Як перейти від чиновницького свавілля до активізації громадської участі: уроки Євромайдану для киян та столичної влади
Грудневі події чітко показали, що головним слабким місцем київської влади є комунікації з жителями міста. У даному випадку влада не зуміла упередити конфліктну ситуацію. Більше того, саме невдоволення її неефективністю та корумпованістю і спонукало киян до протестів. І те, що цими днями будь-які дії влади давали поштовх до нових протестів, зайве підкреслює, що політика взаємодії з громадянами, що практикувалася останні роки, вже не діє. Тільки системні зміни у бік відкритості і прозорості міської адміністрації можуть гарантувати мирне співжиття цих двох, ворогуючих нині, сторін.
Разом з тим, жителям Києва необхідно самим опановувати основи доброго самоврядування.
Які позитивні уроки для столичної влади та для самих киян ми можемо винести з Євромайдану?
Взаємна недовіра влади і громади - основа непорозумінь
Розходження місцевої політики з реальним потребам і очікуванням громадян - одна з основних причин, що спонукали киян підтримати Євромайдан. Держава в особі органів влади покликана обслуговувати своїх громадян. А для цього вона повинна знати проблеми і потреби людей. Не влада своїми розпорядженнями вказує жителям міста на проблеми, для подолання яких влада спрямовуватиме бюджетні кошти. Навпаки - саме громадянське суспільство ініціює ідеї, які потім органи влади закріпляють у законодавчому порядку. Це є одним з базисів демократичного суспільства.
В цілому, визначення пріоритетів міської політики, у тому числі використання бюджету, має узгоджуватися з інтересами мешканців столиці, а не затверджуватися “за зачиненими дверима”. Андріївський узвіз, Пейзажна алея, Гостинний двір – ці улюблені місця киян перетворювалися на справжні поля бою за рідне місто через те, що при визначенні долі цих культурних перлин не було взято до уваги бачення городян. У цивілізованих країнах влада спочатку питає людей, яка їхня думка, а потім приймає рішення, враховуючи інтереси громади. Так повинно бути не тільки у Києві. Столиця - це приклад для всієї України.
Уже в червні цього року соціологи звертали увагу на зростаючу напругу у місті. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 56% киян висловили незадоволення діяльністю міської влади, в тому числі 32% - повністю незадоволені. 61% киян вважали, що справи в столиці йдуть у неправильному напрямку, в тому числі 34% були повністю в цьому переконані.
Якщо ми проаналізуємо реалії 5-ти рівнів зростаючого громадського контролю (1- інформування; 2 – консультації; 3- спільне прийняття рішень; 4- спільні дії; 5 – підтримка незалежних дій громадськості), то побачимо, що за рівнем активістської політичної культури кияни, у першу чергу - учасники демократичного протестного руху - знаходяться вже на 5-му рівні, вони абсолютно готові до громадського управління столицею, і лише потребують від влади створення відповідних умов, у т.ч. делегування їм певного кола повноважень. А наша влада сьогодні “застрягла” на 1-му рівні – вона ніяк не може налагодити хоча б елементарний однобічний процес інформування громадян про свою діяльність та рішення, які приймаються.
Громадське управління столицею - це коли нагальні проблеми громади вирішуються через суспільну мобілізацію, дієві партнерські взаємовідносини з владою і громадський контроль. Тим більше, що чинне законодавство надає чимало прав, механізмів реального впливу громадян на владу. На сьогодні близько 700 Законів України та 2 000 правових актів регламентують функції місцевого самоврядування. Проте, як бачимо, реальної влади народ як не мав, так і не має.
Майдан, як форма самоорганізації громадян, чітко показав, що держава сьогодні стала іншою, а це, перш за все означає, що її громадяни вже мають інший цивілізаційний етап громадянської культури. Отже, час переходити від чиновницького свавілля до активізації громадської участі.
Перезавантаження взаємостосунків: зараз або ніколи
Мешканці столиці хочуть, щоб важливі завдання розвитку міста вирішувалися в інтересах киян і разом із киянами. Які зміни у діяльності місцевої влади можуть виправити ті недоліки, на які вказують громадяни, що вийшли на мирні акції протестів?
1. Організація суспільного інформування та зворотного зв’язку. Останні соціологічні дослідження доводять, що на сьогоднішній день населенню не так важливо знати про дії влади, як владі необхідно знати думку громадян. Тому важливо налагодити: 1- широке інформування громадськості про всі соціальні заходи, що проводяться міською владою; 2- канали зворотного зв’язку (через мережу Інтернет, у т.ч. технічні можливості для киян надсилати свої ініціативи на веб-сайти міської та районних адміністрацій; “Контактний центр міста Києва”, вдосконаливши систему реагування Департаментів КМДА на звернення киян; діяльність Громадських рад та інших консультативно-дорадчих органів; проведення громадських обговорень; розгляд місцевих ініціатив тощо); 3- обов’язкове врахування думки громадськості при прийнятті рішень влади; 4- роз’яснення населенню прийнятих рішень, зокрема представникам тих соціальних груп, права і законні інтереси яких ці рішення зачіпають; 5 - системне вивчення громадської думки на основі проведення ситуаційного аналізу по м. Києву (САС), що дасть можливість не тільки визначити відношення мешканців міста до влади та її діяльності, а й знати думки людей про проблемні питання столиці (з подальшим зосередженням уваги на їх вирішенні), визначити причини їх виникнення.
2. Відкритість і прозорість діяльності влади. По-перше, проекти розпоряджень міської адміністрації, що мають суспільно важливе значення, повинні проходити широке громадське обговорення. Це, в тому числі, стосується і прийняття бюджету. Рішення повинні бути оприлюднені не вибірково. По-друге, нарешті прийшов час розпочати виконувати чинне законодавство у частині зобов’язання структурних підрозділів КМДА звітувати перед громадою про напрямки витрачання бюджетних коштів. По-третє, варто запровадити чітку і зрозумілу роз’яснювальну роботу щодо планів та пріоритетів діяльності як державної, так і міської влади. Чого, наприклад, не спостерігалося щодо вибору між Асоціацією з ЄС та Митним союзом. Якщо ми хочемо, щоб суспільство діяло у свідомий спосіб, а не керувалося емоціями чи лозунгами політиків, владі варто виконати свою просвітницьку функцію, організувати роз’яснення фахівцями переваг та недоліків того чи іншого вибору.
3. Компетентність і спроможність кадрів. У першу чергу, кияни обурюються непрофесійністю деяких посадовців міської влади. Тому найбільш очікуваним є запровадження прозорої конкурсної систему підбору кадрів, з врахуванням фаху і досвіду претендентів. По-друге, міській владі необхідний чіткий контроль за якістю відповідей, що надаються громадянам. Інформація на кшталт “за часи Радянського Союзу у місті Києві здійснювали обслуговування громадян…” навіть найбільш терплячих може довести до відчаю. Важко говорити про довіру населення до влади, коли люди ходять по колу, а проблеми лишаються невирішеними. По-третє, на сьогодні у кожному Департаменті та управлінні КМДА визначено осіб, відповідальних за напрямом “Зв’язки з громадськістю”.
Від того, наскільки ці посадовці зможуть спонукати громадян до активності та створювати умови для співучасті у вирішенні спільних питань, залежить загальний рівень життєдіяльності столиці. Але підвищення компетентності цих державних службовців потребує засвоєння ними сучасних комунікативних технологій, знань щодо громадянського суспільства, соціальної мобілізації, особливостей розвитку третього сектору, методів залучення громадськості до участі у формуванні та реалізації державної політики, аналізу громадської думки тощо.
“Моя хата” уже не скраю
Політична культура активістського типу характерно проявилася у відповідальності за свою громаду, яку продемонстрували кияни на Майдані. Політики не управляють Майданом, це ? територія повністю підконтрольна тільки громаді.
Нам важливо винести з цих подій унікальний досвід самоорганізації. Майдан, дійсно, вражає гостей самоорганізованістю і дисципліною. Для скептиків варто тут же зауважити: на території Майдану існує контроль за порядком та збереженням комунального майна. Щодо лавочок чи клумбочок, знятих з місця та застосованих для укріплення барикад, хотілось би нагадати, що це - вимушені заходи самозахисту у відповідь на силові дії влади. У преамбулі Загальної декларації людських прав, яка є складовою частиною української правової системи, вказано: “…беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення”.
Чіткий розподіл обов’язків учасників Майдану дає можливість ефективно здійснювати харчування учасників протестів, прибирання території, її охорону, надання медичних послуг тим, хто їх потребує, забезпечення дровами та іншим паливом, а також організовувати для громадян цікаву патріотичну культурну програму, змістовну та інформативну просвітницьку роботу.
Хоча до початку Майдану результати соціологічних досліджень свідчили про переважну схильність киян до відособлення від інших мешканців міста, проте кілька силових розгонів показали високу солідарність громадян, взаємодопомогу і взаємовиручку, готовність пожертвувати своїм комфортом заради ближнього та заради спільного блага.
Варто також відмітити успішне проведення на Майдані кількох загальних зборів громадян. Втілення на практиці такої форми участі громадськості у житті міста мало б значний позитив. Статутом територіальної громади міста Києва передбачено, що рішення загальних зборів, яке прийняте більш, ніж 1000 їх учасників, вважається обов’язковим до розгляду на сесії Київської міської ради. Крім того, що члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у Київраді будь-якого питання, віднесеного до предметів відання місцевого самоврядування, цей механізм є вагомим при громадському контролю за діяльністю депутатів Київради, і навіть при застосуванні процедури їх відкликання.
У цих подіях вперше проявилась роль Громадської ради при міській адміністрації як громадського органу, що працював для киян, зменшуючи напругу між двома протилежними учасниками процесу (Майданом і Антимайданом), у пошуках компромісу, підтримував діалог з усіма сторонами, у т.ч. з лідерами опозиційних партій та представниками міської влади. Громадська рада дійсно показала свою репрезентацію позицій мешканців міста: її члени були учасниками різних мирних протестних акцій. Рада наочно довела свою спроможність до посередницьких функцій у розв’язанні локальних конфліктів, та ефективність у налагодженні суспільного діалогу з різними групами інтересів на рівні міста. Позиція Громадської ради як активного суб’єкта суспільного життя столиці у захисті інтересів киян, вимоги щодо припинення спроб силового розгону Майдану та звільнення арештованих учасників мирних протестів доносилася, у тому числі, і до керівників держави під час загальнонаціонального круглого столу.
Об’єднавча ідея для киян - реальна?
Коли ми говоримо про участь киян у мирних протестних акціях, то мусимо мати на увазі, що кияни (у різному відсотковому співвідношенні) підтримали і Майдан, і акції у Маріїнському парку. Очевидним є те, що міське населення має різну політичну культуру, різні мрії та різні очікування від влади. Хоча, як з одного, так з іншого боку громадяни хочуть кращого життя, добробуту і щасливого майбутнього для своїх дітей.
Нинішні події більш гостро, аніж раніше, поставили нас перед необхідністю пошуку об’єднавчої ідеї, яка б спрямовувала енергію громадян на розвиток і позитив. Певною мірою роль такої ідеї відігравала перспектива європейської інтеграції, як образу світлого майбутнього. Коли її поділяли провідні політичні сили, ми не спостерігали якихось ідейних розбіжностей у суспільстві.
У даних умовах для столиці роль такої ідеї могло б відіграти входження Києва до 50-ки щорічного рейтингу кращих міст, комфортних для життя. При підготовці рейтингу розглядається ситуація та умови життя населення у 420-ти містах світу на шести континентах. Дослідники аналізують 39 факторів, що згруповані у 10 категорій:
1. Політичне і соціальне середовище.
2. Економічне середовище.
3. Соціально-культурне середовище.
4. Охорона здоров’я і санітарія.
5. Освіта і навчання.
6. Комунальні послуги і транспорт.
7. Відпочинок і дозвілля.
8. Товари народного вжитку.
9. Житло та інфраструктура.
10. Природне середовище і клімат.
Втілення такої ідеї якраз найбільше відповідає очікуванням киян щодо прогнозованого майбутнього, і може спрямувати як дії влади, так і активність громадян для досягнення єдиної мети – добробут усіх жителів столиці, не залежно від віку, професій, політичних поглядів та світоглядних переконань.
