Настоятель костелу Св. Миколая отець Павло: “Ікона Божої Матері, якій 120 років, не постраждала під час пожежі, хоча з її зворотної сторони були залишки сплаву від металевих труб органу”
Київський храм Св. Миколая на вул. Великій Васильківській вперше від більшовицької окупації було відкрито для усіх мирян тільки після початку повномасштабної війни росії проти України. Бо тільки тоді Національний будинок органної і камерної музики віддав ключі від храму його настоятелю отцю Павлу Вишковському OMI. Костел, попри обіцянки міністра культури Олександра Ткаченка та відповідний меморандум, досі не передано у власність католицькій громаді. Через що парафія не може самостійно відновити будівлю архітектора Владислава Городецького, яка перебуває у жахливому стані після пожежі восени 2021 року. Відновлення храму відбувається виключно за гроші меценатів і вірян, бо держава не дала на це ані копійки. Попри це, отець Павло та парафія роблять все можливе та неможливе, щоб утримувати храм, допомагати ЗСУ та всім стражденним.
Отець д-р Павло Вишковський OMI (Oblati Maria Immacolata) став настоятелем київського костелу Св. Миколая в січні 2022 року. Повна назва посади отця Павла – Настоятель Делегатури /Управління/ Згромадження Місіонерів Облатів Марії Непорочної, яке опікується костелом св. Миколая, Римсько-Католицька Церква.
На нього ліг високий обов’язок відновити після пожежі костел, який будував легендарний київський архітектор Владислав Городецький. Коли ж почалась повномасштабна війна росії проти України отець Павло залишився в Києві, виконуючи місію священика – рятувати душі та допомагати стражденним. Відтоді храм. Св. Миколая завжди відкритий для всіх.
Що робить парафія костелу Св. Миколая для допомоги ЗСУ і громадянам, чому не відбувається відновлення храму після пожежі та про важливість віри в Бога отець Павло розповів в інтерв’ю КиївВладі.
Відео версію інтерв‘ю дивіться на YouTube-каналі “Увага Кірія”.
Відкритий для усіх храм
KВ: Отець Павло, ви вже півтора року настоятель костелу Святого Миколая. Як змінився костел з вашим приходом?
Отець Павло: Це такий особливий час, оскільки ми добре розуміємо, що це час війни. І треба було запитувати, щоб в цьому моменті зробив Господь. З самого початку 30 січня півтора року тому, коли став настоятелем, ми ще проводили інавгурацію в Нижньому храмі. Тому що тут на верху проводилися ще аварійні роботи, все було пусто. Нічого тут не було. Було мокро і холодно. І ми просили дозволу в міністра культури, щоб почати богослужіння у Верхньому храмі.
І на самому початку ми руками парафіян вичистили та винесли всі обгорілі стільці, які використовувались раніше під час концертів і богослужінь. Єпископ 20 лютого освятив храм після пожежі.
А чотирма днями пізніше, 24 лютого, розпочалося повномасштабне військове вторгнення російської федерації. У нас була служба, прийшов представник Національного будинку органної та камерної музики, який є досі балансоутримувачем, і повідомив про війну та вибухи в Василькові.
Були перелякані всі. Кажу: “Ми закінчимо молебень, я прийду до дирекції і ми поговоримо”. Під час тієї розмови була від них пропозиція закрити храм, тому що, мовляв, всі евакуювалися.
KВ: Ви залишилися.
Отець Павло: Ми сказали, що ми від храму нікуди не підемо. Тому що найбільше під час війни люди потребують Бога. І ми тут були, чергували, у нас були три священики – і в храм постійно приходило багато людей.
Таким чином ключі від храму залишились у нас – після 84 років, відколи більшовицький режим примусово забрав їх, коли в 1938 році вбив останнього священика та багатьох парафіян. Останнього священика більшовики вбили на електричному кріслі НКВД тут, в Києві.
Таким чином, відтоді, як ключ у нас – храм був відкритий. Бо до того він часто стояв закритий. Люди йшли вулицею і знали, що тут були репетиції та концерти Національного будинку органної і камерної музики, але храм був завжди закритий.
