Яким має бути закон про обіг сільськогосподарської землі
Однією з умов скасування мораторію є ухвалення закону про обіг земель, який має створити в державі земельний ринок. Попри значну кількість як прихильників, так і противників мораторію, немає охочих працювати над створенням земельного ринку і прийняттям закону про земельний обіг.
На офіційному сайті Верховної Ради з пропозицій щодо нового законодавства про обіг землі є тільки дві не такі вже й нові — проект №5535 від 13 грудня 2016 року і альтернативний №5535-1 від 28 грудня 2016 р. (див. рис. 1).
Крім цього, зараз у роботі перебувають ще два проекти — втаємничений міністерський і лобістський депутатський. До кінця цього року закон про обіг земель має побачити світ, і той факт, що громадське обговорення тих положень, які у нього закладатимуться, й досі не розпочате, викликає подив.
Головними положеннями проекту закону №5535 є відчужуваність землі з певними обмеженнями щодо її кількості, яка перебуватиме у власності:
— фізичній особі — до 500 га;
— юридичні особи можуть мати 33% земель на певній території територіальної громади чи району.
Законотворці могли б уже й не прописувати цих 33% для юридичних осіб, бо за українським законодавством монопольне становище починається з 35-відсоткової частки на ринку товару, — 2% ролі не відіграватимуть.
Фактично три юридичні особи можуть купити 99% землі сільськогосподарського призначення в Україні. Звісно, що той, хто планує за цим законопроектом стати монопольним власником землі в Україні, в схемі зі скуповування землі задіє не менш як сто юридичних осіб — по кілька на область.
Положення проекту №5535-1 не мають обмежень по кількості земель, що перебувають у власності. Назвати такий законопроект альтернативним дуже важко, це розширена версія основного проекту, вибудувана за тією ж логікою — "розпродати".
Проект №5535 не обмежує іноземців у набутті права власності на землі сільськогосподарського призначення в Україні. Іноземці як учасники юридичних осіб одразу з ухваленням закону можуть без обмежень ставати власниками багатства всього українського народу. Як фізичні особи, іноземці матимуть право набуття власності з 2030 р., — це нікчемні деталі, погодьтеся. Взагалі за законопроектом №5535 набувачами земель можуть бути фізичні особи, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, — реєструйся і володій.
Читайте: Заобігована земля. Спасти Україну від люмпенізму
У свою чергу, проект №5535-1 передбачає, що іноземець не може бути власником земель як фізична особа, але може як учасник юридичної особи за умови участі в ній не більш як 49%. При діючому законодавстві це не обмеження.
Фактично обидва законопроекти передбачають вільний продаж землі і не обмежувану її концентрацію в одних руках, просто можуть бути застосовані різні методи привласнення і концентрації.
Наприкінці 2018 року питання заборони відчуження земель, їх обігу, ринку земель постало досить гостро. Парламентський комітет з питань аграрної політики та земельних відносин самостійно, не очікуючи пропозицій від уряду, розглянув пропозиції до законодавчих змін для нормативно-правового регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення.
Так, на розгляді в комітеті перебуває проект закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення" (див. рис. 2).
Звісно, запропоновані всередині комітету зміни далеко не остаточні і можуть узагалі не бути прийняті чи навіть розглянуті. І дуже багато в проекті залежатиме від результатів виборів 2019-го.
Так, основним положенням комітетського проекту закону стало таке ж, як і в проекті закону №5535: земля вільно продаватиметься. Просто комітетська пропозиція торгувати землею є більш завуальованою низкою якихось недієвих обмежень. Ми ж розуміємо, що для капіталу не істотно — скупити землю зараз чи через три роки, головне — невідворотність цієї події для існування й успішної роботи фінансових механізмів.
Згідно з комітетськими положеннями іноземці та особи без громадянства не можуть бути власниками земель сільськогосподарського призначення. При цьому юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, можуть бути власниками землі за умови трирічної сільськогосподарської діяльності та лише у випадку, якщо участь іноземців в юридичній особі буде меншою за 50%. Фактично іноземцям залишають варіант скупити українську землю через юридичних осіб-посередників, але через три роки.
