п'ятниця, 19 серпня 2022 г.
Про містобудівну революцію мародерів

Про містобудівну революцію мародерів

Георгій Духовичний

Киянин, чинний архітектор

Процес втрати звичного міського середовища столиці вже остаточно набув ефект снігової кулі. Активна громадськість та небайдужі професіонали б’ють на сполох – ми вже давно не впізнаємо звичне рідне місто, в якому народились та виросли, де народилися та виросли наші діти та онуки, наші друзі-однодумці. Тим більше, що абсолютна більшість шокуючих новобудов призначена зовсім не для киян. 

Це, в свою чергу, породжує фатальний ефект ще одної “снігової кулі”. Прагматичні “нові кияни з новобудов” не обтяжені будь-якою ностальгією, не бачать сенсу в “копирсанні в цьому старому мотлоху”, вони щиро впевнені, що все нове значно краще будь-якого старого. В їх свідомості нічим не відкликається словосполучення “Бабин Яр” та “київська правобережна панорама”, їм байдуже, що “прикольний скляний місток” остаточно спотворив всесвітньо відому Святу Хрещату долину. “Проект” прокатних самокатів та роверів з “проїздом всюди” та веселе проведення часу для них значно важливіші. Їм не зрозумілі мотивації “киян на Майданах”, вони спокійно кидають сміття під ноги й, схоже, не пам’ятають що війна в країні все ще триває. 

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Статистична кількість цих “новоселів” на виборах вже суттєво конкурує із швидко танущею меншістю – залишками корінних киян. Ось вам й новітній фатальний чинник вибору влади. Коли б ви знали, скільки разів я чув від можновладців та “киян” нової генерації “…і навіщо нам були ті об’єкти світової спадщини – від них самі неприємності та бізнесові втрати. А так – спокійно б будували що хотіли, де хотіли та як хотіли….”.

Що вже казати про забудову 1970-80-х… Тільки термінове надання знаковим об’єктам того часу офіційного охоронного статусу спроможне убезпечити їх від тотальних втрат автентичного архітектурного вигляду цього цікавого часу своєрідних “відлиги” та “відродження”.

В обставинах тотальної беззахисності та вразливості, демонстративного ігнорування громадської думки, оман та оборудок задля досягнення свої мети за будь-яких обставин, незахищеними виявилися навіть унікальні історичні Андріївський узвіз, урочища Гончари – Кожум’яки, вся територія Державного історико – архітектурного заповідника “Стародавній Київ”. Достатньо згадати “владну епопею ганьби та омани” виникнення Театру на Андріївському узвозі, проекту реконструкції фабрики “Юність”, руйнування Гостинних рядів на Контрактовій площі… 

Тут дуже важлива роль колег-архітекторів. На жаль, ефективна, на перший погляд, солідарна відмова архітекторів від участі в таких проектах, більше не спрацьовує. Практика показує, що завжди знаходиться іногородній або іноземний заробітчанин без комплексів киян, згодний виконати всі примхи власника. 

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм

Тому, мабуть, єдиний вихід – це намагатися київським професіоналам зробити цю роботу відповідно до “Кодексу професійної етики НСАУ”, якнайкраще, із залученням автора проекту-прототипу, із мінімальними втратами для залишків автентичного київського міського середовища… Наявний позитивний досвід реконструкцій авторами проектів споруд Національного банку на Інститутській, готелю “Прага” на Володимирській, будинків по вул.Миколаївській, 11-15, забудови ділянок по вул. Терещенківській,13, Пушкінська,21, Толстого, 61/11 надсучасними будинками-кварталами в розпал будівельного буму 1900-1910-х, доводить, що правильна, зважена професіональна реалізація архітектурно-містобудівного розвитку міста іде йому тільки на користь.

