Щастя киян – перспектива чи упущені шанси?
Дивлячись на велику увагу до Гіларі Клінтон, пригадується її перший візит до Києва у 1995 році у ранзі дружини Президента Сполучених Штатів. Це був безпрецедентний випадок, коли під час державного візиту Президент США змінив свій графік. Вражений самобутністю і красою Києва, він продовжив візит ще на один день - спеціально, щоб подивитися це дивовижне місто.
Відтоді минув 21 рік. Чи дізнався світ про велич нашого Києва?
Ще кілька років тому наша столиця входила до переліку світових міст регіонального рівня (Східної Європи). Тисячолітня історія посилювала її значимість у всесвітній системі глобальних міст-центрів. На жаль, і міська влада, і кияни дозволили, щоб Київ втратив ці позиції.
За всі ці роки в української столиці так і не була напрацьована Програма формування та просування іміджевої політики міста. Більше того, жоден заступник Голови КМДА не має у своїх обов’язках координації цього важливого питання. Хоча, саме імідж Києва нарівні з наданням якісних послуг киянам – це головні завдання всіх без винятку міських чиновників.
Діяльність кожного департаменту КМДА – це певна складова іміджу столиці. І по них сьогодні Київ має найбільші проблеми:
- Якість пасажирських перевезень
- Забудова і розміщення зовнішньої реклами
- Кіоски, мобільні кав’ярні і стихійна тогргівля
- Паркувальний простір і якість доріг
- Якість і доступність освіти і медицини
- Рівень злочинності і безпека мешканців міста
- Збереження історико-архітектурної спадщини
- Екологія, доступність до чистої питної води.
За що адміністрація несе відповідальність? За ті умови, які вона створює для діяльності бізнесу та громадянського суспільства.
Тобто, коли існують чесні, прозорі правила гри, бізнес може планувати довготермінову перспективу. Він має стимули розвиватися і зацікавлений впроваджувати нові рішення. Киянам добре відомо, що саме невиконання чиновниками своїх прямих обов’язків, корупція і тіньові схеми міської адміністрації завадили:
- приватним перевізникам – укладати Угоди на обслуговування маршрутів та мати підстави для отримання кредитів на оновлення автопарків;
- операторам зовнішньої реклами – вкладати кошти в нові, сучасні рекламні конструкції;
- створити єдину схему розташування кіосків, не допустити хаотичного їх розміщення по всьому Києву, та захистити тих підприємців, що працюють на законних підставах;
- витратити цільові бюджетні кошти на створення умов доступності до різних будівель і споруд для людей з обмеженими можливостями;
- обладнати парковки для автомобілів, звільнивши тротуари для проходу пішоходів,
- і цей перелік можна довго продовжувати.
Зайве говорити, що Київ - це "регіональний бренд" - колиска Київської Русі; у нього чудове географічне положення та природні умови, що визначають образ міста: річка Дніпро, що протікає Києвом, численні парки, мальовничі острови; значимі історичні події, що відбулися на території міста.
Перший серйозний документ, що визначав візію Києва, був розроблений у 2010-му році. Стратегія розвитку міста до 2025 року була затверджена сесією міськради, але так і не знайшла своєї покрокової реалізації у конкретних діях адміністрації.
Ще один шанс для Києва був упущений під час Євро-2012. Значні кошти, непрозоро витрачені на розробку візії і брендування міста, дали місту щось прісне і непоказне, неорганічне для міста, що не запам’яталося гостям та не прийшлося до смаку киянам.
Під час суспільно-політичних подій 2013-2014 рр. увага майже всього світу була прикута до Києва. Та міська влада упустила і цей шанс заявити про значущість міста, його виняткову привабливість, як і не змогла налаштуватися в унісон з хвилею патріотизму та волонтерства серед містян.
Окрім іншого, відірваність влади від громадян, що, на жаль вже стала традиційною, завадить впровадженню якісних рішень у повсякденне життя міста.
А між тим, імідж Києва як столиці міг би стати ключовим фактором просування не лише міських, а й загальнодержавних зовнішньоекономічних і культурних проектів, найважливішим конкурентним ресурсом для налагодження партнерських відносин.
Звичайно, киянам самим варто змінити ставлення до свого міста. Але в першу чергу - влада повинна змінити своє некомпетентне і недоброзичливе ставлення до Києва.
Один з найголовніших пріоритетів - щоб Київ став комфортним для киян. Чиновникам варто перейняти цивілізовані методи адміністрування і зрештою поцікавитися думкою мешканців міста: наскільки люди задоволені роботою влади, які очікування у киян, і які конкретні кроки влада повинна зробити, щоб досягти цієї комфортності.
А поки наша влада все ще боїться запитувати у громадян, як вони оцінюють її діяльність, в інших країнах при плануванні та розвитку міського середовища почали розглядати індекс щастя громадян. Сьогодні для чиновників та урбаністів ефемерне ненаукове поняття "щастя міського жителя" стає таким же важливим індикатором, як традиційний ВВП.
Кияни живуть у сьогоденні і вибудовують своє щастя, користуючись обшарпаними маршрутками, лавіюючи між кіосками та припаркованими на тротуарах автомобілями.
Цікаво, у якому часовому вимірі живе міська влада?
Марина Бурмака, політолог, соціолог, президент Українського Центру суспільного розвитку
