Вистава завершилась… Останній вихід - у Будинку ветеранів сцени
Новорічні свята - час для сімейних посиденьок і родинних зустрічей. Але найголовніше у них – людська увага. А якраз її так бракує багатьом мешканцям колись легендарного Будинку ветеранів сцени ім. Наталії Ужвій у Пуща Водиці. Розвіяли тугу самотніх акторів, музикантів, співаків, танцюристів, які доживають віку на київській околиці вихованці ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ та театральної студії “Неформат”, які разом з керівником гуртка Наталією Плохотнюк підготували Новорічну виставу з колядками та щедрівками. А ще юні журналісти привезли солодощів та саморобних янголів та ялинок...
Чудернацький трамвай №12 чи переповнена, перекособочена маршрутка, перша зупинка в Пущі-Водиці, неподалік колії — двоповерховий будиночок — єдиний у країні Будинок ветеранів сцени. Тут тихо, тьмяне світло. У передпокої зі старими меблями та зворушливими прикрасами пахне сільською хатою, лікарнею та дитячим садочком в обідню пору. Гості сюди приїздять зрідка...
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
У вересні 1959 року в курортному передмісті Києва Пущі-Водиці за ініціативи й за безпосередньої участі народної артистки СРСР Наталії Ужвій (голови правління Української театральної спілки) збудовано перший Будинок ветеранів сцени. Дім для артистів, режисерів, театральних художників, солістів опери й балету, які віддали сили, здоров’я й життя мистецтву. Це останній дім самотніх митців, яких колись зустрічали шквалом оплесків...Сьогодні кожен із 20-ти мешканців Будинку має окрему кімнатку й мінімальні зручності. Але вони, як і колись на сцені, конкурують один з одним, а ще намагаються створювати творчий затишок навіть у казенних палатах-кімнатках: улюблені картини в старих рамах, пожовклі знімки, фото з ролей, зіграних у молодості. Сцена в маленькому клубі майже завжди порожня, фортепіано сумно припадає пилом. Оживає лише тоді, коли хтось приїздить у гості з концертом. У багатьох із мешканців цього пансіонату є діти, але артисти кажуть, що самі вибрали життя в цій останній Гавані, щоб не бути тягарем для рідні.
Практично у всіх мешканців Будинку є заповітна мрія: хоча б ще раз вийти на сцену. “Може, хтось допоможе нам знятися в масовці, в епізодичній ролі в кіно чи на телебаченні? Не заради грошей, хочеться знову відчути себе актрисою”, — посміхається Мариця Данилева, вона багато років працювала у Львівському ТЮГі, потім була директором симфонічного оркестру Львівської філармонії.
- Стрічку до моєї друкарської машинки неможливо купити, пишу вірші від руки. Приходила волонтер, набирала їх на комп'ютері, але щось її давно не видно, — скрушно хитає головою дитяча письменниця Енгеліна Студецька, яка тиждень тому відзначила 95-річний ювілей. Вона разом із чоловіком-письменником 25 років тому переїхала в Пущу-Водицю, а після його смерті намагається триматися, пише для дітей під псевдонімом Ліна Біленька. Перший віршик Ліна придумала у 9 років. Каже, добре пам’ятає той далекий зимовий день. На дворі заметіль, вдома нікого… А маленька Ліночка дивиться на стежку, якою мама пішла на роботу, і в голові самі собою зринають рядки, нанизуються рими. Юним щедрувальникам пані Енгеліна подарувала свою книжечку.
— Якщо відверто, то тут, у Будинку, дружньої сім'ї майже ніколи не було. Театральні люди ніби продовжують грати якісь свої "ролі"... І це типові стосунки в театральному середовищі. Але ми підтримуємо один одного , — каже колишня журналістка, сценарист, телеведуча, актриса Валентина Нелевда, яка завжди радо зустрічає гостей. Пані Валентина якось розповідала, що дехто з новачків, потрапивши у цей обшарпаний будинок кричав, що хоче покінчити життя самогубством, тоді вона пропонувала дати лезо, і люди заспокоювалися і жили далі, як живеться. Тому дуже важливо приходити сюди, аби актори могли побачити глядачів. Валентина Неледва втратила чоловіка, пережила інсульт, але ніколи не скаржиться. Вона каже, що на її життєвому шляху завжди зустрічалися цікаві люди, які підсилювали динаміку життя. “Я не люблю бути депресивною і ніколи не впадаю у відчай. Триматися допомагає віра і рідні, які зрідка мене відвідують”, — каже Валентина Неледва.