Як це не прикро, діюча влада держави Україна та її столиці навіть не вважає за потрібне хоча б робити вигляд будь-якої, хоч найменшої зацікавленості в збереженні автентичності історичного середовища столиці та будь-яких споруд останньої третини ХХ сторіччя. Це фатальна недооцінка їх значення для тодішнього статусного переформатування містобудівного образу Києва. Але ж саме тоді, наприкінці 1960-х, “директивна заборона на архітектуру” 1956–го почала потроху послаблюватися. В Києві почали з’являтися новітні будівлі з незвичними красномовними беззаперечними ознаками тодішніх тенденцій “сучасної світової архітектури”. 

За час свого, без малого, 60-45 річного існування, вони, створені до кінця 1980-х – початку 1990-х, стали не тільки невід’ємною складовою звичного Києва для 3-4 генерацій киян, народжених в 1950-60-70-х, а й певною часткою історії міста “в камені, цеглі, залізобетоні та склі”. Чи є це достатнім приводом для надання їм державного охоронного статусу? В цивілізованих країнах – безумовно... В чому ж таємниця такого загадкового успіху – адже, там теж все ні як не менш приватне, ніж в нас?

Будь-який охоронний статус нерухомих об’єктів в країнах Європи не тільки беззаперечно вимагає їх збереження, а й передбачає повернення власнику 60% вартості реставраційних робіт. На жаль, дика “приватизація по пост-радянські” не передбачала жодних умов та обтяжень – роби все, що заманеться на свій власний хазяйський “хлопський розсуд”. Насправді, це була акція суто мародерська – спритні ділки з колишніх радянсько-партійних структур, комсомолу, червоних директорів, МВС, військових “підбирали під себе” все, що погано лежало на відстані витягнутої руки. На перший поверхневий погляд, “їсти не просило”, а з часом могло принести чималі прибутки. А коли ця нерухомість несподівано виявлялася “об’єктами культурної спадщини”, усталеною українською та київською практикою стало їх безкарне доведення до зубожіння та руйнування. Відсутність в Україні будь-яких чинних законів, які б передбачали заохочення благодійників, зводило нанівець надію на притягнення приватного капіталу з його повним бізнесовим оподаткуванням.

Якось непомітно, з недавнього минулого та з легкої руки непередбачуваного, всезнаючого інтернету, новітня періодизація історії Києва стала визначати 1970-ті роки часами “старого Києва”. Чергові власники будь-яких об’єктів його “старої забудови” – це останні з довжелезної черги з кількох десятиріч перепродажів. Вони налаштовані виключно на реалізацію своїх бізнесових очікувань в термінах, квадратних метрах та сотнях тисяч, а краще мільйонах, умовних одиниць прибутку – маркетологи заздалегідь розробляють для них оптимальні бізнес-плани. 

Ці зважені прагматики, здебільшого, навіть, не розуміють суто емоційних ностальгічних поривів та закликів активної київської громадськості “до їх сумління”, щодо збереження історичного середовища їх рідного Києва. Отже – ніяких чинних обмежень та обтяжень, за виключенням діючих регламентів та обмежень пам’ятко охоронних зон, не можуть бути процедурно застосовані в процесі розгляду проектів реконструкції або, навіть, знесення та нового будівництва на звільненій ділянці. Така вже неромантична цинічна сьогоденна дійсність – простіше знести, ніж ремонтувати й будувати якнайвище, якнайширше та якнайглибше…

Знакові об’єкти 1970-х- 1980-х. Безумовно, на їх створення київських зодчих надихало знайомство із знаковими об’єктами архітектурної класики модернізму середини ХХ сторіччя Ле Корбюз’є, Луіса Кана та Оскара Німейєра, Міс Ван Дер Роє та Філіпа Джонсона, британських фундаторів стилю “нового бруталізму”, Ееро Сааринена та Йорна Утцона. На вулицях й площах тодішнього Києва, навіть в столичному аеропорті Бориспіль, вони залишили не тільки очевидні сліди творчого впливу та, навіть, впізнаваємі цитати всесвітньо відомих зразків. Після 12-14 років одноманітної директивної владної панельної експансії це сприймалося всіма мажорно, як ковток свіжого повітря...

