Забуті внутрішні емігранти
Вимушені переселенці, біженці, шукачі притулку, жертви переслідувань — категорія громадян, які були змушені покинути своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Кожна 113-а людина в світі відноситься до категорії переміщених осіб. Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді заявив “це цифра неприйнятно величезна та свідчить про необхідність проявляти солідарність і домагатися запобігання та врегулювання криз, а також про необхідність активізувати допомогу і захист для біженців, внутрішньо переміщених осіб і осіб, які шукають притулку”.
Україна – в першій десятці країн за кількістю внутрішньо переміщених осіб. Кількість переселенців з Донецької, Луганської областей України та Автономної Республіки Крим досі зростає. Міністерство соціальної політики України повідомило, що за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 15 липня 2019 року зареєстровано 1 млн 391 тис. 034 осіб, з них половина людей полихолого віку. Це не рахуючи того, що внаслідок конфлікту постраждало не менше ніж 4,4 мільйона чоловіків, жінок і дітей. Більшості з них потрібна юридична допомога для оформлення документів, отримання соціальних виплат і пенсій, а також компенсацій за зруйноване або пошкоджене майно.
Україні необхідна юридична визначеність по цьому питанні. На законному рівні сьогодні не має юридичного механізму компенсацій за зруйноване або пошкоджене житло. До сьогодні державні органи ще не мають політичної волі на розробку законодавчого позасудодвого компенсаційного механізму одночасно порушуючи конституційні права громадян (ст.47 Конституції України кожен має право на житло). Зараз можлива лише судова форма захисту прав, де суд за відсутності законодавчої опори відмовляє у задоволенні вимог.
Житло для переселенців – складне питання. Відсутня загальнодержавна спеціальна програма, за якою внутрішньо переміщені особи можуть придбати житло. Всі програми, якими вони можуть скористатись, загальні й розраховані на кілька пільгових категорій. Наприклад для учасників АТО, молодих сімей, “Доступне житло” – 50/50. Відсутність единого механізму для захисту та підтримки ВПО призводить до порушення права людини на справедливий суд, який гарантований Конституцією України і статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Звісно, це може призвести до масових позовів до ЄСПЛ.
По-перше, враховуючи специфіку розгляду справ у ЄСПЛ, можна не сподіватися, що це буде швидко. Як мінімум, 5-8, а то й 10 років розгляду. По-друге, в грудні 2018 року ЄСПЛ зробив заяву про те, що поки не буде визначено питання юрисдикції – хто з двох держав відповідає – Україна чи Росія, – індивідуальні скарги розглядатися не будуть. Це не позбавляє людей права звертатися до ЄСПЛ, але поки не буде вирішений міждержавний спір, індивідуальні скарги просто лежатимуть в ЄСПЛ.
Новітній історії відомі подібні випадки невизнаних територій, де Російська Федерація зіграла не останню роль.
В Азербайджані війна 1987-1994 років призвела до референдуму 1991 року. За голосуванням 99,89% виборців утворилась Нагірно-Карабахська Республіка, досі не визнана світом. Близько 350 тисяч переселенців. В 1999 році був прийнятий закон “Про соціальний захист внутрішньо переміщених осіб та осіб прирівняних до них”, який доповнив Закони “Про громадянство” та Закон “Про статус біженців та ВПО” де були передбачені міри соціального захисту для біженців – від забезпечення тимчасового житла до податкових, транспортних, житлових, медичних пільг та до трудового забезпечення), а з 2005 року доповнено державною програмою по покращенню життєвих умов біженців та ВПО та забезпеченням зайнітістю.
Втручання РФ у внутрішню політику Грузії призвело до втрати двох територіальних одиниць. В результаті Південноосетинської війни 1991-1992рр. та референдуму 98% осетин проголосували за незалежність та приєднання до РФ. Утворилась самопроголошена Республіка Південної Осетії.
В Абхазії у 1992 – 1993 роках озброєний конфлік призвів до від'єднання від Грузії, 200 тисяч етнічних грузинів – ВПО.
У 1992 році в Грузії був створений Комітет у справах біженців та міграції, в обов'язки якого входили реєстрація, розселення, отримання і розподіл гуманітарної допомоги. У 1996 році Комітет був перетворений в міністерство. Сьогодні воно називається міністерство вимушено переміщених осіб, окупованих територій, розселення та біженців.
28.08.2008р. Парламент Грузії підписав резолюцію, якою визнав окупацію Південної Осетії та Абхазії – Російською Федерацією, після чого визнали її військовим окупантом.
Завдяки залученню коштів міжнародних донорів Грузії вдалося забезпечити житлом значну частину ВПО. Євросоюз на потреби грузинських переселенців виділив 43,5 мільйони євро, 27 з яких витрачені на будівництво житла. Організація USAID надала владі Грузії 42 мільйони доларів, велика частина з яких призначалася на ремонт житла і будівництво нових центрів.
Дипломатична служба Грузії, захищаючи фундаментальні права ВПО в результаті етнічної чистки 5 червня 2019 року на 73 сесії ООН подала резолюцію “Про статус ВПО та біженців з Абхазії та Цхенвальського регіону/Південної Осетії”, яку підтримало більшість голосів, 75 проти 15 – що зобовязало Генерального Секретаря ООН робити щорічну доповідь про стан ВПО та біженців в Грузії та виконувати умови резолюції.
Україна офіційно заявила про підтримку Грузії в питанні біженців та ВПО, але ніяких ініціатив по створенню власних програм для захисту 4,4 млн українських постраждалих в наслідок україно-російського збройного конфлікту досі не має.
Читайте: Новий трудовий кодекс України. Муляж адаптації українських відпусток до європейського законодавства
Ольга Терещенко, юрист-міжнародник
