Камо грядеши, Києве?
Кияни потребують не чергових “договірняків” та зміни “смотрящих”, а обраної ними та підконтрольної їм влади, зрозумілої програми сталого розвитку, забезпечення гідного і спокійного їхнього життя.
Прикро, але наше місто сьогодні нагадує корабель без руля й вітрил, що дрейфує за течією, яка невідомо куди його винесе, без капітана, який знав би куди нас вести, і без необхідних навігаційних карт.
А ще Сенека указував: коли людина не знає, до якої пристані вона тримає шлях, — для неї жоден вітер не буде попутним.
Натомість що ми бачимо? На Хрещатику, 36 стурбовані лише тим, як втримати в своїх руках владу в місті, а на Печерських пагорбах, як її взяти. І навколо цього й ідуть маневри з обох боків.
Хтось думає при цьому про Київ? Що з ним буде далі? Ні. Вирішуються якісь тактичні питання, стратегії на майбутнє немає.
Ось новий радник міського голови взявся за вирішення деяких проблемних питань. Похвально. Він виділив найгостріші, на його погляд, і пообіцяв навести лад на цих напрямках. Підхід не новий, я до цього вже давно закликав столичних керманичів. Це класика ефективного менеджменту.
І ми так само робили в 1993-1995 рр. Тоді, в умовах економічної розрухи, і розвалу господарства, на першому етапі ми визначили чотири головні завдання — продукти, транспорт, будівництво житла, соціальна підтримка незаможних, — зосередивши на них головні зусилля. Завдяки цьому нам вдалося витягнути місто з кризи, поставити його на рейки нормального розвитку. Але при цьому дбали й про перспективу. Затвердили програму на багато років наперед. У ній, по суті, була викладена сучасна ідеологія й стратегія розвитку столиці. І чимало з неї спрацювало й потім.
Завжди треба не розпорошувати кошти, тим більше, якщо їх недостатньо, а визначати пріоритети для їхнього використання, сфокусувавши на них всі зусилля. Тоді й буде результат. Але й не забувати про майбутнє.
І зараз добре, якщо вдасться досягти зрушень хоча б у тому, що визначено, як найактуальніше на поточний момент.
Ось тільки навіщо нам понад 6 тис. чиновників адміністрацій в місті, якщо вони самостійно не змогли прийти до такого елементарного розуміння необхідності сконцентруватися на найпекучішому, і покликали на допомогу кризового менеджера? Дарма хліб їдять?
Проте, будемо відвертими, все це є нічим іншим, як гасінням пожежі. Бо заявлена мета на 10% зменшити вуличний трафік, розібратися з незаконними забудовами тощо — це, звісна річ, добре.
Але ми так долатимемо лише наслідки, а не причини хвороби. Бо сьогодні маємо справу з відлунням недолугої упродовж років містобудівної “політики”, неконтрольованої хаотичної забудови і т.д. Тож треба дивитися на першопричини, а не займатись черговим кроєнням обчикриженої свитки.
І якщо в планах є, як артикулюється, розібратися й з генпланом (і міський голова обіцяв презентувати новий Генеральний план столиці в середині грудня цього року), то виникає природне запитання, про який план йдеться?
Для лише міста? Чи разом з деякими прилеглими населеними пунктами? (що й закладається в недолугий проект Черновецького-Попова, що нині з модифікаціями й просувається). Чи зі столичною областю загалом? Може й з іншими областями, що географічно й економічно тяжіють до Києва й продукують значну маятникову трудову міграцію в бік столиці, і які і складають ту саму фактичну агломерацію, що і є, власне, Великим Києвом?
І доки ми не вирішимо це загальне питання, ми постійно, як вчив класик, будемо на нього натикатися, розв’язуючи перманентні локальні кризи, що на нас очікують. А тут куди кинь — усе клин.
Починаючи з середини 1996 року, міська влада по-хижацьки, маніакально забудовувала Київ комерційним житлом та численними офісами та ТРЦ, відкинувши існуючий раніше комплексний підхід, турбуючись лише про те, як “злупити” більший прибуток з кожного клаптика київської землі. На розвиток транспортної соціальної, транспортної, комунальної інфраструктури ніхто не звертав уваги, про баланси й геть забули. Широкомасштабну автомобілізацію проспали. Фізичний знос комунальних мереж випереджав їхнє мізерне оновлення. У купі це все призвело до неконтрольованих і некерованих процесів, перетворення нашого міста в кам’яні джунглі й доведення його до кризового стану, що складає вже реальну загрозу для його майбутнього.
