Чим для нас є 8 березня і що ми святкуємо в цей день
Для багатьох українських жінок та дівчат 8 березня – найулюбленіше свято весни, адже в цей день вони відчувають себе королевами, їх усі люблять, дарують подарунки.
8 березня, як відомо, не є міжнародним святом і у багатьох країнах вже давно трансформувалося у День матері чи залишилося Днем прав жінок. В Радянському Союзі День вшанування жіночої свободи та громадянських прав перетворився на день початку весни, день квітів, стереотип про який майже не змінився з 70-х. Отже, це свято амбівалентне: з одного боку – пережиток комуністичної системи, з другого – чи не найважливіший вияв феміністичного руху.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Зважаючи на те, що в Україні вже близько п’яти років триває декомунізація, активізувалися жіночі організації, ми неодноразово чули пропозиції скасувати 8 березня, або зламати розуміння цього дня як свята всіх жінок і утвердити Міжнародний день прав жінок. Але чому вже декілька років триває обговорення, чому і суспільству і владним структурам так складно відмовитися святкувати 8 березня і чи потрібно відмовлятися від святкування взагалі?
Аби остаточно зрозуміти, чи є 8 березня пережитком радянської цивілізації, чи ні, варто заглибитись в історію цього свята. Існує незліченна кількість міфів з приводу дати свята, появи його в Радянському Союзі, чимало легенд блукає навколо однієї з засновниці свята Клари Цеткін.
Але можлива версія джерела Міжнародного жіночого дня бере початок у далекому 1907 році, коли в Нью-Йорку проходить марш робітниць-текстильниць. На тлі публічної дискусії про умови праці і жіночої кампанії за виборче право, близько 15 тисяч жінок, які працюють у сфері голки й тканини, проходять через Нью-Йорк. Таким чином вони прагнули відзначити жорстокість поліції, яку вона проявила під час демонстрації у 1857 році, а також демонстранти вимагали скорочення робочого дня, вищої оплати праці та права голосу. Проте, у своїй книзі “Про соціалістичне походження Міжнародного жіночого дня”, Темма Каплан (1985) стверджує, що ці демонстрації, можливо, не відбулися, і що цей міф був створений під час холодної війни, щоб прибрати соціалістичне коріння Міжнародного жіночого дня, і щоб підкреслити його міжнародність.
28 лютого 1909 року в США відбувся перший Національний жіночий день, можливо, правильніше було б сказати навіть Національний день жінки (тільки після війни в англійській мові поширилась назва, в якій вживалася множина). Жінки говорили про свою роль не тільки як матері-берегині домашнього вогнища, а й про роль у житті свого міста чи держави.
Перед загальними зборами Другого Інтернаціоналу в Копенгагені відбулася Друга міжнародна конференція жінок, в якій взяли участь близько 100 жінок з 17 країн, які представляли спілки, соціалістичні партії та робочі жіночі клуби. Кларою Цеткін було запропоновано, щоб наступного року відбувся “Міжнародний день жінки”. Цікаво, що так Цеткін намагалася привернути увагу до складних умов праці жінок, хоча рішуче виступала проти фемінізму. Проте для святкування не було встановлено точної дати.
19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії відзначали Міжнародний жіночий день. Лише в Австро-Угорщині було проведено понад 300 демонстрацій, спрямованих на подолання гендерної дискримінації та забезпечення прав жінок на роботу, голосування, навчання та державні посади.
У період Першої світової війни жінки в Європі проводили антивоєнні мітинги як висловлення жіночої солідарності. На території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, перший Міжнародний жіночий день жінки відзначали в 1913 році, напередодні Першої світової війни, провівши антивоєнну кампанію.
Напередодні російської революції в останню неділю лютого (8 березня за григоріанським календарем) в Петербурзі відбулася масова демонстрація. Це був протест проти погіршення умов життя, відсутності основних продовольчих запасів і нестачі товарів. У цій демонстрації брали участь переважно жінки, але також були залучені і чоловіки. Його очолювала російська феміністка Олександра Коллонтай.
Святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. 8 березня з 1922 року Ленін утвердив День жінки як офіційне свято. З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія. Радянська влада намагалася зрівняти у правах жінок і чоловіків, даючи насамперед однаковий доступ до навчання, шанс працювати і мати власні гроші. Історик Оксана Кісь, яка досліджує гендерну проблематику в історії України пише, що насправді влада розглядала організоване жіноцтво інструментально, і більшовики хотіли взяти їх під контроль, щоб потім використати для посилення впливу на суспільство.
За правами жінки завжди стояла партія і рівноправність можна назвати абсурдом.
По суті, за сталінських часів свято 8 березня використовувалось як один зі засобів пропаганди, а можливості для обговорення реальних проблем жінок, таких як насильство, умови праці, не існувало. В СРСР постає демографічна криза (після Голодомору, масових репресій), і жінок заохочують більше народжувати, ідея материнства культивується як єдиний шлях самореалізації жінки.
