Як зупинити “газові війни” і енергетичну корупцію
Отож, розпочалась нова газова війна. Вже третя за останніх 8 років. Весь світ, усі міжнародні медіа смакують деталі того, хто кому скільки винен і стільки Україна має ще платити за свої нібито непомірні газові апетити. Український прем”єр і російський президент по черзі проголошують один одному газават і рахують очки у цій безпрограшній піар війні. Лише українці ніяк не можуть зрозуміти: невже вони так багато споживають цього російського газу, що він стає причиною безкінечних газових війн? Адже усім добре відомо, що власний український видобуток природного газу перекриває повністю всі наші потреби.
Як доказ, приведу минулорічні показники споживання природного газу. Обсяг імпорту російського газу в 2013 році склав 28.1 млрд. куб.м., що на 15 % меншу ніж в 2012 році, а власний видобуток склав 20, 9 млрд. куб.м., що на 4% більше за аналогічний період. Загальний обсяг споживання природного газу склав порядку 50 млрд. куб.м., що на 8% менше ніж в 2011 році. При цьому обсяг власного видобутку газу повністю покриває потреби населення та комунальних служб. Починаючи з 2006 року, спостерігається тенденція по скороченню споживанню газу в Україні, проте в цілому доля природного газу в споживанні енергії залишається вкрай велика – 35-37%, що значно перевищує середні світові та європейські показники.
Так за що війна??? Основними споживачами російського імпортованого газу є підприємства Дмитра Фірташа, Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Вадима Новинського та інших олігархів меншого калібру. Усі ці поважні панове вже неодноразово демонстрували чудові переговорні здібності і з українськими, і з російськими бюрократами від енергетики. Для чого – і, головне, кому – потрібна прокладка між українськими олігархами і російськими – чи норвезькими чи словацькими газотрейдерами? Мені – ні, мільйонам українських громадян також ні. Це потрібно українській державі, яка змушена щомісяця за кошти держбюджету спонсорувати НАК Нафтогаз України і раз на три-чотири роки вести газові війни? Дуже сумнівна теза.
Не треба з мішувати корупцію від енергетики із загальнодержавними інтересами, інтересами україхнського суспільства. Як і питання енергоефективності підприємств українських олігархів. Забезпечення виробничого циклу “енергоефективних” підприємств, успадкованих з часів СРСР, мають вирішувати насамперед їх власники. Не можеш конкурувати на ринку - зроби виробництво енергоефективним або продай іншій компанії! Досить використовувати державу як інструмент вирішення своїх особистих питань! Чому ми з вами маємо бути заручниками “газових протистоянь” між Росією та олігархами? Дістало!
Інше питання – газотранспортна система, яка вже стала еталоном чорних відкатів та зловживань. Це та священна корова, яку доять всі олігархи, тільки не держава. Чи може хтось назвати суму, яку отримав держбюджет від транзиту російського газу? Не може – тому що ці гроші розпилюються вишуканими і не дуже схемами на зразок фарбуванння труб за сотні мільйонів гривень.
Коли ж мова заходить про можливість доступу до ГТС європейських компаній здіймається рідкісний лемент “про здачу національних інтересів”. Що держава від цього отримує? Які кошти йдуть в бюджет, а які в кишені людям “в тємі”? Чи не варто запровадити прозорі принципи управління за участю інших гравців?
Тим більше, що існує європейське законодавство і можливість грати за чіткими і зрозумілими правилами. Без корупції. Без зловживань і підкилимних домовленостей.
Необхідно якомога швидше приєднатися до Третього енергопакету Європейського союзу. Україна вступила до Енергетичного співтовариства, яке є структурою ЄС у сфері торгівлі газу та електроенергією, у 2010 року. Приєднання до енергетичного законодавства ЄС стало нашим зобовязанням. Яке, однак, постійно відкладається з посилданнями на різні труднощі та проблеми. А може краще взяти і запровадтити європейське законодавство раз і назавжди, а не розказувати про проблеми?
Як не парадоксально, але це вирішить проблеми як української так і російської сторін, оскільки ця угода передбачає можливість споживачам напряму домовлятися із постачальниками енергоносіїв. Відтак, приєднання України до Третього енергопакету може знизити кінцеву ціну для промислових споживачів блакитного палива в Україні.
Уряд навпаки має стимулювати видобуток власного газу. Це має бути першочергове завдання для забезпечення енергоефективності України .
Про законодавчі ініціативи уряду
Тим часом, Кабінет міністрів України розробив та зареєстрував у Верховній Раді проект Закону України “Про особливий період у паливно-енергетичному комплексі”. У ньому визначається порядок функціонування електроенергетичного та нафтогазового комплексів в особливий період, а також параметри господарської діяльності підприємств, установ, організацій ПЕК в особливий період. Безпосереднє визначення порядку здійснення такої діяльності покладається на Кабінет Міністрів України.
Незважаючи на актуальність тематики, даний законопроект має ряд суттєвих недоліків та потребує ґрунтовного доопрацювання.
В ньому не прописані конкретні підстави для введення особливого періоду в ПЕК. У зв’язку з цим, необхідно чітко прописати причини обмеження або припинення поставок енергоносіїв в Україну, а також конкретизувати тип енергоносіїв, за якими виникли обмеження. В свою чергу причиною введення особливого періоду в ПЕК можуть бути або введення військового стану у всій державі, або оголошення надзвичайного стану в Україні внаслідок природних катаклізмів.
За жодних умов не можуть бути причиною введення особливого періоду в ПЕК проблеми в переговорах з постачальником (наразі з Російською Федерацією) про прийнятну ціну на газ. Серйозним недоліком цієї редакції законопроекту є, на мій погляд, те, що в ньому чітко не прописана формула ціни, за якою здійснюватиметься обов'язковий продаж всього видобутого в Україні уповноваженій особі з питань газу, в разі введення особливого періоду в ПЕК. Доцільно було б прив’язати цю ціну до граничної ціни НКРЕ, що існує на момент введення особливого періоду в ПЕК.
Крім того необхідно конкретизувати, хто саме буде чи може виступати в якості уповноваженої особи від КМУ. Можливе встановлення ціни обов'язкового продажу газу без її прив'язки до ринкових реалій викличе відтік і повне припинення інвестицій в ПЕК, а також може зумовити суттєве скорочення власного видобутку газу, що негативно відіб’ється на забезпеченні газом населення.
Вважаю, кабмінівський проект Закону України “Про особливий період у паливно-енергетичному секторі” відверто лобістським. Крім того він несе ризики для підприємств, які займаються газовидобуванням в Україні. Підприємства, які підтримують енергетичну незалежність держави можуть просто припинити свою діяльність. Щоб цього не сталося, нехай газова проблема стане “головним болем” для олігархів, а не Української держави.
Залишається відкритим риторичне питання. Чому уряд в умовах війни має домовлятися за газові знижки та преференції для великого бізнесу, тим самим жертвуючи добробутом українців?