Столичні керманичі, а “завдяки” їм і місто, безнадійно відстали від часу, сучасних соціально-економічних реалій, тенденцій розвитку світових мегаполісів.
Тому потрібно дивитися в корінь проблеми.
А вона полягає у відсутності державного погляду на перспективи розвитку своєї столиці і неспроможності міської влади запропонувати своє бачення (агломерація як громадська організація в урізаному її варіанті — це профанація), як подолати той інфраструктурний колапс, в який ми вже, як попереджалось, непомітно в’їхали. Зростаюче навантаження Київ уже на здатний витримувати. Ми наближаємось до визначення Віктором Гюго Парижу 1862 року — “город, предместьем которого является вся Франция”.
Уже 7 місяців у нас нова влада. За цей час багато чого наприймали, наобговорювали. Але на столицю часу не знайшлося. Хіба що прем’єр зібрав нараду з приводу незаконної надбудови на будинку на Майдані. Ну не “царська” це справа. Є багато чого, що дійсно вартувало би розгляду на вищому рівні по Києву. Ну й кілька мільярдів у нас вирішили забрати. Про проект закону про столицю я мову не веду. В тому вигляді, як проголосовано у першому читанні, він просто шкідливий, і його можна лише переписати заново.
Показово, що в нещодавньому Указі глави держави “Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави” столиця не згадана взагалі.
А держава багато в чому винна в тому, що наше місто зараз опинилася в такому стані. У нас вже 23 роки по суті президентське правління — усі реальні важелі управління в руках у призначеного з Банкової голови КМДА.
Вона відповідальна за той потік людей з регіонів до Києва “на ловлю счастья и чинов”, оскільки на місцях вони не мають можливості працевлаштування, самореалізації, найменших умов для життя та задоволення своїх культурних та соціальних потреб. Вона самоусунулась від вирішення питань будівництва метро. Не виділяє субвенції на виконання столичних функцій, перекладаючи на плечі киян створення комфорту для армії чиновників. І т.д. і т.п. Споживацький підхід у наявності. Ніхто не проявив жодного інтересу до моїх численних пропозицій про ухвалення спеціального закону за прикладом Франції, де його ініціював Саркозі, про Київську агломерацію.
Тому питання стану справ в столиці — загальнодержавної ваги.
Що має бути вирішено державою?
Потрібно по-новому подивитися на планування просторового розвитку всієї території столичної агломерації, координацію правових та економічних взаємовідносин відповідних громад і адмінтеродиниць, розв’язання наявних спільних проблем, що виходять за межі існуючих їхніх кордонів.
Мірилом території, на яку має розповсюджуватися таке планування і координація має бути плече маятникової міграції в бік Києва, що сягає зараз не лише Київської, а й щонайменш ще й Чернігівської, Черкаської та Житомирської областей, тобто, окресленої межами де-факто існуючого спільного “ринку робочої сили”, що рухається щодня в межах столичного регіону.
На рівні держави через закон і створення координаційних структур та залучення ресурсів відповідних територій, держави, бізнесу та іноземних інвестицій, необхідно на першому етапі зосередитись на таких ключових позиціях:
— розвиток транспортної інфраструктури, кільцевих та діаметральних (хордових) ліній, що пронизували би в різних напрямках Київську агломерацію за прикладом деяких інших країн;
— створення нових робочих місць та “точок росту” (найперше в вузлових пунктах тієї транспортної мережі, про яку йшла мова вище) ближче до місць проживання тих, хто зараз складає ту саме загрозливу трудову міграцію до столиці;
— формування на місцях в межах агломерації достатньої мережі соціальних, медичних та культурних закладів;
— інтенсифікацію будівництва та також доступного житла.
І це не якісь там фантазії, а те, що практично робиться в інших країнах.
Може настав уже таки час для стратегічної наради на тему, як нам облаштувати столицю?
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
