Ліцензія на продаж алкоголю в Україні та країнах Європи. Відчуйте різницю
Будь-який дозвіл або ліцензія для можливості ведення бізнесу має загальну назву бізнес-ліцензія. Доступність отримання бізнес-ліцензій, гнучкість підходу та її вартість є показником ринкових умов в країні та напряму впливає на бізнес-середовище. Вартість таких ліцензій бізнес перекладає на споживача. Асоціація постачальників торгівельних мереж проаналізувала вартість ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем.
У Литві існує три види ліцензій на роздрібний продаж алкогольних напоїв: на торгівлю усіма видами алкогольних напоїв, міцністю до 22%, та міцністю до 8,5%. Ліцензія на роздрібний продаж алкоголю у 2016 році коштувала 11,8 тис грн. Її вартість не змінювалась з 2008 по 2017 рік. У цьому році її вартість піднялась та становила 15,4 тис грн. на усі види алкогольних напоїв. При цьому якщо ви маєте бажання торгувати у павільйоні, то минулого року мусили б сплатити у Вільнюсі 4,5 тис грн. за літній або зимній сезон, тобто за півроку, за можливість продавати увесь алкоголь міцністю до 22%. Висока вартість ліцензії порівняно з країнами-сусідами пояснюється тим, що Литва країна №1 у світі за рівнем споживанням алкоголю.
У Польщі для торгівлі алкоголем необхідно отримати одну з трьох ліцензій, або усі три разом. Ліцензія типу А дозволяє торгувати алкогольними напоями міцністю до 4,5% та пивом і коштує 3,8 тис грн. Ліцензія типу В можливість продавати алкоголь міцністю від 4,5 до 18% окрім пива і її вартість складає також 3,8 тис грн. Ліцензія типу С на міцний алкоголь від 18% заважить підприємцю вже на 15,5 тис грн. Якщо магазин хоче торгувати усіма видами алкоголю, то він повинен мати усі три види ліцензії, сплативши за них 23,1 тис грн. Але якщо необхідно отримати ліцензію на торгівлю на один день, то за ліцензії А або В треба буде сплатити 320 грн., а за тип С – 1,3 тис грн. Термін дії ліцензії для ресторанів та пабів – 4 роки, для магазинів та АЗС – 2 роки. Тобто магазин витратить на рік 11,5 тис грн., а ресторан лише 5,7 тис грн.
У Латвії власник бізнесу з продажу алкоголю заплатить 470 грн. У разі бажання продавати пиво йому необхідно купити ще одну ліцензію – саме на пиво, вартість якою становить також 470 грн. Тобто за можливість продавати будь-який алкоголь латиш сплатить 940 грн. на рік.
В Україні вартість ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем становить 8 тис грн. на кожен касовий апарат на рік. Таж ліцензія для продажу алкоголю у селах та селищах, що знаходяться за межами міст становить 500 грн. У разі продажу сидру та пері необхідно окремо отримувати ліцензію вартістю 780 грн. на кожен розрахунковий апарат.
Необхідно звернути увагу на те, що в Польщі, Литві та Латвії ліцензія необхідна на приміщення, а не кожен касовий апарат. Тобто якщо в магазині три касових апарати, то в Україні необхідно купити три ліцензії, а в країнах ЄС потрібно мати лише одну ліцензію. При наявності декількох касових апаратів Україна за витратами бізнесу набагато випереджає усіх сусідів.
Європейські країни розраховують вартість ліцензії виходячи із доступності алкоголю з точки зору охорони здоров’я та економічних інтересів держави. На це також впливає рівень заробітної плати громадян. В Україні зарплата у 4 рази менше за поляка, в 4,5 рази менша за латиша, та у 5 за литовця.
Висновок простий: Україна має найбільшу серед країн вартість ліцензії, іноді в декілька разів дорожча за східноєвропейські країни. Умови видачі ліцензії в Україні не гнучкі порівняно з європейськими країнами, тобто вона не може бути видана на термін менше одного року. Якщо відкинути окрему ліцензію на продаж сидру та пері в Україні через невисоку популярність таких напоїв, то наша країна не має розподілу на різні типи ліцензій, тобто на продаж алкоголю різної міцності. Це негативно впливає на умови ведення бізнесу та напряму впливає на кінцеву вартість алкоголю для споживача. Порівнюючи вартість алкоголю до рівня доходу громадян багатьох країн ЄС, а також доступність бізнес-ліцензії на такий вид діяльності стає зрозумілим, що єдиним мотивом такої диспропорції в Україні є наповнення бюджету, а розвиток економіки та підвищення рівня життя не є першочерговими цілями.
Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж
