вторник, 23 июля 2019 г.

Руслан Кошулинський: “Українцям треба дати можливість відкликати депутатів, які не виконують своїх обов'язків”

Руслан Кошулинський: “Українцям треба дати можливість відкликати депутатів, які не виконують своїх обов'язків”

Кандидат в президенти від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський виступає за знищення олігархічної системи, що склалася в Україні, та підготовку до протистояння Росії на всіх рівнях. Він пропонує розірвати усі зв'язки із Росією та залучити до перемовин з агресором британських та американських партнерів. Про перші укази президента Кошулинського та стратегічне бачення розвитку України читайте в ексклюзивному інтерв'ю кандидата нашому виданню.

KV: 24 лютого націоналісти організували на Майдані віче "За чисті вибори". На Вашу думку, коли українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами?

Руслан Кошулинський (РК).: Я вірю, що це обов'язково станеться.  Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами.  Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Але люди не хочуть, щоб їх обманювали. Наше віче і було якраз присвячене порушенню цього питання. Ми хотіли дати людям зрозуміти, що можна збиратися разом і показати силу, щоби людина зрозуміла - в тому-таки суспільстві є такі самі люди, які думають так само, які не хочуть, щоб їх обманювали, які хочуть чистих виборів, докорінних змін і гідного майбутнього.

KV: Як ви ставитеся до тези, яку просувають деякі політики: “Дають - бери, але голосуй серцем”?

РК.: Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники. І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…

KV: Як ви ставитеся до ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина?

РК.: Такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель. Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть.

KV: Виборча кампанія-2019 чимось відрізняється від попередніх?

РК.: Влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності. Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого.

А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було Якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.

KV: Чому українці продовжують на це "вестись"?

РК.: Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції.

KV: Тобто 28 років намагаються консервувати технології? Але ж портрет виборця з пострадянських часів змінився?

РК.: Так, змінився, але порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.

KV: Ви проїхали багато населених пунктів під час своєї передвиборчої кампанії. Чи є регіональні відмінності? Про що частіше за все запитують люди?

РК.: Війна залишається питанням номер один з огляду на те, що на час війни Президент є головнокомандувачем. Якщо ти їздиш і представляєш свою програму, люди будуть запитувати: як закінчити війну, як швидко це можна зробити, яка формула, яким чином? Далі - тарифи, реформи - пенсійна, медична, базові питання виживання.

KV: Продаж землі?

РК.: Так. Кому продавати, скільки продавати, яка величина - дуже багато запитань. Фермери у сільськогосподарських регіонах навіть пропонують свої моделі. Це питання частіше лунає там, де аграріїв більше, де фермерство більш поширене або розвинене. До речі, дуже активно наші фермери цікавляться, чи зможуть вони конкурувати після продажу землі з іноземним агрохолдингами?

KV: До Конституції внесли зміни стосовно шляху України, вписавши, що Україна прямує до ЄС та НАТО. Чи задають питання Вам на зустрічах стосовно місця України у світі у цьому контексті?

РК.: Запитують, чи треба нам це, наскільки швидко ми зможемо туди прийти, але негативу немає.

KV: А чи варто було закріплювати ці засади на рівні Конституції, як вважаєте?

РК.: Це суто декларативне закріплення. І, на превеликий жаль, воно не підкріплене жодними зобов'язальними механізмами. Яке наше сьогоднішнє політичне становище? 2200 км кордону із Росією. 1084 із Білоруссю. Через Керченський міст Азовське море практично анексоване. Крим анексовано. Позаду нас - Придністров'я. Ми в напівоточенні.

Бюджет Збройних сил України - 3 млрд доларів США. Бюджет збройних сил Московії- понад 70 млрд доларів США. Це країна із ядерною зброєю та космічними військами, яка всю державну машину запускає на військову агресію, тому що вона не хоче конкурувати технологіями, грошима, економікою - у неї найкраще виходить торгувати війною. За цих умов сьогоднішній стан України з її 30 млн населення проти 150 млн у РФ та величезної ресурсної бази незаздрісний.

Економічні санкції проти РФ, які включали наші європейські партнери, діють з літа 2014 року і вже давно не працюють. Московські фірми, що потрапили під санкції, вже перереєстровано у Білорусі, і всі це знають. Для відтворення своїх внутрішніх та геополітичних амбіцій Московія прагне відновити кордони, що були за часів Радянського союзу. Це потрібно для того, щоб стояти на кордоні з країнами НАТО. Тож або ми залучаємо допомогу країн НАТО і стаємо їх гравцем, щоб мати можливість долучення до технологій, швидких грошей для закупівлі зброї, для реорганізації збройних сил.

Ми не позбулися досі радянських штампів, починаючи від взаємин і закінчуючи технікою. Не було кардинальних змін за 5 років. Поки ще є парадна армія. Але нам вкрай потрібен зовнішній чинник, аби ми мали час, щоб була змога хоча б зупинити ворога, бо подолати його військово ми поки не в змозі. Але для того потрібні техніка, вишколені війська та бажання влади.

KV: Яка ваша думка стосовно військового призову?

РК.: Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення.

KV: Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома.

РК.: Так. Тому в моїй програмі - Плані докорінних перетворень - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.

KV: За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія.

РК.: До війни є професійна армія. Але якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили.

Швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Тобто, єдність суспільства. Але суспільство треба підготувати до цього. У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю.

Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.

KV: Чи готова Україна до такої реформи?

РК.: У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.

KV: А що стосовно реформи військової освіти? Наприклад, чи варто по справжньому, а не для галочки, відновити допризовну підготовку у школах?

РК.: Так, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова.

KV: Про це і питання, на чому навчати - на сучасній зброї чи на тій, яка є?

РК.: Що є на озброєнні - на цьому і вчити.

А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.

Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.

Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.

Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.

KV: Чи потрібно залишати військову кафедру при вищих навчальних закладах?

РК.: Треба. Іншого варіанту в нас немає. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Я пам’ятаю випадок, коли одного військового, моряка флоту, поставили вчитися на артилериста. Він казав: "Навіщо, якщо я належу до флоту?"

KV: Ви кажете, що нам не вистачає молодшого офіцерського складу. А де брати чесних генералів?

РК.: Звісна річ, занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги.

KV: Міністр оборони - це цивільна людина чи винятково військова?

РК.: Це може бути цивільна людина, якщо вона в цьому орієнтується. А вона має для цього відслужити в армії. Бо інакше буде те ж саме, що міністр охорони здоров’я без медичної освіти або прокурор без юридичної. В обов’язках міністра немає багато мілітарного. Воювати - справа Генштабу. Міністр повинен забезпечити.

Отже, міністр оборони - посада політична, але вона мала би бути із умовою хоча б елементарного знання військової справи. Він забезпечує військо, він повинен мати уявлення. Вчитися йому на цій посаді нема часу. Він повинен мати досвід.

KV: Військовий досвід міністра потрібно закріплювати законодавчо?

РК.: В сьогоднішніх умовах - певно, що так. За приклад маємо Ізраїль, де всі найвищі посадовці - колишні військові, які пройшли горнило війни. Вони під себе підігнали швейцарську модель і вдосконалили її. Не служиш в армії - сплачуй більший податок, не май змоги обіймати державні посади.

KV: Як Ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження посади віце-президента, як це діє у США?

РК.: На мій погляд, за сьогоднішніх умов це було б сучасно і до потреби. Ідеальної моделі не існує, слід розуміти, кожна країна підбирає модель для себе. У нас модель змішана, вона не пристосована до сьогоднішніх викликів, одним з яких є, безумовно, війна.

Яскравим прикладом, до речі, можна назвати збори парламенту для оголошення воєнного стану. Добре, що не було подальшого розвитку ситуації. Але якщо загроза була б реальною? По-друге, люди хочуть бачити одного відповідального і за економіку, і за зовнішню політику, так і за оборону. В США є віце-президент, але відповідальність все одно на самому президентові.

