиці Київської області ви вже давно. На вашу думку, чому в столичному регіоні так часто змінюються губернатори? Руслан Сольвар: Не думаю, що тут треба вибудовувати якісь логічні ланцюжки, - просто так склалось. Як відомо, Анатолій Присяжнюк був представником попередньої влади, Володимир Шандра наче пішов на підвищення, історія Максима Мельничука вам відома, а Олександр Горган не так давно почав працювати на цій посаді. Сподіваюсь, що невдовзі побачимо результати його роботи. Тому переконаний, що тут немає жодної закономірності - просто випадковість. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Чи існує на Київщині таке явище, як клановість? Руслан Сольвар: Чесно кажучи, не хочу заглиблюватись у це питання. Мені абсолютно байдуже, чи є ці клани, і хто до них належить. Мені важливо, як вони працюють і що роблять для регіону. Головне - щоб люди були на своєму місці і працювали задля розвитку області, а не відсиджували свої м`які місця. KV: Які відношення сьогодні склалися у вас із владою округу Київщини, на якому ви обралися до ВРУ? А з обласною владою? Руслан Сольвар: Я вже не раз говорив, що спільна робота з органами місцевої влади - моя стратегія. Перефразовуючи англійського кооператора Джона Мітчела, можу впевнено сказати: без співпраці ніколи не досягти того, що потрібно народу. Тому мені байдужі політичні клани. Я відкритий співпрацювати з усіма, хто прагне не руйнувати і дерибанити, а будувати і розвивати. Я -  господарник, тому і від місцевих управителів вимагаю у першу чергу бути господарниками і владою, даною їм, розбудовувати свої “парафії”. Коли вперше мене обрали депутатом, я був із опозиційної партії, і це не заважало мені співпрацювати з органами місцевої влади і спільно вирішувати нагальні для населення питання. KV: Прокоментуйте інформацію про те, що ви начебто давали екс-губернатору Київщини Максиму Мельничуку хабар у 20 тис. доларів за призначення голови Фастівської РДА. Руслан Сольвар: Як відомо, жодна кандидатура на посаду голови Фастівської РДА не пройшла конкурс і не дотягнула до фінального етапу. Тут немає політики, просто людський фактор. У цьому питанні я не маю політичних інтересів і не лобіюю жодного кандидата. У цій справі головне - чесність і прозорість. Тож нехай переможе той, хто насправді вболіває за справу і гідний очолити РДА. Інформація про хабар Мельничуку - відвертий наклеп. Мені самому цікаво, звідки пішли такі чутки? Я ніколи і нікому не даю “на лапу”, бо це тягне за собою неминучі наслідки. Я - за чесність і прозорість. Сам не беру – і іншим не даю! Читайте: “Двадцатка” раздора. Губернатор Мельничук будет судиться с клеветниками, приписывающими ему взяточничество KV: На вашу думку, наскільки чесно був проведений конкурс на посаду голови КОДА? Є у вас питання до нинішньої адміністрації Київщини? Руслан Сольвар: Перемогу Олександра Горгана пророчили, мабуть, тому, що він помітно виділявся серед інших кандидатів на цю посаду. Щодо питань - їх багато. Маємо обговорювати і вирішувати купу нагальних проблем - починаючи перевезеннями і закінчуючи децентралізацією. А головне питання - це як Олександр Горган бачить перспективи розвитку і реформ у нашому регіоні. І чим я, у межах своїх повноважень, можу у цьому допомогти. Читайте: Небольшая двадцатка. Соратники Кличко и Тимошенко поборются за кресло губернатора Киевщины KV: Як ви вважаєте, нардеп Ярослав Москаленко має вплив на прийняття рішень у Київській ОДА? Руслан Сольвар: Не знаю. Свічку не тримав, а чутки не слухаю. Головне: на мене ніхто не тисне, ніхто замість мене рішень не приймає. А інше, вибачте, не цікавить. Читайте: Главы РГА Киевщины заподозрили губернатора Горгана и нардепа Москаленко в коррупции KV: Нині ми чуємо багато закликів до ліквідації місцевих адміністрацій, адже це - рудимент совка. Чи потрібні вони на вашу думку? Руслан Сольвар: Наразі потрібні. Поки що вони виконують свої прямі функції, і, ліквідувавши їх повністю, ми отримаємо хаос і безлад. А у найближчому майбутньому неодмінно треба вдосконалювати і втілювати у життя реформу місцевого самоврядування. Бо, як відомо, громади на місцях набагато ефективніші в усіх напрямах, і саме вони мають бути господарями на своїй землі. KV: Які соціально-економічні, політичні і, можливо, ментальні проблеми вирізняють столичну область серед інших? Руслан Сольвар: Вважаю, що  всі регіони України дуже схожі в цьому. На місцях все залежить від керівників. Десь видно руку хорошого господарника, а хтось навпаки не “дотягує”. Я переконаний, що владі на місцях просто не треба боятись ризикувати, бо хто не ризикує, той не розвиває. KV: Які пріоритетні напрями розвитку повинна визначити діюча влада в місцевих громадах? Руслан Сольвар: Всі питання, які стосуються розвитку – пріоритетні. Це і земельні питання, і питання відновлення підприємств, які занепадають (залучення інвесторів тощо), і зменшення податків… Говорити – не переговорити. Але головне наразі - навести фінансовий лад, перестати розбазарювати кошти, які мають стікатись у бюджет. Також вважаю необхідним розвивати в області зелений туризм. Ви бачили Панський маєток в Оленівці? А Печеру “Геонавт” у Ходосівці? А Палац Хоєцьких в Буках? Переконаний, що ви не були у селі Кодра, яке розташоване посеред лісу, і ви ніде не знайдете такої природи, черемші та грибів, які там ростуть. А таких весільних вареників, які ліплять у Соснівці, посперечаюсь – ви не куштували ніколи у житті! А заповідник у Лісниках, де ростуть рідкісні квітки?! Ви не уявляєте, яка це краса. І це - мій округ, про який має знати вся Україна. Пишаюсь! До речі, не люблю відпочивати по “закордонах”, люблю такі от рідні місця, де незбагненно красива українська природа і наші гостинні люди, які завжди зустрічають з відкритою душею і серцем. KV: З якими проханнями до Вас звертаються виборці? Які з них Ви не можете (не змогли) виконати? Руслан Сольвар: Люди просять усе - починаючи від юридичних консультацій і допомоги наших юристів у вирішенні абсолютно різних питань, закінчуючи просто “Дайте гроші на лікування”. І, зрозуміло, що постійно звертаються громади, які просять відремонтувати будинки культури, допомогти з обладнанням у лікарнях, забезпечити комп`ютерами школи, поміняти вікна у дитсадочках, побудувати, реставрувати, відремонтувати… Всього не перерахуєш. KV: Одним із гарячих питань області є зняття мораторію на продаж землі а також стан земельного ринку. Яке ваше бачення цього питання? Руслан Сольвар: Ринок землі у нас, по суті, відсутній, бо наразі зарегульований нормами старого Земельного Кодексу. Тому зараз йде робота над законопроектом щодо ринку землі, який має удосконалити і врегулювати процеси, пов`язані з користуванням, володінням і розпорядженням землями в цілому. Плюс ще одне “за” реформу децентралізації. Бо саме громади на місцях мають розпоряджатись землею. KV: Колишній мер Фастова Володимир Тимофєєв заявляв , що ви - кум сина Віктора Януковича і маєте з ним спільні бізнес-інтереси. Ви знайомі з ким-небудь із сім’ї Януковича? Руслан Сольвар: Навіщо коментувати чутки, якщо зрозуміло, що це тільки чутки і не більше?! Скажіть, на милість, якщо б я мав зв'язок із Путіним, сидів би тут і відповідав би на ваші питання?! Кум Януковича молодшого? А, точно, ще сват Азарова, брат Пшонки і найкращий друг Захарченка (сміється). Нагадаю, у 2012 році, коли я став нардепом, - був в опозиції до влади Януковича. Хіба це - не відповідь на ваше запитання? Всі, хто знався з ним і дружив, зараз непогано почуваються і вже давно не в Україні. А я тут. Я працюю на своєму окрузі, ні від кого не “шифруюсь” і завжди відкритий до спілкування з людьми. До речі, мабуть, кожен третій на окрузі знає мій особистий номер телефону і знає, що я сам візьму слухавку. А це, напевне, стовідсотковий показник того, що жодного стосунку до “сім`ї” Януковича я не маю. KV: Як у вас зіпсувалися стосунки з мером Фастова Михайлом Нетяжуком? Чи бачите ви його головою майбутньої Фастівської громади? Руслан Сольвар: Не було чому псуватися. Як я вже говорив, моя стратегія – це співпраця з органами місцевої влади. Але, на жаль, скільки не закликав мера Нетяжука до плідної роботи, тільки й отримував від нього відписки. А коли емоційно виступив на засіданні міської ради, де вказав на помилки керманича міста, на наступний день половина міста була розмальована образливими коментарями на мою адресу. Чиїх рук справа - здогадатись неважко…А щодо голови фастівської громади - на цій посаді я бачу людину, яка не тільки на словах готова до постійної, відкритої, плідної співпраці. І це, насамперед, вирішуватиме громада. Читайе: Мер Фастова Нетяжук: Пане Сольвар, фастівчани втомилися від брехні KV: Це правда, що "касетний