Як ми відкрили храм, то побачили, чого найбільше потребують люди. Магазини були закриті, людям, особливо літнього віку, не було де придбати продукти. Ми купували їжу та розносили. З наших парафіян утворився волонтерський штаб, але були і протестани, і православні, які побачили, що храм відкритий – і долучились. Почала надходити допомога з-за кордону. За перші місяці повномасштабного вторгнення наша парафія та волонтери власноруч роздали до Бучі, Ірпеня, Харкова, Чернігова та ін. гуманітарної допомоги вагою понад 350 тонн.
Трохи пізніше ми почали завозити лавки та повертати храм до того стану, який був задуманий архітектором Городецьким. Ми готувалися до повернення нашої святині, бо після пожежі міністр культури Олександр Ткаченко в підписаному меморандумі зобов'язався повернути храм до 1 червня 2022 року.
Мінкульт досі не повернув храм католицькій громаді
KВ: А як ваші парафіяни налаштовані? Вони хочуть, щоб храм відійшов парафії чи залишився у державі?
Отець Павло: Коли є наймана квартира – це не моя квартира. Так само храм, який побудували наші віряни, і його було забрано насильницьки, більшовики вбили багато парафіян. З храму зробили архів, потім склад, потім концертний зал. Для них це як наймана квартира. І ми бачимо, в якому він стані, незважаючи на те, що 32 роки ним спочатку опікувалася КМДА, а згодом держава в особі Міністерства культури. Ми бачимо, в якому стані він всередині і назовні.
Парафіяни знають, що це наш храм, який будували наші предки. Ми хочемо його врятувати тому, що він дуже руйнується і нищиться. То звісно, що тільки парафія в змозі по-справжньому подбати про своє, як ви можете по-справжньому подбати про свою квартиру. Ви не будете затикати лише дири, чи робити імітацію ремонту, ви будете робити все, щоб допомогти врятувати цю святиню, свій дім.
KВ: Кажуть, що багато меценатів з Ватикану, з католицького світу готові інвестувати в реконструкцію храм. Але поки він на балансі Міністерства культури, там виникають з цим складності. Чи дійсно це так?
Отець Павло: Так. Звісно, відколи ключі в руках парафії, ми почали його рятувати. Храм стоїть під Черепановою горою, з якої, через новобудови під храм стікає багато води. Крім цього, під час протиаварійних робот на стіни храму було вилито 600 тис. літрів води, що в Нижньому храмі спричинило цвіль та грибок, який вже просочувався по стінах храму.
Парафія на роботи з порятунку храму самостійно залучила чималі кошти, зокрема, з допомогою добродіїв з Італії, Швейцарії, США, уряду Польщі. Ці добродії бачать в якому стані храм, на утримання якого держава десятки років виділяла кошти. Тому вони довіряють тільки парафії.
KВ: Як зараз відбувається реконструкція храму після пожежі?
Отець Павло: Пожежа сталася 3 вересня 2021 року і до кінця листопада він стояв пустий. Було вибито 13 вікон, а вже були сніги, всередину попадала волога. І парафія на той час не мала жодного впливу на порятунок храму. Багато меценатів, в тому числі, наших парафіян перераховували кошти на рахунок, виставлений Міністерством культури. Зібрали 21,5 млн гривень.
Протиаварійні роботи почалися в грудні 2021 року і завершилися в січні 2022 року. За назбирані 21,5 млн гривень підрядник натягнув сітки, натягнув решітку, провів тимчасове освітлення, на підлогу поставив чорні плити, щоб прикрити цими плитами бруд і пил, який вони змивали зі стін. На цьому все. Хоча ми знаємо, що не всі кошти були використані – 5 млн гривень досі знаходяться на рахунку балансоутримувача (Національного будинку органної і камерної музики).
Під стелею храму висять сітки
Зараз ми, як парафія, не можемо проводити жодної реставрації, бо не маємо на це права. А будівля руйнується. Тому ми постійно апелюємо про повернення парафії нашої святині.
Але ми вже почали серйозну роботу з пошуку упервинних документів, багато з яких було втрачено. В нашому храмі було 360 статуй, ікон і картин, більшу частину з яких було розкрадено в сталінські та ранні постсталінські часи. Єдине, що залишилось – ікона Божої Матері, якій стільки ж років, скільки й храму, 120 років.
Ікона Божої Матері, які чудесним чином вціліла під час пожежі в храмі
Цю ікону, коли більшовики нищили храм, зберегли парафіяни. Вона висіла на органі. І, коли сталася пожежа, вона, знаходячись в епіцентрі вогню, не згоріла. Коли реставратор працював над відновленням рами ікони, якій так само 120 років, був вражений – зі зворотної сторони ікони були залишки сплаву від металевих труб органу. А сама ікона залишилася нетлінною.