KV: “Свобода” готова впроваджувати таку реформу?

РК.: Так, це наші програмові засади.

KV: Поговоримо про скасування пенсійної реформи. Це - один з пунктів вашого плану докорінних перетворень. Чим заміняти?

РК.: Перше питання до принципів нарахування пенсії: чому вона нараховується з пенсійного фонду, а не з бюджету? Ми вимушені чекати наповнення фонду, але ж пенсії - це така ж стаття видатків, як і заробітні плати. То чому б не перекинути це до бюджету і тим самим "викинути" ще одну посередницьку ланку.

KV: А хто буде за це відповідати?

РК.: Міністр соціальної політики. По-друге, це принцип формування, який виходить за межі нашого бачення: сьогодні рівень пенсійного забезпечення нижчий за рівень прожиткового мінімуму, який не відповідає нормам. Апріорі не можна ставити пенсію нижчою за прожитковий мінімум.

По-третє, сьогодні стаж не враховується до пенсії у логічний спосіб: чим вищий стаж, тим вища пенсія. Сьогодні так: скільки би ти не пропрацював, тобі будуть нараховувати пенсію згідно усталеній нормі. Дуже значна різниця в пенсіях, до декількох десятків разів максимум більший за мінімум. Кардинальне відчуття несправедливості. Держслужбовець або правоохоронець радянського ще рангу може отримувати неймовірну пенсію, а інша людина могла пропрацювати все життя на заводі чи у колгоспі і отримувати мінімальну пенсію.

А ще ми за те, аби імплементувати систему накопичувальної пенсії через приватні пенсійні фонди, тобто дати право людям відраховувати в пенсійні фонди свої кошти.

KV: Для цього потрібно відродити у людей довіру до банків.

РК.: Так, тому держава має виступати гарантом.

KV: Чи готові українці зараз до пенсійної реформи? Людям, наприклад, не подобається підвищений пенсійний вік…

РК.: Аналогічно, пенсійний вік має бути прирівняний до середньої тривалості життя. Кажу з власного досвіду: мій батько прожив лише до 63 років, і якщо би він не мав пришвидшеної пенсії, як працівник хімічного виробництва, до пенсії він би не дожив.

Тривалість життя українців низька, ми маємо від цього відштовхуватися.

KV: Чи можливо відмовитися від пенсії взагалі на державному рівні, аби люди самі відкривали собі пенсійні рахунки і вкладали туди за змогою, а держава виступала лише регулятором і гарантом?

РК.: Сьогодні суспільство не готове до цих речей. Можливо, колись, але точно не сьогодні. Нині людина переконана: я відпрацював, я заслуговую на пенсію, яка за розміром була б достатньою, щоб купляти ліки, продукти харчування, щоб не боятися тарифів. Люди хочуть спокою і впевненості, що держава їх не покине.

Сьогодні сподівання на державу у старшого покоління достатньо велике, тому якщо й ламати це, то, можливо, у майбутньому, кілька поколінь потому, але не зараз.

KV: Чому не приймається Закон "Про цивільну зброю", який лежить з 2014 року?

РК.: Чиста математика. Хто сидить на потоках, хто видає зброю? Якщо травматичну зброю можна без проблем придбати, то ця лінія вже приносить комусь прибуток. Якщо почати продаж нарізної зброї, то той, хто отримує прибуток з продажу травматичної зброї, цього прибутку не матиме. Сьогодні напрямок травматичної зброї тримає МВС, тому воно до останнього не буде давати можливості прийняти цей Закон.

KV: Тобто, справа виключно у грошах, а не у страху?

РК.: Виключно так. Страх втрати монополії хіба що, тобто суто фінансова частина.

KV: Чи потрібен взагалі Україні цей закон?

РК.: А це неминуче. Кількість зброї на руках з початку війни величезна. Сьогодні змінилася культура поведінки зі зброєю, на сьогодні значно більше стало людей, які звикли до зброї і поважають її.

KV: Ви не боїтеся того, що якщо Закон буде прийнято, то доступ до зброї призведе до більшої кількості правопорушень із її використанням, включаючи самосуд?

РК.: Увесь світ задає таке питання: боятися чи не боятися. Країни по всьому світу в тій чи іншій мірі дозволяють носіння зброї. Є навіть країни, в яких це повністю заборонено, але це їхній історичний досвід. Порівнювати себе з іншими, згідно християнської мудрості - це або зневіритися, або загордитися. Треба порівнювати себе сьогоднішнього та вчорашнього.

Отже, чи треба це сьогодні? Треба, адже велика є кількість зброї на руках, і не завжди в порядних людей. Але чи можемо ми забирати право на свій захист? Треба дати усвідомити людям, що вони мають право захистити себе, бо інакше люди все одно будуть застосовувати зброю, але у незаконний спосіб.

KV: На зустрічі з жителями Згурівки ви сказали, що освіта в Україні повинна бути менш громадянською і більш національною. Поясніть, будь-ласка, цю тезу.

РК.: Сьогодні в країні освіта громадянська. Одним із спонсорів написання закону про освіту є фонд "Відродження" Сороса, який офіційно проплачував промоції і таке інше. Сьогоднішня громадянська освіта дозволяє виховувати дешеву робочу силу, яка не прив’язана корінням патріотизму до своєї землі і може вільно мігрувати світом у пошуках кращого життя. Національна освіта ж була ініційована Софією Русовою. Її позиція була у тому, що коли національна складова втрачається, ми втрачаємо тоді і патріотичних людей. Виникає прагматичне доволі запитання: в кого ми вкладаємо кошти? Якщо ми хочемо, щоб наступні покоління збагачували матеріальні та духовні ресурси країни, то навіщо ми вкладаємо в тих, хто цю країну готовий покинути?

У тих, хто мігрує, немає патріотичного стрижня. Світогляд, як відомо, формують дві базові науки - історія та література. Сьогодні українська література злилася із зарубіжною і практично нею нівельована, і історія України - наше бачення і наша оцінка подій минулого - об’єднана із світовою. Ще слід додати нівелювання традиційних цінностей.

Ось вам приклад: в одній зі шкіл зайшов до аудиторії, де сидів третій клас, вчителька на дошці написала слово "Лайфхак" кирилицею. Я англійською запитав у неї, мовляв, а що таке "лайфхак"? Пояснити не змогла. Не знає в повному обсязі англійської, але оперує словами, які є модними. Ніби якщо дитина буде знати, що таке "лайфхак", вона буде щаслива, не буде почуватися вторинною. Ця вторинність денаціоналізує, я проти цього. Перш за все треба давати своє бачення. Треба закладати любов до свого, бо якщо цього немає - людині це не буде потрібно, вона не буде вважати це своїм.

Громадянська освіта відриває від традиційних цінностей, закладає кардинально інші ментальні установки, ніж ті, які існують в українців.

KV: Повернемося до політики. Відкриті списки чи мажоритарна система?

РК.: Відкриті списки, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.

KV: Який відсотковий поріг слід встановлювати для входження політсили у парламент?

РК.: Я б взагалі мінімізував відсотки…

KV: Це ж буде парламентський вінегрет.

РК.: Хіба його немає зараз? Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш.

KV: Але ж має бути певний ценз для проходження у парламент…

РК.: А навіщо? Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000.

KV: Тобто які партії є - усі повинні бути в бюлетені?

РК.: Так. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій. Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч.

Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".

Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця.

KV: Ця розмова йшла ще в парламенті за вашої каденції, разом із питаннями зняття недоторканності…

РК.: Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.

KV: Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то чи є межа, яку політик не має права перетинати?

РК.: Межа - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".

Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення.

KV: Три перші кроки Кошулинського на посаді Президента?