скандал" у Фастові був організований з вашої подачі? Розмову записувала ваша помічниця? Чому обрані саме депутати Хапанцев і Половко? Руслан Сольвар: Як і всі батьки хочуть пишатись своїми дітьми, я хотів пишатись своїми, можна сказати, вихованцями. Але, на жаль, так склалась доля, що люди, на яких я мав серйозну надію, навіть не збирались реалізовувати мої плани і розбудовувати місто, а хотіли просто заробляти гроші. Я сам був здивований, коли розмову опублікували. Позиція хлопців мене вразила, але, як кажуть, Бог їм суддя. Щодо запису, хто і навіщо його опубліковував, я не знаю. Нікого не підозрюю, бо мені це навіть не цікаво. Як кажуть, “Фастов - город контрастов”. Подробней: “Не ходить же в одних туфлях. Нада кальоса мінять”: депутаты Фастова хотели продаться нардепу Сольвару за 10 тысяч долларов KV: На кого зараз переписана нерухомість вашої матері, про яку йдеться у сюжеті "Наших грошей? Руслан Сольвар: На жаль, мої батьки не так давно померли. Царство їм небесне. Наразі йде процес успадкування. KV: Чому ви вирішили не демонструвати свої статки у декларації? Чи збираєтеся заповняти її взагалі? Руслан Сольвар: Дивно, що журналістів цікавить моя декларація, а не добрі справи, які я роблю на окрузі. Цю декларацію я заповнив - ви її бачили. А наступну, коли прийде час, заповню, почитаєте. KV: Це правда, що ваш автопарк нещодавно поповнився вже другим авто марки “Бентлі”? Руслан Сольвар: Друга “Бентлі”? Почекайте, я і про першу не знаю, а ви мені вже другу в мій “автопарк” загнали. Взагалі, в моєму іграшковому автопарку багато модельок - і “Бентлі” є, і “Астон Мартінів” 3 штуки, ну і, звичайно, яка ж колекція без вітчизняного ЗАЗу і “Богдана”. Знаєте, іноді почитаю пресу, і стільки нового про себе дізнаюсь… Давайте, як кажуть, “жгите дальше”... Читайте: Олександр Марченко: “Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі” Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо” КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Тетіївської районної ради Наталією Жубер. KV: Розкажіть про бюджетні показники Тетіївського району за 2016-2017 рік. Наталiя Жубер: За минулий рік бюджету планувалось 227 млн 416 тис. гривень, з них власних надходжень - 27 млн 590 тис. гривень, спеціальний фонд - 6 млн 578 тис.гривень. Сьогодні не вистачає коштів на бюджет розвитку, що стало великою проблемою. Іноді невеликі суми отримуємо з сільських бюджетів, але цього недостатньо. На 2017 рік ми плануємо 34 млн гривень бюджету, та це - лише маленька частина від того, що необхідно. Якщо район житиме за власні кошти, то профінансувати ми зможемо лише освіту. Медицина, соціальна сфера та інфраструктура в нас існують за рахунок субвенцій та дотацій. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: В Київській області є невиплати по зарплатам. Яка ситуація у Тетіївському районі? Наталiя Жубер: Справді, під час розрахунку бюджету на цей рік не було передбачено суму мінімальної зарплати у 3 200 гривень. Тоді не було впевненості, що закон приймуть. У січні та лютому цього року у сферах освіти та медицини існувала невелика заборгованість, але сесією районної ради за рахунок вільних залишків було виділено кошти для її погашення. Зараз все виплачується вчасно. KV: Чи працює в районі система електронних закупівель  “Прозорро”? Наталія Жубер: Найчастіше системою користуються заклади охорони здоров’я, освіти та культури, а також найбільші  сільради. Наприклад, проводили тендер на закупівлю м'ясних виробів, для харчування дітей у шкільних та дошкільних закладах. Двічі подавали на “Прозорро”, перший раз ніхто не зацікавився, на другий - виграв місцевий постачальник, який раніше частково забезпечував дітей харчами. З ліками в нас ситуація гірша - їх частіше купуємо в борг, тому системою електронних закупівель користуватися не можемо. KV: Назвіть найбільші проблеми у сферах медицини й освіти області. Наталiя Жубер: У лікарнях в нас гостро стоїть проблема із кадрами. На сьогоднішній день більшість з них поважного віку, молодих спеціалістів можна на пальцях порахувати. В нас немає багатьох медичних приладів, через що людям доводиться їздити до лікарні у Білу Церкву чи в Київ. Для спеціалістів медичної сфери нам також хотілося б облаштувати гуртожиток. На території нашої лікарні є гуртожиток, який пустує близько 10 років. Є в нас і певна частка грошей, які потрібні на його відновлення. Там можна зробити 4 двокімнатні квартири і декілька кімнат гуртожитку. В освіті  ситуація інша - кадрів достатньо, доволі молодих, але школи порожні через досить невелике наповнення класів. В районі є навіть два села - Росішки і Дзвеняче, які в перспективі на 2017-2018 рік відділ освіти має виносити на пониження ступеню до l. KV: Як оцінюєте хід реформи децентралізації у районі? Наталiя Жубер: Коли зайшла мова про децентралізацію, міський голова Тетієва відразу підхопив цю ідею і почав сприяти її втіленню. З головою адміністрації і ради вони об'їхали кожний населений пункт, пояснювали людям цілі цих змін. В нас планувалось створити одну Тетіївську об'єднану громаду. Був розроблений перспективний план, але з 23 населених пунктів 7 виступили проти об'єднання: Галайки, Денехівка, Теліжинці, Кашперівка, Кошів, П'ятигори і Росішки. План був переписаний, враховуючи рішення цих сіл. Подали на розгляд в обласну раду. Чекаємо відповіді. Однак, на вибори в цьому році ми точно не підемо. KV: Чи має Тетіївщина проблеми з підприємствами, які зареєстровані в Києві, а господарську діяльність проводять у районі? Наталiя Жубер: Є в нас фабрика спецодягу, яка зареєстрована у Києві, на Тетіївщині має філію. За півроку її керівник пообіцяв переоформити документи, щоб податки надходили у район. Ми нікого не вмовляємо, просто сідаємо за стіл переговорів. Пояснюємо, що працюємо на благо району і коштів нам не вистачає. Обіцяють практично всі, але виконує обіцянки далеко не кожен. Також з великих підприємств можу назвати ДП “Укрспирт”, але воно перебуває у державній власності. В минулому році підприємство мало не закрили, тому поки говорити про перереєстрацію ми не можемо.Проблемними в цьому питанні є “Укрпошта”, та” Укртелеком”. А взагалі, я вважаю що це - проблема державного значення, тому що податки повинні надходити за місцем проживання працівника.   KV: Чи можна назвати Тетіївщину аграрним районом? Наскільки він інвестиційно привабливий? Наталiя Жубер: Однозначно аграрна сфера в нас дуже розвинена, але інвестори на наші землі не дуже поглядають. Можливо, причина в тому, що ми розташовані далеко від столиці. А також важливим чинником є нестабільність в нашій державі. Є охочі зайти на територію, але вони себе не афішують. В районі існують випадки діяльності аферистів, що відбирають землю. В середньому за оренду паю дають 6-7 тис. гривень, ці люди приходять до селян і пропонують суму у 13-15 тис. гривень, договори укладають так, що в результаті вони виявляються недійсними. Ми закликаємо людей не приставати на такі пропозиції. На щастя, в нашому районі такі договори поки підписані не були. KV: Чи проводяться в районі земельні аукціони? Скільки гектарів землі простоює? Наталія Жубер: Земельні аукціони в нас не проводяться. Вся земля перебуває в   оренді, вона оброблена і доглянута. KV: В районі дуже багато ставків. Рибний бізнес процвітає? Наталя Жубер: Ставки - одна з найголовніших проблем району. В районі їх 192. Ми розглядали на останній сесії районної ради питання про те, щоб взяти на облік і прийняти на баланс існуючі гідроспоруди . В районі на сьогодні немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи. Поясню чому. Раніше дозвіл на оренду надавала сільська рада або голова райдержадміністрації строком на 10-20 років. До 2020 року такі договори є чинними. Але район суттєво недоотримує від цих платників податків. Крім того, деякі дозвільні документи орендарі не можуть отримати від КОДА. Один з наших депутатів, який орендує два ставки площею 109 га, навіть подав позов до суду щодо бездіяльності  обласної адміністрації. KV: Чи є проблеми зі сміттям в районі? Наталія Жубер: В нас зараз розглядається проект, згідно якого місцеве сміттєзвалище буде розширено на 7,2 га. Поки невистачає фінансування, але це - об'єкт місцевого значення і над цим плідно працює міський голова, проте це не вирішить районної потреби. Велись переговори зі Ставищенським  головою районної ради з приводу будівництва на території їх району сміттєпереробного заводу. Розглядається питання про те, щоб наше сміття вивозили на цей завод. KV: Чи є в районі проблеми, які обласна влада не помічає? Наталія Жубер: Рік ми боролися за те, щоб лісополоси на полях передали на наш баланс. Вони розташовані на землях державної власності і