Чому діти-сироти роками не отримують “гарантоване” житло від держави і до чого тут децентралізація
На минулому тижні в столиці відбулась регіональна конференція “Альтернативні форми сімейного догляду: причини скорочення і пошук можливостей”, де стейкхолдери сімейних форм виховання ділились досвідом і проблемами сфери. “Точкою кипіння” стало питання забезпечення житлом дітей-сиріт, більшість з яких роками не можуть отримати гарантовані законом оселі. Бюрократичні айсберги і перекидання відповідальності у повній мірі відобразили затягнутість вищезазначеного питання. На проблеми надання опіки і форм сімейного догляду неминуче вплинула й реформа децентралізації, після якої місцеві ради стали одними з гарантів соціального захисту дітей.
Децентралізація
Одним з найважливіших етапів конференції, як вже зазначалось раніше, було залучення стейкхолдерів до обговорення проблем сфери надання опіки. МБО “БФ СОС Дитячі містечка” підготувало дослідження, де 650 респондентів з усіх регіонів України повідомляли про труднощі функціонування системи. Серед респондентів – вихователі ДБСТ, прийомні батьки, опікуни та піклувальники, патронатні сім'ї, а також експерти в сфері захисту прав дитини.
За результатами дослідження, респонденти повідомляли, що різний інституційний ландшафт та традиції у громадах створюють нерівні умови. Неоднаковий рівень розвитку місцевих служб опіки і фінансування громад в Україні призвели до відчутного контрасту між якістю захисту прав дітей по всій країні залежно від географії. Про це мені повідомляли й учасники конференції – зокрема, випускники сімейних форм виховання й колишні батьки-вихователі. Це свідчить про те, що після ухвалення реформи децентралізації в багатьох громадах досі не встиг сформуватись апарат опіки над дітьми. Раніше цим опікувались районні ради, але зміни “спустили” ці повноваження на рівень громади, тобто органів місцевого самоврядування. Так, рівень якості захисту дітей тепер напряму залежить від зацікавленості в цьому питанні міського або сільського голови. Найважча ситуація складається у громадах з дефіцитним бюджетом, де взагалі оминається фінансування цієї сфери. Але справа тут не тільки у можливостях. Не кожна місцева рада хоче опікуватись цим питанням – для когось це не на часі.
Досвід, який варто перейняти
Один з активних учасників конференції, Андрій Пінчук, який є екс батьком-вихователем й зараз керує благодійним фондом “Помогаєм” (місто Дніпро) наводить до прикладу Новоолександрівську громаду (Дніпропетровська область), де місцева влада все ж таки проявила ініціативу профінансувати сферу опіки й навіть закупівлю житла для дітей-сиріт. Сільська рада ухвалила програму, згідно якої щорічно закуповує житло для дітей. Згідно зі статтею 33 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в них житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік. Квартирний облік ведуть місцеві ради, які й надають житло таким дітям. Щорічно Кабінет Міністрів України затверджує субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, однак, об’єм цих субвенції не в змозі покрити реальні потреби. Для фінансово-спроможних громад закупівля квартир для дітей-сиріт стане гарним соціальним нововведенням.
Загалом, розробка й запровадження спеціальної соціальної програми в громаді має відбутись із залученням експертів зі сфери опіки, які зможуть повідомити про усі “больові” точки. Закупівля квартир є лише одним з таких пунктів. Необхідно комплексно підійти до покращення процесу супроводу дитини. Окрема програма має включати в себе проведення заходів, направлених на інформування населення та додаткові курси підвищення кваліфікації для працівників сфери, особливо, в проблемних регіонах. Обмін досвідом із іншими, більш успішними у сфері соціального захисту громадами, стане наочним прикладом.
Відірваність
Коли мова йде про покращення сфери опіки варто запитувати перш за все про потреби самих дітей. З ними мають проводити якісну психологічну роботу, аби її передача до, наприклад, ДБСТ, не стало черговим стресом. Наголошую, що варто враховувати й думку самої дитини під час вирішення місця її розміщення, адже ігнорування відчуттів вихованця призведе лише до нових конфліктів. На конференції випускники форм сімейного виховання повідомили про необхідність підвищення якості супроводу родин з боку соціальних служб. Відношення служб до дітей випускники описали як “віддали-забули”. Представники соціальних служб, які теж приймали участь у заході, дещо обурились такою заявою. Це свідчить про найбільшу, на мою думку, проблему сфери “зсередини” – недостатню комунікацію дітей, вихователів і працівників органів та служб опіки. Підняття таких тем як вищезазначене питання забезпечення житлом здіймали в конференц залі галас і суперечки, замість пошуку альтернативних шляхів. Стейкхолдери мають частіше збиратись за круглим столом для спільного вирішення нагальних питань, а не перекидання відповідальності. Деякі теми завершувались фразами: “колись буде дискусія”, однак, дискусія має бути вже зараз. Та дискусія, яка буде спрямована на результат, а не на конфлікти.
Висновок
Система гостро потребує формування єдиних стандартів захисту дітей й перш за все, фокусування на їхніх потребах. Важливо також будувати комунікацію з громадськістю для підвищення мотивації дорослих. Соціальні виплати не мають бути єдиною причиною для піклування над дитиною, як це часто відбувається згідно моїх спостережень. Розміщення дітей в сім’ях є кращим шляхом, ніж розміщення в інтернатах, однак, сім’ї мають бути достатньо вмотивованими, отримувати якісний супровід й необхідну допомогу. Встановлення опіки й захист прав дітей є важливою складовою сфери соціального захисту, і варто враховувати, що недостатньо якісна співпраця усіх ланок скоріше заперечує, аніж розвиває форми сімейного виховання. Для ефективного надання опіки дітям в Україні необхідно забезпечити баланс між централізованою та децентралізованою системами, а також забезпечити достатній рівень фінансування та професійну підготовку працівників соціальної сфери.
Анастасія Олійник, кореспондент КВ, ментор ГО “Халом”