РК.: Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.

Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - у вас війна гібридна чи гешефтна?

Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.

Далі - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км.

KV: Які основні законопроекти Ви маєте намір внести протягом перших 100 днів президентства?

РК.: Свободівський Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.

KV: До кого президент Кошулинський зробить перший міжнародний візит?

РК.: Це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.

KV: Коли президент Кошулинський сяде за стіл перемовин з українськими олігархами? Ви плануєте зібрати їх до, під час чи після прийняття антиолігархічного пакету?

РК.: А нащо їх збирати? Вони самі прийдуть. Ми прагматики. Якщо Кошулинський приходить до влади, парламент лишиться той самий. І тоді так: покажіть, шановні члени парламенту, хто ви - слуги олігархів чи представники українського народу? Якщо друге - натисніть кнопку і проголосуйте за ухвалення Антиолігархічного пакету. Ні? Тоді "працедавець" у жовтні буде дивитися з огляду на таке рішення, чи підтримувати цей парламент.

Сьогодні немає сенсу про це розмовляти, бо парламент не має у складі фракції націоналістів. Якщо з ними розмовляти, то лише якщо на руках є козирі, а їх до жовтня не буде. Будуть тільки президентські повноваження - укази, вето. Протистояння з цим парламентом буде серйозним. Але недовгим, якщо врахувати, що влітку парламент іде у відпустку, а у серпні починається передвиборча кампанія.

KV: Президент Кошулинський пропонуватиме зміни до Конституції?

РК.: Ніколи не кажи ніколи, як то кажуть. Вочевидь, є механізми, які я хотів би запровадити на рівні Конституції, але робити різкі кроки під час війни - не найкраще рішення. Бажано це було б вирішувати за допомогою референдуму. Але немає закону про референдум. Тому чи до потреби сьогодні витрачати кошти на це? Тебе найняли на роботу, ти бачив посадові інструкції - працюй, а не змінюй речі під себе.

KV: Президент Кошулинський внесе законопроект про імпічмент Президента?

РК.: Так. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було.

Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів.

KиевVласть

Розмовляв Ігор Дармостук

Теги: свобода, президент, программа, політична агітація, Руслан Кошулинський, Вибори 2019, націоналізм, україноцентризм, деолігархізація

понедельник, 22 июля 2019 г.
20:45
В Киеве в рамках проекта “Врач в Вашем доме” проведено уже почти 88,5 тысяч обследований (график работы и адреса)
20:25
До конца текущего года первые станции метро в Киеве могут получить 4G покрытие
20:04
Совершивший смертельное ДТП на Киевщине водитель приговорен к 10 годам лишения свободы
19:47
В работу столичных трамваев №28 и №33 на четыре ночи вносятся изменения
19:27
ЖК “Пражский квартал” получил позитивный вывод научно-технического совета при Минрегионе
19:05
В Дарницком районе Киева установлена станция мониторинга качества воздуха
18:43
На Киевщине пьяный водитель с 4-х летним ребенком в салоне авто на бешеной скорости пытался скрыться от полиции (видео погони)
18:25
С начала года прокуратура Киевщины добилась возвращения государству денег и имущества на 1,2 млрд гривен
18:04
СК “КРОНА” увеличивает обороты деятельности
17:45
“Укрзализныця” инициировала создание рабочей группы для возвращения себе киевской городской электрички
17:26
Мэр Борисполя Анатолий Федорчук прокомментировал информацию о получении взятки своим заместителем и обысках в горсовете
17:06
Коммунальщики начали благоустройство территории парка отдыха и культуры “Гидропарк”, - КГГА
16:43
Еще в одном вестибюле столичной подземки прекращено хождение жетонов
16:26
На прошлой неделе столичные спасатели ликвидировали 130 пожаров
16:01
Остановку “ул. Иорданская” в Оболонском районе Киеве временно отменили
15:52
Укргазбанк судится с кипрской компанией за недвижимость в Одессе
Календарь событий