Київська агломерація. Історія розширення столиці
Перша офіційна згадка про приєднання передмість до Києва зустрічається в 1858 році. Останнє розширення Києва за рахунок Київської області відбулось у 1988 році. Воно ж і було найбільшим розширенням території міста за площею. А найбільшим за кількістю населених пунктів приєднання відбулось у 1923 році, коли до столиці додалось одразу 37 хуторів, сіл та лісництв.
Коли зараз активно лунають заклики до створення київської агломерації необхідно розуміти як створювався сучасний Київ та як він зростав. Сьогодні ще ніхто, навіть ініціатори, повністю не розуміють мету створення нового об’єднання, яке за світовим трендом має назву агломерація. Але поштовхом до цього стало внесення до парламенту законопроекту “Про міські агломерації”.
Оскільки головною рушійною силою цього процесу є очільник столиці Віталій Кличко, то населені пункти, які є потенційними кандидатами до включення в агломерацію сприймають це холодно, оскільки завжди є побоювання маленького по відношенню до великого щодо поглинання без урахування інтересів. А оскільки не зрозуміла кінцева мета, механізм обрання Ради агломерації та її повноваження, то підстави на це є.
Мета об’єднання столиці та навколишніх населених пунктів повинна бути зрозумілою як представникам місцевого самоврядування, так й останньому мешканцю цих міст та сіл. Оскільки Київ виступає провідником цієї ідеї – він повинен зробити пропозицію, від якої буде важко відмовитись. Зараз нічого, окрім отримання картки киянина, за якою можна отримати знижку на ліки, та пільговий проїзд у громадському транспорті, не пропонується. Кожен, хто приїжджає працювати в Київ може порівняти якість доріг у себе та в столиці. Порівняння не на користь Києва. Те ж саме стосується багатьох питань. Тому для створення київської агломерації потрібно багато працювати.
Цікаво в такому випадку прослідкувати, як розвивався Київ за останні 150 років, оскільки історія є орієнтиром майбутнього. Перша офіційна згадка про приєднання передмістя до столиці датується XIX століттям. Указом Київського губернського правління від 28 червня 1858 року територія Петропавлівської сільської громади Київського повіту була приєднана до міста Києва. 3 січня 1892 року Комітетом Міністрів було прийнято і введено в дію Положення №8216 “Про включення в межу селітебної площі Києва передмістя Шулявщина”. Це була найбільша пауза в 34 роки щодо приєднання територій до Києва й далі воно відбувалось вже швидкими темпами. Положенням Ради Міністрів від 2 червня 1910 року “Про приєдання до Києва суміжних з ним поселень Верхньої і Нижньої Соломянок, Кучминого і Протасового Ярів та Батиєвої Гори” до Києва були включені землі площею 443 десятини. 14 вересня 1912 року Постановою Київського губернського у селянських справах присутствія село Шулявка Микільско – Борщаговської волості Київського повіту було включено в межі Києва. 17 червня 1918 року Рішенням Ради Міністрів Української Народної Республіки передмістя Деміївка та Саперна Слобідка з прилеглими до них землями площею 262 десятини були приєднані до Києва. 6 вересня 1921 року Постановою виконкому Київської губернської ради до Києва було приєднано селище Святошинські дачі Київського повіту. 27 жовтня 1923 року виконком Київської губернської ради прийняв постанову про обов’язкове включення в межу столиці одразу 37 населених пунктів Броварського, Будаївського, Гостомельского і Хотівського районів Київського округу Київської губернії: хуторів Багринова Гора, Вишневського, Голосіївського, Дехтярі, Добробут, Любка, Микилівський, Преображенський, Самбурки, Червоний трактир, сіл Воскресенька Слобідка, Берковець, Горенки, Кухмістерська та Микільська Слобідки, Мишоловка, Мостище, Нові та Старі Позняки, Олександрівської Слободки, Романівки, Совки, поселень Катеринівка, Костянтинівка, Нова та Стара Дарниця, Київського, Микільського, Межигірського та Святошинського лісництв, господарства Галерний Острів, цегельні Папірня, слободи Передмістна Слобідка, Совківської лісової дачі, Чоколовского селища, Біличей та Китаївського. 3 квітня 1935 року президією ЦВК УРСР було видано Постанову про розширення міської зони Києва за рахунок села Осокорки і Позняки. Наступне розширення Києва відбулось вже 1957 року. 21 березня Указом Президії ВР УРСР в межу міста Києва були включені наступні населені пункти Києво-Святошинського району Київської області: села Пирогів і Чапаєвка, селище Дніпровського пароплавства (острів Жуківка), селище Феофанія, зона дачних поселень в урочище Конча-Заспа. 20 січня 1975 року виданий Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про включення в межу міста Києва житлового масиву, побудованого на території Київської області”, відповідно до якого земельна ділянка Києво-Святошинського району Київської області площею 13,7га разом з житловим масивом, що примикає до Метрологічної вулиці, включена в межу міста Києва. 4 квітня 1978 року виданий Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про розширення межі міста Києва”, відповідно до якого в межу міста Києва включено земельну площу Броварського району Київської області в кількості 110,7га передбачену генеральним планом розвитку міста під житлове будівництво. 5 березня 1982 року виданий Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про зміну меж міста Києва і Київської області”, відповідно до якого частину села Троєщина Броварського району разом з прилеглими землями загальною площею 624,3га включено до меж столиці. 26 серпня 1988 року видано Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про розширення меж міста Києва”, відповідно до якого в межі Києва включені села Жуляни Києво-Святошинського району, Троєщина Броварського району та селище міського типу Бортничі Бориспілського районів Київської області разом з прилеглими землями загальною площею 3440га, які за генеральним планом розвитку міста передбачалося використати під житлове та промислове будівництво.
Дані щодо зміни адміністративно-територіальних кордонів Києва приводяться за працею “Адміністративно-територіальний поділ Київщини”, зробленою по матеріалах державного архіву Київської області. Уже 30 років Київ не розширювався. Це є одна з найбільших пауз у зростанні столиці. За теорією мегаполісів у другій половині XXI століття світ буде представляти собою 600 великих міст на які прийдеться 95% економічної активності та деякі з цих мегаполісів замінять собою держави. Можливо декілька з них будуть й на території нашої країни.
Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж
