Врятувати Київ: київська комунальна стратегія
Ковбой і калічко, пані мер і екомер, голосяка і рокер, анархіст і покер. Кого тільки ми не побачимо серед кандидатів на міського голову, якої ще “джинси” про боротьбу з корупцією чи комфорт для киян ми наслухаємось від політичних партій.
Бездумна забудова, пробки-корки, відсутність комунального транспорту, умисна збитковість комунальних підприємств, відверто тупе керівництво Києвом, продані зупинки і багато інших проблем, які все більше нав’язують, потребують вирішення.
Транспортно-логістичні завдання для вирішення потребують знання математики. Архітектурні завдання – потребують сукупності знань, в тому числі і сопромату. Все це не на гітарі побрязкати, а повноцінне виробництво. В усьому потрібно розбиратися – від чужого розуму результат від’ємний. І Віталій Кличко тому приклад.
Важко підібрати такого компетентного мера, як треба Києву. Але такі є. Просто ми ще не навчилися обирати за професійністю. Зараз ми вибираємо хто веселіше, хто заманить нас “тік током”, хто “завар’ятить” нас гумором нижче поясу, а хто – просто “жінкою-пані”.
Києву необхідна стратегія, справжня, з курсом, з ідеологією в інтересах киян, а не стратегія про якийсь бізнес, якихось міфічних інвесторів, які візьмуть дорогу київську землю і побудують нові шпаківні, зароблять грошей, а міський голова, знявши печатки чи вдягнувши спідницю, доповість, що економіка зростає.
Єдиною стратегією може бути стратегія в інтересах киян, заснована на співволодінні й співуправлінні, де кожен киянин – співвласник і отримує свою частку прибутку. А поки що всі права киян з успіхом відібрано, і повернути ці права може тільки міський голова, який поверне киянам все їхнє, збереже й примножить в об’єднані з такими ж, як він, однодумцями.
Кличку ж необхідно зробити неймовірні зміни в собі та у своєму оточенні, щоб відповідати необхідному розширеному “наздоганянню” Києвом не тільки інших столиць Європи, а вже й обласних центрів України, які за багатьма параметрами обійшли Київ. Київ – відстале навіть для України місто. Прикро, але це так.
Комунальна стратегія і є тією стратегією, яка концентрує владу у киян, яка дозволить почати ефективно розбудовувати метро та інший громадський транспорт, розбудовувати дорожню інфраструктуру, рятуючи Київ від заторів, повернути киянам комунальні підприємства, які мають забезпечувати Київ життєво важливими продуктами та послугами – все це великий спектр напрямів роботи, і з ним може впоратися тільки людина з “головою”, а не калічко, ковбої, верещуни чи хохотуни.
Київ – столиця. Київ концентрує Україну в усьому. Тому питання стратегії соціально-економічної стабілізації й розвитку Києва стоїть особливо гостро. І саме з такими програмами повинні особистості й партії підходити до управління столицею України.
Бо проблема управління Києвом давно критична й відчутна: у міста немає керівництва, а головне – взагалі ні в кого немає стратегії успішності міста, столиця все більше відстає в розвитку – і абсолютно, і відносно... Київ “тупо” віддано на (напів)кримінальний та лихварський аутсорсинг: від доріг – до зупинок, від комунальних підприємств – до водія трамваю.
Головна необхідність для розвитку міста – достатні доходи. І не менш головна – ефективність витрат. Бюджет визначає життя міста. На бюджет у різних міст різні погляди й різна його реалізація. Наведу видатки деяких бюджетів міст за 2019 рік (наближені дані).
Причин для різниці між доходами та видатками в різних містах/столицях дуже багато: починаючи від індустріалізації міста й рівня доходів громадян – до рівня розвиненості самоврядування та взятих столицею на себе соціально-економічних функцій, закінчуючи неефективним та безгосподарним управлінням бюджетом та комунальною власністю містян.