регулярно вирізаються. Ніхто не має права виступити позивачем до суду, бо вони не мають власника. Був випадок, коли наші громадські діячі викликали поліцію і прокуратуру, але матеріали справи зникли і все закрили. На базі райради ми створили комунальне підприємство ”Тетіївліс”. Обрали директора, який неодноразово їздив з документами в область, однак отримував тільки відписки. Нам довелось закрити підприємство, бо фінансування на нього не виділялось. Зараз воно на стадії ліквідації. KV: Є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Тетіївщини? У чому труднощі? Наталія Жубер: Намагаємось підтримувати дружні стосунки, але лише у суперечці народжується істина. Єдине, в чому бувають непорозуміння - в нас різне бачення розподілу бюджетних коштів. Райрада вважає, що частину можна було б зекономити на енергоносіях, перевезеннях та витратити на розвиток. Нас у цьому не підтримують. Але ми не створюємо через це конфліктних ситуацій. KV:  Чи є у вас якийсь план-мінімум і план-максимум самореалізації на керівній посаді? Наталія Жубер: Мій план-мінімум - зберегти ті соціальні об'єкти, які працюють на сьогоднішній день. Максимум - сподіваюсь, що прийдуть до нас хороші інвестори, і ми зможемо реалізувати багато проектів, залишити по собі добрий слід. Читайте: Досье: Жубер Наталья Викторовна KV: Чи бачите Ви в подальшому свою політичну кар'єру? З якою метою Ви прийшли на посаду голови райради? Наталія Жубер: Коли я прийшла на посаду, все було новим і довелось багато вчитись. Та я й досі вчуся, бо всього знати не можна. Я не прийшла на посаду просто посидіти, хочеться якихось змін. Однак, більшість людей, очікуючи змін в країні, не готові змінюватися самі. В них немає розуміння того, що не можна смітити будь де, потрібно прибрати біля домівки тощо... Не можу сказати, що я не амбітна людина. Робота не легка,  але  цікава, до того ж, я маю здібності до керівництва, та відчуваю в собі сили щось змінити на краще. Наснаги додає підтримка депутатського корпусу. Звичайно, якщо буде можливість, я піду далі політичними сходами. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” КиевVласть Бесіду провели Вікторія Білоус, Ігор Дармостук

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на запитання: “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Яготинської районної ради Віктором Грицаєм. KV: Бюджетні показники Яготинського району за 2016-2017 рік. За рахунок чого відбулося зростання? Віктор Грицай: Бюджет Яготинського району за минулий рік виконано повністю. Ми планували 64 млн 535 тис. гривень, фактично було виконано 105 млн 785 тим. гривень. Таким чином, перевиконання склало 40%. Зростання відбулось за рахунок податків. Головними платниками в районі є управління магістральних газопроводів “Київтрансгаз”, ПАТ "Яготинський маслозавод", логістичний центр “Рошен” та сільхозпідприємства, які сплачували податки за паї. Сума плати суб'єктів підприємницької діяльності склала 4 млн 979 тис. гривень, від оренди землі - 4 млн 785 тис. гривень, за рахунок акцизу - 5 млн 48 тис. гривень. На 2017 рік власних бюджетних коштів планується 107 млн 638 тис. гривень. Враховуючи субвенції, субсидії та інше - сума складе близько 300 млн гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Логістичний комплекс "Рошен"справний платник? Віктор Грицай: Логістичний центр “Рошен” зареєстрований у місті Яготин, сплачує податки у район. Він надає району близько 500 робочих місць. Дочірнє підприємство “Кондитерська корпорація “Рошен” за оренду землі сплатило у 2016 році 1 млн 407 тис. гривень, податок на доходи фізичних осіб склав 6 млн 465 тис. гривень. За січень-лютий цього року за землю ми отримали від них вже 243 тис. гривень, що на 40 тис. більше минулорічного показника, інші податки - 1 млн 184 тис. гривень, що перевищує минулорічну цифру на 300 тис. гривень. KV: Чи є в районі інфраструктурний проект, який було розпочато у минулому році і планується завершити у цьому? Віктор Грицай: З кінця минулого року започатковано реформу вітчизняної медицини. Мова йде про лікарні інтенсивного лікування першого базового рівня та госпітальні округи.   На нашу районну лікарню в минулому році було виділено 36 млн гривень, з яких 17 млн - кошти райбюджету. Крім того, ми брали субвенції у багатих сіл району, щоб надати ЦРЛ ліки, харчування, зробити ремонт, замінити вікна. Плануємо і в поточному році виділити значні кошти для укріплення матеріально-технічної бази лікарні. Хочемо, щоб у Яготині була розміщена така лікарня інтенсивного лікування. Читайте: Поделят на округа. Киевщина готовится к новой медицинской реформе KV: Яка наразі ситуація з озером Супій, читачі повідомляли нас, що через постійний спуск води з озера, в криницях району немає води? Віктор Грицай: Озеро поділено дамбою на дві частини - 1040 га і 380 га. Наразі менше озеро Супій знаходяться в оренді, а велике поки що в розпорядженні громади, туди запустили в минулому році рибу. Мале озеро в оренді у ПрАТ “Яготинський рибгосп”. До минулого року орендарі його спускали і збирали рибу. Всі дозволи в них були. Але місцеві жителі жалілися, що у колодязях через це немає води. Проводили акції протесту. У вересні 2016 проблема вирішилась, спуски припинились. Я думаю, що більше такого не буде. Та в разі спроби спустити озеро знову, районна рада стане на бік місцевих жителів. KV: Розробка торфу на Супої сьогодні розглядається в якості проекту? Віктор Грицай: Від озера йде струмок -  там ціла заплава, в якій хороші залежні торфу. Ми почали співробітництво з Українською академією наук. Вони мають провести дослідження і можливо займуться промисловим видобутком торфу. Попередні дослідження показали, що там є і 10-метрові і 2-метрові залежі торфу. KV: Чим закінчилась ситуація зі скандальною знахідкою масового поховання людських фрагментів біля міського кладовища в Яготині? Віктор Грицай: Даною знахідкою займалася поліція та МЧС. Прибувши на місце події, вони вилучили усі людські фрагменти, які були знайдені біля міського кладовища у Яготині. Кримінальна справа відкрита, проводиться розслідування. Як виявилось, років 40-50 назад там була вирита яма з великими бетонними кільцями, куди скидалися рештки людських фрагментів із місцевої лікарні. Можливо тоді воно було дозволено. Читайте: Обнаруженные человеческие останки в Яготине оказались "могильником" местной больницы KV: Мітинг проти табору для сирійських біженців. Наскільки гостро стоїть питання і які шляхи примирення місцевих жителів? Віктор Грицай: Розголосу ситуація набула у минулому році. Ще з 2003 року там будували гуртожиток для медичного училища, яке зараз знаходиться біля місцевої лікарні. Потім почалось безгрошів'я, фінансування припинилось, гуртожиток залишився недобудованим. У 2012 році через Фонд держмайна воно було передано на баланс Державної міграційної служби України. Тоді Яготинська міськрада дала дозвіл на проектну документацію і передачу землі. Закінчилось будівництво у 2016 році, коли загострилася війна у Сирії, а Європа стогнала від біженців. Пішла плітка, що до нас переселять сирійських біженців. Тоді люди піднялись. Говорили, що спочатку ми маємо задовольнити власні потреби, хоча б допомогти переселенцям з Донбасу. Продовжувались протести з березня і до вересня минулого року. Міграційна служба відмовила заселяти гуртожиток біженцями без погодження громади. Зараз будівля стоїть пуста. У травні ми отримали листа від міністра МВС Авакова з пропозицією повернути державі 47 млн гривень, витрачених на це будівництво і забрати гуртожиток на свій баланс. Тобто треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було, а будинок належав громаді, яка на свій розсуд визначить що із ним робити. Була створена робоча група, але поки остаточне рішення прийнято не було. Днями з цього питання буде чергове зібрання в розширеному колі.   