На місцевих виборах 25 жовтня мешканці Томашівської ОТГ обиратимуть нового керманича. На пост голови громади претендують лише троє кандидатів – чинний голова ОТГ Олена Пашун від партії "Слуга народу" та самовисуванці – Володимир Пузенко та Володимир Соловйов. Як стало відомо KV, до складу сільської Томашівської ОТГ новоствореного Фастівського району входить наразі 12 сіл з адмінцентром у Томашівці. Громада утворилася влітку 2019 року й очолює її Олена Пашун. У жовтні ж вона має доєднати ще Дорогинську та Вільнянську сільради.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Загалом ОТГ складатиметься із 17 сіл у складі семи сільрад із сукупним населенням понад 4 тисячі чоловік. А саме: Томашівської, Великогуляківської, Дідівщинської, Дорогинської, Пришивальницької сільрад Фастівського району, а також Вільнянської та Соснівської сільрад Макарівського району.  Читайте: Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА одобрила создание Томашовской терробщины Згідно із даними Томашівської сільської ТВК, за посаду Томашівського сільського голови на місцевих виборах 25 жовтня змагатиметься три кандидатури. Територія ОТГ була розподілена на шість округів і в депутати тут балотується 38 кандидатів. Один із кандидатів на посаду голови Томашівської ОТГ – чинний очільник Олена Пашун, яка висувається під прапорами Київської обласної організації політичної партії  "Слуга Народу". Олена Василівна Пашун народилася 21 грудня. Закінчила Ржищівське педагогічне училище і Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г. Сковороди за спеціальністю "початкове навчання". Працювала на посаді вчителя в Томашівського ЗОШ I-III ст. з 1992 року по 16 листопада 2010 року. На посаді голови Томашівської сільради працює з 16 листопада 2010 року. У 2019 році на посаду голови балотувалася як самовисуванка. Згідно із її декларацією як сільського голови за 2019 рік, володіє Пашун земельною ділянкою в Томашівці площею 1 га, а також 25% квартири в Томашівці площею 118,6 кв.м. Заробила вона у 2019 році 316 822 тис. гривень (у 2018 році – 207 190 тис. гривень). Крім того,  4127 тис. гривень доходу вона одержала від здачі майна в оренду ТОВ "А.С.Т." і 2 566 гривень виплат, як постраждала від наслідків вибуху на Чорнобильській АЕС. Та задекларувала вона кредит у розмірі 44 801 тис. гривень.  У власності чоловіка п’ять земельних ділянок у селах Томашівка та Ярошівка загальною площею 3,34 га. А ще  – недобудована веранда у Томашівці площею 18 кв.м.  З рухомого майна – вантажівка ЗІЛ-ММЗ 45021 1988 року випуску і легковий автомобіль ВАЗ-2109 1991 року випуску. Та ще одна автівка KIA CEE'D 2007 року випуску, придбана у 2019 році за 175 тис. гривень.  Задекларувала Пашун і доходи чоловіка: 52 927 тис. гривень заробітної платні в КП "Злагода”, 24 994 гривень від здачі майна в оренду ТОВ "А.С.Т.", 5 102 тис. гривні – виплати як потерпілому від ЧАЕС та 35 340 тис. гривень – пенсія. А також доходи доньки – 19 500 тис. гривень заробітної плати, виплачену їй у ГО "Регіональний рух "Час змін".  Читайте: Проект “Децентрализация”: Потенциальная Томашовская терробщина объединит два района Киевщины Ще двоє кандидатів самовисуванці – Володимир Гаврилович Пузенко та Володимир Степанович Соловйов.  Згідно із оголошеними списками місцевої ТВК, Володимир Пузенко 1965 року народження, має середню освіту і наразі тимчасово не працює. З 2005 по 2012 роки він був зареєстрований як ФОП. Його підприємницька діяльність була пов’язана із наземним вантажним транспортом, а також посередництвом у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами. Кандидату Володимиру Соловйову 63 роки, 1957 року народження. Він має вищу освіту, проте також тимчасово не працює. У 2017 році він був відзначений подякою Фастівської РДА до Дня фізичної культури і спорту. Ймовірно, що Соловйов очолював Дитячу-юнацько спортивну школу Фастівського району, що зареєстрована у селі Пилипівка Фастівського району. Наразі ж її керівником є Олександр Чечко. Нагадаємо, що у червні 2019 року на пост голови Томашівської громади претендувало лише двоє кандидатів. На той час сільський голова села Томашівка Олена Пашун та фастівський громадський працівник Олександр Замула. Читайте: Они хотят твой голос: за кресло главы Томашовской ОТО поборются два кандидата 30 червня відбулися вибори голів п'яти об'єднаних територіальних громад Київської області і Томашівську ОТГ очолила Олена Пашун. Тоді вона обіцяла громаді побудувати центр надання адмінпослуг (ЦНАП), провести інвентаризацію земель і інших ресурсів ОТГ, розвивати туризм та інфраструктуру, поліпшувати якість послуг. Читайте: Пять теробщин Киевщины избрали своими лидерами действующих руководителей Ідуть у раду ОТГДепутатами Томашівскької ради вирішило стати 38 осіб. З них - 9 від "Слуги народу", 8 - від "Батьківщини" і 21 самовисуванець.Із повиним списком і біографічними відомостями про кандидати можна ознайомитись після переходу за цим ПОСИЛАННЯМ. Читайте:  Хочуть у владу: список кандидатів на голову Української ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Тетіївської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Бориспільської ОТГ на місцевих виборах  2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Богуславської ОТГ на місцевих виборах  2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Фастівської ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на голову Переяславської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Обухівської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Яготинської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Березанської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Славутицької ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на голову Білоцерківської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Васильківської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Боярської ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на голову Броварської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Вишневої ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Вишгородської ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на посаду голови Ржищівської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть до влади: список кандидатів на посаду голови Бучанської ОТГ на виборах 2020 року Хочуть у владу: список кандидатів на голову Сквирської ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на голову Узинської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Миронівської ОТГ на місцевих виборах 2020 Фото: колаж KV КиевVласть

На місцевих виборах 25 жовтня мешканці Васильківської ОТГ обиратимуть свого голову. Передвиборчий процес вже супроводжується скандалами, махінаціями та маніпуляціями. Всього за посаду змагатимуться 15 кандидатів – зокрема, голова райради Наталя Баласинович, депутат облради Олег Мазепа, юрист-активіст Богдан Корчинський, а також “кіборг”, що обороняв ДАП 2014 року, колишні зами, депутати міськради, посадовці та підприємці усіх калібрів. Як стало відомо KV, округ №8 утворюють Васильківська, Обухівська, Миронівська, Кагарлицька, Богуславська, Українська, Ржищівська, Федосіївська та Козинська територіальні громади (ОТГ).  Приблизна кількість виборців – 194 071 осіб.  На вибори у Васильківську міську раду сформовано три округи, за даними Центрвиборчкому усього висувається 15 кандидатів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  До складу новоутвореної Васильківської ОТГ увійде місто Васильків, а також 12 сільських рад, які раніше були у складі Васильківського району. Це будуть території нинішніх Васильківської міської ради, а також Барахтівська, Великобугаївська, Великовільшанська, Застугнянська, Здорівська, Кодаківська, Луб’янська, Митницька, Погребівська, Тростинська, Яцьківська, Шевченківська сільські ради. Орієнтовна кількість виборців Васильківської міської ОТГ – 40003 чоловік. Читайте: Виборча карта Київської області: округи та дільниці  KV вже писала про те, що передвиборчий процес у Василькові відбувається зі скандалом. Зокрема, Васильківська територіальна виборча комісія намагалася відтермінувати реєстрацію 34 кандидатів від Київської обласної партійної організації “За Майбутнє”, та не зареєструвала кандидата від політсили на посаду голови, ексмера міста Валерія Поповича.  Читайте: Васильків продовжує потерпати від передвиборчих скандалів  Вихідці з райрад Балотується на голову ОТГ Наталія Баласинович – чинна голова Васильківської районної ради. Народилася 2 лютого 1985 року у смт Калинівка Васильківського району. Закінчила КНУ імені Тараса Шевченка. Самовисуванка, увійшла до ради від партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” (БПП). У 2015 році була висунута від партії "Солідарність" кандидатом на посаду мера Василькова. Однак переміг Володимир Сабадаш. У 2014 році Баласинович була довіреною особою, а пізніше – керівником штабу кандидата в народні депутати від БПП, а потім депутата Київської облради Гліба Лірника. 27 червня 2019 року KV писала, що прокуратура Києва оголосила про підозру Баласинович в нанесенні легких тілесних ушкоджень і хуліганстві. На початку липня Наталія Баласинович прокоментувала інформацію про вручення прокуратурою їй підозри в нанесенні легких тілесних ушкоджень як провокацію, пов'язану з майбутніми позачерговими парламентськими виборами. Читайте: Глава Васильковского райсовета может оспорить в суде скандал с консьержкой Пізніше в YouTube з'явилося відео, на якому Баласинович криє когось брудною лайкою, сидячи за кермом автомобіля. Автори відео стверджують, що образи адресовані співробітниці поліції, яка її зупинила. Баласинович, в свою чергу, заявила, що відео було знято понад два роки тому, і є фрагментом її сварки з коханкою чоловіка і її подругою. Згідно даних її декларації про доходи, за 2019 рік Баласинович заробила 432 тис. 104 гривні, що більше за цифру попереднього року (337 тис. 210 гривень), та отримала аліменти на дочку у розмірі 174 тис. 931 гривень. Кількість грошей, які зберігає Наталія готівкою – 75 000 доларів і 987 000 гривень, причому гривневі заощадження зросли на 87 тисяч. З 2016 вона водить автомобіль Nissan Qashqai (2016 р.в.), що належить третій особі.  Квартира площею 119 кв.м. у Дарницькому районі Києва також не належить Наталі і записана на її матір Тетяну Цвєткову, де вони разом проживають. На останню також записана земельна ділянка, на якій Баласинович будує житловий будинок.  Читайте: Глава Васильковского райсовета Баласинович за год не нажила ничего На посаду міського голови Василькова балотується заступник голови райради Сергій Олегович Сергов, який народився 19 жовтня 1986 року у Василькові. За даними офіційної біографії, закінчив Київський Національний університет біоресурсів і природокористування України, Івано-Франківський НТУ нафти і газу. Займався підприємницькою діяльністю. Обраний на посаду 7 листопада 2015 року.  За даними руху “Чесно”, балотувався у Київську обласну раду 7 скликання у 2015 році від “Радикальної партії” на 18 мажоритарному окрузі, але не пройшов. У 2020 році на проміжних та повторних місцевих виборах також ішов першим номером від “Радикальної партії”. Сергій Сергов разом із лідером політичної партії “Радикальна Партія” Олегом Ляшком. 29 серпня 2014 року. Фото: сторінка Сергова у Facebook. За даними YouControl, є засновником ТОВ “Сергофф”, зареєстроване 14 листопада 2012 року за адресою місто Васильків, вул. Урицького, 33, провадило діяльність з техобслуговування та ремонту автомобілів.  Свою кандидатуру від “Опозиційної платформи – За життя” висуває Олег Мазепа – голова комунальної установи Київоблради “Фонд комунального майна”, голова Васильківської райорганізації “Партії Регіонів”, депутат КОР. Олег Мазепа народився 21 квітня 1975 року у Києві.  Читайте: Киевоблсовет не знает, сколько зарабатывают его коммунальные предприятия  Згідно з даними "Чесно", Мазепа Олег Володимирович пройшов до Київоблради 7-го скликання по мажоритарному округу від "Опозиційного блоку" в 2015 році. Згідно офіційної біографії за 2015 рік, з 1993 року по 1994 рік навчався в Київському професійно-технічному училищі № 19, з 2003 року по 2009 рік навчався в Європейському університеті, спеціальність: правознавство, кваліфікація: юрист.  З 1994 року по 2000 рік працював заступником директора малого приватного підприємства “Гетьман”.  З 2010 року по 2014 рік – голова Васильківської районної ради Київської області, 2014-2015 заступник керівника ТОВ “901”.  Згідно з декларацією про доходи за 2019 рік, Олег Мазепа отримав 65 097 гривень зарплати за місцем роботи та 901 107 гривень доходу від підприємницької діяльності: йому належить 100% від загального капіталу ТОВ РМА "Магазин №901" (код ЄДРПОУ – 30108346) та ТОВ "Фірма" Магазин №907" ( код ЄДРПОУ – 24727416), та 50% капіталу ТОВ "Зимовий сад". За адресою у Києві, вул. Коростенська, 29-Б, за даними YouControl, він сам зареєстрований як ФОП, що провадить надання майна у оренду та адмінпослуги.  З нерухомого майна володіє квартирою в Києві площею 44 кв.м., житловим будинком площею 59,4 кв.м. (вартість на момент придбання у 2017 році – 740 тис. гривень), а також земельною ділянкою площею 817 кв.м. (вартість – 700 тис. гривень). Власник двох наручних годинників – марки Breguet і Zenith. Його дружина їздить на автомобілі Audi Q7 (інше право користування). Також зберігає 70 тис. доларів США і 950 тис. гривень готівкою.  У 2018 році був відповідачем у адміністративній справі з порушення вимог фінансового контролю – не повідомив вчасно про будинок та земельну ділянку, які дісталися йому на підставі договору даріння, а тому підозрювався у корупції. Справу було закрито через відсутність складу правопорушення, а апеляцію відхилено.  22 червня 2020 на сесії КОС на розгляді звернення до Верховної Ради щодо визначення центрами субрегіонального рівня Броварського, Васильківського, Бородянського та Вишгородського районів ініціював голосування за збереження Васильківського району, яке підтримали 50 депутатів. Комунальний перевізник і юрист міськради Йде у владу і Антон Сергійович Боровик – народився 22 січня 1983 року у місті Армавір, РФ, проживає у селі Рославичі Обухівського району. Висувається від партії “УДАР” Віталія Кличка”, працює т.в.о. директора компідприємства “Автотранспортне підприємство Шевченківського району”. Був одружений, є дочка від шлюбу. Згідно даних з відкритих джерел, є засновником ГО “Золоті Ворота” та входить до ініціативної групи ГО “Народна рада” у Васильківському районі, секретарем якої є депутат Глевахівської селищної ради Олена Тімоніна. Читайте: Грязные игры: киевляне будут платить за вывоз мусора значительно дороже  Згідно з декларацією про доходи за 2019 рік, отримав 526 649 гривень зарплати: 278 059 гривень за місцем роботи у КП “Шевченківське АТП” та 248 590 гривень – зарплата комерційного директора у ТОВ “Профпереробка” (засновники зареєстровані у Кіпрському офшорі та через закриті венчурні фонди). Зберігає 85 тис. доларів США, 833 324 гривні та 25 тис. євро готівкою. Має мотоцикл Yamaha Drag Star 400 (2008 р.