Економічний протекціонізм: національні інтереси в першу чергу
Впевнена, багатьох турбує тихенький продаж активів України, особливо під час карантину. В цілому, до цього ми чули про лібертаріанство й переваги комплексного продажу “неактуального майна”, запуск “ринку землі”. Але на практиці все відбувається інакше.
Як же розібратися в складних термінах, не втратити суверенітет країни та досягти нехай поступового, але зростання?
Відкритими залишаються наступні запитання:
1. Наші партнери допоможуть. Я, в першу чергу, людина, що підтримує демократичні цінності та цінності, на яких було створено, наприклад, Євросоюз. Але це не означає, що потрібно повністю виконувати їх поради і забаганки.
Думаю й школяру зрозуміло, що кожна країна переслідує, в першу чергу, свої інтереси. Наївно думати, що так звані західні партнери в першу чергу думають про інтереси сільського жителя Миронівського району, а не про аграрне лоббі всередині ЄС. Звісно ні.
В першу чергу – свої інтереси, що дозволяють оплачувати гідний рівень життя виборцям у своїй країні та мати політичну підтримку. Тому висновок такий: співпрацювати, але з дотриманням своїх інтересів.
2. Легко сказати – українські інтереси понад усе, але як це зробити на практиці? По-перше, потрібно розуміти свої інтереси. Для прикладу, якщо у нас логічно будувати транзитну державу (використовуючи зрозуміле всім географічне становище – і в транспортуванні газу, і в логістиці, і в пасажирських перевезеннях), то дивно віддавати цей актив іноземцям. Адже ми мали майже монопольне становище (до проектів “Північний потік”).
Пріоритетом розвитку може бути, припустимо, і вторинне аграрне виробництво. Дивно продавати пшеницю за ціною сировини, а потім купувати дорогі іноземні макарони. Також дивно, маючи війну, не виробляти необхідні патрони. Я інколи навмисно привожу прості приклади та спрощую – для детального пояснення матеріалу. Але суть, сподіваюсь, зрозуміла. У країні на першому місці мають бути національні інтереси.
3. Хто пише ці плани? Зазвичай вони пишуться у реальних програмах політичних сил, котрі потім мають місця в профільних комітетах Верховної Ради і міністерствах та подаються в планах дій коаліції та уряду (загальні речі, які нам презентують останнім часом – це не більше ніж тексти, а не реальний план дій уряду).
У європейських країнах ці плани стартують від цінностей. Наприклад, коли ключова цінність партії – солідарність, у планах враховують досить широкий пакет соціальних послуг (звісно з розрахунками звідки кошти – рівень податків тощо). На цьому будується й рішення “родин партій” у Європарламенті.
4. Звідки взяти гроші? Звісно, кошти потрібні навіть для створення потужностей виробництва макаронів, не кажучи про більш складні виробництва.
По-перше, за зрозумілої податкової бази підприємці самостійно визначають вигідність виробництва. По-друге, зниження мита на ввіз техніки для виробництва, податкові канікули, дотації – це інструменти які зрозумілі й використовуються у розвинутих країнах. Хочемо захистити власне виробництва меблів – заборона експорту сировини, пільги на техніку, розумне дотування, підтримка економічного літеру з центру та муніципалітету. Додаткові податки на імпортні аналоги. Знову ж таки, але алгоритм дій такий.
5. Незрозуміло, чому нинішня влада діє не так. Ключові економічні гіганти світу користувалися саме протекціонізмом.
Часто дуже просто прийняти чужий план – за гроші, тому що немає часу приймати свій, від некомпетентності, бажаючи закрити внутрішні соціальні проблеми за чужий рахунок, тощо. Саме тому з міжнародними кредиторами кожен будує історію – хтось успішно використовує кошти зі збереженням своїх інтересів, хтось продає за безцінь її ресурси, аби рік-два втримати владу. Тут все залежить від рівня компетентності та державницької позиції.
Але, як діє наша влада? Нахабно віддає активи зовнішнім і внутрішнім лобістам. Це шлях Монголії, Аргентини й інших країн з глибокими проблемами. Тому дуже важливо в цей період перейти на модель економічного протекціонізму, щоб вирішити наявні проблеми та уникнути майбутніх.
Читайте: Що має зробити уряд Шмигаля, щоб вивести Україну з економічної кризи
Катерина Одарченко, партнер SIC Group Ukraine