Читайте: Мигрантам - нет! На Киевщине разгорелся протест против центра для сирийских беженцев KV: Яка ситуація з реформою децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити? Віктор Грицай: Планувалось створити три ОТГ: Богданівську, Годунівську і Яготинську. Зараз мова йде про одну терргромаду з центром у Яготині. Таким чином ми зможемо зберегти інфраструктуру, кадри, рухоме і нерухоме майно. Але без роботи залишиться 18 сільських голів. Враховуючи, що це добровільно, ми проводимо бесіди з головами, але прогнози невтішні. Більшість виступає проти. Особисто я вважаю, що у єдності сила. І одна територіальна громада на наш район - це вірний шлях. А якщо деякі села будуть категоричні у цьому питанні, то доведеться об’єднуватись без них. Та при цьому залишати відкритим це питання і чекати, поки ті змінять свою думку. У цьому році можливе об’єднання лише декількох сіл. Але це за умови підтримки з боку держави. KV: Розкажіть про земельні аукціони, які були проведені на Яготинщині вперше. Віктор Грицай: У минулому році закінчились договори оренди на три земельні ділянки у селах Супоївка, Фарбоване і Черняховка. Ми провели аукціон по оренді цих ділянок, в результаті - до бюджету додатково  надійшло близько 4 млн гривень. Так, у Супоївці стартова ціна оренди 50,9 га землі становила 133 тис. гривень, була віддана за 407 тис. гривень; у Фарбованому страт становив 14,5 тис. гривень за 27,9 га, орендували за 138 тис. гривень; Черняховка - 165,5 га пропонували за 72,5 тис. гривень, але пішла земля за 1 млн 106 тис. гривень. Термін оренди для всіх ділянок - 7 років. KV: Чи є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Яготинщини? У чому труднощі? Віктор Грицай: Ніяких труднощів в нас немає. Якщо з головою адміністрації в нас виникають непорозуміння, то ми разом сідаємо і все вирішуємо так, щоб було на користь району. KV: Розкажіть про конфлікт між головою Яготинської РДА Олександром Дерунця і губернатором Горганом. Чи справді глава адміністрації міг позбутися посади? Віктор Грицай: Я не маю відношення до того конфлікту, тому не можу прокоментувати. Знаю тільки те, що бюджет у нас виконується, лікарні і школи працюють, всюди тепло-добро, район розвивається. Ніяких проблем я тут не бачу, адміністрація працює. Читайте: Главы РГА Киевщины заподозрили губернатора Горгана и нардепа Москаленко в коррупции KV: Деякі ваші колеги наполягають, що районні адміністрації - непотрібний орган влади. Як ви вважаєте? Віктор Грицай: Ми йдемо до реформи децентралізації, в якій адміністраціям відведено зовсім інше місце. Залишиться тільки голова громади і голова виконкому. Тобто само собою питання вирішиться. На сьогоднішній день адміністрації потрібні. Все таки життєдіяльність району залежить від цього органу влади. До того ж я проти удільних князівств, які можуть виникнути при поділі району на об’єднані територіальні громади. Вона має бути одна. KV: Чи є в районі проблеми, які обласна влада не помічає? Віктор Грицай: В минулому році дуже тяжко було бачити проблему з нашими дорогами. Своїми силами було відремонтовано дві міські і дві сільські дороги. Обласні дороги у жахливому стані. Яготинський асфальтний завод не працював близько 10 років, асфальт нам привозили аж із міста Вишневого. Але район таки добився у влади області відновлення його роботи - у травні цього року завод плануємо наново запустити. Можливо, тоді питання з ямковим ремонтом буде частково вирішено Читайте: Досье: Грицай Виктор Григорьевич KV: З якою ціллю приходять у районну раду? Яка мотивація у місцевих депутатів? Віктор Грицай: До нас прийшло багато молодих людей, яким небайдужа доля району. Вони працюють на добро. Можливо їх мотивація - подальша політична кар'єра. Є також депутати старшого віку. Та я б не сказав, що їх ціль - залишити по собі слід в історії району. Оскільки в нас командний принцип - якщо ти в грі, то маєш працювати на команду, - результат не завжди важливий. Ти просто працюєш, як і всі, а там вже як вийде. Не так багато в нас патріотів своєї справи. Мене обрали депутатом райради - я працював. Мене обрали головою - я працюю. Якщо завтра прийде інша каденція - так тому й бути. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі КиевVласть

Про економічну політику Уряду України загалом і його позики від Міжнародного валютного фонду (МВФ) зокрема існує безліч думок — від експертних  до делітантсько-популістських. Однак маю власну позицію про суть питання, що вимірюється цифрами з багатьма нулями. Насамперед варто раз і назавжди відкинути ідею про те, що кредитні кошти від МВФ йтимуть на відновлення економічного зростання України. Вважати так наївно, бо кредити Фонду призначені зовсім не для цього, а для аврального збалансування ситуації в держфінансах і збільшення золотовалютних резервів. Та, звісно, на погашення попередніх боргів. Тож ні на яке автоматичне будівництво інфраструктури, розвиток виробництва, впровадження інновацій чи створення робочих місць відразу після траншів МВФ сподіватися не варто. До того ж МВФ — не доброчинна організація. Фонд діє винятково відповідно у своїх інтересах, а не інтересах тих, кого кредитує. Для будь-якого кредитора головне — повернути власні кошти в повному обсязі, з відсотками, без зайвих ризиків, тож без певних умов гроші Україні не надаватимуть. Якщо говорити загалом, то умови МВФ стосуються впровадження програм зі скорочення дефіциту національного бюджету, збільшення інформаційної прозорості збору та використання податків, лібералізації ринків та приватизації підприємств державної власності. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Фонд наполегливо “рекомендує” ті фінансово-економічні моделі, що успішно діють у стабільних розвинених державах. Рекомендує, як втілити такі рецепти в життя. Це до питання про те, що саме МВФ винен у піднятті того ж таки пенсійного віку. Насправді ж експерти з МВФ бачать лише сухі цифри — катастрофічний дефіцит Пенсійного фонду й пропонують найпростіший варіант вирішення проблеми: підняття пенсійного віку. Якби наш Уряд був у змозі “залатати” дірку в Пенсійному фонді інакше, МВФ би зовсім не був проти. Щоб не бути голослівним, наведемо приклад Польщі. Нещодавно Сейм погодив президентський законопроект про зниження пенсійного віку до 65 років для чоловіків і 60 років для жінок (замість 67 років для обох статей). Так само днями керівництво Міжнародного валютного фонду оголосило про  рішення надати полякам новий кредит на загальну суму 8,24 млрд євро терміном на два роки. Окрім того, кредити МВФ — це ще й певний іміджевий чинник, показник для інвесторів, інших кредиторів того, що проблемній економіці можна довіряти. Наприклад, отримання коштів МВФ є ключовою умовою надання нашій країні іншої макрофінансової допомоги, а саме 1 млрд дол. кредитних гарантій від уряду США, кредиту в 600 млн євро від ЄС, а також кредиту в 500 млн дол. від Світового банку для реалізації енергетичних проектів. А от від цього вже й справді можна очікувати економічного пожвавлення в Україні. Також зауважу, що якщо відразу після перемоги Революції Гідності по кредити за океан їздив домовлятися очільник Уряду Арсеній Яценюк, то тепер з представниками МВФ веде перемовини напряму перша особа держави Петро Порошенко. Утім надмірно розраховувати на заокеанські гроші теж не варто. Наведу приклад Аргентини, якій, попри виконання всіх вимог МВФ, врешті 2001 року відмовили у фінансуванні. Аргентина знову й знову набиралася нових боргів для погашення старих і фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок, країну спіткала економічна криза наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років. Також можна згадати про досвід Туреччини, що 52 роки була боржником МВФ, а за Ердогана взяла чіткий курс на позбавлення боргової залежності. Зрештою, турки 2013 року повернули останній долар МВФ, ставши однією з 11 країн, що повністю погасили свої борги перед цією інституцією. І от тепер ця країна, залучивши, зокрема, й внутрішні фінансові ресурси, — те, чого так бракує сучасній Україні, перетворилася на потужну індустріальну та економічну силу. Як висновок констатую, що співпраця з МВФ дає змогу “гасити перманентну пожежу” у фінансовій сфері України й “придбати час” для проведення радикальних системних реформ. Підтримка цієї організації — “рятівний човен”, і його можна використовувати на “короткі дистанції”, але він аж ніяк не може бути придатним для довгострокової та успішної стратегії розвитку країни. Читайте: “Энергоэффективность - не приоритет для этого правительства”, - эксперт Андрій Карпенко, лідер Об’єднання “Сила Громад” КиевVласть