в.), на якому їздить з 2017 року – а 2016 року декларував автівку Volkswagen Jetta (2013 р.в.). Власної або нерухомості у користуванні не має або не декларує. Цікаво, що за даним ПІБ можна знайти припинений станом на сьогодні ФОП, який з 2002 року займався роздрібною торгівлею з лотків та на ринках. У Тернополі. У власності ФОПу – той самий мотоцикл Yamaha Drag Star 400, згідно даних YouControl. Можна припустити, що тоді у Тернополі він і заприятелював із жителем Тернополя Андрієм Ігоровичем Матюхановим, який пізніше у 2007 році заснує ТОВ “Космополіт Менеджмент” (діяльність – фінансове посередництво та купівля-продаж нерухомості) і поставить Боровика представником фірми. А нині Матюханов – заступник голови Громадської ради при Шевченківській РДА у Києві, у якій членствує і сам Боровик. Матюханов з 2012 року до вересня 2020 року був керівником Київської міської організації партії “Удар”. Читайте: Выборы в Киевсовет: список “УДАРа” Васильківчанин Богдан Іванович Корчинський висувається від партії “Громадянський рух “Хвиля”. Народився 17 квітня 1982 року, працює директором юридичного департаменту Васильківської міської ради. Освіта вища – згідно до офіційної біографії, закінчив Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв і отримав повну вищу освіту за спеціальністю “Менеджмент організацій” та здобув кваліфікацію менеджер-економіст.Кар’єра Корчинського. Скріншот з його сторінки у російській соцмережі “ВКонтакте”. У період з вересня 2004 року по листопад 2005 року працював головним спеціалістом відділу інформаційного забезпечення управління з питань внутрішньої політики Київської облдержадміністрації. У 2006 році як керівник міської організації політичної партії “Громадянська партія “ПОРА” Корчинський був обраний депутатом Васильківської міської ради 5-го скликання. На чергових виборах у 2010 році балотувався на посаду міського голови та очолював партійний список партії “малого та середнього бізнесу України” до міськради, але через грубі фальсифікації не був допущений до участі у виборчій кампанії. 2008-2015 рік – був головою Васильківської міської організації Партії малого та середнього бізнесу України та членом Партії малого та середнього бізнесу України. Після позачергових виборів міського голови у 2014 році, їх переможець Сергій Сабов запропонував Богдану Корчинському працювати радником Васильківського міського голови з питань розбудови громадянського суспільства та місцевого розвитку. З 2015 року – член партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність”.  Згідно декларацій про доходи за 2018 та 2019 рік, минулорічний дохід Корчинського складає 321 413 гривень, 20 тис. гривень тримає готівкою та невстановлену суму у євро – на банківському рахунку (у 2018 році тримав 70 тис. гривень готівкою, ще 10 000 мала його дружина Вікторія).  Має будинок 46 кв.м. у Малій Антонівці Білоцерківського району та знімає квартиру 40 кв.м. у Василькові, у 2018 році знімав будинок 74 кв.м у місті. Їздить на Fiat Doblo 2004 р.в., що придбав у 2019 році. Головує у громадських організаціях “Європейське суспільство), “Взаємодія “Свій до свого по своє” та “Агенція інноваційного розвитку громад”.  Також, згідно до даних YouControl, він або повний його тезка – один з засновників нині припиненого ТОВ “Громадаінвестбуд”, та підписант у приватних підприємствах “Креатив Консалтинг” (веде діяльність у сфері права, зареєстроване у селі Лосятин Васильківського району) та “Ріа” Мережа бордів”. Керівником та засновником останнього є наступний кандидат у даному списку. Подвійний Шевченко, голодний опонент і решта  Йдуть на вибори голови Василькова  два безпартійні кандидати із прізвищем Шевченко. Обидва народились та проживають у Василькові. Перший – Тарас Олександрович Шевченко 1986 р.н., який висувається від партії “Національний корпус” і працює менеджером з реклами у ТОВ “ОД Пролісок” з 2011 року. Депутат Васильківської міської ради 6 скликання (2010-2015 роки, фракція ВО “Свобода”). За даними YouControl, разом з колегою по фракції Іваном Корчинським, а також екснардепом (8 скликання, фракція “Радикальна партія”), тодішнім депутатом Васильківської міськради від партії “За Україну” та ще низкою людей заснували у 2007 році ТОВ “Інвест-Вікторія” із статутним капіталом 44 тис. гривень. Фірма займалася будівництвом. Як згадується вище, був керівником та засновником ПП “Ріа” Мережа бордів” разом із Богданом Корчинським. А також він чи його повний тезка – керівник ТОВ “Мембрана Нова”, засноване у 2017 році у селі Княжичі Броварського району.  У депутати до міськради Василькова, до речі, балотується очільник міського осередку партії “Національний корпус” Ірина Шевченко – дружина Тараса. Другий кандидат з таким прізвищем – Андрій Васильович Шевченко, 1981 року народження; суб’єкт висування – партія “Слуга народу”. Народився і живе у Василькові, займає посаду інженера-технолога у КП "Васильківська шкіряна фірма". Згідно даних YouControl, деякий час – 2019-2020 – був керівником Васильківської міської організації політпартії “Народний Рух України”. До того – ФОП, що торгував спортивними товарами, був зареєстрований 2011 року і нині припинений. Колишній адміністратор місцевого “Сільпо” (ТОВ “Фоззі Груп”).  У листопаді 2019 року KV писала, що нардеп Дубінський подавав кандидатури на посади голів Васильківської та Обухівської РДА, зокрема Андрія Шевченка та Тетяну Омельченко. Наразі ж, за даними сайту “Посіпаки”, Шевченко працює помічником Дубінського на громадських засадах.  Читайте: Александр Дубинский: “Буду нещадно всех мочить, невзирая на чины и звания”  Від політичної партії “Пропозиція” висувається Галина Юріївна Ларіна, яка народилася 12 серпня 1964 року у Василькові, і наразі є завідувачем сектору культури, туризму та охорони культурної спадщини в Управлінні культури, туризму та охорони культурної спадщини Васильківської міської ради. Згідно останніх дописів екснардепа Мосійчука у Facebook, Ларіна вирішила піти у відкриту боротьбу проти Баласинович – до того навіть, що викликала чинну голову ради на дебати. При цьому, якщо у мережі з’являються провокаційні матеріали, що ллють бруд на її конкурентку, закликає до їх засудження. За Ларіною, згідно даних YouControl, немає підприємств чи фірм, у яких вона є засновником чи керівником. Її чоловік Ігор Вікторович Ларін – нині керівник ГО “Спортивно-бальна Федерація Танцювальних колективів Київської області, та ГО “Васильківський міський клуб “Марс”. Раніше – керівник одного з місцевих комунальних підприємств. Відповідно до її декларації про доходи за 2019 рік, заробила 216 553 зарплати за місцем роботи, ще 40 282 гривень – зарплата чоловіка. Готівкових коштів не тримає. Нерухомість у власності – три земельні ділянки сукупною площею 2623 кв м. та житловий будинок 212 кв. м у Василькові. Одна автівка – Honda CR-V 2207 р.в. випуску, придбана у 2008 році за ціною 215 тис. гривень. KV писала у 2014-2015 роках, як тодішній Васильківський міський голова Сергій Сабов своїм розпорядженням від листопада 2014 року звільнив Галину Ларіну з посади начальника відділу культури, однак, незабаром вона знову приступила до обов'язків, оскарживши рішення і вигравши в суді. Міський голова Василькова у відповідь на це подав апеляцію на рішення суду першої інстанції і вимагав звільнити Галину Ларіну. Тоді аудит вказував на низку невідповідностей у даних бухгалтерії та фінконтролю відділу культури. Матеріали даної ревізії були передані в прокуратуру Київської області для прийняття рішення про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відділу культури. Читайте: Они хотят твой голос: кандидаты на пост мэра Василькова Олена Миколаївна Кобзар – самовисуванка, народилася у Києві 1 червня 1980 року. В.о. голови Здорівської сільської ради, де наразі і проживає. Підприємств, у складі яких вона є керівником чи засновником, немає. За даними декларації про доходи, отримала 253 тис. 204 гривні зарплатні. Нічого крім зарплати не декларує протягом років. Згідно з протоколом засідання НАЗК від 7 березня 2018 року, притягалася до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 172-7 КУпАП “Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів”: через кілька випадків вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Чинить спротив спробам голови Калинівської сільради Юлії Олексенко привласнити 150 га землі у Здорівці, пишуть місцеві сайти. Румянцев Валентин Іванович – народився 24 червня 1983 року у Чорнобилі, висувається від партії “Наш край”. Інспектор права ювенальної превенції Васильківського відділу поліції ГУ НП, нині проживає у Василькові.  З 2005 року – юрисконсульт 1-ї категорії Управління фінансового моніторингу. З 2007 року – начальник відділу адміністрування майнових податків управління оподаткування фізичних осіб Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області. 2008 року отримує звання “Радник податкової служби ІІІ рангу”. У 2011 році – головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб. До 2016 року працював детективом Національного антикорупційного бюро. Двічі балотувався у міськраду – у 2010 році на голову, у 2014 – від партії “Зелені”, у 2015 – у депутати від партії “Нові обличчя”. Згідно даних декларації про доходи за 2019 рік, отримав 139 тис. 179 гривень зарплати, разом із батьком та матір’ю також отримав 7632 гривні виплат для постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, та 18 тис гривень допомоги при народженні дитини на дружину. Узяв у кредит 30 тис. гривень, які тримає готівкою. Уся нерухомість записана на батьків та членів сім’ї: земельні ділянки – 1500 кв.м у Борисові Васильківського району (мати), три ділянки сукупною площею 2883 кв.м та житловий будинок 72 кв.м у Василькові (батько), 1860 кв.м у Мар’янівці на Васильківщині (дружина), квартира у Василькові 114 кв.м (спільна власність). На батька записаний також придбаний у 2019 році Ford Focus 2013 р.в.. Співвласник корпоративних прав у двох фірмах: ТОВ “Асті-Люкс” та ТОВ “Грандвесткомпані” (один з засновників в обох – його дружина). Що стосується батька, він – голова Васильківської “Української православної церкви (Різдва Богородиці), власниками якої зазначені прихожани. Першочерговими завданнями у своїй програмі називає, зокрема, прийняття статуту Васильківської об’єднаної територіальної громади, та формування самодостатнього бюджету, економічний розвиток та створення програми “Безпечна Васильківщина”, реформування ЖКГ, розвиток дозвільної та туристичної інфраструктури, тощо.  Браніцький Валерій Віталійович – народився 18 жовтня 1970 року у Василькові, де і проживає; є фізособою-підприємцем, що зареєстрований по вул. Сонячна у Василькові, і дає консультації з питань комерційної діяльності й управління. Декларації про доходи не подавав. Самовисуванець. Був керівником ТОВ “Виробнича фірма “Будматеріали” до 2016 року. Його дружина Тетяна Браніцька донедавна очолювала Васильківську ТВК (по квоті “Слуги народу”). Екснардеп Ігор Мосійчук звинувачував його в тому, що нібито вкрав та з’їв заяву свого опонента Валерія Поповича про згоду балотуватися. Йде у владу й фізособа-підприємець Оксаніченко Анна Володимирівна.  Висувається від партії “Голос”. Народилася 21 квітня 1985 року у Польщі, місто Грифино, наразі працює і проживає у Василькові, координатор партії “Голос” в Київській області. Подає кандидатуру одразу на три напрямки: голова Васильківської ОТГ, депутат Васильківської міськради та депутат Київоблради (8 округ, Обухівський район). Рік тому балотувалася у Верховну Раду (94 округ). На місцевих виборах 2015 року подавалася у міськраду Василькова від партії “Нові обличчя”, місцем роботи вказувала держпідприємство "Державний центр Радіочастот”. Читайте: Они хотят ваш голос: 94 избирательный округ Киевской области (Обуховщина и Васильковщина) Згідно з біографією, що її опублікувала кандидатка, має дві вищі освіти: інженерну та менеджмент організацій, а також більше 50 тренінгових навчань у міжнародних та українських експертів. На сайті партії зазначено, що з 2015 року вона активно займається громадською діяльністю у Василькові. Оксаніченко є власником туристичного агентства "ФайноТур" і керівником всеукраїнської громадської організації "Бітвін сітізен", яка працює в напрямку розвитку міжнародного співробітництва між країнами. Помічниця нардепа Романа Лозинського. Заміжня, має двох дітей. співзасновниця та керівник (2015-2018 рр) ГО “Альянс Добрих Справ”, керівник Благодійної організації "Благодійний фонд "Добросправ" Згідно з декларацією про доходи, яку Оксаниченко подавала за 2018 рік у якості кандидата в нардепи, того року отримала 313 830 гривень доходу від підприємництва та 19 240 гривень зарплати, її чоловік (начальник відділу складської логістики, ТОВ “Сапплай інтернешнл консалтинг”) отримав 431 894 гривень зарплати. Із нерухомості – квартира у Василькові 74,3 кв.м. у спільній власності з чоловіком та матір’ю. У власності чоловіка – ВАЗ 21723 2009 р.в. Іде на вибори голови ОТГ самовисуванець Голобородько Павло Віталійович, народився 11 червня 1990 року у Василькові, де і проживає. Місце роботи – ПрАТ "Страхова компанія "ЮНІВЕС", посада – начальник відділу фінансового аналізу та аудиту. У 2019 році балотувався у народні депутати по 94 округу (самовисування). За даними ring.org.ua, також є засновником та головою ТОВ “Алюгз-Груп”, що зареєстроване у Василькові та займається роздрібною торгівлею. Голобородько станом на березень 2020 року має податковий борг у більш ніж 250 тис. гривень, його майно перебуває під заставою. Серед планів на посаді – “відреставрувати синагогу біля ресторану “Романтик”, облагородити набережну річки Стугна й створити неподалік парк, щоб проводити фестивалі та концерти, навести лад в парку Берізки”. Ще один самовисуванець – Майстер Ірина Володимирівна (у дівоцтві – Іришина), народилася 20 січня 1983 року у Василькові і нині там проживає. За освітою – інженер-конструктор швейних виробів. Депутат Васильківської міської ради V скликання. Працювала керівником загального відділу Васильківської міськради з часів мерства Володимира Іващенка у Василькові.  Була звільнена з посади тодішнім очільником міськради Сергієм Сабовим, однак, суд визнав її звільнення незаконним. Далі стала заступницею чинного мера міста Володимира Сабадаша. Її батько – екс-депутат Васильківської міської ради, екс-голова міської парторганізації ВО "Батьківщина" Володимир Ірішин. Мати теж була членом цієї партії. 2015 року Майстер балотувалася від партії Юлії Тимошенко до Київської облради, Васильківської міськради та на посаду мера Василькова (округ № 74), але невдало. 