Контрольний постріл. Жертва отримала травми, несумісні з життям
Суддя Верховного суду прийняла рішення про знищення київського дитсадка № 183
На відміну від явища фейкових назв новин, нездорова мода на які так зіпсувала пошук в мережі потрібної інформації, даний заголовок про реальні речі.
Дарма, що виконавець – жінка з двома подільниками. Згвалтувати безпомічний дитсадок це ніяк не завадило. Чому “обтяжуючі”, спитаєте ви? А тому, що подія сталася у свята святих правосуддя. Манускрипти якого звикли цитувати з придиханням усі судді як істину в останній інстанції, з благоговійним підніманням очей вгору. І сприймають як указівку: “роби так само”, інакше непереливки.
Місце події: Верховний суд України. Адреса: Копиленка 8. Час: 11.04.2018. Жертви: Дитсадок, позбавлений життя насильницьким шляхом, що відбулося одночасно з зачитуванням вироку. І 150 дітей, об право яких на одержання дошкільної освіти витерто вишукані черевики. Гарантоване між іншим, Конституцією.
Чим залужив нещасний дитячий притулок на дику розправу, вчинену угрупованням респектабельних громадян на чолі з доглянутою дамою? Та лише тим, що трапився у них на дорозі до світлого майбутнього, хоча воно і зараз засліплює до сліз.
Чи є гидкіший злочин, ніж коли дитину крадуть “на органи”? А коли цілий дитсадок “на органи”? Коли так промишляють відморозки зі неміряним стажем відсидок, це одне. Та зовсім інше, коли до обробного столу стають троє охоронців закону з еліти, озброєних сучасними інструментами, з казковими зарплатами за свою діяльність, які пересічному громадянину за кілька років не заробити. Розміри зарплат начебто гарантують непідкупність, але здається, бачаться лише нижнім орієнтиром під час замовлення безцінних послуг. Унікальність їх в тому, що саме тут вершина, якою завершується оформлення послуг омріяним “оскарженню не підлягає”. Оскільки вирішує проблему раз і назавжди.
Читайте: Беспощадная забота киевской власти о культурном наследии
Громадськість не сьогодні запідозрила Бердник І.С. у діях, за які у деяких громадських приймальнях можуть показати на двері. Що стало підставою для висновку від 16.05.2017 року Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики. Громадська рада послалася на Європейський суд з прав людини, який указав, що Верховний суд в особі колегії з участю Бердник грубо “викривив висновки рішення Європеського Суду з прав людини”. Європейським судом визначено, що обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити лише як “грубе свавілля” або “відмову у правосудді”. Як не сумно визнавати, йдеться про нашу героїню.
Громадська рада доброчесності дійшла до висновку про невідповідність кандидата Бердник антикорупційним критеріям. Послалася на ряд інших судових справ, які підтверджують порушення суддею норм законодавства України та міжнародних стандартів під час розгляду судових справ.
Так, за інформацією з веб-сайту видання “2000” та реєстру судових рішень, суддя Берднік І.С. була у складі колегії, яка скасувала постанову ВГСУ про визнання недійсним рішення Шевченківської районної у місті Києві ради щодо приватизації приміщень в архітектурній пам’ятці “Замок барона Штейнгеля” у місті Києві. Рух “Чесно. Фільтруй суд” дав негативний висновок кандидату до Верховного Суду Берднік І.С. Проте названу особу було-таки призначено на посаду судді Верховного суду, де та, як здається, не змогла утриматися від дій, які Європейським судом кваліфіковані “грубе свавілля” або “відмова у правосудді”.
Результати моїх спостережень безпристрасною мовою фактів
11.04.2018 відбулося засідання Верховного суду у складі колегії Берднік І.С. головуюча), Мачульського Г.М., Міщенка І.С. за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради та департаментів КМДА до комерційних структур, які брали участь у привласненні дитсадка № 183 та подальших перепродажах. Прокурора підтримали усі інші зі сторони позивача - Міносвіти, громадськість, районні служби – усього 12 учасників.
Прокурор виклав обставини протиправного відчуження споруд дошкільного навчального № 183 по вул. Пушкінській, 33-А (літери А, Б, В) та його незаконного продажу за спірним договором. Згідно доказів прокурора, у 2001 р. було виготовлено документ під назвою “Рішення Старокиївської районної у м. Києві ради депутатів № 348” (далі – Рішення 348), яким передавалася споруда (3 корпуси) по вул. Пушкінський, 33 у власність комерційній структурі. Насправді, як свідчили документи, одержані прокурором з Держархіву. Києва, на сесії Рішення 348 не приймалося. Отже, було підроблене. Свідоцтво про право власності було анульовано. Одержавши споруди дитсадка безплатно, комерційна структура продала його на підставі цього анульованого свідоцтва іншому ТОВ, а те перепродало ще раз. Дитсадок, вартість якого за експертною оцінкою, становила 2 114 912 доларів, одержано безплатно (за студентським сленгом, пригадую “на шару”), а продано за ціну, у 22,5 рази меншу експертної оцінки. Прописані були обоє, здається, за однією адресою.
Усі позивачі підтримали вимогу прокурора. Посилалися на той же Верховний суд, який у раніше прийнятих постановах (в тому числі за участю Бердник) дотримувався принципу: якщо майно вибуло з комунальної власності без додержання закону “Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)”, не важливо, за рішенням органу влади чи за договором купівлі продажу, воно є таким, що вибуло поза волею власника, а тому підлягає поверненню з чужого незаконного володіння. В тому числі від добросовісного набувача. В нашому випадку суд теж встановив, що вказаний закон було порушено, дитсадка не було в списку об’єктів приватизації, та і не продавав його ніхто, бо то був би кримінал. Тому майно підлягало поверненню Києву.
Але Верховний суд у особі колегії Бердник несподівано зрадив сам собі: відмовив прокурору та Київраді і залишив пограбований дитсадок в руках тих, хто забрав його, не сплативши до бюджету ні копійки, тобто, перепрошую(набрався від студентів) “на шару”.
Крім того, Кодекс вимагав від Бердник, щоб вона в обов’язковому порядку скасувала рішення, ухвалені незаконним складом суду. Невідпорних доказів незаконності складу обох судів позивачі надали “по саме не хочу”. Але Бердник статтю 310 Кодексу порушила без зайвих роздумів на тему: “ой, лишенько, що це я роблю?”, оскільки бажання залишити в силі рішення незаконного складу суду було нестримним. На відміну від 12 учасників громади і київської влади, воно, мабуть, так судді сподобалося, що та наважилася зламати багаторічну практику Верховного суду, яка навпаки, вимагала задовольнити вимоги київської громади і прокурора.
Те, що вимагала ця практика, в формуванні якої, між іншим, брала участь і Бердник, тепер своїм рішенням зробила її нікчемною.
а) було до постанови Бердник: відчуження комунального майна поза процедурою приватизації є таким, що відбулося без волі власника; тепер, вважають судді того ж суду колегії Бердник, можна приватизувати у власника без волі власника (зокрема, вкрасти), а Верховний суд вибачить завдяки новоствореному прецеденту імені Бердник;
б) було до постанови Бердник: безоплатна передача комунального майна можлива лише у користування, а не у власність; тепер, вважає колегія Бердник, законною є передача комунального майна у приватну власність безоплатно; в) було до постанови Бердник: відчуження за договором міни є таким, що вибуло з комунальної власності не з волі власника; тепер, вважає Бердник, акт міни є таким, що відбувся з волі власника;
в) було: умова договору про передачу у власність має бути виконана до переходу у власність; тепер згідно Бердник, набувач одержує право власності до виконання умови передачі; наприклад, якщо хтось згідно договору одержує право на квартиру дарувальника після його смерті, то колегія Бердник вважає, що може забрати як тільки просохли чорнила на договорі довічного утримання.
І що тепер робити судам? Одна сторона візьме на доказ своєї позиції ту думку Верховного суду, яка їй більше подобається, а інша – протилежну від нього ж але у виконанні Бердник, і обидві будуть праві? Кращого способу намертво зупинити судову систему годі шукати.
Бердник стійко трималася власної дороги, яка далеко покинула поле закону. Позивачі довели, оскаржувані судові рішення виготовлені не суддями, а невідомо ким. Байдуже невиконання. Обов’язкові указівки касаційної інстанції суди не виконали, як не благали учасники? Байдуже-байдуже-байдуже. Волаємо: суд повинен виконати указівки негайно і обов’язково. Ага, щас. Обов’язково за кодексом для будь-кого. Але не для Бердник.
Незмінним атрибутом кабінету судді є корзина для сміття. Судячи з рішення Бердник, саме туди відправлено доводи на 20 томах справи - без сумнівів на тему “чи не захопилася я, бува, виконанням танцювальних номерів на усіх кодексах, разом узятих?”.
PS. Для практикуючих юристів. Порившись у ЄДР, встановив, що черговий склад апеляційного суду призначався після 03.03.2016 за “Протоколом автоматичної зміни складу суду” пунктом 2.3.34 “Положення про автоматизовану систему документообігу суду”. Мало знає, що даний пункт скасовано Вищою радою суддів 03.03.2016. Відповідно, склад колегії, призначений за таким протоколом після 03.03.2016 незаконний. Згідно ч. 1 ст. 310 ГПК постанова, ухвалена незаконним складом суду, скасовується в обов’язковому порядку. Таких пробитих постанов я нарахував у КАГС з 3.03.2016 аж 3856. Можливо, там є і ваша, читачу. Для порівняння: у Апеляційному суді Києва не було жодної, це фішка виключно КАГС. Не виключено, що і по вашій справі відбувалася “автоматична зміна складу суду”. Якщо так – вперед до касаційного по 310 ГПК, і постанову обов’язково скасують. Якщо, ясна річ, не натрапите на Берднік, Мачульського чи Міщенка, які керуються не господарським процесуальним, а власним кодексом.
Що у ньому є - знають тільки вони.
Читайте: Усадьба Михельсона. О чем умалчивает временный владелец
Николай Жуков, председатель ОСН "Квартал Пушкинская – Красноармейская", профессор
