Виклик: портрет сучасника
Залиш хоч на хвилину свій модний гаджет. Встань із дивану, підійди до дзеркала. Подивись на себе. Заглянь собі у вічі, котрі мають такий стомлений вигляд. Роздивись кожен міліметр свого обличчя. Усвідом, що ти існуєш, що все, що відбувається з тобою, - реальне. Ти – сучасна людина. Ніким не зрозумілий підліток. Дитина ХХІ століття.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Ти прокидаєшся вранці, бачиш, що батьки вже пішли на роботу, і, ввімкнувши голосно музику, збираєшся до школи. Натягуєш джинси та футболку, адже кому потрібна шкільна форма, береш на плечі свій рюкзак, у якому вже давно перестав носити зошити, вставляєш у вуха навушники і - вирушаєш. День проходить досить спокійно, ти ж вже давно перестав реагувати на зауваження батьків та вчителів. Тобі б швидше дістатися дому та подивитися кілька серій улюбленого серіалу, а потім вийти з друзями на прогулянку. Ти не робиш уроки, не допомагаєш матері та батьку, не можеш згадати, коли останній раз телефонував своїй бабусі. Твої друзі кажуть тобі брати від життя все і не витрачати сили на непотрібне. Ти – сучасний підліток.
Ти жалієшся, що тебе ніхто не розуміє. Щоночі ти плачеш у подушку через несправедливість життя. Коли твоя мама, побачивши тебе в сльозах, намагається поговорити з тобою, ти тільки кричиш на неї і кажеш, що вирішиш свої проблеми сам. Коли нікого немає вдома, ти кричиш. Кричиш від того, як тобі боляче. Ти вважаєш, що тобі в житті не пощастило, що твої проблеми найгірші. Ти – сучасний підліток.
Мама каже, що твій телефон скоро зростеться з твоєю рукою. Добре, що хоч уві сні він від тебе відпочиває. Ти лежиш із ним, їси з ним, приймаєш ванну зі своїм телефоном. Кожен вечір ти проводиш за комп'ютером, а на день народження попросив у батьків планшет. Ти не купуєш звичайних книг, адже є електронні. Ти – дитина ХХІ століття. Мій сучасник. Я (теж підліток) дивлюся на тебе і повільно божеволію. Віриш, що я тебе не розумію?
Усе ще дивишся у дзеркало? І що ти сподіваєшся там побачити? Розбиті мрії, марні сподівання – вони усі в твоїх очах. Вони не дають тобі рухатися далі, як рибці не дають рухатися далі стінки акваріуму. Ти дивишся на цей світ через скло, ти не живеш, а існуєш. Звільнись від страху, від болю, від усього, що раз за разом ламає твої крила. Заспокой вогонь, що палає у твоєму серці, інакше він спалить тебе зсередини.
Мій сучаснику, зміни своє життя на краще…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