— А я приготувала для своїх юних гостей подарунок, — каже Людмила Твердієва і бере до рук бандуру, — Ви мене вітаєте, а я — вас. — І зазвучали срібні струни. Діти співали разом із артисткою.
А 95-річна Марія Кравець, колишня актриса, талановита режисерка і надзвичайно красива жінка, залюбки підігрувала й підспівувала юним артистам, майстерно і непомітно втягуючи їх у інтерактивну виставу. Що значить — талант!
Вразив юних артистів-журналістів новий мешканець Будинку — 27-річний танцюрист Денис Цмех, який через серйозну травму опинився в інвалідному візку серед людей зовсім похилого віку! Хлопець — круглий сирота і його нікому доглядати. Після року перебування в лікарні він опинився в цій останній смерековій гавані. За словами працівниць Будинку, він потребує серйозної операції, але коштів на це ні у нього, ні в Будинку немає. Єдина надія — на добрих людей і підтримку театральної спільноти!
У кожного мешканця Будинку своя захоплююча історія життя (вони ж актори!). І ці люди готові їх розповідати – було б кому слухати!
Голова тутешньої ради ветеранів, 90-річний Леонід Аврамович Ципенюк, професор, член-кореспондент Академії екологічних наук України, розповідає: “Це ж єдиний такий Будинок в Україні! Він зібрав колишніх зірок із багатьох театрів країни! Останнім часом нам дуже допомагає актриса Олеся Жураківська. Вона дала кошти на заміну й утеплення вікон і повністю сплатила величезний борг Будинку за комунальні послуги...”
Не за наказом "згори", а за велінням власного серця долучилася до ситуації в Будинку заслужена артистка України Олеся Жураківська. Вона привернула увагу спільноти до різних проблем літніх митців, збирала кошти на усунення негараздів. І багато ветеранів на неї буквально молилися. Та й моляться досі. На своїй сторінці у Фейсбуку Олеся постійно інформує друзів про надважливі кроки, які робляться для поліпшення життя літніх людей. Актриса щиро радіє разом зі своїми старенькими підшефними: ввімкнули опалення, завезли продукти, запросили ветеранів на перегляд київських вистав!
Для когось, може, це й дрібниці. А насправді — то серйозна громадянська місія чудової актриси і самовідданого волонтера.
А вже кілька років Будинком опікується Голова Національної Спілки театральних діячів України народний артист України Богдан Струтинський.
"Я дуже хочу, щоби наші ветерани сцени не переймалися ніякими провокаціями й не слухали нісенітниць та відвертої брехні. Цей будинок був, є, буде. У ветеранів є захист — і з боку НСТДУ, і з боку Мінкульту, також із боку Міністерства соціальної політики”, — каже по телефону Голова НСТДУ Богдан Струтинський, — “Я постійно звертаюсь і до депутатів, і до керівників театрів із проханням підтримати Будинок. Багато театрів розуміють ситуацію й відгукуються".
Будинок ветеранів сцени у Пущі-Водиці на околиці Києва нині об'єднує під своїм дахом 20 літніх митців. У кожного з яких — свої творчі історії, свої драми. Різні драми неодноразово переживав і цей Будинок. Тут жили і пішли в інший світ десятки улюблених народом провідних артистів, серед яких артистка Київського театру ім. Лесі Українки, народна артистка України — Лідія Карташова, народний артист СРСР, артист національного театру ім. І. Франка Володимир Дальський, заслужена артистка Молдови Юлія Гаврильченко, заслужена артистка України Клара Расс, соліст Одеської опери, перший виконавець ролі Богдана Хмельницького в опері К. Данькевича, заслужений артист України Павло Крикун-Дума, провідна артистка Одеського театру російської драми Лариса Веретельникова, провідна артистка Львівського ТЮГу, заслужена артистка України Лідія Крамаренко, заслужений артист України Микола Оленчук, патріарх вітчизняної сцени, народний артист України Анатолій Решетніков… Тут жила артистка Ванда Санковська, яка колись працювала у Леся Курбаса в його театрі. Вона довго тут прожила і пішла з життя в 104 роки.
“Старість — це коли турбують не погані сни, а погана дійсність”, сказала б Фаїна Раневська. Маючи патронат, будинок усе одно виявився незахищеним. Проблеми з грішми — одне. Проблеми з добротою й співчуттям — зовсім інше.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
