Кожен хоче бути особистістю
Кожен хоче бути особистістю, але не кожному вдається. Але я, в першу чергу, намагаюся зберегти в собі прояви людяності, щоб з впевненістю могла сказати, що я – Людина.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Звичайно, не обходиться й без недоліків, але я вважаю, що оточуючі люблять нас і за недоліки також, а не лише за наші переваги та гарні якості. Також я думаю, що нам навіть не слід намагатися виправляти все те, що нам здається не дуже привабливим в характері, адже саме це і робить нас індивідуальностями.
Я, як людина, хоча ще й недостатньо свідома, маю список речей, які зможуть зробити мене щасливою або навпаки зіпсувати настрій.
Люблю отримувати квіти. Наче б то нічого дивовижного, але я отримую задоволення від спостереження за людьми, які не можуть відірвати очей від букета у моїх руках, коли я їду у метро. Люблю Новий рік, бо це свято змушує нас повірити в те, що чудеса існують. Люблю розмову з подругою у тиші, сидячи на підвіконні. Вікно відчинене, хоча надворі зима. Четверта година ранку, але лягти спати неможливо, бо на снігу видніється напис, який ми щойно "набігали". Чи може бути щось прекрасніше? Може, для когось і є, але для мене навряд. Люблю купувати подарунки, і не лише для рідних, але й для себе.
Наприклад, придбати книгу, а вдома, читаючи, іноді закривати її, щоб ще раз провести долонею по м’якій обкладинці, відчути на дотик трохи випуклі літери назви, а потім спробувати вловити аромат нещодавно надрукованих сторінок.
Люблю очікування весни, коли сонечко радує нас своїми першими ласкавими промінчиками, але іноді капризує і навмисно ховається, бажаючи подражнити нас, наче 5-річний малюк.
Люблю бувати в лісі, коли звертаєш увагу навіть на тріск гілок під черевиками та ледве чутне шарудіння падаючого тремтячого листочка.
Я не люблю червоні троянди. Мабуть, це занадто стандартно, хоча багато дівчат від них божеволіють, вважаючи ці квіти найвищим проявом кохання. Не люблю похмуру погоду, бо вона наводить на мене стан суму й важких роздумів про життя, усвідомлення того, що воно настільки коротке. Взагалі мій стан восени дуже важко описати сама через стан природи навколо, тому я не відчайдушна прихильниця цієї пори року. Не люблю примусу над моїми власними рішеннями. Навіть якщо вказаний варіант мені подобається або є найправильнішим серед інших, то мене не влаштовує вже те, що хтось змушує мене чинити так, як він того бажає. Не люблю, коли слова людини не відповідають її діям, бо це зайвий раз нагадує про слабкість людей.
Я хочу вірити, що цей перелік робить мене індивідуальністю і що є люди, які мене, з усіма моїми дивацтвами, любитимуть таку, якою я є.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Аня Нижник, "Юн-прес"
