вторник, 23 октября 2018 г.

Сміливість і війна не мають статі

Сміливість і війна не мають статі

В столичному Палаці дітей та юнацтва відбулась журналістська вітальня "Твої, Вітчизно, доньки і сини". Підіймалися теми долі людини на війні, ролі жінки в армії, кохання й музики в зоні бойових дій.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  

У гості до юних журналістів завітали люди, які захищають нашу країну: зброєю, словом, піснею, волонтерством…. Серед них - Народний герой України парамедик Олена Мосійчук,  віце- президент фонду "Здорове дитинство без меж" Тетяна Репеде, Анатолій Фатєєв, сапер, який отримав тяжкі поранення,  втративши обидві ноги, але  зміг знайти в собі сили жити далі. А ще з юними журналістами постійно була на зв’язку  в он-лайн режимі директорка проекту "Невидимий батальйон", голова громадської організації "Інститут гендерних програм", керівниця волонтерського Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська.. А також письменники, поети та музиканти, які  своїм словом, піснею й музикою, волонтерською підтримкою розповідають про долі бійців, піднімають їх бойовий дух: Дмитро Мазуряк, Рима Товкайло, Олександр Кучеренко і  Богдан Ковальчук. Адже захищати власну країну можна не лише зі зброєю в руках – слово це теж серйозна зброя.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Учасники заходу подивилися документальні фільми "Я - док" і "Невидимий батальйон". Фільм показує шість історій жінок, які воюють або воювали на сході України. Жінки-снайперки, танкістки, мінометниці оформлені кухарками та швачками — таку тенденцію помітила авторка фільму Марія Берлінська. Відповідно, жінки позбавлені належного соціального забезпечення, адже бойових втрат у кухарок чи швачок немає. Цей фільм — третя складова глобального проекту "Невидимий батальйон". До цього були реалізовані масштабний фотопроект і соціологічне дослідження, проведене групою експерток на чолі з кандидаткою соціологічних наук, викладачкою Києво-Могилянської академії Тамарою Марценюк. Воно, зокрема, засвідчило вади законодавства (за яким лише незначна кількість посад в армії відкрита для жінок), недоступність військової освіти й негативне ставлення до жінок, які служать.  Але ж війна не має статі, не має чітко вираженого обличчя. Фільм "Я - док" показує війну очима дівчини-медика, рятує життя своїх бойових побратимів.


В очах Олени Мосійчук сльози. Ця маленька тендітна дівчина згадує своє армійське життя у складі батальйону "Азов", де  Олена служила парамедиком. Вона врятувала більше ста людських життів, за що й отримала орден "Народний Герой України "Те, що я отримала "Народного героя України", було для мене неочікуваністю", - розповідає Олена, -  Я тоді була в Широкіно.  Мені зателефонували і сказали, щоб увечері я була в Дніпропетровську, але не повідомили чому. Командир посадив мене в машину і я поїхала. Того дня нагороджували 34 людини. З них тільки 4 живих, а 30-посмертно. Це були хлопці, що загинули під Дебальцево та в Іловайському котлі. Спочатку називали прізвища загиблих, моя мама сиділа й дуже хвилювалася, не розуміла, що відбувається. І нас, капелана й трьох медиків, нагородили за спасіння життів в зоні АТО".  

У 2013 році Олена допомагала дніпропетровському Майдану, а потім – долучилася до Майдану в Києві: привозила речі, медикаменти, їжу. А коли почалася війна на сході України, дівчина пішла в армію. . На три довгих роки вона покинула маленького сина, щоб боронити країну, ризикувала своїм життям, щоб врятувати батьків іншим дітям та синів іншим матерям. Олені вдалося потрапити в Естонію, де  вона отримала освіту парамедика в Талінському військовому інституті.

– Жінка повинна бути вірною та сильною, готовою віддати життя за своїх дітей, – розповідає Олена, – Але все ж таки приємно, коли весь загін вивозить мене у поле повне польових квітів і дарує теплі емоції. З самого початку в "Азові" я була на передовій, отримала три контузії, тріщину в нозі та осколки. Але думаю, що коли повністю одужаю, повернуся назад. Я об'їздила всі наші бойові позиції: Іловайськ, Мар'їнка, Сніжне, Широкине, Маріуполь, Саханка, Заїченко, Гранітне.

