Чи потрібні киянам районні ради
За минуле сторіччя в Києві двічі ліквідовувалися районні ради.
Перший раз – 1922 року. Тоді були ліквідовані райради та райвиконкоми, що були обрані у 1921 році.
Причини такого рішення пояснювалися, зокрема, наступним. Утримувати 90 працівників 6 райвиконкомів в умовах голоду 1921-1922 рр. стало непосильним тягарем для міського бюджету.
Далі упродовж 12 років (1922-1934рр.) у Києві не існувало ні райрад, ні райвиконкомів, хоча районний поділ зберігався, змінювались тільки кількість районів і назви деяких з них, залишалася лише міськрада.
Районні ради після відновлення в 1934 році зберігалися потім весь час (за винятком нацистської окупації) до 2010 року, коли їх ліквідував “колективний Янукович” в особі 95 депутатів Київради, що проголосували за таке рішення.
Чи потрібні зараз районні ради, дискутується питання?
Європейська практика дає на нього відповідь. “Створення районних в місті рад, які обирають прямим голосуванням, у столицях (але часто також і в інших великих містах) є дуже актуальною європейською практикою. Це може наблизити урядування до громадян, зміцнити демократію та, можливо, матиме позитивний управлінський вплив – тобто робитиме місцеве самоврядування більш гнучким, доступнішим, чуйнішим та більш підзвітним”, – наголосили у висновку на проєкт Закону про столицю, що розглядається в парламенті, експерти Ради Європи минулого року.
У Києві найнижчим адміністративним рівнем згідно з нашим Основним Законом є район.
Якщо ми демократична країна, то демократія передбачає виборну владу й на рівні районів. Їх мешканці мають обирати свої представників – депутатів, щоб через них здійснювати владу на цьому рівні, а вони вже повинні формувати виконавчий комітет і інші виконавчі структури району, а не так, як зараз – коли тут владарюють призначенці згори, парашутисти, які ні перед ким і ні за що не відповідають.
Найжорсткіше ж централізована влада, що побудована у нас в місті від 2010 року після ліквідації райрад, виявилася неефективною, відірваною від людей, які зі своїми щоденними проблемами до неї не могли достукатися й опинилися з ними сам на сам.
Інша справа, що про функції й повноваження райрад, порядок обрання можна й потрібно вести мову.
І тут цілком справедливі знову таки застереження уже згаданих мною європейських експертів: “Однак, ці райони не повинні означати новий автономний рівень місцевого самоврядування, що ще більше розділятиме Київ та ускладнюватиме координацію з питань загального планування, містобудування та розвитку. Слід знайти баланс між компетенцією влади міста та його районів, а також повинен існувати механізм вирішення суперечок та забезпечення належної координації з основних міських питань”.
Щоб маятник від надмірної централізації влади на Хрещатику, 36 не хитнувся до “балканізації”, про загрозу якої в проєкті Закону про столицю, який зараз проходить процедуру другого читання, коли надмірний ухил тепер робиться в бік районів, що може порушити баланс і керованість Києвом, я писав у своєму пості 2 роки тому.
Про витрати на ці ради, оту мантру, яку у 2010 році просували, аби виправити їх ліквідацію.
Відповідно до закону про статус депутата місцевої ради депутат виконує свої обов’язки на громадських засадах. Згідно зі статтею 32 названого закону, на час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків. У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Усе. І то воно не скрізь робиться.
А от витрати на міських депутатів було б варто дійсно скоротити, бо вони трохи перебирають на себе рідних. Та й депутатські фонди у мільйон на рік для “гречкосійства” є ні чим іншим як політично корупцією, підкупом та задобрюванням депутатів з боку КМДА за наш рахунок. Це було започатковано Омельченком. І треба цю лавочку прикривати. А всі гроші в бюджет. Там вони потрібніші.
Після отих розмов 11 років тому про ефемерні витрати на районних депутатів варто подивитися, як невпинно зростає чисельність районних адміністрацій. Якщо в 1996 році при мені в них працювало 2967 осіб, то зараз вже 3951, тобто на майже 1 тис. більше. Хоча районів 25 років тому було на 4 більше, а багато функцій райадміністрацій просто відпало за цей час у зв’язку з переведенням міського господарства на ринкові рейки.
Ось тут треба стурбуватися усім з приводу необхідності витрат на таку армію чиновників. А на папір для рішень сесій райрад, іншу канцелярщину, якось уже гроші знайдуться. На фоні усіх нинішніх витрат на Київраду та міську і районні адміністрації вони виглядатимуть просто смішними.
Тож усі ці надумані “лякалки” нічим не обґрунтовані.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
