Країна пільговиків, або Чому депутати, маючи все, у людей відбирають останнє
За двадцять шість років незалежності українці звикли до того, що депутати живуть набагато краще за народ, який їх обрав. Звикли, але не змирилися. Бо це нонсенс, коли між рівнем життя можновладців і населення така величезна прірва. І терпіти це українському народу вже не до снаги.
Без пільг – нікуди. Маємо країну пільговиків. Але одна справа, коли малозабезпечені громадяни отримують субсидію, і зовсім інша – пільги та преференції, що надаються щасливим власникам мандатів. Ми ж бо розуміємо, що більшість народних обранців не цікавлять ані пільги, ані, навіть, заробітна плата. Їхній інтерес у Верховній Раді – отримання мандата і недоторканності, яку вони все ніяк не можуть із себе зняти. Звісно, є й такі, що дійсно займаються законотворчістю, адже саме для цього народ їх обирав! Але ж ми добре розуміємо, що таких людей у сьогоднішньому парламенті, на жаль, одиниці.
Останнім часом склалася парадоксальна ситуація. Людей постійно позбавляють різноманітних пільг, натомість далеко небідні депутати й надалі користуються преференціями за рахунок платників податків.
Мене, як і багатьох українців, жахливо обурюють пільги народних обранців на безоплатний проїзд країною. У той час, коли пенсіонери відраховують останні копійки зі своїх мізерних пенсій, аби проїхатись маршруткою, а воїни АТО ледь не щодня вимушені доводити своє законне право на безоплатне користування транспортом, народні обранці за наш із вами рахунок безкоштовно користуються літаками, потягами та – що найбільш цинічно – елітним таксі. Останній вид транспорту вони напрочуд полюбляють, адже користуватися громадським транспортом для нардепів нижче від їхньої гідності.
Запитання: чому народ України з власної кишені повинен оплачувати ці “покатушки”? Відповідь банальна, цинічна й очевидна – бо такий закон, прийнятий тими самими депутатами! Візьмемо хоча б Закон України “Про статус народного депутата України”. У статті 23 читаємо: “Кошторисом Верховної Ради України затверджується ліміт коштів, які щомісяця видаються кожному народному депутатові для компенсації вартості проїзду територією України”… Це означає, що ліміти на свої вояжі країною депутати самі собі встановлюють, а із собою можуть взяти “одну особу”, навіть не помічника.
Офіційні цифри: згідно з поданими заявами 218 нардепів за перші 8 місяців цього року вже отримали виплати на загальну суму 4 612 494 гривень! Це більше ніж 20 000 грн. на кожного. Додайте сюди по 25 000 грн. на оплату праці помічників, кошти “для роботи з виборцями”, безкоштовне лікування, безкоштовні приміщення для громадських приймалень, які вкрай часто використовуються для розміщення бізнес-офісів і слугують швидше ширмою для демонстрування діяльності, а не для її провадження.
Ці колосальні суми витрачаються лише на 450 народних обранців. Додайте сюди сотні депутатів місцевих рад, які теж користуються правом безоплатного проїзду в межах регіону (окрім таксі – у них такої переваги, на щастя, немає), і в результаті отримаєте величезні суми, які витрачаються з бюджету, фактично, в нікуди. Йдеться про десятки, якщо не сотні мільйонів гривень.
Скільки дітей можна було б оздоровити на ці кошти? Скільки можна було б врятувати життів, купити ліків, відремонтувати шкіл?
Сьогодні ці питання потребують негайного вирішення. Саме тому я стала ініціатором відміни безоплатного проїзду для депутатів усіх рівнів. Нещодавно на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків депутати погодили звернення до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо скасування права народних депутатів і депутатів місцевих рад на безоплатний проїзд. Незабаром відповідне рішення буде розглянуто на пленарному засіданні Київради, після чого дану ініціативу направлять на розгляд парламенту.
І гріш ціна буде депутатам, якщо вони не внесуть відповідні зміни до законів і не скасують собі пільги на проїзд. Однак я вірю, що світлі голови в парламенті дослухаються до голосу народу і приймуть соціально справедливе рішення. В іншому разі народні обранці втратять останні краплі довіри до себе.
Алла Шлапак, кандидат экономических наук, депутат Киевсовета
