Хто чи що штовхає профспілки до самогубства?
Профспілковий рух України дуже різноманітний і має яскраві приклади як героїчної боротьби за права трудящих, так і дуже сумні факти зради цих інтересів. Десятиліттями профспілки постійно супроводжували численні майнові й фінансові скандали, що стрясали найбільше профоб’єднання – Федерацію профспілок України (ФПУ).
Майже всі “куратори” профспілкового майна ФПУ були під слідством і навіть під арештом. Зокрема, зараз діючий заступник голови ФПУ з грудня минулого року за повідомленням ДБР знаходиться під вартою. Посадовцю повідомлено про підозру за фактом розтрати чужого майна, зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК України).
Але цього замало – і в квітні в ФПУ новий скандал з хабарем.
Все гостріше постає питання: кому і навіщо потрібні профспілки, лідерів яких звинувачують в багатомільйонних привласненнях чужого майна, і які роками не вирішують гострих трудових і соціальних проблем із зарплатними боргами, знеціненою заробітною платою, неналежно нарахованими регресами, заборгованістю по лікарняним?
Ні до війни, ні зараз суспільство не знало і не знає, що позитивного пропонує профспілкова верхівка для майбутнього українських працівників.
Що ж відбувається в українських профспілках?
За останні два десятиліття відбулось значне зменшення чисельності членів профспілок – з майже 24 млн на початку дев’яностих до теперішніх 4-4,5 млн (за оптимістичними експертними оцінками). На це, безперечно, дуже негативно вплинула війна і вимушений масовий виїзд українців за кордон.
Але є багато інших причин “танення” профчленства : масова ліквідація підприємств, скорочення чисельності персоналу на діючих виробництвах, відвертий антипрофспілковий пресинг роботодавцями, “підкаблучність” значної частини профлідерів, постійне звуження профспілкових можливостей, тощо.
Окремо слід акцентувати, що влада за всі часи перманентно здійснювала наступ на профспілки, хоча й старалася не робити це відкрито.
З 2019 року під егідою голови парламентського комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової йде послідовне й відкрите обмеження трудових прав в інтересах бізнесу (публічний виступ) та невпинний секвестр можливостей профспілкової діяльності й навіть дискримінації їх за кольором – бо на думку голови профільного комітету вони всі “червоні”, через те вони їй не до вподоби.
Дуже яскравим прикладом обмеження діяльності профспілок є досі чинний Указ Президент №387/2021, відповідно до якого головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради (НТСЕР) вже понад півтора роки є представник роботодавців (президент УСПП, експрем’єр Анатолій Кинах, – KВ).
Найголовніше: чинний Указ Президента вже є простроченим. Бо, відповідно до ст. 13 закону “Про соціальний діалог”, голова НТСЕР призначається Указом Президента терміном на один рік. І в серпні минулого року Офіс Президента мав оприлюднити новий Указ про призначення нового голови НТСЕР.
Ще один важливий момент. Черговість ротації голови НТСЕР, відповідно до регламенту, відбувається у наступному порядку сторін: роботодавці – профспілки – органи виконавчої влади. Тобто роботодавці вже завинили профспілкам понад сім місяців головування в НТСЕР.
Ймовірно, ця колізія викликана небажанням Офісу Президента подавати кандидатуру очільника ФПУ на головування в НТСЕР – через великі питання правоохоронних органів до його заступників.
Але це не виправдовує владу у прямому порушенні Закону.
В умовах воєнного стану, здавалось би, не до дій профспілок
Це зовсім не так, бо переважна більшість законів не попала під обмеження воєнного стану. Тому спираючись на ст. 36 Конституції України та закон “Про профспілки, їх права та гарантії їх діяльності”:
По-перше. Головний інструмент профспілок – це ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, галузевих і регіональних угод та колективних договорів, що передбачено законом “Про колективні договори та угоди”, що мало б забезпечити врегулювання між роботодавцями та профспілками головних питань в сфері оплати та безпеки праці, режиму праці та відпочинку, тощо.
Переважна кількість колдоговорів та, особливо, галузевих угод є лишень формально діючими, а за фактом вони давно морально й фізично застаріли, бо укладені багато років тому. Вже давно стала пародією на національну угоду так звана (діюча формально й сьогодні) Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2019-2021 роки.
Кричущою стала потреба ініціювання переговорів з укладання нової Генеральної угоди і на її базі проведення колективних переговорів по всій вертикалі, аж до виробничого рівня, де мають бути знайдені відповіді на поточні й перспективні питанні в трудових відносинах
По-друге. Ініціативи у розробці та прийнятті нового Трудового Кодексу на основі кращих практик Європейського Союзу. Наразі Кабінет міністрів ставив завдання перед Мінекономіки розробити до 1 квітня проект НОВОГО Трудового Кодексу. Всі попередні спроби Мінекономіки були скандально провалені, передусім – через жорсткі зауваження європейських профспілок і експертів Міжнародної організації праці.
Водночас слід зазначити, що у Верховній Раді є низка законопроєктів з проєктами Трудового Кодексу. Зокрема, зареєстровані 8 листопада 2019 року 2410 та 2410-1 (авторства вже заброненої “ОПЗЖ” й авторства ВО “Батьківщина”, відповідно, які, схоже, не мають жодних перспектив, – KВ).
По-третє. Реанімація й повне перезавантаження НТСЕР для забезпечення виконання покладених на неї Законом функцій, зокрема:
- вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;
- підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин.
- вироблення спільних позицій щодо державних соціальних стандартів та рівня оплати праці, основних економічних і соціальних показників проекту Державного бюджету України на відповідний рік;
- надання рекомендацій щодо ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці, міждержавних угод та нормативних актів ЄС з питань, що стосуються прав працівників і роботодавців.
По-четверте. Розробка профспілкового варіанту Пакту про взаєморозуміння між роботодавцями, профспілками та Урядом щодо збалансування цінової політики та політики оплати праці, збереження та відновлення робочих місць, створення умов для повернення вимушених переселенців в Україну та формування основних засад розбудови України після Перемоги.
Від того, який шлях оберуть профспілкові лідери, які завдання перед ними поставлять первинні профспілкові організації, і буде залежати відповідь про невідворотність “самогубства” профспілок чи нової дороги до їх затребуваності найманими працівниками, суспільством, країною.
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