Так, за законодавством України, в товаристві з обмеженою відповідальністю рішення приймають 75% учасників, — у сукупності з корпоративним договором іноземець отримає 100% управління юридичною особою. Що це — завуальованість, саботаж чи невігластво законотворців?
Читайте: Монополія на землю. Ризики припинення існування аграрних монополій в Україні
Комітетськими положеннями пропонується встановити, що загальний розмір земельних ділянок, які перебувають у власності фізичної особи — громадянина України, не може перевищувати 200 га. Але якщо фізична особа займається веденням фермерського господарства, то через п'ять років вона має право на загальний розмір земельних ділянок до 500 га, а через десять років — до 2000 га. Тобто це ще краща норма для люмпенізації країни, ніж норма проекту №5535.
А от ста юридичних осіб достатньо для того, щоб скупити 100% земель сільськогосподарського призначення в Україні і покласти їх в одні руки. Саме таким є висновок з комітетських пропозицій, якими пропонується встановити, що загальний розмір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності юридичної особи, не може перевищувати 30% земель сільськогосподарського призначення району, 15% — області та 0,5% земель сільгосппризначення України.
Міністерство аграрної політики та продовольства України не спромоглося подати свій проект закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, хоча встановлені терміни на його подачу давно минули. Думаю, що коли побачимо положення законодавства, яке регулює обіг землі, авторства МінАПК, то зрозуміємо, чому там так довго народжували їх, і чому ще до народження вони пережили клінічну смерть і звільнення кількох очільників міністерства.
Не можна не звернути уваги і на те, що комітетські положення містять цифри і певні ідеї, які з'являються останнім часом у пресі від діючого прем'єр-міністра чи очільника міністерства АПК. Це ті ж 200 га, ті ж фермери, які законодавчо не визначені.
Неприємно бачити і заяви в пресі очільників профільного міністерства про те, що спочатку продаж землі юрособам не планувався, і ця норма з'явилася в результаті широких дискусій з аграрними асоціаціями. Бо дивно, яким боком до землі підприємства-винаймачі землі? А з селянами радитися не потрібно?
Те, що законопроекти нелогічні в деталях, і так видно. Хочеться запитати, а звідки цифри 200, 500 чи 2000 га? Або 30, 15 чи 0,5%? Це зовсім не схоже навіть на рекурентне співвідношення хоча б такої всеприродної послідовності Фібоначчі. Чому права фізичних і юридичних осіб різні? Особисто мене не цікавлять відповіді на ці запитання, просто стає зрозуміло, що законопроекти не мають логіки, а цифри зі стелі — тому доказ.
Будь-яка система має свій механізм, деталі повинні мати свої взаємопов'язані розміри, інакше механізму просто не скласти або він не запрацює належним чином, — механіки мене зрозуміють. І розміри — це лише деталі. А головне правило — не нашкодити. Не нашкодити українцям.
Читайте: Прихована небезпека для України. Втрата землі
Ці законопроекти для українського народу не можуть бути ні системою, ні окремим механізмом у прагненні бути господарями на своїй землі. Вони — яскравий приклад того, як "красиво" відібрати землю у українців, чітка програма з розписаними кроками, і ті обмеження які в них є, скоріше співпадають з кроками розлучення українців і землі. Земля — товар. Українці — люмпени.
Фактично українському селянину — власнику землі за весь час з моменту, як його наділили землею, шансу стати господарем на ній так і не дали. Такі положення законопроектів допоможуть втратити цей шанс назавжди.
Ще складається враження, що є певна змова прибічників скуповування українських земель з представниками фракцій захисників земель, і подані для розгляду в комітеті пропозиції є нічим іншим, як "народно-захисницьким" прикриттям-кришуванням скуповування землі. І весь цей спектакль для цього, — чого не зробиш заради припинення мораторію, бо земля для селянина важча за нашийник раба.
