Якщо ви думаєте, що знаєте, що таке вибори – ви помиляєтесь. Хочете розповім, як так звані “відкриті партійні списки” перетворюють реальні голоси виборців в нуль, а їх відсутність може зробити кандидата депутатом?

Кажете не може такого бути? Хочете переконатися? Поїхали.

Нове виборче законодавство про місцеві вибори анонсувалося як механізм боротьби з виборчою корупцією і шлях до відкритості партійних лав. І на словах все виглядало непогано – відкриті партійні списки з регіональними преференціями. Звучить зовсім по-європейські.

Розберімося, що з цього вийшло.

Щоб не утомлювати вас цитуванням книги чотири Виборчого кодексу, де описується механізм проведення цих виборів, спробуємо перейти до реального виборчого процесу на прикладі Києва. При цьому не будемо гадати, хто і скільки візьме, а змоделюємо результат для абстрактних політичних партій, виходячи з можливого отримання ними 25, 15 і 5 відсотків голосів. Наше завдання не отримати кінцеві цифри, а показати, яким чином іде процес і де пес порився.

Базові дані. В Києві близько 2,1 млн виборців і 120 місць у Київраді. Припустімо явку на вибори приблизно у 60%, спрощуємо, на вибори прийдуть і результативно проголосують 1,2 млн виборців. Таким чином виходимо на цифру 10 тис. голосів за одне місце у Київраді. У законодавстві ця цифра фігурує під назвою “виборча квота”. Запам’ятаємо цей термін і цю цифру, вона ще станеться у нагоді.

Тепер переходимо до практики. Наприклад, якась партія отримала на виборах 25% – 30 місць. З цих 30 місць 10 вже зайняті кандидатами, яких висуває партія у своєму загальноміському списку “недоторканих”. Залишок – 20 місць розігруються у виборчих округах. Їх наразі 13.

Для партії, яка бере 15% відсотків, – 18 місць. У залишку лише 8 місць для округів. 5%, навіть при розподілі тих відсотків, які залишаються від тих партій, що не пройшли – 7 місць, для округів мандатів не залишається зовсім.

Висновок перший. Для значної кількості політичних сил, які претендують на представництво у Київраді, вибори закінчуються на стадії висування загальноміської десятки. Люди, яких такі партії висувають у округах – лише статисти, а їх робота з реальними виборцями – марна праця.

Йдемо далі – в округи. Виходячи з наших припущень в середньому на кожному окрузі проголосує 90 тис. виборців. Партія, що взяла 25% відповідно отримає 22 тис. голосів.

І тут починається найцікавіше.

Згідно законодавству, в округах партії ранжирують своїх кандидатів. Як ми бачимо з розрахунків, партія, яка візьме 25%, зможе провести по більшості округів по два своїх кандидата. Згідно закону, це кандидати 1 і 2 з регіонального списку партії. А інші? Ні, в них є шанс потрапити до Київради.

Тут треба повернутися до процедури голосування. В кожному бюлетені виборець має поставити відмітку навпроти назви політичної партії, яку він підтримує і, за бажанням, вписати номер кандидата, якого він підтримує з регіонального списку партії.

У випадку, якщо особистий результат такого кандидата буде, увага, більшим ніж 25% від виборчої квоти (пам’ятаєте, що вона становить за нашим припущенням 10 тис. голосів), то цей кандидат піднімається на перше місце у регіональному списку. Таким чином мова йде про 2,5 тис. голосів плюс за конкретного кандидата, незалежно від його місця у списку, і він пройшов до Київради.

Здавалося б це не багато – з 22 тис. голосів за партію отримати 2,5 тис за себе. Але…

Візьмемо сильного депутата цього скликання, який активно працював у своєму окрузі. Його округ – це приблизно 18 тис. виборців. Помножуємо на явку і відсоток за партію – на території, якою опікувався цей депутат лише 2,7 тис. голосів проголосує за партію, що отримає на виборах 25%. А треба взяти собі більш, ніж 2,5 тис. голосів.

Чи реально це? Відповідь – ні. Думаю, що у кращому випадку лише половина виборців впише номер кандидата у виборчий бюлетень. Таким чином, навіть сильний кандидат, що знаходиться у списку партії, що візьме 25%, але посіяний нижче другого місця у регіональному списку партії,не зможе пройти у Київраду.

Чи в принципі можливо пройти третьому, четвертому, п’ятому і далі з партійного списку? Так. Якщо кандидат працював не лише у своєму окрузі, а його знають у мікрорайоні, що об’єднує два округи. Тоді в нього є шанс пройти зачаровану цифру у 2,5 тис. голосів, виходячи з нашої арифметики, що за партію у цьому мікрорайоні проголосує 5,4 тис. виборців, а кожен другий поставить цифру з його номером у виборчому бюлетені.