4 листопада 2018 року перемогла у проекті телеканалу "112 Україна" "Кандидат". Ще на етапі запуску шоу його переможцеві обіцяли місце у прохідній частині списку партії "За життя" на парламентських виборах. Проте, зрештою, Майстер посіла у списку аж 63-тю позицію. Після перемоги в шоу "Кандидат" Майстер очолила васильківський осередок партії  "За життя". Нині помічник-консультант народного депутата України IX скликання Вадима Рабіновича (“Опозиційна платформа “За життя”) на громадських засадах, позапартійна. Нині позапартійна. Співзасновник та директор благодійного фонду “Міжнародний благодійний фонд “Золота Антилопа”. Згідно останньої поданої декларації про доходи за 2018 рік, заробила 49 567 гривень. Має квартиру у Василькові 31,7 кв.м. вартістю 202,5 тис. гривень на момент придбання у 2012 році (остання грошова оцінка – 103 486 гривень). Не декларує наявність в неї сина, про якого згадує у біографії, з 2016 року. Останній у списку самовисуванець – безпартійний Олександр Сергійович Скиба. Народився у селі Тарасівка Києво-Святошинського району 8 лютого 1978 року, проживає у Києві. Старший науковий співробітник Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у якому 2000 року отримав вищу освіту за фахом “історик, викладач історії”. Паралельно з навчанням працював спочатку оператором ГРС Боярського ЛВУМГ ДП “Київтрансгаз”, а з 1998 до 2002 року був учителем історії та правознавства у середній загальноосвітній школі № 21 міста Києва. У серпні 2014 році був мобілізований, маючи з військового досвіду лише військову кафедру за фахом офіцера-вихователя, служив у 122-му окремому аеромобільному батальйоні 81-ї десантної бригади. Першими боями підрозділу стали бої за Авдіївку та Піски, в яких Скиба отримав псевдо “Арес” на честь давньогрецького бога війни. Надалі взимку 2014—2015 років протягом 24 днів керував обороною Донецького аеропорту (командир 8-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантної бригади, позивний “Арес”). Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.  Сюжет телеканалу “5” від 22 січня 2019 року У 2000—2003 роках був керівником соціальних проектів ГО “Соціальний центр мікрорайону „Перспектива — Оболонь”. Паралельно був помічником депутата Київської міської ради за виборчим округом № 43 на громадських засадах. У 2010—2014 був депутатом Васильківської міської ради Київської області, був обраний за округом від Партії промисловців і підприємців України. На час виборів був першим заступником Васильківського міського голови. У липні 2014 року Скибу було обрано секретарем Васильківської міської ради, що спровокувало гостру кризу: міський голова Сергій Сабов відмовився підписувати рішення та ініціював позачергові вибори. У подальшому Скиба оскаржував розпуск ради. На виборах до Київської міської ради 2015 року балотувався від Всеукраїнського об'єднання “Батьківщина”, але не був обраний депутатом. На час виборів проживав у Києві, був заступником голови ГО “Соціальний центр мікрорайону “Перспектива — Оболонь”. З грудня 2019 року є керівником приватного акціонерного товариства “Термінал-М”, зареєстрованого на вул. Резервній в Оболонському районі Києві, і яке виробляє сухі будівельні суміші. Читайте: Мэром Василькова хотят стать слишком много подполковников  Нагадаємо, Центральна виборча комісія (ЦВК) оприлюднила затверджені списки обласних багатомандатних та одномандатних виборчих округів, за якими обиратимуться депутати Київської облради, а також депутати і голови міських, селищних та сільських рад на чергових місцевих виборах 25 жовтня. Загалом на Київщині сформовано 460 округів, найбільше – для виборів сільських та селищних депутатів.  Читайте також: Хочуть у владу: список кандидатів на голову Української ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Тетіївської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Бориспільської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Богуславської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Фастівської ОТГ Хочуть у владу: список кандидатів на голову Переяславської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Обухівської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Яготинської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Березанської ОТГ на місцевих виборах 2020 Хочуть у владу: список кандидатів на голову Славутицької ОТГ  Хочуть у владу: список кандидатів на голову Білоцерківської ОТГ на місцевих виборах 2020  Фото: коллаж KVКиевVласть

Найближчими днями заборгованість держави із заробітної плати перед працівниками ЧАЕС буде погашено. Питання відновлення фінансування ДСП “Чорнобильська атомна електростанція” нарешті вирішено завдяки розголосу. Про це KV стало відомо з публікації прес-служби Київської обласної організації ЄС. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   2 вересня Кабінет Міністрів України, після тривалого ігнорування проблеми, розглянув і підписав постанову № 769. Як зазначила народний депутат України від “Європейської Солідарності” Вікторія Сюмар, у відповідь на її звернення до прем’єр-міністра України Шмигаля Д.А. та міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Абрамовського Р.Р. повідомлено, що подальшу процедуру узгодження документів буде максимально пришвидшено. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Передбачається, що гроші на ЧАЕС надійдуть вже до середини поточного тижня. “Завдяки розголосу, якого надали проблемі Славутицька міська та Київського обласна організації “Європейської Солідарності”, питання відновлення фінансування ДСП “Чорнобильська атомна електростанція” нарешті вирішено”, – повідомляють у прес-службі. Читайте: Від Кабміну вимагають відновити фінансування Чорнобильської АЕС Фото: соцмережі КиевVласть

Одним із найбільш віддалених та проблемних районів Київщини є Іванківський. Свавілля чиновників, відсутність бюджетних надходжень, жахливий стан екології через діяльність шкідливих підприємств – з цими та іншими проблемами продовжують боротися активні представники ВО “Свобода”. Про майбутнє району та боротьбу із застарілою системою в інтерв'ю KV розповів депутат Іванківської районної ради Олег Береговий.  KV: З якими проблемами до вас, як депутата райради, найчастіше звертаються мешканці? Олег Береговий: За майже п'ять років моєї каденції мешканці звертаються з різними питаннями. Найчастіше – через свавілля чиновників. Просили не дати “зам'яти” кримінальні справи щодо рейдерських захоплень лісів, земель. Часто в таких ситуаціях люди розуміють, що самостійно не зможуть домогтись справедливості. А депутати від “Свободи” нікого не бояться і завжди йдуть до перемоги. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  KV: Чи вистачає депутатських повноважень для вирішення проблем мешканців? Олег Береговий: Не можу сказати, що повноважень не вистачає. Питання в іншому. Вже більше 30 років на місцях та у державі існує певна система, проти якої важко боротися, навіть маючи безліч повноважень. Цю ситуацію можуть змінити тільки виборці, якщо оберуть більшу кількість активних депутатів, які будуть прагнути змін.  KV: Які основні проблеми є в районі? Як їх вирішити? Олег Береговий: Основна проблема – це результат “господарювання” місцевої влади за останні шість років. Ми маємо низький рівень оснащення у центральній районній лікарні, відсутність необхідного обладнання. Відсутні джерела надходжень до бюджету, район інвестиційно не привабливий. Комунальна сфера фактично поставлена “на коліна” – районні підприємства мають мільйонні борги.  Проблемою є наявність екологічно небезпечних, радіаційних підприємств – ТЕС, сховище відходів ядерного палива. Подекуди складається враження, що Іванківський район хочуть перетворити у промисловий центр Київської області.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Є багато втрачених джерел фінансування, які потрібно відновлювати. До цього часу діють схеми, які потрібно припинити. Тоді знайдуться кошти. Звісно, якщо виборці обирають тих людей, які декілька років будували злочинні схеми, то нічого не зміниться. Не знаю, за рахунок чого у такому разі громада існуватиме.  KV: За рахунок чого відбувається основне наповнення бюджету? Карантинні заходи дуже вплинули на розмір надходжень? Олег Береговий: Майже 70% надходжень до бюджету складає ПДФО із підприємств Зони відчуження. Карантин звичайно вніс корективи у розмір надходжень. З початку карантину до липня район не отримав 2,8 млн гривень. Були проблеми із виплатою зарплат, які досі вирішуються.  KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте. Олег Береговий: “Свобода” за продаж землі сільськогосподарського призначення, але єдиним покупцем її має бути держава Україна і за ціною, не менше середньоєвропейської. Якщо, наприклад, заможна громада захоче придбати землю у комунальну власність, це також не погано. Але ця земля має залишатись українською. За Конституцією, кожен громадянин має право отримати сільськогосподарську землю. Чи залишиться це право у майбутніх поколінь українців, якщо іноземці чи олігархічні клани і групи, які зараз в умовах важкого економічного і фінансового стану українців, масово скуплять землю за безцінь? Звісно, що ні.  Особисто я навіть не розумію моральної сторони цього питання – як можна продавати землю, кожен сантиметр якої рясно окроплено кров’ю попередніх поколінь українців, які захищали її для нас. Чому саме наше, теперішнє, покоління, має її продати? Чи залишиться наступне покоління українців господарями на своїй землі? Звісно, що ні. Саме таким чином знищували нації. Забирали мову, землю.  KV: Як відкриття ринку землі вплине на аграріїв? Олег Береговий: В Іванківському районі є як дрібні аграрії, так і потужні підприємства. Якщо українську землю почнуть скуповувати іноземці та грошовиті гравці всередині держави, то наші фермери та аграрії опиняться в неконкурентних умовах.  KV: Як оцінюєте ефективність реформи децентралізації? Олег Береговий: В цілому за п'ять років проведення реформи можу оцінити її позитивно. Раніше бюджету Іванківського району не вистачало навіть на виплату зарплат. Наразі надходження збільшились. Більш того – з'явилися можливості створювати підприємства, які б могли додатково заробляти кошти в бюджет. Проблема у тому, що цього ніхто не робив. Керівники просто витрачали кошти, не думаючи про майбутнє району. KV: За затвердженим адміністративно-територіальним устроєм Київщини, Іванківський район зникне з мапи області. Що думаєте з цього приводу? Чи претендував Іванків на звання адмінцентру? Олег Береговий: Процес стирання Іванківського району з мапи області продовжується не перший рік. Спочатку Іванківську прокуратуру перенесли до Броварів, поліцію та сервісний центр МВС – у Вишгород, архів – у Києво-Святошинський район і так далі. Дуже прикро, що Іванківська районна влада протягом останніх років абсолютно не переймалась питанням збереження району. Хоча мала таку можливість, спілкуючись із представниками ОДА, Уряду.  Оскільки район доволі віддалений від столиці, на мою думку, було б правильно створити окремий район у складі Іванківського і Поліського з центром у Іванкові. Фактично ми живемо, як одна громада. І було б непогано, якби це затвердили на адміністративному рівні. Але ніхто цим не займався. Іванків не претендував на звання райцентру. Мабуть районна влада займалась більш важливими питаннями.  KV: Жителям Іванківщини буде зручно доїжджати до адмінцентру у Вишгороді? Олег Береговий: Прямого сполучення між селами Іванківського району і містом Вишгород немає. У людей не буде можливості їхати у Вишгород щоразу, маючи потребу у вирішенні питань, тим паче літнім людям. З Іванкова до Вишгорода 70 кілометрів, а з Кухарів, Страхолісся, Олізарівки – більше ста кілометрів. Більше того – не з кожного села району можна доїхати в Іванків, перевізник не здійснює маршрути. Люди змушені пішки долати кілометри, щоб потрапити на трасу. Були численні звернення до КОДА, Іванківської РДА. У результаті обласна адміністрація перекладає відповідальність на районну адміністрацію і навпаки.  KV: Чи вірним на вашу думку є рішення уряду щодо об'єднання усього району в єдину Іванківську громаду? Олег Береговий: Теоретично таке рішення єдине є правильним. У районі немає сіл, які б могли стати центром об'єднаної громади. Єдине основне джерело наповнення бюджетів – здача в оренду невитребуваних паїв аграрним компаніям. Проблема в тому, що попередні голови РДА своїми розпорядженнями здали паї в оренду за безцінь. Якщо зараз аграрій готовий платити селянину 8-10% від нормативно-грошової оцінки, то по сільрадам договори заключені під 3-5%. І тоді голови РДА мали право підписувати такі розпорядження. А села втрачають мільйони гривень.  Перед місцевим самоврядуванням наступного скликання стоятиме складне завдання, оскільки ці договори заключені на 8-10 років. Та незважаючи на відсутність коштів, сільради мали амбіції щодо створення окремих громад. Але усі розуміли, що це неможливо.  KV: Після завершення реформи децентралізації податки з Зони відчуження залишаться у громаді? Олег Береговий: Це дуже болюче питання для громади, оскільки саме ці податки є основним наповненням бюджету. Статтею 67 пунктом 3 Бюджетного кодексу затверджено, що ці податки зараховуються до Іванківського районного бюджету. І Зона відчуження адміністративно входила до Іванківського району. Але район перестане існувати.  При формуванні перспективного плану об'єднання громад ще у 2014 році, таке важливе питання не було враховано. Районне керівництво мало боротись за те, аби Зону відчуження включили в Іванківську об'єднану громаду. Більш того – за останні роки багато підприємств перереєструвались у Славутич і сплачують туди податки. І ніхто не вжив жодних заходів, аби цього не допустити. По відношенню до громади це дуже несправедливо.  Було масса звернень до області, кожен голова облдержадміністрації обіцяв, що все буде добре. Однак, конкретних результатів досі немає. Тому вирішення цього питання, скоріш за все, також ляже на плечі майбутнього керівництва громади. “Свобода” йде на вибори якраз для того, аби нейтралізувати усі негативні наслідки діяльності районного керівництва. У будь-якому разі дорога до Зони відчуження пролягає через Іванківський район, тому з нами муситимуть рахуватися.  KV: Свого часу рішення про будівництво ЦСВЯП дуже обурило мешканців району. Які настрої на Іванківщині зараз? Олег Береговий: Враховуючи наслідки аварії на ЧАЕС, які ми відчуваємо і сьогодні, це рішення ніколи не перестане обурювати громаду. Ми й так маємо високий рівень онкології, смертності, ненароджуваності. Нас не почули, прийняли рішення про будівництво. В кінці цього року вже буде завершено будівництво першої черги сховища.  KV: Які проєкти вже були профінансовані за рахунок коштів від будівництва? Чи задоволені кількістю затверджених проєктів? Олег Береговий: Іванківський район не отримав жодної копійки на реалізацію проєктів. Це ще більше обурює громаду. Мешканці побоюються, що ми взагалі можемо нічого не отримати. Причина у тому, що попередні керівники обласної і районної адміністрацій не змогли знайти спільної мови. Основне питання було в тому, хто обиратиме підрядників. Був варіант, аби цим займалось управління капітального будівництва КОДА, що не влаштувало РДА. А обласна адміністрація не погодилась, аби підрядників обирав район.  