Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
21 березня 2019 г. 17:35
Раздел: Вибори
Руслан Кошулинський поділився своїм планом дій на посту Президента
Кандидат на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський йде на вибори з чіткою програмою дій, яка називається “План докорінних перетворень”. Серед її пунктів - правонаступництво України від УНР, повернення грошей олігархів з офшорів, зміни до Бюджету стосовно фінансування Збройних сил та багато іншого.
Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Так, Кошулинський поділився своїм планом дій на посаді Президента у разі своєї перемоги на виборах 31 березня 2019 року.
“Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.
Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - “у вас війна гібридна чи гешефтна”? Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.
Третє - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км”.
Серед основних законопроектів, які Кошулинський має намір внести протягом перших 100 днів президентства, - так званий “Антиолігархічний пакет докорінних перетворень”.
“Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення.
Також ми говоримо про необхідність ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.
Ну і стосовно того, до кого я зроблю перший міжнародний візит - це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.
Також я внесу законопроект про імпічмент Президента. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було. Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів”.
Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно”
Фото: KV
KиевVласть
11 березня 2019 г. 17:00
Раздел: Вибори
Руслан Кошулинський: “Українцям треба дати можливість відкликати депутатів, які не виконують своїх обов'язків”
Кандидат в президенти від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський виступає за знищення олігархічної системи, що склалася в Україні, та підготовку до протистояння Росії на всіх рівнях. Він пропонує розірвати усі зв'язки із Росією та залучити до перемовин з агресором британських та американських партнерів. Про перші укази президента Кошулинського та стратегічне бачення розвитку України читайте в ексклюзивному інтерв'ю кандидата нашому виданню.
KV: 24 лютого націоналісти організували на Майдані віче "За чисті вибори". На Вашу думку, коли українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами?
Руслан Кошулинський (РК).: Я вірю, що це обов'язково станеться. Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами. Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але люди не хочуть, щоб їх обманювали. Наше віче і було якраз присвячене порушенню цього питання. Ми хотіли дати людям зрозуміти, що можна збиратися разом і показати силу, щоби людина зрозуміла - в тому-таки суспільстві є такі самі люди, які думають так само, які не хочуть, щоб їх обманювали, які хочуть чистих виборів, докорінних змін і гідного майбутнього.
KV: Як ви ставитеся до тези, яку просувають деякі політики: “Дають - бери, але голосуй серцем”?
РК.: Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники. І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…
KV: Як ви ставитеся до ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина?
РК.: Такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель. Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть.
KV: Виборча кампанія-2019 чимось відрізняється від попередніх?
РК.: Влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності. Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого.
А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було Якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.
KV: Чому українці продовжують на це "вестись"?
РК.: Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції.
KV: Тобто 28 років намагаються консервувати технології? Але ж портрет виборця з пострадянських часів змінився?
РК.: Так, змінився, але порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.
KV: Ви проїхали багато населених пунктів під час своєї передвиборчої кампанії. Чи є регіональні відмінності? Про що частіше за все запитують люди?
РК.: Війна залишається питанням номер один з огляду на те, що на час війни Президент є головнокомандувачем. Якщо ти їздиш і представляєш свою програму, люди будуть запитувати: як закінчити війну, як швидко це можна зробити, яка формула, яким чином? Далі - тарифи, реформи - пенсійна, медична, базові питання виживання.
KV: Продаж землі?
РК.: Так. Кому продавати, скільки продавати, яка величина - дуже багато запитань. Фермери у сільськогосподарських регіонах навіть пропонують свої моделі. Це питання частіше лунає там, де аграріїв більше, де фермерство більш поширене або розвинене. До речі, дуже активно наші фермери цікавляться, чи зможуть вони конкурувати після продажу землі з іноземним агрохолдингами?
KV: До Конституції внесли зміни стосовно шляху України, вписавши, що Україна прямує до ЄС та НАТО. Чи задають питання Вам на зустрічах стосовно місця України у світі у цьому контексті?
РК.: Запитують, чи треба нам це, наскільки швидко ми зможемо туди прийти, але негативу немає.
KV: А чи варто було закріплювати ці засади на рівні Конституції, як вважаєте?
РК.: Це суто декларативне закріплення. І, на превеликий жаль, воно не підкріплене жодними зобов'язальними механізмами. Яке наше сьогоднішнє політичне становище? 2200 км кордону із Росією. 1084 із Білоруссю. Через Керченський міст Азовське море практично анексоване. Крим анексовано. Позаду нас - Придністров'я. Ми в напівоточенні.
Бюджет Збройних сил України - 3 млрд доларів США. Бюджет збройних сил Московії- понад 70 млрд доларів США. Це країна із ядерною зброєю та космічними військами, яка всю державну машину запускає на військову агресію, тому що вона не хоче конкурувати технологіями, грошима, економікою - у неї найкраще виходить торгувати війною. За цих умов сьогоднішній стан України з її 30 млн населення проти 150 млн у РФ та величезної ресурсної бази незаздрісний.
Економічні санкції проти РФ, які включали наші європейські партнери, діють з літа 2014 року і вже давно не працюють. Московські фірми, що потрапили під санкції, вже перереєстровано у Білорусі, і всі це знають. Для відтворення своїх внутрішніх та геополітичних амбіцій Московія прагне відновити кордони, що були за часів Радянського союзу. Це потрібно для того, щоб стояти на кордоні з країнами НАТО. Тож або ми залучаємо допомогу країн НАТО і стаємо їх гравцем, щоб мати можливість долучення до технологій, швидких грошей для закупівлі зброї, для реорганізації збройних сил.
Ми не позбулися досі радянських штампів, починаючи від взаємин і закінчуючи технікою. Не було кардинальних змін за 5 років. Поки ще є парадна армія. Але нам вкрай потрібен зовнішній чинник, аби ми мали час, щоб була змога хоча б зупинити ворога, бо подолати його військово ми поки не в змозі. Але для того потрібні техніка, вишколені війська та бажання влади.
KV: Яка ваша думка стосовно військового призову?
РК.: Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення.
KV: Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома.
РК.: Так. Тому в моїй програмі - Плані докорінних перетворень - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.
KV: За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія.
РК.: До війни є професійна армія. Але якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили.
Швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Тобто, єдність суспільства. Але суспільство треба підготувати до цього. У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю.
Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.
KV: Чи готова Україна до такої реформи?
РК.: У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.
KV: А що стосовно реформи військової освіти? Наприклад, чи варто по справжньому, а не для галочки, відновити допризовну підготовку у школах?
РК.: Так, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова.
KV: Про це і питання, на чому навчати - на сучасній зброї чи на тій, яка є?
РК.: Що є на озброєнні - на цьому і вчити.
А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.
Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.
Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.
Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.
KV: Чи потрібно залишати військову кафедру при вищих навчальних закладах?
РК.: Треба. Іншого варіанту в нас немає. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Я пам’ятаю випадок, коли одного військового, моряка флоту, поставили вчитися на артилериста. Він казав: "Навіщо, якщо я належу до флоту?"
KV: Ви кажете, що нам не вистачає молодшого офіцерського складу. А де брати чесних генералів?
РК.: Звісна річ, занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги.
KV: Міністр оборони - це цивільна людина чи винятково військова?
РК.: Це може бути цивільна людина, якщо вона в цьому орієнтується. А вона має для цього відслужити в армії. Бо інакше буде те ж саме, що міністр охорони здоров’я без медичної освіти або прокурор без юридичної. В обов’язках міністра немає багато мілітарного. Воювати - справа Генштабу. Міністр повинен забезпечити.
Отже, міністр оборони - посада політична, але вона мала би бути із умовою хоча б елементарного знання військової справи. Він забезпечує військо, він повинен мати уявлення. Вчитися йому на цій посаді нема часу. Він повинен мати досвід.
KV: Військовий досвід міністра потрібно закріплювати законодавчо?
РК.: В сьогоднішніх умовах - певно, що так. За приклад маємо Ізраїль, де всі найвищі посадовці - колишні військові, які пройшли горнило війни. Вони під себе підігнали швейцарську модель і вдосконалили її. Не служиш в армії - сплачуй більший податок, не май змоги обіймати державні посади.
KV: Як Ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження посади віце-президента, як це діє у США?
