“Тазикова диктатура”, або як жеківська система закріпачує споживачів
Відсутність гарячої або холодної води місяцями, постійні прориви труб та інші аварії, невиправдано висока вартість ЖК-послуг, що весь час зростає, – все це далеко не повний перелік проблем українців в комунальній сфері. Наразі ця тема стала такою ж актуальною, як, наприклад, незадовільний рівень медицини, або бюрократія та “кілометрові” черги в Пенсійному фонді. Тарифи не відповідають якості наданих послуг. До того ж, захмарні ціни жодним чином не заважають комунальникам несподівано, “без оголошення війни”, відключати гарячу чи холодну воду в будинках (або завдавати інших незручностей мешканцям). Наприклад, кияни не так давно пережили майже піврічну відсутність гарячої води (коли помитися можна було лише за допомогою додаткового “обладнання”). Тож, на тлі перманентних проблем громадяни активно шукають вихід з цього “комунального рабства”, намагаючись позбутися “тазикової диктатури” комунальників, люди почали масово встановлювати в квартирах бойлери.
Та, вочевидь, державі і комунальникам геть невигідно, коли люди стають від них незалежними хоча б у чомусь. Відтак, на масове встановлення бойлерів Мінрегіонбуд зреагував оперативно, розробивши проект урядової постанови, що прямо протирічить низці положень чинного законодавства – в конституційній, цивільній галузях, а також у сфері захисту споживачів.
В документі сказано, що власник квартири має змогу відмовитися від комунальних послуг лише тоді, коли, як мінімум, половина інших господарів житла і нежитлових приміщень в цьому будинку також від них відмовиться. Місцева влада буде розміщувати на своєму сайті перелік будинків-“відмовників” та почне приймати заявки на відключення. Оформлення цього документу схоже на порядок із радянських часів: в своєму “клопотанні” споживач має вказати причини відключення від центрального опалення і до того ж – надати проектну документацію, що описує технічні характеристики щодо альтернативи централізованому опаленню. Дивно, як місцеві комунальні “царьки” ще не змусили людей у кінці заяви вибачатися за їх бажання відмовитись від послуг! Далі ж доведеться чекати на дозвіл від спеціальної комісії, процес надання якого може розтягнутися на невизначений час.
З цього випливає, що споживачі не зможуть так просто відмовитися від централізованого постачання гарячої води та опалення, не пройшовши перед цим всі кола “бюрократичного пекла”. А чого лише варте правило, яке визначає достоту “радянську” й абсурдну норму: виявляється, замінити комунальну гарячу воду й опалення на бойлер або котел можна буде лише “колективно”! Мотивується таке обмеження тим, що воно допоможе зберегти систему опалення та гарячого водопостачання як таку. Мовляв, система опалення розбалансується, якщо від неї відмовлятимуться “точково”, а не цілими будинками. Виникає логічне запитання: кому потрібна така “збалансована система”, яка лише закріпачує людей, діючи за принципами комуністичного колгоспу?
Проте, як показує нинішня практика, навіть за великого бажання “відхреститися” від люб'язних послуг українського монополіста стає дедалі складніше. А перестати платити йому – взагалі майже неможливо. Ось приклад споживача з Дніпропетровщини, який звернувся до нашої Асоціації. Чоловік давно позбувся батарей, але йому все одно нараховували заборгованість за ЖК-послуги. Абсурд ситуації зашкалював: багатотисячний борг за послуги, що апріорі не надавалися, призвів навіть до погроз з боку постачальника і виконавчої служби позбавити громадянина його житла!
На превеликий жаль, вітчизняні можновладці та комунальники сприймають народ як “раба системи”, котрий не має права голосу і просто-таки зобов’язаний витрачати більшу частину зарплати на неякісні ЖК-послуги. А спроби українців вирватися с цього “замкнутого кола” породжують агресивний спротив влади у вигляді спроб протягнути антигуманні та протиправні постанови!
Якщо вищезгадану “драконівську” постанову від Мінрегіону, винесену наразі на громадське обговорення, схвалять, то споживач не зможе без зайвих проблем придбати та встановити пристрій (бойлер, або котел) і за елементарною заявою скасувати угоду з постачальником. Водночас, згідно зі статтями 5 та 8 Закону України “Про захист прав споживачів”, держава має забезпечувати споживачам захист їх прав, надавати можливість вільного вибору та право вимагати розірвання договору та повернення сплаченої грошової суми. Тобто, жоден чиновник не має законної можливості примушувати громадян платити за непотрібну їм послугу!
До речі, про правове “підгрунтя”. Чиновники мотивують власні відверто свавільні дії новим Законом про житлово-комунальні послуги (№ 2189), що набув чинності 1 травня ц. р. Проте, згідно з ним, споживач має повне право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого постачання тепла або гарячої води, розірвати договір про надання комунальної послуги. Необхідно лише попередити про це виконавця відповідної послуги не менш, як за два місяці до дати розірвання договору. Право відключення не поширюється лише на договір про постачання теплової енергії, укладений зі споживачами у багатоквартирному будинку (крім випадку розірвання такого договору колективним споживачем). Жодної норми про необхідність відмови від постачання гарячої води, як мінімум, 50% мешканців будинку у разі встановлення бойлерів в законі немає!
Та й це ще не все. Припустимо, сусіди також давно прагнуть позбутися комунального “вампіра”, що висотує зі споживачів гроші та нерви, і половина будинку погоджується перейти на автономне опалення. Та в такому разі перед споживачем постає новий бюрократичний “квест”, аби реалізувати свої права. Йому необхідно буде написати заяву із зазначенням причини відмови від послуг, дочекатися внесення свого будинку у публічний список, отримати рекомендації щодо відключення, підготувати проектну документацію (!). Важливий нюанс щодо неї - розробку та підготовку українець оплачує самостійно в повному обсязі. Але ж – про яку проектну документацію йдеться, якщо ЖЕКові потрібно лише перекрити воду в одній трубі?! Комунальний сервіс тут нагадує ображену колишню дружину. Навіть після “остаточного прощавай” від споживача він намагається всіма засобами стягнути кошти!
Водночас, у розвинутих країнах такі послуги апріорі ніхто не нав'язує, а якщо раніше актуальна стала зайвою – громадяни можуть відмовитися від неї парою “кліків” на своєму комп'ютері. А от для української “правлячої верхівки” ні права споживачів, ні “електронна держава” жодного значення не мають. Головне – замордувати громадянина безглуздою бюрократичною тяганиною і здерти з нього якомога більше дармових грошей!
Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”