Раніше ми подавали об'єкти на фінансування. Однак і на цьому етапі виникали проблеми. Хоч попереднє керівництво РДА й знало, що кошти можуть бути виділені лише на реконструкцію чи будівництво, проєкти вони виготовили на ремонт. Громада втратила безліч коштів, це близько 10 проєктів. Деякі проєкти були перероблені, деякі – перероблюють до цього часу. Наразі маю сумніви, що до виборів ми отримаємо якесь фінансування.  Крім того, закон про розподіл коштів від будівництва є неточним. У ньому зазначено, що 10% від кошторисної вартості будівництва об'єкта мають бути розподілені на три прилеглі території – Іванківському, Поліському районам та місту Славутич, але не вказано, за якими критеріями. В цьому році ми звернулись до народного депутата від ВО “Свобода” Оксани Савчук з проханням внести зміни до закону і конкретно прописати – скільки коштів має отримати кожна територія, а також видалити посередника – КОДА, аби кошти громади отримували напряму.  KV: За ці кошти також мали побудувати сміттєвий полігон в Іванкові. На якому етапі проведення робіт? Олег Береговий: Проєкт будівництва мали фінансувати за кошти від будівництва ЦСВЯП, але потім його включили до обласної програми поводження з твердими побутовими відходами. Але жодних робіт щодо будівництва не було розпочато.  Крім того, основна вимога будівництва полігону від інвесторів – великий об'єм сміття. Більший, ніж продукує наш район. Я розумію, що тільки так інвесторам цей бізнес буде вигідним. Але звозити сміття з інших районів в Іванківський – невигідно громаді. Таким чином ми позбавимо район перспективи стати туристичним. Жоден іноземець не захоче їхати навіть у Зону відчуження через Іванківщину, знаючи, що сюди фурами вивозиться сміття.  В Іванкові є полігон, та лише декілька сільрад мають договори на вивезення сміття. На жаль, сміття інших сіл вивозиться у лісосмуги.  KV: Як “Свобода” розцінює хід терреформи та осінні вибори, які мають відбутися вже за новою адмінсистемою? Олег Береговий: “Свобода” готова змагатися у будь-якій конфігурації виборів. Ми маємо постійно діючі активні осередки та реальних членів партії і ми чудово розуміємо, що маємо йти на вибори, перемагати і не просто критикувати, а брати на себе відповідальність.  KV: Що думаєте з приводу нового виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласної рад? Олег Береговий: У законі про вибори вважаю неправильним пункт щодо грошової застави, який значно обмежує можливості партій, які не працюють на серйозні фінансові групи. Також вважаю, що 3% бар'єр був би більш справедливим, оскільки при такій конфігурації і з такими суперниками, 5% для деяких партій є неможливим.  Наразі депутатських повноважень вистачає. Проблема в тому, що далеко не всі депутати їх знають та використовують. Якщо депутат активний та сумлінно виконує свої обов'язки, то механізмів для дій більше, ніж достатньо.  KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Які можуть бути наслідки через внесення змін до закону? Олег Береговий: “Свобода” завжди стояла на захисті державної української мови і за необхідності ми будемо надалі за неї боротися. Внесення змін до закону тільки посилює протистояння у суспільстві. Це питання постійно будуть “підігрівати” – під вибори чи складну економічну ситуацію, щоб відвернути увагу громадян.  Там, де є українська державна мова, де її вивчають і поважають, там не буде російських градів і не будуть кликати на допомогу Путіна. Я не розумію, чому українці, які все життя спілкувалися російською, не можуть вивчити українську. Ми вивчаємо англійську, французьку, китайську, але не українську. Якщо для когось це принципово, то я вважаю, для держави це також має бути принципово і таких громадян мають змусити вивчити державну мову.  KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Олег Береговий: Люди мають голосувати за “Свободу”, тому що об'єктивно інших кандидатів я не бачу. На місцеві вибори будуть йти нові проєкти та партії, у чиїх рядах будуть ті, хто керував районом 5, 10, 15 років. Вони мали владу, усі важелі впливу для змін, але зараз кожен може оцінити результат їхньої роботи. Під кожні вибори вони змінювали політичне забарвлення і виконували завдання своїх спонсорів і покровителів.  У “Свободи” немає спонсорів, телеканалів чи олігархічних груп, які стоять за партією і потім будуть давати депутатам вказівки. У “Свободи” є головне – послідовність у боротьбі за права громад. Ми не відмовляємо у допомозі, для нас немає “незручних” чи небезпечних питань. Ми завжди йдемо до перемоги і будемо боротися за кожного.  Читайте: Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях”КиевVласть

З 2020 року технікуми та коледжі Київщини випускатимуть фахових молодших бакалаврів. Це – наслідок закону “Про фахову передвищу освіту”, що ухвалила Верховна Рада. Депутати Київоблради вже проголосували за перейменування та зміни статутів навчальних закладів. До списку потрапили гуманітарні, медичні та спеціалізовані коледжі Білої Церкви, Ржищева, Богуслава, Українки та трьох районів Київщини. Як стало відомо KV, 22 червня на черговому сесійному засіданні Київської обласної ради (КОР) депутати затвердили статути тринадцяти комунальних підприємств в новій редакції.  Так, майже одноголосно депутати схвалили не лише оновлені статути комунальних закладів, а й змінили тип і перейменували низку професійно-технічних навчальних закладів Київщини. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Фахові коледжі Оновлення статутних документів спіткали три гуманітарні та чотири медколеджі, а також два спеціалізованих коледжі. Кардинальні зміни пов’язані із тим, що відтепер навчальні заклади матимуть приставку “фаховий коледж”, позбувшись статусу вищого навчального закладу першого рівня акредитації.  Нагадаємо, що цього року українські коледжі та технікуми розпочнуть надавати фахову передвищу освіту. Тобто вони готуватимуть фахових молодших бакалаврів і більше не випускатимуть “молодших спеціалістів”. Це передбачено освітньою реформою у законі "Про фахову передвищу освіту", який ВРУ схвалила ще у червні 2019 року. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Закон дозволяє фаховим коледжам самостійно визначати форми освітнього процесу та надає можливість додаткового держфінансування на підвищення кваліфікації бакалавра. Крім того, передбачається і низка змін.  А саме: запроваджуються елементи корпоративного управління, при закладі діятиме Наглядова рада, а керівник обиратиметься за рейтинговим голосуванням колективу. Обмежує закон і строк перебування на посаді. Проте знімає обмеження щодо віку студентів, кількості попередньо здобутих дипломів за бюджетний кошт.  Також новий закон передбачає, що більшість навчального часу буде відводитися на здобуття практичних знань, які дозволили б випускнику одразу після завершення закладу працювати і заробляти. Гуманітарні  Так, здобули право надавати фахову передвищу освіту Білоцерківський гуманітарно-педагогічний * та Богуславський гуманітарний коледж імені І.С. Нечуя-Левицького**, а також Ржищівський гуманітарний коледж***. У новому статуті Білоцерківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу підкреслюється, що “підготовка фахівців з вищою освітою у коледжі здійснюється за відповідними освітніми програмами на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти”. Свою діяльність заклад розпочав у Білій Церкві по вулиці Ярослава Мудрого, 37, ще у 1985 році, як філія Переяслав-Хмельницького педучилища. А з 1986 року працює як самостійний навчальний заклад. Реєстрацію юридичної особи коледж отримав у 2010 році. З квітня 2013 року колектив очолює викладач-методист, відмінник освіти України та кандидат педагогічних наук Валерій Ружицький. За період свого існування заклад підготував понад 5,5 тисяч фахівців. На фото: Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж У статуті Богуславського коледжу імені І.С. Нечуя-Левицького підкреслюється, що раніше установа здійснювала підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст”. А відтепер у коледжі здобуватимуть фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти одночасно з виконанням освітньої програми профільної середньої освіти професійного спрямування, відповідно до свідоцтва № 1327 Управління освіти КОДА від 7 червня 2006 року.  Коледж діє у місті Богуслав по вулиці Інтернаціональна, 17, і розпочав свою діяльність у 1966 році як філія Ржищівського педучилища. Згодом заклад подолав не один етап реорганізації. У закладі майбутні вчителі мають змогу навчатися за денною та заочною формами навчання за кошти обласного бюджету або кошти фізичних і юридичних осіб. Викладають у коледжі 131 викладач з вищою фаховою освітою під керівництвом викладач-методиста та директора Станіслава Лисака.  Ржищівський гуманітарний фаховий коледж здійснює освітню діяльність у Ржищеві по вулиці Тараса Шевченка, 9, з 1870 року. Заклад було засновано при Спасо-Преображенському монастирі як жіноче училище. На початку ХХ століття це була жіноча учительська школа, згодом професійно-педагогічна школа, технікум. У 2004 року рішенням обласної ради було створено Ржищівський гуманітарний коледж. Наразі здобуття у коледжі фахової передвищої освіти здійснюватиметься на основі базової середньої освіти одночасно з виконанням освітньої програми профільної середньої освіти професійного спрямування. Очолює коледж – Сергій Кушнір.  Медичні  Мають відповідну освітню ліцензію у сфері фахової передвищої освіти й отримали право готувати фахівців за рівнем фаховий молодший бакалавр на основі повної загальної середньої освіти з денною формою навчання і у Білоцерківському, Макарівському, Обухівському та Чорнобильському медколеджі.  Згідно статуту Білоцерківського медичного фахового коледжу****, він був заснований ще у 1930 році. Тут щороку готують 240 майбутніх акушерів, зубних техніків, фельдшерів та медсестер. Знаходиться він у місті Біла Церква, Сквирське Шосе, 240. Статус коледжу навчальний заклад отримав ще у жовтні 2005 року. Керує установою – Володимир Фуголь.  На фото: Білоцерківський медичний фаховий коледж Макарівський же медичний фаховий коледж*****, був заснований в селищі Макарів ще у 1956 році шляхом відмежування від Київського медичного училища № 1. За весь період заклад підготував більше 6 тисяч молодших медичних фахівців за освітньо-професійними програмами лікувальна та сестринська справи. Керує установою – директор Алла Кижлай.  До одних із найстаріших медичних закладів Київщини належить й Обухівський коледж******, адже заснований він Київським обласним відділом охорони здоров’я  в с. Обухів ще у 1954 році. Сьогодні заклад базується на території Української райлікарні у місті Українка за адресою: вулиця Зв'язку, 4. За більше чим півстоліття коледж випустив більше шести тисяч фельдшерів та молодших сестер, зважаючи, що щороку з нього випускається майже 120 фахівців. Згідно оновленого статуту, коледж має право надавати фахову передвищу і першого (бакалаврського) рівня вищу освіти. Завідує закладом – Петро Коробенко. Готують молодших сестер та фельдшерів і в Чорнобильському медичному фаховому коледжі*******. Знаходиться він в Яготині, куди був евакуйований в 1986 році після аварії на ЧАЕС. Спершу заклад розміщувався у приміщенні восьмирічної школи № 2, сьогодні ж він базується на території Центральної райлікарні за адресою: вулиця Незалежності, 71-А. Випускається з установи, яку очолює спеціаліст вищої категорії Микола Сосюкало, щорічно близько 50-60 студентів. Читайте: Киевоблсовет передал на баланс Яготина имущество Чернобыльского медколледжа Спеціалізовані  Отримали статус закладу фахової передвищої освіти і Броварське вище училище фізичної культури******** та Стрітівський педколедж кобзарського мистецтва*********.  У новому статуті Броварського спортивного і вже фахового коледжу зазначено, що це заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю зі специфічними умовами навчання, який забезпечує відбір та здійснює спортивну підготовку обдарованих дітей та молоді. У закладі створюють умови для  поглибленого оволодіння різноманітними видами спорту, поєднуючи тренування із здобуттям повної загальної середньої освіти, починаючи з 7-го класу. Так, загалом тут навчається більше 300 учнів та майбутніх олімпійців щороку. Коледж існує з 1983 року і розміщується в Броварах по вулиці Шевченка, 21. Працює заклад під керівництвом відмінника освіти України, кандидата педагогічних наук Олександра Чигирина. Згідно статуту, Стрітівський педагогічний фаховий коледж кобзарського мистецтва базується в селі Стрітівка Кагарлицького району. Заклад пройшов довгий шлях реорганізації. А розпочав свою діяльність з 1989 року, коли на базі місцевої 8-річної школи відкрилась школа з поглибленим вивченням музики та кобзарського мистецтва Заклад готує 60 фахівців за напрямом “Музичне мистецтво”. А саме: майбутніх співаків-бандуристів, викладачів бандури та співу, а також диригентів ансамблю (капели) бандуристів. Керує мистецьким освітнім закладом Світлана Колосовська.  Нагадаємо, Київська обласна рада затвердила цілу низку змін до бюджету регіону на 2020 рік. Зокрема депутати додали по 100 мільйонів гривень на зарплати та обладнання медикам та близько 70 млн для потреб освіти. Між тим, бюджет області лишається дефіцитним. Тож на такі важливі програми як “профілактика ВІЛ/СНІД” чи “поліпшення якості питної води” кошти в цьому році не видаватимуть. А ось на дороги, розбудова яких є основним трендом в діяльності офісу Володимира Зеленського та уряду, хочуть витратити понад 1 млрд гривень.  Реорганізація Також згідно із рішенням Київоблради, КНП КОР “Київська обласна лікарня № 2” було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство “Київська обласна лікарня”**********. Відповідне рішення депутати затвердили ще у грудні 2020 року. Тому підприємству знадобилася реєстрація нового статуту.  Медзаклад продовжить працювати в Києві за адресою: провулок Несторівський, 13/19. Проте матиме менший статутний капітал – понад 365 млн гривень замість майже 700 млн гривень. Наразі обов'язки директора закладу виконує  доктор медичних наук Володимир Єлагін. А сама лікарня існує і надає стаціонарну та поліклінічну меддопомогу вже понад 25 років. У новому статуті зазначається, що підприємство може здійснювати некомерційну господарську діяльність і реалізовувати її за власними встановленими тарифами. Зазнав перепрофілювання і потребував нового статуту і Київський обласний центр олімпійської підготовки***********. Раніше ця установа була відома як обласний інтернат спортивного профілю. Основним завданням Центру упродовж 21 року залишається тренування до 250 днів на рік спортсменів збірних команд до Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи, міжнародних і всеукраїнських змаганнях. Базується заклад у селищі Терезине Білоцерківського району по вулиці Шкільна 20-А. Керує тимчасово цією установою з нульовим уставним капіталом Василь Наумчук, а підпорядковується вона – управлінню фізичної культури та спорту КОДА.  