РК.: На мій погляд, за сьогоднішніх умов це було б сучасно і до потреби. Ідеальної моделі не існує, слід розуміти, кожна країна підбирає модель для себе. У нас модель змішана, вона не пристосована до сьогоднішніх викликів, одним з яких є, безумовно, війна.
Яскравим прикладом, до речі, можна назвати збори парламенту для оголошення воєнного стану. Добре, що не було подальшого розвитку ситуації. Але якщо загроза була б реальною? По-друге, люди хочуть бачити одного відповідального і за економіку, і за зовнішню політику, так і за оборону. В США є віце-президент, але відповідальність все одно на самому президентові.
KV: “Свобода” готова впроваджувати таку реформу?
РК.: Так, це наші програмові засади.
KV: Поговоримо про скасування пенсійної реформи. Це - один з пунктів вашого плану докорінних перетворень. Чим заміняти?
РК.: Перше питання до принципів нарахування пенсії: чому вона нараховується з пенсійного фонду, а не з бюджету? Ми вимушені чекати наповнення фонду, але ж пенсії - це така ж стаття видатків, як і заробітні плати. То чому б не перекинути це до бюджету і тим самим "викинути" ще одну посередницьку ланку.
KV: А хто буде за це відповідати?
РК.: Міністр соціальної політики. По-друге, це принцип формування, який виходить за межі нашого бачення: сьогодні рівень пенсійного забезпечення нижчий за рівень прожиткового мінімуму, який не відповідає нормам. Апріорі не можна ставити пенсію нижчою за прожитковий мінімум.
По-третє, сьогодні стаж не враховується до пенсії у логічний спосіб: чим вищий стаж, тим вища пенсія. Сьогодні так: скільки би ти не пропрацював, тобі будуть нараховувати пенсію згідно усталеній нормі. Дуже значна різниця в пенсіях, до декількох десятків разів максимум більший за мінімум. Кардинальне відчуття несправедливості. Держслужбовець або правоохоронець радянського ще рангу може отримувати неймовірну пенсію, а інша людина могла пропрацювати все життя на заводі чи у колгоспі і отримувати мінімальну пенсію.
А ще ми за те, аби імплементувати систему накопичувальної пенсії через приватні пенсійні фонди, тобто дати право людям відраховувати в пенсійні фонди свої кошти.
KV: Для цього потрібно відродити у людей довіру до банків.
РК.: Так, тому держава має виступати гарантом.
KV: Чи готові українці зараз до пенсійної реформи? Людям, наприклад, не подобається підвищений пенсійний вік…
РК.: Аналогічно, пенсійний вік має бути прирівняний до середньої тривалості життя. Кажу з власного досвіду: мій батько прожив лише до 63 років, і якщо би він не мав пришвидшеної пенсії, як працівник хімічного виробництва, до пенсії він би не дожив.
Тривалість життя українців низька, ми маємо від цього відштовхуватися.
KV: Чи можливо відмовитися від пенсії взагалі на державному рівні, аби люди самі відкривали собі пенсійні рахунки і вкладали туди за змогою, а держава виступала лише регулятором і гарантом?
РК.: Сьогодні суспільство не готове до цих речей. Можливо, колись, але точно не сьогодні. Нині людина переконана: я відпрацював, я заслуговую на пенсію, яка за розміром була б достатньою, щоб купляти ліки, продукти харчування, щоб не боятися тарифів. Люди хочуть спокою і впевненості, що держава їх не покине.
Сьогодні сподівання на державу у старшого покоління достатньо велике, тому якщо й ламати це, то, можливо, у майбутньому, кілька поколінь потому, але не зараз.
KV: Чому не приймається Закон "Про цивільну зброю", який лежить з 2014 року?
РК.: Чиста математика. Хто сидить на потоках, хто видає зброю? Якщо травматичну зброю можна без проблем придбати, то ця лінія вже приносить комусь прибуток. Якщо почати продаж нарізної зброї, то той, хто отримує прибуток з продажу травматичної зброї, цього прибутку не матиме. Сьогодні напрямок травматичної зброї тримає МВС, тому воно до останнього не буде давати можливості прийняти цей Закон.
KV: Тобто, справа виключно у грошах, а не у страху?
РК.: Виключно так. Страх втрати монополії хіба що, тобто суто фінансова частина.
KV: Чи потрібен взагалі Україні цей закон?
РК.: А це неминуче. Кількість зброї на руках з початку війни величезна. Сьогодні змінилася культура поведінки зі зброєю, на сьогодні значно більше стало людей, які звикли до зброї і поважають її.
KV: Ви не боїтеся того, що якщо Закон буде прийнято, то доступ до зброї призведе до більшої кількості правопорушень із її використанням, включаючи самосуд?
РК.: Увесь світ задає таке питання: боятися чи не боятися. Країни по всьому світу в тій чи іншій мірі дозволяють носіння зброї. Є навіть країни, в яких це повністю заборонено, але це їхній історичний досвід. Порівнювати себе з іншими, згідно християнської мудрості - це або зневіритися, або загордитися. Треба порівнювати себе сьогоднішнього та вчорашнього.
Отже, чи треба це сьогодні? Треба, адже велика є кількість зброї на руках, і не завжди в порядних людей. Але чи можемо ми забирати право на свій захист? Треба дати усвідомити людям, що вони мають право захистити себе, бо інакше люди все одно будуть застосовувати зброю, але у незаконний спосіб.
KV: На зустрічі з жителями Згурівки ви сказали, що освіта в Україні повинна бути менш громадянською і більш національною. Поясніть, будь-ласка, цю тезу.
РК.: Сьогодні в країні освіта громадянська. Одним із спонсорів написання закону про освіту є фонд "Відродження" Сороса, який офіційно проплачував промоції і таке інше. Сьогоднішня громадянська освіта дозволяє виховувати дешеву робочу силу, яка не прив’язана корінням патріотизму до своєї землі і може вільно мігрувати світом у пошуках кращого життя. Національна освіта ж була ініційована Софією Русовою. Її позиція була у тому, що коли національна складова втрачається, ми втрачаємо тоді і патріотичних людей. Виникає прагматичне доволі запитання: в кого ми вкладаємо кошти? Якщо ми хочемо, щоб наступні покоління збагачували матеріальні та духовні ресурси країни, то навіщо ми вкладаємо в тих, хто цю країну готовий покинути?
У тих, хто мігрує, немає патріотичного стрижня. Світогляд, як відомо, формують дві базові науки - історія та література. Сьогодні українська література злилася із зарубіжною і практично нею нівельована, і історія України - наше бачення і наша оцінка подій минулого - об’єднана із світовою. Ще слід додати нівелювання традиційних цінностей.
Ось вам приклад: в одній зі шкіл зайшов до аудиторії, де сидів третій клас, вчителька на дошці написала слово "Лайфхак" кирилицею. Я англійською запитав у неї, мовляв, а що таке "лайфхак"? Пояснити не змогла. Не знає в повному обсязі англійської, але оперує словами, які є модними. Ніби якщо дитина буде знати, що таке "лайфхак", вона буде щаслива, не буде почуватися вторинною. Ця вторинність денаціоналізує, я проти цього. Перш за все треба давати своє бачення. Треба закладати любов до свого, бо якщо цього немає - людині це не буде потрібно, вона не буде вважати це своїм.
Громадянська освіта відриває від традиційних цінностей, закладає кардинально інші ментальні установки, ніж ті, які існують в українців.
KV: Повернемося до політики. Відкриті списки чи мажоритарна система?
РК.: Відкриті списки, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.
KV: Який відсотковий поріг слід встановлювати для входження політсили у парламент?
РК.: Я б взагалі мінімізував відсотки…
KV: Це ж буде парламентський вінегрет.
РК.: Хіба його немає зараз? Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш.
KV: Але ж має бути певний ценз для проходження у парламент…
РК.: А навіщо? Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000.
KV: Тобто які партії є - усі повинні бути в бюлетені?
РК.: Так. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій. Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч.
Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".
Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця.
KV: Ця розмова йшла ще в парламенті за вашої каденції, разом із питаннями зняття недоторканності…
РК.: Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.
KV: Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то чи є межа, яку політик не має права перетинати?
РК.: Межа - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".
Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення.
KV: Три перші кроки Кошулинського на посаді Президента?
РК.: Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.
Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - у вас війна гібридна чи гешефтна?
Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.
Далі - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км.
KV: Які основні законопроекти Ви маєте намір внести протягом перших 100 днів президентства?
РК.: Свободівський Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.