На питання,  чи є жінці місце на війн, Олена Мосійчук відповіла: ""Особисто я не зустрічала ще жодної жінки, котра злякалась би війни. Якщо це твоя доля, ти народився для цього, то ти станеш тим, ким ти хочеш бути. Коли в країні трапляється біда, то чоловіки й жінки повинні захищати в першу чергу свою сім'ю та дітей. Діти не повинні іти на війну, хоча наші діти йшли. Я служила з хлопцями, котрим було по 15-17 років. Хтось вижив, хтось - ні. Це страшно, коли діти помирають! Ми, кому вже по 30, розуміємо, що у нас хоча б залишились наші діти, котрі розкажуть нашу історію. Але ті хлопці ще самі буди дітьми. Під час бойових виїздів немає часу думати про стосунки, бо єдина думка: "На скільки ми сюди приїхали? Чи вистачить нам вологих серветок, щоб митися весь час? Чи вистачить нам їжі?" Думки тільки про те, як би вижити. Коли ж ми приїжджаємо на базу, то згадую, що за весь час жодного разу не зателефонувала мамі. У мене були знайомі, з яким разом служили 4 роки. Коли закінчився контракт, ми тільки тоді дізналися, що вони – сім’я й у них є діти. Все залежить від людей", - додає Олена про стосунки на війні .

- Сподіваюся, коли закінчиться ця війна,  я зможу брати участь у миротворчих місіях по всьому світу і також допомагати там, - розповідає військовий медик, - Іноді бувають ситуації, до яких тебе не готували. Тому що та війна, до якої натівські інструктори готували, відрізняється від нашої. У нас в першу чергу вбивають медиків. Вони знають: якщо вбити медика, підрозділ втратить більше бійців, тому що медик рятує всіх. Під час бою під обстрілом моє завдання – надати першу допомогу і витягнути поранених на собі з-під обстрілу, поки бійці продовжують бій, щоб їх не відволікати. Витягла, посадила в машину, водій везе, а ти далі продовжуєш в машині рятувати людину, передаючи її на жовту зону. Бувало таке, що ми по троє-четверо діб не спали, поки не було підміни. Знаєте, дуже складно ставити крапельниці, коли йде бій, і завжди треба розраховувати на свого напарника або бійця, який буде тебе прикривати. Якось так склалося, що спочатку я була єдиною дівчиною в "Азові", яка працювала в червоній зоні. Мені, напевно, як мамі, важко це бачити. Мене не сприймають, як жінку: я – боєць і виконую такі ж функції, як і всі. Тим більше, моє завдання не воювати, а рятувати. Доводилося рятувати бійців і з ворожої сторони, для того, щоб наші могли отримати якусь інформацію і все інше, а потім передавали СБУ, і там вже вирішували, що з ними робити. У мене син росте маленький, і для мене кожна людина, незалежно від віку – як мій син. Тому що я розумію, що кожного чекає мама вдома, і це дуже складно. І якщо не вдається врятувати людину – бувають такі поранення, не сумісні з життям – дуже складно з цим жити.

Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо "вона баба і буде істерити". "Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців", – зі сміхом розповідає Олена, - Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль.

Мальок розповідала й про страшні ситуації на війні, від яких мороз ішов по шкірі, про те, чим годували бійців, у яких умовах доводилося жити й воювати.

- У війни зовсім не жіноче обличчя. Війна сама по собі — це не людська справа. Коли війна приходить, комусь доводиться робити цю роботу військову. І це найдурніше, найбезглуздіше, що придумало людство. Війна не жіноча і не чоловіча справа, -  каже народна героїня. А що спонукає дівчину все ж таки піти на фронт? Те ж, що спонукає і хлопця – окупація України. Звичайно було страшно. Це нормально. Коли люди кажуть, що нічого не бояться, це неправда.

Згадуючи своє життя на війні, Олена додає: "На бойові ми завжди їхали з музикою. Це був гімн України або тяжкий рок. Особливо коли страшно, то включали рок, щоб відволіктись. Все залежало від настрою".

Анатолій  Фатєєв, який підірвавшись на міні, втратив обидві ноги. Але він пройшов усі випробування. Зараз водить скутер, грає в футбол. Мріє по те, щоб знову повернутись на будівництво, де працював до АТО.  Зараз він часто відвідує госпіталі, особливо у відділеннях, де лікуються хлопці з ампутованими кінцівками.


"Мені не потрібно нічого придумувати. Я просто розповідаю свою історію, що робити в такій ситуації. Це важливо, коли хтось приходить і просто тебе підтримує, - розповідає колишній сапер,-  .

Анатолій пішов воювати добровольцем. Служив сапером у одний із найгарячіших точок – Авдіївці та Мар'їнці на Донеччині. "Ще коли в березні 2014-го "зелені чоловічки" зайшли в Крим, я побіг у Броварський військкомат і написав заяву, щоб узяли мене на фронт добровольцем. Вирішив, що не маю права ось так просто сидіти і дивитись", – розповідає Анатолій. Однак, у військкоматі спочатку поставилися досить скептично до бажання літнього чоловіка. Але Анатолій не здавався й постійно нагадував про себе. Через рік прийшов виклик, а через три дні вже був на лінії фронту під Авдіївкою.