Дещо, дуже повільно, зростали технічні та технологічні можливості київських будівельників, в період “відлиги” 1960-х щільність “залізної зановісі” суттєво зменшилася. З’явилися можливості легального ознайомлення із раніше втаємниченими в СРСР західними архітектурними часописами, розширялася освіченість архітекторів в перебігах стилістичних пошуків та дискусій західних колег. В ситуації тотального владного контролю, дефіциту, обмеження в матеріалах та коштах, радянські архітектори-практики були змушені стрімко оволодівали технікою “з нічого створювати щось”… Коли не особливо придивлятися, ці будівлі були достатньо схожі на “західних архітектурних двоюрідних братів та сестер”. Тільки деталі безнадійно підводили: те, що там просто підбирають по каталогах, вимагало від нас постійних проявів “кулібінщини”.

Особняком стояли творчі доробки київських зодчих, які спромоглися знайти не ангажовані, самостійні втілення стилістичних архітектурних викликів свого часу. Здебільшого, вони додатково посилювалися творчою співпрацею зодчих та художників монументалістів – звичні для світового “арт-деко” мозаїки та розпис, вітражі та барельєфи, кругла скульптура, лиття та ковані елементи в архітектурних творах того часу створили, навіть, окрему радянську теоретичну галузь “синтезу мистецтв”.

Так, зусиллями старших колег-архітекторів, попри шалений спротив “партії та уряду”, виникла ціла низка знакових об’єктів та містобудівних комплексів, які суттєво змінили вулиці та площі тодішнього Києва 1970-80-х на краще. Вони стали молодими співробітниками, учнями-наступниками справжніх класиків – творців міжвоєнного та післявоєнного Києва – Йосипа Юлієвича Каракіса, Олексія Івановича Заварова, Михайла Гнатовича Гречини, Олександра Івановича Маліновського, Анатолія Володимировича Добровольського, Бориса Івановича Приймака, Вадима Івановича Гопкало, Генріха Станіславовича Кульчицького, Григорія Марковича Слуцького, Вадима Михайловича Шарапова, Петра Федоровича Петрушенка, Авраама Моісеєвича Милецького, Едуарда Антоновича Більського, Всеволода Леонідовича Суворова, Йосипа Кривоглаза, Валентина Івановича Єжова.

Так в київські містобудування та архітектуру в кілька етапів прийшли Ігор Шпара, Вадим Гречина, Вадим Огурь, Михайло Буділовський, Вадим Жежерін, Флоріан Юр’єв, Олександр Колесніков, Георгій Хорхот, Янош Віг, Олександр Комаровський, Леонід Філенко, Віктор Розенберг, Олександр Зорін, Олександр Перченков, Микола Левчук, Микола Кульчинський, Юрій Набок, трохи пізніше – Юрій Шалацькій, Володимир Шевченко, Юрій Бородкін, Сергій Юнаков, Леонід Мороз, Георгій Духовичний, Олександр Носенко, Віра Юдіна, Сергій Захарченко, Михайло Гершензон, Володимир Примак, Олександр Московчук, Андрій Пашенько та інші… Саме їм місто завдячує появою першої версії Майдана Незалежності з Будинком профспілок, Палацу Спорту, палацу “Україна”, Інституту інформації на Либідській площі, комплексу житлових будинків по вулиці Суворова та комплексної реконструкції кварталів в районі вулиць Горького-Червоноармійської, комплексної забудови площі Лесі Українки з Будинком проектів, Львівської площі з висотним Будинком торгівлі, Будинком художників та театральним інститутом ім. Карпенко-Карого, Учбового комплексу КДУ по вул. Ломоносова, комплексу учбового корпусу факультету журналістики та міжнародних відносин КДУ по вул. Мельникова, учбового корпусу архітектурного факультету КІСІ, будинку амбасади Угорщини та поліклініки Спілки письменників на вул. Стрілецькій, будинку “Квіти України” на вул. Січових стрільців, готелів “Славутич”, “Київ”, “Жовтень”, “Салют”, “Експрес”, “Хрещатик”, кінотеатрів “Київська Русь”, “Зоряний” та реконструкції фунікулеру, Будинку народної творчості на бульварі Тараса Шевченка, станції метрополітену “Золоті Ворота”, “Площа Л.Толстого”, “Театральна”, на комплексних реконструкцій кварталів Подолу в районі Контрактової площі, в межах вулиць Фрунзе – Межигірська – Оленівська – Оболонська, та кварталу А-11 в межах вул. Фрунзе – Щекавицька – Ярославський провулок – вул. Ярославська…