KV: До кого президент Кошулинський зробить перший міжнародний візит?
РК.: Це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.
KV: Коли президент Кошулинський сяде за стіл перемовин з українськими олігархами? Ви плануєте зібрати їх до, під час чи після прийняття антиолігархічного пакету?
РК.: А нащо їх збирати? Вони самі прийдуть. Ми прагматики. Якщо Кошулинський приходить до влади, парламент лишиться той самий. І тоді так: покажіть, шановні члени парламенту, хто ви - слуги олігархів чи представники українського народу? Якщо друге - натисніть кнопку і проголосуйте за ухвалення Антиолігархічного пакету. Ні? Тоді "працедавець" у жовтні буде дивитися з огляду на таке рішення, чи підтримувати цей парламент.
Сьогодні немає сенсу про це розмовляти, бо парламент не має у складі фракції націоналістів. Якщо з ними розмовляти, то лише якщо на руках є козирі, а їх до жовтня не буде. Будуть тільки президентські повноваження - укази, вето. Протистояння з цим парламентом буде серйозним. Але недовгим, якщо врахувати, що влітку парламент іде у відпустку, а у серпні починається передвиборча кампанія.
KV: Президент Кошулинський пропонуватиме зміни до Конституції?
РК.: Ніколи не кажи ніколи, як то кажуть. Вочевидь, є механізми, які я хотів би запровадити на рівні Конституції, але робити різкі кроки під час війни - не найкраще рішення. Бажано це було б вирішувати за допомогою референдуму. Але немає закону про референдум. Тому чи до потреби сьогодні витрачати кошти на це? Тебе найняли на роботу, ти бачив посадові інструкції - працюй, а не змінюй речі під себе.
KV: Президент Кошулинський внесе законопроект про імпічмент Президента?
РК.: Так. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було.
Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів.KиевVласть
12 лютого 2019 г. 13:00
Раздел: Вибори
Руслан Кошулинський: “Знищити корупцію можна тільки одним шляхом - знищивши олігархат”
Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню.
KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок?
Руслан Кошулинський: Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори.
KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури?
Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю.
KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності?
Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри.
На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї.
На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б.
KV: Яку люстрацію пропонуєте ви?
Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану.
KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити?
Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого.
KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко.
Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника?
KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування?
Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..
Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати.
Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет.
Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів.
KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону.
Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми.
А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає.
Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку. Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців.
KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація, але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція?
Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців.
Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи.
Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися.
KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут?
Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це.
За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном.
Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови.
В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців.
Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця.
І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна.
Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок.
KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави.
Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ.
На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф.
У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств.
До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам?
KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові?
Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати.
Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте.
Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту.
KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву?
Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, - це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником.
Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі.
Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара.
KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє?
Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти.
Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені.
Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні.
KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів?
Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна?
Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину...
Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку.
KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку?
Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності.
KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом?
Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери.
Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група.
Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський.
KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини...
Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би.
Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре.
KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни?
Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону.
Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади.
Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором.
Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти…
Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися.
KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України?
Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди.
Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави.
Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ.
І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.
А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії.
Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті.
KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ?
Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання.
KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають?
Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков...
Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше.
П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2.
Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання.
KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща?
Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви.
KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово?
Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого.
В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”.
Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє.
KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди?
Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть
19 листопада 2018 г. 11:00
Раздел: Територія розуму
Медреформа: навіщо Україна наступає на польські граблі
Наші “реформатори” постійно розповідають, що при проведенні псевдореформи медицини перейняли найкращий світовий досвід. Як тут не згадати про Польщу, яка почала впроваджувати аналогічні зміни 19 років тому. І тепер відмовляється від нової моделі управління системою. Покажу результати перетворень цієї країни – висновки багато про що говорять.
Загальні показники польської медицини
За час польської реформи ВВП країни виріс у 2,7 разу. Зі збільшенням ВВП збільшувалися і медичні витрати держави – реформа супроводжувалася значним підвищенням рівня фінансування.
Об’єм державного фінансування охорони здоров’я Польщі – в шість разів більше, аніж в Україні. При тому, що населення країн приблизно однакове.
Всього витрат на охорону здоров’я – 34 млрд дол. З них – 20 млрд дол. держава витрачає на систему медобслуговування населення. Саме цими грошима до цього року керував аналогічний до новоствореної української Нацслужби здоров’я орган. Крім цього, держава окремо напряму фінансує і медичну службу спасіння – екстрену медичну допомогу.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Які проблеми принесла реформа
У Польщі, як і в Україні, не вистачало кадрів. І за 19 років реформи проблему так і не вирішили. Люди не могли навіть дочекатися прийому сімейним лікарем – по-перше, у Польщі – жорстке обмеження фінансування і об’єму діагностичних заходів. По-друге – кількості відвідувань лікаря. Це заважає швидкій діагностиці захворювань і зменшує свободу медика у прийнятті рішень. Тому пацієнти вимушені були звертатися до “приватників”.
Якщо ж вони таки дочікувались прийому, на них чекала ще одна перепона – обов’язково треба задокументувати направлення від “сімейника” - до вузького спеціаліста, на стаціонар, оздоровлення чи реабілітацію. Інакше пацієнта просто не приймуть. Усі дії – чітко за правилами і протоколами. Біда тільки – це все не встигають документувати, бо немає кому! Нагадує те, що зараз впроваджують у нас?
Пріоритет є тільки у смертельних випадків. Решта – місяцями очікує у чергах на всіх етапах обслуговування.
І от пацієнт після кількох місяців очікування потрапляє у стаціонар. Тут його починають лікувати, та не доліковують – бо держава нерегулярно платить лікарні за перебування хворого у стаціонарі. Окрім того, ще й немає загального стандарту переліку і тарифікації послуг. Тобто, чітко не визначено скільки і за яке лікування має сплачувати держава. Це – те ж саме, що “реформа” в Україні з 20 року запровадить у лікарнях – оплата за послугу, тобто за лікування у лікарні.
Читайте: МОЗ підставляє місцеву владу
Результат Польської реформи медицини
Україна прийняла польську модель. Ймовірно, наш МОЗ просто хоче повторення ситуації в Україні. Зважте ще на те, що Польща виділяє на оплату медичного обслуговування громадян через центральний орган, аналогічний нашій Нацслужбі здоров’я, більше, аніж в Україні - біля 20 млрд дол. на рік (або 526 дол. на людину). Порівняйте із 3,3 млрд дол. на рік (або 85 дол. на людину, з яких тільки 60 йде на медичні заклади), які витрачає Україна! І навіть за такого фінансування Польща не змогла зробити функціонування медицини, а особливо “первинки” ефективним.
Як результат – у рейтингу Європейського індексу здоров’я пацієнта за 2016 рік Польща посіла 31 місце з 34. Низький рейтинг, як правило, мають країни, які витрачають на медицину великі гроші, але КПД від цього – низький.
Не дарма у мережі поляки висміюють цю “реформу”.
Читайте: Більшість областей України залишиться без нових “швидких”
Що Польща хоче змінити
У 2018 році Польща починає нову реформу охорони здоров’я. Навіть не реформу, а корінну зміну організаційно-правового механізму функціонування галузі. Влада країни хоче перебудувати ті положення, які зараз збирається впровадити українська влада.
Перше. Збільшить об’єми державного страхування системи медобслуговування.
Друге. Відмовиться від функціонування єдиного центрального органу фінансування. А фінансування децентралізується по воєводствам (аналог наших громад).
Третє. Відмовиться від ринкового принципу формування системи медичних закладів. Функціональна ж мережа лікарень буде створена під управлінням держави.
Четверте. Змінить систему фінансування медзакладів і відмовиться від принципу фінансування за надану медпослугу. Таким чином вирішиться питання надання меддопомоги більш чи менш “прибутковим” пацієнтам. Адже зараз, у залежності від категорії – пенсіонер це, дитина чи працюючий (їх, насправді, більше), медзаклад отримує різну суму за їхнє лікування.
Проаналізувавши майже двадцятирічний досвід сусідів, наша влада мала би тричі подумати – чи варто його переймати. Постійно чую від наших чиновників твердження, що українська медицина реформується за кращими системами охорони здоров’я у світі. Думаю, кожен свої висновки зробить сам.