Про перспективи фінансування столичного ЖКГ у 2017 році, інвестиції в цю галузь, новий алгоритм фінансування ремонтів багатоповерхівок, створення ОСББ, вирішення питань відсутності технічної документації на будинки та інше читайте в першій частині інтерв'ю з заступником голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Петром Пантелеєвим. KV: Члени постійної комісії Київради з питань ЖКГ та ПЕК у 2016 році неодноразово критично сприймали звіт КМДА щодо виконання Програми підвищення енергоефективності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури міста Києва на 2016 – 2020 роки. Що заважає КМДА якісно реалізовувати цю програму? Петро Пантелеєв: Комплексна цільова програма підвищення енергоефеткивності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури на 2016-2020 роки закладає виконання стратегічних, але життєво важливих для міста завдань. І потреба у коштах на заходи енергозбереження столиці, заходи з модернізації інфраструктури відповідна – 38 млрд грн. У міському, навіть у державному бюджеті, таких коштів немає. Фінансування на рік сягає від 600 до 900 млн гривень. Депутати, власне, невдоволені тим, що галузь фінансується не в повному обсязі. Однак нам сьогодні необхідно визначати пріоритети в програмі і гарантувати їх виконання за рахунок бюджетних коштів, паралельно залучаючи інвестиції та кредитні кошти, як це вдалося зробити з проектом реконструкції Бортницької станції аерації (БСА), чи з коштами міжнародних організацій, що були спрямовані на термомодернізацію навчальних закладів Києва. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Читайте: Чиновники не торопятся повышать энергоэффективность Киева та Пантелеев не справляется с повышением энергоэффективности Киева и развитием ЖКХ KV: Скільки коштів необхідно на фінансування галузі ЖКГ в столиці на рік? Петро Пантелеєв: Галузі необхідно 5-6 млрд гривень на рік, щоб закривати всі питання. KV: Тобто єдине, що заважає сьогодні ефективно реалізувати згадану Програму, це - дефіцит коштів? Петро Пантелеєв: Я б сказав, в першу чергу, брак коштів, а також відсутність готової проектно-кошторисної документації для виконання тих чи інших робіт. Будьмо реалістами, навряд чи можна виконати якісний проект без належного фінансування. Крім того, програма розрахована не тільки на кошти бюджету. Як я вже сказав, у ній закладені також інвестиційні кошти, які повинні прийти в галузь. В цьому плані ситуація є достатньо складною, оскільки інвестори не поспішають вкладати кошти в об’єкти інфраструктури, які потребують тотальної модернізації. Ситуація складна, але не критична і наше завдання створити умови для інвесторів та поступово покращити стан справ столичної сфери ЖКГ. KV: У 2016 році надходили інвестиції в ЖКГ Києва? Петро Пантелеєв: Так і вони поступово збільшуються, оскільки в житлово-комунальному господарстві ми маємо приклади успішного використання інвестиційних коштів. Наприклад, цього року запрацював ЕСКО-механізм – застосування енергосервісних контрактів. Це можливість інвесторам вкладати кошти в термомодернізацію, а потім за рахунок економії енергії повертати свої інвестиції. Всього в Україні укладено 19 ЕСКО-контрактів, з яких 15 – у Києві. Усі енергосервісні договори цього року в столиці укладені з метою термомодернізації дитячих садків та шкіл. Також від фінансової корпорації NEFCO (Північна екологічна фінансова корпорація) залучено 5 млн євро. Знов таки на бюджетну сферу: для модернізації освітлення та термомодернізацію в школах і садочках, а також заміну теплопунктів. Хочу згадати в цьому контексті і те, що в 2016 році ми виконали всі вимоги передбачені японським урядом, щоб отримати майже 1 млрд доларів на реконструкцію БСА. І зараз вже японські проектувальники займаються підготовкою проекту. KV: Назвіть загальний обсяг інвестицій в столичне ЖКГ у 2016 році. Петро Пантелеєв:  Загальний обсяг інвестицій у 2016 році становить приблизно 300 млн гривень. В основному за рахунок залучення коштів від NEFCO. Це не враховуючи кошти міжурядової кредитної угоди з Японським агентством міжнародного співробітництва, які складно віднести на якійсь період, оскільки тривалість виконання проекту – понад 8 років, а сам кредит надано на 40 років. Для отримання інвестицій у 2017 році ми взяли участь у конкурсі на залучення коштів Європейського інвестиційного банку. Мова йде про 60 млн євро. Якщо говорити про динаміку залучення коштів, то за останній рік вона зросла майже втричі і ми маємо гарні перспективи. KV: У бюджеті Києва на 2016 рік на ЖКГ було закладено приблизно 600 млн гривень. Що реально зроблено за ці кошти? Петро Пантелеєв:  Всі пріоритетні завдання виконані. На встановлення лічильників тепла використано 75 млн гривень. На термомодернізацію будівель бюджетної сфери, а саме шкіл та садочків – близько 70 млн гривень. На будівництво другої нитки головного колектора спрямовано цього року – 225 млн гривень, з яких 130 млн грн. – кошти міського бюджету. На роботи з підготовки до реконструкції БСА – ще 40 млн гривень. Читайте: Киевсовет согласовал решение по модернизации Бортнической станции аэрации за средства японских инвесторов Також були виконані протиаварійні роботи в будинку на Червонозоряному проспекту, 14, де у 2015 році стався обвал стіни. Витрачено 17 млн гривень. Наразі будинок у стабільному стані. Крім того, розпочато протизсувні роботи або їх проектування на 12 найбільш небезпечних ділянках міста. Читайте: Дом на Краснозвездном (Лобановского), 14 отремонтируют в следующем году Дуже важливо, що в рамках програми ми запровадили механізми, що дають змогу мешканцям багатоповерхових будинків провести енергоефективні заходи. В Києві успішно працює програма, які ми скорочено називаємо “70 на 30%”, де місто фінансує 70% робіт з енергозбереження для будинків ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.-KV) та ЖБК (житлово-будівельний кооператив - KV). Ще 30% - збирають самі кияни. За рік ми збільшили обсяг фінансування майже у 5 разів (у 2016 році виділили 20 млн грн), оскільки попит на неї з боку людей – колосальний. Читайте: Креативным ОСМД Киева пообещали денег на реконструкции домовых коммуникаций KV: 22 грудня 2016 року Київрада прийняла Положення про софінансування реконструкції, реставрації, проведення капітального ремонту, технічного переоснащення загального майна у багатоквартирних будинках. Документом передбачено фінансування містом 70% ремонтних робіт. Яку новацію пропонує киянам цей документ? Петро Пантелеєв: Два роки програма “70 на 30%” діяла лише для ОСББ та ЖБК, тобто для будинків, де налагоджено механізм прийняття колективних рішень. Однак, на мій погляд, усім без винятку будинкам необхідно надати можливість кооперуватися для вирішення проблем свого будинку, навіть у випадках, коли створити ОСББ вони ще не готові. Завдяки цьому рішенню ремонтні роботи за схемою 70/30% тепер можуть мешканці фактично кожного будинку. Документ дозволяє отримати 70% коштів з бюджету міста на ремонтні роботи без черг, обіцянок зробити ремонт на наступний рік. Як свідчить практика, бюджетних коштів не вистачить для ремонту усіх будинків. Крім того, такий механізм – це унікальний шанс для людей дійсно стати до управління будинковим майном, власниками якого вони є. Якщо мешканці будинку вирішили, наприклад, відремонтувати під’їзд, їм потрібно звернутися в міську адміністрацію. Ми надаємо фахівця, який разом з людьми робить відповідну оцінку вартості необхідних робіт. І вони отримують 70% від цієї суми, а 30% суми збирають самі. Найголовніше, що люди самі визначають, що їм треба ремонтувати і коли. Читайте: Из бюджета Киева будут финансировать две трети средств на ремонт и модернизацию столичных многоэтажек Організаційними питаннями в цьому проекті буде займатися Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація”. Це міське підприємство, яке займається обслуговування мереж, будинків тощо і має фахівців належного рівня, які зможуть, у разі необхідності, проконсультувати людей. Після того як модель роботи буде “обкатана”, координація питань буде передаватися комунальним підприємствам (КП), якими управляють районні держадміністрації (РДА). KV: А де гарантія, що бюджет міста точно профінансує такі ремонти? Петро Пантелеєв: В бюджеті столиці на 2017 рік на цю програму передбачено 10 млн гривень. Раніше подібна програма працювала тільки для будинків ОСББ та ЖБК. Коли вона починалася в 2015 році у нас на ці завдання було виділено лише 5 млн гривень. Тоді, в перший рік дії програми, тільки 16 будинків згодилися працювати. У 2016 році в бюджеті було передбачено вже 20 млн гривень і 62 будинки стали учасниками проекту. На наступний рік закладено для ОСББ и ЖБК 30 млн гривень. З початку треба обкатати модель, треба, щоб люди зрозуміли, що відбувається, забезпечити якісну комунікацію та продемонструвати людям успішні приклади. Повірте, краще за будь-яку листівку та інфографіку працює похід у сусідній будинок, де виконано роботи і люди задоволені. Ми прагнемо переконати людей реальними результатами роботи і лише після цього можна 100, 200 або 300 млн виділяти. Тут головне не кількість виділених мільйонів, а кількість будинкових громад, які прийдуть і будуть готові співпрацювати в такому форматі. KV: Планується промо-компанія? Петро Пантелеєв:  Так, в нас вже є попередня домовленість з німецькою фінансовою міжнародною організацією Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ). Вже найближчим часом плануємо підписати меморандум про допомогу саме в промо-кампанії. Однак я дуже сподіваюся, що столичні ЗМІ допоможуть доносити до людей таку важливу інформацію. KV: Вони будуть