Ним можна пишатися
Під час перегляду сімейного фотоальбому мені до рук потрапила дуже стара, збережена моїм батьком газета “Зоря” зі статтею журналіста Аліни Вороніної “З доброго роду”. Стаття супроводжувалася світлиною, на якій мій батько, ще малий, сидить на руках у бабусі.
Після того як батько мені це розповів, я з ще більшим бажанням почав вчитуватись у кожне речення. Мова йшла про сім’ю мого діда, якого звати Віктор Олександрович Синяк.
Матеріал створено в рамках ПроектуЮн-Пресс-KV”
Із статті я зрозумів, що у свій час дідусь до всіх справ ставився відповідально, і саме за це його матері прийшла із лав збройних сил подяка за сина. За свою відповідальність і чоловічі вчинки завжди отримував високу оцінку оточуючих. Мене переповнила гордість за свого дідуся, і я впевнений, що він заслуговував на ті слова.
Саме таким я його знаю. Також зараз я бачу, як він з великою повагою і любов’ю ставиться до своїх рідних, з ним дуже приємно розмовляти на різні теми, тому що від його слів віє мудрістю. У нього завжди є життєві приклади, які мені дуже часто є дороговказом, як поводитись у тій, чи інший ситуації. Я завжди з радістю їду до нього у гості, бо це повсякчас цікаво.
Ще одна риса, про яку неможливо не сказати – скромність.
Від свого батька я дізнався, що дідусь багаторазово був відмічений підприємством, на якому працював увесь свій трудовий шлях, грамотами та подяками. Також за трудові заслуги він був неодноразово нагороджений почесними відзнаками та орденом.
Я пишаюся, що в мене такий дідусь, і я з його роду. За 65 років свого життєвого шляху він залишає за собою тільки гарній слід, таким шляхом по життю хочу пройти і я.