Вкотре наголошую: тільки конструктивний аналіз і діалог здатні змінити нашу медицину на краще. Спуск же реформи “згори” призводить тільки до ще більшого бар’єру між чиновниками центральної влади і звичайними медпрацівниками. Страждають від цього не тільки лікарі, а й звичайні українці. Впевнений, вже скоро у нас буде можливість разом із найкращими експертами і нашими медпрацівниками розпочати повністю перекроювати систему охорони здоров’я, щоб зробити її дійсно ефективною.
Читайте: Бюджети медицини країн ЄС: чому потрібно навчитися Україні
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
KиевVласть
28 жовтня 2018 г. 11:00
Раздел: Стиль
Я живу від ЗОСі до ЗОСі: це мій стиль журналістського життя
У наймолодшому місті Європи Славутичі відбувся ХXVI- Міжнародний Фестиваль дитячої творчості, телебачення та преси “Золота осінь Славутича”, учасниками якого були й юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” .
Уявіть, що ви опинилися у країні ваших бажань, де здійснюються мрії. Тут вас оточують вірні друзі і творчості не має меж. Це країна безтурботного дитинства, де живе прекрасна чарівниця ЗОСя...
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
…Водій тисне на педаль і автобус плавно гальмує. Із салону виходять діти різного віку з валізами. Волонтери зустрічають їх бадьорими кричалками та посмішками на обличчі. Саме так почалася ювілейна двадцять п'ята "Золота осінь Славутича", або, як її називають участники - "ЗОСя".
Цього року в ЗОСі взяли участь 400 гостей із шести країн світу: Казахстан, Китай, Польща, Білорусь, Голландія й Україна. Юні журналісти, телеоператори, фотокореспонденти, редактори і журналісти дитячих газет, теле- та радіо-програм, лідери учнівського самоврядування, а також творчі колективи та виконавці уже двадцять п'ятий рік поспіль приїздять із різних куточків України та світу до міста Славутич. На юних журналістів тут чекала цікава, але зовсім не проста конкурсна програма. Столична дитячо-молодіжна преса була представлена редакціями газет “Міст М” і “Юн-прес-інформ” Київського Палацу дітей та юнацтва та газети “Класс” школи №85. У номінації фото від Києва змагалися фотокори команд “Битий піксель” КПДЮ, “Класс” ЗОШ №85 і “Світлячок” Центру військово-патріотичного та спортивного виховання молоді “Десантник". Відеофільм подавали команди Київського Національного університету культури й мистецтв і команда Limpid Look Production.
На ЗОСю учасники приїхали не з порожнімими руками, а з готовим випуском своєї газети, фільму чи фоторепортажу на тему "Моя мрія – моя відповідальність”. Друге завдання - буквально за одну добу зняти цікаву стрічку, десяток вражаючих фото, або ж зверстати нову газету, тему якої отримують при жеребкуванні.
Журналістів збирають восени...
Незважаючи на труднощі, все це робилося з явним задоволенням та завзяттям, адже, як кажуть в народі, курчат рахують восени. Золота Осінь Славутича тривала чотири яскраві дні, центр міста не стихав до пізньої ночі – на двох великих сценах відбувалися концерти дорослих і юних співаків і танцюристів. А з екранів лилася ретроспектива фестивалю. До учасників фестивалю й славутчан звертаються знакові особистості Фесту, люди, які стояли біля витоків директор фестивалю організатор - Людмила Заїкіна, автор гімну ЗОСі Сергій Котовський, керівник проекту Олександр Линкевич, мер Славутича Юрій Фомічев, і, звісно ж, людина, яка горить і живе цим фестивалем, його організатор і багаторічний директор Ніна Єрьоміна.
- ЗОСя для мене – це відчуття супервідповідальності, - каже пані Ніна, - Відчуваю драйв, бо я дуже люблю ЗОСЮ. Неймовірно атмосферно, хочеться щоб участникам сподобалося все, що ми придумали, вся наша команда!
На ЗОСі було дві найяскравіші новини-події. Перша: Поліна Гавриленко, яка дванадцять років була обличчям “Золотої осені”, брендом Фестивалю, передала свій фестивальний вінок і символ влади новій “ЗОСеньці”, переможниці конкурсу "Міс ЗОСя" Єлизаветі Дудкіній. І друга – виступ на центральній площі міста народної артистки України Джамали.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
І, звичайно ж, традиційні заходи фестивалю: урочиста хода учасників фестивалю центральною вулицею міста й традиційне кольорове братання. Це можливість для усіх згадати дитинство та розфарбувати друзів в усі кольори веселки. На центральну площу міста виносять велике полотно з логотипом фестивалю та багато банок з фарбою, для того, щоб кожен присутній міг залишити свій відбиток руки на полотні Зосі. Зрозуміло, що лише полотном та рукою ніхто не обмежується. От і ходять потім цілий день сині, зелені, червоні та різнокольорово розмальовані люди (вік, місце проживання і соціальний статус ніякого значення не мають). Тут немає ворожнечі і неприязні, тому що сюди приходять дружити, знайомитися, брататися. Братання! Яскраве, барвисте (в буквальному розумінні цього слова). Тут легко знайти друзів. Просто підійди, постав відбиток долоньки на обличчі, одязі будь-якої людини. Ні, це не просто “виляпування” фарби по брущатці, забруднення нових джинсів, за які можна одержати “втик” від мами, це не просто стадо недоумкуватих з розмальованими “фейсами” – це щось більше. Це фестивальне життя, яким живемо всі ми. Кожного разу, коли ти залишаєш комусь на спомин свої “лапки”, ти віддаєш свою енергію, своє тепло, маленьку частинку себе. Руки, одяг і обличчя можна відмити або відіпрати, а ось величезне фестивальне полотно, буде дбайливо зберігатися у фестивальному музеї. І, може, на черговому ювілейному фесті ми побачимо всі 30 полотен разом.
Цьогоріч на ЗОСівське братання приїхала дружина президента України Марина Порошенко і губернатор Київщини Олександр Горган. Вони також узяли участь у веселощах і теж були розфарбовані. Поважні гості залишили відбитки своїх долонь на спеціальній дощечці, яка згодом стане частиною арт-обєкту “Визначні постаті ЗОСі”.
А потім – безсонна ніч . Ми навіть не мали змоги відвідати крутий майстер-клас від Ігоря Дармостука, шеф-редактора “КиївВласть”. Хоча й хотілося, але боялися, що не встигнемо з газетою, або “піде геть думка”, яких і так не густо.
І, нарешті, оголошення результатів Фестивалю!
У номінації “Друковані ЗМІ” гран-прі виборола газета “ІрпіньTime” Національного університету державної фіскальної служби України, на І місці - газета “Класс” ЗОШ №85, м. Київ. Серед фотографів перемогу здобули команди “Прес-центр “ТСН”, м. Кривий Ріг і “Битий піксель”, КПДЮ. Серед телевізійників кращими виявилися Творче об'єднання “Дитяча планета ЗМІ” Дитячого естетико-натуралістичного центру “Камелія”, м. Бровари та
Limpid Look Production, м. Київ. Перемога в номінації “Медіа-проект” дісталася команді “Юність” з м. Христинівка, Черкаської області та студії дитячого кіно і телебачення “Стильні штучки”, м. Старокостянтинів.
Серед вокалістів кращими стали: Анастасія Купріянцева, поп-фольк гурт “Ляльки Корпорейшен”, м. Мінськ, Білорусь, Софія Юхнович, Народний художній колектив “Острів дитинства” зі Львова, зразковий ансамбль народної пісні “Святкi”, м. Мінськ, і Корень Анастасія, м. Павлоград, Казахстан. У номінації хореографічне мистецтво найвищу майстерність показали: ансамбль сучасної хореографії “Фламінго”, м. Київ, КПДЮ, ансамбль народного танцю “Барвінок”, с. Софіївська Борщагівка, зразковий хореографічний ансамбль “Славутич”, м. Славутич та ансамбль пісні і танцю “Полтекс”, м. Лодзь, Польща.
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
На п'ятий день знову гуде мотор автобусів, забираючи дітей додому… Слізні прощання, фотографії на пам'ять та щирі обійми. І вже звична за ці чотири дні кричалка: "ЗОСя - це супер, ЗОСя це - клас, ЗОСя - це те, що об'єднує нас!"
Ми з нетерпінням чекатимемо на наступну ЗОСю.
Юлія Позніхиренко, Вероніка Тригуб
27 жовтня 2018 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Що буде з Україною, якщо втечуть всі мізки?
