Стереотип
Історія ця закарбувалась у моїй пам’яті краще від будь-яких подій і, напевно, буде згадкою, яка не вилетить із голови ніколи. Великий білий будинок на Вінничині стояв поряд із моєю маленькою хатинкою. Це була будівля нашого вельмишановного мера та його сім’ї. Люди заможні, балакучі та трохи неординарні. Найцікавішою з них була бабуся Маргарита Степанівна. Вона виглядала освіченою, мудрою людиною, яка, здавалося, знає про всіх усе. Висока жінка з уже давно посивілим волоссям завжди мала серйозне обличчя, ніби стурбоване чимось, неначе думала про щось важливе. Та попри це, вона була товариською й доброю людиною. Підійти поспілкуватися до Маргарити Степанівни міг будь-хто. Особливо її любили діти. І я не виняток. Пам’ятаю, як з радістю бігла до бабусі Марго, як ми її називали, аби попити чаю з млинцями та розпитати про різні речі, цікаві малим дітям: чому місяць сходить і куди ховається вдень, скільки на небі зірок і таке інше. На кожне дитяче питання вона завжди знаходила відповідь і розказувала, як треба жити аби “совість чистою була”.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Час ішов, я підростала, та все одно приходила до бабусі. За стільки років вона стала для мене авторитетом, найкращою подругою й наставником. Зазвичай ми сиділи у неї вдома. Але одного разу вона взяла мене з собою до редакції. Маргарита Степанівна працювала в обласній газеті, вела власну колонку, часто брала інтерв’ю у відомих людей та описувала цікаві події. Приміщення було дуже великим, але в той же час затишним і спокійним. У кабінеті панувала атмосфера творчості й натхнення. Кожен працівник був чимось особливий, зовсім не схожий на звичних людей. До цього моменту я ніколи не розпитувала про роботу бабусі Марго, та після візиту до редакції моя цікавість щодо видавничої справи була безмежна.
Маргарита Степанівна часто розказувала, що справжні журналісти – це люди, котрі ніколи не зраджують своєї думки і завжди чесні перед народом, яких неможливо “купити” і які несуть у світ добро та справедливість. Її історії про відомих журналістів захоплювали мене, надихали стати такою ж, однією із вершників правди в сучасному світі.
Про журналістику я чула лише позитивні факти, ніколи не чула негативу. За той час у моїй голові сформувався стереотип про те, що журналістика – це лише добро, чесність та порядність. Я була абсолютно впевнена в правдивості фактів та вірила кожному написаному слову в газеті . Коли я тільки починала читати випуск, бачила безліч цікавого: про науку, мистецтво, навчання, здоров’я та суспільне життя. Однак, потім почала помічати, що деякі цікаві рубрики були замінені на інші, політичного характеру. У газеті все частіше з’являлись портрети депутатів та олігархів, величезні пропагандистські тексти, а кількість звичайних статей різко зменшувалась. Тоді я почала розпитувати бабусю Марго: “ Що ж таке сталось у видавництві?”. На що вона завжди різко відповідала: “Чому тут дивуватись, вибори скоро”. Саме тоді мій створений роками стереотип розвіявся. Те, у що я вірила протягом тривалого часу, виявилось нічим іншим, як звичайною брехнею. Люди, яких я вважала хранителями добра, правди і справедливості, виявились брехунами та зрадниками. Заради грошей вони покинули правду та перейшли на сторону пристосуванців.
Образа, сором за свою сліпоту не покидали мене дуже довго. Світогляд мій перевернувся догори дригом, а думки про розбиті надії, мрії та очікування не виходили з голови. Саме тоді відбувся переломний момент у моєму житті, він і став поштовхом до вибору професії. Образа та сором з часом перетворились у почуття обов’язку щось змінити, виправити та повернути на вірний ш шлях. Мені все більше хотілось довести, що журналіст – це людина чесна, з власними переконаннями та принципами, а ті, хто за гроші міняє правду, журналістами називатись не можуть. Тоді я поставила перед собою мету та дала слово, що обов’язково досягну її.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Зараз я стою на шляху до своєї мрії. Я - студентка факультету журналістики в омріяному університеті. І щиро вірю, що саме тут я знайду найкращих друзів-однодумців, і разом ми змінимо сучасний інформаційний світ на краще!
Очеретяна Тетяна, студентка 2 курсу КНУКіМ
