Про депутатську недоторканість
Депутатська недоторканість пішла в небуття. Тепер заживемо.
Двоякі відчуття. З одного боку, начебто відсьогодні вони будуть, як усі. Але йдіть тоді далі. Рівність, так рівність. В усьому — зарплаті (наприклад, не вище середній у промисловості), способі життя тощо. І чиновників теж.
Бо на словах усі за медреформу, але коли припече, то чомусь одразу в Феофанію, і лише в ДЦ. Але про це — ні пари з вуст.
З іншого боку — уроки історії нас чомусь вчать? Недоторканність народних трибунів у Римі. Членів парламенту у Британії, без якої не вдалося би обмежити владу монархів і не було би сучасного парламентаризму. Наш власний сумний досвід. Не було би її, Кучма пересадив би усю опозицію у ВР. Забули, як Кравченко заявляв у 2000 з трибуни ВР, що він готовий до її скасування, і потрясав списками тих, кого це чекає, ще й на великому аркуші ватману демонстрував. І Майдану у 2004-не було би. І мали би 3-й термін Кучми, і тривав би він досі. І 2013-2014 не було би. Як така перспектива?
Я був у ПАРЕ, коли Кучма-Волков провели свій сумнозвісний референдум, який Рада Європи не сприйняла. І зупинила його імплементацію. І не лише з процедурних міркувань. А й тоді лунали у виступах побоювання щодо негативних наслідків скасування недоторканності в реальних українських умовах, слабкої і залежної від Банкової правової системи. На ризики такого кроку для незалежності функціонування парламенту наголошувала не так давно і Венеціанська комісія.
Але, і це варто визнати, самі депутати, особливо останніх двох скликань, своєю безбашенною, хамською, зухвалою поведінкою, нехтуванням елементарних норм цивілізованих взаємовідносин, приниженням інших, призвели до повного несприйняття з боку населення доцільності збереження їхнього недоторканого статусу. І масовий похід бізнесменів, починаючи з 2002 року, за захистом у депутати теж не тішив людей.
Тож маємо те що маємо.
Із скасуванням цього інституту ми вступаємо в нову політичну еру, повинні усвідомлювати. Якою вона буде, час покаже.
Леонід Косаківський, київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
