В Києві треба відновити самоврядування, вкрадене наприкінці 90-х років
184 роки в Києві не було самоуправління, не було Магдебурзького права. Так було сказано днями на презентації концепції нового закону про столицю. І мовляв, воно від тих пір не поновлювалося, бо ні одна влада не хотіла відновити права киян.
Це, м’яко кажучи, маніпуляція. Заявка на таке собі месіанство — ми прийшли вам дати волю. Микола Палкін забрав, а ми дамо.
По-перше, лише взявши період Незалежності, а що було тоді в 1990-1992 рр., коли прийшла перша демократична Київрада, в якій ця демократія била через край, працював виконком, за рішенням якого, до речі опечатали після ГКЧП будинок ЦК КПУ, функціонували районні ради і їх виконавчі комітети? Прав було скільки хочеш.
А перші прями вибори мера за всю історію в 1994-му? Київрада і виконком в 1994-1996 рр.? Те саме в районах? Це стало можливим завдяки Кравчуку і Плющу, які ліквідували інститут представника Президента, прийняли закон і на усіх рівнях пройшли вибори місцевих рад з широкими самоврядними повноваженнями, а їхні голови скрізь були обрані безпосередньо населенням.
Все це було знівельовано Кучмою з його Конституційною угодою та Конституцією зразка 1996 року, коли була встановлена виконавча вертикаль і почалося всевладдя адміністрацій на місцях.
По-друге, треба знати історію Київської магдебургії.
Я вже писав, що зараз взагалі стало модним доречно і недоречно згадувати магдебурзьке право в Києві, і навіть закликати до його повернення сьогодні, не дуже розуміючи його сутність.
Це, поза сумнівом, славна сторінка в історії нашого міста, прогресивна на той час. Більше 3-х століть Київ жив за Магдебурзьким правом.
Але й ідеалізувати його не потрібно.
Діяло воно лише на Подолі. Управління перебувало в руках міщанської олігархії. Війтами ставали переважно вихідці з заможних сімей. Виборів прямих не було. Обирали кандидатів в кількості 4-х осіб. Голосувала тільки верхівка магістрату. Так, у 1766 році в голосуванні взяло участь лише 113 осіб. З запропонованих 4-х осіб монарх на свій розсуд призначав війта. Бували випадки, що претендентів відхиляли й вимагали проведення повторного голосування.
Та й не забуваймо, що однією з причин ліквідації київської магдебургії стала зажерливість верхівки магістрату та нечувана розтрата грошей, виявлена в 1821 році.
Тож треба вести мову не про повернення такої магдебургії, а про відновлення самоврядування, вкраденого у киян після 1996 року. І саме так міняти закон. Як конкретно, про це ми вже вели мову раніше.
Докладніше про період Магдебурзького права в нашому місті, його плюси і мінуси тут.
Читайте: Як можна врятувати закон про столицю
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