Наразі парафія вже має проєкт відновлення храму у його первинній красі, яка була задумана та втілена архітектором Городецьким.
KВ: Так держава фінансово долучилася до відбудови храму? Чи відбудова відбувається за гроші меценатів?
Отець Павло: За кошти меценатів і парафіян. Держава ся не долучала.
Допомога ЗСУ молитвами та справами
KВ: У людини завжди є вибір – йти до церкви або ні. На вашу думку, чому людині важливо прийти до церкви, помолитися?
Отець Павло: Сьогодні ми проживаємо дуже багато складних моментів. Війна нас втомлює та обтяжує. З мого досвіду, дуже багато людей просто так приходять. Вони шукають відповіді на питання про сенс свого життя.
Ці люди у коловороті світу не мають часу. А храм – місце спокою та миру, де можна зустрітися з Богом і почути відповіді на свої запитання.
Тому це так важливо, щоб люди мали місце і мали час на зустріч з Богом. І тому так важливо, щоби приходили до церкви.
KВ: Ви погоджуєтесь, що нема сенсу життя, якщо ти не живеш його в Бозі?
Отець Павло: Звісно. Бо кожен з нас сотворений за образом та подобою Бога. Навіть людина, яка каже, що вона не віруюча, шукає сенс і щастя, які може дати тільки Бог. І коли така людина це усвідомлює – знаходить сенс свого життя.
KВ: Війна – це завжди ненависть. Як зберегти любов в своєму серці? Як не піддатися розлюдненню самого себе?
Отець Павло: Це не є легке питання, тому що, в першу чергу, заповідь Бога про любов до себе і ближнього говорить так: моліться за тих, що гонять вас. Це єдині ліки на цей момент, бо ненависть – це все те, що назбиралося з болем, з бідою, з великими втратами.
Ми кожного дня молимося в нашому храмі про нашу перемогу. І ми молимося на навернення росії. Бо лише молитва за моїх ворогів дає мені душевний мир, щоб жити щодня у цьому важкому світі, зануреному у велику війну.
KВ: Військові кажуть, що в окопах немає атеїстів – всі намагаються поспілкуватися з капеланом, посповідатися, прийняти причастя. Наскільки важлива місія військових капеланів у цій війні?
Отець Павло: Від 2014 року я неодноразово їздив в окопи на схід, як капелан. Так, атеїзм перед обличчям смерті втрачає всі свої аргументи, бо людина бачить, як поряд гине її побратим.
Завдання священника – бути другом Христом будь-де, де тебе Бог ставить. Христос лікував, давав людям міць. Ми, капелани, на фронті задля підтримки людей, щоб допомагати їм набувати Божу силу. І дуже багато військових вдячні, що поруч є капелани.
Є багато прикладів Божого керування життям людини. Як хрестик або Біблія рятують життя.
Бог – скрізь та усюди. Можливо, в окопах Його навіть більше, ніж будь де.
KВ: Крім того, ваша парафія багато допомагає фронту.
Отець Павло: Наша найперша допомога – молитва. На кожній літургії, вранці та ввечері, ми молимося за наших захисників. Завдяки їм ми живемо у вільній країні. Зараз понад 20 наших парафіян на фронті. Слава Богу, всі живі.
Минулого тижня декілька днів у нас були представники благодійного фонду “Загін небайдужих”. Назбирали при виході з храму після служби 15 тис. гривень – на квадрокоптер і тепловізори. Ми постійно збираємо продуктові набори. На Різдво нашим захисникам і мешканцям Херсону збирали термобілизну, відвезли 10 тонн цієї допомоги. Коли росіяни підірвали дамбу в Каховці, ми зібрали 5 тонн ковдр, рушників і продуктів, які відвезли три тижні тому. Проводили курси з парамедичної допомоги для киян.
Це все окремі приклади, бо ми маємо допомагати постійно. Плануємо і, щиро вірю, зробимо в підвалі нашого храму реабілітаційний центр для військових, особливо – самотніх ветеранів-інвалідів. Це буде можливо, коли парафія почне законно та самостійно опікуватись храмом.
Фото: надані громадою костелу Св. Миколая