Харків і Львів відверто гірше забезпечені бюджетом, ніж Київ. При цьому така “гіршість” в два рази не відчувається, як то кажуть в народі, “крадуть, мабуть, менше”.
Київ у бюджетному плані гірше за Мінськ, Варшаву та Москву, а з Берліном і порівнювати важко. Якщо Варшава і Берлін – європейські міста з відповідним рівнем оплати праці, рівень якої є визначальним у розмірі бюджету, то Мінськ порівняний з Києвом, а мав би бути десь між Києвом та Харковом.
Якщо взяти до уваги рівень інфраструктурного розвитку столиць сусідніх країн, то й тут Київ не те що у відставанні, а у повному застої – це відчувають кияни кожного дня, їдучи на роботу в метро, чи автобусі, чи у власному авто.
У Києві зникає промислове виробництво – і замість підприємств виникають житлові забудови. Заміна промисловості на житло – це теж причина слабкого бюджету в порівнянні з іншими містами, де промисловість збереглася й розвивається. Це пояснює дуже малу частку (10%) надходжень до бюджету, сформованих оподаткуванням прибутку підприємств.
Порушено в київському бюджеті й ефективність розподілу видатків за бюджетними програмами. Так, видатки на реалізацію національної програми інформатизації в 2019 році стали бюджету киян майже 0,9 млрд гривень. За ці гроші могли б добре оплачувати працю 5000 лікарів цілий рік чи відремонтувати, матеріально забезпечити не одну лікарню, і почати можна було б з Олександрівської лікарні.
Нераціональним виглядає й бажання вирішити занедбаність в інфраструктурі транспортній галузі за рахунок бюджетних програм, “зливаючи гроші” на своїх підрядників.
Оптимально оцінюючи, Київ гірший за інших. І, як наслідок, Київ стає все більше не комфортним. Київ відданий на зовнішнє управління – в аутсорсинг. А кожен аутсорсер є окремою історією пограбування Києва.
Аутсорсинг, який представляє приватний власник, довів свою неефективність: не може приватний власник вчасно й ефективно побудувати шляхопровід або нові станції метро. А вже певні брехуни з Київської міськдержадміністрації (КМДА), які обіцяли все до “нового року”, з Нового року можуть на роботу не виходити – в КМДА потрібна ефективна прискорена ротація кадрів. Інакше все коштує напрочуд дорого для киян.
Майно киян не потрібно роздавати, комунальна власність, в тому числі комунальні монополії – це джерело не тільки збільшення доходів бюджету, а й основа розвитку міста.
Вагому частку (до 20%) доходів бюджетів міст в тій же Польщі становлять власні доходи, сформовані від комунальної власності та участі комунальної власності у виробничій діяльності. Бо в Польщі очільник міста не говорить, що держава – неефективний власник. І Варшава не єдине місто, де до комунальної власності, власності містян ставляться відповідально – самостійно й ефективно керують нею, примножують і розвивають. Це – наслідок розуміння, що тільки в такий спосіб організація самоврядування буде давати результати та зробить можливим досягнення стратегічних цілей в розвитку міста.
Відсталий Київ не може формувати співставні доходи міського бюджету. Соціально-економічний механізм Києва порушено та розбалансовано, що призводить до негативних наслідків. Відсутність професійного стратегічного управління містом, його життєдіяльністю проявляється в усьому.
Наприклад, за останні шість років у Мінську побудовано 14 станцій метро, які з’єднується 17 кілометрами колій. В Москві побудована 41 станція метро, які з’єднуються 71 кілометром колій. У Києві – жодної станції!
За останні шість років у Києві не побудовано жодної транспортної “розв’язки”, не говорячи вже про сучасні підземні переходи замість лежачих поліцейських та “острівців” безпеки. У Києві відсутній розвинений громадський транспорт, чому доказ – черги в метро за “одним жетоном в одні руки”.
За шість років нічого не вирішено з паркувальним простором, окрім карманів для паркування на вул. Богдана Хмельницького. Продовжують бігати не зрозуміло від кого працюють паркувальники. Паркувальний простір перекривають в баченні “немає парковки – немає проблем”. Але тут скоріше “застав дурня богу молитися – він і лоба поб’є”.