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
(О. Ірванець)
Безкоштовне навчання в Польщі та Болгарії? Можливість безоплатно здобувати вищу освіту в країнах Європи та США? Залишитися в Україні та вступити до державного університету?
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Десятий та одинадцятий класи – час для самовизначення майбутнього абітурієнта. Пора, коли кожен підліток вагається, яку стежку обрати для крокування до дорослого життя. Та все частіше учні та їх батьки роблять свій вибір не на користь держави.
Так звана “втеча мізків”, як явище, з’явилася ще за часів Радянського Союзу. Деякі найрозумніші жителі “нерушимої” країни не бачили свого майбутнього на Батьківщині. Пояснення цьому були: утиски інтелігенції, “зрівняльна” зарплата, застарілі технології та бажання влади зробити найкраще без великих капіталовкладень. Тому, для використання свого потенціалу треба було змінити громадянство. Зараз талановита українська діаспора відома в багатьох куточках планети. А чи варто чекати нової хвилі “втечі”?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Сучасні старшокласники України стали ціллю для зарубіжних навчальних закладів. Різні пропозиції щодо здобування вищої освіти починають надходити ще у десятому класі. Для багатьох батьків такі перспективи є привабливими, бо закордонна освіта завжди вважалася висококваліфікованою та довершеною. А захоплююче, інше життя в інших країнах до вподоби підліткам.
Активна кампанія освітян з інших країн не може зрівнятися з вітчизняною. Відкриття спеціальних курсів, проведення зустрічей, реклама у соціальних мережах – це тільки вершина айсбергу. Навіть на одному з популярних сайтів серед учнів, учителів та батьків, osvita.ua, існує спеціальний розділ під назвою “Освіта за кордоном”, де є детальна інформація про університети та стипендії у Європі та США. Але до чого може призвести бездіяльність як українських навчальних закладів, так і держави?
Все ж таки важливо зазначити те, що наших школярів саме запрошують навчатися закордоном, з чого можна зробити висновок, що вони є потенціальними та амбіційними, мають не менший рівень повної середньої освіти. Наразі, серед країн, у яких навчаються українські студенти, лідером станом на 2015-2016 рр. є Польща, після неї Німеччина та Росія з невеликою різницею. Але важливо дізнатися в самих підлітків, чому саме обрали чужину.
Діана Самойлик, учениця 11класу загальноосвітньої школи № 11 міста Бердянська планує продовжити навчання після школи в польському університеті. Вибір за неї зробили зацікавлені батьки, і ось які аргументи:
“Вони бачать перспективу навчання за кордоном: більше шансів добре працевлаштуватися на високооплачувану роботу, у зв'язку з більш якісною освітою. Також, диплом більш визнаний. Знання ще однієї мови дає переваги на ринку праці. Але, як на мене, навчання в іншій країні з іншими традиціями, звичаями, менталітетом дає величезний досвід, можливість розширити свій кругозір, змінити світогляд. Це все робить тебе більш самостійним тощо.”
Артем Третьяков, який закінчує 11 клас у Запорізькому багатопрофільному ліцеї № 99, прагне навчатися в Болгарії. Його вибір є самостійним, і обґрунтувати його може наступним:
“Політична ситуація в Україні не обіцяє нічого позитивного. Через АТО я не можу бачитися з рідними мені людьми, які проживають на сході України.
Дорожчає абсолютно все, що може дорожчати. Тотальна корупція. Я не сперечаюся, корупція є скрізь, але не в таких масштабах. В Україні буквально все можна вирішити за гроші. Я розумію, що описавши ці проблеми, справжній патріот країни сказав би: "я повинен щось змінити". Я вважаю, що країнам СНД можна ставити хрест. Особисто я не бачу варіантів врятувати дані держави. Саме тому я вибираю для себе навчання закордоном з метою подальшого отримання громадянства тієї країни.”
Таким чином, причини бажання здобути освіту в іншій державі можуть бути пов’язані як з рівнем знань, які можна отримати, перспективами працевлаштування, так і з напруженою соціально-економічною ситуацією в Україні. Не кожна людина може вижити лише на патріотичному ентузіазмі, коли сама влада робить все проти цього.
Не кожен втілює свою “американську мрію”. Хтось не витримує розлуки з родиною, комусь просто не комфортно на чужині. Вікторія Гуйвик одна з тих, хто вирішив повернутися на Батьківщину, та вона не була незадоволена своїм вибором, а просто вирішила піти іншим шляхом, обрати іншу професію:
“Я завжди говорила там, що я приїхала за знаннями, так як отримала можливість навчатися на бюджеті в дійсно сильному ВНЗ (ніж, до речі, Україна не може похвалитися). Я була іноземною студенткою ВДУ, і я дуже задоволена рівнем освіти, який там давали. Але я завжди говорила про те, що, при всьому цьому, я люблю Україну і хочу повернутися сюди після навчання. Не закінчивши другого курсу, я вирішила поїхати з Росії додому.”
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
Таким чином, скільки дійсно розумних та перспективних залишиться в Україні? Хто зможе зі школярів відповісти, що його майбутнє в Україні? Чи зможе патріотизм затьмарити бажання “жити краще”? На дані питання повинна відповісти саме влада, а не вчителі, школярі та їх батьки. А хто буде управляти Україною через 10 років – вирішувати вже нам.
Анфіса Кайда, студентка КНУКІМKиевVласть
23 жовтня 2018 г. 17:35
Раздел: Територія розуму
Бюджети медицини країн ЄС: чому потрібно навчитися Україні
Останні кілька років діяльність Міністерства охорони здоров’я мені нагадує полювання на всіх, хто виступає проти розвалу медичної галузі непрофесіональними діями чиновників. На жаль, за переможними лозунгами про боротьбу з корупцією у системі охорони здоров’я стоїть ще більша афера – скорочення під зовнішнім впливом витрат на охорону здоров’я. У результаті, українці не мають якісної медицини, і населення просто скорочується. І зараз, на простих і всім зрозумілих фактах, я покажу як це відбувається.
Ось – результати дослідження неурядового дослідницького центру з питань економічної політики “Центр економічної стратегії”.
Аналіз не дарма націлений на порівняння показників в Україні з новими країнами ЄС. Саме вони стали орієнтиром нашої країни після Революції гідності, і за ці чотири роки ми мали наблизитися до їхніх прагнень у розвитку держави.
На жаль, Україна – найбідніша країна Європи, і тому я не буду порівнювати абсолютні величини витрат. Вони як мінімум неспівставні: наприклад, Польща при приблизно тій самій кількості населення, що й у нас, витрачає на систему охорони здоров’я набагато більше за 20 млрд дол. на рік, тоді як Україна – близько 3 млрд дол. Тому я порівнюю тільки частку цих витрат у загальних витратах бюджетів країн.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що ж нам кажуть цифри з графіків? А цифри нам говорять про те, що українська влада не турбується про здоров’я населення. Рівень витрат на охорону здоров’я у нас значно нижчий, ніж у нових країнах ЄС – 3,1% ВВП у проекті бюджету України на 2019 рік проти 5,5-6%, та ще й постійно зменшується – за останні три роки - з 3,6 до 3,1%.
Україну можна назвати, скоріш, поліцейською державою: витрати на правоохоронні органи і суди у нас значно вищі, аніж у нових країнах ЄС, і з кожним роком зростають.
Крім видатків на правоохоронну систему є тільки три напрямки, в яких відсоток бюджетних витрат в Україні вище, ніж у ЄС. Це - витрати на оборону (що зрозуміло - ми змушені їх нести через агресію Росії і бойові дії на сході нашої країни), витрати на освіту (що теж зрозуміло, адже наша освітня система кричуще витратна) і на соціальний захист населення. І ось стосовно останнього виникає багато запитань – чому, адже розміри пенсій і виплат у нашій країні зовсім не відповідають європейському рівню? У “старіючій” Європі ще й тривалість життя і середній вік населення значно вищий.
Неозброєним оком видно прямий зв'язок - низькі витрати на охорону здоров’я з часом призводять до значного підвищення витрат на соціальний захист через смерть людей у працездатному віці, зростання кількості пенсіонерів відносно працюючого населення та ранню інвалідизацію.
