Українським роботодавцям буде вигідно оплачувати медичну страховку своїм працівникам
На питанні введення в Україні страхової медицини багато політиків маніпулюють, а люди просто не розуміють кому вірити. Спробую пояснити, чому страхова медицина вигідна бізнесу, працівникам і взагалі всьому населенню України.
Раніше я вже писав про те, що з кожних 10 гривень бюджету української системи охорони здоров’я, 4 гривні українці сплачують через податки, і ще 6 – з власної кишені. За оцінками ВВОЗ, система охорони здоров’я не вважається ефективною, якщо приватні платежі складають понад 15%. І тому в Україні кожен рік 4% домогосподарств терплять фінансову катастрофу через хвороби своїх членів, а близько 92% відчувають таку загрозу.
Аналізуючи досвід різних країн, дійшов до висновку: мінімально нам потрібно 6-7% від ВВП фінансування з консолідованих джерел (бюджету або обов'язкового медстрахування), щоб зробити нашу систему охорони здоров’я діючою. В Україні з держбюджету на неї виділяється небагато більше 3% від ВВП. Якщо ж врахувати частку тіньової економіки, то обсяг фінансування має бути збільшений мінімум втричі.
Частково це можна вирішити, перезавантаживши нашу економіку. Наша лідер Юлія Тимошенко нещодавно запропонувала 5 перших кроків до розбудови економіки, план у нас є. З ростом економіки з’явиться більше грошей на медицину. Та досвід Польщі, про який я писав у попередньому блозі, показав – одними бюджетними видатками всі проблеми галузі не вирішиш.
Читайте: Медреформа: навіщо Україна наступає на польські граблі
Від недоступної медицини страждають не окремо люди, страждає у тому числі й економіка. У нас дуже висока передчасна смертність і інвалідизація у продуктивному віці. І через це Україна недоотримує в рік понад 220 млрд грн ВВП – на неї ярмом лягають додаткові соціальні видатки на забезпечення життєдіяльності непрацездатної частини населення.
На допомогу державі має прийти бізнес. Здоров’я працівників (і членів сімей працівників) важливе, бо впливає на продуктивність праці. І саме його має забезпечувати ефективна система охорони здоров’я, яку бізнес також буде оплачувати.
Є чотири способи фінансування бізнесом СОЗ: бюджетне фінансування, обов'язкове медичне страхування, підвищення доходів працівників і пряма оплата ними медичних послуг. Чому я запропонував ввести саме загальнообов’язкове медичне страхування? Відповідь – далі.
Якщо ми збільшимо податкове навантаження і відрахування податків до загального фонду бюджету, то гроші просто розмиються іншими статтями бюджетних витрат.
Окрім того, в Україні на охорону здоров’я йде 10% бюджету. А щоб йшло, наприклад, як у Великобританії - 16,5%, потрібно збільшити податковий тиск на бізнес у 1,5-2 разу.
На противагу скажу, що завдяки адресності та цільовій спрямованості механізму обов'язкового медичного страхування, додаткове навантаження на бізнес складе тільки 6-8% від ЄСВ. До речі, адресна оплата страховки зміцнює соціальний зв'язок між роботодавцем та працівником і підвищує лояльність останнього. У роботодавця будуть широкі можливості сформувати додаткові стимули через надання працівникам додаткової корпоративної добровільної медичної страховки.
Перекладати фінансування системи охорони здоров’я на самого працівника також не вигідно. По-перше, коли він платить напряму за послугу, він платить за хворобу, а не одужання – бо лікар зацікавлений у пролонгації хвороби, а не у одужанні. Так можна збільшити кількість аналізів, медпрепаратів, проводити необґрунтоване призначення та ін.
По-друге, пацієнт сам не може контролювати якість лікування, і тому не отримує якісне і ефективне лікування. Знову процес одужання штучно затягується лікарем, і від цього хвороба може стати хронічною. А вже при хронічному захворюванні продуктивність його праці зменшується, бо він постійно відволікається на організацію свого лікування.
По-третє, домогосподарство не може оплатити критичні медичні витрати без зміни способу життя – отже, продуктивність праці робітника знижується. Бо замість роботи він займається організацією лікування, пошуком коштів, супроводжує лікування члена родини. А соціально відповідальний роботодавець змушений буде взяти на себе хоч частину з критичних медичних витрат свого працівника. А це - додаткові, непередбачувані і значні витрати, яких можна уникнути в системі медичного страхування.
Бізнес не може самостійно створити локальну ефективно функціонуючу систему надання медичних послуг для своїх працівників. Ні створивши корпоративні медичні центри, ні надаючи добровільну медичну страховку за неефективно функціонуючої національної системи охорони здоров'я. Адже ємність ринку такого добровільного медичного страхування не перевищує 10-15%, і це аж ніяк не забезпечить необхідний обсяг фінансування всієї медичної мережі. Добровільне страхування лише експлуатує можливості існуючої медичної мережі, і не є її системоутворюючим фактором. Створення ж корпоративних клінік (які обслуговуватимуть тільки співробітників корпорації) економічно необґрунтоване. Бо сучасні медичні технології затратні, і щоб вони існували, потрібно забезпечити широкий ринок збуту їхніх медичних послуг. А для цього потрібно у рази більше людей, аніж працівників у корпорації.
Використовуючи один із цих трьох механізмів фінансування, витрати на достатній рівень медобслуговування своїх працівників можуть навіть зробити роботодавця банкрутом. Залишається останній, найвигідніший і збалансований шлях – обов’язкове медичне страхування.
Цей механізм – найбільш економічно ефективний, соціально виправданий і зручний. Система загальнообов’язкового медичного страхування поліпшить якість і об’єм медичних послуг – і у результаті інвалідизація і передчасна смертність у нашій країні знизиться. Виграє не тільки народ, а й економіка нашої країни.
Читайте: МОЗ підставляє місцеву владу
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
