Панове, а про Київ знову забули?

Спостерігав сьогодні так звані слухання у Верховній раді щодо внесення змін до Конституції України. Доволі гнітюче враження. Напівпорожній зал, заїжджені тези, деякі оратори, які при всіх президентах підтримували “генеральну лінію”. Та й самі пропозиції від влади — з бородою. Пережовуються вже два десятиліття. А віз і досі там. Та й якось забулось — ще наприкінці 90-х Рада Європи наголошувала, що проблема України не у відсутності потрібних законів, а в тотальному ігноруванні чинних актів законодавства та Основного закону, в першу чергу з боку самої влади.

Говоряться правильні речі — про децентралізацію, підтримку самоврядування. Але так вже було багато разів — перед кожними вибори ми помічали аукціон нечуваної щедрості обіцянок з цього приводу. Але й на тому все й закінчувалося. Як буде цього разу, побачимо.

Вразило, що доповідач, жодний промовець, включно з кандидатами на посаду Київського міського голови, навіть не згадав про столичне місто, не артикулював, як шляхом змін до Конституції можна розв’язати вузол законодавчих проблем у Києві.

А ще нещодавно з цього приводу лунало чимало обіцянок. Пам’ятаєте?

І про вибори в два тури. Провалили голосування. І про районні ради. Верховна Рада так і не підійшла до розгляду цього питання. А Київрада, яка могла би самостійно проголосувати за обрання рад в столичних районах, навіть не схотіла зібратися для розгляду цього питання. І жодна політична сила, представлена в міській раді, не проявила ініціативу щодо скликання для цього сесії. І про повернення Києву виконкому міської ради, обмеження прав КМДА суто контрольно-наглядовими функціями, тобто зведення її до рівня префектури, про що заявляли високопосадовці. Тут і змін до Конституції не потрібно. Все можна вирішити, скорегувавши закон про столицю. Але, знову таки, питання в зал не вноситься.

Вчергове киян ошукали. Їх сподівання виявилися марними. Київ залишається з точки зору прав городян на самоврядування найдискримінованішим містом в державі. Те, що можна будь-якому провінційному містечку, столиці — зась.

Ось таке “вболівання” за Київ насправді. Кияни такого ставлення до себе на заслужили.