Відсутність необхідного медичного обслуговування призводить до низької тривалості життя - через передчасну смертність тих, хто ще б міг працювати. Зараз ризик для чоловіка померти у віці до 60 років – 40% (Швеція – 10,5%). Показники смертності чоловіків віком 30–44 роки в Україні у сім разів вищі, ніж показники Швеції.
Передчасна смертність у працездатному віці призводить до відносного старіння населення. Всього в Україні є 12 мільйонів пенсіонерів (на початок 2018 року), що складає майже 30% населення. Це тільки офіційна статистика, яка не враховує високий рівень трудової еміграції. Демографічні прогнози показують, що до 2030-40 років частка людей пенсійного віку складе близько 70%.
Дії “реформаторів” і 27-річне хронічне недофінансування медицини призвели до фактичного розвалу галузі. Невчасне, недоступне і неякісне медобслуговування змушують наших людей обходити лікарні і поліклініки десятою дорогою, через що хвороба запускається, і вилікувати її стає, інколи, запізно. На хронічні неінфекційні захворювання страждає до 60 відсотків дорослого та майже 20 відсотків дитячого населення. Від 12 до 14 млн українців хворіють на серцево-судинні хвороби, понад 1 млн страждають від онкологічних захворювань, ще близько 2 млн хворіють на цукровий діабет, при цьому понад 180 тис. з них є інсулінозалежними.
Саме незадовільний стан здоров'я населення стає головним фактором інвалідизації у працездатному віці. Кількість інвалідів в Україні за останні 20 років подвоїлася. На початок 2018 року налічується 2,8 млн осіб з інвалідністю, або понад 6% від загальної чисельності населення. Майже 80% інвалідів в Україні - це люди працездатного віку.
Якщо подивитися на це зі сторони економіки, то наша держава щороку втрачає близько 5 млн років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становить від 143,8 до 222,8 млрд гривень у рік. І це - прямі витрати нашої економіки вже зараз, як результат незадовільного стану фінансування сфери охорони здоров’я в минулому.
Крім прямих економічних витрат, держава, яка не платить за охорону здоров’я, втрачає потенціал розвитку своєї економіки. Адже вже зараз загальні видатки на соціальний захист у нашій країні наближаються до 15% від ВВП, при цьому країна може забезпечити ці категорії тільки на грані зубожіння. Всі ці витрати, через податки, лягають тягарем на бізнес і стають одним зі значних факторів зменшення інвестиційної привабливості нашої країни перед потенційними інвесторами.
Сьогодні, у час постіндустріальної/інноваційної економіки, головне, по чому дивляться на розвиток і аналізують показник національного багатства країни - розвиток її людського капіталу. А у країні, де немає якісних послуг з охорони здоров’я, де чинна влада не хоче забезпечувати високу якість життя, як його можна розвивати? Саме тому достатній рівень фінансування охорони здоров’я - це не обтяжливий соціальний обов’язок. Це - інвестування в майбутнє нашої країни.
І всі ці проблеми вирішити реально. Ми можемо забезпечити необхідний рівень фінансування охорони здоров’я, і при цьому значно не підвищувати фінансове навантаження на бюджет та податковий тиск на бізнес. Для цього ми разом з Олександрою Кужель та іншими депутатами вже подали законопроект № 9163 “Про фінансування охорони здоров’я та загальнообов’язкове медичне страхування в Україні”. Сподіваюсь, вже найближчим часом депутати відповідально поставляться до голосування і українці нарешті зможуть отримувати вчасну, безперервну і якісну медичну допомогу безоплатно.
Читайте: Медична “реформа” вимиває гроші з місцевих бюджетів
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
KиевVласть
23 вересня 2018 г. 09:00
Раздел: Тексти
Ознака зрілості
Українські студенти активні, амбітні, талановиті. Більшість із них прагне після завершення навчання працювати на розвиток України, але є й чимало тих, хто готовий стати емігрантом. Що ними керує? І який шлях обереш ти?
Молодь стикається з великою кількістю проблем. Чи не найгострішою з них для багатьох стає працевлаштування після закінчення університету чи коледжу. Нині вже майже нікого не дивує, що багато юнаків і дівчат готові їхати за кордон. Одні на навчання, інші – одружуються, та більшість – у пошуках роботи. Щороку кількість тих, хто хотів би виїхати, зростає. Порівняно з минулим роком бажаючих залишити Україну стало більше на 5%.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
У дослідженні німецького Фонду імені Фрідріха Еберта і Центру “Нова Європа”, підготовленому спільно з соціологічною компанією GfKUkraine, йдеться про те, що українська молодь нині найбільше боїться корупції та війни. Понад чверть молодих українців у віці 14–29 років хочуть емігрувати. Хоча, за даними дослідження, 72% молоді не мають бажання переїжджати до іншої держави або залишати Україну на термін понад 6 місяців.
Серед найпопулярніших держав, до яких звернені погляди молодих, – Німеччина (18%), США (15%) та Польща (12%).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Українці не виключають, що системні проблеми в нашій державі – тимчасові. Так, 58% опитаних вірять, що майбутнє українського суспільства буде кращим, ніж поточна ситуація. 20% думають, що ситуація залишиться незмінною, і лише 5% очікують погіршення.
Чому у світ за очі?
Найчастіше серед причин, що спонукають задуматися про еміграцію, називаються: бажання отримати кращі умови для життя (64%) чи забезпечити краще майбутнє для дітей (34%), відсутність гідної роботи в Україні (23%), прагнення отримати кращу освіту (12%). Молодь трохи частіше порівняно з іншими акцентує на відсутності роботи і можливості для самореалізації.
Розглянемо детальніше причини еміграції. Більшість готових до від’їзду за кордон хочуть отримати кращі умови для життя. Що в їхньому розумінні “кращі умови”? Відремонтовані дороги, доступні розваги, гідна зарплатня, адекватні ціни та інше. Далі йдуть ті, хто бажає “забезпечити краще майбутнє для своїх дітей”. Це нормально. Адже в національному характері українців виділяються такі риси, як чутливість, емоційність, любов до дітей та бажання їх захистити й опікати. Можливо, навіть більше, ніж прийнято в інших країнах, можливо, навіть більше, ніж це дійсно потрібно.
На третьому місці за кількістю готових шукати кращої долі далеко від дому – ті, хто не може знайти гідної роботи в Україні. Причиною цього є системна криза в економіці й інших важливих суспільних сферах, низька заробітна плата та труднощі з працевлаштуванням без практичного досвіду. Випускникам навчальних закладів важко конкурувати з більш досвідченими старшими колегами. Допоки нас будуть переслідувати ці проблеми, кількість емігрантів збільшуватиметься.
Освіта не у нас
Найменше опитаних обрали головним мотивом виїзду навчання за кордоном. Та вже нині майже 70 тисяч українців здобувають освіту в інших країнах (хоча ця цифра може виявитися й більшою). Найбільше наших студентів у Польщі, Чехії та Німеччині. Також українці їдуть на навчання до Великої Британії і США. Їдуть, навіть якщо за освіту треба платити. Так, за рік навчання в Польщі вони платять близько 31 тис. грн, від 160 тис. грн – у Канаді. Більшість після здобуття освіти самі прагнуть залишитися за кордоном або ж їх там залишають з огляду на гарні результати й високий потенціал.
Заради цікавості я також провела опитування серед студентів першого-другого курсів Університету Державної фіскальної служби України (м. Ірпінь), Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана, Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та Київського національного торговельно-економічного університету. Виявилося, що чомусь у наймолодших студентів настрої далекі від позитивних. 47% опитаних відповіли, що не бачать свого майбутнього в Україні і планують після здобуття диплома бакалавра їхати за кордон навчатися в магістратурі аби шукати там гідну роботу за гідну зарплатню. 33% опитаних заявляють, що Україна має майбутнє. Вони наполегливо радять залишатися на своїй Батьківщині, аби самим “підняти її з колін”. “Так, країна переживає не найкращі часи, але хіба це не означає, що потрібно ще більше робити для поліпшення ситуації в ній? Не розумію, чому молодь так масово емігрує за кордон. Адже не там вони долі шукають”, – переконана студентка Університету ДФС України Ольга.