Скільки таких кандидатів у місті? Знаючи багатьох, можу констатувати, що декілька, можливо, знайдуться. Але не більше.

Інший варіант. За місяць розгорнути дуже активну кампанію, щоб кожен восьмий виборець округу, який проголосує за його партію, проголосував би за нього. Теоретично це можливо. Практично – шанси дорівнюють статистичній похибці. Про рівень фінансування такої кампанії просто мовчу, це буде коштувати як великий мажоритарний округ на виборах до Верховної Ради.

Третій варіант – коли партія у якомусь окрузі візьме результат, що значно перевищує 25%. Наприклад, 40%. В такому випадку з цього округу до Київради можуть потрапити три кандидата. Але, зрозуміло, що це знову ж виключення.

Висновок два. Навіть у партії, яка візьме на цих виборах 25% голосів виборців, може статися лише кілька випадків, коли до Київради потраплять кандидати, що внесені до регіонального списку нижче другого місця.

Треба переходити до партій, результат яких буде 15% чи й так зрозуміло, що тут у кандидатів під номером 3 і нижче немає жодних шансів, а кандидат 2 –майже жодних?

Тоді вибачаюсь. Що чи кого ми збираємось обирати у кінці жовтня?

Висновок три. Персональний список майбутньої Київради вже сформовано чи не на 90%. І формувався він не виборцями, а політичним лобі.

Але дурний виборець це “їсть”. І піде на вибори, і віддасть свій голос за політичну команду, а, можливо, і за свого представника у Київраді. Тому що виборець в цій країні – завжди дурень.

Але інше питання. Яким чином політичні лобі знайшли таку кількість статистів, для списків своїх партій. Які готові вкладати час, сили і власні кошти у свій похід на вибори без будь-яких шансів бути обраними?

Це тисячі людей лише у Києві. Сотні тисяч по всій країні. Чи не двічі дурні вони, що на це клюнули?

Я бачив багато політичних кампаній. Можу сказати, що вибори за закритими партійними списками були у сотні разів більш чесними. Там хоч ніхто не ховався за демократичними гаслами, а ціна за місце у прохідній частині списку чи не на партійних сайтах публікувалася.

Але це було чесно.

Про які чесні вибори в принципі може йти мова, де в одному окрузі в рамках однієї політичної сили кандидат, що набрав, наприклад дві тисячі голосів виборців у Київраду не пройде, а кандидат, якого підтримано нулем голосів – стане депутатом?

Чи не є це прямим порушенням Конституції та просто здорового глузду? Виборець довіряє представництво своїх інтересів чи політичній партії, чи конкретному представнику політичної партії, чи якісь особистості незалежно від партійності. Якщо політичній партії – закриті партійні списки. Якщо особистості від політичної партії – відкриті партійні списки, але з реальною конкуренцією, якщо особистості – мажоритарка.

Нічого іншого світ не придумав.

Нинішня виборча система – безпрецедентна навіть для України пастка для дурного електорату і більшості не менш дурних кандидатів, що дійсно хочуть якихось змін у місцевому самоврядуванні, але не розуміють, що їх просто використовують.

Який висновок чи що робити?

Проводити зміни у законодавство після початку виборчої кампанії звісно не можна. Мабуть, було б добре, якби Верховна Рада зупинила виборчий процес, наприклад, під приводом боротьби з пандемією і перенесла б вибори на весну, повністю перепрацювавши законодавство про місцеві вибори. Але шанс на це – мінімальний.

Тому дурні зі своєю дурістю мають розбиратися самостійно. У них, якщо вони все ж таки не зовсім дурні, є лише один вибір. Провести делегалізацію цих виборів.

Мабуть, тим кандидатам, що зараз починають розуміти, що ними просто користуються їх партійні боси, варто знятися з виборів. Масове зняття має підняти відповідну хвилю недовіри до майбутнього вибору без вибору.

Ну й бойкот виборів. Звісно, це не призведе до відміни їх результатів, відповідний мінімум явки в законодавстві не передбачений, але це створить основу для недовіри до обраної значною меншістю населення місцевої влади і стане добрим приводом вже у короткостроковій перспективі провести її перезавантаження.

Але вже згідно іншого, прозорого і демократичного механізму. Без пасток для дурнів.

Читайте: Избирательный кодекс Порошенко-Зеленского: цементирование старых элит

Анатолій Велімовський, голова ГО “Асоціація захисту іноземних інвестицій”

КиевVласть