пятница, 15 ноября 2019 г.

Історія бабусиної хати

Історія бабусиної хати

Літні канікули, блаженний час, коли можна зустрітися з родичами, навіть якщо вони живуть за сотню кілометрів, у селі. Саме це робила Таня. Чотири години тряслась у машині із сім`єю щоб приїхати до двоюрідної  сестрички Оксани, на рік меншої за неї саму. І до Ігоря, на два роки старшого брата.

Дорога була важкою, а тим паче з її п`ятирічним братом Тимофієм, який то плакав, то кричав. Вибоїни на дорозі, спека, вереск і злі батьки ніяк не допомагали підтримати гарний настрій. Але ці муки були того варті, адже щастя від зустрічі з родиною змусило її забути всі страждання у машині.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

Щойно вони приїхали, Таня вискочила з машини, і з  радісними криками кинулась до сестри. Наговорившись про новинки зі свого життя, вони почали розмовляти про свої плани на тиждень, який вони проведуть разом.

- Треба навідатись до бабусиної хатини, прибрати там, ну ти зрозуміла…

- Так. Ясно, а як Ігор? У друга в гостях, так? Знову?

Розмова перейшла у інше русло. Про покійну бабусю та її хатину важко було говорити всім.

- Так, сьогодні ввечері повернеться. А завтра поїдемо разом.

- А дід Володя буде?

- А куди ж він дінеться?

Дівчата зареготали.

- Слухай, а ходімо увечері на озеро?

- А чого б і ні? Тільки треба від Тимохи непомітно злиняти.

- Добре. То пішли, а батькам скажемо що ввечері –  купатися.

- Бо і справді, що нам там  робити? Мабуть, ще тітки позїжджаються.

- Головне, щоб вони не провідали. А то почнеться: “Куди? Та на Русалчин тиждень? Купатися?”…

- Не провідають. Хай самі керуються своїми забобонами! Пішли шукати купальники!

- Твої речі ще досі десь у мене лежать. Здається, під шафою, у коробці. А якщо й не лежать – не біда.

Десь після обіду дівчата стали випрошуватись на озеро.

- Ну мам, ну справді…. Там же води по коліно! А ми плавати добре вміємо!

- Мамусю, ну ти подумай! В найглибшому місці – півтора метри! Ми ж далі, ніж по пояс не заходитимемо!

- Ну, Іринко, що робитимемо з цими двома ? – спитала мама Тані.

- Та я  й не знаю. Може, оце їх пустити, хай уже йдуть, але за одної умови – не купатись, а так, по берегу пошастати. Далі, ніж по коліно вам дорога закрита.

- Ну дівчата можете йти. Але так, як Танина мама каже. На глибину не лізти! Можете на березі посидіти, ноги помочити, навіть багаття розпалити дозволю, якщо в воду не лізтимете.

- І кофти візміть!

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Дівчата вже гайнули додому  по покривало, по щось смачненьке. Про кофти згадали в останній момент. Вирішили про всяк випадок взяти з собою джинси та шкарпетки.

- Щоб о восьмій стояли тут, сивки-бурки!

- Як лист перед травою!

Вислизнули з дому аж ось – у дворі тітка Христина.

- Привіт, Христе!

Вони обнялися. Тітка була всього на сім років старшою за своїх племінниць.

- Куди це ви розігналися?

- На озеро. Хочемо посидіти без крику. Бо як почнеться – за здоровя та за упокій…

- За політику та за дітей…- додала Христя.

- То ми поспішаємо, бо як прийде тітка Марусина та тітка Галина, то чорта з два тоді вийдеш!

- Я, мабуть, теж до вас втечу. Бо не така я стара, щоб з Галиною “Молода вовчиця” горланити.

- Та ще й так огидно, як сполохана курка…

- То йдіть швидше, бо он вже й стара пацючиха на возі!

І справді,  виглянувши з-за рогу хати можна було побачити тітку Марусину, яку вони ненавиділи не менше, ніж Галину. Остання, схожа на діжку,  любила вчити дівчат уму – розуму. Менше за всіх її любив Ігор. Іще менше він любив тітку Марусину. Але поки остання доїхала на своєму старому, рипучому возі до хати Оксани, дівчата вже були на півдорозі до озера. Йшли вони швидко, а потім сповільнились. Сонце вже було низько, де йому й належить бути о пятій годині. На галявинці дівчата розстелили покривало, склали речі та пішли до краю озера. Вони бродили по кісточки у воді, доки вона не стала холодною.

- Не дарма ми тепліші речі взяли. Диви, який вітер здійнявся! Може все ж багаття розвести?