Управлінці Києва не спромоглися зробити зупинки й віддали їх на аутсорсинг для торгівлі цигарками, щоб більш ефективно завдавати шкоди здоров’ю киян. Хоча є спеціалізовані комунальні підприємства з торгівлі, і вони могли б розвинути економічну монополію зупинок – в інтересах громади Києва й без шкідливого паління.
За останні два роки повністю скорумпована під “Прайм” зовнішня реклама в Києві. Кияни мали б бути власниками цієї монополії, а зараз недоотримують сотні мільйонів гривень. Замість “Прайму” мало б бути комунальне підприємство, і бюджет мав би отримувати додаткові сотні мільйонів, а поки що це ділиться між корупціонерами.
Сотні мільйонів гривень недоотримує й паркувальний простір Києва. Цей простір не тільки не управляється, але й віддається в аутсорсинг – і вже нові некомунальні паркувальники на віджатій у киян парковці виставляють трикратну ціну, беручи “налом”, проти чого так “успішно” боровся Віталій Кличко. Цю економічну монополію теж необхідно повертати, припиняючи передачу паркувального простору в приватні корумповані руки і не боятися “живих” грошей в бюджет киян.
Таких сотен мільйонів втрат можна перераховувати ще багато. Як і багато “розбазарених” грошей, втрат і втрачених можливостей.
Безумовною загальною причиною застою Києва є відсутність “царя в голові” – неспроможність і небажання управлінців Києва вибудовувати ефективні стратегії і реалізовувати їх. Повернути “царя” можливо через комунальну стратегію – стратегію для киян і Києва.
Києву потрібна комуналізація – консолідація власності киян. Києву необхідна нова київська комунальна стратегія.
Нова комунальна стратегія Києва виходить з логіки вирішення накопичених проблем, існуючих викликів та викликів майбутніх. Головною проблемою і головним викликом для Києва є втрата цілісності управління і контролю в місті, як агломерації.
Перш за все, Нова київська комунальна стратегія Києва це:
-
нова якість суспільного (комунального) управління: міський голова – ефективний управлінець, а не аутсорсер, як і всі виконавчі органи;
-
зосередження процесів розвитку інфраструктури Києва під контролем і оперативним управлінням громади;
-
зосередження природних та економічних монополій на рівні Києва під контролем і оперативним управлінні громади;
-
реалізація самостійного оперативного управління власністю громади, особливо стратегічних її напрямів, через комунальні підприємства.
Комунальна стратегія Києва повинна сформувати у киян бачення плану позитивних структурних змін в управлінні столицею за рахунок формування потужної комунальної матеріальної бази для прискореного самостійного забезпечення будівництва, утримання та обслуговування міської інфраструктури інших об’єктів комунальної власності в інтересах громади.
Ті, хто хоче замінити діючого голову і його команду, повинні ставити за мету не заміну в кріслі, а заміну в управлінні, вірніше його відновлення й розвиток. Діючому міському голові необхідно терміново змінити і тактику, і стратегію не тільки управління Києвом, а й почати виправляти помилки.
Будь-якій особі, яка вирішить боротися за право отримати довіру громади, буде необхідно сформувати та подати на розгляд громаді бачення щодо самостійного оптимально ефективного управління головним об’єднуючим фактором громади – її майном, коштами, природними та економічними монополіями в інтересах киян. Це, в першу чергу, комуналізація Києва, його об’єднання в управлінні й життєдіяльності.
За рахунок Київської комунальної стратегії не тільки можливе, а й необхідне вирішення наявних проблем, в тому числі інфраструктурних, більшість з яких може бути переведена з соціальної категорії в економічну.
Києву необхідна свобода, Київ необхідно рятувати – звільнити від некомпетентного управління.
Читайте: Парковка Кличка: повна комуналізація Києва в інтересах столичної громади та кожного киянина
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