До початку 1990-х всі перелічені будівлі та комплекси були беззаперечною власністю держави з передачею на баланс різним державним же підприємствам та закладам – юридичним особам. В їх обов’язки входило виконання поточних та капітальних ремонтів власно споруд та прибудинкових територій. Про будь-які прибудови, надбудови та реконструкції не було і мови – місто відстежувало стан своїх вулиць. Але дика приватизація початку 1990-х все змінила – розвиток подій став суцільно непередбачуваним. Нові власники досі впевнені, що вони вільні распоряджатися своєю власністю на свій розсуд без будь-яких обмежень – так їх запевнили під час приватизації або купівлі-продажу.

Історичний досвід показує – комплексні контекстні реконструкції з підвищенням архітектурно-містобудівного статусу не тільки окремого об’єкту, а й міста в цілому, можливі. Такий підхід потребує найвищої кваліфікації та професійної мотивації зодчого, його свідомого розуміння сутності та походження співвідношення головних “вічних” пріоритетів міста та рішення локальних архітектурних завдань для окремо взятого замовника. Своєрідна архітектурна “клятва Гіппократа” – “не зашкодь місту” – повинна стати беззаперечним керівним принципом для кожного з нас…

Що ж далі – збереження найкращого, створеного в місті в кожний період його історії або суцільне стихійне некероване бізнес-руйнування?

Георгій Духовичний, архітектор

КиевVласть

Теги: новости киева, застройка, историческое наследие, архитектура Киева, исторические памятники, исторический киев

п'ятниця, 19 серпня 2022 г.
17:24
У Бучі побудують нову школу, - Федорук
17:09
У суботу, 20 серпня, в чотирьох районах Києва ярмарки змінять роботу автобусних та тролейбусних маршрутів
16:43
Ми робимо все, щоб з 1 вересня столичні учні мали можливість повернутися за шкільні парти, - Кличко
16:27
Школярі Української громади навчатимуться дистанційно,- Туренко
16:02
Ситуація довкола Довженко-Центру: петиції громадян до влади та апетити забудовників
15:46
У столиці облаштували ще одну квіткову композицію, присвячену Дню Незалежності України (фото)
15:24
У Ржищівській територіальній громаді перейменували понад 30 вулиць
15:03
У селі Гурівщина на Київщині розпочали будівництво нової амбулаторії
14:45
У столиці запустили перші мобільні бригади, які допомагатимуть постраждалим від домашнього насильства
14:27
У Таращанській громаді відбудеться відключення електроенергії
14:13
ДБР не цікавить доля нардепів від “ОПЗЖ” Сергія та Юлії Льовочкіних, які до початку повномасштабного нападу росії на Україну втекли до ЄС
14:06
На стажування з окупованих територій у медичні заклади Київщини переведені 15 лікарів-інтернів
13:52
“Київміськбуд” надав звіти відповідальній за фінансування об’єктів “Укрбуду” компанії “Житло-Капітал”
13:39
Гуманітарний штаб Києва передав для хижих тварин Київського зоопарку більше 4 тонн м’яса
13:08
У Києві запрошують на майстер-клас з виготовлення браслетів виживання для наших захисників
12:48
Завтра, 20 серпня, у Києві змінять маршрути трамваї №29-К
Календар подій