допомагати у проведенні промо-кампанії за кошти міського бюджету? Петро Пантелеєв: Ми розраховуємо на допомогу німецьких колег, які вже зараз демонструють готовність співпрацювати в цьому напрямку. Наше завдання - зробити якісну комунікаційну компанію та розширити проект для якомога більшої кількості будинків. Необхідно налагоджувати оперативну та доступну для усіх комунікацію між владними структурами і громадянами. З цією метою ми навіть створили у столиці Школу обізнаного киянина – безкоштовні лекції для усіх охочих, які стосуються надання комунальних послуг, юридичних питань у цій сфері, участі в таких проектах як ”70 на 30%” тощо. Зараз наша постійна аудиторія – це 2 тисячі осіб, але впевнений, вона зростатиме. KV: Чи є обмеження для житлових будинків, громади яких не проти провести ремонт по схемі 70/30? Петро Пантелеєв: Є поріг – в Програмі приймають участь будинки, які старші за 10 років. Тобто ми орієнтовані на житловий фонд, якій вже зношений. А зношеність будинків у Києві, як відомо, складає більше 60%. KV: Скільки будинків з цих 60% знаходиться у аварійному стані і потребують термінового фінансування ремонту? Петро Пантелеєв:  Незадовільний технічний стан мають близько 300 будівель. Аварійний стан – це певний статус та умови експлуатації. Будинків, що офіційно його мають, не так багато. KV: В літку минулого року вступив в силу закон “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”. У скількох будинках столиці мешканці вже створили ОСББ? Петро Пантелеєв:  У вересні 2016 року ми вітали людей, які створили у Києві тисячне ОСББ. У столиці наразі є 1 тисяча ОСББ і 915 ЖБК. У 2013 році було створено 694 ОСББ, у 2014 р. – 16, у 2015 р. – 40, у 2016 р. – 250. Тобто зараз маємо практично 2 тисячі будинків, в яких є самоорганізовані будинкові громади. ОСББ ефективне у більшості випадків. Хоча є звичайно винятки і пов’язані з людським фактором. Наприклад, наявні ОСББ та ЖБК, в яких голови помічені у зловживаннях - використовували кошти людей не за призначенням. Таких випадків, на щастя, небагато. На мою думку, самоорганізовуватися навколо проблем будинку необхідно. ЖЕК – ніколи не був господарем будинку і ніколи їм не буде, бо це найнята організація підрядник, яка лише обслуговує будинок. Надіятися, що якась компанія буде краще за людей вирішувати питання так, як їм треба – ілюзія. І я переконаний, що під час будинкових зборів люди також можуть окремо прийняти рішення про рівень внесків, наприклад, з пенсіонерів чи малозабезпечених сімей. Читайте: Перешли на ОСМД: какие новшества принесет реформа ЖКХ жителям многоэтажек KV: Влада Києва будете ратувати за створення ОСББ? Петро Пантелеєв: Створювати ОСББ бажано, але насильно заганяти туди людей – просто безглуздо. Не всі будинки готові створити таке об’єднання, адже для цього треба одностайна позиція людей. Але, безумовно, інформаційну роботу у Києві ми продовжуватимемо. KV: Скільки будинків обслуговують комунальні управляючі? Петро Пантелеєв: 8 600 будинків. Ми ще 1,5 роки тому створили комунальні управляючі компанії, які фактично є управителями в будинках, в яких не створено ОСББ. Їх 10 – в кожному районі столиці по одній. Вони працюють, надають гарантовані послуги за певний тариф.  Сказати, що вони працюють ідеально, я не можу і для виявлення недоліків у їхній роботі навіть створено Житлово-комунальну інспекцію в Києві. Але з іншого боку, суто адміністративним шляхом покращити якість послуг не вдасться, необхідно поступово створювати профільний ринок та конкуренцію на ньому. Але зараз керуючі компанії є своєрідним “запасним аеродромом” для будинків, які не створили ОСББ, не прийняли рішення змінили управителя тощо. І завдяки керуючим жоден будинок не залишиться без обслуговування. При цьому ініціативу громади, яка вирішує взяти на себе відповідальність і самостійно управляти, щоб зробити будинок кращім, ми будемо підтримувати і будь-який спротив на місцях - неприйнятний. KV: З відповідей райдержадміністрацій на запити депутата Київради Наталії Манойленко відомо, що у Голосіївському, Дарницькому, Оболонському, Святошинському та Печерському районі у сотні будинків немає техдокументації, схем облаштування внутрішньобудинкових інженерних мереж, поповерхових планів, паспортів ліфтового господарства тощо. Як відомо, всі ці документи повинні бути передані ЖЕКами новому управляючому (ОСББ). Відомо, скільки ЖЕКів не можуть передати ОСББ документи на будинки через їх відсутність? Петро Пантелеєв: Сьогодні у багатьох випадках громади, які створили ОСББ стикаються з відсутністю технічної документації. З будинків, який управляються комунальними компаніями повного комплекту технічної документації не має жодний. Експлуатуються будинки вже десятки років. Документація банально втрачена. Мова йде про робочі проекти, проекти конструктивних елементів будинку, ліфтів тощо. Читайте: Жильцы столичных многоэтажек могут остаться без документов на дом KV: Що робити мешканцям? Петро Пантелеєв: Вихід - користуватися базовою документацією, яка є в наявності. Це, в першу чергу, технічні паспорти на будинки і поповерхові плани. Ці документи є практично на всі будинки і дозволяють укласти договори з “Киевенерго”, “Киевводоканалом”, “Київгазом” тощо та розпочати фактичну діяльність ОСББ. KV: Хто і за який кошт має відновлювати втрачену документацію? Петро Пантелеєв: Ми сьогодні не бачимо можливості відновлювати всю втрачену документацію на всі будинки. Це колосальні кошти і ми не можемо це реалізувати. Але той базовий пакет, про який я казав, обов’язковий. В разі, якщо якісь ЖЕК не має і його, він буде відновлювати його вже за свій кошт і передавати в ОСББ. KV: Чи є статистика щодо кількості будинків, які не мають і цього базового комплекту документів? Петро Пантелеєв: Приблизно 5% будинків. Але тут питання, чи потраплять ці будинки до числа тих, які будуть створювати ОСББ. Якщо потраплять, то ЖЕКи шукатимуть кошти і відновлять документацію. KV: Які кошти і скільки часу потрібно на відновлення документації? Петро Пантелеєв: Термін приблизно 2-2,5 місяці. Сума може коливатися від 500 гривень до 20 тис. гривень. KV: Якщо документів не має або ЖЕК з якихось причин не передає створеному ОСББ документацію, чи може керівництво столиці вирішити це питання? Петро Пантелеєв: Так, звичайно. Якщо ми отримуємо з цих питань повідомлення, скарги, то впливаємо на ситуацію, зобов’язуючи комунальні ЖЕКи не зволікати з підготовкою такої інформації та передавати її. Більш серйозною є проблема в будинках, які обслуговуються приватними структурами. Там ми фактично не можемо вплинути на ситуацію. Коли виникає суперечка, ми запрошуємо до КМДА представників приватного ЖЕКу і громади, в переговорах знаходимо спільну мову. Але є випадки, коли дійти компромісу не вдається. Приватні компанії відстоюють власні інтереси, діючи не завжди чесно й законно. Вже є прецедент, коли на нашого співробітника, здійснював юридичну та організаційну консультацію людей, які звернулися до нас, подана позовна заява до суду з аргументацією, що КГГА не має права впливати на рішення приватного ЖЕКу передавати будинок в ОСББ чи ні. KV: Є зараз ОСББ, які отримали не тільки документацію на будинок, а й і землю? Петро Пантелеєв: Є, але небагато. Земля отримується у користування. Сьогодні маємо політичну волю віддавати землю. Але ажіотажу щодо оформлення землі немає, багато людей очікує, якою буде ставка податку на землю. Крім того, має місце правова колізія та відсутність підзаконних актів, яка б чітко регламентувала статус власника земельної ділянки – чи це окремий співвласник будинку чи все ОСББ.. KV: Що треба, щоб громаді отримати землю під будинком у користування? Петро Пантелеєв: Щоб отримати землю треба написати заяву на Київраду та підготувати проект землеустрою, який виконується вже на замовлення ОСББ. КиевVласть Продолжение следует Беседовала Ирина Ященко

