Смітити не можна карати
На сьогоднішній день в Україні вкрай гостро стоїть питання боротьби із засміченням населених пунктів, оскільки захаращені вулиці, парки та сквери вже стали швидше, правилом, аніж виключенням. Люди викидають сміття просто посеред вулиці, знаючи про безкарність. А на моє нещодавнє зауваження навіщо Ви викинули недопалок, я отримала відповідь: “усі ж так роблять”.
Із самої назви статті вбачається актуальність обраної теми, адже наразі необхідно остаточно вирішити де врешті-решт поставити кому. На моє переконання, саме встановлення розумних санкцій та невідворотність покарання необхідне для трансформації України в екологічну чисту країну.
Постановою Верховної ради України від 21 липня 2020 року прийнято за основу проєкт Закону України про управління відходами (Законопроєкт № 2207-1-д), який позиціонують як закон, що ставить крапку хаотичним смітникам, проблемам із відходами та значно збільшує штрафи за забруднення території України. Проте, Законопроєкт №2207-1-д не передбачає окремої норми, яка б визначала покарання у вигляді штрафу саме за засмічення вулиць, парків,скверів, доріг (території населених пунктів).
На сьогоднішній день за засмічення території населеного пункту порушника можна притягнути до відповідальності за ст. 152 КУпАП, згідно якої порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з тим така норма є бланкетною та фактично відсилає нас до норм іншого нормативного акту, яким визначено державні стандарти, норми і правила у сфері благоустрою населених пунктів.
Згідно ч. 2 ст. 5 КУпАП сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу.
Відтак, органи місцевого самоврядування визначають перелік обов’язків, за недодержання яких настає адміністративна відповідальність (зокрема і обов’язок не засмічувати територію).
При виявленні правопорушення працівники поліції або посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами складають протокол, у якому зобов’язані вказати чітке формулювання порушення та обов’язково зазначити відповідну норму акту, яким визначено правила у сфері благоустрою. В такому випадку працівнику поліції не завжди легко пригадати “загадкові стандарти і правила”, які можуть бути зазначені у якомусь із рішень органів місцевого самоврядування. Більше того, так як у КУпАП відсутня чітка норма про притягнення до відповідальності за засмічення, наприклад, вулиці, сам порушник може взагалі не знати, за що по відношенню до нього складають протокол.
В подальшому, справу про адміністративне правопорушення передбачене ст. 152 КУпАП розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад або виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, – виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад. При цьому, орган (посадова особа) при розгляді справи зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду та ін.
З огляду на таку тривалу та складну процедуру притягнення порушника до відповідальності за викидання наприклад пачки сигарет, стає очевидним що таке, на думку більшості осіб, несуттєве порушення не вартує уваги працівників поліції, які і так завантажені.
Так, більшість повноважень Національної поліції спрямовані на забезпечення громадського порядку, регулювання дорожнього руху та контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками. Очевидно, що контроль за дотриманням благоустрою населеного пункту не є основним пріоритетом їхньої діяльності.
Положення КУпАП передбачають, що складати протоколи про адміністративне правопорушення передбачене ст. 152 КУпАП можуть і утворенні інспекції із благоустрою. Проте, у більшості містечках, селах та селищах такі інспекції не створені.
За таким принципом порушники, відчуваючи абсолютну безкарність, продовжують викидати сміття будь-де та перетворювати Україну в сміттєзвалище.
Додатковою причиною масового засмічення також є низька екологічна свідомість порушника. Не кожен порушник розуміє своєї ролі у соціумі та наслідки власних дій, які є руйнівними для екології та довкілля.
Більше того, відсутність контролю з боку держави, а також відсутність інформування громадян про випадки притягнення до відповідальності інших осіб за засмічення вулиць, лише сприяють забрудненню країни.
Якщо взяти до уваги досвід інших країн, то наприклад у Польщі за засмічення територій населених пунктів встановлюється покарання в розмірі до 500 злотих (3500 грн), у Німеччині добиваються “сміттєвої” дисципліни штрафами та грошовими заохоченнями за утилізацію (особи здають пластик, скло та повертають кошти). У Швейцарії діють правила, відповідно до яких штрафи за засмічення громадських місць сягають 300 швейцарських франків (8464 грн). А у Сінгапурі порушники, які вперше викинули дрібні предмети у невстановленому місці, такі як недопалки від сигарет або обгортки від солодощів, несуть покарання у розмірі 300 дол США (7 950 грн). При цьому, штраф за повторні правопорушення може досягати 5000 доларів США.
Беручи до уваги висвітлені проблеми, лише прийняття радикальних рішень зможе подолати “сміттєву епідемію” в Україні.
Моє особисте бачення вирішення досліджуваної проблеми наступне:
1. На законодавчому рівні необхідно внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, доповнюючи його окремою статтею, яка б передбачала відповідальність саме за засмічення території населених пунктів.
2. Передбачити спрощену процедуру притягнення до відповідальності, яка б полягала у можливості винесення постанови про адміністративне правопорушення на місці вчинення такого порушення без складання протоколу.
3. Врахувати завантаженість поліції та збільшити коло посадових осіб, які будуть уповноваженні виносити постанову на місці вчинення правопорушення.
4. На місцевому рівні забезпечити фінансування закупівлі та встановлення смітників та сміттєвих контейнерів, баків у населених пунктах, оскільки їх відсутність теж сприяє засміченню території.
5. Підвищити екологічну свідомість громадян шляхом інформування населення про відповідальність за таке правопорушення, про випадки притягнення осіб до відповідальності на практиці та про необхідність викидання сміття у відведених місцях та сортування сміття, для його подальшої переробки.
Функцію інформування населення може виконувати Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, шляхом розроблення різних повідомлень, рекомендацій правильного сортування сміття.
Саме реалізація вищезазначених рекомендацій, на мою думку, сприятиме трансформації України в екологічно чисту державу із найкращими умовами для життя. “Кожен із нас відповідальний за те, що ми залишимо нащадкам”.
Віта Сторожук, адвокат Адвокатського бюро “Титикало та партнери”