- Я назбираю паліччя, а ти запальничку знайди.

Оксана розгребла руками суху торішню траву. Тепер на тому місці утворилась залисина. Таня повернулася з оберемком сухих гілок, а  її сестра вже обкладала лисину камінням. Коли боротьбу з ненависною запальничкою було закінчено, а багаття розпалено, дівчата сіли на покривало і дістали торбинку з печивом, квасом та бутербродами. Перекусили й стали співати біля багаття. Чим вам не краса? А якби не втікли до озера, сиділи б та вислуховували повчання  тіток.  Потім дівчата знов почали розмову про бабусину хату. Обидві не змовляючись обернулись і поглянули на той бік озера, де сиротливо стояв будиночок їх покійної бабусі. Зараз там ніхто не живе. Таня поглянула на вікна хати – аж вони світяться!

- Оксано, то мені здається чи там щось світиться?

- Та я теж спитати хотіла!

- То пішли батьків покличемо! Бо там нікого бути не має!

- Чекай! А може, то просто так світло від заходу сонця переломлюється і нам тільки здається? Давай спершу перевіримо.

- Не подобається мені ця затія! Але правду кажеш, може бути що це ілюзія.

- То пішли…

Сестри перевзулися в кросівки і пішли в обхід озера. Вплав було б утричі швидше, але наважитися порушити слова мами – самогубство. Вони підійшли майже впритул до старих стін і зазирнули у вікно. В кімнаті танцювали та веселились якісь незнайомі дівчата. Вони співали: “ Мене мати породила, нехрещену положила”.

- Що це за секта?! – спитала шепотом Таня.

- Чорт забирай, дивись!- Оксана вказала на дівчат, які були найближче до вогню з печі. При світлі їх шкіра видавалася зеленуватою.

- Пішли додому, негайно!- Таня вже не шептала. І тут обидві дівчини завмерли в напівприсяді.

Раптом одна з дівчат підійшла до вікна і поглянула на сестер. Зеленавка поманила дівчат пальцем і раптом вдарила кулаком по склу. Воно затріщало, а дівчата закамяніли. Коли удар по склу повторився і воно, не витримавши натиску, розбилось, –  сестри чкурнули так, як не бігали ніколи! Менш, ніж за три хвилини вони були вдома, хоча для шляху туди їм потрібно було йти аж чверть години!

- Чорт, ми ж забули на березі сумку! – згадала Оксана.

- Я туди не повернуся! – замотала головою Таня.

Дівчата перелякано кинулися до батьків:

- Мам, там, у бабусиній хатині якісь сектантки!

- А, може, й наркоманки!

- Вони палили багаття!

- І співали ритуальні пісні!

- І закликали нас до себе!

- І шкіра в них зелена!

Але матері їх не почули, бо тітка Галина, затиснувши у своїх обіймах тітку Христину, яка відчайдушно намагалась випручатись, горлопанила на все село: “Зорі прозорі мої…”. Зате обернулась стара пацючиха – тітка Марусина.

- Ой дівчатка! Де ж це ви запропастилися?, – заголосила вона, – То ви кажете, – співали? Дівчата, кажете? У хаті вашої бабці? І шкіра, кажете, зелена? То це ви близько озера були?

Дівчата закивали головами. Краще допомога від Марусини, ніж її відсутність з боку татів, які вже сперечалися з приводу того, хто з депутатів краще впливає на економіку: Оберко Довбневерхий чи Пилип Куцолобий.

- То ведіть мене, дівчата, до тої халупки. Розберемося.

- А, може, краще когось із чоловіків покликати?

- Розберемося, – повторила тітка Марусина.

Зникнення одної з гостей ніхто й не помітив, адже усі разом кляли -проклинали “чортову закорумповану систему”. А мами дівчат з тіткою Христиною намагалися втихомирити діда Володю, який криком кричав про ковбасу за вісімдесят копійок . Тож,  прикрившись цією веремією, сестри з тіткою простували до хати. Дорогою Марусина спитала:

- А, дівчата, чи не бачили ви якісь дивні прикмети в цих дівчат?

- Ну наче нічого … крім шкіри.

- А-а-а-а…. Отже, кажете, шкіра зелена? І на що ж ви, дівчата, сподівались? То пішли, кажете, до озера у Русалчин тиждень і не сподівалися русалок-мавок побачити?

- Русалок?

- Мавок?

На обличчях дівчат читалося абсолютне нерозуміння слів тітки.

-  Тітко, які русалки? Що ви таке кажете? Це ж дурниці, забобони якісь!

