Чи не паралізують РДА-префекти роботу місцевих рад?

На цьому тижні активізувалися обговорення законопроєкту №4298, який подається його авторами як такий, що продовжує реформу місцевого самоврядування і децентралізації. Не маючи нічого проти децентралізації, все ж маю деякі перестороги щодо положень цього законопроєкту.

Автори проєкту у пояснювальній записці навіть не приховують, що хочуть наділити ОДА і 136 майбутніх РДА функціями, відібраними у прокуратури в 2016 році. Мовляв, зараз немає державного органу, який міг би звертатися до суду у випадку, якщо якісь акти органів місцевого самоврядування не відповідають закону. Тому таким органом пропонують зробити державні адміністрації.

За задумкою авторів законопроєкту, “Обласна державна адміністрація є органом, що забезпечує законність під час здійснення місцевого самоврядування районними радами” (п. 1 ст. 23). А “Районна державна адміністрація є органом, що забезпечує законність під час здійснення місцевого самоврядування сільськими, селищними, міськими територіальними громадами” (п. 1 ст. 57). Голови та спеціалісти цих адміністрацій слідкуватимуть, чи акти відповідних рад відповідають закону і консультуватимуть депутатів по цьому напрямку. 

У разі ж, якщо рада все-таки прийме щось “незаконне”, то у відповідної адміністрації є 30 днів, щоб звернутися до неї “з обов’язковими до виконання вимогами про усунення порушення законодавства”. Якщо ж це не допоможе, то адміністрації мають право звертатися до суду.

Автори документу стверджують, що наділяють таким чином РДА префектурними функціями, але, при цьому, без створення значно могутнішого інституту префектів. Дуже похвально, що нардепи не хочуть встановлювати нам диктатури, але, все ж, від зміни назви не змінюються зміст і функції органу, чи не так?

Наприклад, у п. 7 статті 56 цього проєкту написано, що “Голови районних державних адміністрацій у випадках, передбачених законом, можуть порушувати перед Верховною Радою України питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської ради, сільського, селищного, міського голови”. А обласна держадміністрація може порушувати таке питання щодо виборів районної та обласної ради.

Що це за “випадки, передбачені законом”, у цьому законопроєкті не вказано. Як не може їх бути і в інших законах, адже очевидно, що нові РДА створюють абсолютно нові правовідносини, які не могли регулюватися нашим законодавством раніше.

Чи є випадковою ця недомовленість? Чи, може, хтось хоче “підвісити” місцеві ради у постійну залежність від адміністрацій. Адже виходить, що “око государєво”, про яке говорила нещодавно одна генпрокурорка, нікуди не ділось. І у нас по всій країні має бути 136 РДА, які слідкуватимуть за депутатами і на які будуть оглядатися усі наші 1469 громад.

Усе це викликає занепокоєння саме у частині децентралізації і незалежності органів місцевого самоврядування. І навіть наштовхує на думку про те, що його авторам йдеться зовсім не про децентралізацію, а навпаки – про контроль над місцевими радами.

Ми продовжуємо аналіз цього законопроєкту і консультації зі спеціалістами, бо ми дуже чутливо ставимося до будь-якого наступу на права місцевого самоврядування і децентралізацію.