"Перед відправкою в зону АТО  я запитав  у військових начальників: "А як щодо того, аби трохи мене підучити? Все-таки тридцять років минуло як я воєнну кафедру закінчив, усе, що знав – забув. Та й обладнання, технології й озброєння, напевно, змінилися...". У відповідь почув: "Жити захочеш – навчишся".

Саме через брак досвіду у саперній справі під час розвідки у Мар’їнці Анатолій отримав поранення і втратив обидві ноги, натрапивши на заміновану пастку ворога.

"… Був ясний сонячний день, - згадує Анатолій, - Отримую наказ: провести  мінну розвідку й поставити міну. Є таке правило у саперів і розвідників: повзти завжди тим шляхом, який ти вже розвідав. Я провів розвідку, знайшов дві сепаратистські розтяжки, і поповз назад іншою дорогою. Це була моя перша помилка. Потім я встав на ноги, зробив два кроки і  не помітив на землі скло. Це була друга моя фатальна помилка. Праву ногу відірвало відразу, ліву ампутували в шпиталі… Треба постійно бути уважним. Ось, наприклад, стоїть звичайна гільза, не буцай її ногою! Бо ти її буцнеш, а під нею міна".

Ветеран АТО переконаний, що якби у нього і в інших українських вояків було більше часу на фахову підготовку до бойових дій, жертв і поранених було б набагато менше.

Вороги позбавили його ніг, але не змогли побороти його дух і знищити жагу до життя. Він  так само сміється і жартує, як і до поранення.  Через 3 місяці Анатолій став на протези й пішов, а через 1,5 роки він уже їздить на скутері. А на запитання чи пішов би знову на фронт, якби можна було повернути час назад, відповідає: "Без вагань. Я недарма втратив свої ноги, щось корисне таки встиг там зробити… Я мав захистити свою країну, свою сім’ю, майбутнє своїх онуків. І життя наше поступово налагоджується".

Журналіст і волонтер Богдан Ковальчук об'єднав кілька громадських організацій і створив центр допомоги бійцям АТО. Про волонтерство розповідає: "Можна бути волонтером, а можна волонтером працювати,  але я таких людей не зовсім розумію. Хтось буває на сході країни, хтось –ні. Це не показник крутості волонтера, бо такого показника немає взагалі. Тут роботи значно більше, ніж на сході, у тому числі у наших головах, у нашій свідомості. Волонтерство ― це не смітити там, де ти живеш, платити за проїзд в трамваї, переходити вулицю на зелене світло. Волонтерство ― це бути свідомим громадянином та допомагати іншим.  Я вірю, що одна людина може змінити дуже багато, але чим більше волонтерів, тим більше якісних змін відбудеться в  суспільстві".

Музикант Дмитро Мазуряк влаштував концерт зі своїми саморобними музичними інструментами, зараз їх у нього близько 60. Їздив містами східної України, грав для наших бійців і мирного населення  українську музику, щоб подарувати радість людям. Дмитро навіть зіграв на трембіті. Разом з музикантом і поетом Сашком Кучеренком вони виконали кілька патріотичних  пісень.

Письменниця Рима Товкайло  поділилася своєю книгою, зібраною з розповідей бійців АТО.

Фото автора

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  

Людмила Кухаренко

Теги: новости киева, ато, война, медики, юнпресс, женщина на войне

понедельник, 22 октября 2018 г.
20:48
Во вторник в шести районах Киева пройдут ярмарки (адреса)
20:38
Газоснабжение котельной в Славутиче возобновится не раньше середины завтрашнего дня
20:26
“Бабье лето” в Киеве закончилось
20:06
На Позняках в Киеве исчез мурал
19:45
За прошлую неделю Киевский рыбоохранный патруль задокументировал 57 нарушений (фото)
19:27
Завтра стартует прием заявок на участие в торгах на право размещения средств передвижной торговой сети в Киеве
19:06
В Киеве задержали бразильца с 4 килограммами кокаина (фото)
18:45
За день около 600 киевлянок прошли обследование по поводу здоровья молочных желез
18:27
Стоимость молочной корзины в Украине выросла за год на 13%
18:06
“Киевгаз” напоминает жителям столицы о возможности установки газовых котлов с 35% экономией
17:45
Жильцов общежития НАН Украины хотят переселить в комнаты, в которых уже живут люди (видео)
17:25
В Киеве и области на два дня ожидается резкое ухудшение погоды, возможен мокрый снег
17:06
Задержан второй участник вооруженного ограбления ювелирного магазина в Киеве, во время которого погиб охранник (видео)
16:43
На прошлой неделе в Киеве коммунальщики снесли 16 незаконных временных сооружений (фото)
16:27
Музей Булгакова третью неделю принимает гостей с неработающими уборными
16:04
Дарницким властям предложили ввести новый трамвайный маршрут от Троещины до Дарницкого вокзала
Календарь событий