Усе ж таки яким має бути законодавство про обіг землі? Якої мети треба досягнути? Що потрібно зберегти і що розвинути?
Перед тим, як народиться ідеально просте, воно переживає багато чудернацьких втілень. Головне — пережити ці нераціональні пропозиції інквізиції українського народу.
Перш за все для відповіді на ці запитання необхідно виходити з критеріїв оптимальності земельних відносини, якими буде забезпечено:
— національну і продовольчу безпеку країни;
— оптимальні розміри площ землі в обробітку і ефективність організації рослинництва;
— збереження власності на землю за українським селянином, фактично за українським народом як єдиним власником землі як надбання;
— формування бази для розвитку тваринництва та переробки сільськогосподарської продукції і, відповідно, розвитку сільських територій;
— швидку реалізацію програм агропромислового розвитку.
Читайте: Українці зачекались на державу. Механізми державного управління в новій аграрній політиці
Запропоновані положення законопроектів не забезпечують оптимальності земельних відносин як за якісними, так і за часовими критеріями. Крім того, вони мають антисоціальну складову, спрямовану на глибоке соціально-економічне розшарування, і заперечують усі принципові бачення українців про свою державу.
Через відсутність в українському ефірі бачення чи висвітлення формування законодавства з обігу земель в інтересах українців необхідно запропонувати справді практичну альтернативу існуючим пропозиціям прихильників геноциду українського селянства.
Законодавство про обіг земель потрібне. І не тому, що це чиясь вимога або ж хтось вбачає в ньому систему монополізації власності на землю, а для того, щоб припинити сотні тисяч незаконних оборудок з позбавлення селян землі на тлі їх безгрошів'я, зупинити загрозливий неконтрольований процес проїдання землі.
А головне, країні не потрібен переділ власності, завдання якого — забрати суспільно значуще в українців і перетворити їх на кочову націю, котра з часом перестане існувати як така. Країні потрібні економічне відтворення і зростання як в усій економіці, так і безпосередньо в аграрній галузі. Це можна забезпечити тільки при оптимальних земельних відносинах.
Необхідно діяти для виправлення ситуації — пропонувати назустріч національно-практичні базові положення законодавчих ініціатив з обігу земель сільськогосподарського призначення.
У пріоритеті національно орієнтованого закону має бути розбудова соціально орієнтованої країни. Збільшення зайнятості та доходів населення, забезпечення соціальних гарантій і соціально-економічного рівня життя можливі тільки в немонополізованій економіці, де кожен селянин не лише буде власником землі, а й матиме прямий стосунок до господарювання на землі як власник аграрного бізнесу та, за можливості і бажання, безпосередній учасник виробничого процесу.
Читайте: Обіг землі і нова аграрна політика. Пропозиції щодо нових основних законодавчих змін
В України немає часу підставлятися під експерименти різних капіталів, на сьогодні в української землі є власник — українець, і його необхідно зробити ефективним і успішним.
Відомо, що перехід від користувальної (оренда, емфітевзис) форми земельних відносин до самостійного обробітку землі не лише можливий, а й забезпечить оптимальність земельних відносин. І головним чинником такого переходу буде формування товариств (об'єднань) власників землі, а не її розпродаж. Такі товариства забезпечують дотримання всіх основних запропонованих критеріїв оптимальності земельних відносин.
Саме в цьому контексті і необхідно розробляти положення закону про обіг земель. Тим більше такий підхід відповідає і пошуковим тенденціям більшості парламентаріїв упродовж багатьох років, — інакше в країні уже давно землю було б скуплено і сконцентровано в монополіях.
Формування та розвиток товариств власників землі, одноосібного чи сімейного господарювання, впровадження дієвих державних механізмів розвитку аграрного виробництва, запуск механізмів нової кредитної політики, спрямованої на розвиток первинного виробника та споживчого кредитування, — це основне, що не тільки забезпечить економічне зростання аграрної галузі, але й стане підґрунтям для формування якісних положень для абсолютно нового закону України про обіг земель сільськогосподарського призначення та змін до інших законів і нормативних актів.