У вересні минулого року депутати КОР присвоїли Академії мистецтв************ ім'я видатного українського громадського діяча, автора слів Державного Гімну Павла Чубинського. Тож заклад потребував нову редакцію статуту. Заклад вищої освіти розташований у Печерському районі Києва поблизу Києво-Печерської Лаври. Академія є одним з найстаріших в Україні навчальних закладів і має 90-річний досвід підготовки діячів в галузях культури, мистецтва і надання повної загальної середньої освіти. А створена академія була в 1930 році як Київський технікум. З часу заснування, заклад випустив майже 15 тисяч фахівців. Керує мистецькою установою з 2010 року Василь Романчишин – кандидат культурології, професор, заслужений діяч мистецтв України. Читайте: Киевоблсовет планирует переименовать областную Академию искусств На фото: Академія мистецтв ім. Павла Чубинського Нову редакцію статуту депутати також затвердили Сервісно-ресурсному центру*************, Зміни в установчому документі пов'язані із перепідпорядкуванням у 2011 році КП, "що знаходився у віданні управління освіти і науки КОДА за адресою: місто Боярка, вулиця Піщана, 1. Крім того, змінено юридичну адресу КП: наразі заклад діє у Боярці по вулиці Шкільна, 28. Засновано Центр ще у 2014 році. Наразі установа має тимчасового керівника – Юрія Черниша. Головними же завданнями установи є забезпечення закладів освіти, науки, молоді області навчальним обладнанням, інструментами, технікою, приладдям та матеріальними ресурсами тощо. Читайте: Київська обласна рада переформатувала бюджет-2020 * КЗ КОР “Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж (код ЄДРПОУ: 37381693). ** КЗ КОР “Богуславський гуманітарний фаховий коледж імені І.С. Нечуя-Левицького” (код ЄДРПОУ: 02139630). *** КЗ КОР Ржищівський гуманітарний фаховий коледж (код ЄДРПОУ: 26474965). **** КЗ КОР “Білоцерківський  медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011373). ***** КЗ КОР “Макарівський  медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011350). ******  КЗ КОР “Обухівський  медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011367). ******* КЗ КОР “Чорнобильський медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011344). ******** КЗ КОР  “Броварське вище училище фізичної культури” (код ЄДРПОУ: 22208066). ********* КЗ КОР “Стрітівський педагогічний фаховий коледж кобзарського мистецтва” (код ЄДРПОУ: 20590854). ********** КНП КОР “Київська обласна лікарня” (код ЄДРПОУ: 01993718). *********** КЗ КОР “Київський обласний центр олімпійської підготовки” (код ЄДРПОУ: 25656821). ************ КЗ вищої освіти Київської обласної ради “Академія мистецтв імені Павла Чубинського” (код ЄДРПОУ: 02214938). ************* КЗ КОР “Сервісно-ресурсний центр” (код ЄДРПОУ: 32792069). Фото: колаж KVКиевVласть

Залишки державного видобутку торфу на Київщині розпродають. Оголошення про продаж цілісного майнового комплексу “Київторф” вже розміщено на електронному майданчику, а самі торги мають відбутися влітку. Видобувники кажуть, що активи вирішили злити через небажання держави спрощувати процедуру отримання дозволів на видобуток торфу та опір продавців вугілля та газу. Натомість екологи стверджують: контрольований видобуток торфу критично важливий для Київщини, яка протягом останніх років страждає від пожеж на торфовищах.  Як стало відомо KV, 25 листопада 2019 року на порталі ProZorro.Продажі з’явилося оголошення про приватизацію єдиних майнових комплексів (ЄМК) держпідприємства “Київторф” (*). Згідно наказу Фонду державного майна від 28 грудня 2019 року № 1574 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році”, майновий комплекс “Київторфу” за адресою місто Київ, вул. Промислова, 10 включений до переліку об’єктів, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках. Наразі очікується інформаційне повідомлення про стартову ціну лоту.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Що таке “Київторф” За словами гендиректора концерну “Укрторф” Андрія Озерчука, до складу Державного підприємства “Київторф”, входило 10 дочірніх підприємств на територій Київської, Черкаської та Полтавської областей. У Київській області це “Рожниторф” (Броварський район), “Стареторф” (Бориспільський район), “Кодраторф” і “Гавронщинаторф” (Макарівський район), “Обухівторф” (Обухівський район), “Димерторф” (Вишгородський район). У Черкаській області — “Ірдиньторф”, Полтавській — “Оржицяторф”, “Лохвицяторф”. Але протягом 2003-2016 у ДП сплив строк дії майже всіх спецдозволів на видобуток торфу, а кілька з них, які тривали до 2019 (родовище “Карань”, 11 га Бориспільський, Переяслав-Хмельницький райони) чи навіть до 2026 (родовище “Оржиця 3”, 6,5 га) були анульовані постановою Кабміну Миколи Азарова та приписами місцевої прокуратури. Оскільки підприємство втратило спеціальні дозволи на користування надрами, то наступним кроком стало  припинення права користування земельними ділянками таких родовищ під видобуток торфу.  Цікаво, що деякі родовища, наприклад “Здвиж” у Макарівському районі Київщини розроблялися з 1933 року.  Ще більш давніші родовища були на Дочірньому підприємстві ДП “Київторф” у Черкаській області. Наприклад, родовище “Ірдинь” розроблялося (більш ніж 118 га) з 1929 року. Але у 2018 році “Черкаситорф”   визнали банкрутом і продали через  аукціонні торги. Зараз Дочірнє підприємство “Черкаситорф” повністю припинило свою роботу, майно демонтується та розпродається новими власниками, хоча ще в 2015 році здійснювався видобуток торфу та випуск торфобрикетів, працівникам виплачувалась заробітна плата, сплачувались податки до бюджетів.  Тож сегодня “Київторф” це фактично адмінбудівля, що знаходиться в селищі Бортничі поблизу Києва з двома працівниками — директором та бухгалтером. Крім цього є умовний офіс з директором і бухгалтером на ДП “Стареторф”, що на Бориспільщині, та кілька завалених складських приміщень та виробничих майданчиків біля родовищ. Між тим балансові поклади торфу лише в Київській області становлять близько 37 млн тонн (балансові запаси  торфу в Україні перевищують 838 млн тонн). Торф Київщини характеризується невисоким енергетичним потенціалом, але його широко застосовують в агропромисловості для покращення ґрунтів та вирощування сільськогосподарських культур. “На жаль, у минулі роки не зрозумілою була позиція Державної служби геології та надр України, як органу що здійснює видачу спеціальних дозволів на користування надрами, по відношенню до державних торфодобувних підприємств. Наслідком такої позиції стали втрата спеціальних дозволів на користування надрами родовищ торфу у державних підприємств та “отримання” спецдозволів на користування надрами цих найкращих родовищ торфу приватними підприємствами”, — каже Озерчук.  Читайте: Золотые глубины: Киевоблсовет разрешит частникам разрабатывать недра восьми районов Киевщины Цікаво, що у 2016 році Фонд державного майна підготував проєкт Закону “Про внесення змін до Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, яким пропонував виключити низку підприємств із зазначеного переліку та приватизувати їх. До переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації після їх виключення із Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, входило у тому числі ДП “Київторф”. Галузь і гроші За словами гендиректора “Укрторфу”, ДП “Київторф” давно не є прибутковим підприємством, а навпаки – має значну заборгованість перед кредиторами. Розрахуватись за своїми фінансовими зобов’язаннями самостійно підприємство не в змозі. Тому реальна перспектива – приватизація чи ліквідація цього підприємства, як і інших подібних підприємств ДК “Укрторф”, які втратили основні профільні активи – право користування надрами родовищ торфу та земельними ділянками під їх експлуатацію. Але в цьому випадку важливо, що очікується від приватизації. Якщо є мета просто продати всі активи за будь-яку ціну, то усіх їх чекає доля вже згадуваного “Черкаситорф” – його ріжуть. Взагалі серед дев’яти підприємств-учасників, які входять до складу ДК “Укрторф”, сьогодні реальну виробничу діяльність здійснюють тільки чотири: “Волиньторф”, “Рівнеторф”, “Житомирторф” та “Чернігівторф”. Решта, через низку об’єктивних та суб’єктивних причин, не займаються профільною діяльністю.  “На мою думку, рішення стосовно приватизації державних торфопідприємств, у їх сьогоднішньому стані, приймалося попереднім Урядом швидко та недостатньо обґрунтовано, без врахування особливостей здійснення торфодобувної діяльності, пов’язаних зі складнощами адміністративного, законодавчого, фінансового, технологічного та екологічного характеру. Такі підприємства можуть бути ефективно приватизовані тільки у випадку відновлення їх платоспроможності, повернення (надання) їм спецдозволів на користування надрами родовищ та земельних ділянок під видобуток торфу, які використовувались підприємствами у попередні роки. Це можливе за умов збереження/відновлення сировинної та технічної бази підприємств, залучення інвестицій шляхом проведення корпоратизації галузі. В такому випадку реальним є збільшення капіталізації державної торфодобувної галузі, з метою отримання максимальних прибутків від її приватизації, та забезпечення умов для подальшого розвитку торфодобування в Україні”, – розповів Андрій Озерчук. Торфодобувна галузь не фінансується з державного бюджету з 2012 року, додає гендиректор ДК “Укрторф”:  “Незважаючи на те, що ми сплачували 50%, 75%, а минулого року — 90 % щорічних податків з чистого прибутку, протягом 2016–2019 років ДК “Укрторф” був прибутковим, як і працюючі підприємства – учасники. Це свідчить про можливість прибутковості торфодобувного та торфопереробного виробництва, що в умовах загального падіння рівня промислового виробництва в країні, дорогого вартує”. Читайте: Правоохранители пресекли незаконную добычу торфа в Бородянском районе Киевщины  Екологія Київщини Між тим, від того, хто буде власником державних торфовищ і чи почнеться видобуток, залежить і екологічне благополуччя області. Регіон вже відчув на собі негативні наслідки неконтрольованого і спорадичного торфовиробництва і постійні пожежі на торфовищах – цьому яскравий приклад. Як розповіла KV голова департаменту екології та природних ресурсів Вікторія Киреєва, торофова проблема – це одна з найактуальніших проблем регіону.  “На Київщині впав рівень води і всі торфи зневоднені, виникають масові пожежі. З іншого ж боку, невидобування торфу також негативно впливає на атмосферне повітря. Наразі в нас дуже низький відсоток видобування торфу на державному рівні взагалі. Сьогодні проблема в тому, що частина торф’яних площ перебувають у приватній власності. І подекуди відшукати цих власників просто неможливо, а вони мають відповідати за охорону природи та пожежну безпеку. Тому збільшення потужностей може бути доцільним, якщо цим займатиметься держава. В області сьогодні проблема саме з незаконним видобутком торфу, підприємства не дотримуються проєктних норм. На державному рівні програм захисту таких родовищ, на жаль, наразі бракує, а “Укрторф” перебуває на межі банкрутства”, — розповіла Киреєва. Погоджується з думкою Киреєвої й депутат Київської облради, член комісії з питань екології, водних ресурсів, природокористування, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій Максим Запаскін. Він також стверджує, що сьогодні і далі фіксуються випадки “піратського” продажу торфу, особливо після розчищення річок. Продаж таких корисних копалин користується попитом і є вигідним заробітком. І сьогодні прикупити дві-три вантажівки з торфом не є проблемою. Такі випадки неодноразово фіксувалися в Обухові, Ірпені. А в Ірпені взагалі кричуща ситуація: торфовища перетворювали на сміттєзвалища для того, щоби згодом ці колись родючі території переоформити під забудови. Читайте: Пойма реки Ирпень снова горела, активисты считают, что это умышленный поджог (видео) “Декілька скарг щодо незаконного видобутку до нашої обласної комісії востаннє надходили ще на початку 2017 року. Цим питанням безпосередньо займається поліція та місцевий рівень влади. Наші торфи дуже цінні, особливо в якості ґрунту. Як варіант, торф використовують у вигляді палива. Але для цих потреб, як правило, він не дуже якісний. Усе ж більше він вартує як добриво для вирощування культур. Тим більше, що він має попит у посушливих країнах, куди й експортується. Арабські країни покращують якість своїх ґрунтів саме завдяки нашому торфу. Тому, вважаю, що для цих потреб і доцільно його в певному сенсі і видобувати. Це зменшить висихання поверхневого шару. Коли здійснювалася меліорація й дотримувалися норм, відбувалося зрошення поверхневих покривів і пожеж було менше. А реабілітація торф’яних боліт — дороговартісна справа. Й особисто не чув, щоби хтось займався сьогодні цим питанням”, — додав він. За його словами, до питання видобування торфу має бути комплексний підхід, а процес відбуватися з дотриманням усіх проєктних і технологічних вимог, з використанням сучасних технологій та подальшою рекультивацією цих земель. “Ми маємо використовувати природні багатства, але належним чином. На жаль, реалії призводять до критичних ситуацій, як із помповим видобутком бурштина й перетворенням тих територій на пустелі. Аби це не сталося і з торфом, його видобуток має здійснюватися саме державними підприємствами. Такі виробники на перше місце виносять інтереси держави на супротив комерційним. Комерційні підприємства схильні до масових порушень, наносячи тим самим шкоду довкіллю. Небезпека існує, а наслідки можуть бути плачевні. Торф — корисна копалина, але дуже критична. Усі торфовища розташовуються в місцях, де є вплив на підземні води й річки. І порушення природного балансу та складу цих ґрунтів може лише прискорити їх пересихання. Тому необхідно оптимізовувати, насамперед, роботу державних підприємств”, — резюмував він. Читайте: За сутки в столице и на Киевщине зафиксирован 61 пожар в экосистемах Читайте: Генералы песчаных карьеров: на Киевщине разгорелся скандал вокруг добычи песка под Борисполем  Прогноз За словами Озерчука, є низка факторів, які стримують розвиток галузі, але держава спроможна їх вирішити. “Маємо в країні значні запаси торфу та їх щорічний приріст, маємо бажання працювати, видобувати більше, експортувати, але продовжуємо наштовхуватися на інертність системи, яка стримує наш розвиток, витрачаємо значні кошти на гасіння сезонних пожеж, в яких горить корисна копалина – торф, замість того, щоб бути видобутою та використаною з користю для економіки”, – каже Озерчук. Згідно з текстом останньої чинної Концепції розвитку торфової промисловості України на 2017-2020 роки, опублікованої Міністерством енергетики та вугільної промисловості ще у 2017 році, собівартість енергії, що міститься в торфових паливах, в рази менша за показник для таких традиційних палив, як кам’яне вугілля і природний газ. Озерчук каже, що ціна нижча за рахунок особливостей видобутку — родовища торфу розташовані ближче до поверхні, а видобуток не потребує складних шахтних робіт. А за підрахунками науковців, 78 тонн торфобрикету замінює 36 тисяч кубів газу.  Крім того, через своє органічне походження торф є основою для виготовлення широкого спектру продукції для сільського господарства, садівництва та городництва.  Але є проблеми. Серед перерахованих у документі: спрацьованість родовищ, зношеність торфових машин і торфобрикетних заводів, застарілість галузевої нормативно-технічної документації, складна, багатоступінчаста й довготривала процедура виділення площ торфових родовищ під промислове освоєння. “Все це, звичайно, не додає позитивну в нашу роботу, особливо на фоні значних досягнень розвитку торфовидобування в таких країнах, як Литва, Латвія, Естонія, Білорусь: там більшість аналогічних проблем давно вирішено, торфодобувні підприємства стабільно працюють, експортуючи свою продукцію за кордон, в тому числі і в Україну. Але ми сподіваємось, що і в Україні найближчим часом вдасться виправити ситуацію з торфовидобуванням на краще”, – резюмував Озерчук. *  Державне підприємство “Київторф”, код ЄДРПОУ: 2968177 **  Українське торфове товариство, код ЄДРПОУ: 32754160 ***  Державний концерн “Укрторф”, код ЄДРПОУ: 35633030 Фото: коллаж KVКиевVласть