Депутати від ВО “Свобода” у Київській обласній раді підсумували перші 100 днів роботи у колегіальному органі столичної області. Про те, яким чином поділити землі Київщини, визначити її адміністративний центр, побудувати нову кільцеву дорогу, провести наступні парламентські вибори, а також налагодити діалог між Київською обласною радою та облдержадміністрацією KV розповів голова фракції ВО “Свобода” у Київській облраді Ігор Сабій. KV: Коли, на Вашу думку, відбудуться наступні парламентські вибори? Яким чином? Ігор Сабій (І.С.): Сьогодні важко робити прогнози. Швидше за все, це буде залежати від позиції Америки та Європи і їх планів щодо нашої держави. Нприклад, нинішній парламент не прийняв закон про спецстатус Донбасу. І не прийме, це очевидно. Тому, щоб протягнути ті чи інші рішення, потрібен новий парламент. Якщо будуть позачергові вибори, то вони будуть проходити за чинним законодавством, якщо чергові, то закони, очевидно варто змінювати. Це - питання часу. Звісно, не слід повертатися до “мажоритарки”, але врахувати недоліки системи, за якою проводилися місцеві вибори. Адже за цією системою в ради могли потрапити далеко не лідери громадської думки, а навіть просто випадкові люди у партійних списках. До того ж, необхідно ввести політичну відповідальність. Перед кожними виборами  у нас з’являється багато політичних проектів: “нові списки - старі писки”. Дійові особи не змінюються. Крім того, виборець повинен відповідально ставитися до свого обов’язку. Приходити і голосувати. Не подобаються кандидати - балотуватися самому. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook     KV: Складність стосунків нинішніх керівників Київської обласної ради та Київської облдержадміністрації. Яким чином можна подолати конфлікт? І.С. Я б не персоніфікував конкретно нинішніх голів КОР і КОДА. Проблема закладена в корені, адже Київщина в цьому не є прецедентною. Багато областей мають аналогічні проблеми, і це питання, скоріш, політичне: завжди є хтось ведучий, а є той, кого ведуть. Але сильнішим є той, у кого в кабінеті зосереджений центр прийняття рішень. Читайте також: Депутаты Киевоблсовета жалуются на невнимание губернатора Мельничука Виходячи з основних позицій народовладдя та децентралізації, наша фракція в обласній раді переконана у тому, що керувати повинна не адмінстрація. Адже громада не має ніякого впливу на голову адміністрації: кого захотіли, того й прислали від Президента. Ніхто не запитує думку населення під час призначення, і ця людина не підзвітна громаді. Що хоче, те і робить. Догодив Президентові - молодець; не догодив - зняли і призначили іншого. Зазначу, що ні в якому разі я не персоніфікую. Це одвічна проблема, яка має витоки ще у законодавстві з управління областями. При обласній раді повинен функціонувати виконавчий комітет, який через депутатів буде підзвітний жителям Київської області. Так, якщо керівник якогось структурного підрозділу у цьому виконкомі не буде задовільняти людей, вони прийдуть до депутатів. Рада, відповідно, може відкликати цього керівника управління чи департаменту. Поки що ми, депутати, не маємо в цьому аспекті ніякого впливу. Можемо хіба що прийняти декларативне рішення про висловлення недовіри і звернутися до адміністрації з проханням розглянути кадрове питання. Але голова адміністрації, знову ж таки, може чинити на свій розсуд. Читайте також: Порошенко раскритиковал идею КОС по избранию губернаторов KV: Тобто голова адміністрації - це рудимент, якого варто позбутися? І.С. Не зовсім так. Голова адміністрації повинен мати виключно функції нагляду. Але не слід плутати це з обов‘язками так званих префектів. В об’єднаних громадах ці префекти будуть виконувати функції двох гілок влади - виконавчої і судової, і це, по суті,- заперечення поділу влади як такого. Отже, представник Президента в області повинен мати виключно функції загального нагляду. Він повинен стежити за дотриманням загальнодержавного законодавства загалом, а особливо за тим, щоб рада не приймала ніяких “сепаратистських” рішень та постанов. Причому, аж до права вето, якщо ці рішення приймаються всупереч Конституції. Наприклад, ряд обласних рад на сході України ще до Революції Гідності прийняли рішення про те, що другою державною мовою у них є російська. Відповідно, представник Президента міг би ветувати такі рішення. KV: Таким чином, форма призначення людини з центру, обов’язки якої не пересікаються з облрадою і виконкомом, у даному контексті виступає найбільш прийнятною? І.С. Саме так, функції такої людини і її штату не повинні дублювати роботу виконкому. Це стосується, зокрема, управління комунальною власністю. У більшості областей комунальною сферою керує обласна рада. Так було раніше і на Київщині. Аадміністрація перебрала на себе такі повноваження лише з приходом Партії регіонів і тодішнього очільника Анатолія Присяжнюка. Читайте також: Киевоблсовет забрал у КОГА полномочия по управлению коммунальным имуществом KV: Що пропонує “Свобода”, керуючись основним законодавством, для якомога коректнішої оптимізації стосунків обласної ради і адміністрації? І.С. Це неможливо “розрулити” в ручному режимі. Наразі це є особистісні взаємини між двома собами. Якщо вони по-людськи один-одного не сприймають, ніхто цю проблему не вирішить. Голів Київської ОДА і обласної ради ніхто не повинен мирити. Вони самостійно повинні знайти спільну мову. Доливає масла у вогонь ще і той факт, що більшість обласних рад в Україні не мають чітко вираженої більшості, як це було раніше. І посприяли такій “феодальній роздробленості” останні зміни в законодавстві. KV: Ці “гойдалки” ще довго можуть продовжуватися? І.С. Я не є арбітром між головою облради і адміністрації, але нинішні процеси у владних верхівках вказуть на те, що так і буде. Побачимо, як пройде наступна сесія. KV: Ви голосували за кандидатуру Анни Старікової чи за Олександра Горгана? І.С. Так, за Старікову. За Горгана ні. KV: Минула обласна рада мала спеціальну комісію яка співпрацювала із Києвом з питання узгодження кордонів. Чи створена така комісія у нинішній каденції? І.С. Питання межі завжди проблемне. Об’єктивно, земля навколо Києва на території області має дуже високу ціну. Саме тому кожен тягне ковдру на себе, - і місто, і область. Такої комісії зараз нема, але вона, очевидно, потрібна, адже Київ як столиця дуже динамічно розвивається. Місту потрібно розширятися, воно має багато проблемних питань зі звалищами, кладовищами і т.д. Гадаю, це взагалі питання державної ваги, у яке повинен втрутитися Уряд і Президент. В контексті нашої області і Києва це не просто проблема поділу межі. Ми готові ініціювати створення такої комісії, адже проблеми накопичуються, - як і у Києва, так і в області. KV: Чи варто переносити адміністративний центр із Києва у інше місто? Які преференції від цього зможе мати громада Київщини? І.С. З географічної точки зору, адмінстрація у Києві є зручнішим, ніж у містах Київської області. Область розміщується, по суті, навколо Києва. А от виключно для підняття рівня гордості жителів столичного регіону для цього може бути обране місто в Київській області. Як на мене, найбільш зручним з точки зору інфраструктури та економічного розвитку є місто Біла Церква. Звичайно, жителі Білої Церкви будуть вболівати за своє місто, жителі Вишгорода, який також фігурує у списку можливих столиць Київщини, - за своє. А загалом це питання може вирішити лише громада, наприклад, шляхом місцевого референдуму. Зараз в Україні така форма народного волевиявлення анульована, проте з ідеологічної точки зору це питання повинні вирішувати безпосередньо жителі Київщини. KV: Свобода готова виступити ініціатором обговорення цього питання? І.С. Безперечно. Більше того, ми піднімали це питання ще в минулому скликанні і маємо намір розвивати тему, адже варто нарешті досягнути консенсусу. Але в минулому скликанні облради ми мали лише п’ять депутатів із ста сорока п’яти. Наш голос не мав достатньої ваги. KV: Будівництво нової кільцевої дороги. Певний період парламентарі, в тому числі від вашої партії, підтримували ідею концесійного договору. Наскільки це актуально сьогодні? І.С. Питання концесії на часі, але потрібен комплексний, державницький підхід. З відкритиїх джерел нам відомо, що половина грошей, які виділяються на будівництво доріг, діваються незрозуміло куди. Крім того, той, хто будує дороги, не дає ніяких гарантій на термін їх придатності. Сьогодні, мабуть, тільки в Україні досі роблять ремонт ям на дорогах, тому що всіх ям не перерахуєш і не переміряєш. Раніше був дорожний збір, потім його долучили до вартості палива. Я спілкуюся з керівниками підприємств, які керують автотранспортними засобами,. Після введення цієї новели у них в рази зросли витрати. Втім,  дороги у нас не покращуються, тому виникає питання, чи потрапляють ці гроші в бюджет. Проблема з кільцевою дорогою полягає, крім того, в будівничому лоббі. Наприклад, ті площі, які можуть згодитися для еалізації проекту, чиновники вирішують віддати під забудову. І саме тут необхідна державницька позиція, а не позиція “тимчасовиків” - нацарювати і піти. KV: Напередодні відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення набуває актуальності питання їх подальшої долі. Яким Ви бачите найбільш продуктивний спосіб розпоряджатися цим ресурсом? І.