- А якщо й правда, то де їх хвости?

- А вам якщо русалки, то вже й із хвостами?! – обурилася тітка Марусина.

Дівчата примовкли. Так, мабуть жіночка переплутала свою склянку узвару із вогненною водою тітки Галини.

- Слухайте. Русалки, кажете, хвостаті? Ой, вчити вас і вчити. Здавна словяни вірили, що душі дітей, які померли нехрещеними не відлітають туди, – тітка Марусина вказала гачкуватим пальцем на майже темне небо,  де світлим  залишався тільки маленький клаптик над горизонтом, – А стають мавками або русалками, в залежності від того, чому померли. Русалками також стають утоплениці. Але чітко сказати не можна: де мавка, а де русалка. Тільки сам чорт знає, хто є хто.

Атмосфера була така гнітюча, ніби дідько справді зараз промовить: “А я знаю”….

- Так от, кажуть, що в них зеленава шкіра, русе волосся. А на русалчин тиждень ті душі, які ще не перетворилися на мавок-русалок, можуть отримати благословення і піти до Раю. Але на це мають право душі тих дітей, які померли не пізніше семи років тому.

- Ми прийшли, тітко. Поглянь!

Марусина підійшла до хати і зазирнула у вікно. І раптом заверещала:

- Іван та Марія, хрещу тебе! В імя Отця і Сина, і Святого Духа! Амінь! – вона кинула вгору хустку, яку зірвала з голови.

Вмить  мавки та русалки стали стрибати під хустку. Десь чверть дівчат прострибнули, а потім обернулися лелеками й полетіли. Решта знов стали співати і танцювати навколо сестер та їх тітки: “Сиділа русалка на білій березі, просила русалка в жінок намітки: “Жіночки-сестрички, дайте мені намітки, хоч не тоненької, аби біленької”. Сиділа русалка на білій березі, просила русалка в дівочок сорочки: “Дівочки-сестрички, дайте мені сорочки, хоч не біленької, аби тоненької”. І вмить зникли. Розчинились у холодному темному повітрі, залишивши дівчат та жінку самих поряд з порожньою німою хатиною.

- Пішли, дівчата?

Вони мовчки кивнули і попростували додому. Сестри не вечеряли, а одразу пішли до кімнати Оксани, де повинні були спати сьогодні. Не вимкнувши світло, вони сіли на ліжко й Таня  розповідала  Оксані про свою екскурсію, на якій вона побувала разом з класом.

- Оце тобі пощастило… А вже як мед, то й ложкою… Весело тобі, але нічого. Ти в нас на всі канікули. Ми щось вигадаємо…

Цю історію мені розповідала моя бабуся, запевняючи, що все це правда.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

КиевVласть

Софія, Острадчук, 14 років

Теги: юн-пресс, рассказ, мавки

пятница, 15 ноября 2019 г.
07:15
Плановые отключения электроэнергии в Киевской области 15 ноября 2019 года (полный список населенных пунктов)
07:00
Погода в Киеве и Киевской области: 15 ноября 2019
четверг, 14 ноября 2019 г.
20:45
В пятницу, 15 ноября, ярмарки пройдут в восьми районах Киева (адреса)
20:24
Столичные власти заявили о планах выделения матпомощи и при рождении ребенка и компенсации услуги “муниципальная няня”
20:01
“Киевавтодор” будет ограничивать движение на Броварском проспекте на неделю дольше чем планировалось
19:44
На Троещине в Киеве до конца следующего года запланировали реконструкцию части теплосетей
19:27
Кличко установил надбавки к окладу за выслугу лет Александру Свистунову и Андрею Малеваному
19:03
Транспортный департамент Киева не знает, когда сможет капитально отремонтировать около двух десятков столичных улиц
18:46
Членов НАТО покормили в Киеве за 140 тыс. гривен от имени премьера Гончарука
18:31
Юрий Назаров: В течение недели турникеты для QR-билетов появятся еще на 11 станциях метро
18:17
Столичная Гимназия А+ стала кандидатом на авторизацию программы международного бакалавриата, - KAN
18:02
ОСББ и ЖСК столицы должны до мая 2020 года заключить с КП “Киевкоммунсервис” договора на вывоз мусора
17:47
Улицу Выборгскую в Соломенском районе Киева переименовали в честь диссидента Алексея Тихого
17:38
Рада проголосовала в целом за проект госбюджета на 2020 год
17:26
В BD Holding рассказали о ходе строительства ЖК “Европейка” в Софиевской Борщаговке
17:04
Задолженность за электричество есть у 74 тысяч жителей Киевщины
Календарь событий