Буваючи в місті Славутич, збудованому в  1986 році за рекордно-короткий термін для працівників Чорнобильної АЕС і ліквідаторів аварії на ЧАЕС, я не можу не відвідати музей ЧАЕС. І кожного разу  – мурашки по тілу. Якось звернула увагу на стенд “Історія залізниці зони відчуження ЧАЕС”. А тут ще й на очі потрапила стаття в газеті “Теледень Славутича”.  Зацікавило настільки, що вирішила сама знайти залишки покинутої залізниці. Однією з визначних пам'яток чорнобильської зони відчуження є занедбана залізниця,  якою до аварії на ЧАЕС інтенсивно ходили вантажні й пасажирські потяги й електрички сполученням Чернігів і Овруч. Власне наявність цієї транспортної магістралі й було одним із важливих факторів вибору місця розташування атомної електростанції та закладки міста атомників – Прип'ять в районі залізничної станції Янів. І нове місто Славутич було  побудоване в сорока кілометрах на північ від ЧАЕС на місці маловідомої залізничної станції Нераф. Про будівництво самої залізниці і мостів через річки Прип'ять і Дніпро інформації дуже мало. Але завдяки великій пошуковій роботі, виконаній Євгеном Алімовим, директором краєзнавчого музею міста Славутич та Чорнобильської АЕС,  відкрито ще кілька сторінок в історії нашої держави. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Початок будівництва залізниці Будь-які будівельні роботи починаються з передпроектних досліджень, якими визначають в яких геологічних та гідрологічних умовах буде створюватися залізниця, якої висоти зводити залізничний насип, скільки трудових ресурсів та будівельних матеріалів буде необхідно для створення залізниці. Дослідження в цьому районі проводилися в березні- травні 1927 року й 5 травня були розпочаті широкомасштабні роботи з відсипання насипу під майбутню залізницю. Згідно з документацією дослідження проводилися в складних умовах – близько ста кілометрів території для майбутньої залізничної  гілки були затоплені. Сто років тому заплава річок Прип'ять і Дніпро була заболочені, меліорація прийшла в ці місця вже після  Великої Вітчизняної війни. Для виконання цих робіт було заготовлено 4000 тачок, 1200 катальних дощок – по цих дошках катали тачки з піском для формування насипу. Також було спеціально підготовлено 3000 лопат і 500 спеціальних возів – грабарок, за допомогою яких возили пісок. Доставка рейок була організована по воді. Баржі вантажилися в Києві і доставлялися по річці Прип'ять до Янова, а також по Дніпру і по Десні до Чернігова. Також на баржах доставляли вагони і паровози. Так до Чернігова з Києва  були перевезено на баржах 2 паровоза та 69 вагонів, а до Янова перевезли 4 паровоза і 101 вагон. Будівництво велося такими швидкими темпами, що вже в вересні пішли перші потяги. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Було організовано рух на трьох ділянках нової залізниці – перша ділянка – з Чернігова до Неданчичі, другий – з Йолчі до Зимовище і третя ділянка з Овруча до Янова. Загальна протяжність залізничної колії між Черніговом та Овручем склала 177 685 метрів. Цікаво, що ця транспортна магістраль дозволяла розвивати пасажирським потягам середню швидкість 27,9 кілометрів на годину, а військовим поїздам 35,2 км/год. Ключовим етапом будівництва залізниці Чернігів – Овруч стало зведення залізничних мостів, металеві конструкції яких були виготовлені на “Брянському заводі” в місті Дніпропетровськ й доставлені баржами. Опорні елементи мостів виготовляли з граніту, який доставляли з Коростенських кар'єрів. Для того, щоб доставляти каміння, необхідне для будівництва мостів на Дніпрі та Прип'яті, всього за тиждень у розпал зими 1927-1928 р. на річці Прип'ять було збудовано тимчасовий дерев'яний залізничний міст. Істориком Е. Алімовим встановлена ​​навіть вартість цього тимчасового моста. Він обійшовся державі в 4929 рублів. Цікаво, що при експлуатації тимчасового мосту на нього паровози не заїжджати. Паровоз виштовхував вагони з будівельним матеріалом на міст з одного берега (з боку станції Янів), а з іншого боку інший паровоз підчіплював їх і тягнув до мосту, що будується через Дніпро. 15 березня 1928 тимчасовий міст було розібрано, а палі, забиті в дно річки Прип'ять, були витягнуті – вони могли перешкодити судноплавству, яке було основним видом транспорту в цьому регіоні. Будівельні матеріали довелося перевозили за допомогою поромів. Один пором міг перевезти три завантажених або чотири порожніх залізничних вагона. Конструкція поромної пристані і порома дозволяла закочувати вагони з залізничного полотна. Всього за допомогою поромів було перевезено 2717 вагонів, а собівартість перевезення вагона становила 2 рублі 90 копійок. Для перевезення через річки Прип'ять, Дніпро, Десну автомобілів, людей і возів використовувалися спеціальні канатні переправи. Примітно, що рух порому здійснювався виключно за допомогою м'язової сили команди порома. Механічних та інших пристосувань не використовували. Разом з тим, всього за три місяці існування канатних переправ, в 1928 році, було переправлено 36088 людей, 51 автомобіль, 6433 коні і 5174 возів, а всього вантажів було перевезено 34 247 пудів. На жаль, будівництво моста через річку Прип'ять не обійшлося без аварії і жертв. 4 липня 1929 року недобудований проліт мосту обрушився в річку. За неперевіреною інформацією, металева ферма впала через несприятливі метеорологічні умови – був сильний вітер і гроза. 7 листопада 1929 рух по залізничних мостах через річки Прип'ять і Дніпро були відкриті. Грав оркестр, а жителів найближчий сіл, які прийшли на торжество, пригощали пряниками і цукерками. Організатори влаштували урочисте катання на поїзді від прип'ятського мосту до станції Янів. З будівництвом залізниці відкрилися нові перспективи для глухих Поліських сіл і по суті відкрилася нова сторінка життя Чорнобильщини. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Підготовлено за публікацією  газети “Теледень Славутич”. У матеріалі використані історичні дані, викладені в статті “Залізниця Чернігів – Овруч” Євгена Алімова, директора краєзнавчого музею міста Славутич та Чорнобильської АЕС.

Юні журналісти  ІТА “ЮН-ПРЕС” поспілкувалися зі свідками найбільшої техногенної катастрофи  ХХ століття. Від дня аварії  на Чорнобильській АЕС минуло вже 34 роки. Це подія, яку згодом назвали трагедією ХХ століття, стала найбільшою техногенною катастрофою. Але якщо запитати в звичайного українця на вулиці, то багато хто навіть не знає не лише дати цієї катастрофи, але й місця. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV ”Особисто для мене і, мабуть, для багатьох, ця трагедія насамперед забрала життя наших близьких – дідусів, татусів, які прагнули вберегти нас від невидимої біди. Але насправді ця катастрофа не завершилася протягом одного дня, вона триватиме ще не одне століття. І наслідки відчуватиме ще не одне покоління. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За понад 30 років чорнобильська зона стала не лише забороненим місцем, а й вподобаним туристичним куточком. Нині екскурсоводи ладні показувати гостям не лише атомну станцію, а й десятки покинутих сіл, у яких з одного боку життя зупинилося, а з іншого – продовжує вирувати. Для деяких це може здатися доволі дивним та небезпечним, хоча екскурсії проводяться лише в тих місцях де радіаційний фон не перевищує норму, тому не варто боятися. Нині багато туристів приїжджають навіть з-за кордону для того, щоб просто поглянути і відчути цю моторошну атмосферу. Ми вирішили побачити аварію очима тих, хто був причетний до ліквідації наслідків аварії. Герої наших інтерв’ю – військовий, журналіст і музикант, які в квітні-травні 1986 року були безпосередньо на місці трагедії. Журналіст Федір Іллюк висвітлював події  з самого епіцентру трагедії. – Я був журналістом, працював у молодіжній газеті “Молода гвардія”, – розповідає відомий український журналіст Федір Іллюк, –  Вперше поїхав до чорнобильської зони 3 травня 1986 року. Моєю метою було висвітлення реальних подій з місця вибуху, масштабів яких не розумів ніхто. Ми з моїм колегою з газети “Комсомольское знамя” оселилися в готелі на околиці Прип’яті, з боку електростанції. Досі пам’ятаю красу того міста: висотні будинки, вдале планування без глухих кутів та закаулків, багато квітів… особливо троянд, які висаджували вздовж доріжки з обох боків. Місто зведене в оточенні лісу та на згині однойменної річки. Шкода місто… Я бував там не вперше: після першого курсу університету, займаючи посаду командира відділку на заводі, допомагав зводити енергоблок. Та не той фатальний, а шостий. А ще пам’ятаю, що навіть брав участь у змаганнях з волейболу й грав за команду АЕС і ми здобули перше місце. А ще був випадок, що мені, як командиру, подарували сіру в’єтнамську сорочку. Я поклав її зверху на документи, які після дискотеки не виявив. Вкрали їх і сорочку. Та ми домовилися  з бухгалтером, яка вночі дала мені нові бланки, чого робити, звісно, не можна. – Що саме входило в Ваші обов’язки, коли Ви перебували в зоні? Можливо, брали інтерв’ю у ліквідаторів? – На інтерв’ю в зоні вибуху часу не було. Їх ми брали вже в таборі “Казка”, де перебували ліквідатори. Згадується гора взуття, яка утворювала високий конус. Адже ліквідатори мали змінювати їх щоразу після роботи на реакторі. А щодо нас, журналістів, – нам уже згодом видали респіратори, які захищають будівельників від пилу. Ще пізніше дали білий костюм –  штани й сорочку. В них ми навіть танцювали на дискотеці після тяжкого робочого дня. Також  ми брали інтерв’ю в Києві, в Інституті раку. Опромінених ліквідаторів там готували до пересадки кісткового мозку. З ними ми спілкувались і пили червоне вино – подейкували про його дієвість у двобою з радіацією. Писали ми про все, що відбувалося в зоні: й про шахтарів, які там працювали, я навіть пам’ятаю знімок, який зробив з ними; писали про людей, яких евакуйовували, і про тих, хто боровся з цим невидимим ворогом – радіацією. Та в першу чергу до наших обов’язків належало висвітлювати всі дії комуністичної влади, показати її в найкращому світлі. “Молода гвардія” щотижня друкувала сторінку на тему Чорнобильської аварії. Звісно, після ретельного вичитування офіційного цензора, аби не допустити “клевету”. Також ми з колегами допомагали місцевій газеті “Вісник ЧАЕС”. Багато журналістів працювали в той час не десь там, а саме на місці вибуху. Коли операторський зал “почистили” від радіації, то мені довелось там побувати. Враження, звісно, ще ті. – Як змінилося Ваше життя після аварії: погляди, переконання, ставлення? – Ми всі подорослішали. Коли вперше їхали до Чорнобиля (а їздив я туди в період з 1986 по 1989 рік), то, звісно, ніхто не усвідомлював серйозність ситуації. Радіація – це щось невидиме. Сонце світить, пташки цвірінькають, а радіація поряд. Так само нічого не усвідомлювали молоді солдати, які взяли на себе удар, не усвідомлювали літні жінки, які їхали прибирати на електростанції аби просто підзаробити. Ми не розуміли, який удар по здоров’ю нанесе ця аварія. Людям дійсно гіршало, багато набралися тієї радіації. У мене, наприклад, піднявся тиск, та я цьому значення не надав. Мені в рік вибуху ще й 30 не було, тому й ось так. Нам не видавали накопичувачі, а кому видавали – то вони майже завжди були не справними. Дуже шкода тих, хто втратив набуте чесною працею: довелось покинути помешкання, городи, які годували багато років, криниці, попрощатись з могилами, де поховані рідні… Багато ж хто повернуся. А багато людей звели непогані будинки в інших районах області, та вони вже не ті, серцю не рідні. – Які висновки можна зробити з цього страшного дійства? – Владі не можна вірити. Влада – бреше. Коли ми в’їжджали в чорнобильську зону, то БТР, на якому ми їхали, мили водою. Що ж там з людьми всередині – байдуже. Про правду й говорити нічого, як все приховується. Як і сьогодні. Коли горять ліси в чорнобильській зоні, а нам брешуть, що радіаційний фон – у нормі. Але життя продовжується! “Мені “пощастило” боротися з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС”. Михайло Григорович Вертушков -  ліквідатор  аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані, автор книжки “Тобой дышу, Урал”.  