Наведені тези підтверджують розуміння сьогодення, що потреба у ринку землі, яку вимальовують і нав'язують ті, хто хоче стати аграрним монополістом, насправді відсутня, як і будь-яка інша. Деталі можуть бути обговорені, але суть матиме свою підтримку.
Читайте: Як практично реформувати земельні відносини. Народна земельна реформа
Основні прямі положення законодавчих змін повинні:
визначити:
— поняття належного набувача землі. Це фізична особа — громадянин України або держава чи територіальна громада. Фізична особа має проживати на території перебування земельної ділянки і підтвердити бажання самостійно обробляти землю. Інші особи не можуть бути набувачами землі у власність;
— нормативно-правові механізми із забезпечення передчасного виходу власника землі з відносин за договорами оренди та емфітевзису для самостійного обробітку землі в товариствах власників землі, одноосібного чи сімейного господарювання;
— нормативно-правові та фінансові механізми щодо повернення землі її власникам, які втратили її за незаконними угодами через скрутне матеріальне становище чи з інших причин нагальної потреби в грошах;
встановити:
— обсяг землі для набуття права власності фізичною особою. Обсяг — одна земельна ділянка фізичній особі — належному набувачу землі;
— обсяг земель для набуття власності державою чи територіальною громадою. Обсяг — без обмежень;
— порядок спадковості землі. Спадковість землі можлива лише у разі відсутності у потенційного спадкоємця власної земельної ділянки та перебування його в ступені родинного зв'язку, визначеному законодавством. В іншому разі земельна ділянка підлягає викупу державою чи територіальною громадою;
— порядок передачі землі державою чи територіальною громадою у користування. Зосереджена у власності держави чи територіальних громад земля має передаватися для користування товариствам власників землі за територіальним принципом.
Отримані доходи на частку такої землі, переданої в користування, зараховуються до відповідних бюджетів і використовуються для вирішення інфраструктурних і соціально-економічних завдань розвитку територіальної громади;
— порядок ціноутворення. Ціноутворення формується на засадах експертних оцінок і запитів потенційних покупців землі.
Читайте: Нова аграрна політика. Формування земельних відносин в Україні
Інші (непрямі) положення законодавчих змін повинні:
— синхронізувати запропоновані положення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення з діючим законодавством;
— забезпечити механізмами прямого державного кредитування товариств власників землі;
— забезпечити механізмами прямого державного кредитування купівлі землі громадянином, який є належним набувачем землі;
— забезпечити механізмами прямого державного кредитування викупу землі державою чи територіальною громадою;
— забезпечити механізмами для формування засад ефективного використання земель;
— недопущення спекулятивних операцій із землями сільськогосподарського призначення.
Прийняття та застосування запропонованих основних положень законодавчого регулювання обігу земель забезпечить можливість:
— формування реального аграрія — первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об'єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників;
— збільшення в короткостроковій перспективі доходів власників землі в 2–4 рази;
— створення в селах і селищах тваринницьких комплексів на базі первинних сільгосптоваровиробників;
— створення в селах і селищах переробних підприємств на базі первинних сільгосптоваровиробників;
— створення практичної кооперації в аграрному секторі, де власники землі матимуть унікальну можливість засновувати кооперативні банки, кооперативні підприємства з переробки та виробництва продукції;
— практичного розвитку соціально-економічної інфраструктури сіл;
— створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин та інших громадян України.
Фактично ми розглянули всі варіанти обігу землі — від вільного продажу до створення обігу в інтересах існуючих власників землі та українського народу — як власну пропозицію. Але чи достатньо цього для вироблення найоптимальнішого варіанта вирішення проблеми мораторію. Напевно, що ні, дискусія має тривати, і вона точно повинна вийти за межі профільних комітету та міністерства.
Читайте: Втрати від інвестицій: нова грошово-кредитна політика України
Роман Головін, кандидат наук з державного управління
Источник публикации