Комуністична партія подарувала жінкам права, звільнила їх з-під гніту патріархального світу, дала їм можливість самореалізуватися, і тепер партія хотіла такої ж самовіддачі від жінок. Оксана Кісь говорить про те, що в цей час закріплюється думка, що саме компартія, саме держава дала жінкам права, а не жінки самі їх відстояли під час революції.
Ключовим моментом у становленні традиції відзначати жіночий день став 1965 рік, коли 8 березня набуло статусу вихідного дня. Таким чином, 8 березня стало сімейним святом. В період хрущовської “відлиги” підвищується матеріальне становище, відроджуються цінності та атрибути повсякденного життя (мода, косметика). Вірогідно, саме тоді й виникає традиція вітати жінок квітами дарувати їм цукерки, діти вітали мам, бабусь і вчительок, а чоловіки – жінок, потім утвердилась традиція звільнення від хатніх обов’язків один день на рік. Таким чином, свято стає абсолютно аполітичним.
Після утвердження родинності свята воно знову починає трансформуватися, відходить від образу жінки, натомість в привітаннях, в листівках все частіше лунають описи природи, її оспівування. Навіть зараз, чуючи про 8 березня, ми уявляємо листівки з тюльпанами або весняний пейзаж з річкою і зеленим берегом, усіяним невеликими квітами.
Таким чином, в СРСР за 70 років з’являється зовсім нове, трансформоване свято, зі специфічними традиціями і вкладеними прихованими ідеями, які взагалі не відповідають ідеям, озвученим на мітингах у революційний час. Свято втратило свою політичність, радикальність, рішучість, перетворившись на свято вічної гармонії та “весни, жіночності та кохання”. Таким чином влада намагалася не афішувати проблеми жіноцтва, такі як дискримінація, експлуатація, насильство, вважаючи що питання можна вирішити, створивши свято і відпустивши додому у вихідний. Згодом, коли жінки намагалися говорити по свої проблеми, їх ігнорували, бо вони і так мали забагато прав, яких їх могли позбавити у будь-який момент.
1975 - Міжнародний жіночий рік. Цього року Організація Об'єднаних Націй почала святкувати Міжнародний жіночий день 8 березня. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам оголосити, відповідно до їх традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир ООН.
Проте, у США й інших країнах, де Міжнародний жіночий день дав свої особливості і власну історію феміністичного руху, жіночі марші відбуваються в різні дні року, і навіть не завжди пов’язані з 8 березня. В Україні традиція проводити марш на 8 березня виникає порівняно недавно. Перші марші 2008, 2009 років збирають не більше сорока людей.
2018 року в центрі Києва відбулося дві ходи за права жінок, присвячені Міжнародному дню боротьби за права жінок. Учасниці ходи висунули вимогу ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильства над жінками та домашнього насильства. Близько 100 дівчат і жінок колоною пройшли Хрещатиком.
Учасниці маршу "Oh my March! МАТИ вибір" тримали в руках такі лозунги: "Давай мити посуд разом!", "Давайте разом виховувати дітей", "Мати вибір!", “Мої очі вище”.
Колона попрямувала до Михайлівської площі, звідки вирушила до Київської адміністрації, приєднавшись до паралельного маршу "Годі терпіти!". Ця акція була чисельнішою – до неї приєдналося більше 700 осіб. Марш був спрямований проти гендерної дискримінації, сексизму і сімейного насильства. Тут можна було почути такі заклики: "Ми за рівні права і можливості!", "Ні – насильству щодо жінок", "За рівну оплату праці!".
Таким чином, протягом останніх років в Україні відбуваються марші, жінки все частіше відмовляються від святкування 8 березня. Жіночі організації України намагаються повернути цьому дню соціально-політичний сенс – з гордістю відзначати день міжнародної солідарності жінок, незважаючи на те, що дуже важко відмовитися від таких рідких у сучасних реаліях привітань, приємних подарунків. І близька людина, якщо хоче привітати, не буде чекати весни, 8 березня, щоб зробити це тільки раз на рік.
8 березня - це важливий день, який найкраще підходить для того, щоб всім разом сказати: ми ще дуже мало зробили для того, щоб виправити жахливий, трагічний злам в історії культури - нерівність статей у доступі до освіти, влади, кар'єри. Поряд з тим проблема насильства надзвичайно актуальна для України і стосується не лише домашнього насильства, а й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо. Чи це не ті проблемі, які варто підіймати?
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Цього року ми святкуватимемо 8 березня у п’ятницю, це досі вихідний день. Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив про те, що святкувати чи не святкувати 8 березня буде вирішувати Верховна Рада, хоча представники інституту національної пам’яті цілком підтримують скасування цього свята. Володимир В’ятрович на одній з прес-конференцій розповів, що свято навряд чи зникне, але зміниться його концепція та ідея, наголошував на тому, що має святкуватися не день “тортиків-букетиків”, а день боротьби за права жінок. Тобто, мова не йде про скасування цього дня як свята. Пропонується скасувати державний вихідний і дати святу правозахисну назву.