Водночас 20% опитаних студентів ще не визначилися, що їм більше імпонує.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Зрозуміло, ще є час. Але активні молоді українці небезпідставно вважають, що ніхто не побудує нам щасливого майбутнього замість нас самих. Ознакою зрілості якраз і є відповідальність за землю батьків і за своє майбутнє.KиевVласть
22 червня 2018 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Дві економіки або присмак стабільного падіння у прірву
Карл Маркс був беззаперечно правий коли сформував тезу про економіку як базис суспільно-економічних відносин. Фундаментом будь-якої країни є її економічна здатність виробляти стільки грошей, щоб вистачило на забезпечення потреб суспільства та залишалось на розвиток. Якщо розібратися, як влаштована сучасна українська соціально-економічна система можна отримати відповідь - чому, незважаючи на промислово-економічний потенціал та значні ресурси, Україна залишається найбіднішою країною Європи; чому не вистачає коштів на найнеобхідніше; чому активна частина суспільства яка здатна створювати економіку країни, підприємці, знаходиться під надмірним державним пресом; чому тиск держави знищує саму можливість підприємницької діяльності; що треба зробити для виправлення ситуації та чому існуючі політичні еліти вперто саботують системні зміни і ніколи на проведення необхідних країні реформ не підуть.
Що маємо. Україна за даними агенції Moody's має найнижчий рівень ВВП на душу населення серед європейських країн, трохи більше 2 тис. доларів. Для порівняння - Грузія понад 4 тис. доларів, Білорусь - понад 5 тис. доларів, Польща - понад 13 тис. доларів. В рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Doing Business наша країна займає 76 місце між Бутаном та Киргизстаном. Грузія посіла 9 місце, Польща - 27, Білорусь - 38, Молдова - 44.
У світовому рейтингу індексу сприйняття корупції оприлюдненому Transparency International, Україна посіла 130-те місце серед 180-ти країн. Поруч Гамбія, Іран, М’янма, Сьєрра-Леоне та Росія з кращим на один бал результатом. Україна - найкорумпованіша країна Європи.
Читайте: Розшукуються понад 100 тис. літрів скрапленого газу, поцуплені у підприємців київськими комунальниками
Згідно класифікації МВФ та Світового Банку типів держав за співвідношенням ефективності урядування та впливу держави на економічні процеси Україна знаходиться у особливій групі країн з латино-американським типом економіки. Перш за все це характеризується надмірною вагою державних інституцій, які переросли свою ефективну спроможність та виступають гальмом розвитку. Крім цього, великий розрив у доходах між багатими і бідними, процвітає корупція, тіньова економіка, не менше 80% економіки контролюється фінансово-промисловими групами. У США, до речі, ФПГ не контролюють і половини економіки.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Чому так трапилось. Тут допоможе короткий екскурс в історію не нашої країни, а країни яка вперше у світі спробами та помилками побудувала ринкову економіку, окреслила принципи і закони її розвитку та показала приклад для наслідування іншим країнам. У другій половині 19 ст. основним напрямком урядових ініціатив у США стала боротьба проти монополій які почали визначати напрямок розвитку американської економіки. Найкращий приклад - “Стандарт Ойл” Рокфеллера. Він підкорив всю нафтопереробку, добування нафти та її транспортування. До 1880 року “Стандарт Ойл” стала найбагатшою компанією Америки яка контролювала 90% нафтової промисловості.Не відставали й інші потужні фінансово-промислові монополії. Банки, трести та синдикати активно брали під контроль всю економіку країни. Така ситуація призвела до появи в кінці 19 ст. перших антитрестівських законів оскільки федеральний уряд усвідомив ризики які несе країні монополізація ринків. Законодавча боротьба продовжувалась кілька десятиліть доки не сформувалася нормативно-правова основа, що забезпечувала функціонування вільної ринкової економіки.США показали всьому світу, що монополії призводять до неефективного розподілу ресурсів, стагнації економіки та необгрунтованому зростанню цін. Також продемонстрували, що однією з ключових функцій держави є збереження вільної конкуренції як основного економічного механізму. Зрештою, США побудували найефективнішу в світі економіку.
Читайте: Монополізація паливного ринку руками чиновників триває. Київщині приготуватись
В чому принципова різниця між США 19 ст, та сучасною Україною? Політичні еліти США того часу не стали обслуговувати інтереси монополій, а навпаки розробили такі правила гри, які обмежили їх вплив та надали рівні умови всім учасникам ринків.В Україні ж політичні еліти - це продовження еліт фінансово-промислових. Суть цієї зв’язки - замкнене коло за принципом: великі гроші роблять великих політиків, а великі політики дають змогу робити великі гроші. Слова Фірташа сказані на суді у Відні кращий тому доказ: ”Ми досягли чого хотіли, Порошенко став президентом, а Кличко мером”.
Після розпаду СРСР у приватних руках накопичилися значні фінанси, сировинні та промислові ресурси для яких командно-адміністративна система економіки типу радянської виявилася більш сприятливою для збереження та примноження капіталу ніж класична ринкова економіка. Сучасна українська соціально-економічна система має командно-адміністративний характер з дуже незначним впливом ринкових механізмів. Така система вигідна лише крупному бізнесу та роздутому державному апарату, який крупний бізнес обслуговує.Для великого бізнесу держава лише інструмент для заробляння грошей з подальшим виведенням їх з вітчизняної економіки за кордон. За даними Інституту економіки та прогнозування НАН України, за 26 років з України виведено понад 167 млрд доларів. Ця цифра підтверджується і даними інших досліджень.
На фоні цього вже десятиліттями суспільству нав’язується думка, що бідність країни через те, що підприємці не платять податки. Звичайно, маються на увазі ті підприємці, що не входять до пулу великого бізнесу, а намагаються виживати у вкрай монополізованій економіці з ручним управлінням, з відсутністю чітких правил, гарантій власності, без права на справедливе судове рішення, захмарному податковому та корупційному тиску.Фактично, в Україні в рамках однієї держави існує дві економіки - економіка обраних, яка сама собі встановлює правила через підконтрольний державний апарат, та економіка виживання, представлена в основному малим та середнім бізнесом, який, між іншим, дає близько 80% робочих місць. За рахунок останніх державний апарат і намагається латати бюджетні дірки та покривати дефіцит коштів на державні видатки.“Друзям - все, ворогам - закон”, незмінний девіз державних інституцій які спочатку загнали незалежну підприємницьку ініціативу у “сіру” зону легальності, а потім різними способами намагаються виявити та вилучити грошові “ізлішкі”.
Найяскравіший приклад останнього часу - блокування податкових накладних. Знову ж таки, впроваджено механізм абсолютно ручного втручання в економічні відносини, який зачіпає лише малий та середній бізнес. Традиційно, держава запевняє в “перемозі”, оскільки, мовляв, впроваджена система СМКОР дозволила вирішити питання автоматичного повернення ПДВ через іншу систему - СЕА ПДВ.Ось тільки є один нюанс. Експортні операції, при яких держава повертає ПДВ, тепер уже автоматично, майже повністю підконтрольні економіці обраних, в економіці виживання доля таких операцій мізерна. А тільки за тримісячний тестовий період роботи системи СМКОР з економіки виживання вилучили 7 млрд. гривень, а на даний час називають суму від 40 до 100 млрд гривень. Не складно здогадатись, до чиїх кишень держава “перекачала” ці кошти.
Система двох економік призвела до того, що держава вже не спроможна заробити більше грошей ніж вона заробляє. Економіка обраних не вважає за потрібне віддавати більшу частку на державні видатки, економіка виживання і так на межі виживання, гроші у корумповану країну із значними інвестиційними ризиками не йдуть. Патова ситуація. Вирішення вимагає системних інституційних змін, але такі зміни - пряма загроза економіці обраних та корумпованим чиновникам. Можливо, дехто не задіяний у підприємницькій діяльності вважає, що це його не стосується. Марні надії. Економіка обраних це і необгрунтовані тарифи, і низька якість доріг, мізерні зарплати, пенсії, захмарна вартість автомобілів, Роттердам +, аварії на інфраструктурних об’єктах тощо.
Читайте: Торгівля індульгенціями: державна політика промислової та техногенної безпеки на ринку автомобільного палива
Підприємці і просто громадяни повинні зрозуміти, що апелювати до держави і старих політичних еліт вже нема ніякого сенсу. Проблеми бізнесу, які нероздільно пов’язані з загальними проблемами держави, можливо вирішити лише політичним шляхом - через зміну політичних еліт.Існуючі багаторічні політичні лідери, які напередодні виборів традиційно щедро роздають обіцянки підтримки малого та середнього бізнесу, ніколи на проведення необхідних країні економічних реформ не підуть, для них це самогубство. Вони і далі продовжуватимуть героїчно боротися із наслідками, але жодним чином не торкнуться причин.Вільна конкуренція, вільний доступ на ринки, однакові умови для всіх, чіткі правила гри в основі яких ринкові, а не командно-адміністративні механізми, принцип “дозволено все, що прямо не заборонено”, податкова реформа, економічно обгрунтований податковий тиск, верховенство права, незалежні суди - всі ці речі пряма загроза для них і економіки обраних.