У телефонній розмові, полковник у відставці зазначив, що радіація  його торкнулась не лише в Чорнобилі. – В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року була моя чергова зміна, – розповідає Михайло Григорович, – Ніщо не віщувало біду. І раптом – телефонограма з повідомленням про те, що сьогодні по тривозі батальйон 427 полку цивільної оборони виїхав у район Чорнобиля. На моє запитання, що там сталося, мені відповіли, що щось горить на атомній електростанції. Природу аварії, масштаб пожежі, та й взагалі, нічого відомо не було. Абсолютно ніякої інформації! Заступник командира військового округу наказав якнайшвидше дізнатися якщо не  правду, то хоча б якусь інформацію! Та вона не з’явилась ні через годину, ні через дві, ні через п’ять – уявлення про серйозність ситуації з’явилися лише через 2–4 днів. Воїни Київського військового округу першими опинилися в 30 кілометровій зоні. З восьми військових округів СРСР  (Прибалтійського, Московського, Ленінградського, Приволзького,  Уральського, Середньоазіатського, Прикарпатського, Одеського, Білоруського, Забайкальського) до міста Прип’ять у перші дні , та, навіть, години, після аварії, прибули представники  45 військових частин для ліквідації аварії на електростанції. З 20 по 30 травня мене в складі оперативної групи відправили дослідити морально-психологічну стійкість особового  складу під час перебування в забрудненій радіацією зоні. Був я і в бункері, і в Чорнобилі, і в самій Прип’яті, та в багатьох військових частинах. Не був лише на реакторі. Проводячи паралелі з теперішніми подіями – вражала не байдужість, а відвертий “пофігізм”, який проявлявся у особистого складу щодо радіації. Нині ми бачимо ту ж картину по відношенню до епідемії, яка охопила весь світ. Солдати й офіцери, і цивільні ліквідатори  курили на забрудненій території,  лежали  на соломі й на траві, які дуже притягують радіацію, практично ніхто не носив захисні маски й респіратори. Після цієї поїздки нашою оперативною групою були розроблені заходи безпеки під час дій особового складу на радіоактивно-забрудненій місцевості. У 1987 році я три місяці займав посаду начальника політвідділу оперативної  групи Київського військового округу – це був найбільший сектор, займався переважно відбудовуванням знищених територій. – Як змінилося Ваше життя після аварії? – Я виріс на Уралі, в озерній місцевості. За 1,5 – 2 км від мого міста розташовувався завод “Маяк”. Він позбувався радіоактивних відходів в ті ж озера. А вибух, який стався 30 вересня 1957 року, по радіоактивності перевищує Чорнобиль в два з половиною рази. Висновків і досвіду мені вистачало задовго до вибуху АЕС. З психологічної точки зору: головний санітарний лікар Пашкович Володимир Леонідович, який теж пройшов багато всього, зокрема Афганістан, був головним санітарним лікарем Київського військового округу. Він контролював відправку солдатів, сержантів та офіцерів на 30 секунд на дах зруйнованого реактора для того, щоб скидати радіоактивний графіт з даху енергоблоку. Коли кореспонденти запитали, чи не було відмов серед хлопців, він відповів: “Я пройшов Афган, і тут люди одного соціального прошарку, серед яких боягузів чи зрадників немає”. Якби така трагедія сталася в незалежній Україні, не знаю, чи нинішній склад проявив би таку сміливість нині. – Як потрібно розповідати про ці події поколінням, яких ця аварія не зачепила, тобто дітям, підліткам? – Розповідати правду, і лише правду. Коли я там був востаннє в 2016 році, то зустрівся з керівником цивільної оборони Чорнобильської зони. Він там мешкає постійно. Я сказав про те, що нині нас запевняють про те, що радіація в нормі. Хоч як тяжко не було, так він відповів: “Ні, це брехня. Три роки тому я поховав свою дружину, а  минулого року – 30 річного сина. У них була онкологія. Найстрашніше, що й нині ситуацію недооцінюють. Бувають розмови про те, щоб відкрити зону, про те, навіщо платити такі великі гроші. Ось ще одна аналогія: якщо вийшовши з сауни вам на голову виллють води, то ефект буде один, та якщо ж на голову впродовж довгого часу крапатиме вода – по крапельці – вам може пробити голову. Малі дози радіації небезпечніші за одну потужну. Найгірше, коли радіонукліди потрапляють в організм з їжею”.  Що ж казати про нинішню ситуацію, коли часто ігноруються правила щодо масок, рукавичок та бахіл в лікарнях. Молодь має робити висновки й проводити аналогію тодішніх подій з теперішніми. До прикладу, в науковому центрі радіаційної медицини, де я контролюю своє здоров’я ось уже 20 років, нині реєструється дуже багато дітей з онкологічними захворюваннями. Це не жарти. Тому потрібно робити все, аби не отримувати й найменші дози радіації, аби не підхопити короно вірус. Робіть висновки.   Музикант, композитор і співак В’ячеслав Кукоба підтримував ліквідаторів аварії на  Чорнобильській станції своїми піснями. - Мені й досі тяжко згадувати ті часи. Масштабний вибух розділив життя на два фронти.  Я не був ліквідатором, я – музикант, підтримував хлопців  піснями. Пожежу ліквідували прості люди різних  професій з усіх республік  Радянського Союзу. Перший раз ми приїхали в Зону в перших числах травня 1986-го з воїнами-афганцями. Я саме повертався з відрядження у Афганістан, коли мені повідомили про таку біду. Я зібрав хлопців, котрі хотіли поїхати й допомогти, чим зможуть . Під час ліквідації пожежі загинуло безліч людей. Точна цифра не відома досьогодні. Потрапити в зону було не можливо, ми ходили по пропускній системі у супроводі військових. До реактора не підходили – це заборонена територія. Зупинилися в селищі Красний Луч, зараз воно називається Хрустальний, де після тяжкої зміни відпочивали ліквідатори. Нашою місією було розрадити і підтримати хлопців, дати надію. - Які пісні ви співали, як підбирали репертуар? - Ми співали афганські воєнні пісні. Пісні про  дружбу, про рідних, про Батьківщину . Не треба було вигадувати велосипед. Людям хотілося відпочити. Хлопці в піснях шукали захисту, істини, й просто можливість  на мить повернутись в звичайне життя, без втрат і вогню. Допомагали гумор, жарти, сміх, пісні. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” Я добре пам’ятаю, людей, що відчайдушно виконували свою роботу, не жаліючи себе, наражали своє життя на небезпеку. В той час, коли звичайні громадяни  жили спокійно і взагалі не розуміли, що відбувається. Радіація вплинула на всіх,  навіть якщо людини не було на місці катастрофи. Вона літає в повітрі й зараз. От якби можна було поставити паркан і про все забути…. Наслідки того ми спостерігаємо і зараз. Ось і тиждень тому сталася пожежа . Радіацією накопичені ліси і землі. Викорінити майже неможливо. Невідомо які наслідки будуть ще через 3 роки. - Чи не страшно Вам було покидати спокійне життя та  їхати в центр радіації? - Ну як  же не страшно? Звісно, страх був. Я не довго думав над рішенням. Я – патріот! Як і всі, хто там був, хто причетний до ліквідації аварії. В той час , в зону потрапити  було майже не можливо. Ми створили  спеціальну агітаційну бригаду, яку згодом назвали “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”. До Асоціації долучилися хлопці, що пройшли гарячі точки Афганістану і відразу вирушили в Чорнобиль. Це люди, котрі мали досвід роботи в критичних умовах. Ті ж льотчики які, з літака гасили реактор. Це не лише військові, а й музиканти, будівельники, водії, медики… В’ячеслав Іванович розповів, що Всеукраїнська громадська організація “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”  була створена 28 грудня 1991 в Славутичі – місті енергетиків Чорнобильської АЕС. Вона об'єднала ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій та інших локальних військових конфліктів, які брали участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи, з метою захисту соціальних прав та гарантій її членів, а також об'єднання зусиль з надання допомоги постраждалим,  інвалідам, сім'ям загиблих. - Ми і зараз допомагаємо людям, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вдовам, інвалідам. Кожного року  їздимо до могил наших бойових побратимів, проводимо концерт пам’яті. Але нажаль, цього року цього не буде через карантин. - Чи варто говорити про це з молоддю ? - Ні цю аварію, ні героїзм людей, ні трагедію не можна забувати! Чорнобиль – живий, щодня там відбуваються реакції. Ми не знаємо яких реакцій ще очікувати – це найгірше. Тому треба берегти один одного, природу, світ. А головне – розуміти, що всі епідемії та катастрофи – наслідок нашої поведінки. Ми всі – частинка цієї природи. Нажаль, люди часто забувають ту страшну трагедію, що принесла стільки  горя і болю сотням тисяч людей. Молоде покоління повинно більше звертати увагу, вивчати історію, вчитись на помилках минулого. І пам’ятати людей, які ціною свого здоров’я і життя  захистили не лише нас, а й увесь світ.  Підготували: Анастасія Захарченко, Тетяна Харенко, Дар’я Гергель, гурток “Краєзнавча журналістика”, керівник – Наталя Плохотнюк

Чорнобильська зона – це не лише колишня ЧАЕС, покинуті містечка та села, Рудий ліс, радіолокаційна станція у Прип’яті та сталкери. Це ще й можливості, які відкрились перед людством, завдяки найбільш жахливій техногенній катастрофі в історії. Про те, як живуть звірі в таких нетипових для України умовах, в інтерв’ю KV розповів вчений-зоолог, кандидат біологічних наук, завідувач лабораторії мисливських ресурсів України, член Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) Віталій Смаголь. Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, створений 26 квітня 2016 року президентським указом на території Поліського та Іванківського районів, є п’ятим біосферним заповідником в Україні після Асканії-Нови, Карпатського, Дунайського та Чорноморського заповідників. Площа заповідника складає 226,9 тис. га, він є найбільшим об’єктом природозахисного фонду (ПЗФ) в Україні.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Заповідник є найбільшим землекористувачем Зони відчуження. У нього є своя охорона, єгерська служба, але працівників не вистачає. Зокрема, в науковій службі заповідника працює близько десяти людей. Потужності і фінансування заповідника не дозволяють утримувати необхідний штат. З 240 людей за штатом, працюють у заповіднику близько 180, наявний відчутний некомплект. Тому туди часто запрошують вчених-волонтерів. В інтерв’ю KV Віталій Смаголь розповів про те, чим відрізняється біосфера Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника від сусіднього заповідника у Білорусі, як змінився раціон вовків останні роки, міграцію тварин через кордон та браконьєрство. KV: Як нещодавні пожежі вплинули на фауну заповідника? Віталій Смаголь: Великі ссавці – коні Пржевальського, олені, лосі – не постраждали. А от птахам, гнізда яких на землі, на жаль, вогонь завдав втрат. Втім, вони ще можуть зробити другу кладку яєць.  Читайте: Чернобыльский радиационно-экологический биосферный заповедник просит помочь животным после пожара Є проблема у знищенні екосистеми в цілому. Згоріла трава, котра була кормом для копитних, повітря було отруєне продуктами горіння, вигорів ліс. Але, що стосується саме поголів’я великих тварин, критичних втрат немає.  KV: Наскільки зараз відновився тваринний світ у Чорнобильському заповіднику?  Віталій Смаголь: Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник є об’єктом заповідного фонду найвищої категорії охорони. Особливість цього заповідника в тому, що він має статус не просто біосферного, а радіаційно-екологічного.  Зона, де знаходиться Чорнобильський біосферний заповідник, транскордонна. З іншого боку кордону, зі сторони Білорусії  його підпирає Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник площею 215 тис. га. Таким чином у сумі ми маємо більше 500 тис. га охоронюваної території. Рівень охорони в Білорусі на рівень вище, ніж в Україні. Як би ми не критикували Олександра Лукашенка (президент Білорусі з 1994 року, – KV) за авторитаризм, у питаннях охорони угідь нам до Білорусі ще далеко. Попри майже однакову територію, чисельність звірів у нас і в Білорусі суттєво відрізняється. В Україні обліки не проводяться, тому точних даних немає. Територія Чорнобильського заповідника фактично покинута, на ній мінімальний антропогенний прес, в тому числі від працівників заповідника та інших служб. Тому при оцінці звірів на його території можна користуватись хіба що екстраполяцію даних.  Читайте: Впервые проведены исследование и учет гнезд хищных птиц в Чернобыльской зоне В різних частинах заповідника стоять фотопастки, які фіксують звіра на переходах. Таким чином ці дані можна екстраполювати на інші, великі, території. Відео з фотопастки у Чорнобильському заповіднику Наприклад, згідно даним Сергія Жили (протягом багатьох років очолював Поліський природний заповідник), в Чорнобильському заповіднику налічується близько 800 голів лося, 3 тис. благородних оленів та 1 тис. козуль.  В білоруському Поліському державному радіаційно-екологічному заповіднику, для порівняння, налічується близько 2,5 тис. голів лося, це мало не половина від всіх лосів на території України, та 1,5 тис. оленів. Не можна сказати, що в українському заповіднику менше звіра, ніж в білоруському, просто він по-різному розподілений. Можливо, це пов'язано з кормовими ресурсами, можливо все-таки лось більше тягнеться до вологих біотопів, котрих більше у Білорусі. Точніше зможу сказати за місяць-півтора, коли відвідаю Чорнобильську частину Білорусії.  Крім того, у білорусів є дикий кабан, якого у нас майже не залишилось через спалах африканської чуми свиней (АЧС).  Але у нас є близько 130-150 голів коня Пржевальського. Їх завезли у Чорнобильську зону в 1996 році, з Асканії-Нови. Багато вчених приходять до висновку, що тарпан і кінь Пржевальського, котрі відрізняються мастями, це по суті дві морфи одного виду. Одна більше пристосована до степу, інша до лісу. Коні Пржевальського все-таки не лісові тварини, а місцевостей відкритого типу. Читайте: Сотрудники Киевского зоопарка рассказали об изучении популяции лошадей Пржевальского в зоне отчуждения (фото) Мало копитних тварин, яких можна назвати саме лісовими, можливо крім лося. Це все тварини узлісся. KV: А кабан? Віталій Смаголь: Кабан взагалі живе де завгодно, хоч на окраїні лісу, хоч в болоті, в плавнях, аби була волога.  KV: Яка ситуація з вовками у заповіднику?  Віталій Смаголь: Вовків є десь півтори сотні. Це дуже не малий тиск на популяцію  копитних. Якщо брати розрахунки вчених, нормальним є співвідношення один вовк на 30 лосів. Якщо один вовк на 8 лосів, це ознака, що їм тут не комфортно.  KV: Тоді виходить, що вовкам не дуже комфортно у нас в Чорнобильському заповіднику? Віталій Смаголь: Справа в тому, що наразі основним харчовим об’єктом вовка в Чорнобильському заповіднику є бобер. Лось і олень відійшли на задній план. KV: Якось неочікувано, якщо чесно. Віталій Смаголь: Слід розуміти, що раніше головним харчовим об'єктом для вовка були дикі свині, зокрема підсвинки та поросята невеликого розміру, яких можна було здобувати без загрози для власного здоров’я. Коли був спалах АЧС, в зоні відчуження лежало повно дохлих свиней, і для вовка був рай. Він їв свинину, не витрачаючи енергоресурси.  Коли свиней не стало, з’ясувалось, що бобер найбільше подібний на них за розмірами. Але основний чинник таких змін у харчуванні вовків – пересихання річок в зоні відчуження, ви ж бачите які зміни климату останніми роками. В зоні відчуження дуже сухо, як і по всьому Поліссю. Пересихають річки, ставки, які бобер робив загатами, стали ямами з багнюкою. І тепер бобер не може там сховатись. Для того, щоб поїсти, бобер змушений відходити подалі від води, і там на нього чекають вовки. Читайте: В Киеве отмечена сезонная активизация бобров (видео) Під час останньої поїздки у Чорнобильський заповідник, яка відбулась у мене в першій половині лютого, ми бачили у вовчому посліді боброву шерсть. Раніше частіше зустрічали щетину кабана або шерсть лося, зараз майже завжди – бобра.  Крім того, за два дні, що ми активно їздили зоною відчуження, я не бачив свіжих погризених бобром дерев. Зараз бобра в зоні відчуження стало значно менше. KV: Наскільки сильно АЧС зменшило поголів’я кабанів? Бо в лісах чимало слідів кабана можна побачити. Віталій Смаголь: Звісно, слідів в лісі вистачає. Не можна сказати, що кабанів зовсім не стало. Але зрозумійте, один кабан може нарити дуже багато.  