Наразі Україна протистоїть Росії - державі із значно потужнішою військовою силою, але не має достатньо озброєння та професійних військових кадрів. На думку кандидата на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслана Кошулинського, саме тому потрібно впроваджувати зміни до військового навчання та призову до армії. Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Зокрема, він поділився із KV своїми думками стосовно змін у моделі військового призову. “Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення. Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома. Тому в моїй програмі - “Плані докорінних перетворень” - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль. За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія. Якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили”. За словами Кошулинського, швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Але суспільство треба підготувати до цього. “У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю. Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори. Кошулинський вважає, що готова чи не готова Україна до такої реформи, впроваджувати її необхідно. “У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати. “Варто відновити допризовну підготовку у школах, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова. А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах. Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь. Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави. Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги”. Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно” Фото: KV KиевVласть

Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуємося з головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Броварів Ігорем Сапожко. KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми? Ігор Сапожко: Якщо йдеться про створення об’єднаних територіальних громад, то у перспективі розглядається можливість створення Броварської ОТГ у складі власне міста Бровари, а також декількох населених пунктів Броварського району - Княжичів та Требухова. Переговорні процеси та консультації тривають вже досить довго. Проведено понад  десять зустрічей та нарад за участі голови Офісу реформ Київської області Володимира Удовиченка, сільських голів, керівництва Броварської РДА та районної ради. Зустрічалися як у Броварах, так і в населених пунктах району. Зважаючи на певний супротив з боку сільських голів та депутатів сільських рад, проводимо роз’яснювальну роботу, пояснюємо принципи об’єднання, позитивні приклади передачі повноважень, говоримо про ефективність реформи загалом.   Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Громадські слухання вже проведено в Красилівці, спілкувалися з мешканцями Калинівки, інших навколишніх сіл. Процес хоч і повільно, але рухається. Коли і яким чином дане питання вирішиться, мені сказати складно, адже занадто багато чинників мають дійти точки повного збігу. KV: Наскільки сприятливим є інвестиційний клімат у Броварах? Чи можна сказати, що у місті активно йде житлова забудова? Ігор Сапожко: Ну, найперше, хотілося б відзначити, що місто Бровари впевнено посідає перше місце на Київщині за кількістю інвестицій на одного мешканця. Ми – лідери і нам справді є чим пишатися. Сьогодні у Броварах є ціла когорта підприємств-виробників, продукцію яких знають далеко за межами не тільки нашого міста, але й України. Серед наших європейських партнерів-інвесторів чимало відомих у світі компаній. Для прикладу, німецька компанія Peri має чимало філій у різних містах України, але головний офіс знаходиться саме у Броварах. Та й загалом, у місті досить велика кількість іноземних інвесторів і наше головне завдання – сприяти розвитку їхнього бізнесу на нашій території. KV: Чи існує в Броварах “сміттєва” проблема? Ігор Сапожко: У Броварах працює визначений на конкурсній основі перевізник, який займається вивозом та утилізацією сміття на полігоні “Десна-2” у Броварському районі. Певна проблематика дійсно є, але дані питання треба вирішувати не в межах і не на рівні міста. Наприклад, за рік ми маємо близько 30 тис. кубометрів ТПВ. Цифра начебто й вагома, але маючи досвід спілкування із трьома десятками інвесторів, які  мають зацікавленість у будівництві сміттєпереробного заводу, мусимо визнати – таких об’ємів недостатньо. Для повноцінного функціонування такого підприємства мінімально потрібно хоча б 100 тисяч тонн на рік. Щоправда, колись було підписано меморандум між Броварами, Борисполем, Броварським та Бориспільським районами відносно будівництва такого заводу. На жаль, далі паперу справа не рухається. Думаю, що вирішення даної проблеми варто розвивати на обласному рівні, адже і в столиці, наприклад, існують ті ж самі питання. KV: Київська агломерація - за чи проти? Ігор Сапожко: Я схиляюся до агломерації європейського рівня, як, наприклад, у Парижі. У форматі робочої групи вирішуються проблеми столиці Франції та міст-сателітів. У нас же давно створено профільну робочу групу між столицею та областю, підписано ряд меморандумів, які на сьогодні не виконуються. Однак, та модель, яку пропонує Київ у даному питанні, створює певні перестороги для таких міст, як Бровари. Ми розуміємо, що мегаполіс домінуватиме і такі міста, як Бровари, Вишневе, Буча будуть просто дезорієнтовані у власному розвитку. Можливо, у форматі громадської організації, яка б вирішувала питання прилеглих населених пунктів, агломерація і має право на існування, але не в тому вигляді, який нам пропонують зараз. KV: Переповнені школи - як дійшли до рішення щодо платної освіти для не міських дітей? Не боїтесь, що громада різко відреагує? Ігор Сапожко: Сьогодні у броварських закладах освіти займається близько півтори тисячі дітей з району – Калинівки, Красилівки, Требухова, Семиполок, Великої Димерки.  Окрім цього, у нас навчається багато дітей-переселенців, але мова зараз зовсім не про них. Спираючись на досвід Польщі, де дитина може ходити до навчальних закладів будь-якої громади, за умови компенсації вартості навчання від громади, де вона зареєстрована, можна говорити про модернізацію сфери освіти. Ми провели розрахунки щодо дітей з Броварського району, і, наприклад, по Великодимерській громаді сума компенсації на рік становить близько 2,5 млн гривень. До речі, у Києві таке рішення розглядалося щодо дитячих садочків і я хочу подивитися, як це рішення буде практично працювати в столиці. І ще одне важливе уточнення – на мою думку дане рішення повинно бути ухвалене на загальнодержавному рівні із зазначенням того, що кошти має компенсувати громада, але ні в якому разі не батьки дитини. KV: Про ситуацію із обвалом школи №7. Чи є контроль над тим, щоб подібного не сталось з іншими школами? Ігор Сапожко: Перш за все потрібно розуміти, що ця школа була збудована досить давно. Як вказано в документальних звітах після двох експертиз, при будівництві було порушено норми, через що і стався зсув. Будівельна компанія, яка в той час займалася спорудженням школи, вже давно реорганізована, проектну документацію знайти не можна, тому покладаємося на висновки експертів. На той момент ми ліквідували наслідки аварійної ситуації, укріпили школу та відновили навчальний процес. На даний час нами укладено договір на виготовлення проектної документації, в кінці березня “заходимо” в експертизу, потім проводимо тендер на виконавця і відразу після останнього дзвоника приступаємо до масштабних робіт у СШ №7. До початку нового навчального року всі роботи будуть закінчені. В усіх інших закладах освіти проведено ретельне обстеження, аби уникнути подібних прикрих випадків. До цього процесу залучаємо кращих фахівців державного інституту. Відповідно до отриманих висновків, за потреби будемо здійснювати відповідні проектні роботи в інших закладах освіти. KV: Чи влаштовують громаду тарифи на транспорт, комунальні платежі? Як у Броварах вирішується це питання? Ігор Сапожко: Щодо перевезень у броварчан питань немає. Наші перевізники дійсно подавали розрахунки для підвищення тарифів, але то був піковий період підвищення цін на паливо. Наразі ситуація врегульована. Ми працюємо над збільшенням кількості міських маршрутів, відповідно до нових забудов плануємо нові схеми руху автотранспорту містом. Зараз запускаємо проект з встановлення “розумних зупинок”. Тому ще раз повторюсь – транспортної проблеми у Броварах не існує. Стосовно вартості комунальних тарифів – ми розуміємо, що з кожним підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, перегляд тарифів неминучий. Звичайно, це не влаштовує споживача, але іншого шляху для рентабельної діяльності підприємств комунальної сфери просто не існує. KV: Створення муніципальної варти у місті назвали “особистою охороною для мера”. Як можете прокоментувати? Ігор Сапожко: Я твердо переконаний, що потрібно на законодавчому рівні стимулювати створення таких комунальних підприємств. Сьогодні вже маємо досвід створення муніципальної поліції у Києві, Львові, Чернігові та ряді інших міст. Зазначати, що це “армії міських голів”, зовсім неправильно. Муніципальна варта – це патрульно-постова служба чи поліція, яка несе відповідальність перед міською радою і громадою міста. Зараз у місті робиться дуже багато у сфері благоустрою і нам необхідна допомога у збереженні того, що зроблено за рахунок податків місцевих мешканців від рук вандалів. А останнім часом, на жаль, випадки вандалізму збільшилися в рази. Сьогодні ми робимо певні розрахунки, описуємо технічне завдання, готуємо пропозиції з бюджету для депутатів, вивчаємо, що все ж таки буде дешевше – утримувати своє комунальне підприємство чи оплачувати послуги охоронних структур. І потрібно розуміти, що приватна компанія не матиме такого ступеню відповідальності перед міськрадою, як КП. Наразі думки депутатів розділяються, але я впевнений, що ми досягнемо спільної думки. KV: Знову заговорили про метро із Києва, а перед кожними виборами обіцяють тролейбус до столиці. Що із цим питанням? Ігор Сапожко: Дійсно, є розроблені проекти, які передбачають сполучення Бровари-Київ автобусами великої місткості, тролейбусами або електроавтобусами. Інформацією щодо будівництва лінії метро я не володію, але думаю, що метрополітен тут збудувати поки що нереально. А ось електроавтобуси – це дійсно гарна ідея, тим паче, що і у столиці зараз активно розвивається саме електротранспорт. Побудувати тролейбусні лінії та тягові підстанції набагато важче, ніж закупити електробуси. Однак зазначу, що з приміськими перевезеннями проблем, які змусили б нас кардинально змінити вид транспорту, не існує. Навіть зранку, коли броварчани масово їдуть на роботу чи навчання до столиці, колапсу не буває, з інтервалом у дві-три хвилини на кожній зупинці є автобус. І Ви праві – перед кожною виборчою кампанією дуже багато розповідають, але, повторюся, я не вбачаю у місті транспортної проблеми. KV: Розкажіть про скандал із “Київпастрансом” через безкоштовний проект “Громадський автобус”. Що пішло не так? Чи плануєте поновлювати безкоштовний транспорт? Ігор Сапожко: Я не організатор проекту “Громадський автобус” і не знаю, хто запрошував сюди “Київпастранс”. Ні я особисто, ні Броварська міська рада до цього не має жодного стосунку. KV: Які стосунки із районом? Ігор Сапожко: Стосунки прекрасні, ділити нам нема чого, практично вся інфраструктура – лікарня, поліція, прокуратура – у спільній власності, проблеми теж спільні. З керівниками РДА та райради є порозуміння. Спілкуюся з колегами – міськими головами, і знаю, що у декого досить складні стосунки з районами, тому тішуся, що у нас все добре. KV: А як щодо співпраці з обласною адміністрацією? Які надії покладаєте на нового губернатора? Ігор Сапожко: Голова обласної адміністрації, голова обласної ради, міський голова – ми усі виконуємо роль державного управлінця. І кожен повинен відповідати за ті функції, які на нього покладені. Новий губернатор відразу зорієнтувався в проблематиці і мені з ним працювати комфортно. В місті є досить багато різних програм, на кшталт будівництва доріг, соціальних та інфраструктурних об’єктів, у тому числі й будівництво нової школи, де ми розраховуємо на підтримку області. Ми розуміємо, що є більш заможні міста, а є дотаційні райони, як, наприклад, Іванківський чи Поліський. Але нам все ж хотілося б, аби в області більш справедливо рахували податки і хоча б якийсь відсоток повертали на місця. KV: Відкликання депутатів з міськради - як ставитесь? Чому “Свободі” так і не вдалося відкликати депутатів Здоровця і Кочубія? Ігор Сапожко: Я не представник “Свободи”, тому не можу надавати вам оперативну інформацію. З приводу практики відкликання – якщо депутат, незалежно від політичної сили, не виконує своїх функцій, а саме – не працює на окрузі, не проводить роботу з громадянами, не відвідує комісії та сесії, то його потрібно виключати зі складу депутатів міської ради. З іншого боку, є ідеологічне бачення політичних сил щодо власного розвитку, їм і вирішувати чи варто залишати того чи іншого депутата у списках. Але я вважаю, що причиною відкликання може бути тільки невиконання обов’язків. KV: За даними ЗМІ, ви проходили фігурантом у кримінальній справі про вбивство і нанесення тілесних ушкоджень групі осіб в Києві. Що це за історія? Ігор Сапожко: Пишуть дуже багато нісенітниць і я не хотів би щось подібне коментувати. KV: Чи з’являлися у Броварах кандидати на пост Президента? Чи мали місце якісь інциденти? Ігор Сапожко: Так, декілька кандидатів проводили зустрічі із громадою міста. Жодної інформації щодо порушень, інцидентів чи підкупів мені невідомо. Якщо такі факти будуть виявлені, то ними мають займатися правоохоронні органи. KV: Які у Вас стосунки з Павлом Різаненком? Ігор Сапожко: Які можуть бути стосунки у міського голови з народним депутатом? З приводу законодавчої діяльності, соціально-економічного розвитку міста часто спілкуємось. Якщо є якісь проблемні моменти у місті, я його про це повідомляю. У нас виключно ділові стосунки з метою всебічного розвитку Броварів. KV: Чи маєте якісь конкретні амбітні плани щодо кар’єрного зростання? Ігор Сапожко: Звісно, цікаво працювати в законодавчому руслі, знаючи проблематику на місцях, деякі речі хочеться змінювати і таке інше. Але на сьогодні я не бачу себе у Верховній Раді. Мені цікаво бачити результати програм, які було ініційовано та започатковано мною, а чекати результату від того, що зміниш в законодавстві якийсь пункт – це не для мене. Щодо обласної ради та адміністрації – думаю, що після об’єднання громад їх буде розформовано. Тому я планую балотуватися і далі на посаду Броварського міського голови. Якщо ж до 2020 року буде внесено зміни щодо об’єднання територіальних громад, буду кандидатом на посаду голови ОТГ. KV:  Ви вже досить давно керуєте містом. Чи було Вам, як Броварському міському голові, за щось соромно? Ігор Сапожко: За все, що відбувається у місті, несе відповідальність міський голова. Звісно, були моменти, коли було соромно за людей, яких призначав на посаду і вони не виправдали надій. Людський фактор завжди був, є і буде. І деякі речі я не можу вирішити не тому, що не хочу, а тому, що не маю повноважень. Читайте: Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало” Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати” Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом” Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду” Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів” Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”KиевVласть

Для багатьох українських жінок та дівчат 8 березня – найулюбленіше свято весни, адже в цей день вони відчувають себе королевами, їх усі люблять, дарують подарунки. 8 березня, як відомо, не є міжнародним святом і у багатьох країнах вже давно трансформувалося у День матері чи залишилося Днем прав жінок. В Радянському Союзі День вшанування жіночої свободи та громадянських прав перетворився на день початку весни, день квітів, стереотип про який майже не змінився з 70-х. Отже, це свято амбівалентне: з одного боку – пережиток комуністичної системи, з другого – чи не найважливіший вияв феміністичного руху. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Зважаючи на те, що в Україні вже близько п’яти років триває декомунізація, активізувалися жіночі організації, ми неодноразово чули пропозиції скасувати 8 березня, або зламати розуміння цього дня як свята всіх жінок і утвердити Міжнародний день прав жінок. Але чому вже декілька років триває обговорення, чому і суспільству і владним структурам так складно відмовитися святкувати 8 березня і чи потрібно відмовлятися від святкування взагалі? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Аби остаточно зрозуміти, чи є 8 березня пережитком радянської цивілізації, чи ні, варто заглибитись в історію цього свята. Існує незліченна кількість міфів з приводу дати свята, появи його в Радянському Союзі, чимало легенд блукає навколо однієї з засновниці свята Клари Цеткін. Але можлива версія джерела Міжнародного жіночого дня бере початок у далекому 1907 році, коли в Нью-Йорку проходить марш робітниць-текстильниць. На тлі публічної дискусії про умови праці і жіночої кампанії за виборче право, близько 15 тисяч жінок, які працюють у сфері голки й тканини, проходять через Нью-Йорк. Таким чином вони прагнули відзначити жорстокість поліції, яку вона проявила під час демонстрації у 1857 році, а також демонстранти вимагали скорочення робочого дня, вищої оплати праці та права голосу. Проте, у своїй книзі “Про соціалістичне походження Міжнародного жіночого дня”, Темма Каплан (1985) стверджує, що ці демонстрації, можливо, не відбулися, і що цей міф був створений під час холодної війни, щоб прибрати соціалістичне коріння Міжнародного жіночого дня, і щоб підкреслити його міжнародність. 28 лютого 1909 року в США відбувся перший Національний жіночий день, можливо, правильніше було б сказати навіть Національний день жінки (тільки після війни в англійській мові поширилась назва, в якій вживалася множина). Жінки говорили про свою роль не тільки як матері-берегині домашнього вогнища, а й про роль у житті свого міста чи держави. Перед загальними зборами Другого Інтернаціоналу в Копенгагені відбулася Друга міжнародна конференція жінок, в якій взяли участь близько 100 жінок з 17 країн, які представляли спілки, соціалістичні партії та робочі жіночі клуби. Кларою Цеткін було запропоновано, щоб наступного року відбувся “Міжнародний день жінки”. Цікаво, що так Цеткін намагалася привернути увагу до складних умов праці жінок, хоча рішуче виступала проти фемінізму. Проте для святкування не було встановлено точної дати. 19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії відзначали Міжнародний жіночий день. Лише в Австро-Угорщині було проведено понад 300 демонстрацій, спрямованих на подолання гендерної дискримінації та забезпечення прав жінок на роботу, голосування, навчання та державні посади. У період Першої світової війни жінки в Європі проводили антивоєнні мітинги як висловлення жіночої солідарності. На території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, перший Міжнародний жіночий день жінки відзначали в 1913 році,  напередодні Першої світової війни, провівши антивоєнну кампанію. Напередодні російської революції в останню неділю лютого (8 березня за григоріанським календарем) в Петербурзі відбулася масова демонстрація. Це був протест проти погіршення умов життя, відсутності основних продовольчих запасів і нестачі товарів. У цій демонстрації брали участь переважно жінки, але також були залучені і чоловіки. Його очолювала російська феміністка Олександра Коллонтай. Святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році.  8 березня з 1922 року Ленін утвердив День жінки  як офіційне свято.  З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія.  Радянська влада намагалася зрівняти у правах жінок і чоловіків, даючи насамперед однаковий доступ до навчання, шанс працювати і мати власні гроші. Історик Оксана Кісь, яка досліджує гендерну проблематику в історії України пише, що насправді влада розглядала організоване жіноцтво інструментально, і більшовики хотіли взяти їх під контроль, щоб потім використати для посилення впливу на суспільство. За правами жінки завжди стояла партія і рівноправність можна назвати абсурдом. По суті, за сталінських часів свято 8 березня використовувалось як один зі засобів пропаганди, а можливості для обговорення реальних проблем жінок, таких як насильство, умови праці, не існувало. В СРСР постає демографічна криза (після Голодомору, масових репресій), і жінок заохочують більше народжувати, ідея материнства культивується як єдиний шлях самореалізації жінки. Комуністична партія подарувала жінкам права, звільнила їх з-під гніту патріархального світу, дала їм можливість самореалізуватися, і тепер партія хотіла такої ж самовіддачі від жінок. Оксана Кісь говорить про те, що в цей час закріплюється думка, що саме компартія, саме держава дала жінкам права, а не жінки самі їх відстояли під час революції. Ключовим моментом у становленні традиції відзначати жіночий день став 1965 рік, коли 8 березня набуло статусу вихідного дня. Таким чином, 8 березня стало сімейним святом. В період хрущовської “відлиги” підвищується матеріальне становище, відроджуються цінності та атрибути повсякденного життя (мода, косметика). Вірогідно, саме тоді й виникає традиція вітати жінок квітами дарувати їм цукерки, діти вітали мам, бабусь і вчительок, а чоловіки – жінок, потім утвердилась традиція звільнення від хатніх обов’язків один день на рік. Таким чином, свято стає абсолютно аполітичним. Після утвердження родинності свята воно знову починає трансформуватися, відходить від образу жінки, натомість в привітаннях, в листівках все частіше лунають описи природи, її оспівування. Навіть зараз, чуючи про 8 березня, ми уявляємо листівки з тюльпанами або весняний пейзаж з річкою і зеленим берегом, усіяним невеликими квітами. Таким чином, в СРСР за 70 років з’являється зовсім нове, трансформоване свято, зі специфічними традиціями і вкладеними прихованими ідеями, які взагалі не відповідають ідеям, озвученим на мітингах у революційний час. Свято втратило свою політичність, радикальність, рішучість, перетворившись на свято вічної гармонії та “весни, жіночності та кохання”. Таким чином влада намагалася не афішувати проблеми жіноцтва, такі як дискримінація, експлуатація, насильство, вважаючи що питання можна вирішити, створивши свято і відпустивши додому у вихідний. Згодом, коли жінки намагалися говорити по свої проблеми, їх ігнорували, бо вони і так мали забагато прав, яких їх могли позбавити у будь-який момент. 1975 - Міжнародний жіночий рік. Цього року Організація Об'єднаних Націй почала святкувати Міжнародний жіночий день 8 березня. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам оголосити, відповідно до їх традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир ООН. Проте, у США й інших країнах, де Міжнародний жіночий день дав свої особливості і власну історію феміністичного руху, жіночі марші відбуваються в різні дні року, і навіть не завжди пов’язані з 8 березня. В Україні традиція проводити марш на 8 березня  виникає порівняно недавно. Перші марші 2008, 2009 років збирають не більше сорока людей. 2018 року в центрі Києва відбулося дві ходи за права жінок, присвячені Міжнародному дню боротьби за права жінок. Учасниці ходи висунули вимогу ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильства над жінками та домашнього насильства. Близько 100 дівчат і жінок колоною пройшли Хрещатиком. Учасниці маршу  "Oh my March! МАТИ вибір" тримали в руках такі лозунги: "Давай мити посуд разом!", "Давайте разом виховувати дітей", "Мати вибір!", “Мої очі вище”. Колона попрямувала до Михайлівської площі, звідки вирушила до Київської адміністрації, приєднавшись до паралельного маршу "Годі терпіти!". Ця акція була чисельнішою – до неї приєдналося більше 700 осіб. Марш був спрямований проти  гендерної дискримінації, сексизму і сімейного насильства. Тут можна було почути такі заклики: "Ми за рівні права і можливості!", "Ні – насильству щодо жінок", "За рівну оплату праці!". Таким чином, протягом останніх років в Україні відбуваються марші, жінки все частіше відмовляються від святкування 8 березня. Жіночі організації України намагаються повернути цьому дню соціально-політичний сенс – з гордістю відзначати день міжнародної солідарності жінок, незважаючи на те, що дуже важко відмовитися від таких рідких у сучасних реаліях привітань, приємних подарунків.  І близька людина, якщо хоче привітати, не буде чекати весни, 8 березня, щоб зробити це тільки раз на рік. 8 березня - це важливий день, який найкраще підходить для того, щоб всім разом сказати: ми ще дуже мало зробили для того, щоб виправити жахливий, трагічний злам в історії культури - нерівність статей у доступі до освіти, влади, кар'єри. Поряд з тим проблема насильства надзвичайно актуальна для України і стосується не лише домашнього насильства, а й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо. Чи це не ті проблемі, які варто підіймати? Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”  Цього року ми святкуватимемо 8 березня у п’ятницю, це досі вихідний день. Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив про те, що святкувати чи не святкувати 8 березня буде вирішувати Верховна Рада, хоча представники інституту національної пам’яті цілком підтримують скасування цього свята. Володимир В’ятрович на одній з прес-конференцій розповів, що свято навряд чи зникне, але зміниться його концепція та ідея, наголошував на тому, що має святкуватися не день “тортиків-букетиків”, а день боротьби за права жінок. Тобто, мова не йде про скасування цього дня як свята. Пропонується скасувати державний вихідний і дати святу правозахисну назву.KиевVласть

Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ взяли участь у відкритті фотовиставки Руслана Боровика - захисника Донецького аеропорту, члена асоціації ветеранів АТО України "Спогади солдата". Фотограф і кіборг Руслан Боровик розповів про найтрагічніші години оборони ДАП, про те, як іще починаючи з миротворчої місії  в Іраку, він відкладав автомат, щоб зробити знімок, і нерідко отримував за це "наганяй" від командирів. В Національному історико-архітектурному музеї “Київська фортеця” - два зали світлин з війни і два відеоряди світлин з Революції гідності!  Кожне фото - історія, яка назавжди закарбовується у пам’яті. Це наша з вами історія, яку вже ніхто не зможе переписати, бо вона увічнена у світлинах і у наших серцях. Це ексклюзивні знімки, яких у жодного фотографа, що заїжджав у ДАП, немає. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” У заході, присвяченому пам’яті Героїв Небесної Сотні та четвертої річниці завершення битви за Дебальцеве, взяли участь учасники АТО, молодь, творчі колективи Київського міського будинку вчителя. Руслан Боровик намагається приховати хвилювання. Розуміє, що виступає перед дітьми з недитячою темою. Хоча про Аеропорт чоловік розповідає не вперше, зізнається, щоразу немов переживає усі події заново. "Був такий репортаж, що ми відступили зі старого терміналу, залишили хлопців. Ми не залишили, ми не могли забрати, тому що вони були під завалами. Потрібний був певний час відкопати, дістати, але коли йде бій... На наступний день почалися втрати. Позивний "Рембо". Він перший загинув з нашого батальйону", – каже військовослужбовець 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади ЗСУ Руслан. Донецький аеропорт Руслан Боровик пам'ятає новим і блискучим, колись прилітав у нього на футбольний матч. І не міг уявити, що сучасні термінали стануть місцем запеклих боїв. Наступного разу він потрапив у ДАП у розпал героїчної оборони. Завдяки Боровику світ дізнався не лише про бої, але і про будні кіборгів. Щоразу, коли була можливість, він відкладав автомат і брав у руки фотокамеру. Так і з’явилася виставка фотографій, які доброволець зробив безпосередньо в Донецькому аеропорту в 2014 році, коли він там воював.  "Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір", - розповідає гранатометник 90-го батальйону Руслан Боровик з  позивним “Багдад”. - Поранення, яке я отримав 16 січня під час штурму церкви, яка знаходиться на території Донецького аеропорту, примусило мене залишити свою роботу й відкласти і походи в гори. Я не можу довго ходити, тим більше з навантаженням. Але продовжую займатися своїми хобі: збираю та висаджую у батьків за містом квіти, готую цікаві страви різних кухонь світу, вивчаю історію України. Минулого року мені трапилася  книга Миколи Аркаса видання 1912 року "Історія України-Русі", в якій детально в тому числі розповідається саме про захват нашої митрополії Росією. На жаль, люди не знають історії власної країни, тому і стаються такі події, як у нас на сході. На тих, хто не знає свого коріння, легко діяти за допомогою пропаганди, підтасовуючи та пересмикуючи факти, - розповідає Руслан Боровик.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  - Руслане, розкажіть свою історію,  а саме, як Ви потрапили на схід. - Нічого особливого. Пішов у військкомат і записався, пройшов усі процедури, медогляд… - Була повістка? - Ні, я її трохи випередив. Коли почалася війна на Донбасі, я ніяк не міг зрозуміти, чому не приходить повістка мені, людині з досвідом. Ходив у військкомат, питав, а там лише знизували плечима. При цьому я бачив, що призивали поварів, через два тижні навчань призначаючи їх снайперами. Та неможливо, щоб за такий термін людина, яка не мала військового досвіду, ставала снайпером... Вже почав думати записатися в батальйон "Донбас", хоча я не до кінця розумів їх суть, бо було не багато інформації. Тому надавав перевагу офіційним підрозділам. Тоді  саме почався набір у 95-ту Житомирську аеромобільну бригаду. Навчання, полігони  і на схід. Коли нарешті я потрапив у 90-ий батальйон, який тільки почали формувати на базі 95-ої десантної бригади, виявилося, що відсотків 70 тих, хто туди потрапив, так само як і я, місяцями оббивали пороги військкоматів. Більша частина служби пройшла у Донецьку, аеропорт “ Донецьк ”, територія біля Донецьку,  Водяному, Опитному – нічого особливого. - Чому ви почали фотографувати? - Я фотографією захопився ще з Іраку, куди я вперше потрапив у 2004 році - після строкової служби в армії підписав контракт. У той час американці якраз зменшували чисельність своїх військових в Іраку, бо зазнавали втрат. І в цю країну увійшла ціла бригада української армії, яка контролювала ірано-іракський кордон. До цього я  любив малювати, але коли потрапив в Ірак – усе, що я там бачив, мене вражало: це зовсім інша культура, флора, фауна, архітектура зовсім інше життя. І хотілось це все десь зобразити, щоб лишилось не тільки в пам’яті. Але коли рухаєшся на БТРі,  при температурі повітря  +50,  то не дуже зручно малювати… Тому замінив олівець на фотоапарат і так з часом це стало таким серйозним хобі. Я знайшов вихід – фотографувати. Купив "мильницю" і почав робити знімки. Через рік я потрапив в Ірак ще раз, у другу ротацію. Тоді зі мною вже була цифрова камера. А дзеркальна, яку мені на 30-річчя подарувала дружина, я вже використовував на нашій війні. Вона, правда, постраждала. Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір. - Що вас надихало? - Фотографії для мене -  не так натхнення як емоційна розрядка, так фотографуючи я намагався привести свої нерви в нормальний стан, тому що війна багато точок. Фотографував більше для себе: де міг, що вдавалось. Нічого особливого не планував. Так як із часів Іраку: там з друзями дивились та сміялись, як приїхали додому багато хто просив показати і дивувались. То тут я вже знав, що це потрібно: війна закінчиться, а історія у цих кадрах  має лишитися про ті місця, про тих героїв, багато з яких уже нема в живих вони повинні залишитись, щоб про них знали, пам’ятали та не забували. Розповідав  Руслан і про свої враження від подій на Майдані  в 2014 році: “На Майдан я приходив після роботи – тоді вже працював інкасатором. Бував там до другої-третьої ночі. Не приставав ні до жодної сотні чи організації. Допомагав чим міг. Треба було – будував барикади, жбурляв каміння, чинив спротив разом з усіма... Коли країна віддала Крим, я цього ніяк не міг збагнути. У військових є бойовий статут, його вони мали дотримуватися. Так, ситуація була непростою і делікатною, але ж можна було навіть завалити перевал з Сімферополя до південної частини півострова, і вже були б перешкоди ворогу... Легко віддали... Йдучи в армію, я відразу взяв з собою фотоапарат. Дружина казала, що шкода буде, якщо його пошкоджу. Але я відповів так: повернуся або з ним, або вдвох не повернемося... Коли я починав фотографувати, хлопці не хотіли показувати свої обличчя, відразу вдягали балаклави. Максим Ридзанич, позивний Адам, який пройшов аеропорт і загинув через місяць після його падіння, відразу попросив його не знімати, тому, на жаль, у мене немає його портрета. Перші знімки в аеропорту я зробив, коли ми приїхали туди за пораненими. Коли ми залетіли в термінал, стрільба була активна. Але бійців було достатньо, щоб вести бій. І тому я відклав свій автомат і дістав камеру. Зробив перший кадр, як хтось вхопив мене за плече: ти хто такий? Журналіст? Я показав свій гранатомет. І відразу стало простіше – ти один із нас, роби, що хочеш. Просто крім гранатомета та автомата у мене є ще й фотоапарат. Ще одна зброя. Війна в Україні зовсім інша, ніж те, що я бачив в Іраку. Там не використовували артилерію, там не було тривалих боїв. Головне, що там робили найманці-араби, - закладали фугаси на дорогах, по яких могли проїхати колони техніки. Причому підривали, як правило, останній БТР. І коли ми починали відстрілюватися, ворог тікав, кидаючи свою зброю. Там не було лінії фронту, тому ніколи не було зрозуміло, де може вибухнути. Там за два з половиною роки українська армія втратила двадцять бійців. Що таке війна? Це запах крові і смерті. Це коли з БТРа випадає людина без рук, без ніг. А ще кумулятивний струмінь пропалює наскрізь броню, бронежилет. Я бачив це на власні очі. - Які фотографії для Вас – найдорожчі? - Мабуть, усі, бо все це – пам'ять. Дуже дорога для  мене фотографія - це портрет Жені Яцини. 1 січня був такий гарний ранок: морозно, засніжено.  Ми  змінилися після наряду. Я навіщось взяв з собою підсумок з фотоапаратом. Що мав знімати вночі - незрозуміло. Женя задумався,  і в цей момент я й клацнув. Через два тижні він загинув... Найбільше мені шкода, що багатьох бійців не сфотографував. Звичайно, що найбільш дорожчі мені знімки тих, хто загинув. Цього пса також немає в живих. Тайсон був унікальним собакою. Він не боявся пострілів. Більше того, якщо біля нього хтось стріляв, кидався на дуло автомата. Особливо не любив п‘яних. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Після поранення Руслан повернувся на фронт на милицях. - Як я міг їхати на реабілітацію, коли багато наших хлопців залишалися в полоні, доля деяких була не відома?, - каже колишній  гранатометник, - Після демобілізації я  лише один раз з‘їздив на фронт, бо  журналісти попросили показати місця, де ми воювали. Він  мріє колись приїхати на руїни Донецького аеропорту й пофотографувати там. Вірить, що після нашої перемоги в аеропорту буде створено меморіал. Фотовиставка буде експонуватися до 28 лютого включно за адресою: вул. Госпітальна, 24А, у приміщенні Музею "Київська Фортеця".KиевVласть

15 лютого виповнилось 30 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни  кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків. У нашій пам’яті довго житимуть події цієї кривавої війни, яка тривала майже 10 років, тому що історія її написана кров’ю солдат і сльозами матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим афганським вітром. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Уже 30 років воїни-афганці, солдатські вдови, матері, збираються в ці дні, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто повернувся з „афганським синдромом”, хто помер від ран. Молоді люди йшли туди не за  орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.  Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий  військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі". Пам’ять — енергія вічності Вшановуючи пам'ять бійців, з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, в усіх містах України відбулися пам’ятні заходи. В Києві старт вшануванням відкрив Подільський район. Біля пам’ятника  подолянам-афганцям у сквері поблизу Ільїнської церкви відбувся традиційний мітинг-реквієм. Війна…. Вона забрала десятки тисяч молодих життів. Й продовжує збирати свою криваву данину. Тим, хто став “часткою афганської тиші”, був присвячений вечір пам`яті, який відбувся у київській гімназії №34 “Либідь”.  ... На сцені актового залу київської гімназії № 34 “Либідь” — зброя, військова форма, червоні гвоздики, запалені свічки й портрети, з яких дивляться загиблі і померлі від ран молоді хлопці, котрі, залишаючись вірними присязі, віддали свої життя, з честю виконавши свій інтернаціональний обов’язок. Відкриває вечір пам’яті  учасник бойових дій в Афганістані, “чорнобилець”, заслужений працівник культури України, автор п’яти книг про Афганістан, полковник у відставці Володимир Павлович Красюк, голова Подільської Спілки ветеранів Афганістану Сергій Афіндуліді… На вечір завітали гості з Чернігівщини – батьківщини Віктора Миколайовича – Лариса Моцар, голова Сновського відділення Чернігівського земляцтва і Сергій Кудін, голова відділення ветеранів Другої світової війни, учасник АТО, бойових дій на території інших держав та тих, що брали участь у миротворчих операціях ООН... В залі – матері, дружини й діти колишніх солдатів, учасники бойових в Афганістані, учні гімназії й викладачі… 12 років тому не стало колишнього сержанта, кавалера ордена “Червона зірка”, багатьох медалей, а в мирний час — викладача, доцента Київського університету будівництва та архітектури Віктора Максименка, якому цього року виповнилося б 55 років.У горах Кандагару пройшло його бойове хрещення. Дозори мотострільців, у складі яких був Віктор Миколайович, супроводжували автоколону з військовими та іншими вантажами. Поблизу кишлака Нагахан, між мостом на річці Аргандаб і “Елеватором”, вони були обстріляні душманами. Мінометна міна розірвалась на посту, де командиром був гвардії молодший сержант Максименко. Дехто з бійців навіки залишився під пекучим афганським сонцем, а до Віктора пам’ять повернулася лише через чотири місяці. Довгі митарства по госпіталях, тяжкі, найскладніші операції. Життя врятували, а от зір не вдалося. В 20 років хлопець повернувся додому повністю сліпим, інвалідом І групи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Хоча був і відчай, і розпач, та допомогли сила волі, друзі, підтримка бойових побратимів. Віктор продовжив навчання на філософському факультеті КДУ ім. Т. Шевченка. Далі — аспірантура, захист кандидатської дисертації. А з 1993 року Віктор Максименко очолював Подільську районну Спілку ветеранів Афганістану, суміщаючи це з викладацькою роботою в Київському університеті будівництва та архітектури. Окрім цього, Віктор організовував і проводив різноманітні заходи, такі як конкурс дитячих малюнків “Факел пам’яті”, присвячений ветеранам ВВВ й учасникам бойових дій на території інших держав. А ще — Фестиваль солдатської пісні “Солдати миру проти війни”, військово-патріотичну гру “Зірниця”: батьківськими шляхами”. “Я не герой. Я звичайна людина зі своїми принципами, поглядами і переконаннями,— сказав колись Віктор Максименко.— Коли я втратив зір, мені довелося заново формувати цей світ всередині себе. Чому ж, називаючи війну в Афганістані “безглуздою, неправильною, нікому не потрібною”, замовчують про те, що радянська армія захищала і свою країну, адже кордони цієї “гарячої точки” межували з радянськими республіками: Таджикистаном, Узбекистаном і Туркменією. Таке сусідство було не просто небезпечним для країни — це була “міна сповільненої дії”. Про це ж пише в своїх книгах колишній радник в армії ДРА, полковник Володимир Красюк. Серед героїв його книг і колишні учні київської школи № 34 (тепер — гімназія “Либідь”) Олександр Кокотун, Юрій Зозуля, Володимир Таран, Юрій Марченко, Ігор Маслюк і подоляни  Віктор Максименко, Ярослав Горошко, Сергій Дорофей. Про це в своїх піснях і віршах згадували друзі Віктора Максименка, які теж пройшли через пекло Афганської війни. Среди них бард і композитор двічі кавалер ордена “Червона Зірка” гвардії капітан Вячеслав Купрієнко. Щодня, йдучи на уроки й додому, вихованці гімназії проходять повз пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, випускникам школи. Ще в 1984 році директор навчального закладу Лідія Серафимівна Страшна перша і єдина на той час в Україні ризикнула хоч якось увічнити пам’ять про своїх учнів, які загинули в Афганістані. Й там, де зараз стоїть пам’ятник, педагоги разом з учнями встановили пам’ятний камінь з викарбуваними на ньому прізвищами загиблих. - Всім, хто пройшов страшні лихоліття Афганістану, низький уклін і безмежна вдячність нинішнього покоління, - каже директор гімназії Алевтина Тадеушівна Багінська, - Мені приємно бачити в цьому залі знайомі обличчя воїнів-афганців, які до нас приходять не тільки на такі урочисті свята, а й просто на зустрічі з нашими учнями, відвідати музей школи, в якому зібраний матеріал про воїнів-"афганців". Пам'ять не повинна вмерти. Пам'ять повинна жити. Історія - справа невдячна. Сьогодні історія одна, завтра її трактуватимуть по-іншому. Але ви повинні знати, що ті, хто говорить, що Афганістан - це не Іспанія, і що наших солдатів туди ніхто не посилав, то жорстокі люди. Голова Подільської райдержадміністрації Віктор Смирнов у своєму виступі зазначив, що гідне виконання військового обов’язку перед Батьківщиною воїнами афганцями в горах Афганістану, їх активна життєва позиція у суспільстві є взірцем для сучасної молоді:“Сьогодні, коли лунають постріли на нашій землі, подвиг воїнів – афганців – це зразок дій для молодого покоління, урок хоробрості та відваги, еталон патріотизму та мужності. Будьте гідними імені героїв-афганців і послідовниками добрих справ, започаткованих Віктором Максименком, поспішайте робити добро, як робив все своє життя він”. Під час вечора-пам’яті присутні вшанували полеглих в ДРА хвилиною мовчання, біля їх портретів запалили свічки пам’яті. Захід закінчився покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам-афганцям. Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна в цифрах — це страшно й моторошно. Сьогодні через призму 30 років ми можемо більш спокійно говорити й думати про війну в Афганістані. Думати і говорити – так, але у тих, хто пройшов через цю страшну війну, й сьогодні болять рани, душі й серця, болить пам'ять... Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І  лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. 1 липня 1979 року — прибуття до Афганістану радянського парашутно-десантного батальйону; 25 грудня 1979 року — введення на територію Афганістану Обмеженого Контингенту Радянських військ. Квітень 1986 — в Києві створено перший клуб воїнів-інтернаціоналістів “Шураві”. 15 лютого 1989 року – виведення Радянських військ із Афганістану. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 641 тисяча радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. З них 160 тисяч — з України. Понад 15 тисяч життів наших солдат обірвалося на афганській землі, 292 чоловіки пропали безвісті, тисячі потрапили в полон, поранено, контужено — 649685 солдат і офіцерів. 15 тисяч молодих, сильних, здорових людей повернулося інвалідами. Знівечено, зруйновано ціле покоління. За офіційними даними в Афганістані загинуло 3тис. 280 українців. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в “чорному тюльпані”... А до того ще й географічні умови: нестача води і  гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води  цінувався, як золото. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий “третій тост”. Ні, у них він не за любов, і не за жінок У колишніх афганців він за — полеглих. Фото: Сергія Афіндуліді KиевVласть

Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Вишгорода Олексієм Момотом. KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Олексій Момот: Вишгородська міська рада тричі виносила на розгляд питання об'єднання у різних форматах. Була ініціатива щодо створення громади у складі всього району, половини району та декількох населених пунктів. Наші депутати одноголосно підтримували всі рішення, але населені пункти, які межують із містом, відмовилися об'єднуватись. Тому зараз ми не маємо фізичної можливості створити громаду. Ми намагалися знайти компроміс шляхом переговорів, надавали їм бюджетні розрахунки, які показують переваги об'єднання, там виходила дуже гарна математика і кожне село було у виграші. Але свою думку вони не змінили. Можливо, сільські голови та депутати не хочуть втрачати повноваження. Наприклад, в Хотянівці я проводив громадські слухання особисто і за їхніми результатами більшість жителів були за об'єднання, але місцеві депутати на сесії проголосували проти. Дотичні села мають профіцитні бюджети, вони досить багаті. Аргументувати свою відмову вони не можуть, просто голосують проти. Наскільки мені відомо, перспективний план об'єднання громад у Київській області в КОДА вже майже готовий. Саме за цим документом у 2020 році буде відбуватись примусове об'єднання. І скоріше за все, Вишгородська об'єднана громада буде створена таким шляхом. KV: Інвестиційний клімат - як покращувати? Олексій Момот: Ми не беремо участі у земельних аукціонах, для міста це не дуже вигідно. Ми обрали шлях, яким йде Київська міська адміністрація та інші населені пункти - проведення інвестиційних конкурсів. Ми не надаємо землю в оренду і не продаємо її, а робимо із земельної ділянки лот, оформлюємо його на міське комунальне підприємство і виставляємо на конкурс. Наприклад, 2 гектара землі ми віддавали під будівництво будь-якого промислового об'єкту. Ділянку отримав завод, який виготовляє лічильники НІК. Ними користується майже вся країна, тому підприємству потрібно було розширюватися. Попри 10% плати від вартості будівництва за пайову участь, вони платять ще 5 мільйонів у бюджет відразу після укладання додаткової угоди, створюють робочі місця і таке інше. Також із останніх підприємств, які почали працювати шляхом пайової участі, є компанія “Фільмотехніка”. Це дуже потужне підприємство, яке виготовляє відеокамери для відомих кінокомпаній, концертних залів. Оскільки останнім часом зросло населення міста, активно розвиваються також торгівельні мережі - наразі йде будівництво двох магазинів “Фора” та великого супермаркету “Сільпо”. На території промзони дуже активно розвивається промисловість. Там дуже серйозні підприємства -  “Лейс”, “Кемпак” “Хенкель”. Для них створюємо максимально комфортні умови. KV: Будівництво лабораторії з вимірювання якості місцевих водойм - на якій стадії? Це допоможе вирішити проблему із Київським водосховищем? Олексій Момот: Досить складно говорити, адже там залучені іноземні інвестиції, цим займається не місто, а держава. Проблема із Київським водосховищем досить серйозна. Я навіть не уявляю, про яку суму коштів має йтися, щоб вирішити її. Там живе паразит, який себе прекрасно відчуває у цьому середовищі і дуже швидко розростається. Він дуже колючий, тому відлякує рибу. І найголовніше - він занесений у Червону книгу,  його не можна знищувати. Коли головою районної адміністрації був ще Олександр Горган, він ініціював звернення, щоб у законі зробили виняток для Київської області, адже водосховище від цього паразита дуже страждає. Наскільки мені відомо, зміни так і не прийняли. KV: Чи є "сміттєва" проблема? Олексій Момот: Наразі великої проблеми немає, є, як і всюди, людський фактор. Часто доводиться ліквідовувати стихійні сміттєзвалища в ярах після людей, які роблять ремонти в новобудовах і не хочуть платити за вивіз сміття. А взагалі вивозимо сміття на полігон у Петрівці. Останнім часом його кількість знизилась майже вдвічі завдяки тому, що ми запровадили роздільний збір. У кожному дворі стоять окремі баки для скла і пластику. Насправді ми навіть не очікували, що місцеві жителі так серйозно до цього поставляться. Це був пілотний проект, який ми запровадили із виробниками упаковки. Провели гарну презентацію, навіть зараз проводиться навчання в школах та садочках, до цього долучаються аніматори, діткам дуже цікаво та корисно. Це стало настільки популярним, що сьогодні ми змушені купити ще одну машину для вивозу роздільного сміття. До речі, за його вивіз ми не платимо, а ще й продаємо на переробну станцію в Бучі. Також варто відмітити, що цей проект отримав дуже солідну нагороду “Еко Оскар”. Це як “Оскар” в кінематографі, тільки цей дають в екологічній сфері. KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи? Олексій Момот: Тарифи, за які відповідає місто, далеко не на найвищому рівні по Київській області. Ми не підвищуємо тарифи на водопостачання та обслуговування будинків. Вони ростуть тільки в разі підвищення мінімальної заробітної плати. В нас дуже високі тарифи на тепло. Їх встановили рішенням райради. Зараз міська рада звернулася до прокуратури щодо перевірки обґрунтованості ціни, адже питання було винесено та проголосовано з голосу, без розгляду комісій. KV: Більше року тому ви анонсували створення комунального транспорту у місті. Наразі щось зроблено? Коли його чекати? Олексій Момот: Комунальне підприємство створено, найближчими днями забираємо два автобуси. До проведення конкурсу на перевезення у травні один автобус буде курсувати як маршрут №1 по місту, де віддалені приватні сектори, військова частина і дачні масиви. Великий автобус на 200 місць буде безкоштовним і курсуватиме із Вишгорода до метро Героїв Дніпра. На жаль, приватні перевізники, які є в місті, часто не беруть пільговиків. Був період, коли ми приватному перевізнику компенсували кошти з бюджету. Тоді він почав трохи нахабніти і вимагати підвищення компенсації щомісяця. Водії змушували людей стояти у двох чергах - одна для тих, хто має кошти на проїзд і друга - пільговики. Спочатку запускали тих, хто платить, а потім пільговиків. Зрозуміло, що далеко не всі могли їхати. На деякий час у Вишгороді ситуація дійсно змінилася - пільговиків везли усіх, але на Героїв Дніпра так само стояли дві черги. Ми довго намагалися знайти компроміс із перевізником, але не вдалося. Тепер ті кошти, які ми компенсували йому, будемо платити своєму комунальному підприємству. KV: Тобто безкоштовним автобусом зможуть користуватись тільки пільговики? Олексій Момот: Офіційно він буде пільговим і для пільговиків. Вочевидь, інші люди будуть заходити. Звісно, що їх виганяти ніхто не буде. У нас в місті просто неймовірна кількість пільговиків, особливо чорнобильці 4 категорії. Більше, ніж у Вишгороді, їх є по області тільки в Славутичі чи Іванкові. KV: Наскільки складним був процес створення комунального транспортного підприємства? Олексій Момот: Дуже складним та вистражданим. Є частина депутатів, які мають безпосередньо фінансовий інтерес в компанії перевізника - вклали туди кошти і поставили свої автобуси. Вони, звісно, процес створення блокували. Була й інша проблема - нелегальні перевізники, які мають свої лобі в міській раді. Також поширювалась дезінформація через пресу, соціальні мережі. Депутатів намагаються переконати, що на підприємство ми витратимо 30 мільйонів, хоча по факту нам необхідно близько 8. Все ж таки вдалося їх переконати, що транспорт і логістика - це дуже важлива складова життєдіяльності міста. Така ж важлива, як садочки та школи. Зараз велику кількість коштів ми витрачаємо на будівництво садочків - одночасно їх будується три. Але не можна витрачати всі кошти лише на садочки, коли 80% населення працює у Києві. Треба приділяти і цьому увагу. KV: Чи є якісь методи впливу на нелегальних перевізників? Олексій Момот: В офіційного перевізника постійно сутички із неофіційними і навіть у самих нелегалів постійно конфлікти один з одним. У нас є громадське муніципальне формування, яка відповідає за безпеку, і разом із поліцією патрулює ситуацію.   Включати в роботу їх та транспортну інспекцію - це не складно. Проблема в тому, що у нашого перевізника недостатньо автобусів, зараз на маршрут взагалі вийшли перероблені Мерседеси-спринтери, які не мають ліцензії та права перевозити людей.  Але я розумію: добре, що їздять хоч вони. Одного разу ми боролися із нелегальними перевізниками: приїхала транспортна інспекція в центр міста, усіх розігнала. І місто стало. Два дні жителі не могли виїхати на роботу. Наш перевізник своїми автобусами просто не впорався. І в результаті, роблячи позитивну справу, ми отримали купу негативу від місцевих жителів. Людям байдуже, що нелегал немає страховки, коли потрібно їхати на роботу. Тоді я звертався до жителів і просив, щоб вони підвозили сусідів, знайомих до Києва.   Черги на автобуси були довжелезні. Я був змушений сказати інспекції “відбій”. Моментально нелегали повернулися і ситуація із транспортним колапсом вирішилась. У верхній частині міста немає зупинки, там тільки нелегальні бусики. Я розумію, що заборонити їх, не запропонувавши альтернативи, це не вихід. Люди або зійдуть до  центра міста і тут буде колапс, або просто влаштують бунт. KV: Забудова набережної Київського моря - що плануєте будувати? Олексій Момот: Не йдеться про масову забудову. Там є велика площа, де колись хотіли збудувати житловий будинок, але ми відстояли цю територію. На ній плануємо зробити культурно-туристичний центр, центр розвитку молоді зі спортивними об'єктами. Також планується зробити співоче поле із великою сценою, де буде своє приміщення із роздягальнями, гримерками. Там зможуть виступати та тренуватись наші діти. Ще можна зробити міні-фестивальну набережну, куди будуть приїздити туристи на різні фестивалі на кілька днів. Наразі з набережної прибрали два кафе, ландшафтні дизайнери працюють над проектом великої фотозони, де будуть альпійські гірки, штучне озеро, фонтанчик. Біля водного кордону є бетонна площадка, там буде облаштовано 4 спортивні зони - поля для футболу, баскетболу, волейболу та сквошу. Між озерами має бути ще одне футбольне поле зі штучним покриттям, невеликими трибунами, душовими та роздягальнями. KV: Чи відбулись громадські слухання? Як налаштована громада? Олексій Момот: Так, перша частина громадських слухань вже відбулась, там ми презентували проект. Вислухали всі пропозиції громади. Однією із пропозицій було по акваторії зробити кілька спусків для тих, хто займається там вітрильним спортом та вінсерфінгом. Але в “Укргідроенерго” сказали, що це стратегічно важливий та небезпечний об'єкт, тому нам там не можна нічого чіпати. А в цілому громада налаштована нормально. Коли людям нормально пояснюєш,  вони позитивно ставляться до будь-яких змін. KV: Чи є проблеми всередині міськради? Як миритись із депутатами? Олексій Момот: Як всюди, проблем вистачає. Депутатський корпус дуже різний - представники різних професій, різного віку. В нас різні політичні партії - БПП, “Батьківщина”, “Воля”, “Самопоміч”, Радикальна партія Олега Ляшко, “Свобода”.   Я ніколи не ставив перед собою задачу створити більшість. Коли потрібно проголосувати стратегічні питання, які важливі для міста, тоді збираємося і спілкуємось. Стосунки складаються по-різному - інколи тяжко буває, депутати дуркують, показують характер. Я навіть не можу зараз порахувати, скільки об'єднань всередині міськради вони намагалися створити. Формували, потім перебігали з одного в інше, а в результаті всі вони розпадалися. KV: Які стосунки з районом? Олексій Момот: Зрідка бувають непорозуміння, але в цілому дуже прагматичний робочий процес. На нашій території вже близько 15 років нормальні стосунки міста з районом.   Був раніше міський голова, у якого були дуже конфліктні стосунки з головою РДА. Між корпусами навіть не було проходу, все заставляли шафами. А мер, який був переді мною, цей конфлікт зміг вирішити. Наразі в мене також з головою РДА та райради стосунки нормальні, кращі навіть, ніж з депутатами. KV: Вже познайомилися з новим губернатором? Про що попросили, які надії на нього покладаєте? Олексій Момот: Так, вже познайомились. Обговорювали в тому числі транспортні питання. Плануємо запросити його на день добровольця у березні на відкриття Пам'ятника мужності честі та гідності. Там висічені імена загиблих героїв Небесної Сотні. Такого пам'ятнику немає більше ніде. Також говорили з Терещуком про три об'єкти, які реалізуються за рахунок співфінансування з областю. Мені було трохи тривожно, коли прийшов новий очільник, але він запевнив, що фінансування не припиниться. А взагалі я більше спілкуюсь із директорами департаментів КОДА. KV: Київська ОДА зробила кілька кроків для переїзду до Вишгорода. Ви були б раді такому сусідству? Олексій Момот: Звісно, ми будемо раді. По-перше я радий, що вдалося відстояти будівлю інституту, адже були спроби бізнесменів обладнати її під житловий будинок. Вдалося зберегти її як державну, але наразі вона без опалення та електрики. Для використання зовсім непридатна. По-друге - якщо до нас переїде більша частина управлінь області, буде простіше налагоджувати спілкування. По-третє - вони будуть сплачувати тут податки, а це більше 30 мільйонів у бюджет міста тільки з одного управління. Тому сподіваюсь, що новий губернатор не зупинить процес переїзду КОДА до Вишгороду. KV: Кримінальна справа - чому приховали на виборах, що відбували покарання за проникнення зі зломом? Олексій Момот: Направді я нічого не приховував і ситуація була досить гіперболізована. Місцеві жителі не розуміють навіть зараз, як все було насправді. А історія дуже проста - будучи неповнолітнім у буремні часи 90-тих я потрапив не в ту компанію, де були дорослі хлопці. І зараз я навіть вдячний долі, що мене звідти витягла і змусила відбувати покарання. Інакше я не знаю, де був би зараз та чи був би взагалі в живих. Так буває в житті - зробив неправильний вчинок, поніс за це покарання. Я давно це пережив. Після того закінчив інститут, пішов на роботу, піднявся зі слюсаря до менеджера в компанії, потім відкрив свою справу і ось тепер я сиджу в цьому кріслі. KV: 2016 рік - гучна справа про вимагання хабара у забудовника. Справа дійсно замовна? На якій стадії справа зараз? Олексій Момот: Людина, яка писала листа до генпрокурора та очільника НАБУ щодо начебто вимагання мною хабаря, наразі сидить у в'язниці. Виявилось, що цей чоловік перебував у розшуку Харківського відділу поліції, мав підроблений паспорт та підозрювався у 40 фактах шахрайства. Потім він написав іншого листа, де пояснив, що насправді ніякого хабара я не вимагав. Розповів, хто замовив цю справу та скільки грошей за це взяли. На жаль, це все було зроблено співробітниками Служби безпеки України. Складно сказати, яка в них була ціль. Можливо, там мав місце фінансовий інтерес в компанії забудовника. А почалась історія з того, що коли я тільки став головою, у місто зайшла компанія, у якої близько десяти років перебувала земельна ділянка в оренді. Тоді вони почали будівництво, але виявилось, що на цій території було розміщено 8-9 приватних житлових будинків, на які у людей є право власності, але земля під ними не була приватизована, адже раніше законодавство це дозволяло. Забудовника це не зупинило, техніка встигла зруйнувати три будинки. Жителі звернулися до суду і тяганина продовжується досі. Справа дуже затягується - нещодавно поміняли повністю групу із десяти прокурорів. Суд постійно переносять на 2-3 місяця. А наразі на тій території побудовано 4 багатоквартирні будинки, де вже живуть люди. По проекту їх має бути 11. Зараз будівництво зупинено, оскільки суд першої інстанції та апеляційний суд постановили розірвати договір оренди. Та справу продовжує розглядати Верховний суд. KV: Які стосунки із головою “Батьківщини” Костянтином Бондарєвим? Він для вас авторитет? Дійсно на наступні вибори йдете від БЮТу? Олексій Момот: Бачимось раз на рік на якихось заходах. Спілкування на рівні - “доброго дня” та “як справи”. Не можна сказати, що він для мене авторитет або ми маємо дружні стосунки. Я не знаю, хто поширив інформацію, що я йду на наступні вибори від “Батьківщини”. Це неправда. В жодному разі я не збираюся в “Батьківщину”.  Я позапартійний і взагалі не бачу себе в жодній партії. KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання? Олексій Момот: Скоріше за все, йтиму на другу каденцію, але остаточно ще не вирішив. Емоційно це дуже складна робота, від цього іноді страждає моя родина. У соціальних мережах чого тільки не напишуть, а дружина потім читає це все і засмучується. Хоча мені було б цікаво попрацювати головою об'єднаної Вишгородської громади. Це новий формат, нові можливості. Якщо відверто - декілька разів хотілось махнути на все рукою і піти. Але щоразу після вихідних, виспавшись, йду в міську раду з новими силами. Щодо амбіцій - в політиці їх немає, вище своєї посади не піду. Хоча і пропонували різні посади в області, в Верховній Раді. Але я розумію, що тут складно, а там буде ще складніше.   Читайте: Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало” Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати” Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом” Фото: KVKиевVласть

Щоб дізнатися реальну ситуацію у районах столиці та з'ясувати, що зроблено за 2018 рік для підвищення комфорту мешканців, КиевVласть вирішила провести серію інтерв'ю з головами райдержадміністрацій Києва. Ми сподівалися, що кожний очільник району читачам КиевVласть детально розкаже скільки коштів витрачається на розвиток району, що робиться для покращення умов життя, на що люди скаржаться частіше за все, які проблеми існують, скільки будується нових об'єктів, чи є проблеми із забудовниками, як вони вирішуються та які наявні плани щодо розвитку району. Проте голова Печерської райдержадміністрації Сергій Мартинчук відмовився від зустрічі з журналістом КиевVласть. Натомість від Печерської РДА надійшли відповіді на орієнтовні питання інтерв'ю. Довідка KV: Печерський район Києва як адміністративно-територіальну одиницю створено у 1921 році. Він найменший за територією та населенням район столиці, розташований у центральній частині міста. До його складу входять Чорна гора, Верхня Теличка, Саперне поле, Звіринець, Печерськ, Черепанова гора, Берестове, Клов, Бесарабка, Липки, Лавра. Саме на території Печерського району розташовані Адміністрація Президента, Верховна Рада, Кабмін, Національний банк  та прокуратура. Печерський район межує з Шевченківським, Подільським, Дніпровським (по річці Дніпро) та Голосіївським районами міста. Його межі визначають залізничний міст, бульвар Дружби Народів; Либідська площа, непарна сторона вул. Велика Васильківська, вул. Хрещатик (за виключенням Бессарабського ринку, Майдану Незалежності та Європейської площі); Володимирський узвіз по схилу до Паркової алеї; Паркова алея; Парковий міст та акваторія Дніпра. Фінансування Фінансування видатків проводиться з бюджету Києва (у тому числі, за рахунок субвенції з державного бюджету для надання грошової компетенції за належні для отримання жилі приміщення окремим категоріям населення відповідно до законодавства, що становить 5,7 млн гривень на рік). Рішенням Київради від 21 грудня 2017 року № 1043/4050 “Про бюджет міста Києва на 2018 рік” зведений бюджет Печерського району в складі бюджету Києва затверджений в сумі 778 млн гривень, у тому числі видатки загального фонду 683,7 млн гривень, видатки спеціального фонду 84,3 млн гривень (з них бюджет розвитку – 73,2 млн гривень). Більшість видатків бюджету традиційно були спрямовані на соціально-культурну сферу (освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). У звітному періоді сукупна частка цих видатків у структурі видатків бюджету становить 84,6%. Читайте: На взятке задержан замглавы Печерской РГА Фінансування проводилось виходячи з планових призначень, потреби розпорядників коштів у відповідних видатках та наявного фінансового ресурсу. У першочерговому порядку профінансовані видатки на захищені статті витрат: оплата праці, оплата послуг за спожиті тепло-енергоносії та харчування. Громадські проекти У 2018 році були успішно реалізовані 2 громадських проекти, а саме:спортивний комплекс у спеціалізованій школі № 47 імені Антона Макаренка;дитячий простір на території спеціалізованої школи №47 імені Антона Макаренка. Для реалізації у 2019 році обрано 8 проектів. До голосування за них долучилися майже 7,5 тисяч осіб. Читайте: За неделю киевлянами в Общественный бюджет-2020 было подано 33 проекта Як у 2018 році латали дірки на дорогах Комунальним підприємством “Шляхово-експлутаційне управління по ремонту та обслуговуванню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району міста Києва” виконано поточний (дрібний) ремонт вулично-шляхової мережі загальною площею 22 047,17 м. кв. Також зроблено облаштування наземних пішохідних переходів заниженим бортовим каменем (14 од.); залито швів за допомогою швозаливника Crafco SuperShot (45 341 пог.м.); усунено ямковості за допомогою Crafco Magnum (1 505 м.кв.); влаштування пішохідних переходів з фігурних елементів мощення (вул. Городецького – 1 од.); влаштування підвищених пішохідних переходів (вул. Немировича-Данченка – 1 од.); влаштування “острівків” безпеки на пішохідних переходах (вул. Грушевського – 1 од.); відновлення розриттів після проведення робіт на інженерних мережах (6261,22 м.кв). Читайте: На улице Грушевского в Киеве завершили обустройство “островков безопасности” (фото) Виконано роботи з поточного (середнього) ремонту об'єктів вулично-шляхової мережі за адресами: бульв. Лесі Українки (від вул. Госпітальної до вул. Еспланадної – 4785 м.кв) та вул. Інститутська (від вул. Шовковичної до Кловського узвозу – 5150 м.кв). Виконано заміну колесо-відбійної стрічки на оцинковану (288 м.п). Виконано заміну направляючого пішохідного огородження на оцинковане (1612 м.пг.). Встановлено антипаркувальних стовпчиків – 1100 од. Влаштовано заїзні “кишені” для паркування в кількості 9 од. за адресами: вул. Генерала Алмазова – 2 кишені площею 287 м.кв; вул. Івана Мазепи – 3 кишені площею 185 м.кв; вул. Велика Васильківська ріг вул. Саксаганського – 2 кишені площею 109 м.кв; вул. Скоропадського – 2 кишені площею 117 м. кв. Чому мало ремонтували міжквартальні проїзди та двори В рамках Програми ремонту міжквартальних проїздів та прибудинкових територій виконано капітальний ремонт за адресами: пров. Лабораторний, 24; вул. Іоанна Павла ІІ, 23/35; вул. Івана Кудрі, 35-37; вул. Предславинська, 49. Також комунальним підприємством “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва”, відповідно до звернень мешканців, було вжито заходів з ямкового ремонту асфальтного покриття прибудинкових територій загальною площею 1 300 кв. м. Під час забудови Печерського району, свого часу забудовниками не були передані на баланс внутрішньо- та міжквартальні проїзди, які комунальними підприємствами району не обслуговувались. Відповідно до розпорядження Київської місдержадміністрації (КМДА) від 27 квітня 2018 року № 707 “Про деякі питання закріплення внутрішньоквартальних проїздів”, Печерською РДА видано  розпорядження від 23 травня 2018 року № 313, яким внутрішньоквартальні проїзди закріплено для подальшого утримання та експлуатації за КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва”. Оскільки закріплені міжквартальні проїзди не відносяться до прибудинкових територій, КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва”, основним джерелом доходу якого є плата мешканців за утримання будинків та прибудинкових територій, не має змоги належно обслуговувати закріплені проїзди. З метою реалізації зазначеного розпорядження та належного утримання внутрішньоквартальних проїздів, Печерська райдержадміністрація звернулася до Київського міського голови щодо прискорення вирішення питання фінансування (визначення джерел фінансування на ремонт та утримання закріплених внутрішньоквартальних проїздів). На даний час вищевказане питання перебуває на розгляді відповідних структурних підрозділів КМДА. Розриття “Київенерго” На даний час в Києві та зокрема в Печерському районі склалася негативна ситуація щодо відновлення асфальтового покриття в місцях, де ПАТ “Київенерго” проводило роботи з усунення аварій на балансових мережах. Відповідно до рішення Київради від 24.04.2018 № 517/4581 Угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу Києва було припинено, договір з ПАТ “Київенерго” розірвано. КМДП, на виконання вищевказаного рішення Київради, визначено теплопостачальною організацією КП “Київтеплоенерго”, за яким на праві господарського відання закріплено майно комунальної власності територіальної громади Києва. ПАТ “Київенерго” відмовляється від проведення робіт по відновленню (асфальтуванню) порушеного благоустрою після проведення аварійних робіт. В свою чергу, КП “Київтеплоенерго” не приймало на себе зобов’язання з відновлення благоустрою на територіях, на яких ПАТ “Київенерго” здійснювалися роботи з ліквідації аварійних пошкоджень. Читайте: Столичная власть намерена судиться с “Киевэнерго” из-за сотен разрытий дорог после проведения ремонтов Ремонт інженерних мереж В Печерському районі існує проблема зношеності зовнішніх теплових та водопровідних мереж. Тривалий час на інженерних мережах не проводились ремонтні роботи, їх аварійний стан призводить до тривалих відключень житлових будинків від гарячого, холодного водопостачання та теплопостачання, що спричиняє соціальну напругу серед мешканців району. На даний час фахівцями Печерської РДП та КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва” проводиться відповідна робота по підготовці заходів з комплексного ремонту прибудинкових територій житлових будинків, які передбачають: капітальний ремонт інженерних мереж (газ, каналізація, холодне, гаряче водопостачання та опалення);повне відновлення асфальтового покриття; встановлення опор зовнішнього освітлення. Складені поадресні переліки будуть надані як пропозиція до Програми економічно-соціального розвитку Києва на 2019 рік. Реставрація об'єктів культурної спадщини Серед житлових будинків, які перебувають в управлінні КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва”, 140 будинків віднесено до об’єктів культурної спадщини. Більшість цих будинків розташована у центральній частині Києва на вулицях Хрещатик, Городецького, Грушевського, Лютеранській, Шовковичній, Шота Руставелі, Липській. Зазначені будинки переважно збудовані до 1917 року та забудови періоду післявоєнних років, мають складну архітектурну форму виступаючих елементів (фігурне оздоблення, ліпнина), карнизів. Наразі за віком та терміном безремонтної експлуатації фасади вказаних будинків перебувають в незадовільному технічному стані і потребують реставрації. Відповідно до закону “Про охорону культурної спадщини” ремонт пам'яток місцевого значення здійснюється лише за наявності письмового дозволу Київської міськдержадміністрації (КМДА) та науково-проектної документації. Виготовлення такої документації потребує залучення значної суми коштів і виконати її замовлення за рахунок балансоутримувача не видається за можливе. Печерська РДА звернулася до КМДА з проханням передбачити видатки в бюджеті Києва на виготовлення науково-проектної документації для реставрації об’єктів культурної спадщини. Читайте: Печерская РГА на льготных условиях передала в аренду помещение общины Киева под приемную депутата Киевсовета Терентьева на 2 года Крадіжки ліфтів В Печерському районі налічується 1228 ліфтів із них 455, які відпрацювали понад 25 років. У 2018 році у зв’язку з викраденням ліфтового обладнання було зупинено 237 ліфтів. Після встановлення фактів викрадення ліфтового обладнання до відділу Нацполіції було надано заяви відповідного змісту. Грабіжників, які викрали обладнання за адресами: вул. Гусовського, 12/7 та провул. Виноградний, 1/11, було спіймано і притягнуто до кримінальної відповідальності. Щорічно під час формування бюджетного запиту Печерська РДА надає пропозиції до Департаменту житлово-комунальної інфраструктури для включення їх до адресного переліку для виконання робіт із заміни або реконструкції ліфтів у житлових будинках Києва. Ремонт будинків Згідно з переліком, затвердженим розпорядження Печерської РДА від 1 лютого 2018 року № 91 “Про затвердження адресного переліку об’єктів для виконання робіт з капітального ремонту у 2018 році” (зі змінами), проводились роботи по ремонту сходових клітин та ремонту покрівель. Станом на 4 грудня 2018 року виконано: ремонт сходових клітин: вул. Івана Мазепи, 11-А; пров. Микільський, 1/25; вул. М. Омельяновича-Павленка, 19; вул. Леоніда Первомайського, 4; вул. Леоніда Первомайського, 5; вул. Рибальська, 13; вул. Копиленка, 3; вул. Копиленка, 3-А; вул. Євгена Гуцала, 4; бульв. Лесі Українки, 28-А; вул. Анрі Барбюса, 56; бульв. Лесі Українки, 24; вул. Івана Кудрі, 37-А; вул. Чигоріна, 49; вул. Бастіонна, 10; вул. Бастіонна, 12; вул. Бастіонна, 14-А; вул. Бастіонна, 4; пров. Бастіонний, 7; вул. Михайла Бойчука, 12; вул. Михайла Бойчука, 12-А; вул. Михайла Бойчука, 13-А; вул. Остапа Вишні, 3; вул. Михайла Драгомирова, 10/10; бульв. Д. Народів, 4/6; вул. Професора Підвисоцького, 12-А; вул. Професора Підвисоцького, 20. капітальний ремонт покрівель: вул. Предславинська, 51; вул. К. Гордієнка, 2-А; Кловський узвіз, 14-Б. Щодо нарікань на роботу підрядних організацій інформуємо, що під час  проведення робіт до управління житлово-комунального господарства та будівництва надходили звернення від мешканців будинків. Під час виконання робіт всі питання опрацьовані, зауваження висловлені мешканцями усунуті в межах компетенції та плану проведення робіт. Після завершення робіт звернення від мешканців щодо нарікань на виконавців робіт до управління житлово-комунального господарства та будівництва не надходили. Читайте: Печерская РГА опровергает обвинения аудиторов КГГА Скарги громадян Стосовно неякісного надання комунальних послуг до комунального підприємства “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва” мешканці частіше звертаються з питання капітального ремонту покрівель в будинках, ремонту під’їздів, заміни вікон в під’їздах, постачання гарячої води, вивезення сміття з прибудинкової території. До КБУ “Контактний центр міста Києва” надходить велика кількість звернень стосовно відсутності опалення, гарячого водопостачання, проведення ремонту у будинках, непрацюючих ліфтів, прибирання під’їздів та прибудинкових територій, несвоєчасне вивезення побутових відходів. До відділу роботи із зверненнями громадян від мешканців надходить велика кількість звернень з приводу неякісного надання комунальних послуг. В першу чергу, громадяни скаржаться на відсутність ремонту в будинках, неякісну подачу опалення в будинки та квартири, перебої у гарячому водопостачанні, несвоєчасне вивезення побутових відходів з прибудинкових територій. Найбільше скарг надходить з приводу гарячого водопостачання та вивезення сміття. Читайте: Депутат Киевсовета Алла Шлапак в очередной раз просит районные власти организовать вывоз мусора на Печерске Всі скарги мешканців району ретельно та оперативно опрацьовуються. Дератизація та дезінсекція будинків КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва” для проведення робіт з дератизації та дезінсекції в допоміжних приміщеннях та прибудинкових територіях підпорядкованих житлових будинків комунальної власності укладено договір зі спеціалізованою організацією ТОВ “Емпекс”. Працівниками ТОВ “Емпекс” проводиться дератизація та дезінсекція по мірі необхідності, за заявками підпорядкованих КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва” житлово-експлуатаційних дільниць, таких як: “Хрещатик”, “Липкижитлосервіс”, “Печерськжитло”, “Печерська брама”. Власникам влаштованих в житлових будинках закладів харчування, продуктових магазинів вручаються приписи-вимоги щодо вжиття заходів з проведенню робіт з дезінсекції та дератизації, а також належного утримання підсобних приміщень і території, де встановлені сміттєві контейнери. Нове будівництво та конфлікти з забудовниками Станом на 4 грудня 2018 року на території Печерського району нараховується орієнтовно 55 об’єктів будівництва. Переважно, це будівництво житлових будинків, офісних та багатофункціональних центрів. З них декілька об’єктів будівництва можна віднести до переліку таких, що викликають найбільшу соціальну напругу в районі: Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав з підземними паркінгами на бульварі Дружби Народів, 13-А; Будівництво об’єкта громадського харчування” на бульварі Дружби Народів, 13 літ “Б”; Будівництво житлового будинку у провулку Микільському, 7; Передбачене будівництво житлового комплексу  у провулку Бастіонному (12 земельних ділянок); Реконструкцiя примiщень нежитлової будiвлi (лiт. Н) на вулиці Товарнiй, 1. Печерська райдержадміністрація в межах компетенції та наданих повноважень розглядає питання, які виникають у зв’язку з проблемним будівництвом, в тому числі в рамках діяльності робочої групи з моніторингу та контролю щодо виконання законодавства у сфері будівництва та протидії незаконному будівництву на території Печерського району Києва, створеної розпорядженням Печерської РДА від 27 квітня 2016 року № 220. За результатами напрацювань надсилаються запити до відповідних установ, здійснюється збір та аналіз наявної інформації та матеріалів, які в подальшому, направляються до КМДА, правоохоронних органів та органів державного архітектурно-будівельного контролю. На сьогоднішній день, на території Печерського району Києва відсутні об’єкти будівництва, що пов’язані з проблемами ошуканих інвесторів. Звернень від громадян та громадських організацій від імені інвесторів, які виступили інвесторами проблемного будівництва, до Печерської райдержадміністрації не надходять. Печерська РДА готова, у разі необхідності, надавати інвесторам консультативну та іншу передбачену законодавством допомогу. Читайте: Киевляне возмущены реконструкцией кинотеатра “Зоряний”, лишающей здание черт модернизма Школи та садочки Цього року відновив роботу заклад дошкільної освіти № 48 на вул. В. Тютюнника, 5-А. Під час відкриття садочка було передано інтерактивну дошку для навчання від Посольства Китайської Народної Республіки в Україні у рамках співпраці з Печерською райдержадміністрацією. Також у закладі дошкільної освіти № 48 встановлено кухонне обладнання, телевізори, піаніно, килими, окрім цього, заклад оснащений новими меблями, м’яким інвентарем, посудом та розвиваючими іграшками.   Читайте: Капремонт в школе №133 по-печерски: подрядчик ремонтирует не все туалеты Відповідно до розпорядження КМДА від 1 червня 2017 року № 382 “Про реконструкцію з прибудовою до будівлі Києво-Печерського ліцею № 171 “Лідер” Печерського району Києва на вулиці Лейпцизькій, 11-А у Печерському районі” у 2018 році здійснюється реконструкція закладу. Замовником робіт та розпорядником коштів визначено КП “Спецжитлофонд”. Задля розвитку культури в Печерському районі 15 листопада 2018 року  було відкрито оновлену філію Дитячої музичної школи № 27. В цій музичній школі проведено поточний ремонт, в рамках якого відбулися улаштування внутрішніх інженерних мереж та ремонт всіх внутрішніх приміщень. На сьогодні у ДМШ № 27 працює 68 викладачів та навчається 473 учні, з них 420 учнів бюджетного навчання та 53 учні відділення самоокупності. Печерськ спортивний З метою покращення спортивної інфраструктури в Печерському районі, відповідно до розпорядження КМДА від 30 листопада 2017 року № 1522 “Про будівництво футбольних полів зі штучним покриттям”, в спеціалізованій школі № 80 (бульвар Дружби Народів, 12-Б) та гімназії № 109 ім. Т. Шевченка (вул. Панаса Мирного, 24) виконуються роботи з будівництва (реконструкції) футбольних полів зі штучним покриттям. Також на балансі управління освіти та інноваційного розвитку перебувають дві спортивні школи (Дитячо-юнацька спортивна школа № 1 (вул. Бастіонна, 3/12, вул. Раєвського, 25, вул. Московська, 39) та Спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву № 9 (вул. Бастіонна, 7/18); три заклади, в яких є плавальні басейни (школа І-ІІІ ступенів № 78 (вулиці Шота Руставелі, 47); школа І-ІІІ ступенів № 134 (Печерський узвіз, 13); заклад дошкільної освіти № 205 (на вулиці Московській, 39-А). Басейни використовуються за призначенням учасниками навчально-виховного процесу для здорового способу життя. Однією із головних подій 2018 року стало започаткування турніру з футзалу “Ліга Печерська” серед державних та силових структур, що розташовані на території Печерського району Києва. З метою сприяння розвитку та популяризації міні-футболу (футзалу), підвищення рівня спортивної майстерності учасників, пропаганди спорту та здорового способу життя, встановлення дружніх контактів між організаціями та колективами, створення умов для неформального спілкування. У листопаді 2018 року старувала XXIII Спартакіада “Під золотими куполами Печерська” серед студентів вищих навчальних закладів та студентів коледжів та технікумів Печерського району. Нові сквери Печерського району У 2018 році на обслуговуванні комунального підприємства по утриманню зелених насаджень знаходиться 347,1 га зелених насаджень (парки – 211, 21 га; сквери – 7, 19 га; бульвари – 14, 4га; інші впорядковані зелені насадження – 48,19 га; вуличні насадження – 59, 02 га; зелені насадження на транспортних розв’язках – 7, 13 га). Нещодавно біля станції метро “Кловська” разом з громадськістю відкрили новий сквер, в якому встановили сучасні лави та урни для сміття, виконали озеленення території, зокрема, висадили декоративні рослини, дерева, злакові трави. Підписано меморандум з Посольством Латвійської Республіки в Україні, в рамках якого буде реалізовано проект з влаштування Латвійського скверу, розташованого неподалік від самого Посольства Латвії. Ідея полягає в тому, що цей простір перетвориться на сучасну своїми архітектурними рішеннями європейську зону відпочинку з національними латиськими мотивами та символами. Разом з Посольством Китайської Народної Республіки під час підписання Меморандуму про дружбу та співпрацю розглянули питання щодо створення та облаштування в Печерському районі поблизу райдержадміністрації скверу Китайської Народної Республіки із використанням національної символіки та мотивів КНР. Безпека мешканців району Згідно з статистикою ГУ Нацполіції у Києві, Печерський район є одним з безпечних в районів столиці у порівнянні з іншими районами міста. Для співпраці і взаємодії Печерською РДА узгоджується підписання меморандуму про співпрацю між КП “Керуюча Компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району Києва”, Печерським районним військовим комісаріатом та Печерським управлінням поліції на 2019 рік щодо зміцнення громадської безпеки та порядку, підвищення ефективності протидії правопорушенням, вжиття заходів з благоустрою, захисту прав і свобод людини, забезпечення оборонної та мобілізаційної роботи. У 2018 році з метою забезпечення правопорядку в Печерському районі підписано Меморандум про партнерство та співпрацю з Печерським управлінням поліції та громадським формуванням “Муніципальна варта”. Читайте: В Киеве создали “Муниципальную варту” для охраны порядка и государственной границы З метою оперативного обміну даними при управлінні житлово-комунального господарства та будівництва Печерської райдержадміністрації цілодобово функціонує оперативна служба оповіщення та зв’язку. Основними завданнями відділу є здійснення моніторингу обстановки та прогнозування ситуації, що може статися в районі при виникненні надзвичайної ситуації; контроль за станом оперативної обстановки в районі, що пов’язана з виникненням надзвичайних подій. У разі надзвичайної ситуації оперативні чергові відділу зв’язку та оповіщення співпрацюють з фахівцями відділу з питань надзвичайних ситуацій, Печерським райуправлінням ГУ ДСНС у Києві, Печерським управлінням поліції та диспетчерською службою Києва “ГородОк”. Лікування у Печерському районі Система надання медичної допомоги на території Печерського району представлена закладами районного підпорядкування (КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги”, КНП “Консультативно-діагностичний центр”; Госпіталь для інвалідів війни “Печерський”, Центр “Здоров’я”) та закладами міського підпорядкування (КМКЛ №12, КМКЛ №17, Олександрівська міська клінічна лікарня, Київський міський пологовий будинок №1, Перинатальний центр Києва Дитяча клінічна лікарня №7, Київський міський психоневрологічний диспансер №2). На медичному обліку в закладах районного підпорядкування перебувають 139 146 осіб, з них 17 549 – діти у віці до 18 років. Станом на 16 листопада 2018 року підпорядкованим Печерській РДА Комунальним некомерційним підприємством “Центр первинної медико-санітарної допомоги” Печерського району взято на облік 2 878 осіб (з них 882 - діти у віці до 18 років), які тимчасово переселені з АР Крим та територій ОРДЛО. Також здійснюється надання первинної медико-санітарної допомоги населенню, яку забезпечують 60 лікарів КНП “ЦПМСД” Печерського району, з них 40 – сімейні лікарі, 14 – педіатри, 6 – дільничні терапевти Станом на 22.11.2018 року підписано декларації з 41 311 пацієнтами (32,12% від загальної кількості населення). На даний час районна мережа амбулаторій відповідає потребам населення району щодо надання первинної медико-санітарної допомоги. Проте існує необхідність створити амбулаторію загальної практики/сімейної медицини в мікрорайоні вулиць Саперне Поле – Академіка Філатова - Івана Кудрі, у якому ведеться інтенсивне будівництво житлових будинків, частина з яких вже введена в експлуатацію. Для забезпечення у 2018 році населення Печерського району безкоштовними та пільговими медикаментами у відповідності до постанови Кабміну від 13.12.2017 №1009 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. №1303” кошторисом КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги” Печерського району передбачено 1 478,3 тис. гривень, що становить лише 52,0% від потреби. З метою забезпечення печерян ліками на території Печерського району функціонує 18 аптек та аптечних пунктів, які відпускають населенню лікарські препарати в рамках Урядової програми “Доступні ліки”. Протягом 10 місяців 2018 року аптечним закладам відшкодовано 1 893 487 гривень за 33 145 рецептах, що були видані лікарями 15 397 особам. Мешканці Печерського району, хворі на інсулінозалежний цукровий діабет, у січні-червні 2018 року отримували препарати інсуліну у необхідній кількості через аптеки № 114 та №125 КП “Фармація”. Вартість відпущених мешканцям Печерського району препаратів інсуліну відшкодовується Комунальному підприємству “Фармація” розпорядником бюджетних коштів відповідного рівня у встановленому порядку. Протягом 10 місяців 2018 року для населення району лікарями-ендокринологами виписано 2 302 рецепти на препарати інсуліну з врахуванням референтних цін на суму 1 768 807,54 гривень. Надання медичної допомоги населенню у зазначених підрозділах здійснюється як на безкоштовній основі, так і згідно з тарифами, затвердженими в установленому порядку (розпорядження КМДА №1188 від 07.12.2015 “Про внесення змін до розпорядження КМДА від 24 вересня 2014 року №1055 “Про встановлення тарифів на платні послуги зі стоматологічної допомоги, які надаються державними та комунальними закладами охорони здоров’я м. Києва”; від 26 січня 2016 року №27 “Про внесення змін до розпорядження ВО КМР (КМДА) від 26 лютого 2015 року №171 “Про встановлення тарифів на платні послуги, які надаються лікувально-профілактичними комунальними закладами охорони здоров’я”). Зубопротезування пільговим верствам Печерського району здійснюється на базі зубопротезного відділення КНП “Консультативно-діагностичний центр” Печерського району. Черга на безкоштовне зубопротезування серед ветеранів Другої світової війни відсутня. Протягом І півріччя 2018 року запротезовано 94 особи, з них інваліди війни – 7 осіб, учасники бойових дій - 5 осіб, учасники війни - 5 осіб, прирівняні - 9 осіб, пенсіонери – 64 осіб, постраждалі від аварії на ЧАЕС – 9 осіб. Зубопротезування виконано на суму 93,073 тис. грн. з урахуванням вимог постанови Кабміну від 04 червня 2015 року №389. Протягом 9 місяців 2018 року силами лікувально-профілактичних закладів районного підпорядкування за допомогою “швидких тестів” на наявність антитіл до ВІЛ обстежено 5 628 осіб. Позитивний результат дослідження мали 21 особа (0,37% з числа обстежених). Читайте: Віктор Смирнов: “Серед пріоритетів – реконструкція Контрактової площі та вулиці Сагайдачного” Петро Онофрійчук: “На те, що треба зробити у Дніпровському районі, потрібні 1,5-2 млрд гривень” Геннадій Заболотний: “Поки немає метро на Троєщину, транспортну проблему масиву треба вирішувати іншим шляхом” Олександр Цибульщак: “Особливістю 2018 року є суттєве збільшення фінансування житлово-комунального господарства району” Игорь Довбань: “В 2019 году хотелось бы привлечь минимум 100 млн гривен субвенций из госбюджета” Володимир Каретко: “Проблема ремонту міжквартальних проїздів зрушила з мертвої точки, але потребує збільшення фінансування” Петро Захарченко: “На порядку денному питання розширення мережі закладів освіти та врегулювання комплексної забудови району” Олег Гаряга: “Частина Ярославого Валу має стати пішохідною, а Хрещатик і Майдан Незалежності будемо ремонтувати” Фото: politrada.comKиевVласть

Щоб дізнатися про реальну ситуацію у районах столиці та з'ясувати, що зроблено за 2018 рік для підвищення комфорту мешканців, КиевVласть вирішила провести серію інтерв'ю з головами райдержадміністрацій Києва. Кожний очільник району читачам КиевVласть детально розкаже скільки коштів витрачається на розвиток району, що робиться для покращення умов життя, на що люди скаржаться частіше за все, які проблеми існують, скільки будується нових об'єктів, чи є проблеми із забудовниками, як вони вирішуються та які наявні плани щодо розвитку району. Восьме інтерв'ю цієї серії з головою Шевченківської РДА Олегом Гарягою. Довідка KV: Шевченківський район Києва створено згідно з постановою ЦВК УРСР 4 квітня 1937 року. У жовтні 2001 року територія району збільшилася внаслідок злиття з колишніми Радянським та Старокиївським районами міста. Сьогодні складу району входять частина Нивок та Шулявки, Дегтярі, Сирець, Волейків, Лук’янівка, Солдатська слобідка, Верхнє (старе) місто, Кудрявець, Татарка, Реп’яхів Яр, Дорогожичі, Загоровщина та Афанасівський яр. Район розташований у центральній частині міста. Межує на сході - з Печерським, на заході - зі Святошинським, на півночі - з Подільським, на півдні - з Солом'янським, на південному сході - з Голосіївським районами Києва. Межі Шевченківського району простягнулися від вулиці Хрещатик (включаючи Європейську площу, Майдан Незалежності, Бессарабський ринок) на південному сході, до вулиці академіка Туполєва на північному заході. На півдні від вулиці Льва Толстого, залізничного вокзалу на захід по проспекту Перемоги. На півночі від вулиць Ольжича, Олени Теліги на схід включаючи урочище Бабин Яр, Реп'яхів Яр, урочище Юрковиця, гора Щекавиця, Старокиївську гору, та верхні частини Андріївського узвозу та Володимирського узвозу. Фінансування KV: Яке фінансування отримав Шевченківській район Києва у 2018 році та скільки коштів виділено на 2019 рік? Олег Гаряга: Загалом бюджетні асигнування нашого району на 2019 рік  затверджені у сумі 1637,1 млн гривень, що на 234,2 млн гривень більше бюджетних призначень 2018 року (1402,9 млн гривень). Значні кошти у 2018 році (105,7 млн гривень) були витрачені на проведення капітальних ремонтів. Найбільша частина з них була направлена на об'єкти житлового господарства (67,2 млн гривень), освіти (28,9 млн гривень), фізичної культури і спорту (дитячо-юнацька спортивна школа №7 - 2,7 млн гривень), молодіжні програми (КП “Дитячий оздоровчий табір “Зачарована долина” - 1,9 млн гривень). На будівництво та реконструкцію у 2018 році було направлено 45,2 млн гривень. З них на продовження робіт з реконструкції та реставрації приміщення під розміщення державного спеціалізованого мистецького навчального закладу “Київська дитяча школа мистецтв № 2 ім. М.І. Вериківського” - 43,4 млн гривень (за рахунок державного фонду регіонального розвитку – 33,6 млн гривень та міського бюджету – 9,8 млн гривень) та реконструкцію тепломереж і каналізування (1,2 млн гривень). Читайте: Жители Нивок несколько лет ждут ремонта канализационных сетей дома, который постоянно затапливает фекалиями (видео) Крім цього, на 9,5 млн гривень було придбано обладнання для бюджетних установ та на 1,7 млн гривень комунальну техніку для КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району Києва”. Також була виділена субвенція з державного бюджету в розмірі 239,2 млн гривень: 222,8 млн гривень - на виплату зарплати педагогічним працівникам та часткове утримання шкіл та 16,4 млн гривень - грошова компенсація на утримання житла сімей загиблих учасників АТО, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та учасників бойових дій на території інших держав. KV: В якому розмірі капітальні вкладення заплановані на поточний рік? О.Г.: У поточному 2019 році на капітальні вкладення заплановано 96,9 млн гривень. Ці кошти, зокрема, підуть на будівництво двох мереж: теплової мережі приватної котельні ПП “Бонвояж” (60,9 млн гривень), яка є проблемною вже багато років, а також відомчої котельні МЗС на вул. Молдавська та Довнар Запольського. По відомчій котельні частина робіт вже проведена. Щоб завершити роботи в повному обсязі потрібно біля 12,9 млн гривень. Як тільки погода дасть можливість, будівельники вийдуть на об'єкти. До наступного опалювального сезону ми маємо завершити всі ці роботи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На завершення робіт з реконструкції та реставрації приміщення під розміщення “Київської дитячої школи мистецтв №2” заплановано 13,2 млн гривень. На реконструкцію дошкільного навчального закладу (ДНЗ) №646 на вул. Гаврилишина – 6,8 млн гривень. Реконструкція ДНЗ №646 збільшить дитячі місця в закладах та поліпшить умови проживання мешканців. Також у 2019 році на проведення капітальних ремонтів закладів соціально-культурної сфери та об'єктів житлово-комунального господарства передбачені кошти в сумі 141,3 млн гривень. Капітальні ремонти будуть проводитись на 244 об'єктах житлово-комунального господарства та в 29-и закладах соціально-культурної сфери. KV: Хто з депутатів Верховної Ради реально допомагає району? О.Г.: Співпрацюємо з усіма, хто звертається. Народний депутат Дмитро Білоцерковець (обраний по загальнодержавному багатомандатному округу - KV) докладає багато особистих зусиль, щоб у державному бюджеті передбачалися кошти для Шевченківського району. Зокрема на розвиток благоустрою територій. У Шевченківському районі обрано 11 депутатів Київради. З усіма ми активно співпрацюємо в сферах житлово-комунального господарства, освіти, культури, охорони здоров’я, тощо. KV: Скільки громадських проектів було реалізовано у Шевченківському районі у 2018 році? О.Г.: На минулий рік було заплановано до реалізації 13 проектів на 10,1 млн гривень. З них реалізовано 10 проектів, ще 3 знаходяться на виконанні. Проблема у тому, що не завжди автор ідеї враховує всі нюанси її реалізації. Наприклад, у проекті щодо облаштування пішохідних доріжок у парку “Сирецький яр” на рівні первинної експертизи була допущена помилка. В результаті коштів, які отримані на проект, вистачило тільки для підготовки проектно-кошторисної документації. Отже на сьогодні розроблено проект, а також до бюджетного запиту на 2019 рік була подана пропозиція щодо фінансування будівництва цих доріжок. У цьому році ця громадська ініціатива буде повністю реалізована КП “Київзеленбуд” та КП “Київміськсвітло”. Читайте: С 16 февраля в Киеве начнут учить воплощать проекты общественного бюджета Аналогічна ситуація з проектом “Сирецький олімп”, який стосується створення всесезонного спортивного комплексу у Шевченківському районі. Сьогодні в межах виділених коштів проект виконано частково, а до бюджетного запиту на 2019 рік подана пропозиція щодо фінансування капітального ремонту спортивного майданчика. Були певні складності з реалізацією проекту “Банк одягу”. Ідея авторів - отримати комунальне приміщення, відремонтувати його і розмістити в ньому “Банк одягу”. На сьогодні проведені всі закупівлі устаткування та обладнання, завершено роботи по ремонту приміщення. KV: На 2019 рік є нові громадські проекти для реалізації? О.Г.: Так. Кількість громадських проектів по нашому району із року в рік збільшується. Якщо у 2017 році було тільки 6 проектів, а у 2018 - 13, то на 2019 рік заплановано до реалізації 45 проектів на загальну суму 17,0 млн гривень. В освітянських закладах буде реалізовано 37 проектів на суму 11,4 млн гривень. Буде проведено 2 фестивалі вартістю 2,9 млн гривень. Також заплановано 4 проекти з благоустрою території району вартістю 1,9 млн гривень та 2 проекти спрямовані на розвиток фізкультури і спорту району на загальну суму 620 тис. гривень. Більшість з проектів як і у минулому році йдуть по галузі освіти. У 2018 році це був ремонт коридорів школи №1, спортивного майданчика школи № 41, баскетбольного поля школи № 70, створення дитячого та спортивного майданчика “Сирецький яр”, заміна дитячого майданчика біля будинку по вул. Академіка Грекова, 12-А, закупівля сучасного звукового обладнання, відеоспостереження та комп'ютерної техніки центру творчості “Шевченківець”, створення майданчику “Галявина казок”. Проте у нас є вже певні фішки. Наприклад, фестиваль Radioday free open air, який проводиться в рамках святкування дня міста. У минулому році ми його проводили на Європейській площі. З локацією у 2019 році поки що визначаємося. Також будемо в рамках реалізації громадських проектів організовувати у грудні фестиваль зимових видів спорту. А навесні відкриємо біля РАЦСу скульптуру “Закохані наречені”. Читайте: В Киеве начался прием проектов Общественного бюджета-2020 Дорожньо-транспортна інфраструктура KV: Є плани щодо покращення транспортної інфраструктури району? О.Г.: У минулому році були відремонтовані вул. Ярославів Вал та Леонтовича. Нещодавно завершено роботи по вул. Олени Теліги. Проте в старому місті багато маленьких вуличок, які потребують ремонту. Серед них вул. Стрітенська, Рейтарська, Івана Франка, Бульварно-Кудрявська, Гончара, Тургенівська та інші. Читайте: Кличко открыл улицу Леонтовича после капитального ремонта Громадські активісти, які представляють “Агенти змін”, провели грунтовне дослідження щодо зменшення навантаження транзитного транспорту по вул. Ярославів Вал за допомогою комп’ютерного моделювання. Протестували нову модель організації дорожнього руху по цій вулиці. Зараз по ній проїзжає щодня біля 2 тис. автомобілів транзитом, а лише 200 автомобілів належать людям, які там працюють або проживають. Ми хочемо прибрати з вулиці весь транзитний транспорт, зробивши частину вулиці пішохідною. Думаю, до цього питання ми повернемося, коли почнемо ремонтувати вул. Івана Франка. Читайте: Волонтеры хотят превратить улицу Ярославов Вал в Киеве в комфортное общественное пространство Окрім капремонтів, впродовж 2018 року було влаштовано 27 паркувальних карманів, які забезпечують рух транзитного транспорту центральною частиною міста. Потребує ремонту дорожнє покриття на Михайлівській та Софіївській площі, а також на площі біля Національної опери. Треба ремонтувати вул. Володимирську та Богдана Хмельницького. І це є в поточних планах. На 2019 рік заплановано продовжити виконання робіт з капітального ремонту вул. Льва Толстого. Також Програмою економічного та соціального розвитку Києва передбачено розпочати роботи з капітального ремонту на вул. Довженка, пл. Театральна, пл. Софіївська, пл. Михайлівська, вул. Хрещатик, пл. Майдан Незалежності, вул. Дегтярівська, вул. Мельникова, вул. Татарська, вул. Терещенківська, вул. Пушкінська. Про заплановані роботи повідомлено підприємства ПрАТ "АК "Київводоканал", КП "Київтеплоенерго", ПрАТ “ДТЕК Київські Електромережі” та ПАТ “Укртелеком” для уникнення аварійних ремонтів інженерних мереж на щойно відремонтованих вулицях. Проте пріоритет міста на 2019 рік - благоустрій та асфальтування дворів та міжквартальних проїздів. KV: Скільки планується провести таких ремонтів? О.Г.: В минулому році було розпочато ремонти близько 40 дворів. А в цьому році на ці цілі передбачено 64 млн гривень. Плановий перелік дворів вже є. Проте ремонтні роботи ми хочемо синхронізувати з роботами по ремонту мереж КП “Київтеплоенерго”, щоб не було нових розриттів. Зараз інформація щодо наших планів по ремонту дворів вже надана теплоенергетикам. Також плануємо ремонти там, де вже розкопано. Сьогодні на території району 606 таких “копанок”, які залишилися у спадок після ремонтів мереж тодішнього АК “Київенерго”. KV: Що саме планується реконструювати на вул. Хрещатик та Майдані Незалежності? О.Г.: На капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі Хрещатик виділено 108 млн гривень та 4 млн гривень закладено на проектні роботи. В першу чергу, це проектування інженерних мереж, підземних переходів, гідроізоляції, капітального ремонту верхнього покриття тротуарів і сходів, а також відновлення благоустрою. Справа у тому, що сьогодні на будь-які роботи потрібна відповідна проектна документація. Наприклад, вирішили поставити ліфт для людей з особливими потребами з пішохідного переходу на вулицю. А це вже побудова нового об'єкта, який треба проектувати. Та сама висадка дерев на Хрещатику також потребує проектування, бо потрібно встановлювати крапельний полив. KV: Проведення реконструкції вул. Хрещатик та Майдану Незалежності можливе у 2019 році? О.Г.: Складно сказати. Замовником проекту є КК “Київавтодор”. Думаю, все залежить від того, як швидко підготують проект. Те, що треба ремонтувати інженерну інфраструктуру та дорожнє покриття на центральній вулиці та площі столиці, ні в кого сумнівів не викликає. Читайте: Почему Крещатик могут не внести в список всемирного наследия ЮНЕСКО KV: Що планується зробити для покращення організації руху громадського транспорту в районі? О.Г.: Ми піднімаємо це питання, але його повне вирішення не в компетенції райадміністрації. Є значні складності з транспортним сполученням по вул. Дмитрівській, яка давно потребує реконструкції. Проте особливо гостра проблема з організацією руху громадського транспорту сьогодні на Лук'янівці. Її рішення можливе тільки тоді, коли остаточно буде зроблено проект реконструкції Лук'янівського депо і Лук'янівської площі. Нова транспортна модель на Лук'янівці розробляється вже декілька років. Планується, що буде розширена вул. Бердичівська за рахунок території трамвайного депо. Транспорт буде йти з вул. Дегтярівської та Білоруської на вул. Бердичівську. Проїзду через Лук'янівську площу не буде. Вона стане пішохідною. Для розв'язки планується використовувати вул. Коперника. Розглядалися пропозиції для розвантаження Лук'янівки за рахунок введення додаткових маршрутів громадського транспорту біля метро “Сирець”, яке досі не завантажено. Але, на жаль, з цього приводу рішення поки не прийнято. Житлово-комунальне господарство KV: Шевченківській район найстаріший. Чи є плани по реновації кварталів? О.Г.: Наш район має найбільшу кількість будинків - 1487 комунальних будинків, 300 відомчих, інвестиційних та гуртожитків, а також 1454 будинків приватного сектору. Більша частина з вказаних 300 будинків - нові або новозбудовані. Там фактично немає проблем. Частина будинків на Нивках, Сирці та Лук'янівці 55-60 років - це так звані “хрущівки”, питання знесення яких обговорюється не один рік. Ідея реновації кварталів могла бути реалізована, але цьому стала на заваді криза. Сьогодні для її реалізації потрібно внесення змін до законодавства та наявність зацікавлення з боку інвестора. Якщо це буде, то на території району є можливості знайти стартові майданчики під такий проект. KV: Ви казали, що у 2018 році більше 70 млн гривень було спрямовано на ремонти житлового господарства. Що саме було зроблено за ці кошти? О.Г.: Насамперед, ремонт дахів, під'їздів, заміна вікон на енергозберігаючі, інженерних мереж, ліфтів, асфальтування. Але цих коштів не вистачає, щоб покрити потребу на 100 відсотків. У кращому випадку ремонтуємо по 40 дахів на рік. У 2018 році нам вдалося капітально відремонтувати тільки 11 ліфтів, а у будинках району їх 1100 і всім понад 25 років. На 2019 рік заплановано до реалізації декілька проектів по програмі співфінансування 70/30. Загальна сума такого додаткового фінансування на термомодернізацію будинків буде на рівні 3 млн гривень. Також у центрі міста є будинки, яким понад 100 років і частина з них пам'ятки культурної та історичної спадщини. Загалом на території Шевченківського району розташовано 1368 об’єкта культурної спадщини,  з них пам’ятників історії - 592, пам’ятника монументального мистецтва та садово-паркових скульптур - 127, пам’ятників архітектури та містобудування – 813, пам’ятників археології – 38, а також три заповідники. Читайте: Усадьба Баггоута получила охранный договор Реставрація пам'ятки архітектури і капремонт маленької хрущовки - це зовсім різні кошти та підходи. Відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, роботи із збереження об'єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із  збереження об'єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об'єкта. Ми вже другий рік подаємо пропозиції з проханням включити житлові будинки, що потребують термінового проведення ремонтно-реставраційних робіт до: міської цільової програми “Столична культура 2016-2018”; підпрограми “Міська цільова програма “Київ історичний” Комплексної міської цільової програми “Столична культура 2019-2021”; міської цільової програми “Охорона культурної спадщини Києва” (“Київ спадковий”) на 2019-2021. У нашій пропозиції фігурують 5 будинків, які мають правовий статус об'єктів культурної спадщини, для реставрації яких ми хочемо розробити не тільки проект, але і здійснити повний комплекс будівельних робіт, необхідних для збереження об’єктів культурної спадщини, надання мешканцям району та приїжджим позитивного настрою не тільки від візуального спостереження, але і комфорту життя у найбільшому районі нашої столиці. KV: Що це за будинки? О.Г.: Об’єкти культурної спадщини на вул. Дмитрівська,  19-А та 19-Б, Олеся Гончара, 36-Б, а також пам’ятки архітектури місцевого значення на вул. Дмитрівська,  52-А, та вул. Богдана Хмельницького, 68, і багато інших об’єктів, які потребують певної турботи та сил для їх збереження. Наявна велика проблема щодо відновлення пам'яток архітектури, які знаходяться у приватній власності, та ті що не передані до сфери управління Шевченківської адміністрації. Це будинки на вул. Володимирська, 41, Воровського, 19, Олеся Гончара, 60, Михайла Коцюбинського, 12, Михайлівська, 10, Пушкінська, 35-37, Рейтарська, 22, бульвар Тараса Шевченка, 34, 36, 36-А, 36-Б, вул. Ярославів Вал, 1, та інші будинки, збереження та експлуатація яких за діючим законодавством не можуть, на жаль, фінансуватися за рахунок місцевого бюджету. Цю проблему необхідно вирішувати на рівні Київради. З метою вирішення цього складного питання, наприкінці 2018 року Київською владою створено Департамент охорони культурної спадщини, який зараз проходить юридичне формування та наповнення певними фахівцями, які зможуть здійснювати завдання та вирішувати проблеми, які накопичувалися в сфері охорони культурної спадщини роками. Зі свого боку керівництво Шевченківської райдержадміністрації, в межах наданих повноважень, постійно забезпечує збереження не тільки об’єктів культурної спадщини, які розташовані на території Шевченківського району Києва, але і взагалі ремонту та збереження житлового та нежитлового фонду, поліпшення благоустрою, відновлення скверів району, зелених насаджень, дорожнього покриття тощо, тих речей, які в повній мірі відносяться до житлового господарства Шевченківського району Києва. KV: Скільки на території району аварійних будинків? О.Г.: 20 аварійних будинків комунальної власності. Серед них, наприклад, будинок на вул. Дмитрівській, 52-А, який є пам'яткою архітектури. Через цей статус його в свій час не дозволили інвестору реконструювати. Зараз з нього частина людей відселена, але частина мешканців все ще проживає. Щоб привести його до належного стану треба не менше 25-30 млн гривень тільки на початкові роботи. Проте це багатоквартирний будинок, який є спільною сумісною власністю, а, отже, витрачати на нього бюджетні кошти в такому розмірі проблематично. KV: Всі будинки Шевченківського району сьогодні обслуговуються приватними компаніями. Як це відбилось на якості житлово-комунальних послуг? О.Г.: Будинки району обслуговують приватні компанії, але згідно з договором і тендером, який проводило КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району Києва”. Цей експеримент працює з 2013 року. Тоді було вирішено передати обслуговування будинків на аутсорсинг та контролювати якість робіт. Але по якості комунальних послуг ситуація у нашому районі, як мені здається, не гірша і не краща за інші. Проблеми ті ж самі - не вистачає співробітників, бо люди не хочуть працювати за низькі зарплати, які формуються за рахунок тарифу на утримання прибудинкових територій. Щоб якість послуг покращилася громаді треба самоорганізовуватися, самостійно визначати управителя або керуючу компанію та контролювати ціну і якість наданих послуг, тобто самим стати фактично замовниками послуг щодо обслуговування свого житла та прибудинкових територій. Нове законодавство України, якраз до цього і підводить. Читайте: Комунальні “сюрпризи” у 2019 році KV: Чи багато шевченківців пішли на створення ОСББ? О.Г.: Мешканці району не спішать зі створенням ОСББ. У 2018 році було створено лише 17 ОСББ. Зараз загалом їх 170. Але у випадку житлово-комунальних проблем, люди зазвичай йдуть зі скаргами до райадміністрації. Читайте: Чому вигідно створювати ОСББ KV: На що переважно скаржаться? О.Г.: Найбільше скарг було по гарячій воді та опаленню. В нас щороку непросто з пуском тепла, але цей рік був особливо важким. Загалом по району питання вирішено, але пориви мереж виникають практично щоденно через старі комунікації. Ускладнює усунення аварій людський фактор. На території району багато будинків, в яких немає підвалів. Якщо стався прорив, то ремонтувати його треба через квартиру першого поверху. Але не всі мешканці згодні допускати ремонтні бригади. KV: Боргів за комунальні послуги багато? О.Г.: Були певні проблеми, але зараз ситуація покращується, і це важливо,  оскільки суттєво зменшує можливості по поточному ремонту житлового фонду. Нове будівництво та конфлікти з забудовниками KV: Багато нового будівництва на території району? О.Г.: Сьогодні в районі ведеться близько 150 різних будівництв. У 2018 році були введені в експлуатацію та отримали адреси нові будинки по вул. Маршала Рибалка, 5-Б, Шолуденко, 1-А та 1-В, Глибочицькій, 13, та Лук'янівській, 14-А і 16. У центральній частині міста, де ущільнена забудова та значна кількість об'єктів історико-культурної цінності, початок будь-яких будівельних робіт викликає низку соціального невдоволення. Наприклад, через будівництво на вул. Златоустівська, 24-А, зазнали пошкоджень будинки, розташовані поруч. По забудовам на вул. Жилянській, 118, та 120-Б, а також на вул. Соляна, 70, є проблеми щодо укладання договорів з “ДТЕК Київські електромережі” та АК “Київводоканал” на надання послуг. Також до проблемних забудов на території району можна віднести об'єкти на вул. Новоукраїнській, 24, де порушено кримінальну справу та невизначено правовий статус земельної ділянки, та вул. Магістральній, 33, де скасовано дозвільну документацію на будівництво, відсутні містобудівні умови та обмеження. Є проблема на вул. Руданського, 9-А. Там не можно врегулювати питання між ОК “Сирецький гай” та АК “Київводоканал” щодо прокладання водопроводу з урахуванням існуючих та майбутніх об'єктів будівництва. Для вирішення питань по проблемним забудовам у кожному районі міста створена відповідна робоча група, де опрацьовуються всі ці питання. У нашому районі така робоча група була створена першою. Вона найбільшу увагу приділяє питанням інвесторів-фізичних осіб, які вклали кошти у будівництво житлових будинків компанії “Укогруп”, яку пов'язують з Анатолієм Войцеховським. Читайте: Киевсовет отдал под застройку 4 га зеленой зоны в Шевченковском районе столицы KV: Скільки будинків, які вже введені в експлуатацію, але підключені до комунікацій по тимчасовим схемам? О.Г.: Близько 70. Були питання по вул. Невській та Олександрівській. Власники квартир у цих будинках навіть намагалися перекривати дорогу, але питання тут не до влади, а до забудовника, який не виконав технічні умови. Проте нам вдалося переконати тепловиків і підключити ці будинки. KV: Забудовники вкладають кошти у розвиток соціальної інфраструктури району? О.Г.: Більшість тільки сплачує пайову участь. Ніхто з бізнесу не поспішає витрачати власні кошти на некомерційну інфраструктуру. KV: На території району будуються соціальні об'єкти? О.Г.: У 2019 році, орієнтовно у квітні, будемо відкривати знаковий для нас об'єкт - Школу мистецтв ім. Михайла Вериківського. Її реконструкція почалася ще у 2005 році після того як Школі мистецтв передали згорівший корпус технікуму на Бульварно-Кудрявській, 2. На цьому об'єкті багато часу реально роботи не проводилися. Вони відновилися лише у 2015 році, а у 2017 році нам вдалося отримати на це 40 млн гривень з Державного фонду регіонального розвитку. У 2018 році також було виділено 33 млн гривень з Державного фонду регіонального розвитку і майже 10 млн гривень з бюджету Києва. На завершення робіт у міськбюджеті-2019 передбачено 13,2 млн гривень. Загальна кошторисна вартість цього об'єкту близько 180 млн гривень. З великих соціальних проектів, реалізація яких розпочнеться у 2019 році, буде реконструкція стадіону “Старт”. Зараз КП “Спортивний комплекс Старт” веде проектні роботи. Роботи будуть проводити, як мінімум, у дві черги: перша - створення спортивної інфраструктури та друга - будівництво спортивного комплексу з підземним паркінгом на 150-300 машиномісць, благоустроєм території, зеленими зонами та сквером. Читайте: Кличко: В следующем году мы обновим стадион “Старт” Також готуємо переведення територіального центру соціального обслуговування з будівлі колишнього дитячого садочку №646 по вул. Б.Гаврилишина, 16, - у приміщення на вул. Білоруській. Дитячий садочок буде реконструюватися - і з’явиться додатково від 120 до 180 місць. На 2019 рік передбачено кошти на проектування. Школи, садочки та спортивна інфраструктура KV: Скільки планується відновити приміщень дитячих садочків у Шевченківському районі? О.Г.: Небагато, але такі об'єкти будуть. Серед них дитячій садочок на вул. Деревлянській, 14 а. Його відновлення буде розпочато у 2019 році за рахунок інвестора і у приміщенні буде розміщуватися приватний дитячий садок. Нам вдалося не допустити його знесення та будівництва чергової 25-поверхівки. Є занедбана будівля дитячого садочку на вул. Дмитрівській, 66. Протягом трьох років ми намагалися для її відновлення залучити інвестора, але зацікавлених немає. Тому у поточному році місто почне розробляти проект реконструкції. Велика ймовірність, що будівля стане новим корпусом діючого поряд садочку. Тут питання виключно в економічній площині: вартість будівництва садочка фактично з нуля вартує близько 100 млн гривень, реконструкція будівлі для розміщення груп - 25-30 млн гривень. Є згорівший і занедбаний садочок на вул. Лук'янівській, 29-А, неподалік від мечеті. Мусульмани Києва виявляли зацікавленість оновити це приміщення і відкрити дитячий садочок. Я не виключаю, що це буде незабаром зроблено. Читайте: Киевляне обеспокоены состоянием пожарной безопасности детского сада №75 KV: Наскільки діючі дитячі садочки та школи району перевантажені? О.Г.: В наших школах навчання організовано в одну зміну. Так, звісно, є  школи, які користуються попитом не тільки у мешканців району, а і у мешканців інших районів міста. Сьогодні у школах району навчається 22 446 учнів, з них - 6 740 діти з інших районів міста (30%). Проблеми з місцями у школах немає, оскільки на сьогодні чинним законодавством врегульовано питання зарахування дітей до школи. Державою гарантоване право навчатися у закладі освіти, на території обслуговування якого  вона проживає, але це не виключає можливість для батьків обрати інший заклад освіти. Щороку приймається районне розпорядження про закріплення територій району за навчальними закладами з урахуванням новобудов та контингенту дітей. У районі розпочато заходи щодо реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти. До 2022 року перед нами стоїть завдання привести типи закладів освіти до вимог Закону України “Про освіту”. Черга у садочки є. Додаткова потреба складає більше 1 тис. місць. До того ж навчальні заклади району прийняли багато дітей - внутрішньо переміщених осіб, які йдуть поза чергою (2,5 тис. дітей у школи і понад 3 тис. дітей у садочки). Але разом з тим плануємо до 2020 року зменшити чергу до нуля. Так у 2018 році нам вдалося збільшити на 90 кількість місць у дитячих садочках за рахунок відновлення та перепрофілювання груп. Так відновлено групу на 20 місць у садочку № 543, три групи на 60 місць у садочку №159 та збільшено на 10 кількість місць у садочку №154 за рахунок перепрофілювання типу групи. У 2017 році додатково прийняли дітей на 140 відновлених місць. У 2018 році 2 449 першокласників розпочали навчання в “Новій українській школі”. Для забезпечення функціонування перших класів придбано нові меблі, дидактичний матеріал, оргтехніку, спортивний інвентар на суму 19, 3 млн гривень з міського бюджету та 4,4 млн гривень з державного бюджету, що у розрахунку становить 9,6 тис. гривень на одну дитину. KV: Крім “Нової української школи”, впроваджуються у навчальних закладах району новації? О.Г.: Останні роки у районі успішно реалізується концепція інклюзивної освіти. У 2018 році у закладах загальної середньої освіти функціонує 30 класів з інклюзивною формою навчання та 21 спеціальний клас для дітей з особливими освітніми потребами.  Щороку збільшується фінансування і розширюється матеріально-технічне оснащення таких класів. У 2018 році за кошти державної субвенції закуплено спеціальне корекційне обладнання на суму 694,6 тис. гривень. У 2018 році у районі створено інклюзивно-ресурсний центр для підтримки дітей з особливими освітніми потребами. У закладах освіти  впроваджується комплекс заходів з енергозбереження. За останні два роки виконано роботи по термомодернізації фасадів у школах №61, 53, 138, 95, ліцеї-інтернаті №23 та садочках №431, 112, 159, 348. У школі №95 та садочку № 543 встановлено smart-вікна з моносклом та електрообігріваючим покриттям, що забезпечує зберігання до 97% тепла, а у випадках відключення опалення вікна можна використовувати  як основну систему обігріву приміщень. У школах №199, 97, 28 сучасні системи обігріву спортивних залів. Проект заміни конфорок дав свої позитивні результати (у 21 садочку та 31 школі встановлено енергозберігаючі конфорки) - економія у порівнянні з 2017 роком становить 285941 кВт або 649,1 тис. гривень. У 2018 році усі заклади освіти підключено до локальної мережі  Інтернет. Багато уваги приділяємо питанню модернізації освіти та формуванню професійних компетентностей педагогів. Наприклад, у школах району плануємо впроваджувати STEM-освіту. У планах на базі школи № 27 у приміщенні майстерень зробити STEM-лабораторію. У садочку № 543 створено нове освітнє середовище - “STREАM-KIDS  HUB”, де старші дошкільнята мають змогу формувати вміння у галузях природничих наук, технологій, читання та письма, мистецтва та  математики. Послідовна робота дорослих із дітьми дасть змогу виховати у дошкільнят  культуру інженерного мислення. Успішно реалізуються проекти для дітей “STEM-дівчата” з вибору майбутньої професії, “Підприємницька діяльність”, “STEM-friendly school”. На базі школи № 61 проведено  “ІТ фестиваль”. У 21 школі працюють Speaking Club. У рамках проекту “Інтелектуальні інвестиції” та  “Інтегральне лідерство” проведено тренінги для керівників закладів освіти та педагогів “Дизайн мислення”, “Курси підготовки медіаторів для роботи в школі”, “Метод ненасильницького спілкування в освіті”, тренінг з визначення персональних і командних цінностей. KV: Наскільки активно районна влада співпрацює з  міжнародними партнерами? О.Г.: Тільки за останні декілька років ми прийняли близько десяти делегацій з різних куточків світу. Більшість зустрічей зазвичай стосуються сфери освіти та культури та місцевого самоврядування. Нещодавно  ми зустрічались з Президентом Асоціації “Бальзак-Ганська” Жаном Рошом та обговорили питання реалізації заходів проекту “Бальзак 220”, присвячених відзначенню 220-ти років з дня народження всесвітньовідомого письменника Оноре де Бальзака. Реалізація таких проектів сприяє розвитку освітніх та культурних зв’язків між нашим районом та іноземними партнерами. Ще наприклад: наприкінці 2018 року нас відвідала делегація з Німеччини, а саме директор та співробітник  фірми “Campus Lan Software GmbH”, з якими ми обговорили питання проведення моніторингу наявного програмного забезпечення, яке використовується в закладах освіти Шевченківського району. На початку 2018 року разом з управлінням освіти Шевченківського району ми здійснили робочий візит до міста Ганновер (Федеративна Республіка Німеччина), де ми мали змогу взяти участь у виставці “Didacta-die Bildungsmesse”, на якій були представлені новітні технології Німеччини, що використовуються в освітньому процесі, та до міста Олессун (Норвегія), де ми також мали змогу ознайомитись з системою освіти Норвегії. Зовсім скоро, наприкінці лютого цього року ми знов плануємо відвідати виставку “Дидакта” – спеціалізований освітній ярмарок післядипломної освіти, що відбудеться в місті Кельн (Федеративна Республіка Німеччина), на якому представляються останні досягнення та новітні технології в галузі освіти. Цікавим та продуктивним був робочий візит до міста Чжандзядзе (Китайська Народна Республіка) на Третій саміт бізнес-лідерів Шовкового шляху 2018.  В результаті візиту була укладена Угода про Альянс міст “Silk Road” завдяки якій Шевченківська РДА стала офіційним членом “Silk Road Urban Alliance”. Це означає можливість нашої співпраці та обміну знаннями та досвідом в галузі економіки, освіти, культури з іншими країнами та містами, учасниками Альянсу. Також є досвід співпраці з партнерами з Республіки Індонезії та Федеративної Республіки Нігерії. Дуже корисно обмінюватись досвідом з іноземними колегами та розвивати наші торгові, бізнесові, культурні та освітні зв’язки. KV: Що робиться у районі для розвитку спортивної інфраструктури? О.Г.: У 2018 році проведено ремонт шкільних стадіонів зі штучним покриттям у школах №138, 70 та ліцеї -інтернаті №23. У Технічному ліцеї збудували два стадіони - футбольний та баскетбольний. Завершено відновлення стадіону “Піонер” на Нивках, де проходили “Ігри нескорених”. Цей стадіон є базою олімпійського резерву і тут розміщена спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа. В планах цього року облаштування ще 4 стадіонів при школах з штучним покриттям. Зелені зони та безпека мешканців Шевченківського району KV: Скільки у районі зелених зон? О.Г.: Наш район зелений - маємо 20 парків і 75 скверів. Вони підтримуються у належному стані. Є знакові об'єкти, які мають загальнодержавне значення. Йде мова про Бабин Яр, який нещодавно було оновлено. Також у 2018 році відремонтовано верхню частину парку Володимирська гірка. Думаю, до осені буде закінчено ремонт і наступної частини. Читайте: Кличко: Мы делаем все, чтобы подвиг Праведников Бабьего Яра не был забыт KV: Досить багато дискусій щодо необхідності спорудження містка між Володимирською гіркою та Хрещатим парком. На Вашу думку, цей місток потрібен? О.Г.: Потрібен. Це буде своєрідна фішка для приваблення туристів. До речі, коли планували ремонт Володимирської гірки, піднімали старі карти та схеми. Виявилося, що ще тоді планувалося спорудження містка між парками. Читайте: Мост на Владимирскую горку: от киевской “Батькивщины” - к Мураеву KV: Відновлення ще яких парків плануєте закінчити у цьому році? О.Г.: Сирецького парку та парку “Веселка”. Сподіваюся будуть продовжені роботи з капремонту скверу Котляревського на розі вул. Герцена і Мельникова, де гуляють багато діток з дитячої спеціалізованої лікарні “ОХМАТДИТ” та всього мікрорайону. У 2018 році там вже почалися роботи, зокрема зроблено новий дитячий майданчик, нові доріжки, лави, озеленення та оновлено фонтан із застосуванням нових технологій, який буде світло-музичним тощо. Капітального ремонту потребує парк Шевченка, Пушкінський парк та парк Нивки. Ми працюємо над цим, проте, зараз не можу напевне сказати, чи розпочнуться ці роботи у 2019 році. У 2018 році відкриті відремонтовані сходи з Пейзажної алеї на Поділ в урочище Гончарі-Кожум'яки. У планах 2019 року реставрація Пейзажної алеї. Проектні пропозиції були обговорені з відвідувачами та місцевими жителями. Питання щодо реставрації та взаємодії з громадськістю координує один із активістів – архітектор Станіслав Дьомін. KV:  Які є проблемні об'єкти в Шевченківському районі? О.Г.: Я б сказав не проблемні, а складні. Серед таких Павлівський сквер, ремонт якого проектуємо спільно з громадою біля 2 років. Згідно експертного висновку держекспертизи проекту, на ремонтні роботи потрібно 40 млн гривень. І я розумію, що це великі кошти, але їх необхідно віднайти, оскільки давно вже існує потреба у реконструкції підпірних стін, облаштування інженерних мереж, зливових та дренажних систем. На Татарці був недобуд - меморіальний комплекс пам'яті жертв Чорнобильської трагедії. За задумом архітектора Миколи Жарикова, меморіал повинен був починатися з храму Святого Миколая Чудотворця “Пам'яті жертв Чорнобиля”, форми якого нагадують саркофаг над четвертим реактором ЧАЕС. Від нього відвідувачі потрапляли б на терасу до музею і “Кола пам'яті”. Також планувалося створення Стіни пам'яті, Дзвону скорботи і символічної курган-могили. Зараз нам вдалося за останні 4 роки спільно з українською церквою та меценатами завершити ремонт Храму, запустити недільну школу, зробити освітлення, спортивний і дитячий майданчик, відновити доріжки, лави та облаштувати Смородинський сквер, що є частиною меморіалу. KV: Увага всіх служб, які забезпечують порядок, найбільше прикута до центральної частини міста. Але чи вся територія району безпечна для мешканців? О.Г.: Ми робимо все можливе для забезпечення безпеки мешканців району. Регулярно проводяться наради за участю представників поліції. Здійснюється реалізація міської програми “Безпечна столиця”. Зараз продовжується робота по встановленню камер відеоспостереження у парках, на перехрестях та місцях скупчення людей. У школах і садочках встановлюється так звана “тривожна кнопка”. Залучаємо громадське формування “Муніципальна варта” для патрулювання та  охорони дошкільних і шкільних навчальних закладів. Значна увага приділяється забезпеченню безпеки на Центральному залізничному вокзалу. Для цього залучені всі міські служби, керівництво Укрзалізниці та Національна поліція. Безпеку на території вокзалу зараз забезпечує патрульна поліція, міські служби займаються питанням організація дорожнього руху, паркування та ліквідацією стихійної торгівлі. Залишається складним питання з безхатченками. Цих людей без їх бажання неможливо забрати з вулиці і направити до будинків соціального піклування. Читайте: Віктор Смирнов: “Серед пріоритетів – реконструкція Контрактової площі та вулиці Сагайдачного” Петро Онофрійчук: “На те, що треба зробити у Дніпровському районі, потрібні 1,5-2 млрд гривень” Геннадій Заболотний: “Поки немає метро на Троєщину, транспортну проблему масиву треба вирішувати іншим шляхом” Олександр Цибульщак: “Особливістю 2018 року є суттєве збільшення фінансування житлово-комунального господарства району” Игорь Довбань: “В 2019 году хотелось бы привлечь минимум 100 млн гривен субвенций из госбюджета” Володимир Каретко: “Проблема ремонту міжквартальних проїздів зрушила з мертвої точки, але потребує збільшення фінансування” Петро Захарченко: “На порядку денному питання розширення мережі закладів освіти та врегулювання комплексної забудови району” Фото: KV Фото галереї: надано Шевченківською РДАKиевVласть

Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню. KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок? Руслан Кошулинський:  Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори. KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури? Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю. KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності? Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри. На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї. На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б. KV: Яку люстрацію пропонуєте ви? Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану. KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити? Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого. KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко. Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника? KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування? Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..   Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати. Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет. Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів. KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону. Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми. А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає. Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку.  Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців. KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація,  але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція? Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців. Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи. Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися. KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут? Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це. За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном. Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови. В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців. Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця. І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна. Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок. KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави. Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ. На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф. У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств. До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам? KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові? Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати. Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте. Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту. KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву? Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, -  це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником. Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі. Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара. KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє? Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти. Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені. Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні. KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів? Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна? Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину... Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку. KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку? Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності. KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом? Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери. Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група. Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський. KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини... Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би. Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре. KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни? Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону. Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади. Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором. Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти… Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися. KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України? Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди. Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави. Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ. І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.   А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії. Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті. KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ? Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання. KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають? Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і  запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков... Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше. П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2. Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання. KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща? Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви. KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово? Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого. В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”. Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє. KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди? Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть

Коли я їхала в Америку, мої колеги з прес-клубу "Юний журналіст" дали мені редакційне доручення: висвітлювати найцікавіші моменти мого життя в Техасі — те, що було б прикольно почути нашим ровесникам в Україні. Мій "Американський щоденник" періодично з’являється на шпальтах газети Хмельницької міської ради "Проскурів" і, звісно ж, у Фейсбуці. Про мене завжди казали, що маю шило в одному місці. Багато хто дивувався, де у мене те джерело, з якого буйними потоками б’є енергія і бажання братися чи не за кожну справу. А я не уявляла іншого способу життя. Мені здавалося, що все, що мені дається в цьому житті, всі можливості - це те, чого не можна пропускати, і якщо я всі ці подарунки долі буду використовувати, то мені щоразу відкриватимуться все ширші горизонти. Так я робила те, що мені подобається, і ловила з радістю кожен момент. Можна сказати, що саме цей стиль життя і привів мене до того, що пишу я цей текст, знаходячись за кілька тисяч кілометрів від рідного дому. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Якось мама сказала мені, що є такий конкурс, переможці якого їдуть в Америку на рік, живуть там у приймаючій хост-сім'ї, ходять до школи. Загалом, живуть звичайним життям американського підлітка. Чи загорілася я цією ідеєю? Чесно кажучи, не дуже. Якось мені не вірилося, що звичайні діти зі звичайних, середньостатистичних українських сімей, як моя, можуть, вигравши конкурс, полетіти аж в Америку. Країну, де знімають найкрутіші фільми, де підлітки їздять до школи на авто, де навкруги - височенні хмарочоси, де зовсім інше життя. Напевне, тому я тоді й “провалила” перший тур конкурсу “Флекс”, бо не вірила в те, що це реально можливо. Але, поспілкувавшись з людьми, які стали учасниками програми, почитавши їх блоги й почувши реальні історії, ця “недосяжна мрія” стала ближчою. І я подала заявку на конкурс. Признаюся, що у мене не було жагучого марення перемоги. Просто хотіла перевірити свої сили, подивитися, на що я сама здатна. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Неможливо передати свої відчуття, коли почула слова: “Вітаємо, ви стали фіналістом програми “Флекс”. Це водночас і неймовірна радість, і страх, і зречення цього.  Загалом, всі ознаки шоку на обличчі. Не те, щоб я не вірила в свої сили – я завжди вірю. І в мене, на щастя, також вірять. Але все ж уникнути шоку, коли розумієш, що ти потрапила у тих 248 з понад 11 тисяч дітей-претендентів на  “омріяну Америку”, виявилося неможливо. Потім були дуже швидкі 4 місяці підготовки документів й усвідомлення майбутніх змін у житті. Але насправді усвідомлення до мене прийшло лише тоді, коли я вже перетнула океан, коли прокинулася у своїй хост-сім’ї, в будинку на іншому кінці світу, з  поки що чужими для мене людьми. 27 серпня 2017 р. Минув тиждень мого нового життя в Техасі. Я знайомилася з новими “родичами”, звикала до відмінностей, спілкувалася зі студентами по обміну з інших країн. Мені було дуже приємно, що сім’ї Бері,  в якій я мешкала, сподобалися мої українські деруни, які зникли з тарілки відразу після приготування. Щиро вдячна моїй любій матусі, яка навчила мене готувати не лише бутерброди. Отже, моя просвітницька робота щодо української кухні розпочалася вдало!  23 серпня 2017р. Сьогодні я ходила в школу й обрaла предмети, які я вивчатиму. Це aлгебра, англійська, щось типу правознавства але про Америку, астрономія (в оригіналі - Earth and Space), Yearbook ( типу журналістики), Drama club (театральне), Spanish (іспанська) + актівітіс після школи, теніс . Я вже ready to start. Школа стартує в мене 24 серпня. Почнемо навчальний рік з вишиванки! Але найголовніше, що я зрозуміла за цей час, - це те, наскільки я щаслива людина! Яку я маю чудову сім'ю, яких я маю класних друзів, як багато людей, які готові мене у будь-яку хвилину підтримати, які хвилюються за мене та щиро вболівають, скільки у мене є можливостей для розвитку та у якій, врешті-решт, чудовій країні мені пощастило народитися! Як же я пишаюся тим, що я УКРАЇНКА! І як же сильно я люблю все те, що мені так щедро подарувала доля! 24 серпня 2017р. 24 серпня — перший день занять в моїй новій американській школі.  На уроки я пішла у вишиванці. Мені подобалося, що діти робили компліменти з приводу мого одягу. Я  з радістю пояснювала в класі, як називається моя сорочка та чому я її одягнула. Мені було дуже приємно, що мене слухали, а потім підходили й задавали питання.  3 Днем Незалежності тебе, Україно! 31 серпня 2017р. Минув перший тиждень школи. Незвично, зовсім інакше, ніж в Україні, але надзвичайно цікаво! Тиждень був не з найлегших. Тому перші вихідні обіцяють бути дуже приємними й принести купу нових вражень. 18 вересня 2017р. Уже кілька тижнів я офіційно е джуніором (ученицею 11 класу) в Westwood High School, старшій школі. Певно, варто було б розповісти трохи більше про цей аспект мого життя, адже у школі я перебуваю з 8.00 до 15:30. Ось, до речі, й перша відмінність: вставати доводиться набагато раніше. І не тільки тому, що навчання в школі починається о 8:00, а не о 8:30, головна ж причина: прогавив свій автобус - до школи не доберешся (хіба що ти маєш водійські права, як деякі учні, але в моєму випадку така опція недоступна). Тож щоранку о 7-й годині (в Україні я в цей час ще дивилася 63-й сон) я вже очікую на такий відомий нам з американських фільмів жовтенький автобус і вирушаю до школи. Близько 500 дітей віком від 14 до 18 років, дуже привітні вчителі,  які супроводжують "новеньких" до аудиторій. Цікаво те, що кожен учень має свій індивідуальний розклад. Всі повинні взяти 4 обов'язкові предмети і 3 - за власним бажанням. Тобто деякі уроки я відвідую з 12- класниками, а деякі -  з 9- класниками. Все залежить від рівня предмету (який також можна обирати). Ще в перший день я звернула увагу на обладнання в класах: проектори, маркерні дошки, в класах математики у вільному користуванні калькулятори з можливістю виконувати найрізноманітніші математичні розрахунки, по школі скрізь встановлені фонтанчики з питною водою, у вільному доступі комп'ютери в бібліотеці. Звучить по-новітньому, чи не так? Майже на кожному уроці вчитель показує презентацію  чи відео на тему уроку (на одному з уроків студенти по обміну, і я теж, показували на Гугл-картах своє місто). Був випадок, коли на кілька годин пропав інтернет. Вчителі були дуже засмучені, що не зможуть повноцінно провести запланований урок. До речі, деякі викладачі полюбляють заохочувати учнів за гарну роботу солодощами. Якщо ми вже згадали про їстівне, не можна забути про найприємнішу для студента по обміну деталь — безкоштовні обіди та сніданки! Щоб отримати свою порцію їжі необхідно ввести свій код (який є у всіх). Обіди й сніданки комплексні та повноцінні (хоча ви  також можете обирати бургери та смажену картоплю).  Інколи я навіть не можу все з'їсти, бо ті обіди аж надто комплексні. Зате залишається час на спілкування з новими друзями! На щастя, хоч під час обіду, який триває 30 хвилин, ми такий час маємо. Адже перерви між уроками -лише 4 хвилини! Цього часу буквально вистачає лише, щоб перебігти з одного класу в інший. А для того, щоб знайти друзів за інтересами  й поспілкуватися, існує багато клубів після школи, куди можуть приєднатися всі бажаючі. Наприклад, клуб іспанської мови, фотографії, театральний, кулінарний, клуб правової свідомості громадян тощо. Це як в наших школах -  гуртки й спортивні секції . У моїй школі після уроків грають у футбол, баскетбол, волейбол, теніс, софтбол, бейсбол, сокер, займаються легкою атлетикою. Перш,  ніж завершити цей прискорений курс ознайомлення з американською школою, хочу зруйнувати стереотип щодо абсолютно вільного дрес-коду. У моїй школі все дуже серйозно з коротким і відвертим одягом: він під суворою забороною (за цим пильно слідкує адміністрація школи), дозволено одягати джинси та шорти за коліно без дірок, неяскравих кольорів та верх обов’язково з комірцем. Не менш суворо адміністрація школи ставиться до використання мобільних телефонів: це дозволяється лише перед уроками, чи після школи та під час обіду. Використовуєш телефон під час уроку чи на короткій перерві — плати гроші, щоб повернути його собі. Сподіваюся, нічиї рожеві окуляри щодо американської школи-мрії я не побила на друзки? 29 листопада 2017 р. В Палестині (місто, в якому я живу) майже немає високих будівель, тому захід Сонця тут видно практично з будь-якої точки. Захід Сонця  — це завжди маленьке чудо. Не знаю людей, яких він не заворожує. Саме він нагадує про те, що "кожен фініш- це, по суті, старт". Сонце завжди зникає за обрієм, але обов'язково знову подарує світло свого проміння світу. А ще це нагадує про те, що "чорні" періоди - це нормально, це нормальний цикл природи. Головне – правильно їх пережити. The best is yet to come. Так було, є, й буде  завжди. Пам'ятайте про це. А як раптом гризтимуть сумніви - подивіться на захід Сонця. 5 грудня 2017р. Думаю, не варто говорити про те, що зміна країни, мови, оточення — це великий стрес, а особливо коли тобі 16 років. Зазвичай, процес адаптації має 4 стадії: перша — коли все сприймаєш крізь призму рожевих окулярів: все нове й цікаве; друга — "примирення", процес сприймання всього як звичайної буденності; третій - відкривається багато мінусів, період суму за Батьківщиною; четвертий - знову сприйняття життя таким, яке воно є, примирення із буденністю. Я тут уже 3 місяці, а це означає, що моя адаптація наближається до 3 етапу. І дуже влучно, що саме в цей період для всіх студентів по обміну проходить International Education Week — тиждень презентацій про Батьківщину. Ми могли робити їх у школі, в церкві, на гуртках. Я робила в школі, адже вчителі запрошували провести презентацію ще раніше, та і учні також розпитували про культуру. Хвилювання було через край! На мені лежала величезна відповідальність за імідж України в очах американців. "3 чого ж почати?", "Як все подати в інтерактивній формі?", "Як компактно вмістити все те, що я хочу розповісти, в одну презентацію?" —  ці питання не давaли мені спокою кілька днів. Тому моя презентація змінювалася двічі чи тричі, додавалися нові фото, відео та слайди. Але, зрештою, я  й моя аудиторія цією роботою залишилися задоволені. Було надзвичайно приємно бачити захоплення та зацікавленість в очах у кожного (особливо на моменті пейзажів зимових українських Карпат). Ну і як же без нашого борщу, вареників та пампушок? Від традиційної їжі перейшли до традиційного одягу, потім до козаків, і нарешті... до останніх подій у нашій країні. Канадці відзняли дуже якісну стрічку про Революцію гідності "Winter on Fire: Ukraine's fight for freedom. Трейлер до цього фільму я й продемонструвала під час презентації. Вони відчули. Вони співчували нам. Люди скрізь однакові. Ніхто не хоче війни, ніхто не хоче вбивати. Усім час нарешті усвідомити це, а зокрема тим, хто "там", хто приймає рішення за нас і за життя наших рідних і друзів. Хоч це й  наша історія, не хотілося завершувати презентацію на сумній ноті. Тому ноту змінили на "Щедрівкову"! Наш  “Щедрик” перекладений десятками мов світу, у Америці він відомий під назвою “Carol of the Bells”. Тепер учні моєї школи знають, як цей твір звучить в оригіналі, — українською мовою у виконанні народного хору. Отримала безліч емоцій, а також багато запитань від моїх слухачів, зарядилася мотивацією зробити ще кілька презентацій на різні теми, щоб охопити більше, адже стільки всього залишилося "поза кадром"! 10 грудня 2017 р. Це був мій театральний дебют! Завжди хотіла спробувати себе на сцені в ролі актриси, і нарешті моя мрія здійснилася! На перший погляд, несподівана роль — Тінкербел у виставі про Пітера Пена. Не така вже я й мініатюрна, щоб грати роль малесенької феї розміром "не більше, ніж мій кулак". Але цікава вона була тим, що феї мають "свою" мову, яка нікому не зрозуміла. Здогадайтеся, якою мовою я говорила у виставі.  Дякую моїй театральній сім'ї за цю чудову атмосферу та можливість отримати новий досвід. Театр для мене на цій виставі точно не закінчиться! THANKSGIVING - ДЕНЬ ПОДЯКИ Історія цього свята бере початок у 1621 році. Тоді пілігрими дякували індіанцям за те, що вони допомогли їм вижити після дуже голодної зими. Сьогодні в цей день люди просто дякують друзям, родичам просто за те, що вони є і дякують Богу за одержані блага протягом року. Почалося все як завжди на великі свята в Україні. Зранку встали і почали готувати їжу. Я, ясне діло, почала з салату “Олів'є”. Поки все це варила та нарізала, згадала, як ми все це робили вдома і як іноді сперечалися з татом, хто нарізає краще. Моя “олів'єха”  "зайшла" не тільки мені, але й родині, і, навіть,  бабуся попросила в мене рецепт. Найцікавіше почалося в другій половині дня, коли ми поїхали на tree farm по ялинку. Це спеціальні плантації, де вирощують ялинок на продаж до Різдва та Нового року. ". Я б це назвала "Все для людей . Сідаєш на такий дир-дир-дирчик, тебе везуть до галявинки, де ростуть дерева. Обираєш ялинку, яка подобається, і її при тобі зрубують. Ну як... я зрубувала. Здається, шо десь мене трошки підманули, коли сказали, шо це обов'язкова частина “експіріенсу ексченджа”. Тому я й попросила це зафоткати (як доказ в разі чого). Потім цю Christmas tree поставили у спеціальний апарат, де її розпушили, зняли усі сухі колючки і обережно поклали на місце, де вона нас чекала, поки ми пішли замовляти подарунки Санта Клаусу, роздивлятися іграшки ручної роботи в маленькому магазинчику та куштувати безкоштовний гарячий шоколад і спостерігати неймовірний захід Сонця . 31 грудня 2017 р. Я обожнюю усі ці передноворічні пости у фейсбуці та інстаrрамі з підсумками за рік, тому що дуже важливо робити висновки і планувати своє майбутнє. Я також  заповнила свою стрічку історій в інстаграмі купою теплих, радісних, яскравих фото, які мені вкотре нагадали про тих, хто завжди найближчий, про тих, хто допоміг зробити мій 2017 таким насиченим різними подіями та історіями, які згадуєш з широкою посмішкою на вустах. Кажуть, що головне - це бачити ріст між собою минулим і собою теперішнім. Зазираючи у початок 2017, я трохи впадаю у шок з того, як же швидко минули ці 365 днів, але скільки всього за цей час відбулося, і як же все-таки я змінилася. З упевненістю можу сказати, що мій 2017 став роком великих змін. І хоч не завжди було легко , але "що нас не вбиває, те робить нас сильнішими". Сил у мене додалося. Знаєте, я помітила, що чим старшою я стаю, тим швидше для мене минають ці 365 днів. Отак через кілька років ми, сьогоднішні тінейджери, обернемося — і зрозуміємо, що нам вже й не 16, як здавалося, і добряча частина Життя вже за плечима. Тому моє Новорічне побажання й порада для себе самої та для Тебе, хто зараз читає ці слова, таке: "Don't take a free ride in your own life",- Не бійся бути сміливим (ою) настільки, щоб брати від Життя більше, ніж дають, не бійтеся бути інколи шаленими й робити речі, на які б вам раніше не вистачило сміливості! Хочеш змін? Будь тією Зміною, яку хочеш бачити! І найголовніше - ВЧИСЯ бути щасливим (ою)! Інколи це важко, але так необхідно. Бережи Світло всередині! Всіх люблю та обіймаю!  З Новим роком!  2 лютого 2018р. Невеличка історія з нашої конференції Youth and Government. У нас була остання “судова справа” (я виступала у ролі свідка). До аудиторії зайшла команда опонентів. Зазвичай ми одразу тиснемо одне одному руки, вітаємося й представляємося. І раптом... мене наче током прошибло. Зліва від себе я чую не звичне за 9 місяців "hello", a таке близьке "прівєт!". Лечу через кілька стільців, підбігаю до дівчини і зі здичавілими (думаю, так воно й було) вогниками в очах закидаю її питаннями: -"Where are you from?! Do you speak Russian?" - І am from Russia", — сказала вона трошки розгублено. - Оо, Боже! Я из Украины! Ты тоже ексчендж студент? ! ! - "Неееетт... І'm not from Russia". (Далі кілька секунд німої сцени мого повного непорозуміння виразу обличчя та шоку всіх присутніх від того, що відбулося). Виявилося, що батьки цієї дівчини родом з Росії, переїхали сюди ще до її народження. Сама вона російською не розмовляє, але знає кілька слів та вміє читати. Вирішила вітатися російською на конференції, зробивши це власною фішкою.  Ми з нею багато про  що поговорили того дня: про мови, про культуру, про хобі та про плани на майбутнє... Надзвичайно цікава та ерудована дівчинка. Досі з’являється посмішка на обличчі від згадки як мене накрило емоціями, коли я вперше за 6 місяців "вживу" почула рідне слово ''. Нехай і одне . 20 лютого 2018 р. Чим старшою я стаю, тим усе частіше відчуваю, що не помічаю, як летить час. Тільки й встигаємо, що рахувати святкування Нового року та Днів народження. Тоді хапаємося за голову й думаємо: куди ж поділися ті кілька місяців, куди ж поділися ті роки?  Так саме й я схопилася за голову, коли усвідомила, що вже минули 2/3 частини мого року по обміну в Америці. Хіба не кілька днів тому я прилетіла сюди, сповнена ентузіазму та мандражу перед абсолютно новим життям? Виявляється, ні. Вже й друзі є, і школа стала звичною. Вже не дивують проектори в кожному класі та електронний контроль оцінок; підлітки, що у 16 водять авто - це більш, ніж нормально, і час від часу ненароком таки прорветься якесь англійське слово при скайп-розмові з батьками. Хіба ж не за цим досвідом я летіла через океан на інший кінець світу? До речі, говорячи про досвід, мені є чим з вами поділитися. Мені досі здається, що кілька тижнів тому я потрапила у справжню казку. Знаєте, як у фільмах показують: високі пальми на березі океану? Учасники організації морських скаутів (і я в їх числі) провели на одному з таких берегів у районі Галвастон 3 незабутніх дні навчання, веселощів і знайомств з новими людьми з усіх куточків штату Техас. Морські скаути (Sea Scouts) — це молодіжна організація, спрямована на популяризацію розвитку навичок керування морськими засобами пересування. Це одна з ланок всесвітньовідомої організації "Boys Scouts of America". Потрапила я туди тому, що моя американська подруга зробила аж надто класну промо-акцію цієї організації.  Ми вивчали різні частини кораблів, вчилися орієнтуватися у морському просторі, робити різні типи вузлів. Повертаючись до нашої поїздки у райський куточок, скажу, шо це, певне, були найкращі 3 дні мого перебування  в Америці. Там я вивчила клятву скаута, підіймала вгору прапор Техасу, розгадувала й придумувала квести, стала капітаном корабля, знайшла друзів, з якими грала у пляжний волейбол в середині січня і з якими досі підтримую зв'язок, разом з командою навчилася керувати кораблем, перебуваючи в океанському просторі. А навесні ми нашою дружньою командою ще плануємо повернутися для наступного навчання. Але вже не на три дні, а на тиждень. 27 березня 2018 р. Я не могла оминути трагедію, яка сталася в Російському місті Кемерово, в розважальному комплексі  “Зимняя вишня”, де за офіційними даними загинуло 64 людини, серед яких – 9 дітей, і 44 людини постраждали. Це мене відверто зачепило, адже будь-хто з нас міг у цей теплий весняний вихідний день піти до кінотеатру з сестрами/ братами/ дітьми/ онуками і просто не повернутися. Чому? Певне, тому, що комусь було набагато легше відкупитися, аніж проводити повноцінну перевірку стану технічного обладнання. В кінотеатрі сталася пожежа, датчики не спрацювали, двері чомусь не могли розблокувати.  Одна справа, коли людина плює на свою безпеку, на свій же страх і ризик. Та коли ціною цього ризику, розгільдяйства, лінощів, і, певно, ще кількох не найкращих людських якостей, стали людські життя, це не вкладається ні в які рамки. А ще сильніше за рамки вивалюється те, що відповідальні за трагедію ще й намагаються приховати це фейковими новинами в ЗМІ й махінаціями. Найбільше мене вразила навіть не страшна цифра загиблих – 64 людини, а ДЕСЯТКИ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ!!! Із закритого кінотеатру, отруєні чадним газом!... За неофіційними даними, розповсюдженими в соціальних мережах, у пожежі загинуло понад 300 людей, більшість з яких – діти віком 5-11 років. Також в інстаграмі було кілька постів про те, що тіла загиблих (тих, які, буцімто, зникли безвісти) вивозитимуть з кінотеатру вночі. Зранку біля пункту здачі крові утворилися довжелезні черги з волонтерів, десятки психологів і лікарів пропонують свою допомогу, люди збирають речі й одяг постраждалим та їх сім`ям. Чи допоможуть обіцяні державою  гроші людям, які чули, як з ними, задихаючись у вогні, прощалися діти та близькі, а вони просто НЕ МОГЛИ нічого зробити. Людям, які втратили всю свою сім`ю і розпізнавали своїх дітей по взуттю (це все є в інтерв`ю родичів). Ви уявляєте собі людину, яка стрибає з 4 поверху, сподіваючись врятували життя? І про це все на російському  телебаченні - 2-3 хвилини від сили. Знову намагаються замовчувати? Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Дай Боже, люди не будуть терпіти і почнуть добиватися правди! Це вам приклад того, чому у нас був Майдан, чому це було потрібно. Правда, зараз є й такі, хто говорить: "Яке там співчуття до росіян,  коли вони вбивають наших хлопців на сході України?" А я  впевнена, що жоден з тих дітей, які загинули в неділю, не хотів війни. Вони ніяким боком не причетні до політичних ігор, і такої долі не заслуговував ніхто з них. Всім потрібен мир і правда! Кажуть, треба втратити, що зрозуміти цінність того, що ти мав. Я, на щастя, нікого й нічого не втратила, але саме тут, за тисячі кілометрів від Батьківщини, я зрозуміла, наскільки я пишаюся тим, що я — УКРАЇНКА, наскільки рада, що можу себе так називати! Я так люблю тебе, моя Вкраїно! І ще одне я зрозуміла: цікаве завжди поряд, тільки треба його не лише побачити, але й опинитися в епіцентрі цієї цікавинки! KиевVласть