Наостанок, приведу слова одного успішного одеського підприємця, який отримав стартап-візу і назавжди переїхав працювати до Італії: “Я вам, громадяни України, одну розумну річ скажу, тільки ви не ображайтесь. Ви прямо зараз втрачаєте свою країну. Кожен день. І кожного дня все більше і більше. Тому, що кожного дня з України виїжджають ті, хто ще здатен витягти країну з дупи, в якій вона опинилась - підприємці”.
Читайте: Чи наступить Київська область на київські автогазові граблі
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"
KиевVласть
25 квітня 2018 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Коноплі лікують: лікарі, вчені та хворі вперше в Україні публічно торкнулись цієї теми (фото)
“Коноплі лікують! Час змінити законодавство, яке заперечує наукову істину”, - це з резолюції першої наукової конференції медичного канабісу, що відбувся цього тижня в Харкові. Вам не почулося.
І якщо у вас на слово “канабіс” виникає рефлективна посмішка, а на язиці вже жарт про “дегустацію”, то це просто не ваша конференція. Бо, коли зала вимагає слухати доповідь англійською, аби лектор не скорочував презентацію через переклад, це індикатор мотивації.
Конференція - у фешенебельному виставковому центрі Харкова, зала на 500 місць, повна. До кінця не полишає враження чогось нереального.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Лідер організації “Афіна. Жінки проти раку” Ніна Резніченко каже, що це неймовірний прорив.
“Я вражена такою кількістю учасників. Людей це цікавить настільки, що вони приїхали з інших міст. Зустріла лікарів, яких особисто знаю. Медиків взагалі багато. Відчувається, що люди бачать світло в кінці тунелю, бо питання вже назріло”, - каже Ніна Резніченко.
Ніна Резніченко
Лише рік тому для таких, як вона сама, онкопацієнток, Ніна створила групу в Facebook. Група була закритою, але коли через короткий час в ній виявилось майже 1000 учасниць, “Афіни” зареєструвались, як громадська організація. Тут у Харкові вона вперше бачить таку кількість однодумців в “реалі”.
“В медицині пріорітетом має бути в першу чергу інтереси пацієнта. І саме цей пріоритет впливає і на вибір технологій, і на державну політику. Коли саме така технологія є єдиним інструментом впливу на хворобу, вона має бути доступна. Ми не зупинимось, поки не доб’ємось свого!”. Це сказав Дмитро Шерембей, голова Координаційної ради Всеукраїнської Мережі ЛЖВ (людей, які живуть з ВІЛ, - KV).
Дмитро Шерембей
А дев`ятирічна Ліза Савєльєва живе з епілепсією, яку лікарі називають фармрезистентною. Це означає, що ніякі препарати не мають ефекту при нападах. Її мамі Олесі так і сказали, всі доступні методи ми вже використали, порадили “ознайомитись із світовим досвідом”.
Така епілепсія - це інвалідність і життя на “важких” фармацевтичних наркотиках. Доволі специфічне життя, якщо “фарма” не ефективна, а вона таки безпорадна у 40% випадків епілептичної хвороби.
“Не казали нічого конкретного, мовляв, зверніть увагу на Америку, Ізраїль, - розповідає Олеся Савельєва. - Через батьківські форуми вже дізналась про олію з канабідіолу і її протисудомний ефект при дитячій епілепсії”.
Канабідіол або CBD - одна із активних речовин, знайдених у коноплях, вона не має “наркотичного ефекту” і зводить нанівець епілептичні напади у маленьких дітей в США, Ізраїлі. Від листопада - навіть в сусідній Польщі.
Все це Олеся бачила досі лише на відео, а тепер вона, лідерка “Української асоціації медичного канабісу” у Харкові слухає виступ Дороти Гуданєц. Слухає таку, як вона, маму із Вроцлава, яка минулого року зробила неможливе. Змусила Сейм проголосувати закон про медичний канабіс. Більшістю, без голосів “проти”, утримались лише два депутати.
Бо в Дороти є син Макс, вона зробила це для його майбутнього. Звісно, зробила не сама. Були сотні інших матерів дітей з фармрезистивною епілепсією. І онкопацієнти. І хворі на розсіяний склероз. І ще багато хворих з довгим переліком хвороб, яким “традиційна” медицина може зарадити хіба сильнодіючими препаратами з купою побічних ефектів.
А ще у Дороти був доктор Марек Бачанскі, він теж виступив у Харкові. Його презентація суха і монотонна - історії його пацієнтів. Хлопчик 8 років, дівчинка 4 років, їх багато.
Марек Бачанскі
“Кількість нападів на добу знизилась з 50 до 1-2”. “Напади не фіксуються місяць”. “Поодинокі напади”, - сухі факти про дозування екстракту канабідіолу. Відсотки, міліграми.
В залі несамовита тиша. Польща лише півроку живе з новим законом. Ще півроку тому така презентація означала явку з повиною.
“Ви лише починаєте свій шлях, - говорить зі сцени Дорота Гуданєц. - Знайте, він не буде легким і швидким. У нас він таким не був. Але повірте, немає у світі такого уряду, що зміг би зупинити матір. Матір, яка знає, чого їй від уряду потрібно”.
Леся Савельєва знає, що їй потрібно. Закон про обмежений і контрольований обіг канабісу для потреб медичних пацієнтів. Люди не повинні йти на порушення закону, реалізуючи своє право не страждати. Це зовсім не з людьми щось не так, а з законом.
За законом канабіс, як рослина, особливо небезпечний наркотик, заборонений до обігу взагалі. Це з радянських часів. Але у цивілізованому світі за цей час відбулось понад 12 тис. наукових відкриттів, пов’язаних із здатністю канабіноїдів лікувати хвороби. А в Україні наукові дослідження канабісу і його похідних досі неможливі.
Уряду належить вивчити потреби українських пацієнтів у препаратах медичного канабісу. Також слід невідкладно встановити порядок, за яким відбуватимуться наукові дослідження канабіноїдів, як анальгетиків та інших лікарських засобів. Це каже нейрофізіолог Дмитро Ісаєв, провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім.О.О.Богомольця.
Серед цих тисяч наукових доробків про коноплі, три належать йому. Щоправда робив він їх у інших країнах, на замовлення урядів інших країн.
Дмитро Ісаєв
“Ми всі просто хочемо жити у нормальній цивілізованій країні. Де хворі на епілепсію, анорексію, розсіяний склероз, ВІЛ/СНІД, паліативні хворі і всі, хто страждає від хронічних болей, всі отримують доступ до лікування. Якщо потрібне лікування канабіноїдами - доступ до канабіноїдів. Держава має контролювати цю галузь медицини, повинні бути державні стандарти якості. А пацієнти повинні мати доступ до ефективного лікування препаратами канабісу і, відповідно, мати шанс на краще життя”,- наголошує Дмитро Ісаєв.
Коли люди кричать ночами від болю, це неправильно, каже Ніна Резніченко. На четвертій стадії раку, коли біль стає нестерпним, пацієнткам дозволяють використовувати морфій. Він притупляє біль, але вночі біль не дає заснути. І людина може тижнями зовсім не спати та дуже від цього страждати. А після конопляного екстракту наступає полегшення і приходить сон. Навіть коли снодійні не беруть, на четвертій стадії.
Ніна Резніченко розповіла, що “Афіни” нещодавно проводжали подругу, яка дивом весь свій останній місяць мала потрібні ліки. “І писала, що їй нарешті стало краще. Що вона спить вночі”, - наголосила лідер “Афіни”.
“Найголовніша людська цінність - це людське життя. Якщо людина страждає, потрібно зробити все можливе, щоб страждання припинились. Навіть якщо це незаконно. Поки ще незаконно”, - резюмувала учасниця форуму “Коноплі лікують!”.
Читайте: Медична конопля в Україні - бути чи не бути?
Тарас Ратушный, журналист, для КиевVласти
Фото автора
KиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій