Софія Київська в заручниках у непрофесіоналів
Завідомо нераціональні бюджетні витрати під час війни суспільством сприймаються особливо болюче. Аеле бюрократи вчаться пристосовуватись, знаходять для себе нові ніші, серед яких особливе місце займають проекти, пов’язані з культурою.
По-перше, тут є можливість безперешкодно завищувати кошторис, оскільки оцінка культурних об’єктів часто є дуже маніпулятивною.
По-друге, будь-якого скептика, що зацікавиться в доцільності витрат під час війни, буде одразу ж звинувачено у відсутності патріотизму.
“Якщо ми втратимо Софію, ми втратимо ознаку нашої національної ідентичності. Софія – це ознака нашої нації, це місце, де народжувалася держава”, – казалае, наприклад, гендиректор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська, пояснюючи необхідність тендеру на майже 80 млн гривень на реставрацію покрівлі, конструктивних систем та позолоти куполів Софійського собору.
“Втрата Софії” – так Неля Михайлівна трактує падіння одного із хрестів в січні 2022 року. Хреста встановили на місце вже у березні, однак цей факт керівництво заповідника встигло використати для того, аби запросити бюджетне фінансування для ремонту усієї покрівлі. Конкурс, очевидно, готували настільки похапцем, що забули вказати фактуру сусального золота, яке б мало піти на ремонт, вдвічі завищили вартість оліфи в порівнянні з тією, що продається в супермаркетах, – на всі ці деталі звертали увагу “Наші гроші”.
Враховуючи, що й підрядник для виконання робіт був визначений без конкуренції, виникає питання – чи не має у цій всій оборудці корупційних ризиків? Щоб відповісти на нього, давайте ближче познайомимось з персоною Нелі Куковальської.
За даними каналу “Київ24”,на посаді директора Неля Михайлівна перебувала з 2000 по 2012 рік, і втратила посаду після того, як міністр культури Михайло Кулиняк виявив нецільове використання 1,6 млн гривень, виділених на археологічні розкопки на території заповідника. Також Куковальську критикували за розкриття саркофага Ярослава Мудрого та реставрацію мозаїк Михайлівського монастиря без узгодження з Міністерством культури.
“Пояснення про все це ми хотіли заслухати. Я перед цим поговорив з Нелею Михайлівною, вона погодилася прийти, а в день комісії вона різко захворіла. Неля Михайлівна зникла і з лікарні почала давати оцінки. Я готовий, коли вона видужає, зустрітися з нею. Ми сядемо в широкому колі і обговоримо, чи є ці проблеми чи їх немає”, – казав тодішній міністр.
Схоже, що розмови не вийшло, бо з посадою Нелі Михайлівні у підсумку довелося розпрощатись.
Зрозуміло, що після Революції гідності Коковальська намагалася представити своє звільнення, як наслідок “репресій режиму Віктора Януковича”, однак немає ніяких доказів того, що у неї були бодай якісь конфлікти з тим режимом. За її участі проводилося святкування Софійського собору за участі Януковича, і не тільки. Наприклад, 2009 року вона домовилася з кураторами з Лувру про надання експонатів заповідника для виставки “Свята Русь”, іміджевого проекту Росії з традиційними імперськими акцентами на кшталт розділу “Москва – Третій Рим”. Причому, Куковальська домовилася про участь у виставці без узгодження з Мінкультом.
Крім того, Куковальська фігурує в кримінальних провадженнях про зникнення цінностей з музеїв, які входять у комплекс. Наприклад, знайдені в Судаку унікальні візантійські свинцеві печатки та молівдули передали Державному Ермітажу нібито на реставрацію, без документального оформлення — зараз вони вже згадуються в наукових публікаціях як такі, що зберігаються в російському Ермітажі.
Повернення Нелі Куковальської на посаду відбуолся в 2015 році – відповідний наказ підписав новий міністр культури В’ячеслав Кириленко, безпідставно звільнивши при цьому чинного директора Олену Сердюк. Попри те, що Шевченківський райсуд Києва постановив поновити Сердюк на посаді, Куковальська продовжує керувати національним музеєм далі.
До речі, цим вона нагадує керівника ще одного закладу – директорку Музею голодомору Лесю Гасинджак, яка виконує свої обов’язки попри рішення суду про поновлення на посаді попередньої директорки Олесі Стасюк. Музей Голодомору, нагадаємо, посеред війни вирішив витратити на своє розширення аж 500 млн гривень, викликавши нерозуміння і протести.
Оскільки доцільність таких масштабних витрат викликала дуже серйозні сумніви, громадськість вимагала й дослідити їх на предмет корупційної складової. І чула у відповідь лише звинувачення у неповазі до культури, оздоблені навіть цитатами Черчилля, що, мовляв, під час війни “треба давати гроші на культуру, бо ви воюємо саме за неї”. Але хіба Україна вже не обпіклася на чомусь подібному, вкладаючи роками гроші в благоустрій Маріуполя, аби зробити його вітриною українського Донбасу – в той час, як мала би вкладатися в укріплення на Чонгарі?
Громадськість дотиснула, й Президент Володимир Зеленський заборонив витрачати зараз 500 млн гривень на Музей Голодомору.
А що з 80 млн гривень для Софії Київської? Здається, Неля Куковальська та її підлеглі не дуже хочуть розкривати інформацію. Так, дирекція заповідника “Софії Київської” ще в жовтні 2023 року на своїй Facebook-сторінці розмістила допис з двома суперечливими тезами:
1. Фінансування відкладене “до закінчення війни”.
2. Фінансування розтягнеться до 2008 року. Причому, в 2023 році вже витрачені 2 млн гривень.
І чому Нелі Куковальска та все керівництво заповідника “Софія Київська” не залучають (схоже. навіть не намагаються) гроші донорів і меценатів на ремонт пам'ятника?
Довідково: 80 млн гривень – це понад тисячу тепловізорів, 5 тис. дронів або 20 тис. біноклів для фронту.
Тарас Петров, журналіст
