Національний круглий стіл-2: розмова істот з різних планет
Шляхетна ініціатива Першого Президента незалежної України Леоніда Кравчука, на жаль, не стала рятівною соломинкою для потопаючого взаєморозуміння влади з громадянами.
Мої висновки після заходу, що пройшов на 2-му поверсі Палацу “Україна” під головуванням двох екс-Президентів: Л.М. Кравчука і Л.Д. Кучми, цілком збігаються з думками інших представників громадськості.
1. Підготовка круглого столу.
Чесно кажучи, у мене склалося дивне враження про підготовку, все робиться якось тишком-нишком, пропозиції не беруться до уваги, учора навіть не було своєчасно організовано акредитацію журналістів – її відкрили за 45 хв. до початку заходу. На прохання Л.Кравчука, ми подали до участі кілька кандидатур громадських діячів, які б точно представляли Майдан, і яким би люди вірили – це письменник Віталій Капранов, лікар і меценат Ольга Богомолець, громадський активіст Єгор Соболєв, журналіст Вікторія Сюмар, співачка Руслана, лідер столичних афганців Микола Гончаренко. Натомість, запросили зовсім інших людей.
2. Учасники.
У списку на 3-х сторінках ? переважно, представники влади, кілька політологів, духовенство. Нас, керівників громадських організацій – всього шість осіб, у т.ч. двоє - представники студентства. У списку, згідно якого пропускали на вході до палацу, представників опозиційних партій не було. Думаю, це не тільки демарш через нічні “рейди” силовиків. У них – своє кіно, і їм не так потрібен мир, як свій “ґешефт”. І домовлятися вони будуть не публічно, а закулісно і втихаря. Як завжди.
3. Виступи представників влади.
Топ-спікери Партії Регіонів О.Єфремов та О.Лукаш говорили “на своїй хвилі”, все про одне й теж: “Ті, хто хоче розв’язання проблеми – приходить на круглий стіл. Ті, хто не хочуть – ідуть баламутити ситуацію на мітингах. Мене турбує те, що за 20 років у нас було три революції. Це забагато. А для економічно ослабленої країни – це катастрофічно багато”. Причому, Лукаш дозволяла собі абсолютно хамські випади у бік українського народу, навіть обидва Президенти зробили їй зауваження.
Головний комуніст П.Симоненко повторив свою ідею референдуму. Цілком демократичну, до речі.
Голова КМДА О.П. Попов був небагатослівним. Він сказав, що будь-який діалог повинен існувати за принципами. І головним принципом у даному випадку повинне бути обговорення ситуації з врахуванням Законів України і Конституції.
В.Піховшек (ми відносимо його саме до 3-го пункту) назвав те, що відбувається зараз в Україні “махновським бунтом” та попередив, що “треба щось вирішити” до вихідних, бо у ці дні, як правило, відбувається “підвоз” демонстрантів з регіонів.
Найбільш конструктивним був В.Литвин. Він зауважив, що подолання політичної кризи в Україні можливе лише за умови незастосування сили як з боку міліції, так і з боку протестувальників та запропонував обом сторонам іти на взаємні поступки. Наприклад, звільняти адмінбудівлі синхронно зі звільненням активістів Євромайдану та з відведенням “Беркуту” з центру Києва
Заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк відмовився коментувати силовий розгін протестів 30 листопада і 1 грудня. Що ж до спроби розігнати Євромайдан у ніч на 11 грудня, він послався на рішення суду.
4. Духовенство.
Мудрість предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета у даному випадку була дуже влучною: “Сьогодні уночі розігнали демонстрантів, посилаючись на рішення суду. Але Ісуса Христа теж судили. І розіп’яли. А за часи Радянського Союзу були суди-тройки. Суд повинен бути справедливий. І якщо рішення суду - неправда, то виконувати його - все одно, що розпинати Христа”.
На захист громадян висловився також Головний раввин Києва та України Яков Дов Блайх.
Митрополит Павло (Лебідь) – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври ? був у своєму амплуа. Він надзвичайно агресивно звертався до громадськості: “Ви хочете влади і влаштовуєте безлад…”, відсилаючи “студентів ? іти учитися в аудиторії, а працівників – на заводи і фабрики”.
5. Позиція громадськості.
Представник Майдану одразу ж після відкриття круглого столу вибачився перед Президентами, і, пославшись не неможливість діалогу після нічного розгону Майдану і громадян у КМДА, покинув захід. Його емоції зрозумілі, але у даній ситуації варто все-ж-таки зрозуміти, що діалог – це не ознака слабкості.
В цілому, пропозиції громадськості зводилися до кількох позицій:
1) припинити спроби силового розгону учасників Майдану. Держава – в особі органів влади – є гарантом життя і безпеки громадян. Тому, якщо конфліктну ситуацію не вдалося упередити, її вирішення можливе тільки у форматі діалогу за круглим столом, коли всі сторони є рівними партнерами. Сьогодні партнером влади є Майдан.
2) негайно припинити арешти учасників демократичного протестного руху та звільнити невинних громадян, заарештованих 1-го грудня на Банковій. Навіть Л.Д. Кучма підтвердив, що “цих хлопців давно треба було відпустити”.
3) розпочати діалог влади з громадянами в усіх областях України. Згідно соц.опитувань, лише 5% людей вийшло на вулиці у відповідь на заклики опозиційних партій. А 95% - проти системного порушення самими ж представниками влади Законів України і Конституції. Я публічно запросила Голову КМДА, паралельно із загальнонаціональним круглим столом, відкрити прямий діалог з киянами, і чесно поговорити не лише про вихід з даної ситуації, а про системне “перезавантаження” взаємодії міської влади з громадянами.
6. Висновки, в цілому, досить сумні:
1) Представники влади дуже ворожо налаштовані щодо громадян, вони не просто не хочуть нас розуміти - вони просто не спроможні на це.
2) Представники влади живуть в абсолютно іншій реальності, аніж народ; спілкування між жителями різних планет можливе тільки мовою жестів. Для “підсилення думки” разом з жестами влада застосовує дубинки - як усі нормальні неандертальці у Кайнозойську еру.
3) Діалог громадян з владою можливий тільки тоді, коли у владі будуть інші люди. Не факт, що наступні після цих.
4) Цивілізований формат круглого столу, на жаль, не вирішить глибокої політичної кризи, створеної нецивілізованими методами.
