вторник, 19 марта 2019 г.
Історія одного солдата

Історія одного солдата

Дзвенислава Щерба

Cтудентка НаУКМА

Напевно кожен бачив рекламу або військовий фільм, у яких діють красиві, підтягнуті, у новенькій формі з найсучаснішою зброєю,  неначе з голлівудського фільму, солдати….  А цих військових не покажуть у рекламі. Поранені, морально розбиті, з порушеною психікою – достатньо пройтися палатами військових госпіталів, і красива картинка з телеекрану блякне.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     

….Юрій, боєць 95-ї повітряно-десантної бригади.  Від колись бравого 35-річного десантника залишилася сама лише тінь, з кістками, обтягнутими шкірою. Війна й тяжке поранення зістарили чоловіка років на 20. Металеве ліжко, біла тумба, ліки, телевізор на стіні, старий мобільний телефон,  книга і прапор бригади, привезений з АТО – уже майже рік лише ці речі оточують його. І хоч Юрій щодня бачить навколо лікарів, медсестер, бойових побратимів, найбільше він чекає дзвінка від сестри і  приходу волонтерів, з якими можна буде поговорити.  Шамкаючи беззубим ротом (сподівається на протез щелепи), Юрій розповідав про свого батька, який теж служив у 95-ій бригаді, про рідне село на Житомирщині, про своїх 4 собак, які чекають на нього вдома. З гордістю розказує про те, як до війни брав участь у шоу “Караоке на Майдані” і “Народний кухар”, де приготував “найсмачніший зелений борщ і рибу”. Розмову раз-у-раз перериває то прихід волонтерки, яка принесла для бійців екологічно чисті персики, то обхід лікаря. Діставши  планшет, показував фотографії зроблені в Донецькому аеропорту, Маріуполі, Дебальцевому, Опитному, розповідав про фронтового кота Сєпара, який перед обстрілами весь час ховався у бліндаж, попереджаючи про небезпеку. “А тут я дуже сварився, що мене сфотографували, але потім бачу: фотографія хороша, то і залишив її. Це – кулемет. Не знаєш? І добре, що не знаєш, добре, що не знаєш… Я там не воював, я ображаюся, коли мені кажуть, що я воював. Я захищав свою землю і справедливість, аби ви тут не бачили цього пекла.  - говорить Юрій, показуючи фотографію, зроблену в бліндажі, - А бачиш цей прапор на стіні? То я привіз звідти, але він без підписів. Я не хотів із підписами, просто, знаєш, багатьох вже нема…” - його руки трясуться, по обличчю стікає сльоза. Бере пачку цигарок і закурює. Пляшка з-під кефіру слугує попільницею. “Юро, що ти робиш? Я тут перев`язку роблю, а він курить!” - це вже лікар. Телевізор, по якому транслювалися новини, вимикається. “Знаєш, війна, це не як у кіно, що вбив і все, - тобі нормально. Вбити людину насправді дуже важко. Я тут за собакою чи котом плачу, а тут людина… Вони мені ще потім сняться. Війна – це страшна річ. Це – не кіно…” - і тут відкривається справжня душа солдата, який просто хоче гідно жити у своїй державі: він любить тварин, любить співати, готувати, дивитися телевізор, проводити час із родиною; а екранний солдат-кіборг з кінофільму, який беземоційно вбиває, зникає. Ці слова просто необхідно чути тим, хто закликає до вбивств, сидячи на дивані, хто бреше про “страшну і жорстоку українську армію”…

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Відчиняються і зачиняються двері за медсестрою. А Юрій розповідає. Збираюся йти. “Дякую, що прийшла. Ти приходь ще. Тут сумно. Ні з ким поговорити. До мене і так ніхто не приїде, тільки сестра. Але вона на роботі. У мого батька 5 місяців тому знайшли рак, а я тут і нічого не можу зробити. А мама хвора і теж не приїде. Але я й не хочу, бо вона дуже плакатиме, коли мене побачить. Я краще сам. Тут нема нікого, хто б підтримав. Нікому я непотрібний…- говорить, заїкаючись, - Ти вибач, що я заїкаюся. У мене є таке, коли хвилююся. Тримай, це – тобі,” - простягає гематоген. Двері зачиняються.

Читайте: Дневник одного солдата. Спецпроект издания КиевVласть

Таких, як Юрій, багато,  не тільки у лікарнях і госпіталях. Щодня у транспорті, на вулиці, у магазині, аптеці нам зустрічаються військові. Усі вони скалічені війною духовно, і ці рани, на жаль, не загоюються швидко. . Їм потрібні не красиві коментарі у соціальних мережах чи вдягнена футболка з тризубом, а підтримка і розуміння. Лише так можна допомогти солдатам знайти гармонію з собою.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     

Дзвенислава Щерба, студентка НаУКМА

КиевVласть

Теги: новости киева, ато, война, госпиталь, портрет, история одного солдата, дневник одного солдата

вторник, 19 марта 2019 г.
20:44
В среду, 20 марта, ярмарки пройдут в семи районах Киева (адреса)
20:27
Суд запретил в Киеве деятельность шапито с животными
20:07
Столичные предприниматели призвали Киевсовет не выставлять их МАФы на аукцион (видео)
19:44
Строительство Микулицкой школы завершится к 1 сентября, - нардеп Москаленко
19:26
В подъезде жилого дома на улице Стальского в Киеве прогремел мощный взрыв (фото, видео)
19:05
На Киевщине с начала года уплатили на 44% больше НДС, чем годом ранее
18:47
На Киевщине в рамках операции “Розыск” задержали 105 фигурантов уголовных производств
18:26
В Оболонском районе столицы продолжаются работы по устройству дорожного покрытия - КГГА
18:04
В Василькове финансирование “не связанной с подкупом избирателей” программы “Турбота” увеличилось в 66 раз (видео)
17:47
Девелопер KAN присоединился к бизнес-ассоциации URE Club
17:28
В Дарницком районе Киева горело 6 га травяного настила (фото)
17:04
Жители пяти улиц столицы остаются без воды из-за аварий (адреса)
16:44
Из двух третей общественных колодцев Броваров воду пить нельзя (адреса)
16:23
Сыну депутата Киевоблсовета полтора года не могут вынести приговор за аферу с автомобилями (видео)
16:02
“Укринтерэнерго” может с 1 апреля отключить от электропитания 64 организации в Киеве
15:47
В доме № 3 ЖК “Теремки” стартовала продажа квартир, - “Интергал-Буд”
Календарь событий