С. Цей мораторій нічого не вирішує. В Україні давно навчилися обходити його. Про це свідчить і те, як активно скуповуються землі за останні роки саме напередодні відміни мораторію. Це - так званий договір “першої ночі”: селянин отримує завдаток за свій пай ще до офіційної відміни і зобов’язується  передати потім землю визначеному власнику. Ця практика була і в 2012 році, є і зараз. “Свобода” ініціювала законопроект про ринок землі в Україні. На нашу думку, в нашій державі взагалі варто заборонити продаж землі у приватні руки. Продаватися земля, згідно з цим законопроектом, може лише державі. Така система є у всьому світі. Наприклад, у Сполучених Штатах 60% землі сільськогосподарського призначення вже викуплено державою. І вона віддає їх в оренду як дрібним підприємцям, так і великим корпораціям. Адже земля - це та субстанція, яка ніколи не збільшується. В Аргентині, з іншого боку, під час кризи продали практично всю землю для того, щоб розрахуватися з боргами. В результаті, там тепер нема де аргентинський стяг почепити - все приватизовано. Читайте також: Золотые гектары. Под Киевом готовят грандиозный передел земли (+документы) KV: Тобто ви виступаєте за створення земельного банку, власником якого є держава? Яким чином це реалізувати? І.С. Так, і держава повинна купувати ці землі за бюджетні кошти за ринковими умовами. Гроші, вкладені в землю, нікуди не дінуться, адже держава за них отримує орендну плату. Зазначу, ВО “Свобода” пройшла процедуру для реалізації відповідного закону, але в 2012 році під час правління Януковича ми так і не досягнули проведення референдуму. Кажуть, що держава - неефективний власник. Брехня це все… Крадуть однаково, як у державних, так і в приватних компаніях. Неважливо, хто власник; важливо, хто є менеджер, а також яка система заохочень та стягнень, тобто рівень відповідальності за земельні рішення. KV: Останнім часом особливого розголосу набуває відкриття нового центру для біженців у місті Яготин. Держава офіційно намагається виконати вимоги Європи всупереч позиції громади міста, яка виступає категорично проти створення центру для мігрантів. Яким чином, на Вашу думку, можна вирішити цю проблему? І.С. Я нещодавно відвідав Яготин для вирішення цього питання. Так, місцева громадськість дуже збурена останніми подіями. Сам проект існує ще з 2003 року, коли про зону вільної торгівлі, МВФ і безвізовий режим навіть не йшлося. Фракція “Свобода” переконана, що будинок у Яготині повинен дістатися нашим переселенцям і воїнам АТО. Детальніше: Мигрантам - нет! На Киевщине разгорелся протест против центра для сирийских беженцев Існує багато версій про джерела фінансування від Організації Об’єднаних Націй, від МВФ і т.д. Починався ремонт і взагалі за рахунок обласного бюджету Київщини. Спочатку варто розібратися, за чиї кошти ремонтувалося це приміщення, скільки грошей туди пішло, потім робити відповідні висновки і приймати рішення. Очевидно, наші західні партнери, якщо вони навіть вкладали свої кошти у ремонт будинку в Яготині, повинні в нинішній ситуації піти Україні назустріч. У нас свої переселенців два мільйони. Далеко не всі забезпечені житлом. Багато сімей втратили на війні годувальників. Якщо все ж ідеться про вимушених переселенців з інших країн, то є питання до наших прикордонників, на яких засадах ці люди проживають в Україні. Якщо у них є вид на проживання, то це питання до міграційної служби. Згідно законодавству, вид на проживання дається за квотою тих чи інших професій. Умовно кажучи, якщо в Україні не вистачає представників певних професій, ми можемо взяти переселенців. Багато байок розповідають про те, що Яготин від цього різко збагатіє і стане таким собі “містом-садом”. До речі, притулки для біженців є на Закарпатті і на Одещині. Вони заповнені на 70-80%. І ці осередки чомусь не показали різких економічних стрибків. Зрештою, сьогодні Європа готова платити кому завгодно і розповідати що завгодно, аби лишень подзбутися своїх біженців, які стали справжньою соціальної катастрофою на заході. І я більш ніж переконаний, що вони можуть стати проблемою всієї Київської області і Києва. Чи потрібно це нам? Сьогодні нас постійно лякають образами Європи. На цьому спекулюють. Мовляв, не піднімуть ціну на газ населенню - образиться Європа і МВФ; не пустять у Яготин мігрантів - знову образиться Європа. Може, варто вже відкинути ці переконання? Адже нами постійно хтось незадоволений - то Росія, то Європа. KV: Чому, на Вашу думку, питання корупціїї серед державних службовців досі не рухається? Чому вони отримують такі ж мізерні заробітні плати, як і кілька років тому? І.С. Нікому це не вигідно. З державного чиновника роблять такого собі лиходія, який тільки норовить витягнути у когось із кишені. Але рішення приймають не рядові чиновники, а лише ті, хто мають якісь важелі. І справжні державники не мають ніякої влади, тому й немає ніяких змін. А там, “зверху”, ніхто не зацікавлений у тому, щоб населення багатіло. Коли навколо тебе люди, які мають за що жити, мають, за що вдягнутися, вчитися, відпочити, їм байдуже, у яких капцях ходить Президент. Людина, яка може заробити на шматок хліба, не стане продавати свій голос за гречку, півлітри горілки чи навіть за п’ятсот гривень. У нас надзвичайно багата держава, багато ресурсів, але рядовий українець з того всього не має абсолютно нічого. Адже весь перерозподіл ресурсів ведеться між десятьма сім’ями. Багато говориться про те, що в корупційній ямі немає дна. Одна з причин - ще за часів Радянського Союзу людям прищепили дух патерналізму, позбавили необхідності приймати будь-які рішення і проявляти ініціативу. І це буде продовжуватися доти, доки люди нарешті зрозуміють, що їм ніхто нічого просто так не дасть. KV: Сто днів роботи фракції у Київській обласній раді. Які головні результати роботи депутатів “Свободи”? І.С. В обласній раді зараз 7 депутатів-”свободівців”. Усі працюють у різних за сферами діяльності постійних комісіях. Троє наших представників очолюють комісії. Загалом, членами фракції було зроблено 9 заяв, та більше 30 виступів. Зокрема, заяви щодо заборони транзиту російських вантажівок через територію України, заборони будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у Київській області, про недопущення розміщення біженців з Сирії у притулку в м. Яготин, про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та передачу прав розпорядження землями місцевим громадам, про належне фінансування професійно-технічної освіти в Україні. Ми підготували 8 проектів рішень, які підтримали наші колеги в обласній раді. Наприклад, рішення “Про належне розслідування обставин вбивства 17-річного мешканця Боярки Михайла Медведєва”, Про запобігання незаконної діяльності авто-газозаправних пунктів (АГЗП), “Про підтримку законопроекту №2093 щодо повернення соціальних пільг та компенсацій особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС” тощо), “Про звернення до Верховної ради України про неприпустимість прийняття змін до Конституції України в частині надання особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей”, “Про відставку Уряду А.Яценюка”, “Про перегляд закону України “Про державний бюджет України на 2016 рік””. Детальніше: Депутаты Киевоблсовета от ВО “Свобода” отчитались за первые сто дней работы За період 100-денної депутатської діяльності членами фракції ВО “Свобода” у Київський обласній раді було зроблено більш ніж 70 запитів та звернень щодо відновлення прав та інтересів мешканців Київщини. Серед питань, які піднімались у запитах та зверненнях, найчастіше були вирішення проблем учасників АТО, земельні питання, поліпшення житлових умов, вирішення проблем з Пенсійним фондом, житлово-експлуатаційними конторами, водо- та газопостачальними компаніями, вирішення екологічних проблем, боротьба з незаконною вирубкою лісу. Щоб забезпечити максимальну ефективність від нашої роботи, за кожним депутатом закріпили декілька міст та районів. По мірі можливостей обласні депутати відвідують сесії місцевих рад на території, за яку відповідають. Зараз працюють громадські приймальні “Свободи” у більшості районних центрів Київської області. Окрім того, депутатом Максимом Запаскіним створена он-лайн приймальня, де в будь-який момент можна оформити відповідну заяву, пропозицію або скаргу (http://www.zapaskin.org/office.html). Окремо слід виділити нашу громадську та спонсорську діяльність - організацію конкурсів, концертів, кінопоказів. В межах депутатських фондів було надано понад 70  тис. грн матеріальної допомоги важкохворим та особам, які опинилась у важких матеріальних умовах. З гордістю можемо заявити, що на останньому засіданні фракції було прийнято рішення підтримати ветеранів Української повстанської армії, що мешкають у Київський області, та надати кожному по 5 тис. грн матеріальної допомоги із депутатських фондів кожного члена фракції ВО  “Свобода”. КиевVласть