Якщо порівнювати із тим, що було років 15-20 тому, то це просто небо і земля. Чомусь вважалось, що не треба стріляти диких свиней, бо ті, хто виживуть, будуть резистентними до АЧС, і передадуть цю резистентність потомству. Але не так сталось, як гадалось. Часто з'являються табунці молодих поросят, котрі невдовзі також здихають. Резистентність не передається. Поголів’я свиней відновлюється за рахунок міграції з Білорусі.  KV: А в них не було такої епідемії? Віталій Смаголь: Білоруси дуже мудро поступили. Як тільки у них почалась АЧС, вони не знищували тварин по факту, а відступали від вогнища спалаху на кілька десятків кілометрів, і робили коридор, в якому знищували тварин. Будь-де, навіть у ПЗФ. І в результаті вони не дали поширитись АЧС, локалізували кілька регіонів. Це у нас – почалась АЧС, і починають знищувати тварин на певній площі. Відстрілюють всіх свиней, але при тому є купа умовностей. Наприклад, у Черкаській области провели так звану депопуляцію, але на території ПЗФ того робити не можна, і в Канівському заповіднику відстрілу не було. В результаті там залишились хворі особи. Читайте: В Бородянском районе Киевщины ввели карантин из-за африканской чумы свиней Навіщо така депопуляція? Її або не треба було робити, або робити з розумом.  Вірус АЧС зберігається в грунті 1,5-2 роки. І тому, коли заходять нові поросята, все починається знову. Треба, щоб ці угіддя відпочили від свиней. Зараз вони безперспективні для заселення свинями. А от за два роки, після паузи, можна вже говорити про відновлення поголів'я.  KV: А вакцини якісь від АЧС існують? Віталій Смаголь: На жаль, немає, вони не розробляються.  KV: У Чорнобильському заповіднику є зубри? Віталій Смаголь: Власних зубрів, українських, немає. Але фіксуються заходи зубра з території білоруського заповідника. Вони від кількох днів до кількох тижнів перебувають в Україні, але потім відходять назад у Білорусь. KV: Чому вони не залишаються? Віталій Смаголь: Складно сказати. Можливо, тому ж, чому наші коні Пржевальського зазвичай повертаються до України. Хоча й не всі – зараз у Білорусі сформувалось ядро, голів з 30, котрі не переходять до України. KV: Як змінилась ситуація із браконьєрством після створення Чорнобильського заповідника? Віталій Смаголь: До останнього часу, років 10-15 тому, на територію Чорнобиля майже ніхто не заходив, “сталкерів” ловили майже одразу, всі їх шляхи заходу були відомі.  Але 10-15 років тому першими браконьєрами були працівники внутрішніх органів, котрі й мали охороняти зону. Міліціонери відстрілювали і коней Пржевальського, і оленя, і лося. Прізвища всі були відомі, але це були не прості люди, щоб їх притягнути до відповідальності. Називають і когось із армійського генералітету, і нардепів із власними гвинтокрилами. Але ніхто не ризикував їх спіймати за руку. Читайте: Возбуждено уголовное дело о пьяной охоте нардепа Скуратовского и экс-губернатора Забелы Зараз чинник браконьєрства став значно меншим, бо з'явилося декілька служб з охорони заповіднику, ну й люди стали більш грамотними. Це, зокрема, стало видно і з поведінки тварин. Олені зараз переходять дорогу за 30 метрів перед машиною, а якби було браконьєрство, не підпускали б і на 100-200 метрів.  Я того м’яса не їв би, навіть якби примушували. Кабан, який розрихлює верхню частину ґрунту, де стронцій та інші небезпечні елементи, та й лосі чи козулі, які їдять гриби, не найкращі варіанти для споживання м’яса. Читайте: В Чернобыльской зоне отчуждения полиция задержала 4 браконьеров Можливо люди зрозуміли, що те м’ясо потім їм обійдеться дорожче. KV: Чи є у заповіднику, крім коней Пржевальського, ще якісь незвичні тварини? Віталій Смаголь: Цікавим є факт, що в районі села Луб’янка існує стадо здичавілих корів. Звичайні корови, які чудово пережили наші зими, мають механізми захисту від вовків, вони пасуться, стадо голів 15 було. Корови обросли шерстю, навіть вим’я. Це теж цікавий природній експеримент, котрий демонструє дедомистикацію свійських форм. KV: Наскільки великою є загроза виходу вовків за межі зони відчуження через те, що їх стане надто багато? Віталій Смаголь: Вовки і зараз виходять за межі зони. Вони не тримаються тієї території. У нас вовків в Україні достатньо, і в заповіднику, і за його межами.  Вовка у нас 4-5 тис. до початку полювання, і після сезону десь 2 тисячі. Вони за рік знову відновлюють свою чисельність. Це дуже багато для України. За рік вовк з’їдає тонну м’яса. Це три лося, чи 20-25 козуль.  Але масово виходити із зони відчуження та розселятись вони навряд чи будуть, бо їх всюди вистачає. На свою територію їх не хочуть пускати інші вовки. KV: Кількість вовків регулюється у нас достатньо? Віталій Смаголь: Вовка треба регулювати, але має бути науковий підхід. Треба вибивати переярків (молодих вовків від 1 до 2 років, – KV), але якщо залишається пара старих вовків, це добре. Якщо вибити альфа-пару, самця та вовчицю, почнеться безлад на території, на неї полізуть сусідні вовки. І поки не сформується нова альфа-пара, кілька років буде безлад. В цей час вовки будуть їсти на цій території значно більше. Читайте: Популяция волков на Киевщине увеличилась почти вдвое Говорити, що давайте перестанемо стріляти вовка чи внесемо його до Червоної книги України, то – небезпечна крайність. Якщо розведемо вовка, будемо дивитись на лося чи козулю лише  на картинці. І не лише на них. Вовки можуть навіть собак в селах поїсти.  Ситуація в Чорнобилі досить показова – там є і вовк, і лось, і козуля. Вовків, щоправда, розвелось занадто, і від цього постраждали бобри. Але їх популяція відновиться, коли підніметься вода.  Чорнобильська зона – чудове місце, поки людина туди не сує носа.  Читайте: Василь Новицький: “Жодній державі світу не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців” Фото: Facebook Віталія СмаголяКиевVласть

Через карантин перенесено засідання конкурсних комісій з відбору кандидатів на посаду генеральних директорів обласних медичних закладів третинного рівня. В ці дні мала б вирішуватися доля “Київської обласної лікарні №2” та “Київської обласної клінічної лікарні №1”. І якщо щодо останньої питання не стояло гостро, для лікарні №2 кандидат в керівники знайшовся лише один, а значить, недоставало конкуренції. До того ж, кілька років тому йому приписували неправильні закупівлі медпрепаратів. Однак сам він звинувачення відкидає. Як стало відомо KV, 16 березня мало відбутися засідання конкурсних комісій з відбору кандидатів на посаду генеральних директорів комунального неприбуткового підприємства Київської обласної ради (КНП КОР) “Київська обласна лікарня №2” та КНП КОР “Київська обласна клінічна лікарня №1”.  Як повідомив KV голова конкурсної комісії, депутат Роман Титикало, у зв’язку з наказом Кабміну “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, засідання перенесено на невизначений термін, і рішення відтерміновано.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Минулого тижня, у п’ятницю 13 березня, члени конкурсних комісій, зокрема голова конкурсної комісії та перша заступниця голови ради Тетяна Семенова, проінспектували роботу стаціонарних відділень двох лікарень — комунальне неприбуткове підприємство Київської обласної ради (КНП КОР) “Київська обласна лікарня №2” та КНП КОР “Київська обласна клінічна лікарня №1”.  Депутат КОР Роман Титикало та перша заступниця очільника КОР Тетяна Семенова Інспекція мала також пролити світло на питання обрання гендиректором “Другої лікарні“ головного лікаря КНП Володимира Єлагіна.  За словами Романа Титикало, складність обрання на посаду гендиректора полягала у відсутності конкуренції. Хоча на користь позитивного рішення виступав і трудовий колектив (направив комісії лист), і ряд депутатів облради, наприклад, депутат від "Свободи" В'ячеслав Хмельницький.   “Громадськість і багато депутатів вважають, що обирати керівника медзакладу такого рівня взагалі без конкуренції неправильно. На засіданні комісії було висловлено думку, що краще конкурс оголосити заново і забезпечити, щоб в ньому взяло участь якомога більше людей, побачити конкуренцію думок. Втім, під тиском трудового колективу було прийнято рішення виїхати комісією на територію лікарні і закінчити розгляд питання 16 березня”, – сказав Титикало. По завершенні огляду відділень лікарні було зібрано конференцію, на якій члени комісії разом із головним лікарем поспілкувалися із персоналом лікарні. Заступник голови КОР Тетяна Семенова запевнила людей, що лікарню закривати не будуть, а огляд приміщень та палат впевнив членів комісії, що головний лікар працює на її користь.  “Ми пройшли два пункти порядку денного з трьох — відкриття пропозицій та представлення стратегії розвитку закладу. На черзі — рішення про призначення. По вашій лікарні було 4 претенденти на посаду — з них двоє недопущені через неповний пакет документів. Ще один вирішив не конкурувати на посаду. Кажу як є: у вас цікаве місце, я дякую вам, ви зберегли лікарню. Такої, із таким рівнем матеріально-технічної бази, в області більше немає, і це завдяки очільнику. Ви погодилися приймати хворих на коронавірус, на відміну від Нових Санжар, ніхто не виступав проти, ви готові їх приймати. Тут є фахівці, які працюють більше, ніж я живу. Це вже говорить про те, що тут створено комфортні робочі умови”, – каже Семенова.  Єлагін в ході спілкування знову наголосив на неправдивості інформації про його участь у корупційних скандалах минулих років. Так, інтернет-сайт “Стопкор” публікував, що у грудні 2016-го року “Київська обласна лікарня №2” під керівництвом Володимира Єлагіна на відкритих торгах замовила фірмі “Фрам КО” препарат “Адреналін” виробництва фармзаводу “Здоров’я” по 83 гривні за пакунок, у той час, дистриб’ютор “БаДМ” отримував від лікарень замовлення на “Адреналін-Здоров’я” за ціною 39 гривень за пакунок.  Крім того, спростував він і інші звинувачення, а саме: у проблемах щодо закупівлі інсуліну для хворих на цукровий діабет у 2007 році. Без ліків тоді, писали ЗМІ, лишилися десятки тисяч людей.  “Ліки для діабетиків в 2007 році ми не закуповували — цим займається завжди департамент охорони здоров’я КОДА. В тому році була проблема з коштами: обласна рада виділила гроші на райони, не розрахувала з видатками, можливо; врешті-решт проблема не одразу, але вирішилася. 2-3 місяці така проблема тривала, але я до роботи департаменту не можу бути причетний аж ніяк.  Що стосується адреналіну – ми закупили 50 упаковок на суму 4150 гривень. Але це були відкриті торги, лот на 38 препаратів. Крім того, перед закупівлею кожного препарату перевіряють, чи є на сайті Міністерства охорони здоров’я дозвіл на таку ціну. Дозвіл був, але був інший виробник, харківський. "Дарниця" давала дешевше в два рази, але що там сталося, не готовий сказати. 2 місяці потому, як закінчилися торги, певна фірма написала скаргу до прокуратури. Тривали перевірки, порушень знайдено не було. Більше питань по закупівлях по нашій лікарні ніколи не було”, — заявив Єлагін. За його словами, працівники сайту “Стопкор”, які про це писали, у відповідь на запрошення не приїхали.  “Бачили б вони, як йдуть тут справи, походили б відділеннями — може, і задумалися б, чи варто "мочити" мене, — каже Володимир Єлагін. — Могли приїхати, подивитися і дійти до висновку, що щось за ці роки робилося. Замість цього у них у відео-кадр із пачкою грошей, який передають анонімному лікареві в якості благодійного внеску, і слова що нібито лікарі так багатіють. У нашій установі ніколи благодійних внесків не брали і не будуть. У нас лікуються ліквідатори аварії на ЧАЕС та учасники АТО/ООС. Якби я брав з них такі внески, хто б я був? Коли трапилася ця катастрофа, я працював у Поліській центральній районній лікарні завідувачем відділення. Пропрацював там 7 років. Не дай бог цим "антикорупціонерам" пройти той шлях, який пройшов я тоді”, — розповів головний лікар КНП для KV.  Він також розповів KV, що особисто не бачить нічого поганого в тому, що конкурентів на посаду немає — бо ті, хто відсіявся, на його думку, не були б в змозі керувати лікарнею через свою некомпетентність. “Чи потрібен я чи ні, вирішить комісія. Скажуть, що поганий, що треба міняти – значить, так тому і бути. Бігати, обурюватися, судитися я не збираюся. Я вважаю, що кращого не буде. А що інших конкурсантів немає – я до цього позитивно ставлюся. У тому плані, що якщо вони навіть документи оформити не можуть згідно з вимогами, то як вони тоді будуть управляти закладом? Тут треба враховувати специфіку. Я в своїй лікарні знаю все – де який ремонт проводився, коли, за які гроші. Я не тримаю тут заступника з госппитань, не тримаю заступника з економічних питань – я сам в цьому всьому розбираюся. Більш того, у мене медсестри отримують від 10 тисяч гривень – в той час як в інших лікарнях вони в кращому випадку отримують 8 тисяч”, — підкреслив Єлагін. Відзначимо, що декларації про доходи у якості кандидата на посаду гендиректора КНП КОР “Київська обласна лікарня” подали лише два кандидати: нинішній головний лікар закладу Володимир Єлагін та голова постійної комісії КОР з питань охорони здоров’я Наталія Бігарі.  Згідно декларації за 2019 рік, дохід Єлагіна складає 762 тисячі 338 гривень: з них 635 тис. 636 гривень — зарплата, 114 тис. 105 гривень — пенсія, 12 тис. 597 гривень — грошова допомога. Він володіє двома ділянками сукупною площею 0,35 га та будинком (369,5 кв.м) вартістю 1,4 млн гривень у Козині Обухівського району Київщини. Готівкою та на банківських рахунках має 387 тис. 765 гривень (у національній та іноземній валюті). Дохід його дружини — ‭478,176‬ гривень (451 тис. 627 гривень — дохід від надання майна в оренду, 4800 гривень — проценти, 21 тис. 749 гривень — пенсія. Нерухомість — дві земельні ділянки (0,65 га) та один пай (1,52 га) в різних районах області, дві квартири у Києві (193,3 кв.м та 79,7 кв.м), житловий будинок в Козині (550,7 кв.м). Має успадковану машину BMW X5 2014 р.в. Зберігає 72583 доларів США готівкою (‭‪1 млн 968 тис. 443 гривні), ще ‭1 млн 701 тисячу гривень — на банківських рахунках у вітчизняній та іноземній валюті. Нагадаємо, з 24 січня 2020 року стартували конкурси на посади генеральних директорів комунальних некомерційних підприємств (КНП) третього рівня. Всього необхідно вибрати кандидатури керівників 22-х таких реформованих закладів охорони здоров'я, щоб потім їх затвердила на посаді сесія облради. До цього КОР затвердила рішення про перетворення цих лікарень в КНП. 10 березня на засіданні конкурсної комісії обирали майбутнього очільника КНП КОР “Київська обласна лікарня №2”. У цьому випадку до участі у конкурсі було допущено двох кандидатів ще на минулих засіданнях. Презентувати ж своє бачення розвитку прийшов лише один кандидат — діючий головний лікар, виконуючий обов'язки гендиректора КНП Володимир Єлагін. Але через те, що другий кандидат взагалі зняв свою кандидатуру, комісія так і не винесла остаточного рішення. Ймовірно, що ситуація дійде свого фіналу вже після закінчення карантину. Читайте: Руководителя Киевской областной больницы хотят избрать в отсутствии конкуренции Фото: KVКиевVласть